Підсудність виборчих спорів в Україні: проблеми визначення

З метою правильного застосування при-писів указаної норми у п. 5.5 постанови від 1 листопада 2013 р. № 15 Пленум роз'яснив таке: "Особливостями розгляду виборчих спорів, встановленими ст. 172-179 КАС, не врегульовано питання щодо підсудності кіль-кох пов'язаних між собою вимог, тому необ-хідно керуватися положеннями ст. 21 КАС. Визначальним у цьому є те, щоб ці вимоги були пов'язані між собою, зокрема стосува-лися одного предмета спору, були складови-ми єдиного способу захисту права тощо.

За вибором позивача визначається тери-торіальна підсудність виборчої справи щодо пов'язаних вимог, якщо одна з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а інша вимога (вимоги) - іншому окружному адміністративному суду. У такому ж порядку визначається територіальна підсудність виборчої справи щодо пов'язаних вимог, якщо ці вимоги підсудні різним місцевим загальним судам як адміністративним судам (абз. 2 ч. 1 ст. 21 КАС України).

Якщо справа щодо однієї з вимог підсуд-на окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому за-гальному суду як адміністративному суду, таку справу повинен розглядати окружний адміністративний суд, якому підсудна хоча б одна з вимог (абз. 3 ч. 1 ст. 21 КАС).

Водночас слід мати на увазі, що в разі підсудності першої з позовних вимог окру-жному адміністративному суду, другої вимоги - іншому окружному адміністративному суду, третьої вимоги - місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу повинен розглядати лише один з окружних адміністративних судів за вибором позивача.

Якщо справа за позовною заявою щодо однієї з вимог у виборчому спорі підсудна Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції, а щодо іншої вимоги (вимог) - іншому адміністративному суду (окружному адміністративному суду чи місцевому загальному суду як адміністративному суду), таку справу роз-глядає Київський апеляційний адміністра-тивний суд незалежно від того, чи знахо-дяться ці інші суди у межах територіальної юрисдикції Київського апеляційного адміні-стративного суду як суду апеляційної інстанції (абз. 4 ч. 1 ст. 21 КАС)" [9].

Таке врегулювання розгляду пов'язаних між собою виборчих спорів свідчить про те, що законодавець у такий спосіб намагається забезпечити принцип ефективності пра-восуддя, не розгалужувати поєднані між собою вимоги тощо.

Стосовно дослідження норм КАС, які ре-гламентують визначення територіальної підсудності адміністративних справ, то не-обхідно навести "змішані норми", які містять положення предметної та територіальної підсудності справ щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Зокрема, це вже згадані ч. 4, 5 ст. 172 КАС, за якими територіальна підсудність перелічених у них адміністрати-вних справ визначається за місцезнахо-дженням виборчих комісій чи комісій з ре-ферендуму, рішення, дії чи бездіяльність яких чи членів цих комісій оскаржуються. Такі самі приписи містить ч. 2 ст. 173 КАС.

Водночас у цій категорії адміністративних справ є ще одна ознака визначення їх територіальної підсудності. Так, відповідно до ч. 3 ст. 175 КАС, позовна заява щодо оскарження дії чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної ради, кандидатів на посаду сільського, селищного голови, їх довірених осіб подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена. Тобто в цьому разі територіальна підсудність такої справи визначається за місцем вчинення оскарженої дії чи в разі оскарження бездіяльності за місцем, де ця дія повинна бути вчинена.

Загальний аналіз викладеного вказує на неабиякі "лабіринти", в яких перебувають позивачі під час пошуку неупередженого суду, який повинен розглянути їхню адмініс-тративну справу. На наш погляд, становище, що склалося, хоча воно й узаконене, є неприпустимим, оскільки таке ускладнене визначення підсудності порушує принцип доступності до судового захисту.

Крім того, правильне визначення підсуд-ності адміністративної справи не тільки "лежить на плечах" позивача, а є завданням адміністративного суду, оскільки згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України [1]. Неправильне визначення підсудності справи та її розгляд буде свідчити про вихід суду за межі своїх повноважень щодо розгляду адміністративної справи, яка не підсудна цьому суду, а також про неефективний судовий захист, який тягне скасування судового рішення в такій справі.

Також у результаті неправильного ви-значення підсудності справи та повернення її з цих підстав позивачеві розцінюватиметься як недопуск до судочинства. Це є однією з підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, яка передбачена п. 1 ч. 1 ст. 83 Закону "Про судоустрій і статус суддів" України від 7 липня 2010 р. № 2453-VL

Для усунення вказаних недоліків необхідно на законодавчому рівні спростити правила визначення підсудності. Зокрема, щодо предметної підсудності адміністративних справ, то вони повинні бути підсудні лише окружним адміністративним судам, щодо територіальної - за місцезнаходженням позивача, що забезпечить належне виконання адміністративними судами покладених на них завдань. Крім того, законодавець розв'язанням цієї проблеми за-безпечить один з основних конституційних принципів - доступність громадян та інших осіб до правосуддя для захисту своїх прав, свобод та інтересів, оскільки чітке визначення підсудності на законодавчому рівні є однією з головних складових зазначеного принципу.

Досить складно на практиці визначати підсудність спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності ЦВК, тому необхідно більш детально зупинитись на цих проблемах у справах, у яких відповідачем є ЦВК.

Як ми зазначали, за своєю правовою природою підсудність - це узаконений роз-поділ справ між окремими судами однієї юрисдикції (ланки), у цьому разі встановлений КАС розподіл справ між адміністративними судами. Тобто за правилами підсудності визначається адміністративний суд, якому належить розглянути справу, котрий має відповідні повноваження для розгляду такої справи.

У п. 5.7 постанови від 1 листопада 2013 р. № 15 Пленум роз'яснив, що, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 6 КАС ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Коде-ксом, то порушення правил підсудності може бути однією з підстав для скасування судового рішення і прийняття нової постанови [9].

Центральну виборчу комісію утворено в листопаді 1997 р. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", ЦВК є постійно діючим колегіальним дер-жавним органом, який діє на підставі Кон-ституції України, цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, всеукраїнського і місцевих референдумів у порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Комісія очолює систему виборчих комісій та комісій з референдуму, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів Президента України, народних де-путатів України, всеукраїнського референ-думу. Комісія здійснює контроль за діяльністю та консультативно-методичне забезпечення виборчих комісій, які утворюються для організації підготовки та проведення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, та комісій з місцевих референдумів [11].

Центральна виборча комісія є незалежним державним органом. Для виконання своїх функцій вона наділена широкими правами й повноваженнями, які дають нам можливість залучати до здійснення надзвичайно важли-вої, власне доленосної для країни справи, державні органи всіх рівнів. Комісія будує свою діяльність на засадах законності, неза-лежності, об'єктивності, компетентності, про-фесійності, колегіальності розгляду та вирі-шення питань, обґрунтованості прийнятих рішень, відкритості й гласності [12].

Зазначені повноваження ЦВК та її діяль-ність необхідно розділити на дві частини. Однак відмінність між цими частинами буде залежати не від змісту та предмета повно-важень чи діяльності, а від того, чи викори-стовує свої повноваження ЦВК та чи здійснює іншу діяльність у виборчому процесі або за його межами.

Поняття виборчого процесу КАС не ви-значено, а тому необхідно звертатися до Законів України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 р. № 1630-!V, "Про вибори народних депутатів України" від 17 листопада 2011 р. № 4061-V!, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10 липня 2010 р. № 2487-V! та інших нормативно- правових актів, якими визначено етапи (початок, проходження й закінчення) виборчого процесу [13].

Аналіз положень цих законів свідчить про те, що законодавець не в кожному з них визначив поняття виборчого процесу. Однак в окремих законах про це прямо вказав, тобто розкрив це поняття на законодавчому рівні. Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону про вибори Президента України, виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними статтею 12 цього Закону, виборчих процедур, передбачених цим Законом. Згідно зі ст. 12 цього Закону, суб'єктами виборчого процесу є:

1) виборець;

2) виборча комісія, утворена відповідно до цього Закону або Закону України "Про Центральну виборчу комісію";

3) кандидати на пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому цим Законом;

4) партії (блоки), які висунули кандидатів на пост Президента України;

5) уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу та від кандидатів на пост Президента України.

Аналогічні положення містяться в ст. 11 та 12 Закону про парламентські вибори.

Саме поняття виборчих процедур зако-нодавець також не розкрив, але на законо-давчому рівні визначив етапи виборчого процесу. Так, зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону про вибори Президента України виборчий процес включає такі етапи:

1) утворення територіальних виборчих округів;

2) утворення виборчих дільниць;

3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій;

4) формування списків виборців, їх пе-ревірка та уточнення;

5) висування та реєстрація кандидатів;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування у день виборів Президента України;

8) підрахунок голосів виборців та вста-новлення підсумків голосування і результатів виборів Президента України.

Згідно з ч. 5 цієї статті, у разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встано-влення підсумків повторного голосування та результатів виборів Президента України.

За приписами ч. 7 наведеної статті ви-борчий процес завершується офіційним оприлюдненням Центральною виборчою комісією результатів виборів Президента України або офіційною публікацією подання Центральної виборчої комісії до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України.

Водночас щодо виборів народних депу-татів України, то, відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону про парламентські вибори, виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів народних депутатів. Тобто у цих виборах виборчий процес закінчується через певний строк після офіційного оприлюднення результатів виборів.

Виборчий процес із виборів до органів місцевого самоврядування, згідно з ч. 4 ст. 11 Закону про місцеві вибори, закінчується офіційним оприлюдненням результатів місцевих виборів, яким, відповідно до ч. 1 ст. 7б цього Закону, є офіційне оприлюднення територіальною виборчою комісією результатів місцевих виборів депутатів у місцевих друкованих засобах масової інформації.

Отже, визначено етапи виборчого процесу та його завершення. Щодо початку виборчого процесу, то, відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону про вибори Президента України, виборчий процес чергових виборів Президента України розпочинається за дев'яносто днів до дня виборів. Початок чергових виборів народних депутатів України, відповідно до ч. 2 ст. 1б Закону про парламентські вибори, розпочинається також за дев'яносто днів до дня голосування. Частиною четвертою цієї статті визначено, що виборчий процес позачергових виборів депутатів починається з дня, наступного після опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України [13].

Аналіз та синтез викладеного свідчить про те, що ЦВК є суб'єктом виборчого процесу, але лише в разі здійснення повноважень, які стосуються цього виборчого процесу. Із цього правового висновку випливає, що за межами виборчого процесу ЦВК є суб'єктом владних повноважень, а не суб'єктом відповідного виборчого процесу. Такий правовий припис є важливим для визначення предметної підсудності спорів, у яких відповідачем є ЦВК [14].

За приписами ч. 4 ст. 18 КАС Вищому ад-міністративному суду України як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повно-важень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи безді-яльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої ква-ліфікаційної комісії суддів України [2].

Аналогічні положення закріплені в ч. 3 ст. 172 КАС: рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встанов-лення нею результатів виборів чи всеукра-їнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України.

Аналіз зазначених процесуальних норм свідчить, що спори, у яких відповідачем є ЦВК, про оскарження її рішення, дії або бездіяльності щодо встановлення нею ре-зультатів виборів предметно підсудні Вищому адміністративному суду України [14].

Водночас відповідно до ч. 3 ст. 172 КАС усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду.

Згадана ст. 172 КАС визначає особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Ця стаття за своїм змістом та внут-рішньою сутністю визначає правила й порядок розгляду лише виборчих спорів, а саме спорів, які виникають у період виборчого процесу та випливають з правовідносин, пов'язаних із цим процесом.

Тобто спори про інші рішення, дії або без-діяльність ЦВК, які випливають із виборчого процесу, предметно підсудні Київському апе-ляційному адміністративному суду як суду першої інстанції. Цими нормами врегульовано підсудність виборчих спорів, в яких відпо-відачем є ЦВК: такі спори підсудні Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції.

Виникає питання щодо визначення предметної підсудності інших спорів, що виникли не під час виборчого процесу, в яких ЦВК не є суб'єктом виборчого процесу, а суб'єктом владних повноважень як постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України та інших законів України.

На наш погляд, цю проблему законодавчо розв'язано. Так, відповідно до ч. 2 ст. 18 КАС, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які під-судні місцевим загальним судам як адмініст-ративним судам [2].

Синтез викладеного вказує на те, що спори, в яких ЦВК є відповідачем, предметно підсудні окружним адміністративним судам, Київському апеляційному адміністративному суду як суду першої інстанції та Вищому адміністративному суду України як суду першої інстанції, а саме:

1) Вищому адміністративному суду Украї-ни як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів;

2) Київському апеляційному адміністра-тивному суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо рішень, дій або бездіяльності ЦВК, вчинених нею у виборчому процесі;

3) окружним адміністративним судам підсудні справи, у яких ЦВК є відповідачем як суб'єкт владних повноважень, а не як суб'єкт виборчого процесу.

На наш погляд, незважаючи на чітке но-рмативне врегулювання правил предметної підсудності у справах, в яких ЦВК є відпо-відачем, адміністративні суди неоднаково застосовують ці норми.

Так, у справі за позовом громадянина О. до ЦВК про визнання нечинним нормативно-правового акта та зобов'язання вчинити дії ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 лютого 2012 р. за правилами п. 6 ч. 3 ст. 108 КАС позовну заяву повернуто, оскільки вона не підсудна цьому суду. Суд зазначив, що ч. 3 ст. 172 КАС встановлено, що такі справи підсудні Київському апеляційному адміністративному суду, оскільки ця норма не містить обмежень щодо підсудності таких справ цьому суду, які виникли лише в межах виборчого процесу. Тобто суд першої інстанції встановив, що цей спір не пов'язаний з виборчим процесом, але підсудний згаданому апеляційному суду.

Ухвалою судді Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2012 р. апеляційну скаргу на згадану ухвалу міс-цевого суду залишено без розгляду. Такий висновок обґрунтовано тим, що, відповідно до ч. 5 ст. 177 КАС, судові рішення за нас-лідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 172-175 цього Кодексу, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх прого-лошення. Цей строк позивачем був пропу-щений. За приписами ч. 5 ст. 179 КАС строки подання позовних заяв і апеляційних скарг, встановлені ст. 172-177 цього Кодексу, не може бути поновлено. Позовні заяви, апеляційні скарги, подані після закінчення цих строків, суд залишає без розгляду.

На нашу думку, такий підхід не відповідає системному тлумаченню положень ст. 172 КАС.

По-перше, ключове питання в правильному застосуванні процесуального законодавства в таких справах залежить від того, чи цей спір пов'язаний з виборчим процесом.

Водночас із попередніх судових рішень видно, що суд першої інстанції взагалі не з'ясував, з яких правовідносин виник спір, а тільки визначив підсудність спору, виходячи з того, що відповідачем є ЦВК. Суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу без розгляду, виходив лише з того, що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 172-175 цього Кодексу, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у дводенний строк з дня їх проголошення, тобто з процесуальних норм, хоча природу правовідносин, у яких виник спір, не визначив.

У постанові від 1 листопада 2013 р. № 15 в абз. 2 п. 28 Пленум роз'яснив: "Судові рішення в адміністративних справах щодо правовідносин, не пов'язаних з виборчим процесом, розглянутих судами першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду виборчих спорів, повинні переглядатися в апеляційній інстанції за загальними правилами щодо розгляду адміністративних спорів. У такому разі апеляційний суд повинен скасувати рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, якщо таке порушення правил розгляду справи потягло ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення. Такі судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку" [9].

По-друге, вважаємо, такі висновки судів не відповідають системному тлумаченню ст. 172 КАС.

Статтею 172 КАС встановлено особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комі-сій, комісій з референдуму, членів цих комісій. Відповідно до ч. 1 ст. 172 цього Кодексу, право оскаржувати рішення, дії чи безді-яльність виборчих комісій комісій з референ-думу, членів цих комісій мають суб'єкти відпо-відного виборчого процесу (крім виборчої ко-місії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму. Час-тиною другою цієї статті встановлено, що ви-борець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність ви-борчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи безді-яльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто [2].

Послідовний аналіз зазначених норм вказує на те, що цією статтею визначено особливості провадження в справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій у відповідному виборчому процесі, оскільки й право на звернення до суду в таких справах мають лише суб'єкти відповідного виборчого процесу та виборець, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі особисто.

З викладеного випливає правовий припис про те, що ч. 3 ст. 172 КАС встановлено правила визначення предметної підсудності в спорах, в яких відповідачем є ЦВК, що випливають із виборчого процесу.

Крім того, послідовний аналіз ч. 3 ст. 172 КАС, з якої вбачається, що рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму оскаржуються до Вищого адміністративного суду України, а всі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду, також указує на те, що в першому реченні цієї частини йдеться про оскарження рішення, дії або бездіяльності ЦВК лише у виборчому процесі (етап встановлення результатів виборів). Далі шляхом застосування методу тлумачення від попереднього правового явища до наступного та навпаки отримуємо висновок про правовий припис, що всі інші рішення, дії або бездіяльність ЦВК, які виникли з правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом, оскаржуються до Київського апеляційного адміністративного суду [13].

Ключовими в розв'язанні цієї надуманої судами проблеми є приписи ст. 177 КАС, якою встановлено особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, та їх оскарження.

Відповідно до ч. 6 ст. 177 КАС, судами апеляційної інстанції є відповідні апеляційні адміністративні суди. Судом апеляційної інстанції у справах, розглянутих відповідно до ч. 3 ст. 172 цього Кодексу Київським апеляційним адміністративним судом, є Вищий адміністративний суд України [2].

Застосовуючи метод тлумачення від попе-реднього правового явища до наступного та навпаки, доходимо висновку, що в разі, якщо цією статтею встановлено особливості судо-вих рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим процесом, та їх оска-рження, то наступним правовим явищем буде висновок про правовий припис, що спори, розглянуті відповідно до ч. 3 ст. 172 КАС Ки-ївським апеляційним адміністративним судом, також пов'язані з виборчим процесом.

Центральна виборча комісія є суб'єктом владних повноважень із спеціальними пов-новаженнями як виборчої комісії, яка є суб'єктом виборчого процесу, так і суб'єктом владних повноважень, який виконує інші управлінські функції, що не пов'язані з виборчим процесом. ЦВК, у тому числі, може виступати суб'єктом у господарських та цивільних відносинах як господарюючий суб'єкт. Тому у справах, де стороною є ЦВК, складно визначити не тільки підсудність справи, а і її юрисдикцію.

Вважаємо, що завдяки висновкам та правовим приписам, отриманим у результаті цього дослідження, судам буде значно легше визначати підсудність таких справ. Крім того, важливість цього дослідження, на наш погляд, полягає в тому, що правильне визначення підсудності спору є однією з гарантій судового захисту прав, свобод та інтересів особи й розв'язання спору неупе- редженим судом. В іншому разі ухвалені судами рішення з порушенням правил підсудності є незаконними.

Список використаної літератури

1. Конституція України : Закон від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 2005.- № 35-36.

2. Кодекс адміністративного судочинства України : Закон України від 6 липня 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 3536, 37. - С. 1358.

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року // Офіційний вісник України. - 1998. - № 13; 2006. - № 32.

4. Смокович М.І. Правильне визначення підсудності в адміністративному судочинстві як гарантія судового захисту / М.І. Смокович // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2011. - № 1. - С. 9-23.

5. Гусев Л.Н. Подсудность уголовных дел / Л.Н. Гусев. - М. : Госюриздат, 1955. - С. 9.

6. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pravoznavec.com. ua/books/- letter/73/%D8/3760.

7. Оверчук С.В. Поняття та види підсудності в кримінальному процесі України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Оверчук Сергій Володимирович. - К., 2005.- С. 22.

8. Смокович М.І. Визначення юрисдикції адміністративних судів та розмежування судових юрисдикцій : монографія / М.І. Смокович. - К. : Юрінком Інтер, 2012.- С. 38.

9. Про практику застосування адміністра-тивними судами положень Кодексу ад-міністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом : Постанова Пленуму Вищого адміністра-тивного суду України від 1 листопада 2013 року № 15 // Вісник Вищого адмі-ністративного суду України. - 2013. - № 4.- С. 111-133.

10. Про вибори депутатів Верховної Ради Ав-тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 10 липня 2010 року № 2487-УІ // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 35-36. - Ст. 491.

11. Про Центральну виборчу комісію : Закон України від 30 червня 2004 року № 1932-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 36. - Ст. 448.

12. Центральна виборча комісія України. Загальні відомості [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.-wikipedia.org/wiki/.

13. Смокович М.І. Визначення поняття та належності виборчого спору / М.І. Смо-кович // Вісник Вищого адміністративного суду України. - 2009. - № 4. - С. 9-25.

14. Смокович М.І. Визначення предметної підсудності окремих виборчих спорів / М.І. Смокович // Вісник Вищої ради юстиції. - 2012. - № 1 (9). - С. 7-20.

Размещено на Allbest.ru