Сутність та особливості державного управління в сфері енергоефективності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК: 330.15

Сутність та особливості державного управління в сфері енергоефективності

В.А. Лавренчук,

аспірант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Стаття містить результати порівняння сучасного стану енергоємності ВВП України з іншими країнами світу. Надана характеристика напрямків державного регулювання, необхідних для обґрунтованого використання енергії. Розглянуто основні шляхи проведення державної політики стимулювання енергозбереження, проаналізовано відповідні Закони України, постанови Кабінету Міністрів та державні програми з розвитку енергоефективності. енергія державний управління

Ключові слова: енергоємність, енергоефективність, державне управління, закон, державний стандарт, економічна доцільність.

This article contains comparing the current state of energy intensity in Ukraine and other countries. The characteristic of necessary government regulation for reasonable use of energy was presented. The author was considered basic ways of promoting energy conservation policy, analyzed relevant laws of Ukraine, the Cabinet of Ministers and state programs promote energy efficiency.

Keywords: energy intensity, energy efficiency, public management, law, public standard, the economic feasibility.

Постановка задачі. Основна задача даної статті - проаналізувати рівень енергоефективності України, привести наукове обґрунтування використання методів державного управління в даній сфері, оцінити рівень забезпеченості України законами та підзаконними актами для ефективного впливу держави на споживачів енергії.

Аналіз досліджень та публікацій. Дослідженнями проблем державного управління в сфері енергоефективності займалися такі вчені, як Д. В. Зеркалов, С.Ф. Єрмілов, В.М. Геєць, Ю.П Ященко, В.В. Григоровський, В.Е. Лір, Б. Швайгер, Т. Голєц та інші.

Результати.

Вступ. За рахунок власного видобутку Україна може задовольнити менш ніж 50% своїх потреб в паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР). Поряд з цим ефективність використання ПЕР в економіці та соціальній сфері України дуже низька.

За даними International Energy Agency, енергоємність $1 ВВП в Україні приблизно в два з половиною рази вища, ніж у середньому у світі [16], а за результатами дослідження Ukrainian Energy Index 2012 енергоефективніть України утричі нижча ніж у країнах ЄС [17].

Через високу енергоємність українські товари мають низьку конкурентоздатність на світовому ринку, що в свою чергу загрожує економіці країни.

Іншими, не менш важливими, загрозами є: сильна та географічно слабо диверсифікована залежність від ряду імпортованих енергоносіїв, а також велика ймовірність того, що у середньо- та довгостроковій перспективі ціни на енергію знову будуть зростати.

Основні стратегічні напрямки підвищення енергоефективності та реалізації потенціалу енергозбереження полягають в структурно-технологічній перебудові економіки країни та в створенні адміністративних, нормативно-правових та економічних механізмів, що сприяють підвищенню енергоефективності та енергозбереженню [11].

Величезний потенціал енергозбереження припускає, що вже за допомогою відносно простих засобів можливе досягнення дуже великого обсягу заощадження ресурсів.

Важливість державного управління. Висока енергоємність ВВП ставить проблему підвищення рівня енергетичної ефективності економіки головною метою у галузі енергетичної політики та економіки. На жаль, суто ринкові стосунки можуть вичерпати лише відносно незначну частку потенціалу економічних можливостей заощадження, тому реалізація заходів з енергозбереження не може бути повністю віддана на розсуд суб'єктів господарювання. Там, де ринкова координація не функціонує, приватні дії необхідно доповнювати державними заходами.

Якщо учасники ринку не можуть самостійно досягти цілей енергетичної політики, вимагається втручання чи дії з боку держави з метою підтримки та підвищення рівня енергетичної ефективності. Але у системі ринкової економіки, де дії окремих суб'єктів господарювання у принципі регулюються ринками, державна діяльність повинна набути законної сили. Державне управління повинно стимулювати та забезпечувати економічно ефективне та стале енергозабезпечення поряд із забезпеченням надійних рамок, у яких можуть розгортатися конкурентні процеси.

В економічній теорії існує цілий ряд аргументів, які виступають на користь державної підтримки заходів із підвищення рівня енергетичної ефективності. Основою даних аргументів є недоліки ринкових механізмів, які можуть бути усунені чи скореговані через застосування державного інструментарію [15]. Найбільш вагомими чинниками необхідності державного управління в сфері енергозбереження є:

- дефіцит інформації та висока вартість популяризації підвищення енергоефективності;

- обмежені фінансові можливості невеликих суб'єктів господарювання;

- необхідність формування стандартів та норм для ефективного використання енергії;

- необхідність формування економічної доцільності енергозбереження;

- мультиплікативні ефекти в економіці.

Наявні фінансові, правові чи інформаційно-технічні перешкоди реалізації потенціалу енергозбереження мають бути усунені вмілими адміністративними рішеннями. Від держави вимагається здійснення впливу на поведінку суб'єктів господарювання та підтримка бюджетними коштами належних заходів у напрямку підвищення рівня енергетичної ефективності.

Дефіцит інформації та висока вартість популяризації підвищення енергоефективності. На першому місці слід назвати значний дефіцит інформації про існуючий потенціал заощадження, що часто протистоїть реалізації економічних заходів. Часто дуже важко (і лише із значними витратами) можна отримати загальну та специфічну інформацію про потенціал заощадження коштів завдяки заходам підвищення рівня енергетичної ефективності.

Енергоємні галузі промисловості (наприклад, металургія, хімічна промисловість) часто швидко розпізнають і реалізують притаманний заходам енергозбереження потенціал зниження обсягу витрат, бо це безпосередньо стосується основних процесів на підприємстві. Ситуація в інших секторах з меншою часткою енерговитрат у загальному обсязі витрат (наприклад, у торгівлі, сфері послуг) часто виглядає інакше. Так, наприклад, у певних випадках немає детальної інформації про економічні переваги енергозбереження щодо малих і середніх підприємств, без чого конкретне планування інвестицій не має особливого сенсу. Тут інвестиції в енергозбереження часто не розглядаються як пріоритетні, а крім того вони перебувають у конкуренції з альтернативними інвестиціями в основну сферу бізнесової діяльності [15].

Здійснення заходів, спрямованих на формування в суспільстві свідомого ставлення до необхідності підвищення енергоефективності, розвитку та використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива вимагає чималих коштів. В ринковій економіці відсутні механізми компенсації витрат суб'єктів господарювання на формування суспільної думки. Тому в цій сфері надзвичайно важлива участь держави та міжнародних організацій.

Реалізація державного управління заходами популяризації енергоефективності та енергозбереження проходить через розроблення і виконання галузевих та регіональних програм енергоефективності відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1567 «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів»[13]. У справі популяризації використання енергії з відновлювальних джерел в ЄС важливою є Директива 2009/28/WE від 23 квітня 2009 року.

Основні методи, що використовуються на різних рінях державного управляння це: розповсюдження інформації через державні теле- та радіокомпанії, друковані та електронні засоби масової інформації, проведення спеціалізованих виставок, семінарів, громадських консультацій, форумів, конференцій.

Обмежені фінансові можливості невеликих суб'єктів господарювання. Необхідною передумовою інвестицій у відповідні заходи енергозбереження є можливість залучення необхідних коштів. Проблеми кредитоспроможності та доступу до ринку капіталів для домогосподарств, а також малих і середніх підприємств часто перешкоджають таким інвестиційним заходам.

У розпорядженні держави є ціла низка інструментів. При цьому в якості першого слід назвати програми фінансової підтримки, що за допомогою фінансових інструментів стимулюють проведення заходів з підвищення енергоефективності. Використання державних коштів регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 р. №689 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки» [10] та постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2011 р. №1056 «Деякі питання використання коштів у сфері енергоефективності та енергозбереження» [7].

Наприклад, у І півріччі 2012 року обсяг державних коштів на реалізацію регіональних програм склав:

- державний бюджет - 138,74 млн. грн.;

- місцевий бюджет - 278,16 млн. грн.

У багатьох країнах Європейського Союзу важливу роль відіграють державні банки розвитку. Це могло б бути новим стимулом до створення банку розвитку в Україні, де вже довгий час існують такі плани.

Крім того, принаймні частину фінансових коштів, необхідних для реалізації таких заходів, можна мобілізувати у рамках фінансового співробітництва через міжнародні донорські інституції. Європейським Банком Реконструкції та Розвитку була розроблена Українська програма підвищення енергоефективності (UKEEP). UKEEP - це кредитний продукт, розроблений, для українських приватних компаній будь-якого сектору економіки, які хочуть здійснити інвестиції у підвищення ефективності використання енергії або створення джерел відновлюваної енергії - інвестиції, результатом яких буде скорочення споживання енергії, зростання виробництва власних енергоносіїв або більш ефективне її використання. Якщо ідея проекту розцінюється як практично здійсненна, UKEEP може надати кредитне фінансування на вигідних умовах. UKEEP також надає безкоштовну технічну підтримку міжнародних консультантів з енергоефективності [18].

У рамках підписаного у 1999 р. та ратифікованого у 2004 р. Україною Кіотського протоколу можна продавати права на викиди чи контингенти викидів парникових газів, що утворюються через транснаціональну імплементацію проектів із захисту клімату, іншим країнам у рамках механізму Joint-Implementation (JI). При цьому, Україна має користь з одного боку завдяки продажу прав на викиди, а з іншого боку завдяки здійснюваному трансферту технологій. Донорські кошти, залучені у рамках міжнародної імплементації Joint-Implementation, є важливим чинником для реалізації заходів з підвищення рівня енергоефективності [14].

Необхідність формування стандартів та норм для ефективного використання енергії. Основною причиною необхідності існування державних стандартів в енергозбереженні та енергоефективності полягає у недостатній або обмеженій можливості повернути витрати на певні інвестиційні заходи при передачі об'єкту інвестицій в оренду. Так, інвестор (наприклад, власник будинку) звичайно несе витрати на заходи для підвищення енергозбереження, проте, часто він не може перекласти їх на користувача - бенефіціара (тобто орендаря). В якості прикладу слід згадати інвестицію у заходи з теплоізоляції житлового будинку, від чого орендарі отримують користь після проведеної теплоізоляції у вигляді менших рахунків за опалення. Як результат, часто важливі інвестиції не здійснюються, а зростаючі витрати на опалення просто перекладаються на користувачів.

Ця проблема вирішується шляхом встановлення Державних будівельних норм та стандартів. Наразі в будівництві такі норми встановлюються Технічним регламентом відповідно прийнятого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1764 «Про затвердження Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд» [8]. Ще один крок введення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення норм та вимог законодавства відповідно до Закону України «Про енергозбереження» [4].

Норми енергоефективності будівель та методологія розрахунку енергетичної характеристики будівель в ЄС визначені в Директиві 2010/31/WE щодо енергетичної характеристики будівель. Крім того Директива ЄС 2003/30/WE від 8 травня 2003 накладає зобов'язання використання в транспорті біопалива чи іншого відновлювального палива, а Директива 2005/32/WE від 6 липня 2005 р.встановлює загальні принципи визначення вимог для допуску на ринок виробів, що використовують енергію.

Необхідність формування економічної доцільності енергозбереження. Для підвищення рівня енергетичної ефективності можна застосовувати такі інструменти регуляторної політики, як закони, положення чи норми, а також адекватну цінову чи тарифну регламентацію енергоспоживання. Для того, щоб позитивно вплинути на поведінку всіх суб'єктів господарювання у сенсі підвищення рівня енергоефективності, необхідна раціональна комбінація цих інструментів.

Так, наприклад, заходи фінансової підтримки будуть успішними лише тоді, коли ціни на енергію також відповідно відображають витрати та, таким чином, створюють відповідні стимули для підвищення енергоефективності.

Такими механізмами є:

- розвиток відновлюваних джерел енергії через створення «зеленого» тарифу відповідно до Закону України «Про електроенергетику» [3] та інші методи стимулювання, відповідно до Законів України «Про альтернативні джерела енергії» [2] та «Про альтернативні види палива» [1]. Завдання досягнення економічно обґрунтованого зменшення споживання палива і енергії в ЄС покладено на Директиву 2006/32/WE від 5 квітня 2006 року. Інструментами її виконання є програми покращення енергоефективності, розвиток ринку високоякісних енергетичних послуг та гармонізація оцінки економії енергії.

- зменшення рівня податкового навантаження згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 року № 444 «Питання ввезення на митну територію України енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих» [6] та постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 року № 1005 «Про затвердження переліку товарів власного виробництва, 80 відсотків прибутку підприємств від продажу яких на митній території України звільняється від оподаткування» [9].

- підвищення ефективності використання палива відповідно до Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» [5]. У справі популяризації когенерації високої віддачі в ЄС використовується Директива 2004/8/WE.

Мультиплікативні ефекти в економіці. Очевидно, що наслідком інвестиційних заходів з підвищення енергозбереження, є мультиплікативні ефекти для виробництва, доходів і зайнятості.

Наприклад, якщо держава інвестує в підвищення енергоефективності будинків, то поряд з безпосередніми ефектами зниження споживання енергії, та, відповідно, економії за рахунок зниження витрат на опалення, виникають інші доходи, такі як: збільшення виробництва, покращення зайнятості населення і, відповідно, вищий обсяг податкових надходжень. Даний ефект описуються показником «мультиплікатор витрат», що показує, наскільки більше додаткового доходу генерується в економіці загалом завдяки збільшенню державних чи приватних інвестицій.

На жаль, в Україні відсутні дослідження, що можуть достовірно розрахувати мультиплікативні ефекти внаслідок таких програм. Проте, міжнародний досвід та наявні дослідження щодо будівельних програм або інфраструктурних видатків, чітко вказують на наявність «мультиплікатору витрат», тобто додатково генерований дохід або додатково вироблений результат є значно вищим за первісні витрати.

Наприклад, аналіз будівельної галузі Німеччини визначає показник мультиплікатора у 2,3. Це означає, що кожен євро, використаний на державні інвестиції у будівельній галузі, дає ефект підвищення загального народногосподарського попиту на товари та послуги на 2,3 євро[15].

Важливим також є покращення торгівельного балансу та зростання енергетичної безпеки через зниження споживання імпортованого з Росії природного газу, що у стратегічному сенсі слід привітати.

Наразі в Україні ця проблема вирішується такими методами:

- Розроблення і виконання галузевих та регіональних програм енергоефективності відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. № 1567 «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів» [13].

- Розроблення і виконання Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки [12].

Висновки

В Україні розроблена та прийнята достатньо широка нормативно-правова база в усіх напрямках діяльності щодо зниження енергоємності ВВП. Проте, невирішеними залишається досить велика кількість проблем в сфері енергоефективності.

На жаль, низький рівень соціального забезпечення населення вимагає від уряду використовувати методи субсидування вартості газу для приватних господарств. Така ситуація зводить нанівець всі заходи щодо економічного стимулювання зниження споживання енергії в багатоповерхових будинках. Ситуація ускладнюється застарілими нормами теплоізоляції в будівництві та низьким рівнем соціальної відповідальності населення, що сформувались в період існування СРСР.

Особливу увагу слід приділити проблемі низької інвестиційної привабливості України. Розвиток альтернативної енергетики, модернізація застарілого обладнання в енергоємних галузях економіки, оновлення теплоізоляції будинків вимагають великої кількості інвестицій в ці сфери, проте високий рівень корупції та низький рівень судочинства не дозволяють реалізувати цей величезний потенціал енергозбереження.

Вирішення цих проблем дасть можливість впровадити дієвий механізм реалізації державної політики у сфері енергоефективності та створити умови для зниження рівня енергоємності валового внутрішнього продукту, оптимізації структури енергетичного балансу держави, покращення екології шляхом збільшення обсягу використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

Література

1. Закон України «Про альтернативні види палива» від 14 січня 2000 року, № 1391-XIV.

2. Закон України «Про енергозбереження» від 1 липня 1994 року, № 74/94 ВР.

3. Закон України «Про альтернативні джерела енергії» від 20 лютого 2003 року, № 555-IV.

4. Закон України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року, № 575/97-ВР.

5. Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» від 5 квітня 2005 року № 2509-IV.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 2008 р. № 444 «Питання ввезення на митну територію України енергозберігаючих матеріалів, обладнання, устаткування та комплектуючих».

7. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2011 р. № 1056 «Деякі питання використання коштів у сфері енергоефективності та енергозбереження».

8. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1764 «Про затвердження Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд».

9. Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 р. № 1005 «Про затвердження переліку товарів власного виробництва, 80 відсотків прибутку підприємств від продажу яких на митній території України звільняється від оподаткування».

10. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2011 р. № 689 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виконання Державної цільової економічної програми енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки».

11. Комплексна державна програма енергозбереження України// Держкоменергозбереження - методологічне керівництво, загальна координація. - 2005. - 283с.

12. Державна цільова економічна програма енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки // Затвердженно постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243.

13. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів» від 17 грудня 2008 року, № 1567.

14. Лавренчук В.А. Державне регулювання альтернативної енергетики як фактор сталого розвитку економіки // Формування ринкових відносин в Україні: Збірник наукових праць. - К., 2010, №10 (113), с. 69-73.

15. Швайгер Б., Грунер А., Чеботарьова С., Федорець О., Хренова-Шимкіна Р. // Державна підтримка заходів із підвищення енергетичної ефективності у будівлях. - К., 2010, 75 с.

16. Key World Energy Statistics. International Energy Agency, 2012.

17. Ukrainian Energy Index 2012 / [Електронний ресурс] / Режим доступу// energy-index.com.ua

18. UKEEP - Ukrainian Energy Efficiency Programme / [Електронний ресурс] / Режим доступу// ukeep.org

Размещено на Allbest.ru