Види насильства в кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.3/. 7

Види насильства в кримінальному праві

І.І. Гуня,

канд. юрид. наук, Донбаський державний технічний університет

Надається аналіз, своє бачення і визначення поняття насильства та його видів фізичного і психічного. Висловлюється думка про ознаки вказаних видів насильства та форми їх прояву, зокрема, про застосування та використання сили. насильство кримінальний право

Ключові слова: фізичне та психічне насильство, застосування та використання сили, фізична та інформаційна дія, погроза, залякування

Представлен анализ, свое видение и определение понятия насилия и его видов физического и психического. Высказывается мнение о признаках указанных видов насилия и формах их проявления, в частности, применение и использование силы.

It is presented the analysis and author's opinion to term “violence” and its types both physical and psychical. Author gives his own view to the terms. Also it is told about his own features of physical and psychical violence particularly and demonstration and application of force.

Проблемі насильства та його видів приділялась значна увага у працях правників М.І. Бажанова, В.О. Владімірова, Л.Д. Гаухмана, М.І. Коржанського, Г.К. Кострова, Г.А. Крігера, В.М. Кудрявцева, В.М. Куца, П.С. Матишевського, М.М. Мельника, Б.С. Нікіфорова, М.І. Панова, М.І. Хавронюка, Р.Д. Шарапова та ін.

Визнаючи значний внесок у висвітленні цієї проблеми, на цей час ще залишаються проблеми, які ускладнюють можливості реалізації даного інституту на практиці. Поза увагою залишається вивченім різновидів та ознак фізичного та психічного насильства, а застосування сили та її використання, зазвичай, ототожнюються.

Мета статті висвітлити види насильства фізичного і психічного, розкрити їх сутність, ознаки і зміст, а також спроба систематизувати теоретичні і практичні розробки при визначенні поняття фізичного і психічного насильства, погрози застосування насильства, тому що цей напрямок складає актуальну і самостійну наукову проблему, вирішення якої має важливе значення для теорії кримінального права і судовослідчої практики.

В теорії кримінального права насильство традиційно поділяють на два його види фізичне і психічне. Існує багато визначень фізичного насильства, де правники акцентують увагу на різних його ознаках. Одні підкреслюють зовнішню сторону фізичного насильства, розуміючи під ним енергетичний вплив на органи і тканини організму іншої людини шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища, до яких включають механічні, фізичні, хімічні та біологічні фактори [1, с.45; 2, с.70]. Інші підкреслюють суб'єктивні ознаки фізичного насильства [З, с.19], а деякі правники пропонують об'єднуюче визначення вказаного поняття [4, с.29].

Більшість вчених фізичним насильством визначає суспільно небезпечний протиправний вплив на організм іншої людини проти її волі, поділяючи його за характером на види: 1) вплив на тіло людини; 2) вплив на внутрішні органи людини без пошкодження зовнішніх тканин [5, с.6; 6, с. 17]. По першому виду науковці виказують одностайність, а стосовно другого має місце дискусія, зокрема, чи можна фізичне насильство як певний спосіб дії зводити до її наслідків. В.С. Батиргарєєва стверджує, що при оцінці дій суб'єкта як насильницьких у всіх випадках впливу на внутрішні органи потерпілого необхідно виходити не з наявності факту «зіткнення» і «протистояння» волі зловмисника і волі потерпілого та усвідомлення даного факту останнім, а з припущення того, якби жертва мала таку можливість [7, с.17].

Вважаю, що слід виходити з того, що фізичним насильством є протиправне умисне застосування або використання фізичної сили, яке проявляється у фізичному впливі на організм іншої людини проти чи всупереч її волі та бажанню з метою досягнення шкідливого результату. Воно (фізичне насильство) може знаходити свій прояв у застосуванні або у використанні фізичної сили, яка спрямована на заподіяння шкоди біологічній структурі потерпілого, зовнішній сфері об 'єктів та предметів матеріального світу і т.п. В теорії не приділяється уваги розподілу фізичного насильства на зазначені вище різновиди, тому застосування сили та її використання зазвичай ототожнюються. Виключенням є висновки лише окремих авторів щодо чіткого розмежування зазначених різновидів фізичного насильства [8, с. 10]. А у такому розподілі дійсно є сенс. Застосування сили при насильстві має місце тоді, коли джерелом цієї сили є сам суб 'єкт, який її застосовує. Коли ж він спрямовує на потерпілого силу, джерелом якої не виступає, наприклад, агресію тварини, енергію технічних засобів тощо, Ооцільно вести мову про використання, а не застосування сили.

Кримінальноправове поняття фізичного насильства характеризується сукупністю фактичних і юридичних ознак [5, с.4]. Більшість визначень фізичного насильства не містять вказівок на юридичні та фактичні суб'єктивні ознаки насильства і акцентують увагу лише на зовнішній стороні і способі дії, що, є недоліком, тому що в них відсутня вказівка на суспільну небезпечність та протиправність, на вольове відношенім до дії як з боку особи, яка застосовує насильство, так і з боку потерпілої особи. Деякі вчені розуміють під фізичним насильством вплив лише на зовнішні покрови тіла людини і не визнають насильством вплив на внутрішні органи без пошкодження зовнішніх тканин шляхом споювання або отруєння. Більш повно і різнобічно визначив юридичну природу фізичного насильства А.Н. Ігнатов, вказавши, що фізичне насильство це протиправний вплив на організм потерпілого, вчинений проти його волі [9, с.127]. Л.Д. Гаухман під фізичним насильством мав на увазі суспільно небезпечний протиправний вплив на організм іншої людини проти її волі [5, с.6]. О.М. Гумін вважає під фізичним насильством умисне порушення фізичного здоров'я чи посягання на життя (фізичні блага), тобто сутність фізичного насильства полягає у нанесенні однією особою іншій побоїв, тілесних ушкоджень, незалежно від тяжкості та заподіяння смерті [10, с.71].

Звертає на себе увагу те, що дослідники феномену фізичного насильства, ототожнюючи його із впливом на людину, вважають, що воно завжди виражається дією, спрямованою проти іншої людини. Не можна погодитись з таким висновком, а тому, вважаю, слід висловити гіпотезу стосовно можливості насильства не лише у формі впливу на людину, який передбачає наявність активності, дії, але і у формі бездіяльності з боку конкретного суб'єкта. Зведення насильства виключно до активної форми поведінки дії є наслідком ототожнення двох відносно самостійних форм насильства: застосування власної сили та використання чужої сили. Застосувати силу дійсно можна лише проявляючи активність, тобто спочатку спродукувавши силу, так би мовити, виробивши її, можна спрямувати її у певне русло. Коли ж діяння вчиняється шляхом використання сили, яку продукує інше джерело, спрямувати таку силу на спричинення шкідливого наслідку можна і шляхом бездіяльності. Наприклад, у випадку, коли безнадійно хворого, який не здатний пересуватися та обслуговувати себе, вимушують передати майно або право на нього, позбавлявши його їжі, то тут присутні усі ознаки насильницького заволодіння чужим майном за допомогою злочинної бездіяльності.

Отже, застосовується сила при насильстві лише дією, а використовується як дією, так і бездіяльністю. Останнє, крім вище наведеного прикладу, матиме місце тоді, коли суб'єкт, побачивши, що розлючений собака «за власною ініціативою» напав на перехожого, замість того, щоб рятувати потерпілого, користується цією нагодою для заволодіння його майном. Тоді, ж коли зловмисник нацьковує собаку на перехожого з аналогічною метою, з його боку матиме місце не бездіяльність, а злочинна дія, але сутність її полягатиме не у використанні сили, а в її застосуванні.

Фізичне насильство може проявлятися в різних видах впливу на потерпілого: 1) вплив на тіло людини, тобто тілесну недоторканність, здоров 'я чи життя людини; 2) вплив на внутрішні органи потерпілої особи без порушення зовнішніх тканин організму споювання алкогольними напоями, давання чи введення наркотичних засобів, отруєння; 3) обмеження або позбавлення свободи особи.

Фізичне насильство першого виду являє собою вплив на тіло людини, на її тілесну недоторканність і може мати наслідки у виді заподіяння фізичного болю, шкоди здоров'ю (тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості) або смерті. Застосовуючи насильство, яке виражається у впливі на тілесну недоторканність, здоров'я чи життя потерпілого, суб'єкт може застосовувати свою фізичну (м'язову) силу, вогнепальну і холодну зброю, рідину (кислоту, окріп), а також сипучі речовини (коли кидає в обличчя пісок, перець, тютюн і т.п.), інші знаряддя насильства (газові балончики, електроприлади та ін.) або тварин (коли нацьковує на потерпілого собаку). Насильство цього виду може бути здійснено й іншими засобами, але у всіх випадках характеризується тим, що вплив вчиняється на тіло людини. Таке фізичне насильство може виявлятися в нанесенні ударів, побоїв та інших насильницьких діях, які спричиняють фізичний біль [11, С.10].

Самостійним видом фізичного насильства є фізичний вплив на внутрішні органи людини без порушенім її тілесної недоторканності. Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 р. дав роз'яснення з цього приводу, вказавши, що застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати такі дії як грабіж або розбій [12, с. 118].

Давання наркотичних, психотропних, отруйних, одурманюючих та інших сильнодіючих речовин, які приводять людину в непритомний чи безпорадний стан, являє собою насильство, тому що чинить шкідливий вплив на організм потерпілої особи всупереч її волі. Давання таких речовин з метою заволодіння чужим майном є засобом заволодіння, оскільки воно спрямоване на подолання опору потерпілого і здійснюється саме для того, аби паралізувати його волю і здатність до опору чи протидії. Потерпілий, який знаходиться у непритомному або безпорадному стані, позбавлений можливості та спроможності чинити опір заволодінню його майном, або перешкоджати цьому іншими засобами. Ця позиція знаходить підтримку серед науковців [13, с.9899; 5, с.5]. Отже, до фізичного насильства другого виду слід віднести протиправний вплив на організм людини, здійснений шляхом давання проти її волі або згоди сильнодіючих, наркотичних, отруйних, одурманюючих речовин, які спроможні заподіяти потерпілому шкоду здоров'ю або навіть і смерть.

Третій вид фізичного насильства позбавлення чи обмеження свободи людини. Обмеження свободи може репрезентувати не лише фізичне насильства, а й психічне. Дії, пов'язані з обмеженням свободи потерпілої особи, мають насильницьку природу. Здійснюючи їх злочинець безпосередньо впливає на особисту свободу потерпілого, в результаті чого він позбавляється можливості і спроможності чинити опір заволодінню майном. При насильницькому заволодінні майном насильство виступає як засіб одержання «влади» над чужим майном або його утримання. Обмеження або позбавлення свободи потерпілого з метою заволодіння чужим майном, яке проявляється у зв'язуванні, вштовхуванні, утриманні потерпілого при намаганні втекти від злочинця або наздогнати його, в затиканні рота потерпілому, безумовно є засобом заволодіння майном шляхом застосування фізичного насильства. Воно носить насильницький фізичний характер, тому що злочинець, вчиняючи їх, чинить вплив на організм потерпілого, сковує свободу його дій, перешкоджає можливості чинити опір заволодінню майном.

Стислий аналіз ознак фізичного насильства, дозволяє запропонувати наступне його визначення: це умисне, протиправне застосування або використання фізичної сили, спрямоване на спричинення шкоди іншій людині проти і/ волі. Іншими словами, це протиправне умисне застосування чи використання фізичної сили з метою заподіяння шкоди потерпілому.

На відміну від фізичної дії, інформаційна дія характеризується такою поведінкою, яка спрямована на передачу відповідної інформації іншим особам і виявляється у словесній формі, а також у формі різноманітних дій, які несуть інформацію: смислових жестів і значущих рухів (міміка, жести) [14, с.16; 15, с.126]. Психічне насильство, також слід по діляти на застосування сили інформації та використання такої сили для досягнення злочинної мети. Перше має місце у випадку продукування такої інформативної «сили» самим злочинцем, наприклад висловлювання погроз, Оемонстрація зброї тощо. Використання сили інформації слід вбачати тоді, коли злочинець розраховує на інформагцйний вплив на потерпілого з боку інших джерел небезпеки останньому. Практиці відомі факти, коли вимагаючи майно у потерпілого, суб'єкт злочину обіцяв убезпечити його від конкретної загрози: неминучого арешту, насильства з боку інших осіб чи від розповсюдження ними відомостей, у збереженні яких потерпілий зацікавлений, призову до війська, відрахування з навчального закладу тощо.

Психічне насильство, як його другий вид полягає в застосуванні або використанні психічного впливу на іншу людину проти її волі з метою досягнення шкідливого результату. Найчастіше такий вплив проявляється у виді погрози застосувати до потерпілого чи до інших осіб фізичне насильство. Найбільш розповсюдженим його видом є погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, позбавленням волі, але цим психічне насильство не вичерпується. Поперше, воно охоплює собою погрози й іншого характеру. Розповсюдженими, є погрози розголосити певні відомості, які потерпілий бажає зберегти в таємниці (шантаж), знищити або пошкодити майно [16, с.5051]. Подруге, психічне насильство може проявитися і без чітко проголошених погроз, адресованих потерпілому і набути форми агресивного фізичного впливу на нього самого чи його близьких, а також на їх майно. У цих випадках, незважаючи на зовнішню фізичність насильства чи інших протиправних дій, злочинний вплив здійснюється на психіку потерпілих з метою примусити їх до певної поведінки, потрібної зловмиснику. Наприклад, спричиняючи тілесні ушкодження власнику майна, або вбиваючи його собаку чи підпалюючи автомобіль з метою змусити його задовольнити майнову вимогу зловмисника, щодо потерпілого застосовується, в першу чергу, психі чне насильство. Саме воно є визначальною ознакою насильницького заволодіння чужим майном. Таким чином, головним у психічному насильстві є не характер погроз і навіть їх наявність, а спонукальні можливості будьякого негативного впливу на людину чи її майно. Це вплив на волю і свідомість потерпілої особи з метою підкорити собі її поведінку, або спрямувати у відповідне русло.

Цю обставину не в повній мірі враховує законодавець, формулюючи відповідні склади злочинів. Так, у складах грабежу та розбою фігурує лише психічне насильство у формі погрози, причому тільки одного виду застосуванням фізичного насильства. Однак це обмежує можливості кримінальноправового впливу на прояви насильницького заволодіння чужим майном за допомогою інших форм психічного впливу на потерпілих, скажімо, шантажу чи погрози знищенням або пошкодженням майна.

Правильним буде висновок, що психічне насильство це вплив на психічну сферу людини, який проявляється у її залякуванні будьяким способом. Незважаючи на те, що психічне насильство не є таким явним, як фізичне, і вважається менш небезпечним, у людському суспільстві воно зустрічається набагато частіше, проявляючись переважно у формі погрози. Специфікою вказаного насильства є те, що дуже важко довести факт його застосування, особливо через відсутність речових доказів. Отже, вважаю, що психічне насильство це умисний, протиправний психологічний вплив на потерпілого спрямований на спричинення шкоди іншій людині проти її волі.

На практиці психічне насильство найчастіше проявляється у формі погрози. Форма виявлення погрози може бути різноманітною вербальна, жестами, демонструванням зброї або інших предметів, застосування яких стало б небезпечним для життя чи здоров 'я потерпілого. Погроза, як форма психічного насильства, її ознаки та сутність заслуговує уваги і детального вивчення та потребує окремого викладення.

Література

1. Шарапов Р. Д. Физическое насилие в уголовном праве / Р. Д. Шарапов. СПб. : Юрид. центр Пресс, 2001. 298 с.

2. Ігнатов О. І. Кримінальне насильство: окремі питання / О. І. Ігнатов // Право України. 2005.№ 3. С. 6771.

3. Сердюк Л. В. Насилие: криминологическое и уголовноправовое исследование / Л. В. Сердюк ; под ред. С. П. Щербы. М. : Юрлитинформ, 2002. 384 с.

4. Иванова В. В. Преступное насилие : учеб, пособие для вузов / В. В. Иванова. М. : ЮИ МВД РФ ; Кн. Мир, 2002. 83 с.

5. Гаухман Л. Д. Борьба с насильственными посягательствами / Л. Д. Гаухман. М. : Юрид. лит., 1969. 120 с.

6. Колодяжний М. Г. Насильницькі вимаганім майна в Україні: кримінологічна характеристика, детермінація та запобігання : монографія / М. Г. Колодяжний ; за ред. В. В. Голіни. Харків : Кроссроуд, 2010. 288 с.

7. Батиргареєва В. С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло / В. С. Батиргареєва. Харків : Одіссей,2003. 256 с.

8. ТриньоваЯ. О. Кримінальноправова оцінка позбавлення життя людини із співчуття до неї : автореф. дис. на здобуття наук, ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримі

нальновиконавче право» / Я. О. Триньова. Київ, 2010. 19 с.

9. Игнатов А. Н. Уголовная ответственность за разбой по действующему советскому уголовному законодательству : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук: спец. 715 «Уголовное право и уголовный процесс» /А. Н. Игнатов. М., 1952. 16 с.10. Гумін О. М. Кримінальнонасильницька поведінка проти особи : монографія / О. М. Гумін. Львів : Львівськ. держ. унт внутр. справ, 2009. 360 с.

11. Горелик И. И. Приложение к канд. диссертации «Уголовноправовая охрана личной собственности граждан» / И. И. Горелик Л., 1947. 10 с.

12. Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. Харків : Одіссей, 2003. 432 с.

13. Матишевский П. С. Преступления против собственности и смежные с ними преступления / П. С. Матишевский. Київ : Юринком, 1996. 240 с.

14. Общая психология / под ред. А. В. Петровского. М. : Просвещение, 1976. 480 с.

15. Панов Н. И. Преступление: методологические аспекты исследования и отражения в уголовном законе / Н. И. Панов // Проблемы законности. 1995. Вып. 30. С. 121129.

16. Насильственная преступность / под. ред. В. Н. Кудрявцева и А. В. Наумова. М. : Издво «Спарк», 1997. 139 с.

Размещено на Allbest.ru