Правові засади справляння податків і зборів за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові засади справляння податків і зборів за законодавством України

Яніцька Анастасія Валеріївна

Анотація

У статті розглянуто актуальне питання здійснення збирання податків і зборів згідно з чинним законодавством України, розглядається питання, що стосується поняття і правових відносин, які регулюються Податковим кодексом України.

Відповідно до ст. 1 Податкового кодексу України регулюються відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Норми, якими врегульовано відносини в сфері акумуляції обов'язкових платежів - їх встановлення, введення, справляння можна поділити на дві групи: матеріальні і процесуальні. Підставою для такого поділу є зміст цих норм та врегульовані ними суспільні відносини. Матеріальні норми закріплюють зміст юридичних прав та обов'язків суб'єктів правовідносин у сфері правового регулювання обов'язкових платежів. У них визначаються види податків та зборів, поняття платника, об'єкт оподаткування, ставки, строки сплати, пільги. У матеріальних нормах закріплено поняття податкової застави, податкової декларації, податкового боргу тощо.

Розширення норм податкового права здійснюється не тільки матеріальними, але і процесуальними нормами, які визначають порядок реалізації матеріальної норми податкового законодавства. У юридичній літературі зазначається, що будь-яка матеріальна норма буде регулювати суспільні відносини тільки у випадку приєднання до такого регулювання відповідних процедурно - процесуальних норм. Щоб матеріальна норма могла здійснити реальний вплив на суспільні відносини, необхідно, підкреслює д.ю.н., професор Пришва Н.Ю., визначити порядок, процедуру її застосування відповідними суб'єктами. Якщо матеріальна норма вказує на те, що потрібно робити для її реалізації, то процесуальна норма визначає як, яким чином, в якому порядку її слід реалізовувати [6, с. 213].

Предметом регулювання процесуальних норм у сфері справляння і обов`язкових платежів є відносини, що складаються в процесі організаційно- правових форм діяльності щодо застосування матеріальних норм з регулювання відносин у зазначеній сфері.

Слід відзначити, що із розвитком податкового права зростає роль та кількість норм, які визначають процедуру діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування з встановлення, введення та справляння податків, порядок реалізації прав та обов'язків учасників цих правовідносин.

У світовій практиці встановлення податкових платежів відносини між органами влади при розподілі компетенції щодо податкового регулювання здійснюються залежно від державного устрою, специфіки адміністративно-територіального поділу, традицій. У цілому можна виділити два типи подібних відносин.

Перший тип характеризується тим, що центральний орган влади має вирішальний вплив на сферу податкової ініціативи. Такі відносини характерні для США, де Конгресу разом з адміністрацією приділяється вирішальна роль у прямому оподаткуванні юридичних і фізичних осіб. Так, федеральна влада визначає ставки прямих податків з населення і юридичних осіб, які надходять у федеральний бюджет. Місцева влада при цьому реалізовує на місцях податкову політику, хоча й може самостійно змінювати податкові ставки.

Другий тип характеризується участю на паритетних засадах органів влади та місцевого самоврядування, при якому частка повноважень кожного з зазначених органів у податковому регулюванні визначається їх компетенцією. Подібні відносини характерні для багатьох європейських країн. (Наприклад, у ФРН).

Фактичному стягненню з платника податків будь-якого податкового платежу обов'язково передують дві послідовні і взаємопов'язані законодавчі процедури, за допомогою яких обумовлюється сама юридична можливість обкладення особи податком. Роль і значення процедур установлення податку і введення податку не можна недооцінювати.

У чинному Податковому кодексі України [2] відсутнє нормативне визначення поняття "установлення" ("встановлення") податків і зборів, хоча воно досить широко використовується вітчизняним законодавцем. Однак з аналізу приписів Податкового кодексу України можна зробити висновок про те, що на рівні закону відбувається підміна понять "встановлення" і "введення" податкового платежу, що буде детально висвітлено далі.

Установлення (встановлення) податку - первинна нормотворча дія, прийняття нормативного акта, за допомогою якого конкретний податковий платіж визначається як такий і знаходить своє місце в чинній податковій системі держави. Це свого роду законодавче проголошення, юридичне "створення" податку як обов'язкового платежу [6, с. 127].

Встановлення податку безпосередньо передбачає можливість його подальшого введення на відповідних територіях у рамках всієї країни або окремого регіону. податок законодавство нормотворчий

Досить детально розмежування категорій "установлення" і "введення" податку здійснене в правозастосовній практиці Російської Федерації.

Відповідно до частини 2 статті 92 Конституції України [1] податки і збори встановлюються виключно законами України. Це один із принципів правової держави, адже фіскальна функція держави є запорукою державного суверенітету і гарантією акумулювання фінансових ресурсів для забезпечення стабільного функціонування і розвитку інститутів демократії, утвердження, забезпечення та захисту основних прав і свобод людини, підтримання правопорядку й законності, захисту власності, виконання соціальних функцій держави.

Згідно зі статею 75 Конституції України

[1] , єдиним органом законодавчої злади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Саме до її повноважень пунктом 3 статті 85 Основного Закону [1] віднесено установлення податків і зборів шляхом прийняття відповідних законів про внесення змін і доповнень до Податкового кодексу України

[2] .

Однак з огляду на безумовний пріоритет компетенції Верховної Ради в даній галузі, важливо мати на увазі й моменти, коли, встановлюючи тільки перелік або основні елементи податкового механізму, нею делегуються повноваження щодо зведення податку чи збору. Важливо мати на увазі певну особливість у встановленні податків, яка закріплюється виключно за державою, Верховною Радою України, яка її представляє. Природа подібного регулювання пов'язана з тим, що податок є насамперед атрибутом держави, об'єктивно властивим йому. Інтереси суспільства можуть і повинні враховуватися, але не знаходитись в основі формування системи оподаткування. Право парламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на сплату податку. Однак це не означає згоди кожного конкретного члена суспільства або навіть певних груп, верств. Так, у багатьох країнах існують конституційні заборони на вирішення питань про оподаткування шляхом референдуму. Практично таким же чином регулюються ці відносини і в Україні. Закріплюючи особливу компетенцію саме за Верховною Радою при встановленні податків та зборів, ст. 74 Конституції України [1] містить заборону проведення референдумів щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

Згідно з п. 1 статті 12 Податкового Кодексу України [2] саме Верховна Рада встановлює на території України загальнодержавні податки і збори та визначає:

- перелік загальнодержавних податків і зборів;

- перелік місцевих податків і зборів, "установлення" яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад;

- платників податків та об'єкт оподаткування щодо загальнодержавних та місцевих податків і зборів.

Таким чином, встановлення нових податків і зборів здійснюється виключно шляхом прийняття законів Верховною Радою України.

Встановлення податків - це не лише закріплення податку в податковому законі (зокрема внесення його до переліку податків, передбачених статтями 9, 10 Податкового кодексу [2], але і конкретизація правового регулювання даного податку (визначення його елементів та механізму справляння) в окремому розділі Податкового кодексу України.

Таким чином, законовстановленим може вважатися податок, який:

а) встановлений Верховною Радою України;

б) основні елементи якого врегульований на рівні відповідного розділу Податкового кодексу України [2].

Слід зазначити, що цілісний правовий режим конкретного податку або збору припускає об'єктивне сполучення елементів, що становлять правовий механізм податку. Серед них можна виділити як обов'язкові, так і факультативні. Обов`язкові елементи правового механізму податку включають групу основних і додаткових. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, які формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність якого- небудь із основних елементів правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу й робить податковий механізм невизначеним. Виходячи із цього, у групу основних елементів правового механізму податку необхідно віднести: а) платника податку; б) об`єкт оподаткування; в) ставку податку.

Стаття 9 Податкового кодексу України [2] містить вичерпний перелік загальнодержавних податків.

Усю групу загальнодержавних податків та зборів, виходячи із бюджетної спрямованості, можна розділити на декілька груп: а) податки чи збори, які зараховуються до Державного бюджету б) податки чи збори, які розподіляються між Державним та місцевими бюджетами; в) податки чи збори, які зараховуються та розподіляються між місцевими бюджетами.

Установлення інших загальнодержавних податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, заборонено на рівні приписів пункту 9.4 статті 9 Податкового кодексу України.

Введення податку - вторинна нормотворча дія, прийняття відповідного нормативного акта, що детально регламентує умови, порядок і процедуру тактичного справляння того чи іншого податку до бюджету. При введенні податку повинні бути визначені істотні елементи податкових зобов`язань [4, с. 127].

Іншими словами, для того щоб конкретний податковий платіж міг бути фактично внесений платником податків або стягнутий з нього, спочатку його потрібно встановити (тобто передбачити можливість його справляння), а вже потім ввести, тобто врегулювати, як він стягуватиметься, і визначити основні елементи податкового зобов`язання.

Порядок введення податків і зборів залежить від їх виду. Загальнодержавні податки і збори вводяться (а за термінологією Податкового кодексу України - "установлюються") Верховною Радою України шляхом внесення змін та доповнень до Податкового Кодексу України з визначенням елементів цього податку і дати його введення.

В окремих випадках, передбачених Податковим кодексом України, процедура введення податку вимагає ще й виконання особливих вимог. Зокрема, мова іде про плату за користування надрами (передбаченої підпунктом 9. 1.9 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України на території Автономної Республіки Крим, що згідно з підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Податкового кодексу України установлюється рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим у межах граничних ставок, визначених у Податковому кодексі. Виняток з даного правила становить плата за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення. При цьому слід зазначити, що відповідно до статті 6 Кодексу законів про надра, віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр. Переліки корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення затверджені Постановою кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 р. № 827.

Введення місцевих податків і зборів віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування.

Частини 1-3 статті 9 Європейської хартії місцевого самоврядування передбачають, що органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень; принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону.

Пункт 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до питань, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, відносить встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України [2] передбачено, що органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків і зборів. Однак термін "встановлення", яким оперує законодавець у даному приписі Податкового кодексу України, є некоректним, адже за своєю суттю це повноваження не щодо встановлення, а щодо введення податків і зборів. Факт їх справляння залежить від волі органу місцевого самоврядування, адже мова іде про вже існуючі податки і збори, які встановлені на рівні Податкового кодексу України, тому коректніше говорити про введення податків. Наприклад, обов`язково органами місцевого самоврядування мають бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Збір за паркування та туристичний збір можуть бути введені або не введені за розсудом органу місцевого самоврядування.

Рішення про "встановлення" (а точніше введення) місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України [2] є нормативно- правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності в наступному бюджетному періоді за плановим періодом, в якому таке рішення було оприлюднене.

Державна податкова адміністрація України відповідно до підпункту 12.3.6 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України затверджує форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків та зборів, а у разі потреби надає методичні рекомендації щодо їх заповнення.

Було б доцільно позитивний досвід формування місцевого бюджету за рахунок місцевих податків і зборів, набутий за результатами проведеного експерименту в м. Ірпіні, селищах Буча, Ворзель, Гостомель, Коцюбинське, Київської області, поширити на всю територію України.

На думку Кучерявенка М.П., недосконалість податкової системи загалом та дисбаланс між податковими повноваженнями центру і регіонів призвели до негативних наслідків податкової політики, що виразилася в значному скороченні податкових платежів у бюджет; спаду виробництва і підприємницької активності; скорочення кількості платників податків, інвестицій тощо. Основними причинами такого становища, що склалося, він називає занадто високі податкові ставки, велику кількість податків і складність їх нарахування [4, с. 37].

На наш погляд, місцеві податки і збори підлягають удосконаленню за рахунок їх реформування.

До основних напрямів реформування необхідно віднести: 1. Розширення прав органів місцевого самоврядування у податковій сфері, які, зокрема, повинні отримати право впроваджувати на своїй території власні податки та збори, не передбачені державним законодавством про оподаткування на місцевому рівні за умови подання фінансово-економічного обґрунтування і проекту відповідного рішення на затвердження у вищий представницький орган для того, щоб уникнути податкового свавілля органів самоврядування. На місцях завжди є об'єкти, що можуть поповнити місцевий бюджет, але їх оподаткування не врегульоване законодавством. 2. Фіскальні повноваження повинні отримати різні рівні місцевого самоврядування (територіальні громади, райони, області) для того, щоб, з одного боку, забезпечити бюджети власними доходами, а з іншого - щоб мати реальні фіскальні важелі впливу на соціально-економічний розвиток відповідних самоврядних одиниць. Йдеться про запровадження регіональних податків на рівні районів і областей. 3. Майнові податки, а саме: на нерухомість (будівлі, споруди, приміщення, землі) і її рух (успадкування, подарунки), на транспортні засоби, - повинні стати важливим джерелом місцевих бюджетів, як у країнах із розвиненою економікою, причому держава повинна затвердити стандарти оцінки об'єктів майнового оподаткування, щоб уникнути зловживань органами самоврядування, а також гарантувати обґрунтовану систему пільг. 4. Розширення переліку місцевих податків і зборів за рахунок включення до їх складу таких, що є платою за місцеві адміністративні послуги, відображають політику місцевої влади, а також цільових зборів і зборів фіскального характеру. Серед них податки і збори за розваги і видовища, екологічні, ресурсні, на благоустрій населених пунктів, на мисливство і рибальство, на торгівлю спиртними напоями на розлив тощо [4, с. 224].

Таким чином, ми детально проаналізували поняття установлення. Встановлення і введення податків і зборів, з'ясували різницю між вказаними категоріями, звернули увагу на термінологічну неточність вітчизняного законодавця, розглянули законодавчо встановлений механізм встановлення і введення загальнодержавних податків, досить детально висвітлили процедуру введення місцевих податків і ускладнення, які сьогодні існують в даній сфері та запропонували можливі шляхи їх усунення.

Література

1. Конституція України. Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. // Верховна Рада України; Конституція, (Відомості Верховної Ради України (ВВР)), 1996, № 30,ст. 141);{Текст Конституції України відповідає тексту, що існував до внесення змін Законом "Про внесення змін до Конституції України" - № 2222-IV від 08.12.2004}; -Тлумачення від 25.01.2012, підстава v003p710-12. - Режим доступу: -http://zakon2.rada.gov.ua.

2. Податковий кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 02.12.2010 № 2755-VI - Режим доступу: - http://zakon2.rada.gov.uа.

3. Бюджетний кодекс України. Закон, Кодекс від 08.07.2010 № 2456-VI. //Верховна Рада України; Кодекс України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572); { Із змінами, внесеними згідно із Законом №4318-VI (4318-17) від 12.01.2012}. - Режим доступу: - http:// zakon2.rada.gov.uа.

4. Кучерявенко М.П. Податкове право України Підручник. - Харків: Право, 2013, -536 с.

5. Податкове право: Навч. посіб. / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, Д.А. Кобильнік та ін.; За ред. проф. М.П. Кучерявенка. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -400 с.

6. Пришва Н.Ю. Правові проблеми регулювання обов'язкових платежів. - К.: "ЕксОб", 2003. - 280 с.

7. Финансовое право: учебник / отв. ред. Н.И. Химичева. - 4-е изд., перераб и доп. - М. : Норма, 2008. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru