Цивільно-правова відповідальність: нарис економічного аналізу

Б. Карнаух асистент кафедри цивільного права

Статтю присвячено дослідженню цивільно-правової відповідальності крізь призму теорії економічного аналізу права. Відповідальність у цивільному праві розглядається як механізм перерозподілу втрат. Визначено, що метою цивільно-правової відповідальності є мінімізація сумарного обсягу втрат від фактів порушення суб'єктивних цивільних прав. Аналізується поняття вини й установлюється критерій винуватості в деліктному і в договірному праві.

Ключові слова: економічний аналіз, цивільно-правова відповідальність, вина.

вина відповідальність договірний деліктний

Проблема відповідальності належить до кола фундаментальних і традиційних проблем науки цивільного права. її дослідженню присвячено численні праці класиків цивілістики й сучасних учених, зокрема Б. С. Антимонова, Л. М. Баранової, Д. В. Бобрової, М. І. Брагінського, С. М. Братуся, В. В. Вітрянського, В. П. Грибанова, О. С. Іоффе, І. С. Канзафарової, Г. К. Матвєєва, О. О. Отраднової, Й. О. Покровського, В. Д. Примака, А. О. Собчака, В. О. Тархова, Г. Ф. Шершеневича та ін. Разом з тим сьогодення вітчизняної науки вимагає нового підходу до розуміння цивільно-правової відповідальності - підходу, котрий би враховував найновітніші світові тенденції і позитивний досвід зарубіжних країн. Запотребуваним став підхід прагматичний, орієнтований насамперед на судову практику й достосований до специфіки економічних відносин, що їх опосередковує правова форма.

Мета цієї розвідки - з'ясувати сутність цивільно-правової відповідальності, дослідивши останню крізь призму положень, методів і моделей теорії економічного аналізу права1.

Під цим оглядом цивільно-правова відповідальність - це насамперед механізм перерозподілу втрат: за допомогою цивільно-правової відповідальності втрати однієї особи переносяться (перерозподіляються) на рахунок іншої. Інакше кажучи, цивільно-правова відповідальність дає змогу перенести втрати з плечей того, хто їх первісно зазнав, на плечі того, хто їх завдав. Як зазначають Дж. Коулмен (J. Coleman) і Ґ. Мендлоу (G. Mendlow), «деліктний позов дає змогу потерпілому від певної шкоди зробити його проблему проблемою когось іншого» [2].

Уявімо, наприклад, таку гіпотетичну ситуацію. Громадянин А, рухаючись на автомобілі з перевищенням швидкості, не впорався з керуванням і, з'їхавши з проїжджої частини вулиці, зруйнував паркан розміщеного поряд маєтку В. З цього факту на стороні потерпілого В виникли втрати, дорівнювані вартості ремонту зруйновна

Теорія економічного аналізу права («economic analysis of law», або «law and economics») - це глобальний напрям сучасної правничої думки, котрий зародився у США наприкінці 50-х рр. минулого століття. Головна ідея цього підходу полягає в застосуванні економічної теорії й економетричних методів і моделей для аналізу процесів формування, структури, змісту й ефективності права та правових інституцій. Точкою відліку вважається 1961 р., коли два видатних учених - Рональд Коуз (Ronald Coase) і Ґвідо Келебресі (Guido Calabresi) незалежно один від одного опублікували дві основоположних роботи - «Проблема суспільної вартості» і «Деякі роздуми про розподіл ризиків і деліктне право».

Із точки зору економічної теорії будь-який перерозподіл має бути ефективним. Отже, якщо цивільна відповідальність - це перерозподіл витрат, то її метою має бути оптимізація витрат, тобто максимально можливе зменшення їх сумарного обсягу [2; 3; 4, с. 1820; 5].

У цьому зв'язку закономірно постає питання: а що входить до сумарного обсягу втрат, пов'язаних із фактами порушення суб'єктивних цивільних прав? На перший погляд може здатися, що лише ті збитки, котрих зазнають потерпілі. Але насправді це не так. Із будь-яким фактом заподіяння шкоди пов'язані не лише втрати, яких зазнала потерпіла сторона, а й витрати, які зробив делінквент задля того, аби попередити настання такої шкоди.

Пояснімо наведене на прикладі. Для цього за парадигмальну візьмемо таку гіпотетичну ситуацію. Один із власників двох сусідніх земельних ділянок вирішив збудувати на своїй ділянці скляну теплицю, а інший - облаштував на своїй поле для гри у крикет. Для того, аби м'ячик не вилетів за межі поля й не розбив теплицю, любителеві гри в крикет доведеться звести паркан. Але так чи інакше одного дня прикра випадковість усе ж таки трапиться: м'ячик перелетить паркан і розіб'є теплицю. Так ось: із цим неприємним інцидентом будуть пов'язані не лише збитки в розмірі вартості зруйнованої теплиці, а й витрати на будівництво паркану.

Тобто сумарний обсяг втрат від фактів порушення суб'єктивних цивільних прав включає два доданки:

- збитки (damages), що їх зазнають потерпілі;

- витрати на застережні заходи (precautions), до яких вдаються порушники [3; 5].

Далі маємо завважити вкрай важливу обставину: вживати застережних заходів можна з більшою або меншою інтенсивністю, докладаючи до того більше або менше зусиль. У теорії економічного аналізу права умовний показник такої інтенсивності називають рівнем дбайливості порушника (level of care). У наведеному прикладі рівень дбайливості оприявнюється як висота зведеного паркану. Певна річ, що вищим є паркан, то дорожча його вартість і тим менша ймовірність, що м'ячик його перелетить і буде завдано шкоди. Себто обидва доданки, котрі входять до сумарного обсягу втрат від фактів порушення суб'єктивних цивільних прав, знаходяться в пропорційній залежності від рівня дбайливості порушника. Розмір витрат на застережні заходи залежить від рівня дбайливості прямо пропорційно; розмір збитків - обернено пропорційно.

Таким чином, зміст цивільно-правової відповідальності може бути виражений такою формулою:

min (p(x) + d(x)), (1)

де p - вартість застережних заходів, d - розмір збитків, x - рівень дбайливості делінквента [5, с. 599].

Це означає, що метою цивільно- правової відповідальності є забезпечення оптимального режиму, за якого би завдавалося якомога менше збитків і при цьому витрати на попередження збитків були б мінімально необхідними. Отож, як було сказано, цивільно- правова відповідальність - це перерозподіл втрат. однак суд переносить збитки, яких зазнав позивач, на плечі відповідача лише в тому разі, якщо знайде до того достатню підставу. Такою підставою є наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Склад цивільного правопорушення - це логіко-юридична конструкція, змістом якої є система необхідних і в сукупності своїй достатніх умов для застосування заходів цивільно-правової відповідальності. Елементи складу цивільного правопорушення, або умови цивільно-правової відповідальності (що те саме), можуть мислитися як логічні операнди, поєднані операцією кон'юнкції [6, с. 874]. Отож, маємо таку формулу складу цивільного правопорушення:

M л D л C л F, (2)

де M (від англ. «misconduct») - протиправна поведінка, D («damage») - шкода, C («causation») - причинний зв'язок, F («fault») - вина.

Значення формули складу цивільного правопорушення з точки зору матеріального права полягає в тому, що вона визначає систему умов, яка є необхідною і достатньою для перенесення втрат потерпілого на порушника шляхом застосування до останнього заходів цивільно-правової відповідальності, або, якщо точніше, - визначає систему умов, за яких у потерпілого виникає право вимагати такого перенесення. Із погляду ж процесуального права ця формула окреслює предмет доказування у справах про застосування заходів цивільно-правової відповідальності.

Кожен із елементів складу цивільного правопорушення заслуговує бути предметом не лише окремої розвідки, а й повноцінного дисертаційного дослідження. Тож ми, будучи обмежені обсягом однієї статті, вимушені зосередити увагу лише на одній із умов цивільної відповідальності.

Чимало дискусій і суперечок серед наукового загалу викликає проблема вини в цивільному праві. Значною мірою це пов'язано з тим, що у світовому цивілістичному дискурсі поняття вини нерозривно пов'язується із принципом розумності, котрий хоча й знайшов своє відображення в ЦК України, але вітчизняною правосвідомістю все ще сприймається скептично, здебільшого через те, що національна правнича думка ще не відкрила цей принцип 1166, 1167 ЦК України). Натомість за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних і так само про стягнення штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань доказуванню підлягає єдино лише факт порушення грошового зобов'язання (M) (див. статті 617, 625 ЦК України).

Тому нам видається за доцільне сфокусуватися на дослідженні вини та її критеріїв у цивільному праві, торкнувшись тим самим одного з аспектів стрижневого принципу розумності.

Традиційним для царини приватного права є поведінковий підхід до визначення вини. Винуватою вважається особа, яка не вжила тих заходів, до яких би вдалася розумна людина за аналогічних обставин. Такий спосіб визначення винуватості однаково характерний як для континентально-європейських (див. ст. 4:101, 4:102 PETL; ч. 2 ст. 276 BGB), так і для англо-американських правопорядків. Його відтворюють і джерела міжнародного комерційного права (див. ч. 2 ст. 5.1.4 PICC).

Видається, що таке ж поведінкове визначення вини є чинним й у вітчизняному цивільному праві - якщо потрактовувати ст. 614 ЦК України системно, у світлі загальних засад справедливості, добросовісності й розумності, закріплених у п. 6 ст. 3 ЦК України. Таким чином, наявність вини в цивільному праві установлюють шляхом порівняння поведінки відповідача з уявною моделлю поведінки гіпотетичної розумної людини за подібних обставин. Інакше кажучи, критерієм (чи то пак мірилом) винуватості є поведінка розумної людини, або, як ми це називаємо, - розумні очікування.

Якщо так, і вину слід установлювати, зіставляючи поведінку відповідача із тим, як би повелася розумна людина, то головна практична проблема полягає в тому, щоб з'ясувати, а як же, власне, повелася б розумна людина в цій ситуації. Наріжним практичним питанням, отже, є питання про зміст розумних очікувань.

Щодо цього слід зазначити, що, хоча поняття вини - єдине для всього цивільного права, але зміст критерію розумного очікування в деліктному й договірному праві різниться. І це цілком закономірно, адже розумність у різних ситуаціях вимагає різного. І від того, хто зобов'язався вчинити певну дію на нашу користь, ми вправі очікувати більшого, аніж від того, хто нічого нам не обіцяв.

У деліктному праві, розумні очікування мають визначатися на основі маржинального аналізу функції, яка виражає зміст цивільно-правової відповідальності. Так, узявши від формули (1) першу похідну, за умови, що аргумент дорівнює нулю, ми отримаємо такий розв'язок:

p'(x) = -d'(x). (3)

Рівняння (3) являє собою найпростіший варіант задачі, яку в економіці називають стандартною проблемою оптимізації. У контексті нашого дослідження воно показує, що гранична вартість додаткового застережного заходу для потенційного завдавача шкоди (ліва частина рівняння (3)) має дорівнювати граничній корисності для потенційного потерпілого, що виражається у зменшенні загального розміру очікуваних збитків (тому права частина рівняння (3) - зі знаком «мінус») [5, с. 599].

Одержане рівняння (3) - це базовий принцип, на основі якого будується критерій розумного очікування в деліктному праві. Сам же критерій, у більш врозумливій формі, було відкрито американським суддею Л. Хендом (Learned Hand) у справі US v Carroll Towing Co. 159 F.2d 169 (2d. Cir. 1947). Згідно з його міркуваннями, якщо позначити вартість застережних заходів через P, розмір збитків - D, а коефіцієнт імовірності того, що збитки виникнуть, - через L, отримаємо, що особа вважається винуватою, якщо вона не вжила застережних заходів у ситуації, коли

P < D * L. (4)

Тобто особа є винуватою, якщо вартість застережних заходів, до яких вона мала вдатися, аби не допустити завдання шкоди, була меншою ніж розмір збитків потерпілого, помножений на коефіцієнт імовірності їх настання. Таким чином, від будь-кого як потенційного делінквента розумно очікувати вжиття не всіх залежних від нього заходів, а лише тих заходів, які є розумними. З точки ж зору економічного аналізу «заходи обачності є розумними, якщо вони є раціональними; заходи обачності є раціональними, якщо вони є вартісно-виправданими; заходи обачності є вартісно-виправданими, якщо їх вартість нижча від вартості імовірних збитків, зменшеної множенням на коефіцієнт імовірності їх настання» [2].

Згадаймо приклад про двох сусідів. Із формули Хенда виходить, що в разі, коли вартість теплиці, котра ймовірно (!) може бути зруйнована, - 100 грн, а вартість паркану, який необхідно звести для того, аби вона не була зруйнована, - 100 000 грн, то любитель гри в крикет не вважатиметься винуватим, навіть якщо не збудує паркан, оскільки подібний застережний захід не є розумним. Авжеж, нерозумно витрачати сто тисяч для того, аби хтось раптом не втратив сотні.

Мабуть, найскладніше в застосуванні формули Хенда - це встановити значення змінної L, тобто визначити коефіцієнт імовірності виникнення збитків. Урахування коефіцієнта ймовірності в судовій практиці яскраво ілюструють дві англійські справи.

Так, у справі Bolton v. Stone (1951) AC 850 позивачеві було завдано шкоди через те, що в нього влучив м'ячик для крикету, який вилетів із крикетного поля відповідача на дорогу. Під час розгляду справи було встановлено, що таке траплялося досить рідко: м'ячик вилітав з поля приблизно шість разів за тридцять років. Ризик настання такої події був передбачуваним, але ймовірність того, що вона дійсно настане, була дуже незначною. Палата Лордів вирішила, що відповідач не повинен нести відповідальності, оскільки за таких обставин розумним було ігнорувати такий незначний ризик. Лорд Дж. Оуксі (G. L. Oaksey) зазначив, що розумна людина «може передбачати ймовірність багатьох ризиків, але життя було б нестерпним, якби вона намагалася вжити заходів щодо кожного ризику, який вона може передбачити. Тому розумна людина вживає заходів лише стосовно тих ризиків, які є найбільш вірогідними».

Протилежного висновку дійшов суд у справі Miller v. Jackson (1977) 3 All ER 338, у якій м'ячик для крикету вилітав із крикетного поля відповідача вісім чи дев'ять разів на сезон, щоразу завдаючи шкоди власності позивача. Навіть високий паркан не перешкоджав цьому, бо середина поля була розташована занадто близько. Апеляційний суд вирішив, що ризик шкоди був настільки значним, що «відповідача слід визнати необережним (тобто винним. - Б. К) стосовно кожного випадку, коли м'ячик вилітав і завдавав шкоди».

Із формули Хенда виходять такі імплікації стосовно критерію розумного очікування:

чим серйознішою є ймовірна шкода (чим більшим є розмір імовірних збитків), тим більше зусиль слід докладати для її уникнення (тобто більшою має бути вартість застережних заходів);

якщо непомірно великі витрати матимуть наслідком лише незначне зменшення ризиків, то нерозумно очікувати, що особа до таких витрат вдасться. Для неї раціональним буде нічого не робити, оскільки розумна особа зважує як ризик, так і складність його уникнення;

навіть коли ймовірність настання збитків є незначною, необережним було б ігнорувати її, якщо її можна було уникнути практично без додаткових витрат [4, с. 151-153].

При застосуванні означеної формули необхідно, однак, ураховувати, що не все можна виразити в грошовому еквіваленті. Деякі цінності, і насамперед життя, - більші від будь-яких компенсацій. Так, у відомій американській справі Grimshaw v. Ford Motor Co. (1981) 119 CA3d 757 компанія «Форд» розробила модель автомобіля економ- класу. Унаслідок особливостей економної конструкції автомобіль займався при зіткненні ззаду. Під час розгляду справи було встановлено, що компанія «Форд» передбачала ймовірність займання, однак підрахувала, що дешевше буде сплатити збитки потерпілим, ніж змінити конструкцію високорентабельної моделі. Суддів, що розглядали справу, приголомшило те, наскільки цинічно компанія вирахувала вартість людського життя. Ця справа - яскравий приклад того, що не все можна порівняти вартісно. Як зауважив Лорд А. Денінг (A. T Denning) у справі Watt v Hertfordshire County Council (1938) 2 All ER 341, «комерційна мета одержати прибуток суттєво відрізняється від людяної мети зберегти життя і здоров'я». Тож коли йдеться про заподіяння шкоди життю і здоров'ю, визначати співмірність застережних заходів необхідно вкрай зважено і ретельно, уникаючи нездорового прагматизму.

Окрім того, слід зауважити, що формула Хенда - це рамковий принцип критерію розумного очікування в деліктному праві. А тому при вирішенні питання про те, що розумно очікувалося від відповідача, слід ураховувати також інші обставини справи. Зокрема, як зауважує М. Джонс (M. Jones), підлягають урахуванню мета й характер діяльності відповідача. Значна суспільна вага і корисність певної діяльності може виправдовувати підвищені ризики, пов'язані з її провадженням. І навпаки, якщо діяльність не є суспільно корисною чи взагалі незаконна, то той, хто її здійснює, повинен вжити заходів обачності неабиякої інтенсивності, аби виправдати створення хоча б найменшого ризику для інших [4, с. 152].

Ключова відмінність між критерієм розумного очікування в деліктному праві і критерієм розумного очікування в договірному праві полягає в тому, що в договірному праві формула Хенда, за загальним правилом, не підлягає застосуванню. Інтерпретуємо формулу Хенда стосовно випадку договірної відповідальності. Коефіцієнт імовірності, що шкода настане в разі, коли боржник не виконає зобов'язання, дорівнює одиниці (L = 1). Розмір збитків (D) наближено дорівнює ціні договору (V). Таким чином, D L = D 1 = V 1 = V. Отже, права частина нерівності Хенда у випадку застосування до договірної відповідальності в цілому дорівнює ціні договору: D L = V. Тому сама нерівність стосовно випадків договірної відповідальності набуває вигляду: P < V.

Це означає умову, за якою вартість заходів щодо належного виконання (P) має бути меншою ніж ціна, передбачена договором (V). Але така умова не може діяти в договірному праві. Інакше боржник мав би право не виконувати договір щоразу, коли б це переставало бути для нього вигідним.

Однак із точки зору кредитора цілком розумно очікувати, що боржник виконає зобов'язання, незважаючи на те, що з якихось причин вартість виконання підвищилася, і навіть у тому разі, коли вона підвищилася настільки, що договір перестав бути вигідним для боржника. А отже, той факт, що вартість заходів, необхідних для належного виконання договору, перевищувала розмір плати, передбаченої договором за належне виконання, не є підставою звільнення боржника від відповідальності за порушення договору.

Такий зміст розумних очікувань кредитора варто пояснювати дією в договірному праві стрижневого принципу pacta sunt servanda. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, - зазначається у ст. 629 ЦК України. Відповідно до ст. 1134 du Code Civil «домовленості, правозгідно укладені, набувають сили закону для тих, хто їх уклав». Найбезпосередніше, утім, сутність цього принципу визначено в PICC. У коментарі до ст. 6.2.1 PICC знаходимо, що «зобов'язання має виконуватися, якщо тільки виконання можливе, незважаючи на тягар, який це покладає на сторону, що виконує. Інакше кажучи, навіть якщо сторона зазнає значних втрат замість очікуваних прибутків або виконання для неї втратило сенс, умов договору попри те все одно має бути додержано» [8, с. 182]. Звісно, аналогічне положення є і в англо-американському праві. Згідно зі Зводом договірного права «боржник підлягає відповідальності... навіть якщо обставини зробили договір більш обтяжливим або менш бажаним, аніж він передбачав» [9, с. 309]. Винятком із правила про те, що нерентабельність договору для боржника не звільняє його від узятих зобов'язань, є лише ускладнення (hardship), або за термінологією ЦК України - «істотна зміна обставин».

Завершуючи цей короткий начерк економічного аналізу права, маємо завважити один вельми цікавий парадокс. Річ у тім, що економіко-математичний аналіз, котрий по своїй суті є вінцем юридичного прагматизму і, як могло би здатися, до решти позбавлений всякого морального змісту, як виявляється, може служити утвердженню віри в достеменність права, у його істинність і рацію. Адже саме за допомогою цього методу стає можливим довести, що правові смисли настільки визначені, настільки конкретні, настільки певні, що можуть бути виражені мовою логіко-математичних формул.

Список використаної літератури

1. Calabresi G. The Cost of Accidents: A Legal and Economic Analysis / Guido Calabresi. - New Haven : Yale University Press, 1970. - 340 p.

2. Jones M. A. Textbook on Torts / M. A. Jones. - [5th edition]. - London : Blackstone Press Limited, 1996. - 567 р.

3. Бабаев А. Б. Проблемы гражданско-правовой ответственности / Алексей Борисович Бабаев // Гражданское право: актуальные проблемы теории и практики / под общ. ред. В. А. Белова. - М. : Юрайт, 2009. - С. 865-895.

4. UNIDROIT Principles of International Commercial Contracts / UNIDROIT. - Rome : International Institute for the Unification of Private Law, 2004. - 385 р.

5. Restatement of the Law (Second). Contracts 2d / The American Law Institute. - St. Paul, Minn. : American Law Institute Publishers, 1981. - Vol. 2 : §§ 178-315. - 477 p.

Размещено на Allbest.ru