Основні засади антикорупційної діяльності ОВС України в контексті національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні засади антикорупційної діяльності ОВС України в контексті національної безпеки

М. Криштанович

З'ясовано сутність основних засад антикорупційної діяльності ОВС як важливої умови забезпечення національної безпеки країни. Досліджено питання державного регулювання нормативно-правового забезпечення діяльності ОВС у цій сфері. Визначено шляхи підвищення ефективності антикорупційних заходів.

Ключові слова: антикорупційна діяльність, державне управління, правове регулювання, національна безпека, ОВС, Україна.

M. Kryshtanovych. Basic principles of anti-corruption activity of internal affairs bodies in ukraine in the context of national security

The essence of the basic principles of anti-corruption activity of internal affairs bodies as an important condition for ensuring national security of the country is found out. The issue of state regulation of the legal support of internal affairs bodies in this area is studied. The ways to improve the effectiveness of anti-corruption measures are defined.

Key words: anti-corruption activity, public administration, regulation, national security, internal affairs bodies, Ukraine.

Одними із основних чинників, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку держави, негативно впливають на всі аспекти суспільного життя - політику, економіку, державне управління, соціальну і правову сфери, громадську свідомість, моральність тощо, є корупція [1]. Боротьба з цим видом злочинності завжди була й буде актуальним завданням всіх правоохоронних органів України, включно і ОВС. Дослідженням питань протидії корупції були присвячені праці І. Бондаренка, О. Васьковцева, П. Геги, Є. Зозулі, О. Кальмана, Н. Карпова, С. Кононенка, Ю. Лавренюка, О. Маркєєвої, І. Машковської, Ю. Мірошника, О. Науменка, Б. Романюка, А. Сахна та інших науковців. Проте ряд аспектів проблеми залишились поза увагою дослідників.

Мета статті - аналіз основних засад антикорупційної діяльності ОВС України як важливого напрямку забезпечення національної безпеки країни, виявлення недоліків у процесі здійснення державної антикорупційної політики і визначення шляхів подальшого удосконалення антикорупційних заходів.

Потрібно зазначити, що із розпадом Радянського Союзу у проголошених незалежних державах корупція не зникла й не могла зникнути, з огляду на об'єктивні причини. Це повною мірою стосувалось й України [2]. Тому проблема протидії корупції потребувала особливої і постійної уваги з боку держави і ОВС. Потрібно відзначити, що особливість органів внутрішніх справ як суб'єктів протидії корупції полягає в тому, що вони повсякденно виконують відповідні завдання, функції та повноваження, мають у своїй структурі спеціалізовані підрозділи, складають найбільшу кількість протоколів, а також розкривають та розслідують найбільшу кількість корупційних правопорушень [3].

Базові положення антикорупційної діяльності ОВС врегульовано величезною кількістю нормативно-правових актів, прийнятих за останні 10 років, оскільки акти, що були прийняті раніше, або втратили чинність, або застаріли [4]. До найбільш значущих потрібно віднести Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. Програмою, яка поклала початок комплексній загальнодержавній протидії корупції, була “Національна програма боротьби з корупцією”, затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 р. Згідно із цим Указом, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2007 р. був затверджений план заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні та державної антикорупційної політики на період до 2011 р. [5]. Але потрібно зазначити, що запропоновані заходи не мали системного спрямування, не зумовлювали однн одного і, зрештою, були лише фрагментарною реакцією на криміногенну ситуацію, що склалася в країні.

Проаналізований досвід попередніх років дозволив органам державного управління виявити основні помилки, допущені в минулому, щодо протидії корупції, сформувати цілісну, довгострокову концепцію протидії цьому негативному явищу, яка була затверджена Указом Президента України від 24 квітня 1998 р. [6]. Концепція була розрахована на 1998 - 2005 рр. і без перебільшення мала історичне значення не стільки як нормативно-правовий акт, яким визначалася стратегія протидії корупції на 7 років, скільки як перший цілісний вираз антикорупційної політики держави. У ній обґрунтовувалось чітке розуміння необхідності створення загальнодержавної системи протидії корупції. У Концепції вперше на державному рівні було визнано, що відсутність відчутного скорочення кількості корупційних діянь є наслідком:

- нез'ясованості всіх соціальних передумов корупції;

- відсутності цілеспрямованості у діяльності щодо їх обмеження та нейтралізації; антикорупційний національний безпека

- невизначеності хоча б на концептуальному рівні стратегії запобігання та протидії корупції;

- фактичним незалученням до боротьби з корупцією багатьох державних органів;

- відсутності системи й належної вимогливості, достатнього інформаційного забезпечення;

- недотримання принципу розподілу функцій та відповідальності.

Було також визнано, що діяльності правоохоронних органів щодо запобігання корупційним діянням, їх виявлення та розслідування бракує науково-методичного забезпечення, у результаті чого головні зусилля у боротьбі з корупцією витрачаються на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм [7]. У Концепції наголошувалось, що важливим завданням правоохоронних органів, ОВС у галузі боротьби з корупцією є виявлення та подолання її соціальних передумов і наслідків, викриття корупційних діянь, обов'язкової відповідальності винних у їх вчиненні.

На подальше вдосконалення діяльності ОВС у боротьбі із проявами корупції були спрямовані укази Президента України: “Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом” від 19 липня 2001 р. та “Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції” від 18 листопада 2005 р. У “Засадах антикорупційної політики”, схвалених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2009 р., антикорупційна політика була визначена як комплекс правових, економічних, освітніх, виховних, ор-ганізаційних та інших заходів, спрямованих на створення системи запобігання та протидії корупції і усунення причин її виникнення [8].

Відчутний вплив на розробку нормативного підґрунтя боротьби з корупцією в Україні, безперечно, мали й міжнародні документи з цього питання. Серед таких документів потрібно назвати Декларацію Організації Об'єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях від 20 листопада 1996 р. [9], Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 р. [10] тощо. Проте деякі положення законів, перенесені із міжнародних документів, належно до українського законодавства не були адаптовані. Конституційний Суд України 6 жовтня 2010 р., розглянувши конституційність окремих положень антикорупційних законів, визнав їх такими, що не відповідають Конституції України. Зокрема, він визнав неконституційними окремі положення Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” [11].

Незважаючи на значну кількість прийнятих законів, постанов, указів Президента України, категорично стверджувати, що в Україні створено достатню правову основу для ефективної протидії корупції, на нашу думку, передчасно. Зокрема, про це свідчить рівень боротьби з корупцією в Україні. Oрганами внутрішніх справ лише у 2011 р. було виявлено 16 тис. службових злочинів, зокрема 2875 фактів хабарництва (з них на суму понад 10 тис. грн - 375, понад 30 тис. грн - 190, понад 100 тис. грн - 126), учинених службовими особами органів влади та управління (702), працівниками контролюючих органів (874) і суддями (20). До кримінальної відпові-дальності за вчинення таких злочинів було притягуто 8,3 тис. осіб, з них 1,7 тис. - за хабарницво на загальну суму понад 75,5 млн грн (середній розмір одержаного хабара становив 44,5 тис. грн) [12]. З цього приводу В. Коваленко зазначав: “Масштаби криміналізації і корумпованості влади в Україні мають тенденцію до невпинного зростання, сягаючи критичної межі, за якою настає втрата, розпад державних інститутів та припинення демократичного розвитку держави” [13].

Не випадково Україну вважають найбільш корумпованою країною Європи. За даними Міжнародної некомерційної організації Transparency International, що здійснює боротьбу з корупцією у всьому світі, Україна в “Індексі сприйняття корупції” за 2011 р. посіла 152-ге місце із 182, розділивши його з Таджикистаном і опинившись на рівні переважно африканських країн. У рейтингу, в якому рівень корупції оцінюють за шкалою від 0 до 10 балів, у якій 0 означає тотальну корумпованість держави, а 10 - фактичну відсутність корупції, Україна отримала 2,3 бала, погіршивши свій минулорічний результат, що становив 2,4 бала [14].

На необхідності радикального подолання корупції Президент України наголосив у проголошеному 7 квітня 2011 р. щорічному посланні до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2011 році”. Зокрема, Президент зазначив: “Корупція в Україні - системне явище. Вона руйнує державу і принижує кожного громадянина, який вимушений захищати свої інтереси на основі “тіньових стосунків” з чиновниками. Сьогодні корупція стала безпосередньою загрозою конституційним правам і свободам громадян. Тому ліквідація корупційних схем і термінове схвалення антикорупційних законів - це моя категорична вимога” [15].

За дорученням Президента України виконавчим секретарем Національного антикорупційного комітету, Міністром юстиції України О. Лавриновичем було організовано комплексну та системну роботу щодо вдосконалення антикорупційних законів. До цього процесу було залучено органи державної влади (міністерства, органи прокуратури, парламентські комітети), вчених, представників громадських організацій. У цій роботі також було використано міжнародний досвід і рекомендації провідних світових організацій. Розроблені Національним антикорупційним комітетом зміни було за дорученням Глави держави розглянуто експертами Групи країн проти корупції Ради Європи (GRECO), яка, відповідно до Плану дій Україна - ЄС, контролює виконання взятих Україною на себе зобов'язань. Висновки експертів містили позитивну оцінку запропонованих змін.

7 квітня 2011 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про засади запобігання і протидії корупції в Україні”, а 21 жовтня 2011 р. Президент України своїм указом схвалив “Національну антикорупційну стратегію на 2011 - 2015 роки”, метою якої є зменшення рівня корупції в Україні шляхом усунення передумов її виникнення через упровадження превентивних заходів, зміцнення режиму законності, а також формування в суспільстві нетерпимого, негативного ставлення до корупції як суспільно небезпечного явища за допомогою спільних зусиль державних і громадських структур, за участю міжнародних організацій [16]. 28 листопада 2011 р. Постановою Кабінету Міністрів України була затверджена “Державна програма щодо запобігання і протидії корупції на 2011 - 2015 роки”.

Впровадження цих нормативно-правових документів сприятиме розбудові ефективної системи протидії корупції в усіх сферах діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування на всіх рівнях; забезпеченню відкритості та інформованості громадськості про стан виконання заходів щодо запобігання і протидії корупції; покращенню взаємодії об'єднань громадян з органами державної влади і органами місцевого самоврядування у сфері формування та реалізації державної антикорупційної політики, підтримки антикорупційних заходів держави громадянським суспільством [17].

Особливе значення для нормативно-правового забезпечення діяльності ОВС у боротьбі з корупцією, яка є суттєвою загрозою національній безпеці України, має новий Кримінально-процесуальний кодекс України, затверджений Указом Президента України від 13 квітня 2012 р. Він встановлює, які саме конкретні діяння є корупційними злочинами та які види покарання і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Кодекс містить новели, що покликані вивести роботу правоохоронних органів і, зокрема, ОВС, на новий якісний рівень, забезпечити дотримання прав людини та створення належних умов для покращення боротьби із злочинністю у контексті національної безпеки держави.

Верховною Радою України, відповідно до нового Кримінально-процесуального кодексу України, були прийняті закони - від 18 квітня 2013 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією” і від 16 травня 2013 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики”.

Із метою усунення проявів корупційних ризиків 6 вересня 2012 р. було прийнято Закон України “Про адміністративні послуги” [18], який визначив правові засади реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері надання адміністративних послуг. Крім того, ст. 17 зазначеного закону передбачена можливість надання адміністративних послуг в електронній формі та доступу суб'єктів звернення до інформації про адміністративні послуги з використанням мережі Інтернет через Єдиний державний портал адміністративних послуг, який є офіційним джерелом інформації про надання адміністративних послуг в Україні.

Відповідно до пункту 5 частини третьої вказаної статті, Єдиний державний портал адміністративних послуг, зокрема, надаватиме можливість отримання суб'єктами звернення за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку результатів надання адміністративних послуг. Зазначене положення цього закону має набрати чинності з 1 січня 2014 р.

Для здійснення подальших кроків з оптимізації діяльності органів виконавчої влади і усунення можливих проявів корупції необхідним є прийняття Закону України “Про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання”, що передбачено абзацом другим пункту “д” частини шостої ст. 20 Закону України “Про адміністративні послуги”.

Як справедливо наголошують дослідники, “якщо ми хочемо обмежити корупцію, необхідно, як і у випадку з людськими хворобами, зайнятися діагностикою й розпізнаванням соціальних хвороб, розробкою методів лікування, адекватних тим або іншим соціальним недугам, і їхнім застосуванням” [19].

Необхідно забезпечити якісний моніторинг стану корупції та масштабів її поширення. Це, без сумніву, буде сприяти підвищенню ефективності роботи ОВС у протидії корупції і дозволить виявляти проблемні сфери та недоліки правового регулювання, формувати відповідні зауваження та пропозиції на майбутнє.

Важливо замінити застосування застарілих форм статистичної звітності про результати антикорупційної роботи ОВС, заснованої виключно на кількісних показниках, які ґрунтуються на кількості складених протоколів про корупцію. Вони спотворюють реальну картину стану правопорядку та підривають довіру населення до правоохоронних органів.

Розбудові ефективної системи протидії корупції має сприяти забезпечення відкритості та інформованості громадськості про здійснення органами внутрішніх справ заходів щодо запобігання і протидії корупції, покращення взаємодії об'єднань громадян із цими органами, підтримка антикорупційних заходів громадянським суспільством.

Антикорупційна діяльність органів внутрішніх справ повинна здійснюватися системно і послідовно. Вона не може бути обмежена лише заходами правового реагування на виявлені факти корупційних правопорушень із боку цих органів. Протидіяти корупції можливо лише за умови забезпечення вирішення всього комплексу соціальних, економічних, організаційних та інших проблем, які в тією чи іншою мірою створюють сприятливе підґрунтя для її виникнення. Здійснення ефективної профілактики корупційних проявів можливе лише за умови суттєвого вдосконалення системи службової діяльності працівників ОВС, особливо на тих напрямах, які найбільше підпадають під вплив корупційних ризиків. Саме тому потребують доопрацювання методики виявлення таких ризиків з урахуванням міжнародного досвіду здійснення антикорупційної політики.

Ефективність протидії корупції залежить від створення комплексної системи державного контролю за виконанням антикорупційного законодавства, активізації участі України в розвитку міжнародного співробітництва у сфері протидії корупції; приведення законодавства України у відповідність до міжнародних нормативно-правових актів [20]. Потрібно сподіватися, що з прийняттям Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції”, який ґрунтується на європейському досвіді правозастосування, спеціальне антикорупційне законодавство України, спрямоване на запобігання корупції, буде наближатись до європейських стандартів громадянського суспільства.

Важливе значення для підвищення ефективності нормативно-правових засад діяльності ОВС у боротьбі з корупцією має експертиза законопроектів. Доцільно зазначити, що, зокрема, у 2012 р. на правову експертизу до Міністерства юстиції надійшло 5 153 проекти нормативно-правових актів. Під час проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно- правових актів найчастіше виявлялися недоліки техніко-юридичного спрямування, які могли сприяти вчиненню корупційних правопорушень. У висновках Міністерства юстиції за результатами правової експертизи корупційні ризики були відзначені щодо 22 проектів нормативно-правових актів.

Водночас Міністерством юстиції щоквартально для розробників нормативно-правових актів державних органів виконавчої влади проводилися навчання щодо практичного застосування Методології проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у яких взяли участь 163 особи. Крім того, Інститутом прикладних гуманітарних досліджень були організовані та проведені заняття з представниками структурних підрозділів Міністерства юстиції, відповідальних за проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів [21].

Ці заходи дадуть можливість запобігати корупційним проявам або лобістським намаганням, які реалізуються через прийняття законів. Важливо, що більшість ухвалених законів приймаються як зміни до існуючих законів після тривалого їх обговорення у Верховній Раді. Це значною мірою має сприяти стабільному забезпеченню внутрішньої безпеки країни, захисту інтересів суспільства та громадянина.

Література

1. Камлик М. Корупція в Україні [Текст] / М. Камлик, Є. Невмержицький. -- К. : Знання, 1998. -- 179 с.

2. Гвоздецький В. Д. Корупція в незалежній Україні: заходи запобігання та протидії / В. Д. Гвоздецький // Науковий вісник НАВСУ [Електронний ресурс]. -- 2012. -- № 2. -- Режим доступу : nbuv.gov.ua/portal /Soc_Gum /Nvknuvs/2012_2/gvozd.htm.

3. Шатрава С. О. Діяльність спеціально уповноважених субєктів у сфері протидії корупції: питання сьогодення / С. О. Шатрава // Право і Безпека [Текст]. -- 2012. -- № 5 (47). -- C. 118.

4. Погорецький М. А. Щодо боротьби з корупцією у сучасних умовах розбудови України як правової демократичної держави / М. А. Погорецький // Наукові записки Харківського економіко-правового ун-ту [Текст]. -- 2010. -- № 1 (8). -- С. 51--62. -- Спец. вип.

5. Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції подолання корупції в Україні “На шляху до доброчесності” та державної антикорупційної політики на період до 2011 року [Електронний ресурс] : розпорядження Кабінету Міністрів України № 657-р. від 15.08.2007 р. -- Режим доступу : zakon.rada.gov.ua/laws/show/657-2007-p.

6. Концепція боротьби з корупцією на 1998 - 2005 pp. : Указ Президента України № 367/98 від 24.04.1998 р. // Офіційний вісник України [Текст]. -- 1998. -- № 17. -- Ст. 14.

7. Новицький Г. В. Теоретико-правові основи забезпечення національної безпеки України [Текст] : монографія / Г В. Новицький. -- К. : Інтертехнологія, 2008. -- С. 273.

8. Про схвалення засад антикорупційної політики : розпорядження Кабінету Міністрів України № 1688-р від 08.12.2009 р. // Урядовий кур'єр [Текст]. -- 2010. -- 19 лют.

9. Сборник важнейших документов по международному праву [Текст] : учеб.- метод. пособ. : в 2 ч. Ч. 1 / [сост. М. В. Филимонова] ; Ин-т междунар. права и экономики. -- М. : ИМПЭ, 1996. -- 491 с.

10. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31 жовтня 2003 р., ратифікована Україною 18.10.2006 р. // Відомості Верховної Ради України [Текст]. -- 2007. -- № 49. -- Ст. 2048.

11. Рішення Конституційного Суду України № 21-рп/2010 від 06.10.2010 р. // Офіційний вісник України [Текст]. -- 2010. -- № 80. -- Ст. 2835.

12. Інформація спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.guboz.gov.ua/mdex.php?opton= comcontent&view=artide&id=4&news=2854.

13. Коваленко В. В. Поєднання інтересів влади та суспільства як умова подолання організованої злочинності й корупції / В. В. Коваленко // Науковий вісник КНУВС [Текст]. -- 2010. -- № 2. -- С. 4.

14. Україна далі сприймається найкорумпованішою в Європі: звіт Transparency International [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.radiosvoboda.org/content./ article/24407965.html.

15. Виступ Президента України Віктора Януковича зі щорічним посланням до Верховної Ради України 07.04.2011 р. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу : www.president.gov.ua/news/19736.html.

16. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011 - 2015 роки [Електронний ресурс] : Указ Президента України № 1001/2011 від 21.10.2011 р. -- Режим доступу : www.president.gov.ua/documents/14092.html.

17. Заброда Д. Г Поняття державної антикорупційної політики / Д. Г Заброда // Право і Безпека [Текст]. -- 2012. -- № 2 (44). -- C. 98.

18. Про адміністративні послуги [Електронний ресурс] : Закон України від 06.09.2012 р. -- Режим доступу : parlament.org.ua /upload/docs/September_2012.

19. Антикоррупционная политика [Текст] : учеб. пособ. / под ред. Г А. Сатарова. -- М. : Спас, 2004. -- С. 9.

20. Кубальський В. Н. Проблемні питання імплементації положень міжнародних антикорупційних конвенцій в законодавство України про кримінальну відповідальність / В. Н. Кубальський // Правова держава [Текст]. -- Вип. 21. -- К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2010. -- С. 364--370.

21. Звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції у 2012 році // Урядовий кур'єр [Текст]. -- 2013. -- 25 квіт.

Размещено на Allbest.ru