Удосконалення методів державного регулювання міжнародних перевезень в Україні відповідно до міжнародних норм та практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення методів державного регулювання міжнародних перевезень в Україні відповідно до міжнародних норм та практики

Постановка проблеми

Сучасний етап розвитку економіки України пов'язаний з розвитком ринкових відносин, характеризується підвищенням соціальних, організаційних, екологічних та технологічних вимог щодо функціонування і розвитку транспортного комплексу. Схильність до співробітництва в різних галузях суспільного виробництва і соціальній сфері викликає необхідність удосконалення міжнародних перевезень та зміцнення позицій вітчизняного перевізника на транспортних ринках. Економічна криза на транспорті, як і в інших галузях, у значній мірі є наслідком намагання створити у стислі терміни самостійну національну маршрутну систему, на теренах якої значна кількість транспортних підприємств і перевізників сьогодні не в змозі ефективно функціонувати, що перешкоджає формуванню спільного ринкового простору. У сучасному світовому поділі виробництва відсутні приклади навіть серед розвинених держав, щоб транспортні системи були відокремлені і не базувались на інтеграційних принципах. [1,с.20]. Ігнорування цього факту, недостатність законодавчої, нормативно-правової, технологічної та інформаційної бази міжнародних перевезень призводить до того, що Україна, яка знаходиться на перехресті головних транспортних напрямків Євроазійського континенту, що мають тисячолітню історію, не повністю реалізує ці переваги в розвитку національної транспортної системи на мережі міжнародних транспортних коридорів.

Важливе місце в економічній політиці держави відведено невідкладному опрацюванню та реалізації "Програми створення та функціонування національної мережі коридорів програми транзитної співробітництва транспортними забезпечення приєднання міжнародних конвенцій та міжнародних перевезень.

Аналіз публікацій регулювання міжнародних відповідно до практики науково наукових установ та окремих науковців і практиків.

Так автори праць [2,с.149; 6,с.26] вказують на відсутність у країні дієвого механізму забезпечення якісного і своєчасного розроблення та затвердження державної економічної політики у відповідних нормативно-правових актах, та механізму впливу як суспільного імперативу на ринкові економічні відносини на даному етапі. Задихайло Д.В. вказує, що трикутник «національні економічні інтереси» - «національний економічний суверенітет» - «національна економічна безпека» це внутрішній чинник економічної політики держави. Зміст цього чинника потребує постійної корекції та спеціальної правової форми вираження яка базується на впровадженні нормативно-правових актів особливої правової природи та особливого призначення: державні програми економічного розвитку та програм розвитку окремих напрямів. І. Мілейко зауважує, що завданням правової науки є розробка законодавчого механізму формування та реалізації правової складової економічної політики без урахування тих чи інших особливостей її змісту [4,с.21]. Правова і економічна політика взаємопов'язана та взаємозумовлена проте слід усе ж таки визнати у нашому випадку верховенство економічної політики. Одним із головних юридично - правової науки є створення правових засад функціонування і розвитку економічної системи держави, а не пряме втручання в економічну сферу шляхом впровадження нових способів правового регулювання, які у подальшому негативно впливають на економіку держави.

Транспорт відіграє важливу роль в економіці України, опосередковуючи процес товарообміну на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Сьогодні можна стверджувати, що сучасні тенденції розвитку світової економіки характеризуються постійним розширенням господарських зв'язків, тому переважаючим напрямом політики розвинених країн світу стали інтеграційні процеси, вони передбачають створення умов для вільного пересування товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Ці обставини зумовлюють постійне зростання транснаціональних потоків і міжнародного транзиту вантажів.

Державна транспортна політика на думку М. Погребицького це комплексна програма дій у різних напрямах діяльності транспортного комплексу, включаючи його технічну, технологічну та організаційну модернізацію. [9,с.355]. Пристосування до ринкових умов виробництва, перемін у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської і світової транспортних систем, кадрову і соціальну політику, економічну безпеку держави. Це визначення є досить ґрунтовним, повним, проте транспортна політика - це не просто «програма дій». Політика передбачає наявність як об'єктної, так і суб'єктної складових.

О. Філіпенко під спільною транспортною політикою Євросоюзу розуміє комплекс дій на рівні Євросоюзу та його держав-членів з метою досягнення збалансованого, узгодженого регулювання відносин на європейському транспортному ринку [10, с. 55]. Він вказує, що особливість цієї політики полягає в базуванні її на принципах протекціонізму власних ринків транспортних послуг від зовнішніх впливів. Наприклад, технічні стандарти для транспортних засобів часто прийняті в державах -- членах ЄС саме так щоб захистити ринок транспортних послуг від зовнішньої конкуренції [10,с.17]. О.Філіпенко вказує, що кінцевою метою спільної політики держав - членів Євросоюзу у сфері транспорту є встановлення спільного ринку у сфері транспортних послуг [10, с. 12].

Ще одна мета спільної транспортної політики - зробити регулювання ринків транспортних послуг максимально ефективним. Причому ця ефектив ність, у свою чергу, вимірюється оптимізацією інтересів держав - членів ЄС та мірою реалізації інтересів учасників ринку транспортних послуг, що мають на меті зростання прибутку від своєї діяльності та доступу до ринків інших держав[10,с.55].

Невирішені частин загальної проблеми. Важливими задачами пробле ми є дерегуляція міжнародних перевезень в Україні. Актуальність задачі зумов люється тим, що в Україні занадто зарегульоване українське законодавство та дозвільні правила в сфері міжнародних перевезень, відповідно до між народ них норм права. Про це можна переконатись з дозвільної системи та регулю вання галузі. Основними нормативно-правовими актами, що регламентують міжнародні перевезення, є: Цивільний кодекс України; Кодекс торговельного мореплавства України; Повітряний кодекс України; ЗУ "Про транспорт", "Про дорожній рух", "Про транзит вантажів", "Про залізничний транспорт"; Статут заліз ниць України; Статут автомобільного транспорту України тощо. Таке розмаїття дозвільних та регулятивних норм України, яка є державою з вели ким транзит ним потенціалом, всіх видів та у всіх напрямках, міжнародних перевезень не надає належного розвитку в цьому напрямку.

На підставі аналізу різних визначень методів управління і розвитку транспортної політики держави видно що основними невирішеними завданнями національної транспортної політики є:

1) подальший розвиток національного ринку транспортних послуг; і власне транспортної галузі;

2) забезпечення участі держави у міжнародному товарообігу та міжнародному ринку транспортних послуг;

3) правове забезпечення розвитку транспортної системи України.

Мета статті. Дослідження основних способів і методів державного управління дерегуляцією транспортної галузі відповідно до міжнародних норм, обґрунтування пропозицій щодо удосконалення методів державного регулювання в транспортній галузі.

Виклад основного матеріалу дослідження

Правове регулювання міжнародних перевезень в Україні здійснюється під керівництвом Міністерства транспорту України (далі -- Мінтранс) в особі Державного департаменту авіаційного транспорту України, Державного департаменту морського і річкового транспорту України, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Державного департаменту автомобільного транспорту України. Мінтранс, зокрема, сприяє розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, за дорученням Уряду представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях, укладає в установленому порядку міжнародні договори про розвиток міжнародного сполучення транспортно-дорожнього комплексу, погоджує з відповідними органами інших держав квоти міжнародних перевезень пасажирів і вантажів; забезпечує здійснення у випадках, передбачених законодавством України, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності (п.п.13, 14 п.2 "Положення про Міністерство транспорту України", затвердженого Указом Президента України від 27 грудня 1995 p.). Міжнародними договорами та національним законодавством багатьох держав передбачено, що для здійснення міжнародних перевезень перевізник повинен отримати від уповноваженого органу спеціальний дозвіл (ліцензію). Таку вимогу містить, зокрема, Закон України "Про підприємництво", ст. 4 якого вказує, що міжнародні перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним видами транспорту здійснюються за наявності ліцензії, виданої уповноваженим органом. Це також Закон України "Про транспорт", постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок ліцензування підприємницької діяльності" від 3 липня 1998 p., Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 p., Указ Президента України "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій" від 17 листопада 1998 p.1 Відповідно до зазначеного Указу з 1 січня 1999 p. ліцензуванню підлягають: надання послуг з користування залізничними коліями та визначеними згідно з переліком Кабінету Міністрів України іншими об'єктами інфраструктури залізничного транспорту загального користування; міжнародні (у межах країн СНД) перевезення пасажирів та вантажів залізничним транспортом; надання за переліком, який визначає Кабінет Міністрів України, спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів.

Питання ліцензування перевезень регулюють Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення внутрішніх й міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, Умови і правила ліцензійної діяльності по здійсненню внутрішніх та міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та контроль за їх дотриманням, затверджені наказом Мінтрансу України 19 липня 1993 р. за № 178 (зареєстрований Міністерством юстиції України 22 Юстиції України 22липня 1993 р. за №94).

З метою отримання ліцензії на здійснення транспортно-експедиційних перевезень зовнішньоторговельних та транзитних вантажів заявник може звернутися до асоціації "Укрзовніштранс" і подати документи, визначені Інструкцією про порядок видачі спеціальних дозволів (ліцензій) на надання транспортно- експедиційних послуг, умови здійснення та контроль за їх дотриманням при перевезеннях зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, що затверджена наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 17 лютого 1994 p. (зареєстрована у Міністерстві юстиції 28 лютого 1994 р. за № 36-245). Для отримання ліцензії юридичною особою, їй необхідно подати до компетентних органів заяву з переліком видів транспортно-експедиційних послуг, що будуть надаватися; реєстраційну картку за встановленою у Інструкції формою; копії статуту та засновницької угоди (якщо засновників або уповноважених органів двоє і більше); свідоцтво про державну реєстрацію. Засновницькі документи повинні бути нотаріально засвідчені. У разі, якщо заявник подає оригінали документів до асоціації "Укрзовніштранс", він може засвідчити їх ксерокопії печаткою Асоціації. Підприємці-громадяни подають заяву, реєстраційну картку, статут, державне свідоцтво про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності. Рівень освіти й кваліфікації підтверджується копією диплома та витягом з трудової книжки.

Можливість надання послуг, здійснення яких підлягає ліцензуванню, підтверджується також угодами з організаціями, які отримали ліцензію Національного банку України на розрахунки у валюті між резидентами, фрахт суден, страхування вантажів, здійснення митної очистки, брокерську діяльність. У разі здійснення перевезень залізницею обов'язковою є наявність угоди між експедитором і Українською залізницею.

Питання ліцензування міжнародних перевезень регламентує також Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів залізничним транспортом та контроль за їх дотриманням, затверджена наказом Ліцензійної палати У країни,

Міністерством транспорту України від 11 травня 1999 р. за № 45/249 (зареєстрована у Міністерстві юстиції України 25 травня 1999 р. за № 329/3622).

У правовому регулюванні міжнародних перевезень беруть участь також Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро, Комісія з питань морської політики при Президентові України, Державна митна служба України.

Слід враховувати, що міжнародні перевезення часто здійснюються змішаними та комбінованими видами транспорту, що ускладнює розгляд претензій та спорів. Але для їх вирішення існують ряд документів, зокрема, конвенцій, які регулюють умови перевезення.

Основні вимоги конвенцій стосуються таких питань:

1. На які перевезення поширюються дії конвенції.

2. На які вантажі поширюється дія конвенцій.

3. Значення вини перевізника та встановлення його відповідальності.

4. Межі відповідальності перевізника.

Міжнародні транспортні організації формуються за видами транспорту. Наприклад:

- Міжнародна асоціація автомобільних перевезень (МААП);

- Міжнародна європейська асоціація залізничних перевезень (ЄАЗП);

- Міжнародна морська організація (ІМО);

- Міжнародна організація цивільної авіації (ІКПО).

Правова регламентація міжнародних перевезень міцно пов'язана з діяльністю відділу міжнародних організацій.

Міжнародні транспортні організації виникли наприкінці ХІХ в. Вони розробляють проекти конвенцій, уніфікованих правив і технічних регламентів. Для розгляду й терміни прийняття конвенцій міжнародних організацій скликають дипломатичні чи інші конференції.

Транспорт в країні вирішує важливі народногосподарські задачі. По-перше, він забезпечує зв'язок між різними галузями економіки. По-друге, здійснюється рух продукції зі сфери виробництва до сфери обігу, а тим самим транспортна діяльність виступає продовженням процесу виробництва в межах обігу і для цього процесу. Саме тому проблеми вдосконалення правового регулювання транспортної діяльності (в рамках транспортного законодавства) є актуальними на сучасному етапі розвитку держави. В умовах докорінного реформування економіки України необхідна виважена державна транспортна політика, яка враховувала б особливості галузі та її роль у процесах економічних і соціальних перетворень. Особливої важливості набуває пошук «ідеальної» моделі співіснування ринкових механізмів та засобів державного регулювання. Така модель «співпраці» ринку і держави забезпечить нормальне функціонування транспортної системи як однієї з найскладніших галузей виробництва. Найбільш актуальними завданнями у сфері державного регулювання транспортної галузі є такі: визначення основних цілей та завдань національної транспортної політики; розробка та прийняття Концепції розвитку ринку транспортних послуг в Україні; подальший розвиток національної мережі міжнародних транспортних коридорів; кодифікація та гармонізація транспортного законодавства України тощо. Важливим у цьому аспекті є визначення поняття «транспортна політика», її місця в системі правової політики, а також співвідношення з категорією «економічна політика» держави. Правова та економічна політика Нині дедалі частіше увага вчених-правознавців привертається до визначення таких понять, як «правова політика» та «економічна політика». А також досить актуальним є питання структурно-галузевої політики. ГК України фактично започаткував формування сучасної концепції правового забезпечення державної економічної політики, акцентувавши увагу на різних галузях економічної діяльності. Так, ст.ст. 9 і 10 ГК України передбачають основні форми та напрями державної економічної політики. На сьогодні важливим є закріплення основ державної економічної політики на рівні кодифікованого нормативного акта, а також подальшого формування та вдосконалення правового забезпечення економічної політики України. У контексті господарсько- правового забезпечення відносин між державою та суб'єктами господарювання чималого значення набуває визначення економічної політики держави, зокрема її транспортної політики.

Україні потрібно спростити та упорядкувати дозвільне законодавство в одне ціле один нормативно правовий акт ( Транспортний кодекс) в якому могло б бути зібрана правова база законів та підзаконних актів про регулювання міжнародних перевезень. Не просто зібрати, а й удосконалити до світових міжнародних стандартів, Конвенцій та міжнародних договорів, спростити і зробити зрозумілим і зручним дозвільну систему, яка б давала поштовх для національних та міжнародних перевізників.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

1. Удосконалення організації міжнародних вантажопасажирських перевезень на мережі міжнародних транспортних коридорів та їх правове забезпечення є актуальним і потребує наукових методів вирішення.

2. Економічні відносини між державами та їх юридичними і фізичними особами без застосування транспорту неможливі. Конвенції та інші міжнародно- правові акти у сфері транспорту створюють уніфіковане право і зменшують застосування до перевезення інших норм.

3. Питання міжнародних перевезень найскладніші у міжнародній торговельній юриспурденції, тому що вони пов'язані із ризиком і кожна із сторін перевізного процесу стараються обмежити відповідальність за ризики та втрати. При розгляді спірних питань необхідно враховувати особливості законодавства різних країн. Тому загальна тенденція державного правового регулювання міжнародних перевезень ґрунтується на уніфікації правил держав - учасниць транспортного процесу.

Перелік використаної літератури

1. Міщенко А. В. Історичне місце і функції перевезень в структурі економіки України / А. В. Міщенко // Проблеми законності : респ. міжвідом. наук. зб. -- Х., 2006. -- Вип. 84. -- С. 19-25.

2. Задихайло Д. В. Держава та економічне ринкове середовище: господарсь ко- правовий контекст / Д. В. Задихайло //Вісн. Акад. прав. наук України. -- 2005. -- № 3 (42). -- С. 149-161.

3. Юсупов В. Зовнішньоекономічна політика держави: правові питання виз наченості та функціонування / В. Юсупов // Підпр-во, госп-во і право. -- 2005. -- №-- С. 25-28.

4. Бідей О. Основні форми реалізації правової політики / О. Бідей // Право України. -- 2006. -- № 7. -- С. 42-45.

5. Юсупов В. Зовнішньоекономічна політика держави: правові питання визначеності та функціонування / В. Юсупов // Підпр-во, госп-во і право. -- 2005. -- № 3. -- С. 25-28.

6. Погребицький М. Напрями розвитку транспортного комплексу та системи міжнародних перевезень / М. Погребицький // Зб. наук. праць НАДУ при Президентові України. -- 2006. -- № 1. -- С. 355-365.

7. Філіпенко О. В. Правовий механізм регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / О. В. Філіпенко. -- К.,2004. с. 55.

8. Філіпенко О. В. Правовий механізм регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / О. В. Філіпенко. -- К.,2004. с. 17.

9. Філіпенко О. В. Правовий механізм регулювання спільної транспортної політики Євросоюзу: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / О. В. Філіпенко. -- К.,2004. с.12.

Размещено на Allbest.ru