Об’єктивна сторона злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єктивна сторона злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів

Проблеми об'єктивної сторони цього злочину на фрагментарному рівні займалися такі вчені, як: О.О. Дудоров, С.І. Селецький, С.С. Яценко, С.Б. Гавриш, В.А. Клименко, В.К. Матвійчук та інші. Проте до цього часу ці питання не знайшли свого належного вирішення.

Мета статті полягає у дослідженні об'єктивної сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів.

Як відомо, є загальноприйнятим визнання, що об'єктивна сторона злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом ознак, що характеризують зовнішній процес злочинного посягання [1, с. 133]. Зовнішні риси (ознаки) злочинного діяння частково знаходять своє відображення в законі. З усіх структурних частин складу злочину найбільше інформації, необхідної для кваліфікації діяння як злочину, містить об'єктивна сторона. Чіткий їх опис ознак об'єктивної сторони досліджуваного злочину є важливою передумовою дотримання законності в правозастосовній діяльності правоохоронних органів, оскільки притягнення особи до кримінальної відповідальності завжди пов'язане з встановленням у її поведінці конкретного суспільно небезпечного діяння, про яке йдеться в законі (ст. 250 КК України).

Як показує вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури з кримінального права, проблеми об'єктивної сторони злочину як загальнотеоретичній і практичній проблемі присвячена значна кількість праць [2, с. 81; 3, с. 106-141; 4, с. 5; 5, с. 128-143; 6, с. 189-211; 7, с. 3-268; 8, с. 3-343; 9, с. 313-343; 10, с. 357-383; 11, с. 1-343; 12, с. 131-138; 13, с. 69-83; 14, с. 265-372; 15, с. 12-563]. Це певною мірою полегшує нам завдання. Оскільки загальнотеоретичні питання, що стосуються зовнішньої сторони злочинного діяння є достатньо розробленими, ми одразу перейдемо до проблеми нашого дослідження. Вважаємо лише за необхідне уточнити складові стосовно загального вчинення об'єктивної сторони складу злочину, дотримуючись у цьому питанні поглядів В.К. Матвійчука. До об'єктивної сторони складу злочину слід віднести такі ознаки, як діяння (дія та бездіяльність), обстановка вчинення злочину, спосіб вчинення злочину, місце, час, знаряддя, засоби вчинення злочину та джерело злочинного діяння [16, с. 213-214].

Ознаки об'єктивної сторони досліджуваного злочину відтворено в загальних рисах у Законі (ст. 250 КК України). Як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони цього злочину передбачені такі, як дії та засоби (вибухові речовини), інші можливі ознаки зовнішнього прояву можна зрозуміти з існуючих Правил (нормативних актів, які регламентують проведення зазначених робіт), оскільки ст. 250 КК України має бланкетну диспозицію. Встановлення обов'язкових ознак об'єктивної сторони досліджуваного злочину має важливе не тільки наукове, але й практичне значення.

Зовнішня сторона злочину, передбаченого ст. 250 КК України, як свідчить вивчення юридичної літератури, до цього часу не знайшла свого достатнього дослідження, вона надто складна, має багатоаспектний характер та істотні дискусійні в юридичному плані моменти, які так чи інакше впливають на практику застосування норм і законотворчу діяльність та теорію кримінального права. Низка понять, які використовують автори в своїх роботах для з'ясування обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, викликані цілком зрозумілими чинниками: 1) це намагання при аналізі та науковому обґрунтуванні механічного (відвертого) перенесення заборон зі спеціального нормативного акта про проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів у кримінальний закон; 2) це уникнення аналізу об'єктивної сторони зазначеного злочину, а натомість тяжіння до тлумачення форм і видів проведення означених робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; 3) це відсутність у роботах, які стосуються цієї теми, критеріїв відмежування знарядь від засобів та від способів вчинення цього злочину; 4) це відсутність у працях, присвячених цій тематиці, розуміння понять «вибухові роботи», «підривні роботи»; 5) це не встановлення такої ознаки об'єктивної сторони, як місце вчинення злочину, тощо.

Отже, завдання нашого дослідження в межах, визначених цією статтею, полягає в тому, щоб як найповніше: а) врахувати позитивні моменти, що стосуються розкриття ознак об'єктивної сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів, послідовно їх визначити і обґрунтувати; б) користуючись загальним поняттям об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України, визначити належну сукупність ознак, що характеризують зовнішні прояви досліджуваного діяння; в) віднайти та обґрунтувати обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України; г) здійснити кваліфікацію діянь, передбачених ст. 250 КК України, за ознаками об'єктивної сторони цього злочину.

Виходячи з встановленої послідовності висвітлення проблем, зупинимося на окресленні позитивних сторін. Вони стосуються наступних основних вимог: 1) необхідно при обґрунтуванні ознак об'єктивної сторони цього діяння відштовхуватися від приписів кримінального закону (ст. 250 КК України); 2) потрібно безпосередньо аналізувати ознаки об'єктивної сторони цього злочину, а не описувати форми і види проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; 3) необхідно встановити такі ознаки об'єктивної сторони цього злочину, як місце і засоби вчинення цього діяння.

Вищезазначені завдання і напрямки та позитивні моменти дослідження допоможуть нам правильно назвати обов'язкові ознаки об'єктивної сторони проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів. Такими є: 1) дії; 2) засоби вчинення злочину; 3) місце вчинення злочину.

На основі вищезгаданого та з урахуванням недоліків, визначених нами при аналізі сутності об'єктивної сторони цього злочину і необхідності меж дослідження запропонуємо дефініцію зовнішньої сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України. Об'єктивна сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів характеризується активними діями, які мають місце у визначених об'єктивних умовах, у певному місці, певними засобами.

Проведений нами аналіз окреслює межі подальшого дослідження, але на нашу думку, є недостатнім для усвідомлення ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України. Тому ми дійшли висновку, що в подальшому стосовно досліджуваної проблеми слід додатково розглянути ще такі питання: погляди в джерелах з кримінального права на поняття об'єктивної сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів; термінологію, якою користуються автори наявних публікацій, як вони її пояснюють та як вона співвідноситься з чинним КК України, а також із сучасною судовою практикою. Це викликано тим, що зовнішня сторона злочину, передбаченого ст. 250 КК України, надто складна, і як свідчить дослідження, має багатоаспектний характер та суттєві дискусійні моменти, що так чи інакше впливають на практику застосування цієї статі КК України, та законотворчу діяльність.

В юридичній літературі існує значна кількість часом суперечливих поглядів на поняття об'єктивної сторони злочину проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів. Одні автори, характеризуючи ознаки об'єктивної сторони означеного злочину, зазначають, що вона полягає у проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів та диких водних тварин (наприклад: О.О. Дудоров [17, с. 772], В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевский [18, с. 194], С.І. Селецький [19, с. 192], С.С. Яценко [20, с. 532-533], С.Б. Гавриш, З.Г. Корчева [21, с. 229]), автори Науково-практичного коментаря під редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г.; другі - зазначають, що вона виражається у порушенні спеціальних правил, які встановлені Постановою Ради Міністрів СРСР №1045 від 15 вересня 1958 р. і наказом Держводгоспу №29 від 29 лютого 1996 р. (наприклад М.В. Хворостяний [22, с. 185]); треті - стверджують, що об'єктивна сторона цього злочину дістала вияв у проведенні вибухових робіт із порушенням правил, встановлених з метою охорони рибних запасів [23, с. 348]; четверті - наполягають, що об'єктивну сторону цього злочину утворюють активні дії суб'єкта, які виражаються у проведенні вибухових робіт у рибогосподарських водоймах з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин і при відсутності особливих невідкладних умов, що дозволяють проведення вибухів [24, с. 676].

Аналіз існуючих точок зору на поняття об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України свідчить, що їх автори, зокрема, О.О. Дудоров, В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський, С.Б. Гавриш, З.Г. Корчева, автори Науково-практичного коментаря до Кримінального кодексу України під редакцією М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка [25, с. 984], М.В. Хворостяний, С.І. Селецький, С.С. Яценко, В.А. Клименко дають визначення зовнішнього прояву цього діяння загальними фразами, а не з використанням складових (ознак) об'єктивної сторони. Такий підхід авторів не дає позитиву для правозастосовних органів. Деяку спробу якось вирішити проблему визначення об'єктивної сторони діяння, передбаченого ст. 250 КК України, зробив в подальшому професор С.Б. Гавриш, який сформулював зовнішній прояв цього злочину за допомогою складових (ознак) цього діяння, а саме: через дії (активні дії суб'єкта) - проведення вибухових робіт, через місце вчинення злочину - рибогосподарські водойми. Проте в подальшому також відійшов від правильного формулювання поняття об'єктивної сторони цього злочинного діяння.

На нашу думку, що така різноманітність понять, що використовуються авторами для позначення обов'язкових ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України, має такі підстави: 1) вони по-різному названі в диспозиціях статей кримінальних кодексів держав; 2) неоднозначне сприйняття означених у законі ознак; 3) різне тлумачення самого поняття «проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів»; 4) відхід законодавця від необхідності включення до ст. 250 КК України такої ознаки, як місце вчинення злочину (рибгосподарчі водойми).

Першу підставу ми розглянемо після трьох послідуючих підстав із методологічних міркувань. У контексті зазначеного вище ми впевнені, що вище названі питання і напрямки, а також точки зору та існуюча судова практика допоможуть нам вірно вказати обов'язкові ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України, та їх зміст. Такими є: 1) дії; 2) способи вчинення злочину; 3) місце вчинення злочину; 4) засоби вчинення злочину.

Насамперед у своєму дослідженні ми зупинимося на таких ознаках об'єктивної сторони вказаного злочину, як дії [26, с. 154]. Загальновизнаним на наш погляд, є те, що це протиправний активний усвідомлений вольовий акт зовнішньої поведінки суб'єкта, що виражається у здійсненні суспільно небезпечного посягання, передбаченого ст. 250 КК України.

Аналіз понять, що використані у диспозиції ст. 250 КК України, а також визначених вище дефініцій зовнішньої сторони злочинного проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів дає нам підставу говорити про те, що поняття «проведення вибухових робіт», означене у диспозиції цієї статі, асоціюється з такою ознакою об'єктивної сторони названого складу злочину, як дія. Наше твердження має під собою підставу. Воно спирається на описання об'єктивної сторони, яка передбачає у названому складі злочину, дію, з якою законодавець пов'язує момент закінчення злочину, передбаченого ст. 250 КК України.

З метою належного з'ясування об'єктивної сторони досліджуваного злочину, важливо звернути увагу на те, що диспозиція ст. 250 КК України є бланкетною і відсилає як дослідників, так і осіб, що застосовують цей закон, до нормативних актів, які регламентують проведення вказаних робіт та з'ясувати складові (ознаки) зовнішнього прояву цього злочину. В контексті спрямування нашого дослідження потрібно звернутися до нормативних джерел, які допоможуть нам розкрити зміст дій суб'єкта цього злочину. Проте спочатку необхідно з'ясувати, що необхідно зрозуміти під проведенням вибухових робіт з існуючих джерел. Так, С.Б. Гавриш зазначає, що на землях водного фонду, у тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна, річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів можуть проводитися роботи, пов'язані з будівництвом, поглибленням дна, видобуванням корисних копалин, прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій, бурові та газо - розвідувальні роботи за умови отримання спеціального на це дозволу [27, с. 452]. Як зазначає вчений, що вибухові роботи виконуються заявником після здійснення заходів щодо попередження небезпечних екзогенних технологічних процесів (зсувів ґрунту, обвалів берегів тощо) [27, с. 452]. Натомість він звертає, на наш погляд, доречно, увагу на те, що проведення вибухових робіт під час льодоходу чи здійснення протиповневих та протипаводкових заходів дозволяється після погодження з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства [27, с. 452]. Крім того, С.Б. Гавриш підкреслює, що державний контроль за виконанням правил проведення вибухових робіт та охорони рибних запасів покладено на державні органи охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, геології та використання надр за участю органів санітарно-епідеміологічної служби й органів, що здійснюють охорону рибних запасів [27, с. 453]. Крім того, він правильно розуміє, що проведення вибухових робіт, які є джерелом підвищеного шуму, у межах розповсюдження тварин також може бути прикладом порушення правил охорони рибних запасів [27, с. 453]. Слід погодитися з думкою С.Б. Гавриша, що водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення правил охорони рибних запасів або диких водних тварин, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій [27, с. 453].

Слід зазначити, що С.Б. Гавриш не дає формулювання проведення вибухових робіт, що послаблює його наукову позицію.

О.О. Дудоров під вибуховими роботами розуміє роботи з використанням вибухових речовин [17, с. 772]. Він наполягає на тому, що такі роботи здійснюються за спеціальними проектами у суворій відповідності до єдиних правил безпеки при підривних роботах [17, с. 772]. Фахівець вважає, що у рибогосподарських водних об'єктах забороняється здійснювати днопоглиблювальні, вибухові, бурові, сейсмологічні та геологорозвідувальні роботи, за винятком проведення невідплатних днопоглиблювальних робіт для підтримки судноплавства на обмілілих ділянках річок (Про проведення вибухових робіт у зазначених випадках необхідно негайно інформувати державні органи рибоохорони) [17, с. 772]. На переконання О.О. Дудорова, у природних водоймах і водоймищах гідроелектростанцій, млинів, як виняток, дозволяється проводити також роботи, необхідні для підтримання лісосплаву на обмілілих ділянках річок, для примусового скресання річок, для запобігання аваріям при заторах біля мостів та гідротехнічних споруд, а також заломів при лісосплаві [17, с. 772]. На думку вченого, дозволи на будівельні, днопоглиблювальні та деякі інші роботи на землях водного фонду надаються уповноваженими органами за умов недопущення і порушення стійкості прибережних схилів; зосередження будь-яких забруднюючих речовин, сміття, деревини тощо; утворення перетинів водних потоків; перекриття течії води через водопропускні споруди різних типів та прогони мостів; затоплення та підтоплення прибережних територій [17, с. 772].

Є.В. Фесенко, С.С. Яценко зазначають, що об'єктивна сторона цього злочину характеризується діями - проведенням вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів [20, с. 532-533]. На їх думку, вимоги щодо регламентації здійснення вибухових робіт у рибогосподарських водоймах містяться у Правилах використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам і організаціям, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1959 р. №402 у редакції постанови від 21 червня 1983 р. №275 [20, с. 533]. Вони стверджують, що відповідно до встановленого порядку заборонено здійснювати вибухові роботи без дозволу органів рибоохорони у природних водоймах і водоймищах гідроелектростанцій, млинів тощо, за винятком невідкладних днопоглиблювальних робіт для підтримання судноплавства і лісосплаву на обмілілих ділянках річок, робіт із примусового скресання річок та із запобігання аварій при заторах мостів, гідротехнічних споруд, заломах при лісосплаві [20, с. 533].

В.О. Навроцький зазначає, що порядок проведення вибухових робіт регламентовано нормативним актом: «Про затвердження положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелю, трубопроводів та інших комунікацій по землях водного фонду» (Наказ Держкомітету України по водному господарству від 29 лютого 1966 р. №29. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 8 квітня 1996 р. за №165 (1190)) [28, с. 481]. Цей порядок, на переконання вченого, передбачає повну заборону на застування вибухових речовин при добування риби та інших водних тварин; заборону без дозволу органів рибоохорони проведення у природних водоймах і водоймищах гідроелектростанцій, млинів тощо вибухових робіт, за винятком невідкладних робіт для підтримання судноплавства та лісосплаву на обмілілих ділянках річок, робіт з примусового скресання сплавних річок і запобігання аваріям при заборах біля мостів та гідротехнічних споруд і заломів при лісосплаві [28, с. 481].

П.С. Берзін та В.В. Кудрявцев під вибуховими роботами розуміють діяльність, пов'язану з використанням вибухових матеріалів (речовин) у промислових цілях [29, с. 66]. Ці фахівці стверджують, що згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 26 Гірничого закону вибухові (підривні) роботи проводяться за спеціальними проектами із зазначеними параметрами буропідривного комплексу та в суворій відповідності з єдиними правилами безпеки при підривних роботах (вимоги щодо здійснення вибухових робіт у рибогосподарських водоймах містяться у Правилах використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1959 р. №402 у редакції від 21 червня 1983 р. №275) [29, с. 66]. Вони акцентують увагу на тому, що згідно з наказом Державного комітету України по водному господарству від 5 вересня 2005 р. №257 втратило чинність Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, затверджене наказом Державного комітету України по водному господарству від 29 лютого 1996 №29, яким передбачалось, що вибухові роботи (зокрема пов'язані з будівництвом, поглибленням дна, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів трубопроводів, інших комунікацій на землях водного фонду, в тому числі прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів могли проводитися лише за умови отримання дозволу (п. 2) [29, с. 66]. Такий дозвіл, на їх переконання, видавався органами водного господарства за погодженням з: місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони навколишнього природного середовища, геології земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувачами - у всіх випадках; відповідними органами Мінрибгоспу - при проведенні робіт на рибогосподарських водоймах; відповідними органами Мінтрансу - при проведенні робіт на судноплавних водних шляхах; Держкомгідрометом України і його органами на місцях при проведенні робіт в охоронних зонах гідрометеорологічних станцій; відповідними органами МОЗ - при проведенні робіт у зонах, призначених для задоволення питних, побутових та інших потреб населення та віднесених до категорії лікувальних, а також у межах зон санітарної охорони курортів та джерел централізованого постачання [29, с. 66]. П.С. Берзін, В.В. Кудрявцев зазначають, що якщо вибухові роботи проводяться на водних об'єктах загальнодержавного значення, то відповідний дозвіл видають басейнові водогосподарські об'єднання, а на водних об'єктах місцевого значення - облводгоспи (п. 3). На їх переконання, вибухові роботи виконувалися заявником після здійснення заходів щодо попередження небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів ґрунту, обвалів берегів тощо) [29, с. 66]. Натомість, проведення вибухових робіт під час льодоходу чи здійснення протиповіневих та протипаводкових заходів дозволялося після погодження з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства [29, с. 66]. Видача дозволу на проведення робіт на землях водного фонду здійснювалася за умови виконання водоохоронних заходів, що передбачали недопущення: порушення стійкості прибережних схилів (берегообвалення, ерозійні, зсувні процеси, осідання); утворення зосереджених будь-яких забруднюючих речовин, сміття, дерев, кущів від вирубок на будівельних майданчиках на трасах; створення навіть тимчасових перетинів водних потоків; перекриття вільної течії води через водопропускні споруди різних типів та прольоти мостів; затоплення та підтоплення прибережних територій (п.п. 4, 8, 10 зазначеного Положення, що втратило чинність на підставі наказу постанови Державного комітету України по водному господарству від 5 вересня 2005 р. №257 [29, с. 66]).

На наш погляд, є вірною думка, що на сьогодні механізм видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, визначений Порядком видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 р. №557 [29, с. 67]. Сприйнятливим є те, що дія цього Порядку поширюється на випадки проведення робіт, пов'язаних, зазвичай, з правоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку проводять органи Державного комітету України по водному господарству; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей (п. 2) [29, с. 67]. Згідно з п. 3 названого Порядку, дозволи видаються: а) територіальним органам міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства за погодженням з територіальними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного комітету України по водному господарству в разі проведення на землях водного фонду робіт з будівництва об'єктів гідротехнічного, гідрометричного та лінійного призначення; б) територіальним органам Міністерства охорони навколишнього природного середовища у разі проведення робіт на землях приборочисних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями; в) територіальними органами Державного комітету України по водному господарству за погодженням з територіальними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища - у разі проведення днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій (крім будівельних робіт та робіт на землях прибережних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями), дозвіл видається за умов недопущення: порушення стійкості прибережних схилів, тобто берегообвалів, ерозійних та зсувних процесів, осідання зосередження будь-яких забруднюючих речовин, сміття, деревини тощо; утворення перетинів водних потоків; перекриття течії води через водопропускні споруди різних типів та протоки мостів; затоплення та підтоплення прибережних територій (п. 4 цього Порядку) [29, с. 66]. Крім того, відповідно до підпунктів 9.14.7 п. 9 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. - №33 забороняється здійснювати вибухові роботи в рибогосподарських водних об'єктах без погодження з державними органами рибоохорони, за винятком проведення невідкладних днопоглиблювальних робіт для підтримки судноплавства на обмілілих ділянках річок (при проведенні вибухових робіт у зазначених випадках потрібно негайно повідомити в державні органи рибоохорони) [29, с. 67].

Аналіз існуючих точок зору стосовно такої ознаки об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 250 КК України, як дія, викликає необхідність у виокремленні позитивних моментів, які нам будуть необхідні для її належного з'ясування. До таких позитивних положень слід віднести: 1) що це вибухові роботи, які проводяться на рибогосподарських водних об'єктах; 2) що такі вибухові роботи здійснюються за спеціальними проектами у суворій відповідності до єдиних правил безпеки при підривних роботах; 3) що такі роботи, як виняток, невідкладні роботи проводяться для підтримання судноплавства та лісосплаву на обмілілих ділянках річок, роботи з примусового скресання сплавних річок і запобігання аваріям при заторах біля мостів та гідротехнічних споруд і заломів при лісосплаві; 4) що сьогодні механізм видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, визначені Порядком видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду, який затверджений постановою Кабінету Міністрів в Україні від 12 липня 2005 р. №557; 5) що вибухові роботи - це комплекс організаційних і технічних заходів, пов'язаних з підготовкою і проведенням вибухів.

Отже, така ознака об'єктивної сторони, як дія - проведення вибухових робіт у рибогосподарських водних об'єктах буде в наявності, коли такі роботи були проведені: 1) в рибогосподарських об'єктах; 2) без спеціального на те дозволу; 3) за відсутності невідкладних випадків; 4) без спеціальних проектів і не в суворій відповідності до єдиних правил.

Спосіб проведення таких робіт сам про себе говорить, що такі роботи проводяться шляхом вибуху. Тому обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є спосіб проведення таких робіт для підтримання судноплавства та лісосплаву на обмілілих ділянках річок, роботи з примусового скресання сплавних річок і запобігання аваріям при заторах біля мостів та гідротехнічних споруд і затонів при лісосплаві.

Наступна ознака об'єктивної сторони цього злочину є місце його вчинення. Слід сказати, що місце вчинення злочину як ознака об'єктивної сторони складу злочину достатньо розроблена в кримінально-правовій літературі, тому ми на його понятті зупинятися не будемо. Разом з тим необхідно уточнити, що місце вчинення злочину визначається як територія, на якій було почато, закінчено злочин або настали злочинні наслідки [26, с. 165].

З метою з'ясування такої ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину та враховуючи бланкетний характер диспозиції ст. 250 КК України звернемося до інших нормативних актів для встановлення цієї ознаки.

Аналіз нормативних актів стосовно з'ясування місця вчинення злочину, передбаченого ст. 250 КК України, свідчить:

1) одні нормативні акти, наприклад, ст. 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» [30] та ст. 68 Водного кодексу України [31] формулюють визначення місця вчинення аналізованого складу злочину: «Рибогосподарський водний об'єкт (його частина) - водний об'єкт (його частина), що використовується для цілей рибного господарства» [30; 31];

2) другі нормативні акти, наприклад, ст. 26 Закону України «Про тваринний світ» [32] та Інструкція «Про порядок спеціального використання риби та інших водних живих ресурсів» [33] дають відповідно перелік рибогосподарських водних об'єктів: а) «Ст. 26. До рибогосподарських об'єктів належать усі поверхневі, територіальні і внутрішні морські води, які використовуються (можуть використовуватися) для промислового добування, вирощування чи розведення риби та інших об'єктів водного промислу або мають значення для природного відтворення їх запасів, а також мають значення для природного відтворення їх запасів, а також виключна (морська) економічна зона та акваторія у межах континентального шельфу України» [32]; б) «1.2. Рибогосподарські водні об'єкти - озера, річки, моря з лиманами та естуаріями, водосховища, ставки, а також окремі технологічні водойми, які використовуються для розведення, вирощування, відтворення та (або) вилову риби та інших водних живих ресурсів, де господарська діяльність усіх учасників водогосподарського комплексу усіх учасників обмежується в інтересах рибного господарства» [33];

3) треті нормативні акти, наприклад, п. 2.1 «Порядку здійснення любительського і спортивного рибальства» [34], «Про затвердження Правил любительського і спортивного рибальства та Інструкції про порядок обчислення та внесення платежів за спеціальне використання водних живих ресурсів при здійсненні любительського і спортивного рибальства» [35] та ст. 13 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» [30] дають визначення рибогосподарських об'єктів та їх, відповідно, класифікацію: а) «Ст. 2…. рибогосподарські водойми - водні об'єкти, які можуть використовуватися для вирощування та лову (добування) водних живих ресурсів або мають значення для відтворення їх запасів;

рибогосподарські водойми загального користування - водні об'єкти, на яких здійснюється любительське і спортивне рибальство на умовах загального використання водних живих ресурсів без надання спеціального дозволу на їх використання та без закріплення цих водних об'єктів за окремими особами» [34]; б) «п. 2.1…. рибогосподарські водойми - водні об'єкти, які використовуються чи можуть використовуватися для вирощування та лову (добування) водних живих ресурсів або мають значення для відтворення їх запасів;

рибогосподарські водойми загального користування - водні об'єкти, на яких здійснюється любительське і спортивне рибальство на умовах загального використання водних живих ресурсів без надання спеціального дозволу на їх використання та без закріплення цих водних об'єктів за окремими особами;

рибогосподарські водойми спеціального користування - водні об'єкти, на яких здійснюється любительське і спортивне рибальство на умовах надання спеціального дозволу на використання водних живих ресурсів та із закріпленням (або без такого) цих водних об'єктів за окремими особами.» [35]; в) «Ст. 13. Рибогосподарські водні об'єкти (їх частини), які використовуються для цілей рибного господарства.

Рибогосподарські водні об'єкти (їх частини) поділяються на рибогосподарські водні об'єкти загальнодержавного та місцевого значення.

До рибогосподарських водних об'єктів загальнодержавного значення належать:

- внутрішні морські води і територіальне море (з лиманами та естуаріями), виключна (морська) економічна зона України;

- поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що розташовані і використовуються на території більш як однієї області, а також їх протоки всіх видів.

До рибогосподарських водних об'єктів (їх частин) місцевого значення належать водні об'єкти (озера, річки та їх протоки всіх порядків, водосховища), що розташовані і використовуються у межах однієї області та не належать до водних об'єктів загальнодержавного значення» [30].

Для наукового з'ясування та практичного застосування цієї ознаки при кваліфікації злочину, передбаченого ст. 250 КК України, необхідно з кожного із досліджених нормативних актів взяти ті позитивні положення, які і дадуть нам повноту такої ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце його вчинення. Так стосовно визначення рибогосподарських водних об'єктів, має використовуватись термін «водний об'єкт», а не термін «водойми», оскільки він біль ширший. Крім того, на нашу думку, більш повне визначення рибогосподарських водних об'єктів можна запропонувати охопивши всі визначення та їх класифікації і види.

Таким чином, під рибогосподарськими водними об'єктами слід розуміти водні об'єкти (його частини) загальнодержавного та місцевого значення, водні об'єкти (його частини) загального та спеціального користування, які використовуються (можуть використовуватись) для розведення, вирощування, відтворення, лову (добування) риби та інших водних живих ресурсів, де водогосподарська діяльність обмежується в інтересах охорони рибних запасів або диких водних тварин та інших водних живих ресурсів.

Ще однією ознакою об'єктивної сторони цього злочину є засоби його вчинення. Засоби вчинення злочину, в тому числі і передбаченого ст. 250 КК України, свідчать про те, які предмети матеріального світу використані особою для виконання дії, спрямованої на завдання шкоди об'єкту, що охороняється кримінальним законом [36, 21].

У кримінально-правовій літературі, а також у законодавстві питанням, що стосуються відмежування засобів від знарядь вчинення злочину приділяється неналежна увага. І це не дивлячись на те, що з'ясування цих проблем має істотне теоретичне і практичне значення, в тому числі і для діяння, передбаченого ст. 250 КК України. До цього часу у різних галузях знань, що відносяться до кримінального циклу, з досліджуваного питання відсутні єдність поглядів і прослідковуються різні судження [16, с. 207]. Наприклад, у криміналістиці поняття «засіб вчинення злочину» являє собою збірне поняття [16, с. 207]. Ця наука має таку класифікацію і перелік засобів вчинення злочину: знаряддя, зброя, джерела підвищеної небезпеки, сили і явища природи [37, с. 103-107]. У кримінальному праві є наступні визначення понять засобів вчинення злочинів: 1) засоби вчинення злочину - це знаряддя або процеси зовнішнього світу (електричний струм, радіація і т. ін.), які винний використовує для впливу на предмет посягання, потерпілого чи інші елементи суспільних відносин, що є об'єктом злочину [38, с. 172-173]; 2) засіб вчинення злочину - це знаряддя чи інші предмети або процеси зовнішнього світу (електричний струм, радіація і т. ін.), які злочинець використовує для впливу на предмет посягання потерпілого або інші елементи суспільних відносин, що є об'єктом злочину [39, с. 103-107]; 3) засоби вчинення злочину - це знаряддя і пристрої, за допомогою яких було вчинено злочин [40, с. 28; 41, с. 133]; 4) засоби вчинення злочину - це речі, предмети, документи, механізми, пристрої та інші предмети матеріального світу, використовуючи які винний вчиняє злочин [42, с. 168]; 5) засоби вчинення злочину - це предмети матеріального світу, які особа використовує для виконання дії (бездіяльності), що спрямована на завдання шкоди об'єкту, що охороняється кримінальним законом [43, с. 20-21]; 6) засоби вчинення злочину - це навіть органи тіла чи організм винного (нога, кулак або організм винного, наприклад, при зараженні інфекційною хворобою) [44, с. 49]; 7) засоби вчинення злочину - це предмети, документи і пристрої, що полегшують його вчинення [45, с. 62].

Аналіз існуючих точок зору стосовно засобів вчинення злочинів свідчить, що переважна більшість авторів, за деяким винятком, розглядають дану ознаку об'єктивної сторони злочину як збірне поняття, що включає в себе як складову частину знаряддя злочину та інші компоненти. Це дає нам можливість акцентувати на тому, що прибічники тієї чи іншої думки лише по-різному деталізують дане визначення, що істотного не впливає на предмет нашого дослідження. Проте така кількість суджень щодо засобів вчинення злочину допоможе нам в певній мірі, відмежувати засоби вчинення злочину від знарядь такого діяння.

Нам уявляється, що є необхідність зупинитися на аналізі деяких точок зору, що випадають з контексту визначень переважної більшості авторів. До таких неординарних думок стосовно засобів вчинення злочину відноситься інтерпретація П.С. Дагеля. Слід погодитися з критикою цього судження, зробленого М.І. Пановим, що органи тіла або організм винного не може бути засобом вчинення злочину. Іншим судженням, що не співпадає з переважною більшістю поглядів є думка В.С. Нікіфорова, М.П. Пономарьова, які до засобів вчинення злочину відносять слова, жести і рухи тіла. Ми солідарні з позицією В.К. Матвійчука та М.Г. Макарова, що ця думка має під собою теоретичну основу, яка походить з філософії і вбачає під засобами як речові, так і неречові компоненти [16, с. 208; 46, с. 28-35]. Ми підтримуємо в цьому плані думку В.М. Кудрявцева і В.К. Матвійчука, що такий підхід може призвести до поширення засобів вчинення злочину на дію, оскільки до останньої відноситься жест [47 с. 67; 16, с. 208]. Важко не погодитися з висновком В.К. Матвійчука, що найважливіше, що необхідно взяти з наведених вище визначень - це те, що знаряддя - це тільки складова частина цілого, яким є засоби вчинення злочину [16, с. 208]. Отже, виходячи із системного підходу, в дослідженні цього питання можна констатувати й те, що знаряддя також мають більш дрібні складові, що відповідає методології вивчення понять і явищ дійсності. Це дає можливість стверджувати, що засоби і знаряддя злочину - це різні ознаки об'єктивної сторони злочину.

Спираючись на принцип послідовності дослідження понять, «засоби вчинення злочину» та «знаряддя вчинення злочину», звернемось до філологічного тлумачення даних понять у таких значеннях, як: 1) це - все те, що спрямоване на досягнення певної мети; 2) це предмети, пристрої або їх сукупність, що необхідні для здійснення будь-якої діяльності і досягнення мети [48, с. 46]. «Словарь русского языка» С.И. Ожегова пояснює поняття «засоби» таким чином: 1) як прийоми, спосіб дії для досягнення чого-небудь; 2) як знаряддя - предмет, сукупність пристроїв для здійснення якої-небудь діяльності [49, с. 692]. Натомість «Толковый словарь великорусского языка» В. Даля, не тлумачить поняття «засоби», а лише «знаряддя» - як будь-який речовий і неречовий засіб, важель дій, все, що є посередником між діячем і справою [50, с. 692], а термін «знаряддя» пояснює словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона - як будь-який предмет, яким користується людина для придання сили і спритності своїм рукам, і який вона виготовляє для себе штучно, для відомих цілей і видів діяльності [51, с. 201].

Слід погодитися з думкою В.К. Матвійчука, що етимологічне значення терміну «засоби», запропоноване філологією, є надто широке, і його не можна застосовувати в кримінальному праві, оскільки під таким кутом можна розуміти все те, що спрямоване на досягнення мети, а отже сюди можна було б віднести дію, спосіб, засоби, знаряддя тощо.

Крім того, несприйнятливе тлумачення поняття «засоби» наведено й у словнику С.І. Ожегова, оскільки в ньому під таким розуміють прийом, спосіб дії, знаряддя, що ширше засобів і знарядь вчинення злочину [16, с. 209]. Більш вдале тлумачення поняття «знаряддя» запропоноване у словнику Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона, оскільки у ньому є певна частка того відмінного, що за певних зусиль та доопрацювання буде свідчити про різницю між ознаками знаряддя та засобами вчинення злочину.

З аналізу диспозиції ст. 250 КК України чітко відслідковується той факт, що для злочину, передбачено цією статтею, така ознака об'єктивної сторони, як засоби, є обов'язковою.

Для того, щоб провести відмежування знарядь від засобів вчинення злочину, потрібно визначити критерії такого відмежування [16, с. 210]. Так, для поняття «знаряддя вчинення злочину» такими критеріями можуть бути: 1) предмети, якими винна особа користується для надання сили і спритності своїм рукам, а в окремих випадках і ногам (де знаряддями злочину служать різні предмети матеріального світу (як заздалегідь підготовлені, так і випадково знайдені на місці вчинення злочину); 2) в умисних злочинах з матеріальними складами знаряддя злочину - це ті предмети матеріального світу, що використовуються з метою досягнення злочинного результату, тобто тих наслідків, які прямо вказані в законі, або такі, що слід розуміти зі змісту норми; 3) в умисних злочинах з формальними складами, до яких також відноситься злочин, передбачений ст. 250 КК України, під знаряддям вчинення злочину потрібно розуміти ті предмети матеріального світу, які винний спеціально використовує для вчинення злочину, тобто щоб своїм діям придати силу і спритність ногам і рукам; 4) знаряддя вчинення злочину завжди використовується для виконання об'єктивної сторони злочину [16, с. 210].

Натомість для поняття «засоби вчинення злочину» такими критеріями є: 1) засоби вчинення злочину - це предмети зовнішнього світу, якими винний не завжди користується при виконані об'єктивної сторони злочину (вони, як правило, використовуються для проведення підготовчих дій, для виконання робіт, наприклад, транспорт для прибуття на місце вчинення злочину, вибухові речовини для виконання днопоглиблювальних робіт тощо); 2) засоби вчинення злочину в деяких злочинах полегшують виконання основної дії, від якої наступають злочинні наслідки; 3) засоби вчинення злочину можуть використовуватись для виконання об'єктивної сторони злочину, але їх використовують у злочинах не для досягнення злочинних наслідків, що вказані в законі, а щоб позбавитись від цих предметів або речовин, або використовуються як джерело підвищеної небезпеки (вибухові речовини) при порушенні різних правил, зокрема, правил охорони рибних запасів, водних тварин, а не спеціально для надбання результату, вказаного у законі або для порушення правил [16, с. 210-211].

Зазначене вище дає нам можливість говорити про те, що під «засобами вчинення злочину» необхідно розуміти предмети зовнішнього світу, які винна особа використовує з метою підготовчих дій або після вчинення злочину, а також при виконані об'єктивної сторони злочину для полегшення основної дії, від якої настають злочинні наслідки (без умислу досягнення злочинного результату, вказаного в законі) або використовується як джерело підвищеної небезпеки (наприклад, вибухові речовини при виконанні днопоглиблювальних робіт), при порушенні різних правил.

Враховуючи те, що в диспозиції ст. 250 КК України йдеться про проведення вибухових робіт, то це означає, що вони мають відбуватися з використанням певних засобів. Під вибуховими роботами слід вважати роботи, які проводяться з використанням вибухових речовин [52, с. 772]. Необхідно з'ясувати, які саме засоби використовуються для проведення вибухових робіт. З цією метою звернемося до позиції авторів, які є в кримінальному праві, які стосуються предмету злочину, передбаченого ст. 250 КК України, де вони дають пояснення і визначення вибухових речовин та вибухових пристроїв. Виходячи з того, що предмети зовнішнього світу в одних складах злочинів можуть виконувати функцію предмета злочину, а інших бути знаряддями або засобами вчинення злочину то й скористаємося цим для з'ясування засобів вчинення злочину, передбачено ст. 250 КК України. Так, одні автори зазначають, що до вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини або їх сполуки, здатні вибухнути без доступу кисню [52, с. 803]; другі - визначають, що вибухові речовини - це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділення тепла [53, с. 499]; треті - наполягають на тому, що вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню [54, с. 813]; четверті відстоюють позицію, що вибуховими речовинами «…є сполуки чи суміші, здатні до швидкого самопоширюваного хімічного перетворення (вибуху) з утворенням газів і виділення значної кількості тепла. Вони є багаточисельні та мають чимало різновидів. Найбільш поширені з них - порох, тротил, піроксилін, динаміт, аконіт, нітрогліцерин, піротехнічні засоби тощо» [55, с. 748].

Аналіз зазначених точок зору свідчить, що В.О. Навроцький та В.І. Антипов висловлюють ідентичні погляди стосовно визначення вибухових речовин. Різниця ж в їх переліку існує в переліку вибухових речовин у поглядах В.І. Антипова. Так, він до переліку таких, що вже є у визначенні, він додає так звані знаряддя вибуху, що містять в собі вибухові речовини. Це вогнепровідні та детонуючи шнури, капсули, детонатори та ін. [54, с. 813].

Разом з тим, як зазначає В.І. Антипов, не можуть розглядатися як вибухові речовини знаряддя вибуху, що не містять речовин, здатних до самостійного вибуху, тобто динамо-машини, елементи живлення тощо [54, с. 813]. Крім того, він зазначає, що в інструкціях і нормативних актах, що містять відповідні правила безпеки, часто використовується термін «вибухові речовини» і «засоби ініціювання вибуху» [54, с. 813; 56, с. 8].

На відміну від визначення вибухових речовин, запропонованих В.О. Навроцьким та В.І Антиповим, через примірний перелік таких речовин В.П. Тихих, П.Г. Чупренко пропонують їх дефініцію, що є важливим для розуміння поняття «вибухові речовини» як засобу вчинення злочину (обов'язкової ознаки об'єктивної сторони), передбачено ст. 250 КК України.

З метою більш повного з'ясування засобів вчинення злочину, передбаченого ст. 250 КК України, необхідно звернутися до нормативних актів, що охоплюють ці проблеми, та постанову Пленуму Верховного Суду України з кримінальних справ.

Стаття 1 Гірничого Закону України від 1 жовтня 1999 р.; п. 13.1 Наказу МВС України «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обміну, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї та вибухових матеріалів» від 21 серпня 1998 р. №622 до вибухонебезпечних матеріалів (речовин) відносяться хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до вибуху (швидкого само поширюваного перетворення з виділенням великої кількості тепла та утворення газів) [57; 58]. П. 1.3 проекту Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах внутрішніх справ України терміни вживає в такому значенні: «Вибухові матеріали - вибухові пристрої промислового та саморобного виготовлення, вибухові речовини, засоби їх ініціювання, вироби та пристрої, які містять вибухові речовини.

Вибуховий пристрій - спеціально виготовлений промисловим або саморобним способом пристрій одноразового застосування, який за певних обставин спроможний до вибуху з утворенням вражаючих факторів за допомогою використання енергії хімічного вибуху.

Вибухові речовини - хімічні речовини, здатні під впливом зовнішніх дій до швидкого хімічного перетворення, що відбувається з виділенням великої кількості тепла і газоподібних продуктів.

Засоби ініціювання - вироби та пристрої, що є джерелом початкового імпульсу для здійснення вибуху» [59].

Ст. 1 Закону України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» №5459-VI від 16.10.2012 вживає терміни в такому значенні:

«…вибухові матеріали - вибухові речовини, засоби їх ініціювання, вироби та пристрої, які містять вибухові речовини;

- вибухові речовини - хімічні речовини, здатні під впливом зовнішніх дій до швидкого хімічного перетворення, що відбувається з виділенням великої кількості тепла і газоподібних продуктів;

- засоби ініціювання - вироби та пристрої, що є джерелом початкового імпульсу для здійснення вибуху…» [60].

Пункти 6 та 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2011 р. №3 вживає терміни в такому значенні:

«До вибухових речовин належать порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Під вибуховими пристроями слід розуміти саморобні чи виготовлені промисловим способом вироби одноразового застосування, спеціально підготовлені і за певних обставин спроможні за допомогою використання хімічної, теплової, електричної енергії або фізичного впливу (вибуху, удару) створити вражаючі фактори - спричинити смерть, тілесні ушкодження чи істотну матеріальну шкоду - шляхом вивільнення, розсіювання або впливу токсичних хімічних речовин, біологічних агентів, токсинів, радіації, радіоактивного матеріалу, інших подібних речовин» [61, с. 151].

Аналіз нормативно-правових актів та відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України свідчить, що Гірничий Закон України від 1 жовтня 1999 р. та Інструкція МВС України від 21 серпня 1998 р. №622 використовують терміни «вибухонебезпечні матеріали» та «вибухонебезпечні речовини» як синоніми.

Натомість проект Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах внутрішніх справ України вживає поняття «вибухові матеріали» як узагальнююче, що включає наступні складові: вибухові пристрої, вибухові речовини, засоби їх ініціювання, вироби та пристрої, які містять вибухові речовини [59]. Аналогічне вживання цих понять і в Законі України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» від 23 грудня 2004 р. №2288-IV [60].

Слід звернути увагу на те, що п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду, який нами аналізується, дає примірний перелік вибухових речовин та визначення вибухових пристроїв.

З метою встановлення засобів вчинення злочину, передбаченого ст. 250 КК України, необхідних для кваліфікації цього злочину, важливим також вважаємо наступне: 1) з'ясувати понятійний апарат, який використовується для з'ясування засобів вчинення цього злочину; 2) визначитися з вибуховими пристроями, засобами ініціювання вибухових речовин; виробами та пристроями, що містять вибухові речовини; 3) максимально перерахувати вибухові речовини та деякі поняття, які вживають для їх переліку; 4) запропонувати збірне, узагальнююче поняття, яке б об'єднувало зазначені складові цих засобів.