Механізм правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Механізм правового регулювання

Зміст

1. Правове регулювання і правовий вплив

2. Поняття механізму правового регулювання

3. Структура та ефективність механізму правового регулювання

1. Правове регулювання і правовий вплив

правовий регулювання суспільний юридичний

На користь свободи спрямоване не всяке право, але в усьому є міра

Латинська притча

Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно у своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тим самим взаємними правами і обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання обумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести:

а) рівень економічного розвитку суспільства;

б) його соціальну структуру;

в) рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

г) рівень правової культури громадян і посадових осіб;

г) рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання¹.

Юридичні засоби беруть участь у правовому регулюванні й правовому впливі. Якщо правове регулювання, зазвичай, визначають як здійснюваний усією системою юридичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування, то правовий вплив -- як взятий у єдності й різноманітності весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей.

Між правовим регулюванням і правовим впливом є різниця. Правовий вплив ширший за обсягом, ніж правове регулювання. Змістом правового впливу є взятий у єдності і різноманітності весь процес впливу права на політичні, економічні та інші суспільні відносини, які безпосередньо правом не врегульовані, але на які вони впливають. За головними особливостями свого змісту правовий вплив є не специфічно правовим, а загальним, у якому діє не право як сукупність правових норм, а «дух», ідея права, простежується вплив права на систему суспільних відносин, на її правову свідомість і культуру.

Правовий вплив -- це перш за все вплив права на свідомість людей шляхом встановлення прав та обов'язків. Коли зміст права проходить через свідомість людей він стає правосвідомістю. Тобто, виробляється певний стандарт поведінки, формується загальна нормативна культура як безпосередні передумови законослухняності громадян. Це і є правовий вплив на поведінку людей, причому правовий вплив здійснюється не тільки правовими засобами, а й рядом неюридичних засобів -- соціальних, ідеологічних, психологічних та інших. Таким чином, у правовому впливі не завжди є точна юридична міра, тоді як для правового регулювання вона обов'язкова.

У цьому розумінні регулювання -- лише одна з форм впливу права на соціальні зв'язки, що далеко не охоплюють всі інші форми, до яких відносять інформаційно-психологічну, виховну, соціальну (В. Казимирчук, М. Матузовта ін.).

Інформаційно-психологічний аспект характеризується впливом нормативно-правової інформації на мотиви суб'єктів. Тут можемо виділити два основні юридичні засоби -- правові стимули і правові обмеження, що синтезують у собі інформаційні й психологічні закономірності, що здійснюються в цьому процесі.

Виховний (педагогічний) аспект полягає в загальноідеологічному впливі всієї правової діяльності на внутрішній світ суб'єкта, на формування в свідомості людей ціннісних уявлень, на правове виховання особи.

Соціальний аспект -- це взаємозв'язок правових та інших (політичних, економічних, моральних) факторів, які беруть участь у житті права на всіх етапах його функціонування. Ці фактори в сукупності створюють соціальне середовище дії права:

доведення правових норм і приписів до загального відома;

формування правом соціально корисних зразків поведінки;

соціально-правовий контроль;

спрямування поведінки суб'єктів шляхом правильного визначення в правових актах соціально корисної цілі.

Зрозуміло, що всі вищеназвані форми впливу права на суспільні відносини тісно взаємозв'язані між собою, між ними немає і бути не може «китайської стіни». Аналогічні положення в сукупному правовому впливі займає і правове регулювання (як лише одна із форм впливу -- спеціально-юридична). Звідси висновок: з одного боку, не слід повністю ототожнювати поняття «правове регулювання» і «правовий вплив» (не збігаються обсяг і зміст), а з іншого -- повністю розрізняти. В найзагальнішому розумінні їх можна розглядати як синоніми, тому що подібний поділ умовний, він пов'язаний із виділенням різних меж загальної дії права¹.

Таки м ч и ном, правовий вплив -- це взятий у єдності й різноманітності весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою соціальних, ідеологічних, інформаційних та юридичних механізмів.

Правове регулювання -- форма владного юридичного впливу на суспільні відносини, що здійснюється державою за допомогою всіх правових засобів з метою їх упорядкування, закріплення і забезпечення.

Метод правового регулювання -- сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини певного виду.

Види правового регулювання:

1) за способом сполучення дозволів і заборон розрізняють загальнодозволений і спеціально-дозволений види.

Загальнодозволений вид правового регулювання означає, шо дозволено все, що прямо не заборонено законом; спеціально-дозволений вид -- дозволено лише те, що прямо закріплено в законі;

2) за територіальним статусом правотворчого суб'єкта розрізняють централізоване і децентралізоване правове регулювання.

Централізоване має місце тоді, коли суб'єктом правотворчої діяльності є законотворчий або інший центральний нормотворчий державний орган; децентралізоване -- суб'єктом нормотворчої діяльності є республіканський (Автономної Республіки Крим), обласний чи інший місцевий територіальний орган;

3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання, розрізняють загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання.

Загальне має місце тоді, коли обсяг суспільних відносин, що регулюються, кількісно невизначений; індивідуальне -- коли правове регулювання розраховано на одну конкретну життєву ситуацію.

Тип правового регулювання -- юридичний режим, загальний порядок регулювання, що складається у певній сфері суспільних відносин. Розрізняють загальнодозволений і загальнозабороняючий тип регулювання.

Стадії правового регулювання:

регламентування суспільних відносин шляхом загального проградування юридичних прав та обов'язків їх учасників;

виникнення суб'єктивних юридичних прав та обов'язків (правовідносин) у суб'єктів права;

реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків¹.

2. Поняття механізму правового регулювання

Правове регулювання -- це інструмент соціального управління, покликаний упорядковувати суспільні відносини, забезпечуючи реалізацію позитивних інтересів суб'єктів. У рамках цього процесу зустрічаються різноманітні перепони, що без своєчасного їх усунення знижують ефект правового регулювання.

Перепоною можна рахувати той фактор, який заважає процесу упорядкування соціальних зв'язків і діє в протиріччі з правовими цілями і принципами. Перепони -- це природні та штучні труднощі, бар'єри, що гальмують із тих чи інших причин управлінський процес і заважають задоволенню правомірних інтересів громадян і організацій.

Перепони можна класифікувати за різними підставами. Перешкоджаючі фактори можуть піддаватися управлінню або не піддаватися. Прикладом перших можуть виступати недоліки правозастосування, колізії та ін., що усуваються в процесі управління і підлягають цілеспрямованому корегуванню. До інших перепон, зокрема, відносяться стихійні лиха, природні явища, кліматичні умови та інші фактори, що знаходяться поза можливостями управління.

Залежно від наявності чи відсутності відповідних факторів при здійсненні управлінського процесу перепони діляться на такі, які виражені в наявності конкуруючих із управлінням моментів, а також виражені у відсутності необхідних для ефективного управління моментів. До перших слід віднести правопорушення -- воно прямо конкурує з правовим регулюванням. До інших -- такі моменти, відсутність яких також перетворюється в перепону. Іншими словами, перепоною є не тільки те, що заважає (що є в наявності), а й те, чого не вистачає (що відсутнє). Так, відсутність вирішального юридичного факту може виступати своєрідною перешкодою для задоволення тих чи інших інтересів.

Механізм правового регулювання якраз і є такою системою правових засобів, яка дозволяє найбільш послідовно й юридично боротися з правопорушеннями, тому що окремо взяті юридичні інструменти цього в повній мірі забезпечити не зможуть. Звідси випливає об'єктивна необхідність у такому улаштуванні правових засобів, яка створювала б можливість для безперешкодного задоволення інтересів суб'єктів. До того ж правове регулювання в процесі свого здійснення складається з визначених етапів і відповідних їм елементів, що забезпечують рух інтересів суб'єктів до цінностей. Кожен із етапів і юридичних елементів механізму правового регулювання спонукається «до життя» в силу конкретних обставин, які відображають логіку правової упорядкованості суспільних відносин, особливості впливу правової форми на соціальний зміст.

Отже, механізм правового регулювання -- єдина система правових засади;, за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин та подолання перепон, які стоять на шляху задоволення інтересів суб'єктів права.

З цього визначення можна виділити ознаки, що характеризують мету механізму правового регулювання, засоби її досягнення і результативність.

Мета механізму правового регулювання -- забезпечити безперешкодний рух інтересів суб'єктів до цінностей, тобто гарантувати їх справедливе задоволення. Ця головна, змістовна ознака, пояснює значимість зазначеної категорії й показує, то роль механізму правового регулювання полягає в усуненні можливих перепон, які стоять на шляху здійснення інтересів суб'єктів. Механізм правового регулювання -- специфічний юридичний «канал», який з'єднує інтереси суб'єктів із цінностями і доводить процес управління до логічного результату.

Механізм правового регулювання -- система різних за своєю природою і функціями правових засобів, що дозволяють досягати його цілей. Це вже формальна ознака, яка свідчить проте, що названий механізм є комплексом правових елементів, з одного боку, різних за своєю природою і функціями, а з іншого -- все ж таки взаємопов'язаних загальною метою в єдину систему. Цей механізм показує, як працює та чи інша ланка при досягненні його цілей, дозволяє виділити основні, ключові, опорні юридичні інструменти, які займають відповідне ієрархічне становище серед усіх інших.

Механізм правового регулювання -- організаційний вплив правових засобів, які дозволяють так чи інакше досягати поставлених цілей, тобто результативності, ефективності. Як і будь-який інший управлінський процес, правове регулювання прагне до оптимізації, до дієвості правової форми, яка утворює режим, сприятливий для розвитку змісту корисних суспільних відносин.

У зв'язку з тим, що механізм правового регулювання -- складне поняття зі своєю системою правових засобів, виникає потреба відокремити його від іншої, не менш складної категорії, як, наприклад, «правова система». Передовсім враховуючи те, що, на перший погляд, у них досить подібні визначення. Так, під правовою системою розуміють сукупність юридичних явищ, що є в конкретній країні, весь арсенал правових засобів, який використовують з метою її поширення. Названі категорії співвідносяться як частина (МПР) і ціле (правова система), тому що правова система більш ширше поняття, вмішує разом із категорією «механізм правового регулювання» і інші категорії: «право», «юридичну практику», «панівну правову теорію, ідеологію»¹.

3. Структура та ефективність механізму правового регулювання

Механізм правового регулювання -- це комплексне явище, складовими елементами якого є:

У. Норми права -- основа механізму правового регулювання. Звісно, саме з юридичних норм, їх змісту починається правовий вплив на соціальні відносини. Якість правового регулювання залежить від того, наскільки норми права вірно враховують закономірності суспільних відносин, що регулюються, наскільки високий рівень загальної і правової культури законодавчого корпусу. Безпосереднім чинником виникнення правових норм є правотворча діяльність держави, що полягає у прийняті, зміні або скасуванні певних правових норм.

2. Юридичний факт -- конкретні життєві обставини, з виникненням яких законодавець пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Іноді виникає потреба у цілій системі юридичних фактів (фактичний склад), де один із них обов'язково повинен бути вирішальним. Якраз власне такого факту інколи не вистачає суб'єкту для подальшого руху інтересу до цінності, яка спроможна його задовольнити. Відсутність подібного вирішального юридичного факту виступає в ролі перепони, яку необхідно розглядати з двох точок зору: зі змістової (соціальної, матеріальної) та з формальної (правової). З точки зору змісту перепоною будуть виступати незадоволені власні інтереси суб'єкта, а також суспільні інтереси. У формально ж правовому розумінні перепона виражається в відсутності вирішального юридичного факту. Причому долається перепона іноді тільки нарівні правозастосовної діяльності в результаті прийняття відповідного акту застосування права.

Наприклад, право громадянина на отримання вищої освіти нездійсненне без винесення правозастосовного акта.

Акт застосування права, як правило, виступає основним елементом сукупності юридичних фактів, без якого неможливо реалізувати конкретні норми права. Так, для здійснення права на вступ до вузу (як частини більш загального права на отримання вищої освіти) акт застосування (наказ ректора про зарахування в студенти) потрібний тоді, коли абітурієнт подав приймальній комісії необхідні документи, склав вступні іспити і пройшов за конкурсом, тобто коли в наявності три інші юридичні факти. За допомогою юридичних актів за учасниками відносин, які регулюються, затверджуються відповідне суб'єктивне право та юридичний обов'язок.

Це лише функція спеціальних компетентних органів, суб'єктів управління, а не громадян, які не володіють повноваженнями застосувати норми права, тому в цій ситуації не можуть власними силами забезпечити задоволення своїх інтересів.

Тільки правозастосовний суб'єкт зможе забезпечити виконання правової норми, прийняти акт, який стане опосередкованою ланкою між нормою і результатом її дії, складе фундамент для цілого ряду правових і соціальних наслідків, для подальшого розвитку суспільних відносин, огорнутих у правову форму.

Акти застосування норм права мають форму рішень, розпоряджень, наказів, вироків та ін. У них персоніфікуються загальні права та обов'язки, а також, якщо це необхідно, індивідуалізуються санкції. Специфіка акта застосування норм права полягає втому, що індивідуалізація здійснюється від імені держави як вимога, котра у разі необхідності може бути виконана й примусово.

Необхідно мати на увазі, що не завжди індивідуалізація суб'єктивного права та юридичного обов'язку здійснюється за допомогою спеціального індивідуального акта. Норми права іноді пов'язують індивідуалізацію з виникненням певних обставин та подій. Наприклад, в осіб, які одружені, сам факт народження дитини індивідуалізує їх взаємні батьківські права та обов'язки з її утримання і виховання згідно із Кодексом України про шлюб і сім'ю.

Правові відносини, тобто суспільні відносини, які відбуваються у межах, визначених нормами права. Норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками. Відтак, правові відносини можна собі уявити як форму, в якій визначена в правовій нормі модель поведінки суб'єктів набуває свого реального буття. Водночас реалізація правових приписів, здійснення прав і обов'язків, що виходять із норми права, може відбуватися і поза рамками правових відносин. Така ситуація виникає, наприклад, при додержанні суб'єктом приписів права, що містять у собі певні заборони.

Акти реалізації прав і обов'язків -- це дії суб'єктів щодо здійснення приписів правових норм. Реалізація прав і обов'язків може відбуватися яку межах певних правовідносин (купівля-продаж, дарування тощо), так і в окремих актах (право суб'єкта розпоряджатися річчю, що йому належить).

Слід зауважити, що існує низка явищ, які на всіх його етапах суттєво впливають на процес правового регулювання суспільних відносин і мають у механізмі правового регулювання універсальний характер. Такими чинниками (допоміжними елементами) є:

а) законність;

б) правова свідомість;

в) правова культура.

Законність -- правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб'єктами права у сфері правотворчості й правореалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим за якого забезпечуються права і виконуються обов'язки людиною, державою й громадянським суспільством.

Правосвідомість -- вид (форма) суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова культура -- це глибокі знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності й внутрішньої переконаності.

Ефективність правового регулювання -- це співвідношення між результатом правового регулювання і метою, що стоїть перед ним. Шляхи підвищення ефективності правового регулювання в сучасних умовах наступні.

Удосконалення правотворчості, у процесі якого в нормах права (з урахуванням високого рівня законодавчої техніки) найбільш повно виражені суспільні інтереси і ті закономірності, в межах яких вони будуть діяти. Потрібно створювати за допомогою відповідних юридичних і інформаційно-психологічних засобів такі умови, коли дотримання закону буде вигіднішим ніж його порушення. Крім того, важливо посилити юридичну гарантію правових засобів, які діють у механізмі правового регулювання.

Удосконалення правозастосування «доповнює» дієвість нормативного регулювання, а значить, і в цілому механізму правового регулювання. Акти правозастосування -- найбільш гарантований елемент, який у необхідний момент підключається до нормативного регулювання, сприяє своїми силами процесу задоволення інтересів.

Поєднання нормативного регулювання і правозастосування необхідне тому, що взяті окремо, вони відразу починають демонструвати свої «слабкі сторони»: нормативне регулювання без індивідуального часто-густо перетворюється у формалізм, а правозастосування без нормативного регулювання -- у свавілля. Ось чому механізм правового регулювання повинен виражати такий взаємозв'язок різних правових засобів, який буде надавати управлінському процесу додаткових переваг. Якщо нормативне регулювання покликане забезпечити стабільність і необхідну одноманітність в регулюванні суспільних відносин, ввести їх у тверді рамки законності, то правозастосування -- це урахування конкретних обставин, своєрідність кожної юридичної ситуації.

Оптимальне поєднання різних управлінських підходів в одному механізмі надає йому гнучкості й універсальності. Від правильного вибору правових засобів залежить в остаточному підсумку досягнення мети правового регулювання, а отже, ефективність права в цілому. Недооцінка, неправильний вибір юридичних засобів, прийомів, закладених у нормативній основі правового регулювання, призводить до збоїв у реалізації права, зниження правового ефекту.

Зростання рівня правової культури суб'єктів права, без сумніву, впливає на якість всього механізму правового регулювання, на зміцнення законності й правопорядку.

Інтереси людини -- ось головний орієнтир для розвитку удосконалення елементів механізму правового регулювання, підвищення їх ефективності. Виступаючи свого роду юридичною технологією задоволення цих інтересів, механізм правового регулювання повинен постійно бути соціально цінним за своїм характером, повинен створювати режим сприятливості здійсненню законних прагнень особи, зміцненню її правового статусу¹.

Размещено на Allbest.ru