Соціальна зумовленість злочинності в сучасному суспільстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна зумовленість злочинності в сучасному суспільстві

Ю.Б. Курилюк

кандидат юридичних наук,

офіцер Департаменту охорони державного кордону

Адміністрації Держприкордонслужби України,

підполковник

Анотація

злочинність соціальний глобальний постмодерн

Курилюк Ю.Б. Соціальна зумовленість злочинності в сучасному суспільстві

У статті розглянуто злочинність як соціальний феномен та визначено ключові тенденції, що формують їі природу, а також її детермінаційні фактори в умовах глобальних соціальних процесів сучасності.

Ключові слова: злочинність, соціальні корені злочинності, детермінація.

Аннотация

Курылюк Ю.Б. Социальная обусловленность преступности в современном обществе

В статье рассматривается преступность как социальный феномен и определены ключевые тенденции, формирующие ее сущность, а также факторы ее детерминации в условиях глобальных социальных процессов современности.

Ключевые слова: преступность, социальные корни преступности, детерминация.

Annotation

Kuryliuk Y.B. Social stipulation of a crime in the modern society

In the Article crime as a social phenomen is considered and key tendencies, which form its nature, and determination factors under the conditions of social processes of modernity are determined.

Key words: crime, social roots of crime, determination.

Постановка проблеми. Криміногенна ситуація в сучасній Україні свідчить про необхідність удосконалення заходів і методів протидії злочинності, а складність соціальних процесів і трансформацій у сучасному світі передбачає необхідність переосмислення та узагальнення існуючих концепцій злочинності. Це передбачає розширення науково-дослідної бази, в тому числі за допомогою кримінологічного аналізу проблем злочинності. Підтвердженням цьому є встановлення як одного з пріоритетних напрямів розвитку правової науки у 2011-2015 рр. досліджень щодо методологічних і теоретичних проблем боротьби зі злочинністю в Україні в умовах сучасного розвитку [1].

У кримінології злочинність часто визначається як суспільний або суспільно-юридичний (суспільно-правовий) феномен при цьому термін «суспільний» іноді вживають як соціальний, що, на наш погляд, не є значним протиріччям, адже обидва значення наголошують на певні детермінації злочинності, що, принаймні, з часів античної філософії є аксіоматичним положенням [2, с. 10]. Суспільними (соціальними) явищами зазвичай називають такі, що є комплексним проявом природних (об'єктивних) і суб'єктивних (людських) чинників [3, с. 135].

Мета статті - охарактеризувати злочинність як соціальний феномен та фактори її детермінації в умовах глобальних соціальних процесів сучасності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Злочинність та її окремі прояви в сучасному українському суспільстві досліджувались у працях таких учених, як: Є.М. Блажівський, М.Г. Вербенський, В.В. Голіна, С.Ф. Денисов, О.М. Джужа, В.М. Дрьомін, А.П. Закалюк, О.М. Костенко, О.Г. Кулик, О.М. Литвинов, О.М. Литвак, Д.О. Назаренко, Ю.В. Нікітін, В.О. Туляков, В.Ф. Ущаповський, В.І. Шакун, О.Н. Ярмиш та ін.

Основні результати дослідження. Твердження про те, що злочинність - це соціальне явище випливає, по-перше, з того, що воно існує у людському суспільстві, є реальністю суспільного життя. По-друге, вона являє собою одну з форм соціальної поведінки людини. По-третє, соціальна вона ще й тому, що в ролі злочинців виступають члени суспільства, які посягають на різні суспільні відносини, що забезпечують нормальне функціонування суспільного організму. І по-четверте, злочинність за всіх умов соціальна за своїми причинами, за своїм безпосереднім вираженням та кінцевими наслідками, а також характеру засобів боротьби з нею. Злочинність є наслідком і результатом історично притаманних цьому суспільству соціальних протиріч [4, с. 50]. Злочинність соціальна ще й тому, що соціальними є її причини та умови, якими можуть бути економічні, господарські, соціально-політичні, ідеологічні, морально-психологічні, організаційно-керівні та інші явища і процеси, що мають свідомо соціальний характер [5, с. 20].

У сучасному суспільстві гостро стоїть проблема злочинності, що нерозривно пов'язана із самим характером соціального розвитку та трансформації у сучасну епоху в багатьох державах світу. Не виключенням у цьому є й Україна. Переймаючись питанням про суть злочинності як соціального феномена в сучасну епоху і ставлячи за мету виявлення її специфіки в процесі соціальних змін, що відбуваються на рівні світового масштабу, в першу чергу ми потребуємо відповіді на запитання, що ж таке злочинність? Спроби відповісти на нього існували протягом всієї історії людства, оскільки можна стверджувати, що і саме існування злочинності настільки ж тривале, як і свідома історія людства.

З давніх-давен людство намагалося приборкати протизаконну, деструктивну поведінку людей, що руйнує моральні канони і посягає на різні соціальні блага. Наукові уявлення про запобігання злочинності у минулому (Платон, Аристотель, Монтеск'є, Беккаріа, Бентам, Говард, Маркс та ін.) були пов'язані із різними варіантами ліквідації і нейтралізації злочинності та її окремих проявів [6, с. 48]. Звісно злочинність властива будь-якому суспільству, оскільки у будь-якому суспільстві та на всіх історичних етапах існували люди, які здійснювали злочини та отримували за свої дії відповідне покарання або уникали його. Відповідно робилися (та і робляться) спроби осмислення феномена злочинності як в минулі епохи, так і в сучасний період історії людства.

Норма злочинності полягає у тому, що вона характерна для всіх без винятку людських суспільств та історичних періодів, проявляючись у тій чи іншій формі. Природно, що впродовж соціально-економічного та політичного розвитку суспільства трансформується сам характер злочинності, її відмінні ознаки, змінюються закони про кримінальну відповідальність, що тягне за собою можливі зміни у трактуванні певних діянь як злочинів чи правопорушень або навпаки визнання діянь незлочинними чи не правопорушеннями. Злочини ж, як слушно відмічає О.М. Литвинов, є найбільш соціально небезпечними діяннями, вони завдають шкоди життєво необхідним соціальним благам, заважають становленню та розвитку основних суспільних відносин [7, с. 12]. І якщо злочин - це окреме, а злочинність - загальне, то злочинність (як загальне) існує лише в конкретних злочинах (в окремому) [8, с. 151].

Злочинність в Україні є досить серйозним соціальним явищем, вона відволікає масштабні соціальні ресурси, вторгається у різні сфери політики, економіки, культури тощо, намагається опанувати владні структури, що загрожує національній безпеці [9, с. 3].

Російський дослідник О.С. Зайналабідов підкреслює, що розглядаючи злочин у філософському сенсі, тобто як онтологічний акт, насамперед доводиться помітити, що воно являє собою заперечення [10, с. 30]. Злочинна поведінка людини являє собою тим самим заперечення загальноприйнятних норм і правил поведінки, морально-етичних принципів, але виходить це заперечення від внутрішньої природи людини, оскільки якщо слідувати гегелівській формулі «людина людині вовк», то людина спочатку зла за своєю природою, і цю її споконвічну злість може обмежити тільки інститут права [11, с. 129].

Разом з тим, трактування конкретного діяння як злочинного або незлочинного залежить від історичної та соціокультурної конкретики: ставлення до одного й того ж діяння як до злочинного або незлочинного може змінюватися і в одному суспільстві в різні історичні періоди, причому часто це відношення може змінюватися протягом вкрай короткого проміжку часу, відповідно змінюючи і сприйняття злочину в очах соціуму.

Спершу злочин визначається вчинком людини, спрямованим проти божественної волі, родових і племінних традицій і правил поведінки, що карається у відповідності з цими традиціями. З формування держави як соціального інституту злочин починають класифікувати як дію, спрямовану проти держави та правлячого режиму, а також таку, що іде у розріз із встановленими кодексом законами. Ще в платонівській «Державі» передбачалася відповідна шкала покарань: найбільш серйозно караються злочини проти релігії, потім - злочини проти держави і лише на третьому місці - загально-кримінальні злочини [12]. Злочинність не є тим феноменом, що виникає на порожньому місці, не маючи передумов у державі та суспільстві. З іншого боку, будучи значно детермінованою останніми, вона також впливає на державу як інституцію, на суспільний вимір людського буття [13, с. 6].

В.С. Ковальський зауважує, що діяння визнається злочином не лише тому, що воно заборонене законом, а й тому, що становить небезпеку для суспільства. Відповідно: по-перше, законодавець вправі визнавати злочином лише таке діяння, яке є суспільно небезпечним; по-друге, не будь-яке діяння, формально заборонене кримінальним законом (наприклад, крадіжка листка паперу), визнається злочином [14, с. 100].

Звісно, говорити про злочинність як про соціальний феномен можливо тільки по відношенню до суспільства, в якому присутні правові норми. Відсутність правових норм не дозволяє чітко розмежовувати злочинні і незлочинні діяння, тоді як будь-які правові норми мають на увазі заборону певних діянь і призначають за порушення цієї заборони певні покарання. Ці правові норми можуть складатися на основі традицій і звичаїв, релігійних приписів, постанов влади. Носіями правових норм виступають відповідно рід або плем'я, політичний лідер, релігійна спільнота тощо.

Із виникненням держави остання стає генератором і одночасно охоронцем прийнятих законів, здійснюючи каральні функції за їх порушення і невиконання. Відповідно й злочинні діяння отримують нову оцінку, виходячи з того, чи є вони порушенням законів конкретної держави чи ні. Для контролю над виконанням законів, боротьби з їх порушниками формується державний правоохоронний апарат. У той же час відбувається і консолідація людей, орієнтованих на систематичне порушення законів держави для досягнення певних цілей, насамперед корисливого характеру.

Розглядаючи виникнення феномена злочинності, С.М. Іншаков зазначає, що спочатку нормою буття було існування небезпечних діянь, які до моменту появи суспільства, як такого, перетворилися з просто небезпечних діянь у діяння, що несуть у собі суспільну небезпеку та, відповідно, забороняються суспільними нормами і традиціями. У результаті відбулася поява феномена злочинності як оціночної оболонки, що наповнюється реальними суспільно небезпечними діяннями [15, с. 21, 22].

У цьому контексті необхідно більш детально зупинитися на соціальному аналізі поняття закону. Ми можемо визначити закон як нормативний акт, покликаний регулювати певні відносини у різних сферах соціальної діяльності. Стосовно теми цього дослідження закон насамперед слід розглядати як нормативно-правовий акт, який встановлює кримінальну відповідальність за вчинення певних діянь проти особи, власності, держави тощо. Залежно від соціально-політичної та історико-культурної конкретики, зміст закону може змінюватися, в різних суспільствах одне і те ж діяння може вважатися злочинним або не рахуватися злочинним, у залежності від специфіки соціальних відносин кожного конкретного суспільства.

Наприклад, сьогодні ми не розглядаємо любителів кави як правопорушників, однак у XVII-XVIII ст. кавопиття вважалось злочинним діянням у Швеції - Фінляндії. Вбивство дітей у древній Спарті було моральним правом батьків, не вважалось злочином, - прикладів подібного роду мінливості визначення злочинних діянь в історії людства не злічити [16, с. 36].

Тотожний або навпаки не тотожний закон морально-етичним нормам, моральності - питання, протягом століть залишається дискусійним. Багато дослідників пов'язували поняття закону з феноменом моральності, однак ми вважаємо більш доцільним все ж співвідношення закону з правовими нормами конкретної держави, оскільки моральні норми в різних суспільствах можуть відрізнятися, аж до прямої протилежності.

Вчинення людиною злочину передбачає зневажливе або його протестне ставлення або до держави та її законів та правоохоронної системи, або до суспільства в цілому [17]. В основі вчинення злочину можуть лежати різні мотиви, але якщо людина передбачає для себе можливість вчинення злочину, то він не сприймає існуючі правові норми як такі, що є обов'язковими для дотримання. Ним вибудовується певний ланцюжок виправдань можливості його злочинної поведінки у тих випадках, коли традиції, звичаї, почуття обов'язку вступають у конфлікт з нормами права.

Необхідно відзначити, що злочинність детермінується цілим комплексом умов, що мають свої причини. Це, як правило, соціально-економічні, соціально-політичні, суспільно-управлінські процеси й явища більш високого рівня [3, с. 212], які ми можемо визначити як соціальні корені злочинності. Залежно від тимчасової і територіальної конкретики, соціальні корені злочинності можуть набувати різний зміст, проте в більшості випадків вони включають у себе соціальну диференціацію та поляризацію суспільства, проблеми кризи системи цінностей і поведінкових установок, політичну та економічну нестабільність. Разом із тим, до соціальних коренів злочинності слід віднести етнокультурні особливості окремих етнічних груп, оскільки окремі етноси з більшою частотою демонструють злочинну поведінку своїх представників в порівнянні з іншими етнічними групами.

Д.О. Назаренко підкреслює, що відтворення злочинності в суспільстві епохи постмодерну спостерігалося й продовжує спостерігатися в надскладних соціокультурних умовах, які характеризуються відкритістю інформаційного простору, глобалізаційними тенденціями в політичній, економічній сферах, системною кризою управління, колосальним дисбалансом у розподілі матеріальних благ і природним ресурсів занепадом ідеологічних основ публічного адміністрування, в значній мірі фрагментарністю наукового знання тощо [18, с. 5]. Не слід ігнорувати і біологічні, антропологічні причини.

Є.Ю. Смотрицький, розглядаючи питання соціальних причин злочинності, слушно зауважує, що людина, загублена у натовпі, відчужена від конкретного людського співтовариства (громади, комуни, племені), в умовах руйнування традицій і способу життя, розпалювана спокусами реклами, заздрістю і фрустрацією схильна впадати в стан деморалізації, що переходить в аморальність. Якщо помножити соціальний дискомфорт на духовну деградацію, на втрату сенсу, а значить, і цінності життя, то дивуватися криміналізації суспільства не доводиться. Неясність цілей породжує нерозбірливість засобів [19].

Залежно від рівня стабільності суспільства, стійкості соціального порядку, політичних, економічних та соціокультурних факторів, злочинність може або здобувати більш значимі позиції в соціальній системі, або втрачати їх. Але повне зникнення злочинності в рамках соціальної системи не виявляється можливим. Погоджуючись із твердженням про те, що «злочинність це глибинні процеси, які проходять у соціумі» [20, с. 179], відзначимо - злочинність також є сукупністю злочинів як індивідуальних актів.

У цьому контексті ми можемо прийти до висновку, що індивідуалізація злочинності постає особливо небезпечною тенденцією в сучасному світі в умовах атомізації суспільства і розриву соціальних зв'язків. Вплив кримінального світу як організованої системи може бути ослаблена за допомогою вдосконалення нормативно-правової бази, оптимізації роботи правоохоронних органів, але злочини як індивідуальні акти залишаться в будь-якому випадку, оскільки постають результатом вибору конкретної особи. Цей вибір далеко не в усіх випадках соціально детермінований: індивідуальний злочин може мати психологічне підґрунтя, тобто особливості психології і психіки злочинця, знаходження його в афективному стані, алкогольному, наркотичному або токсичному сп'янінні тощо.

Говорячи про соціокультурні аспекти злочинності як соціального феномена, її можна визначити як певну зворотну, «вивернуту» сторону культури. Збудований на принципі одвічного протиставлення добра і зла, образ паралельного офіційним - «тіньового» світу, дає можливість підкреслити моральну невідповідність злочинності ідеям справедливості та громадському порядку в цілому. Хоча для певного типу людей і під впливом відповідних обставин «злочинний світ» може здаватися привабливим і навіть справедливим, у тому числі й порівняно з державними законами, особливо якщо їх дотримання характеризується наявністю подвійних стандартів. Адже, як слушно відмічає С.Ф. Денисов, маючи можливість отримувати з різних інформаційних джерел (переважно через телебачення та Інтернет) дані щодо не притягнення до кримінальної відповідальності різних високопосадовців та представників олігархічних кланів, люди усвідомлюють штучність і корпоративну спрямованість створюваних в Україні норм кримінального законодавства [21, с. 343].

У сучасному суспільстві кримінальний світ уявляється як певне абсолютне зло, хоча і для нього характерні певні традиції та правила, на кшталт морально-етичних норм, мають табу на певні дії як в межах злочинних співтовариств (крадіжки у своїх тощо), так і щодо ставлення до суспільства (вчинення сексуальних злочинів проти неповнолітніх тощо). Часто злочинці керуються цілком благородними, навіть з точки зору загальноприйнятної моралі, спонуканнями. Здійснювані ними злочини можуть зустрічати суспільне схвалення або, принаймні, розуміння.

У свою чергу, і держава в особі її репресивного апарату може виступати в ролі колективного злочинця, здійснюючи серйозні злочини проти людства (досить навести численні приклади диктаторських режимів, жертвами яких стали мільйони людей на всіх континентах). Ось візьмемо, наприклад, організовану злочинність. В.Ф. Ущаповський відмічає, що як багатоаспектне соціальне зло така злочинність обов'язково зовнішньо респектабельна та пов'язана з державними органами управління, економікою або структурами діяльності групи осіб [22, с. 50].

Як писав С.Л. Франк, можна сказати, що ніякі лиходії і злочинці не накоїли у світі стільки зла, що не пролили стільки людської крові, як люди, які хотіли бути рятівниками людства [23, с. 88]. Люди, які в одному світлі постають злочинцями, терористами, бандитами, в «паралельному вимірі» світу і моралі можуть вважатися борцями за свободу, революціонерами, генераторами ідей соціального чи національного визволення. Яскравим прикладом цьому є жахливі події, що відбуваються сьогодні на території східних областей нашої країни.

Злочинність стає більш динамічною, звужуються часові проміжки її стійкості, детермінаційний комплекс насичується кримінологічними факторами транснаціонального характеру, загострюються внутрішньодержавні суперечності, а також особистісні конфлікти в умовах невизначеного за ціннісними та стратегічно визначеними критеріями соціального й інформаційного простору [24, с. 8].

Ми можемо спостерігати прогресуючі відмінності між мораллю сучасного суспільства і традиційного суспільства, що особливо чітко проглядається на прикладі численних мігрантів, що прибувають у розвинені західні країни, в Україну з держав «третього світу» і привносять у приймаючі суспільства традиції, цінності та поведінкові установки своїх країн, етнічних груп. Так, як пише Д.О. Назаренко, інтеграціоналізуючись, нелегальні міграційні потоки сприяють, з одного боку, утвердженню у світі мультикультуризму, а з іншого - є соціальною базою окремої частини злочинності, в тому числі й з міжнародним корінням [18, с. 255].

У багатьох випадках невідповідність ціннісних установок стає однією з причин вчинення іноземцями-мігрантами правопорушень і злочинів (у тому числі тяжких) на території приймаючих держав. При цьому самі мігранти можуть бути впевнені в тому, що не здійснюють ніяких протизаконних і аморальних діянь, оскільки на їх батьківщині такі дії не розглядаються як протиправні або тягнуть за собою вкрай незначні покарання.

Однак, у приймаючому суспільстві вони, здійснюючи заборонені законом і не схвалювані суспільною мораллю діяння, стають і з правової, і з моральної точки зору злочинцями. Водночас для співвітчизників, особливо тих, що нетривалий час живуть у приймаючій державі, співгромадяни, які вчинили такі «спірні» злочини, не є злочинцями. Тобто виникає питання, чи слід іммігрантів-злочинців оцінювати за тими ж критеріями, що й злочинців з числа корінних жителів? Чи працює в цьому випадку широко поширене в даний час формулювання «злочинність не має національності»?

Важливо враховувати ту обставину, що сучасне суспільство насправді мало схоже на ідеал. Сучасність цілком допускає зло в його різних проявах, а значить, злочинність теж не є винятком. Норвежець Андреас Брейвік, який вчинив у липні 2011 р. масове вбивство активістів соціалістичної партії з мігрантського середовища, - типовий приклад злочинця, що здійснює злодіяння в ім'я благих цілей (з точки зору його численних однодумців і співчуваючих), причому цей злочин стає розплатою за політику влади щодо інших злочинців - мігрантів, які не отримують заслуженого суворого покарання з причини панування у внутрішній політиці європейських держав мультикультурної підтримки.

З одного боку пом'якшення, а з другого - посилення сучасного українського репресивного механізму по відношенню до злочинів у міграційній сфері свідчить про неефективність цієї діяльності з боку держави. Це підтверджується сьогоденням, коли громадяни іншої держави вільно та безсоромно у злочинний спосіб захоплюють міста та землі української держави, а в той же час громадяни України стають вимушеними переселенцями.

Масова міграція тягне за собою інтернаціоналізацію злочинного середовища і неминуче зіткнення в соціальному просторі українського суспільства правових норм, закріплених законодавством України, і традиційних цінностей і звичаїв іноетнічних та інокультурних груп, які не поспішають асимілюватися в українському суспільстві та прийняти в повному обсязі чинні закони держави, культуру приймаючого соціуму. Культурна несумісність етнічних груп, що знаходяться на різних щаблях соціального та соціокультурного розвитку також виступає в якості одного з важливих факторів, що обумовлюють відтворення злочинності в сучасному українському суспільстві. Не винятком, на нашу думку, є вивчення, всебічна підтримка та розвиток державної мови приймаючого суспільства.

Ми не можемо не відзначити, що в сучасному світі злочинність і злочин як такий істотно трансформувалися та розвинулися. Такий висновок дозволяє нам зробити хоча б той факт, що злочинність набуває транснаціональні масштаби, підвищуючи свою організованість і тісно зрощується з бізнесом та управлінською системою.

Криміналізація влади та бізнесу, їх тісна взаємодія зі злочинним світом, як ми можемо відзначити, типові для нестабільних у політичному та економічному відношенні держав, у першу чергу для країн «третього світу», а також країн, які переживають період трансформаційних перетворень, переходу до інших форм політичного устрою й економічних відносин.

Такий різновид злочинності як транснаціональна злочинність, як зауважує М.Г. Вербенський, не є проблемою тільки країн третього світу або країн з перехідною економікою, в яких у силу слабкого розвитку легального сектора економіки і політичних інститутів держава в цілому виявляється значною мірою залежною від діючих на її території кримінальних співтовариств, представники яких найчастіше займають ключові посади в органах влади. Велику загрозу транснаціональна злочинність становить для країн, які традиційно належать до числа розвинутих, адже саме вона все частіше стає системним фактором регулювання суспільних відносин у важливих сферах життєдіяльності суспільства [25, с. 7, 317].

Безумовно, кримінал має зв'язки із владою та бізнесом і в США, і в країнах Західної Європи, однак ніде в розвинених країнах не відзначається настільки високий ступінь зрощування криміналу з політичною та економічною елітою, як в країнах «третього світу» і на пострадянському просторі.

Поширення злочинності є, якщо розглядати цей феномен з філософської точки зору, одним із наслідків загальної деструктивізації поведінкових установок значної частини населення країни. Не тільки корисливі прагнення, але й часто безглузда і невиправдана жорстокість відрізняють сучасну українську злочинність. Процеси глобалізації та інформатизації сучасного соціуму сприяють поширенню пропагованих у засобах мас-медіа культу сили, влади і грошей, яких більшість населення ніколи не зможе досягти іншими шляхами, окрім як злочинною діяльністю. В.М. Дрьомін відмічає, що засоби масової інформації «зомбують» людей демонстрацією різних прикладів насильства в нашому житті [26, с. 533].

Однак, агресія і насильство пронизують суспільство не тільки завдяки соціокультурним віянням сучасності (масова культура з притаманною їй пропагандою культу сили, влади і грошей), але й через відсутність елементарного виховання, душевної теплоти і розуміння в багатьох сім'ях.

С.Ф. Денисов, досліджуючи детермінанти молодіжної злочинності, встановив, що сьогодні вищими посадовцями супроводжувана популяризація злочинів та кримінофільно орієнтованих життєвих сценаріїв і моделей свідомості поведінки через ЗМІ призвела до мезорівневих збоїв у системі соціалізації, навчання, виховання і праці на рівні інституцій освіти, сім'ї та праці. Прогресуюча кримінально-правова гіпосоціалізація і десоціалізація молоді, що супроводжується нарощуванням розчарування, розпачу розгульності, дезорієнтованості, кримінально-правовою аномією загалом, має свої мезорівнево-інституційні витоки [21, с. 129].

Тут виникає питання: чи можна говорити про те, що деструктивна поведінка є вільним вибором особистості, коли її формування відбувається в умовах кризи і розпаду інституту традиційної сім'ї, педагогічної системи тощо? Засвоєні з дитинства й юності негативні установки та стереотипи поведінки переносяться у доросле життя, підліткова хуліганська агресія трансформується - при певному збігу обставин - у злочинну поведінку, в тому числі і в організовану злочинність. Найпростішим підтвердженням цьому є «життєвий шлях» четвертого президента сучасної України.

Тут необхідно зазначити, що професійна злочинність існує споконвіку та являє собою відносно самостійний вид стійкої систематичної злочинної діяльності, суб'єкти якої, володіючи відповідними спеціальними навичками, знаннями і вміннями, займаються кримінальним промислом по здобуванню основного або додаткового доходу, підтримуючи при цьому зв'язок з антисоціальним середовищем, близьким до їх власної орієнтації, установок і субкультури [27, с. 248].

Великомасштабна корупція у пострадянському українському суспільстві сприяла тому, що у зв'язок зі злочинним світом втягнуто багато представників органів виконавчої влади та правоохоронної системи, в той же час кримінальний світ також не залишився осторонь та інфільтрував своїх представників у державні структури.

У пострадянський період нове керівництво країни не зуміло організувати належний контроль над діяльністю правоохоронних органів. До того ж постійна зміна керівництва організацій, відповідальних за боротьбу з організованою злочинністю, безумовно, завдала цій роботі колосальний збиток. Налагоджені за довгі роки різнобічні зв'язки правоохоронців з цивільним населенням зійшли нанівець. У двохтисячні роки, як видавалось, зміцнення владної вертикалі в країні сприяло становленню відносного правопорядку, але події кінця 2013 - початку 2014 рр. свідчать, що декриміналізація українського соціуму так і не відбулася.

Соціальна аномія українського суспільства створила сприятливий фон для розвитку злочинності в країні і, що ще небезпечніше, сприяла криміналізації свідомості певної частини українського населення, що виражається в трансформації ціннісних та поведінкових установок, розширенні граней дозволеного. Особливо тривожним фактором виглядає криміналізація правоохоронної системи, державної влади, окремі представники яких сприймають світогляд і спосіб життя кримінального середовища. Поширення серед них криміналізованої системи цінностей не тільки дискредитує всю роботу правоохоронної системи та державної влади в цілому, а й прямо загрожує національній безпеці держави, оскільки замість служіння державним інтересам працівники органів влади та правоохоронних структур ставлять на пріоритетні позиції власний кар'єрний зріст і комерційну вигоду.

Інтенсифікація практично всіх структурних складових злочинності, зокрема економічної й організованої злочинності, їх об'єднання з найвищими ешелонами політичної влади і криміналізація значної частини суспільства, відбувається в контексті інтеграції внутрішньодержавних і загально цивілізаційних деструктивних метаморфоз [24, с. 7].

Звісно, що разом із загостренням економічної і соціальної кризи в Україні загострюється і критика державної влади і не тільки у вузькому колі. О.М. Литвак відмічає, що така критика відбувається вже на різних рівнях, особливо з трибуни Верховної Ради, обвинувачення у злочинній діяльності линуть не лише щодо окремих посадових осіб, а й виконавчої влади в цілому, яка визначається як злочинний режим [27, с. 10]. Всеохоплююча, тотальна корупція, злочинні «схеми», «піраміди» тощо в усіх державних установах призвели до того, що й сама система кримінальної юстиції стала криміногенним чинником, перетворилася в джерело загроз національній безпеці [29, с. 136].

Криміналізація еліти неминуче стає одним із основних факторів поширення злочинності в суспільстві загалом, причому специфічну так звану «філософію злочинного світу» в разі її сприйняття політичною та економічною елітами, трансляції в суспільство за допомогою масової культури, переймають представники самих різних соціальних верств і груп. Відбувається трансформація суспільного сприйняття правових норм, які розглядаються тепер не стільки як обов'язкові до виконання, скільки як перешкоди на шляху в досягненні поставлених цілей, які можна і слід обходити всіма можливими способами, в тому числі і протизаконними.

На нашу думку, в сучасному світі злочинність стала свого роду віддзеркаленням великого спектру суперечливості існуючих соціальних відносин. Принципово важливу роль відіграє та обставина, що за своєю природою злочинність є саме соціальним явищем. Соціальними факторами значною мірою визначаються не тільки рівень поширення злочинності, але й її сутнісний зміст. Водночас злочинність як соціальний феномен, породжена сукупністю певних факторів, і сприяє відтворенню цих факторів, тобто існує очевидний зворотний зв'язок, універсальна взаємодія між соціальними факторами, що детермінують злочинність, і злочинністю, високий рівень якої сприяє збереженню та навіть посилювання даних факторів.

Висновки

Підбиваючи підсумки цього дослідження, необхідно зазначити наступне. Злочинність існує у кожному суспільстві, яке має правові норми, що дозволяє визначити злочинність як аномалію іншим, поряд з правом як нормою, аспектом функціонування єдиної соціальної системи. Детермінованість соціальними факторами перетворює злочинність у соціальне явище, трансформації якого обумовлені процесами, що відбуваються в соціумі. Відповідно, феномен злочинності не може розглядатися поза загальним контекстом вивчення соціальних трансформацій у сучасному світі, оскільки тенденції існування і зміни сучасної злочинності мають глобальну природу. Вивчення соціальних детермінант злочинності в сучасному світі передбачає звернення до виявлення основних тенденцій формування злочинності та її трансформації в контексті соціальної динаміки.

Сучасний розвиток злочинності визначається трьома ключовими тенденціями, що формують природу злочинності як соціального феномена в сучасному суспільстві: криміналізацією свідомості внаслідок деформацій правової культури; розривом традиційних соціальних зв'язків між людьми в контексті масової міграції та соціальної поляризації суспільства; деструктивним сприйняттям реальності внаслідок руйнування традиційної для теперішнього суспільства системи цінностей. Етичний плюралізм ускладнює моральну оцінку злочинних діянь і створює підґрунтя для виправдання кримінальної поведінки, що в комплексі з проблемами соціального та соціокультурного характеру (міграція, криза ідентичності тощо) стає безпосередньою причиною криміналізації суспільства.

Список використаних джерел

1. Пріоритетні напрями розвитку правової науки у 2011-2015 рр., затверджені постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 14-10 (зі змінами, внесеними постановою загальних зборів від 05.03.2012 № 4-12) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.apmu. kharkiv.org/doc/Priorytetni_napryamy.pdf

2. Вербенський М.Г. Транснаціональна злочинність: Монографія / М.Г. Вербенський. - Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2009. - 356 с.

3. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика [у 3-х кн.]. - Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. - К. : ВД «Ін Юре», 2007. - 424 с.

4. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: монография / И.Н. Даньшин. - Х. : Прапор, 2005. - 224 с.

5. Фролова О.Г. Злочинність і система кримінальних покарань (соціальні, правові та кримінологічні проблеми й шляхи їх вирішення за допомогою логіко- математичних методів): Навчальний посібник / О.Г. Фролова. - К. : АртЕк, 1997. - 208 с.

6. Голіна В.В. Нові підходи до запобігання злочинності в Україні / В.В. Голіна, М.Г. Колодяжний // Питання боротьби зі злочинністю. - 2012. - Вип. 24. - С. 48-56.

7. Литвинов О.М. Сучасні проблеми управління профілактикою злочинів в Україні: Монографія / О.М. Литвинов. - Херсон : ОЛДІ-плюс, 2003. - 312 с.

8. Сметаніна Н. Злочинність та її прояви: питання класифікації / Н. Сметані- на // Публічне право. - 2013. - № 2(10). - С. 151-157.

9. Панов М.І. Вітальне слово // Теоретичні та практичні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні: матер. V міжвуз. наук. студ. конф. з кримінології (Харків, 27 листопада 2006 р.). - Х. : НЮАУ, 2006. - С. 3.

10. Зайналабидов А.С. Преступность в современном российском обществе: опыт системного анализа: дис. ... д-ра филос. наук - 09.00.11 / А.С. Зайналабидов; Ростовський гос. ун-т. - Ростов-на-Дону, 2004. - 347 с.

11. Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / [пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра]. - К. : Юніверс, 2000. - 336 с.

12. Платон. Диалоги: [пер. с древнегреч.] - Х. : Фолио, 2013. - 316 с.

13. Шандра Б.Б. Філософсько-правовий аналіз злочинності як імплементації суспільної свідомості у злочинну діяльність: автореф. дис. ... канд. юрид. наук - 12.00.12 / Б.Б. Шандра; Львів. держ. ун-т внутр. справ. - Л., 2014. - 17 с.

14. Українське кримінальне право. Загальна частина: Підручник / [П.С. Берзін, Т.А. Денисова, О.О. Дудоров та ін.]; за заг. ред. В.О. Навроцького. - К. : Юрінком Інтер, 2013. - 712 с.

15. Иншаков С.М. Криминология: Учебник / С.М. Иншаков. - М. : Юриспруденция, 2000. - 432 с.

16. Туляков В.А. Виктимология: социальные и криминологические проблемы: Монография / В.А. Туляков. - О. : Юр. лит-ра, 2000. - 336 с.

17. Розов Н.С. Природа преступности и механизмы криминализации общества / Н.С. Розов // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2006. - № 2 [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://ecsocman.hse.rU/data/2010/12/01/1 214825114/8aRosov.pdf

18. Назаренко Д.О. Кримінологічний аналіз та протидія фоновим для злочинності явищам: Монографія / Д.О. Назаренко. - Х. : Диса плюс, 2013. - 524 с.

19. Смотрицкий Е.Ю. Глобализация и люмпенизация: социальные корни преступности [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://philosophy.ru/library/ smotr/smotr1.html

20. Нікітін Ю.В. Протидія злочинності в системі забезпечення внутрішньої безпеки українського суспільства: Монографія / Ю.В. Нікітін. - К. : Нац. акад. управ., 2009. - 373 с.

21. Денисов С.Ф. Детермінанти злочинності і моделі кримінологічної превен- ції злочинів молоді: Монографія / С.Ф. Денисов. - Запоріжжя : Класич. приват. ун-т, 2010. - 396 с.

22. Ущаповський В.Ф. Протидія організованій злочинності: Монографія / В.Ф. Ущаповський. - К. : ДНДІ МВСУ, 2009. - 532 с.

23. Франк С.Л. Ересь утопизма // По ту сторону правого и левого: сб. статей. - 1972. - С. 85-106.

24. Блажівський Є.М. Моніторинг протидії злочинності в Україні: Монографія / Є.М. Блажівський. - Х. : Золота миля, 2013. - 372 с.

25. Вербенський М.Г. Транснаціональна злочинність: Монографія / М.Г. Вер- бенський. - Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2009. - 356 с.

26. Дрьомін В.М. Інституційна концепція злочинності // Правова доктрина України [у 5 т.]. - Т. 5: Кримінально-правові науки в Україні: стан, проблеми та шляхи розвитку / [Ю.В. Баулін Ю.В., В.І. Борисов, В.С. Батиргареєва та ін.]; за заг. ред. В.Я. Тація, В.І. Борисова. - Х. : Право, 2013. - 1240 с. - С. 532-551.

27. Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія / О.М. Литвак. - К. : Атіка, 2004. - 304 с.

28. Даньшин І.М. Професійна злочинність та її запобігання // Кримінологія. Загальна та Особлива частини: Підручник / [І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.]; за заг. ред. В.В. Голіни. - 2-ге вид. перероб. і доп. - Х. : Право, 2009. - 288 с.

29. Ярмиш О. Громадянське суспільство і злочинність / О. Ярмиш // Право України. - 2014. - № 4. - С. 134-140.

Стаття надійшла до редакції 22.05.2014.

Размещено на Allbest.ru