Проблемні питання конституційно-правового статусу народного депутата України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ НАРОДНОГО ДЕПУТАТА УКРАЇНИ

Юрій Данилюк

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач сектору законопроектних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України.

У статті розглядаються питання конституційно-правового статусу народного депутата України. Аналізуються історичні аспекти та сучасний стан законодавчого регулювання правового статусу парламентарія. Досліджуються правові позиції Конституційного Суду України, рекомендації міжнародних організацій та наукові розробки щодо правового статусу народного депутата.

Ключові слова: конституційно-правовий статус, народний депутат України, Верховна Рада України, міжнародні організації, Венеціанська Комісія.

правовий статус народний депутат

В статье рассматриваются вопросы конституционно-правового статуса народного депутата Украины. Анализируются исторические аспекты и нынешние положение законодательного регулирования правового статуса парламентария. Исследуются правовые позиции, Конституционного Суда Украины, рекомендации международных организаций и научные наработки относительно правового статуса народного депутата.

Ключевые слова: конституционно-правовой статус, народный депутат Украины, Верховная Рада Украины, международные организации, Венецианская Комиссия.

This paper deals with the constitutional and legal status of People's Deputies of Ukraine. It analyzes the historical aspects and current status of the legislative regulation of the legal status of the People's Deputies of Ukraine. The position of the Constitutional Court of Ukraine, the recommendations of international organizations and scientific developments concerning the legal status of the People's Deputies of Ukraine have been analyzed.

Keywords: Constitutional and Legal Status, the People's Deputy of Ukraine, the Verkhovna Rada of Ukraine, the International Organizations, the Venice Commission.

Поширення ідеї і принципів парламентаризму розглядається в сучасний період як фактор прогресивного розвитку суспільства. Парламентаризм - система державної влади, що базується на активній ролі парламенту у її здійсненні. Наявність парламентаризму в країні обумовлюється і визначається саме функціонуванням сильного, конструктивного, авторитетного парламенту, який наділений традиційними прерогативами і реалізує їх у своїй практичній діяльності. Водночас парламентаризм - це не лише парламент, а ще й цілісна система державного управління.

Безумовно, що практична діяльність українського парламенту - Верховної Ради України - її ефективність залежить значною мірою від правового статусу парламентаріїв - народних депутатів України.

Проблемні питання законодавчого регулювання статусу народного депутата України та шляхи їх розв'язання завжди перебувають у центрі уваги вчених-правників. Саме юридична наука створює теоретичне підґрунтя для модернізації відповідного законодавства. Зокрема, слід згадати праці таких вчених, як Григорук Н.Г. «Конституційно-правовий статус народного депутата України» [1], Радченко О.І. «Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання» [2], Убері Т.П. «Конституційно-правовий статус парламентарів України та Грузії (порівняльний аналіз)» [3], Грушанської Н.І. «Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України)» [4], Костицької І.О. «Конституційно-правові основи статусу народного депутата України в системі народного представництва» [5], Шевченко Т.О. «Законодавче регулювання припинення повноважень народного депутата України» [6], Александрова О. А. «Конституційно-правові засади статусу народного депутата України» [7], Григоренка А. О. «Конституційно-правовий статус народного депутата України і парламентаріїв Італії, Польщі та Угорщини: порівняльний аналіз» [8].

Народний депутат України -- це представник українського народу у Верховній Раді України, уповноважений здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Його основними обов'язками є дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави. Він виконує ці обов'язки шляхом участі у здійсненні законодавчої, установчої та контрольної функцій Верховної Ради України [9, с. 77].

Досліджуючи актуальність вдосконалення законодавства про статус народного депутата України, слід відзначити, що вона обумовлюється кількома чинниками. По-перше, потребою в забезпеченні ефективної діяльності парламенту - Верховної Ради України. По-друге, динамічний розвиток політичних процесів у нашій державі, зокрема пошук оптимальної форми правління, призводить до того, що конституційне законодавство з питань статусу народних депутатів постійно вимагає коригування [10, с. 65].

Після проголошення незалежності України продовжувала діяти Конституція (Основний Закон) УРСР 1978 року. За цією Конституцією депутати є повноважними представниками народу. Беручи участь в роботі Рад, депутати вирішують питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва, організують проведення рішень Рад у життя, здійснюють контроль за роботою державних органів, підприємств, установ і організацій. У своїй діяльності депутат керується загальнодержавними інтересами, враховує запити населення виборчого округу, добивається втілення в життя наказів виборців. Депутат здійснює свої повноваження, як правило, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю. На час сесії Верховної Ради України, а також для здійснення депутатських повноважень в інших випадках, передбачених законом, депутат звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків з відшкодуванням йому витрат, пов'язаних з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідно республіканського або місцевого бюджету. Депутат має право запиту до відповідних державних органів і службових осіб, які зобов'язані дати відповідь на запит на сесії Ради. Депутатові забезпечуються умови для безперешкодного й ефективного здійснення його прав і обов'язків. Недоторканність депутатів, а також інші гарантії депутатської діяльності встановлюються законодавством України. Депутат зобов'язаний звітувати про свою роботу і роботу Ради перед виборцями, а також перед колективами та громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати. Депутат, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний за рішенням більшості виборців у встановленому законом порядку.

Досліджуючи питання правового статусу народного депутата України, слід згадати й про Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України, укладений 8 червня 1995 року як компромісне на той час рішення. За цим Договором народні депутати України працюють у Верховній Раді України на постійній основі. Вони не можуть поєднувати депутатську діяльність з іншою, крім викладацької, наукової та іншої творчої роботи. Народний депутат України не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, заарештований або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди Верховної Ради України.

28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України. Відповідно до норм Основного Закону України народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом. З приводу зазначених конституційних приписів єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні у своєму Рішенні № 1-зп від 13.05.1997 р. (у справі щодо несумісності депутатського мандата) наголосив, що обмеження на поєднання депутатського мандата зі всіма іншими видами діяльності мають, згідно з цією статтею, встановлюватись законом.

Аналізуючи Конституцію України, Венеціанська Комісія у своєму Висновку від 11 березня 1997 р. (CDL-INF(1997)002) відзначила, що (раніше чинна - авт.) стаття 78 цілком правильно відображає потребу в штатних парламентаріях. Разом з тим, вважає доцільним дещо деталізувати в Конституції питання несумісності депутатського мандата з іншою діяльністю. Така ж позиція була підтверджена й у Висновках Комісії щодо проекту Конституції України (підготовленого робочою групою на чолі з Шаповалом В.М.) № 462/2008 від 16 червня 2008 року (CDL-AD(2008)015) та щодо проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України» № 534/2009 від 15 червня 2009 року (CDL- AD(2009)024). Крім того, Комісія застерегла, що критерії несумісності парламентського мандата з іншими видами діяльності мають бути вичерпно врегульовані в Конституції, а не зведені до рівня звичайних законів. Таким чином слід констатувати, що нині чинні конституційні приписи певною мірою деталізують питання несумісності депутатського мандата порівняно із положеннями Конституції в редакції 1996 року.

Згідно зі статтею 79 Конституції України перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України присягу, текст якої міститься в тій же статті. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Конституційний Суд України у згаданому вище Рішенні визначив, що виходячи з буквального тлумачення вказаних положень статті 79 Конституції України, народні депутати України мають складати присягу перед вступом на посаду, тобто перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, як про це сказано в тій же статті, або ж, якщо народний депутат України в силу певних причин обраний пізніше, то на одному з пленарних засідань чергової сесії Верховної Ради України даного скликання.

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність, вони не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, та не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Як відзначено у Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2003 від 26.06.2003 р. (справа про гарантії депутатської недоторканності) депутатська недоторканність як елемент статусу народного депутата України є конституційною гарантією безперешкодного та ефективного здійснення народним депутатом України своїх повноважень і передбачає звільнення його від юридичної відповідальності у визначених Конституцією України випадках та особливий порядок притягнення народного депутата України до кримінальної відповідальності, його затримання, арешту, а також застосування інших заходів, пов'язаних з обмеженням його особистих прав і свобод. Затримання як тимчасовий запобіжний кримінально-процесуальний і як адміністративно-процесуальний заходи може бути застосоване до народного депутата України лише за згодою Верховної Ради України, на підставах та в порядку, встановлених Конституцією і законами України.

Повноваження народних депутатів України припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України. Повноваження народного депутата України припиняються достроково у разі: 1) складення повноважень за його особистою заявою; 2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України; 5) якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто; 6) невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції; 7) його смерті.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково також у разі дострокового припинення відповідно до Конституції України повноважень Верховної Ради України - в день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини другої цієї статті, приймається Верховною Радою України, а у випадку, передбаченому пунктом 5 частини другої цієї статті, - судом.

У разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо народного депутата України, визнання народного депутата України недієздатним або безвісно відсутнім, його повноваження припиняються з дня набрання законної сили рішенням суду, а в разі смерті народного депутата України - з дня смерті, засвідченої свідоцтвом про смерть.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Слід відмітити, що наведені конституційні приписи досить чітко конкретизують дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Розглядаючи питання розвитку законодавчого регулювання статусу народного депутата України, зупинимось на аналізі основних нормативно-правових актів у цій сфері, прийнятих за часів незалежності України. Так, Закон України «Про статус народного депутата України» був прийнятий 17 листопада 1992 року. До 22 березня 2001 року до цього Закону було внесено 10 змін, а 22 березня 2001 року Закон було викладено у новій редакції. В подальшому до Закону було внесено 25 зміни.

Як засвідчив аналіз внесених змін до вказаного Закону до прийняття його у новій редакції, то вони стосувались таких питань стосовно статусу народного депутата, як щорічна відпустка, оплата праці, строк повноважень, дострокове припинення повноважень, здійснення повноважень, депутатський запит, об'єднання в депутатські групи (фракції), недоторканність народного депутата України, надання народному депутату України службової жилої площі, відповідальність за неправомірні діяння стосовно парламентарія, соціальне забезпечення, виступи у ЗМІ тощо.

Нова редакція Закону «Про статус народного депутата України» в процесі прийняття неодноразово була ветована Президентом України. Врешті-решт вето було подолано та прийнято якісно нову редакцію Закону. Також варто відмітити, що зміни, які вносились до Закону після прийняття його у новій редакції, стосувались наступних питань: помічників-консультантів народних депутатів, забезпечення народних депутатів України жилими приміщеннями, їх соціального забезпечення, несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності тощо. Нещодавно внесені зміни до цього Закону були обумовлені поверненням до Конституції України 2004 року.

Нині статус народних депутатів України визначається значною кількістю законодавчих актів. Зокрема, ця сфера регулюється приписами Конституції України, законів України «Про статус народного депутата України», «Про Регламент Верховної Ради України», «Про комітети Верховної Ради України». Безумовно, що питання, пов'язані зі статусом парламентарія, врегульовано положеннями Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», приписами Кримінального кодексу України тощо.

Варто відмітити, що нині існує чимало проблемних питань стосовно статусу народного депутата України, про що красномовно свідчить чимала кількість законопроектів внесених на розгляд Верховної Ради України, спрямованих певною мірою на їх вирішення.

На необхідності вдосконалення законодавства про статус народного депутата України наголошували у своїх програмних документах окремі політичні партії, представлені у Верховній Раді України 7-го скликання. Зокрема, у передвиборних програмах містяться положення щодо: необхідності ухвалити закон, який дасть змогу відкликати народних депутатів (ВО «Батьківщина»); скасування недоторканності народних депутатів (Комуністична партія України, ВО «Батьківщина»); встановлення кримінальної відповідальності для тих, хто голосує за іншого депутата (ВО «Батьківщина», Політична партія «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка»). Безумовно, що всі ці позиції заслуговують на розгляд та вирішення.

Відзначимо, що ті чи інші питання стосовно статусу народного депутата України були предметом дослідження на рівні дисертаційних робіт. Зокрема, Григорук Н.Г. у своїй праці «Конституційно-правовий статус народного депутата України» розглядала, крім іншого теоретичні основи статусу парламентарія; доктрини та конституційну модель депутатського мандату; конституційно-правові основи статусу народного депутата України; основні елементи конституційно-правового статусу народного депутата України; форми роботи, гарантії діяльності та відповідальність народного депутата України; Радченко О.І. у роботі «Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання» розглядав питання депутатського мандата, статусу парламентарія, інституту депутатського імунітету; Убері Т.П. у дисертації «Конституційно-правовий статус парламентарів України та Грузії (порівняльний аналіз)» розглядала теоретичні проблеми конституційно-правового статусу парламентарів України та Грузії, права, обов'язки та гарантії діяльності парламентарів обох країн; Грушанська Н.І. у праці «Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України)» аналізувала питання етики членів парламенту України, її нормативно-правову основу; Костицька І.О. у роботі «Конституційно-правові основи статусу народного депутата України в системі народного представництва» зосередила свою увагу на дослідженні представницької системи, особливостей статусу народного депутата України в системі народного представництва, а також шляхів вдосконалення законодавства про статус народного депутата України; Шевченко Т.О. у своїй дисертації «Законодавче регулювання припинення повноважень народного депутата України» досліджувала регулювання правового статусу народного депутата України, підстави і порядок припинення повноважень парламентарів, а також правові питання заміщення парламентаря, повноваження якого припинено; Александров О.А. у роботі «Конституційно-правові засади статусу народного депутата України» аналізував основи статусу парламентаря, його повноваження, гарантії діяльності та відповідальність; Григоренко А.О. у дисертації «Конституційно-правовий статус народного депутата України і парламентаріїв Італії, Польщі та Угорщини: порівняльний аналіз», досліджував інституційно-нормативну характеристику повноважень народного депутата й особливості правового статусу парламентаріїв зарубіжних країн, предметно-функціональну компетенцію парламентаріїв та її правове гарантування.

Стосовно пропозицій науковців щодо вдосконалення законодавства про статус народного депутата України, то вважаємо доречним висловити нашу позицію до окремих з них:

- доцільним вважаємо бачення стосовно того, що загальною тенденцією розвитку конституційно-правового статусу народного депутата України в сучасних умовах повинно стати підвищення значення принципу професіоналізму в діяльності народних депутатів України;

- заслуговує на увагу пропозиція щодо потреби прийняття комплексного нормативного акта - Парламентського Кодексу України, в якому б детально розписувались усі аспекти діяльності Верховної Ради України та її органів, народних депутатів України як посадових осіб Верховної Ради України.

- сумнівною виглядає позиція стосовно того, що обсяг недоторканності українських парламентаріїв у її теперішньому вигляді не відповідає сучасним тенденціям розвитку парламентаризму в світі. На нашу думку, у даному випадку слід послуговуватись позицією Венеціанської Комісії, яка позитивно висловлюється щодо депутатської недоторканності в Україні. Нижче ми більш детально зупинимось на такому баченні;

- слід прислухатися й до пропозиції щодо запровадження положення про відповідальність членів парламенту за неналежне виконання їх обов'язків стосовно постійного підтримання зв'язку з виборцями. Це стимулюватиме народних депутатів добросовісно виконувати свої обов'язки;

- цікавою вбачається пропозиція ввести в національне законодавство конституційний принцип, який безпосередньо вказує на юридичний характер депутатського мандата, - кожний член парламенту представляє націю (народ), і виконує (реалізує) свої функції (повноваження) без імперативного мандата;

- заслуговує того аби бути розглянутою й пропозиція щодо запровадження матеріальної відповідальності у формі відшкодування, а саме - повної матеріальної відповідальності за втрату, пошкодження або знищення депутатом майна, яке надано йому в користування з метою забезпечення належного рівня реалізації його повноважень. До такого майна пропонується віднести: 1) обладнання сесійної зали та інших робочих приміщень Верховної Ради України; 2) майно, що надається в користування народному депутату України згідно із Законом України «Про статус народного депутата України».

Вдосконалення законодавства про статус народного депутата України вимагає не лише врахування вітчизняного досвіду, наукових розробок у цій сфері, але й важливе значення мають рекомендації, висловлені авторитетними міжнародними організаціями. Врахування таких рекомендацій сприятиме приведенню національного законодавства у відповідність до визначальних європейських стандартів. У попередніх наших дослідженнях ми вже зупинялись на аналізі даних питань [11, с. 7-25]. Разом із тим вважаємо не зайвим ще раз звернути увагу на таких рекомендаціях.

Так, Європейська Комісія за демократію через право (далі -Венеціанська Комісія) у Висновку № 230/2002 від 8 грудня 2003 р. (CDL-AD(2003)019) за результатами аналізу змісту трьох законопроектів про внесення змін до Конституції України зауважила, що прив'язування мандата народного депутата до членства у парламентській фракції або блоці загрожує незалежності депутатів і також може бути неконституційним <...>, беручи до уваги, що члени парламенту повинні представляти інтереси народу, а не їхніх партій. Венеціанська Комісія наполегливо рекомендувала забезпечити, щоб положення про народних депутатів не зв'язувало окремого депутата щодо членства у парламентській фракції або блоці у спосіб, що порушує його незалежний та вільний мандат.

У Резолюції 1549 (2007) «Функціонування демократичних інституцій в Україні» від 19 квітня 2007 р. Парламентська асамблея Ради Європи наголосила, що рекомендаціями Венеціанської Комісії 2004 р., подібні положення потрібно вилучити також із загального законодавства. Асамблея впевнена, що послідовна політична програма, відповідальне та віддане членство в партії, а також прискіпливий відбір партійних кандидатів є ефективнішими інструментами заохочення партійної та фракційної дисципліни [11, с. 9-11].

У Консолідованому Висновку Венеціанської Комісії щодо проекту із запровадження конституційної реформи в Україні № 114/2000 від 11 липня 2001 р. (CDL-INF(2001)011) зазначено таке:

- згідно з чинною Конституцією, статус народного депутата базується на усталених традиціях та принципах вільного плюралістичного демократичного суспільства. Поміж іншого, цей статус пов'язаний: а) з принципом представлення інтересів людей та всієї нації в цілому, а не якоїсь її частини, конкретної групи людей або окремої території країни; б) зі свободою волевиявлення та її реалізацією членом парламенту (неімперативний мандат);

- виконуючи свої обов'язки та зобов'язання, народний депутат, який зв'язаний лише своєю присягою, має право діяти за своїми власними переконаннями і не може бути притягнений до відповідальності за те, яким чином він голосує, і за висловлені ним у парламенті та його органах заяви і думки;

- статус депутата також передбачає неможливість притягнення його до кримінальної відповідальності чи арешту (недоторканність) (частини друга та третя статті 80 Конституції). Це зміцнює та підтверджує його незалежність від виконавчої влади;

- якщо питання належності депутата до парламентської фракції або блоку є відмінним від питання дотримання дисципліни у фракції чи блоці у конкретних випадках, свобода мандату означає право депутата діяти за своїми переконаннями. Депутат може бути виключений з фракції чи блоку або самостійно вийти з них, проте такі виключення або вихід не повинні позбавляти депутата його мандату. Не применшуючи важливість парламентських фракцій та їхньої здатності забезпечувати стабільність та ефективність, членство у парламентській фракції або блоці не має тієї ваги, яку має статус депутата, обраного народом. Ця різниця має вирішальне значення для парламенту, який представляє народ і, де депутати працюють, відповідно до своїх переконань та присяги. Різниця між членством у парламентській фракції або блоці, з одного боку, та парламентським мандатом, з іншого, також є принципово важливим для забезпечення внутрішньої демократії у парламентських фракціях та блоках, оскільки вони є останньою інстанцією у захисті свободи депутатського мандата та фракцій, які перебувають у складі меншості, від значного тиску з боку фракцій або блоків, що складають більшість, а отже зменшують можливість виникнення суперечок між депутатом та його фракцією.

Також слід зупинитись на Рекомендації 1755 (2010) Парламентської Асамблеї Ради Європи (Функціонування демократичних інституцій в Україні) від 4 жовтня 2010 р., в якій наголошується, що єдиний шлях, яким можна забезпечити довготривалу політичну стабільність, є конституційні зміни, які встановлять чіткий розподіл влад, а також запровадять належну систему стримувань і противаг між та всередині виконавчої, законодавчої та судової гілок влади.

Безумовно, що врахування позицій авторитетних міжнародних установ має важливе значення для побудови в Україні цілком злагодженого державного механізму.

Підсумовуючи вищевикладене слід відмітити таке.

Практична діяльність українського парламенту - Верховної Ради України - її ефективність залежить значною мірою від правового статусу парламентаріїв - народних депутатів України.

Нині в умовах реформування Конституції України, метою якого є напрацювання пропозицій щодо змін до Конституції України на основі узагальнення практики реалізації Основного Закону України, з урахуванням досягнень та тенденцій розвитку сучасного конституціоналізму, забезпечення залучення в установленому порядку до такої роботи провідних учених, представників громадянського суспільства і різних політичних сил, міжнародних експертів Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська Комісія), експертів інших міжнародних установ та організацій, постає актуальне питання стосовно окреслення конкретних шляхів вдосконалення законодавчого регулювання статусу народного депутата України, що обумовлюється потребою в забезпеченні ефективної діяльності законодавчої гілки державної влади.

Вдосконалення законодавства про статус народного депутата України вимагає не лише врахування вітчизняного досвіду, наукових розробок у цій сфері, але й важливе значення мають рекомендації, висловлені авторитетними міжнародними організаціями, врахування яких сприятиме приведенню національного законодавства у відповідність до визначальних європейських стандартів.

Аналіз доктринальних напрацювань щодо вдосконалення правового статусу народного депутата України свідчить про їх важливість та доцільність врахування у законотворчому процесі.

Список використаних джерел:

1. Григорук Н.Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н.Г. Григорук. - К., 2004. - 13 с.

2. Радченко О.І. Статус народного депутата України: проблеми теорії і правового регулювання : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / О.І. Радченко. - К., 2005. - 19 с.

3. Убері Т.П. Конституційно-правовий статус парламентарів України та Грузії (порівняльний аналіз) : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Т.П. Убері. - К., 2005. - 19 с.

4. Грушанська Н.І. Правові засади депутатської етики (на досвіді парламенту України) : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Н.І. Грушанська. - К., 1999. - 16 с.

5. Костицька І.О. Конституційно-правові основи статусу народного депутата України в системі народного представництва : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / І.О. Костицька. - К., 2010. - 20 с.

6. Шевченко Т.О. Законодавче регулювання припинення повноважень народного депутата України : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Т.О. Шевченко. - К., 2010. - 16 с.

7. Александров О. А. Конституційно-правові засади статусу народного депутата України : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / О.А. Александров. - К., 2010. - 20 с.

8. Григоренко А. О. Конституційно-правовий статус народного депутата України і парламентаріїв Італії, Польщі та Угорщини: порівняльний аналіз : автореф. дис... канд. юрид. наук : 12.00.02 / А.О. Григоренко. - К., 2010. - 24 с.

9. Депутат в українському парламенті (науково-практичний посібник) / [В. О. Зайчук, О.Л. Копиленко, Ю.В. Ясенчук та ін.]. - К.: Парламентське видавництво, 2013. - 260 с.

10. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного восьмої та дев 'ятої сесій Верховної Ради України шостого скликання) / Заг. ред. В. М. Литвина. - Том 4. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. - 864 с.

11. Проблеми законодавчого забезпечення пріоритетних сфер суспільних відносин (на основі аналізу законопроектів, включених до порядку денного другої і третьої сесій Верховної Ради України шостого скликання) / За заг. ред. В.О. Зайчука. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2009. - 300 с.

Размещено на Allbest.ru