Історія викладання теоретико-правових дисциплін в Імператорському університеті святого Володимира (1835-1920 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Історія є своєрідним ланцюгом взаємопов'язаних і обумовлюючих одна одну подій. При цьому історія будь-якої науки має свою специфіку: кожен із сучасних авторів-дослідників знає лише окремі факти, випадки і фрагменти, з'єднання уламків яких і дозволяє (йому або його послідовникам) «побудувати» власну версію мозаїки навчань [1, с. 8].

«У своїх спробах зрозуміти сьогодення і знайти шляхи до кращого майбутнього люди завжди зверталися і звертатимуться до минулого, до історично апробованих положень, принципів, цінностей. І це не данина минулому, не сліпа віра в традиції і авторитети, а необхідний спосіб людської орієнтації в історичному часі і просторі, природна потреба кожної сучасності знайти себе, своє місце і призначення між минулим і майбутнім», - писав В.С. Нерсесянц [2, с. IX].

Заснування в 1834 р. Імператорського університету Святого Володимира створило умови для початку об'єднання в Києві наукових зусиль його випускників і співробітників з метою проведення ряду фундаментальних досліджень, у тому числі й у сфері енциклопедії права.

У межах даного дослідження нас, передусім, цікавить історія викладання енциклопедії права в Київському університеті в контексті проблеми формування загальної теорії держави і права як самостійної юридичної науки. Актуальність дослідження розвитку викладання енциклопедії права на юридичному факультеті Імператорського університету Святого Володимира зумовлена необхідністю:

- по-перше, опису історії розвитку викладання енциклопедії права у зазначеному навчальному закладі в період з 1835 по 1920 рр.;

- по-друге, визначення впливу процесу викладання енциклопедії на формування загальної теорії держави і права як самостійної науки;

- по-третє, дослідження місця енциклопедії права в юридичній освіті.

Як навчальна дисципліна, в рамках якої викладався короткий огляд окремих правових наук, конспективний виклад кожної з них, енциклопедія права виникла ще у середньовіччі. Радянський вчений П.О. Недбайло вважав, що в ХІХ столітті в формі енциклопедії права викладалась загальна теорія права, а точніше - загальні засади теорії держави і права. П.О. Недбайло з цього приводу писав: «Хоча загальна теорія права і держави довго іменувалась енциклопедією, вона склалась незалежно від неї і навіть на противагу первісному розумінню енциклопедії права як опису змісту окремих наук і на противагу філософії права як науки про ідеальне право. Загальна теорія права виникла тоді, коли капіталізм переміг, розвивався по висхідній лінії і коли буржуазія зосередила увагу на правовому закріпленні її підвалин. Вона склалась в Англії в другій чверті ХІХ століття і пов'язана з аналітичною школою Джона Остіна, який своєю задачею визнав аналіз основних понять позитивного права з формальної точки зору» [3, с. 88].

При цьому слід мати на увазі, що відмінність загальної теорії права від енциклопедії права полягала в тому, що перша - це продовження спеціальних юридичних наук, але тільки не у вигляді огляду їх змісту, як енциклопедія права, а у вигляді «виведення за дужки» всього того, що є спільним у кожній з них для всього правознавства [3, с. 89].

Останнім часом енциклопедія права, у тому числі й історія її викладання, була предметом деяких наукових досліджень, зокрема: статей І.С. Гриценка, В.А. Короткого [4]; І.А. Безклубого, В.О. Котюка, О.М. Ковальчука [5]; монографії О.М. Ковальчука [6]. Проте проблеми розвитку викладання енциклопедії права як навчальної дисципліни на юридичному факультеті Імператорського університету Святого Володимира у вказаних роботах якщо і аналізувались, то лише частково, вкрай побіжно. У даній статті знайшли своє відображення результати дослідження, пов'язаного з аналізом історії викладання енциклопедії права і значення цієї навчальної дисципліни для становлення теорії права як самостійної, фундаментальної юридичної науки у названому університеті в 1835-1920 рр.

Викладання енциклопедії права в Університеті Св. Володимира бере свій початок з моменту відкриття юридичного факультету. У Статуті Імператорського університету Святого Володимира 1833 року ця навчальна дисципліна іменується як «Загальний систематичний огляд законознавства або так звана енциклопедія права» («Общее систематическое обозрение законоведения или так называемая энциклопедия права») і відноситься до кафедри «Енциклопедії права і державних установ» («Энциклопедии права и государственных учреждений») [7, с. 78].

У різних джерелах того періоду зустрічаються також й інші варіанти назви цієї дисципліни, зокрема: енциклопедія права [8, с. 13], енциклопедія законознавства [9, с. 721], юридична енциклопедія [10, с. 4]. Однак, з 1835 р. і до 1860-х рр. використовувалось переважно найменування «енциклопедія законознавства», а ще пізніше, як синоніми, - «юридична енциклопедія» і «енциклопедія права». юридичний імператорський університет

Існували різні погляди на галузеву природу енциклопедії права. Одні вчені вважали, що вона є філософською дисципліною. Наприклад, М.Ф. Владимирський-Буданов пише, що з моменту створення юридичного факультету в Університеті Святого Володимира в енциклопедії права «знайшов собі притулок філософський елемент університетської освіти, вигнаний спочатку з юридичного факультету, а потім і взагалі з університетів» [11, с. 390].

Інші вбачали в ній суто юридичну природу. Так, К.О. Неволін відзначав, що енциклопедія права необхідна була для:-

1) позначення і визначення зв'язку, який з'єднує законознавство з усім людським знанням і, зокрема, науки законознавства як з усім законознавством, так і між собою;

2) для того, щоб дати належне і пристойне місце в цілій системі предметам, спільним для усіх наук законознавства [12,- с. 25]. Схожі погляди мав М.К. Реннен- кампф, вважаючи, що енциклопедія права може також слугувати вступом для осіб, які починали вивчати курс юриспруденції, або сприяти знайомству з предметом для осіб, які бажають отримати загальну освіту. Ці цілі можуть мати навіть вплив на викладення і розташування частин дисципліни, «але ці цілі суть побічні і ні в якому разі не мають змінювати основну задачу юридичної енциклопедії» [13, с. 2].

Першим викладачем енциклопедії права на юридичному факультеті Університету Святого Володимира був К.О. Неволін. Він обіймав кафедру енциклопедії права і державних установ (у подальшому в роботі для позначення кафедри, по якій викладалась енциклопедія права, буде використовуватись назва «кафедра енциклопедії права» - авт.), починаючи з моменту її створення в 1835 році й до 1843 року. Курс викладання Неволіна складався з двох частин: а) загальної і б) особливої. У загальній частині цієї навчальної дисципліни викладались передусім основи розуміння закону і законознавства, а в особливій - історії філософії законодавства у стародавніх і нових народів, а також історії позитивних законодавств у стародавніх східних народів, греків, римлян і новітніх (“новейших”) європейських народів [14, с. 148]. Варто відзначити, що викладання енциклопедії права з її поділом на загальну і особливу частини здійснювалось і в другій половині ХІХ ст. - проте обсяг проблем, які розглядались у цих частинах, постійно змінювався.

К.О. Неволін визначав енциклопедію законознавства як «огляд наук законознавства в загальному їх зв'язку як з усім людським знанням, так і між собою. Енциклопедія законознавства є теорією науки законів (Wissenschaftslehre) як однієї з галузей людського знання, вчення про побудову цієї науки (Architecktonick), про план її та про те, як цей план має чи може бути виконаний насправді - наука, яка ілюструє склад, будову, організм науки законів, її єдність, походження багатьох юридичних наук із єдності і сприйняття їх у єдності» [12, c. 24]. Тобто вже у доробках цього вченого можна знайти зародки енциклопедії права як теоретичної юридичної науки.

І.А. Безклубий, В.О. Котюк і О.М. Ковальчук пишуть: «Із переходом К.О. Неволіна в Санкт-Петербурзький університет викладання енциклопедії законознавства було покладено на М.Д. Іванішева, але у зв'язку з тимчасовим закриттям університету він не зміг приступити до читання лекцій» [5, с. 4]. Проте з цією тезою погодитись не можна з огляду на наступні обставини. По-перше, тимчасове закриття університету відбулось в 1839 року, а К.О. Неволін залишив його у 1843 році. По-друге, після відкриття університету К.О. Неволін продовжував читати курс енциклопедії права аж до моменту свого від'їзду до Санкт- Петербургу. По-третє, М.Д. Іванішеву, було доручено викладання дисципліни під назвою «історія державних установ», яка на той момент відносилась до кафедри «енциклопедії права і державних установ» [9,c. 209].

Після переходу К.О. Неволіна до Санкт-Петербурзького університету у 1843 році й до 1846 року курс енциклопедії законознавства почав читати ад'юнкт кафедри законів про державні повинності і фінанси Г.О. Цвєтков.

У 1843 році з метою спеціальної підготовки у західноєвропейських навчальних закладах для викладання курсу енциклопедії права був відряджений М.І. Пилянке- вич. У 1847 році він обійняв посаду ад'юнкта по кафедрі енциклопедії законознавства і викладав у перший рік загальну частину енциклопедії законознавства для студентів, які щойно вступили на навчання, по дві години на тиждень [11, c. 444]. Викладав М. Пилянкевич в університеті енциклопедію права до своєї смерті в 1856 році.

З кафедри енциклопедії права беруть свій початок такі навчальні дисципліни, як історія філософії права (яка завжди викладалась по вказаній кафедрі енциклопедії права), а також дисципліна під назвою «державні установи». Причому К.О. Неволін проводив заняття з цього предмета тільки до 1838 р., а з 1838 по 1842 р. її викладали С.П. Романовський і М.Д. Іванішев. З 1842 р., з відкриттям кафедри державного права, викладання дисципліни «державні установи» було передане на вищевказану кафедру, а викладачем курсу державного права став С.П. Романовський (в 1838 р.). Заняття з курсу історії російського законодавства, починаючи з 1843 року, проводились ад'юнктом кафедри енциклопедії права Г.І. Ейсманом у наступному порядку. Спочатку, визначивши поняття історії вітчизняного права, викладач перераховував наявні для її вивчення джерела і зібрання цих джерел, після чого описував літературні джерела з цього предмета [11, c. 444]. У 1863 р., дещо змінивши як предмет дослідження, так і назву, дисципліна викладалась на кафедрі історії російського права. Історія позитивних законодавств стародавніх і нових спочатку викладалась у межах курсу енциклопедії права, а наприкінці 1840-х років виокремилась у самостійну дисципліну. У 1869 році ця дисципліна викладалась по кафедрі історії найважливіших законодавств давніх та нових до 1884 року (після цього цей курс викладався в межах курсу енциклопедії права).

Після смерті М.І. Пилянкевича у 1856 році викладання цієї дисципліни було доручено М.К. Ренненкампфу, який відходить від тієї моделі викладання енциклопедії, яку запропонував К.О. Неволін. Зокрема, історичний елемент, який мав місце в особливій частині курсу К.О. Неволіна, набув необов'язкового, факультативного характеру. «Юридична енциклопедія повинна обмежуватися тільки сучасним матеріалом; але історія так важлива для розуміння останнього, що стислі історичні нариси його можуть входити в неї з користю», - вважав М.К. Ренненкампф [13, с. 1].

М.К. Ренненкампф відзначав, що юридична енциклопедія призначена «переробити весь зміст правознавства як одне ціле, і в ньому знайти і основні засади і властиву систему». Він зазначав, що спеціального предмету енциклопедія права не має і «є ніби вступом у правознавство, існуючим тільки для цілей пропедевтичних» [13, с. 2].

У 1869 р. М.К. Ренненкампф був переведений на посаду ординарного професора кафедри історії позитивних законодавств, але за браком фахівців для викладання курсу юридичної енциклопедії викладав її впродовж 1871-1877 рр. [9, с. 564].

За часів перебування в університеті М.К. Ренненкампфа остаточно визначилась структура викладання предметів по кафедрі енциклопедії права, а саме: 1) загальна частина енциклопедії права (юридичної енциклопедії); 2) особлива частина енциклопедії права (юридичної енциклопедії); 3) історія філософії права (древня); 4) історія філософії права (нова).

У 1877 році кафедру енциклопедії права обійняв як екстраординарний професор магістр державного права М.І. Хлєбніков. Він викладав студентам курс енциклопедії права та історії філософії права до своєї смерті в 1880 р. При цьому визначальне значення у змісті цього курсу відводилось саме філософії права [9, с. 668].

З 1892 року історію філософії права студентам-юристам в університеті викладав випускник Московського університету князь Є.М. Трубєцкой. Після смерті М.К. Ренненкампфа саме йому було доручено викладання енциклопедії права. Задачу юридичної енциклопедії Є.М. Трубєцкой вбачав у визначенні самого поняття права. «Через відсутність задовільного визначення поняття права не можуть бути проведені зрозумілі межі між правознавством та іншими науками; а через відсутність таких меж наука права завжди ризикує або не охоплювати весь свій предмет, або здійснювати захоплення з інших, чужих їй областей знання», - писав Є.М. Трубєцкой у своїй «Енциклопедії права» [15, с. 11], яка вперше побачила світ у 1908 році.

Саме з Є.М. Трубєцким пов'язані новаторські ідеї у викладанні курсу юридичної енциклопедії, оскільки його курс полягав скоріше не в загальному оповіданні про всі юридичні дисципліни, а в більш абстрактному викладанні основних правових проблем і понять, насамперед у філософському ключі. Його лекційний курс охоплював всі найпринциповіші проблеми філософії права: філософське визначення права, співвідношення права і моралі, теорія природного права тощо [4, с. XLI]. Можливо, саме у зв'язку з кардинальними відмінностями у баченні предмета і завдань енциклопедії права була пов'язана порівняно нетривала співпраця Є.М. Трубєцкого з Університетом Святого Володимира.

З 1906 року Є.М. Трубєцкой обирається професором енциклопедії та історії філософії права в Московському університеті. У зв'язку з цим у 1905-1906 навчальному році енциклопедію права і історію філософії права в Університеті Святого Володимира тимчасово викладав ординарний професор кафедри державного права С.А. Єгіазаров [16, с. 66]. Крім цього, у 1907-1908 році енциклопедію та історію філософії права викладав магістр кримінального права Г.В. Демченко, який, втім, обіймав посаду екстраординарного професора всього лиш до 1909-1910 навчального року [17, с. 48-49].

З переходом у 1908 році на кафедру кримінального права і кримінального судочинства та судоустрою Г.В. Демченко викладання енциклопедії права здійснювалося О.О. Жиліним [18, c. 58-59], який з 1909 р. тимчасово викладав, а у 1910 р. обійняв на постійній основі кафедру енциклопедії права в Університеті Святого Володимира.

Після О.О. Жиліна кафедру обійняв Є.В. Спекторський - випускник Імператорського Варшавського університету, магістр державного права (з 1917 року - доктор державного права) [19, с. 72-73]. У 1915-1916 навчальному році ординарний професор кафедри міжнародного права О.О. Ейхельман викладав власний курс енциклопедії права паралельно з Є.В. Спекторським.

За часів викладацької діяльності в Університеті Святого Володимира Є.В. Спекторського енциклопедія права відносилась не до філософських, а до юридичних наук, оскільки була покликана ознайомити початківців-юристів зі спеціальними дисциплінами, розкрити перед ними походження і внутрішній зв'язок цих дисциплін, а також надати студентам можливість не втрачати зв'язок із загальними питаннями права та правознавства при подальшому їх вивченні [6, с. 135]. У своїй вступній лекції, прочитаній 16 вересня 1914 в університеті Святого Володимира, Є.В. Спекторський відзначав, що енциклопедія права знайомить юристів з абеткою правознавства. З іншого боку, вона ставить перед аудиторією відомі проблеми та вносить у вирішення цих проблем щось нове.

Є.В. Спекторський аргументовано доводив, що шлях енциклопедії права - це «шлях гносеології, або теорії пізнання, той шлях, на якому об'єктом наукового дослідження є сама наука, як така, і на якому відбувається самопізнання науки як з боку специфічних особливостей об'єктів та методології окремих її розгалужень, так і з боку їх загального зв'язку ... це - гносеологія юриспруденції. Це - теорія юридичного пізнання ... Кафедра енциклопедії права має давати, так би мовити, керівництво до пізнання законів. І догматична загальна теорія права повинна бути замінена теорією пізнання права, теорією юридичного пізнання» [4, с. LII].

Підбиваючи підсумки проведеному в межах цієї праці аналізу історії викладання енциклопедії права в Університеті Святого Володимира у зазначений період, можна виділити декілька етапів розвитку цієї науки й навчальної дисципліни. При цьому підставою виділення цих етапів виступає єдність: а) персоналій професорів, які займали кафедру енциклопедії права;

б) «природа» (сутність) енциклопедії права;

в) цілі, які ставилися в процесі викладання енциклопедії права.

Виходячи зі змісту цих підстав, можна виділити наступні етапи викладання енциклопедії права в Університеті Св. Володимира:

1) становлення і розвитку енциклопедії права як оглядової, прикладної дисципліни (18351898 рр.); 2) «трансформація» енциклопедії права від навчальної дисципліни у самостійну науку - філософію права (1898-1905 рр.); 3) регрес - повернення до оглядового характеру енциклопедії права; 4) еволюція енциклопедії права в «теорію юридичного пізнання», «юридичну гносеологію».

Висновки:

1) викладання енциклопедії права в Університеті Святого Володимира здійснювалося з моменту відкриття юридичного факультету і було невід'ємною, обов'язковою частиною навчального процесу з моменту виникнення юридичного факультету і було невід'ємною, обов'язковою частиною навчального процесу. Водночас, саме в зв'язку з відсутністю в 1834 р. професора з енциклопедії права, як обов'язкового для викладання цієї дисципліни, було відкладено початок навчального процесу на юридичному факультеті з 1834 на 1835 рік;

2) досить часто викладання енциклопедії права здійснювалося фахівцями суміжних галузей права, насамперед державного права (наприклад М.К. Ренненкампфом [21, с. 1], М.І. Хлєбніковим [9, с. 682], О.О. Жиліним [22, с. 58-59], Є.В. Спектор- ським). Це було пов'язано з тим, що теорія права ще не сформувалась як самостійна наука, а енциклопедія права розглядалася насамперед як навчальна дисципліна, що мала конспективний характер і полягала у стислому викладенні загальних положень інших юридичних наук;

3) консерватизм приводив до застою в розвитку енциклопедії права, що й не дозволило в Києві створити підстави для- виокремлення загальної теорії держави і права у самостійну юридичну науку.

Література

1. Берзін П.С. Київська школа кримінального права (1834 - 1960 рр.): історико-правове дослідження: Монографія. - К.: КНТ, 2008. - С. 8

2. История политических и правовых учений.: Учебник для вузов / Под общей ред. В.С. Нерсесянца. - 4-е изд., перераб. и доп. - Москва: Норма, 2004 - 944 с.

3. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. - Киев, 1971. - 159 с.

4. Філософія та енциклопедія права в Університеті Святого Володимира: кн. 1. / за ред. І.С. Гриценка; [уклад.: І.С. Гриценко, В.А. Короткий]. - Київ: Либідь. - (Пам'ятки правничої думки Київського університету). - 2011. - 528 с.

5. Безклубий І.А. Літопис кафедри теорії та історії держави і права / І.А. Безклубий, О.М. Ковальчук, В.О. Котюк // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009. - С. 3-11. - (Юридичні науки; Вип. 81).

6. Ковальчук О.М. Теорія права у працях вчених Київського університету: (XIX - початок XX століття): монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2009 - 190 с.

7. З іменем Святого Володимира: Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників: у 2 кн. / [упоряд. В. Короткий, В. Ульяновський]. - Київ: Заповіт. - ISBN 5-7707-1061-6 Кн. 1. - 1994. - 453 с.

8. Обозрение преподавания в Университете в первом полугодии 1867-68 учебного года // Университетские известия. - 1867. №7. - Июль (Отдел I-й). - Киев: В университетской типографии. 1867 - с. 4-15

9. Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета Св. Владимира (1834-1884) / Составлен и издан под ред. В.С. Иконникова. - Киев: В типогр. Имп. ун-та Св. Владимира, 1884. - 816 с.

10. Обозрение преподавания в Университете в первом полугодии 1869-70 учебного года // Университетские известия. - 1869. №7. - Июль (Отдел I-й). - Киев: В университетской типографии. 1869 - с. 1-10

11. Владимирский-Буданов М.Ф. История Императорского Университета Св. Владимира / по поручению Совета Ун-та Св. Владимира. Т. 1. Университет Св. Владимира в царствование Императора Николая Павловича. - Киев: Тип. Имп. ун-та Св. Владимира, 1884. - 674 с.

12. Неволин К.А. Энциклопедия законоведения / Том 2 - Киев: В типогр. Имп. ун-та Св. Владимира, 1840.

13. Н.К. Ренненкампф. Очерки юридической энциклопедии / изд. II, испр. и доп. - К., издание Н.Я. Оглоблина, 1880 г.

14. Шульгин В. История университета Св. Владимира / сочинение Виталий Шульгина ординарного проф. ун-та Св. Владимира; [сост. Виктор Короткий]. - Репринтное изд. - Киев: Лыбидь, 2010. - 230, XXXVI с.: ил. - Репринт.из. Санктпетербургъ, 1860.

15. Трубецкой Е.Н. Энциклопедия права. - СПб.: Юрид. ин-т, 1998. - 183 с.

16. Обозрение преподавания в Императорском Университете св. Владимира на 1906-1907 учебный год // Университетские известия. Год сорок шестой. - 1906. - №10. - Октябрь (Часть І - официальная). - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира. 1906. - С. 58-68.

17. Личный состав Императорского Университета св. Владимира// Университетские известия. Год сорок седьмой. - 1907. - №12. - Декабрь (Часть І - Официальная). - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира. 1907. - с. 43-52.

18. Личный состав Императорского Университета Св. Владимира в 1910 г.// Университетские известия. Год пятьдесят первый. - 1911. - №2. - Февраль (Прибавления). - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира. 1911. - С. 49-59.

19. Alma mater. Університет св. Володимира напередодні та в добу Української революції 1917-1920: матеріали, документи, спогади: [у 3 кн.] - Кн. 1: Університет св. Володимира між двома революціями./ КНУТШ, НБ ім. М. Максимовича; Ін-т рукопису НБУВ; ЦДІАУК; ЦДАВОВ; ДАК; упорядники В.А. Короткий, В.І. Ульяновський; ред. кол.: Скопенко В.В., Слю- саренко А.Г., Андрейцев В.І. та ін. - Київ: Прайм. - (Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників). - ISBN 966-95679-2-0; 966-95679-3-9 (Кн. 1) - 704 с.

20. Спекторский Е.В. Задача энциклопедии права: Вступительная лекция прочитанная 16 сентября 1914 г. в университете Св. Владимира / Е.В. Спектор- ский. - К., 1915. - 17 с. - с. 1,2 (посилання по: Ковальчук О.М. «Теорія права у працях вчених Київського університету: (XIX - початок XX століття)»).

21. Личный состав Университета Св.Владимира к 1-му января 1885 гражданского года года// Университетские известия. Год двадцать четвертый. - 1884. - №12. - Декабрь (Часть І - официальная). - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира. 1884. - С. 1-10.

22. Личный состав Императорского Университета Св.Владимира в 1910 г.// Университетские известия. Год пятьдесят первый. - 1911. - №2. - Февраль (Прибавления). - Киев: Типография Императорского Университета Св. Владимира. 1911. - С. 49-59.

Размещено на Allbest.ru