Поняття та структура природного права людини на охорону здоров’я
Структура природного права людини на охорону здоров'я. Поняття "право людини на охорону здоров'я", "здоров'я", "охорона здоров'я". Вплив соціальних факторів, спадкових, природних, економічних, політичних умов, що є у державі, на розвиток цієї сфери.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 04.12.2018 |
| Размер файла | 21,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Поняття та структура природного права людини на охорону здоров'я
Вступ
Права та свободи людини і громадянина, їх генезис і здійснення є одними з одвічних проблем розвитку людства. Ці питання були ключовими протягом багатьох тисячоліть і залишаються в авангарді проблем, що хвилюють дослідників нашого часу.Важливість та актуальність питань щодо феномена прав людини не потрібно доводити [3], оскільки права людини -- це невід'ємне, невідчужуване досягнення людської цивілізації [15], складне ба- гатомірне явище, що має еволюційний характер [12], їх генезис, соціальні корені, призначення -- одна з «вічних» проблем соціально-культурного розвитку людства, що пройшла через тисячоліття і незмінно знаходиться у центрі уваги політичної, правової, етичної, філософської і релігійної думки [13].
Слід привернути увагу до дискусійності окремих аспектів питання щодо проголошення права, яке передбачає одну з найвищих соціальних цінностей -- здоров'я. У науковій літературі дебатується визначення (формулювання) права людини, яке покликане забезпечувати вказане благо (цінність). З одного боку, вживається терміносполучення -- право на здоров'я, з іншого, -- право на охорону здоров'я. Аналіз доступних міжнародно-правових актів дав змогу виявити використовувані дефініції цього права, зокрема: право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я (ч. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини) [6], право на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я (ч. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права) [11], право на охорону здоров'я (п. «е» ч. 4 ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації) [10], право на охорону здоров'я (ст. 11 Європейської соціальної хартії) [5], право на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров'я (ч. 1 ст. 24 Конвенції про права дитини) [8], право на охорону власного здоров'я у тій мірі, у якій це дозволяють засоби профілактики, що існують, й лікування хвороб і повинна мати можливість досягти найвищого для себе рівня здоров'я (п. 1.6. ч. 1 Декларації про політику у сфері дотримання прав пацієнта у Європі) [4]. У жодному проаналізованому акті безпосередньо терміносполучення право на здоров'я не вживається. У той же час дослідження наукової літератури виявляє плюралізм позна-чення цього права. Так, на думку З. Гладуна, М. Малеїної, Р. Сте- фанчука, А. Зелінського тощо, одним із природніх прав людини є право на здоров'я, інші автори (В. Акопов, С. Дюжиков, Є. Маслов, А. Савицька, А. Юнусов та інші) дотримуються позиції про те, що людина має природне право на охорону здоров'я. У наукових джерелах також трапляються випадки використання авторами обох термінів, а саме А. Глашевим, А. Тихомировим.
Результати дослідження
Здоров'я є природним благом, елементом, складником антропної природи людини, яким вона наділяється від народження. Тобто, з одного боку, стан здоров'я залежить від природно закладених характеристик людини, що складаються на момент народження людини, а з іншого, -- визначається під впливом соціальних факторів, спадкових, природних чинників та економічних і політичних умов, що є у державі.
Коли йдеться про природне право на здоров'я, яким від народження маютю бути наділені всі, то відразу «зупиняє» нас така «перепона» як вроджені патології (внутрішніх органів, опорно- рухового апарату тощо), аномалії, немовлята, які народжуються вже інфікованими (ВІЛ, вірусний гепатит), спадкові вроджені хвороби (хвороба Дауна, гемофілія, муковісцидоз). У цьому випадку немає підстав стверджувати те, що такі особи мають природне право на здоров'я, яким однаковою мірою наділені всі з моменту народження. А рівність і загальність, як відомо, є неодмінними засадами сучасної концепції прав людини (А. Азаров, Л. Глухарьова, С. Добрянський, П. Рабінович). У цьому аспекті не всі люди характеризуються рівністю щодо володіння таким благом як здоров'я.
Серед природних, невід'ємних, невідчужуваних і непорушних прав людини одним із визначальних є право людини на охорону здоров'я. Воно гарантує кожній людині як члену громадянського суспільства невтручання держави у сферу її особистого і сімейного життя, захист її життя та здоров'я, особисту недоторканність й безпеку тощо. Право людини на охорону здоров'я забезпечує особисту свободу, незалежність і самостійність особи, гарантує життя і захист від будь-яких форм насильства, жорстокого й такого, що принижує людську гідність ставлення. Це право індивідуалізує людину та сприяє особистій свободі, тобто можливості безперешкодного вибору різних варіантів поведінки у межах соціальних відносин, що є однією з умов активної життєдіяльності людини.
Дуже важливим питанням при з'ясуванні поняття і змісту права людини на охорону здоров'я є об'єкт цього права -- здоров'я.
Життя і здоров'я -- найвищі первинні соціальні цінності, на основі яких формуються, визначаються й оцінюються всі інші орієнтири і блага сучасного суспільства, і які відображають біо- соціальне буття людини. Визнання здоров'я як важливої гуманітарної цінності означає повагу до прав людини, а також рівність і соціальну справедливість. Здоров'я є природним, невідчужу- ваним і невід'ємним благом, без якого у тій чи іншій мірі втрачають значення інші цінності, оскільки нездорова людина так чи інакше обмежена у своїй фізіологічній і соціальній активності, у спілкуванні, у побуті, у виборі місця проживання, в освіті і трудовій діяльності тощо. Здоров'я є однією з найважливіших потреб і прагнень людини, однією з цілей розвитку суспільства, прогрес якого нерозривно пов'язаний з цим благом.
Здоров'я є важливим соціальним та економічним чинником, від рівня якого значно залежать економічні ресурси, фізичний, духовний і моральний потенціал суспільства. Велике значення здоров'я як вищого і природного блага обумовлює необхідність його охорони і захисту, зокрема й міжнародно-правового. Здоров'я людей є одним з найважливіших показників рівня соціально-економічного та екологічного благополуччя суспільства, його демографічного, духовно-культурного, політичного, наукового, біологічного та етичного потенціалу. Аналізоване благо є найбільш об'єктивним критерієм ефективності заходів на рівні законодавчого і виконавчих органів влади. Цей термін охоплює фізичні, психічні, духовні й соціальні аспекти життєдіяльності.
У різногалузевих наукових джерелах знаходимо безліч підходів до розуміння поняття «здоров'я». На сьогодні немає єдиногозагальноприйнятого наукового визначення поняття здоров'я людини. Найбільш поширеною є дефініція здоров'я людини, яка запропонована Всесвітньою організацією охорони здоров'я (далі -- ВООЗ). У 1948 році у Преамбулі Статуту ВООЗ були закріплені 4 основоположні імперативи охорони здоров'я: 1) здоров'я -- це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів; 2) володіння найвищим досяжним рівнем здоров'я є одним з основних прав кожної людини без врахування ознак раси, релігії, політичних переконань, економічного чи соціального стану; 3) можливість користуватись усіма останніми досягненнями у сфері охорони здоров'я є одним з фундаментальних прав кожної людини; 4) держави несуть відповідальність за здоров'я своїх народів і зобов'язані застосовувати для його охорони необхідні соціальні, правові й медико-санітарні заходи [7].
Законодавче визначення поняття «здоров'я» можна розглядати як абсолютне здоров'я, яке дехто з дослідників розглядає як ідеальне здоров'я, що не існує в реальних умовах стану організму, а виступає як стандарт, до якого ми повинні прагнути, своєрідною точкою відліку.
Резюмуючи вищенаведене, можна запропонувати таке визначення цього терміну: здоров'я -- це максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, який є необхідним для забезпечення біологічного існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління.
Для розкриття змісту права людини на охорону здоров'я, вважаємо за доцільне дати визначення поняття охорони здоров'я та розмежувати терміни «захист» і «охорона», що мають різне смислове навантаження у загальній теорії прав людини. Звичайно, поняття «охорона» і «захист» у багатьох аспектах співпадають. Але тим не менше є багато серйозних підстав, щоб зазначені поняття розділяти.
Незважаючи на етимологічну близькість, як зазначає О. Сосніна, юридична теорія розрізняє поняття охорони і захисту прав людини [17]. Під охороною слід розуміти заходи, що здійснюються державними органами та громадськими організаціями до порушення прав людини, а також сприяють їх нормальній реалізації. Захист передбачає прийняття заходів конкретним органом, самою уповноваженою особою у випадку порушення права до його поновлення. Застосування термінів «захист» та «охорона» прав, свобод громадян і законних інтересів держави в однаковому значенні пояснюється тим, що законодавець їх використовує для позначення діяльності, яка полягає у забезпеченні дотримання прав і свобод людини та громадянина, а також інтересів держави, що охороняються законом. У юридичній науці існують різні підходи до розуміння самого поняття захист. Наприклад, М. Малеїн [9] під захистом права розглядав систему норм, спрямованих на попередження правопорушень й усунення їх наслідків, при цьому заходи захисту поділяв на два види: одні з них спрямовані на попередження й усунення правопорушень (заходи захисту у вузькому розумінні), інші -- заходи відповідальності за вчинення правопорушення.
А. Сергєєв [16] зазначає, що відповідно до традиції, що склалась, поняттям «охорона прав» охоплюється вся сукупність заходів, які забезпечують нормальний хід реалізації прав. Сюди належать заходи не лише правового, а й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб'єктивних прав. У юридичній науці й законодавстві використовується і поняття охорони у вузькому значенні. У цьому випадку воно охоплює лише ті, передбачені законом заходи, що спрямовані на відновлення або визнання цивільних прав, захист інтересів у разі їх порушення або оспорювання. З метою усунення термінологічної плутанини, охорону у вузькому значенні слова прийнято називати захистом. М. Воробйов визначає охорону як конституційну засаду, принцип діяльності держави, а захист як діяльність суду щодо здійснення цього принципу в кожному конкретному випадку [2].Поняття «захист прав» правильно визнається більш вузьким поняттям порівняно з «охороною прав». Необхідність у захисті прав і законних інтересів виникає у зв'язку з порушенням цих прав або зловживання ними, невиконання юридичних обов'язків тощо. Охорона ж досягається шляхом використання правових заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації права, перетворення закладених у суб'єктивні права можливостей у реальність, прийняття правових заходів, які сприяють вільному здійсненню уповноваженою особою своїх прав і законних інтересів, й тим самим -- попередженню правопорушень і причин, що їх породжують. Захист права пов'язується з діяльністю, що здійснюється у випадку порушення суб'єктивних прав. Охорона розглядається як більш широке порівняно з захистом права поняття, оскільки воно пов'язане із застосуванням не лише регулятивних за змістом норм, а й охоронних. Це поняття означає діяльність, що забезпечує належну реалізацію суб'єктивного права.
Резюмуючи вказані визначення охорони здоров'я, можна зробити висновки, що під цим поняттям розуміється система засобів, спрямованих на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, які зобов'язані здійснювати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також людина та населення як в інтересах кожної фізичної особи, так і суспільства загалом.
Аналіз загальнотеоретичної наукової літератури щодо визначення поняття природного права людини у сукупності з іншими аспектами дослідження цього питання дає можливість запропонувати наступне визначення права людини на охорону здоров'я як природного права: право на охорону здоров'я як загальносо- ціальне (природне) право людини -- це можливість людини використовувати всі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану її організму.
Отже, виходячи з вищенаведеного, слід зробити такі висновки.виховання та інклюзії в загальноосвітній простір
Ґрунтуючись на аналізі вищезазначених літературних джерел виявлено найбільш оптимальне формулювання терміносполучен- ня, що позначає право людини, яке покликане забезпечити одну з найвищих цінностей -- здоров'я, та обґрунтовано доцільність проголошення права людини на охорону здоров'я, а не права людини на здоров'я.
Проведено розмежування понять «здоров'я» та «охорона здоров'я», а також з'ясовано їх відмінність. Зокрема, здоров'я визначається як стан, що характеризується різними ознаками залежно від нормативної чи авторської позиції (відсутність патологічних змін, можливість по-різному здійснювати біологічні та соціальні функції тощо); а охорона здоров'я -- як система різноманітних заходів, спрямованих на збереження, зміцнення, розвиток та відновлення здоров'я.
З метою визначення елементів системи права на охорону здоров'я, з'ясування змісту його складових елементів (можливостей), автором роботи проведено дослідження структури права людини на охорону здоров'я. Структура права на охорону здоров'я як загальносоціального явища розкривається через його закріплення у міжнародно-правових актах. Структура (лат. structura) -- це внутрішня будова чогось, певний взаємозв'язок складових частин цілого. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови структура визначається як взаєморозміщення та взаємозв'язок складових частин цілого, будова [1]. Відповідно, структура права людини на охорону здоров'я як загальносоціального явища -- це система тих можливостей (елементів), що відображають змістовну конкретизацію зазначеного права людини та зв'язки між ними. Структурні елементи права людини на охорону здоров'я як загальносоціального явища можна висвітлити, проаналізувавши міжнародно-правові акти з прав людини.
Як відомо, проблема прав людини сьогодні набула надзвичайної гостроти. І якщо раніше відносини у сфері реалізації, охорони і захисту прав людини регулювались переважно внутрішньодержавним правом, то зараз вони стали повноцінним об'єктом «опіки» права міжнародного. Визнання на міжнародному рівній закріплення у нормах міжнародного права посилює всезагальність та обов'язковість закладених у праві на охорону здоров'я людини вимог у межах усієї світової спільноти щодо всіх народів і держав світу. З моменту міжнародно-правового визнання права на охорону здоров'я людини як загальносоціальної категорії воно набуває нову, додаткову якість: воно стає міжнародно-правовим. Це означає, що відповідне право як загальносоціальна, «доюри- дична» категорія набуває чітко виражене нормативно-правове начало, але не лише внутрішньодержавного, а й міжнародно- правового характеру.
Значення норм міжнародного права у сфері охорони здоров'я людини полягає у тому, що, з одного боку, вони зобов'язують держави світового співтовариства забезпечувати особі закріплені в міжнародно-правових актах права людини у сфері охорони здоров'я, а з іншого -- гарантують індивіду право вимагати від держави виконання її міжнародних зобов'язань. Міжнародні угоди і пакти про права людини безпосередньо не надають відповідних прав індивідам. Вони встановлюють лише взаємні зобов'язання держав щодо забезпечення своїм громадянам певних прав та свобод.
Вирішення конкретних питань про права й свободи людини належить до внутрішньої компетенції держави. Орієнтація України на інтеграцію до Європейського Союзу, вступ до Ради Європи та ратифікація нею низки європейських конвенцій відкривають для нашої держави нові можливості долучитись до найбільш прогресивних надбань людства, зокрема в гуманітарній сфері, але одночасно ставлять вимоги щодо досягнення Україною високого рівня забезпечення і захисту прав людини та виконання нею взятих на себе міжнародно-правових зобов'язань [14]. Таким чином міжнародно-правове визнання права людини на охорону здоров'я безпосередньо впливає на характер взаємовідносин суспільства та особи, на процес забезпечення цього права у кожній конкретній державі.
Перед тим, як зробити відповідні висновки, слід звернутися до ст. ст. 27, 48, 49, 50 Конституції України, що відіграють досить велику роль при розгляді як прав і свобод людини загалом, так і при висвітленні проблемних питань, пов'язаних із правом людини на охорону здоров'я.
Так, відповідно до статті 27 Конституції України, кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави -- захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
У статті 48 вищезгаданого нормативно-правового акту закріплено те, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
У свою чергу, у статті 49 Конституції України зазначено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
І,нарешті, у статті 50 Конституції України сказано, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Таким чином, слід зазначити, що у чинному законодавстві України, у нормативно-правовому акті, який має найвищу юридичну силу, міститься досить міцне правове підґрунтя щодо права людини на життя та охорону здоров'я.
1) Аналіз міжнародно-правових актів дає можливість зробити висновок, що структурними елементами права людини на охорону здоров'я як загальносоціального (природного) права людини є такі можливості:життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я (ст. 25 Загальної Декларації прав людини; п. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права);
2) заборона катування чи жорстокого, нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання, зокрема, особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам (ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права, ст. 5 Загальної Декларації прав людини; ст. 3 і Конвенції про захист прав людини та основних свобод);
3) зниження рівня мертвонароджуваності та дитячої смертності й здорового розвитку дитини (п. «а» ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; п. «а» ст. 24 Конвенції про права дитини);
4) покращення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища і гігієни праці у промисловості (п. «б» ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; п. «е» ст. 24 Конвенції про права дитини);
5) запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьба з ними (п. 1, 3 ст. 11 Європейської соціальної хартії);
6) медична допомога (п. «д» ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ч. 1 ст. 24 Конвенції про права дитини; ст. 13 Європейської соціальної хартії);
7) консультативні й просвітницькі послуги (п. «і» ст. 24 Конвенції про права дитини; п. 2 ст. 11 Європейської соціальної хартії);
8) справедливі й сприятливі, безпечні та здорові умови праці (ст. 23 Загальної Декларації прав людини; ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права; ст. ст. 2, 3 Європейської соціальної хартії);
охорона материнства (п. 2 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права; п. «д» ст. 24 Конвенції про права дитини; ст.ст. 8, 17 Європейської соціальної хартії);виховання та інклюзії в загальноосвітній простір
9) захист дітей і молоді у сфері охорони здоров'я (п. 3 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст. 24 Конвенції про права дитини; ст.ст. 7, 17 Європейської соціальної хартії).
Вказані складові елементи можемо класифікувати з урахуванням певних критеріїв:
а)за значенням для їх носія:
— основні, тобто ті, що безпосередньо пов'язані з правом людини на охорону здоров'я, зокрема, життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я; запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними тощо;
— додаткові, тобто опосередковано пов'язані з правом на охорону здоров'я, наприклад, заборона катувань чи жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, зокрема, особу не може бути без її вільної згоди піддано медичним чи науковим дослідам; справедливі, безпечні й здорові умови праці та інші;
б)за суб'єктним складом:
— загальні, тобто необхідні будь-якій категорії людей, зокрема, життєвий рівень, який є необхідним для підтримання здоров'я; найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров'я; медична допомога тощо;
— спеціальні, тобто можливості окремих категорій (дітей, матерів тощо), а саме, охорона материнства; скорочення мертвонароджуваності та дитячої смертності й здорового розвитку дитини та інші.
Узагальнюючи проаналізоване, можемо зробити такі висновки:
2. 1. Право людини на охорону здоров'я як загальносоціальне (природне) явище -- це можливість людини використовувати усі соціальні, насамперед державні, засоби, спрямовані на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного та психічного стану її організму.Здоров'я -- це максимально досяжний та оптимальний фізичний і психічний стан людського організму, який є необхідним для забезпечення біологічного існування, здатності до тривалого активного життя й відтворення здорового покоління.
3. Охорона здоров'я -- це система засобів, спрямованих на збереження, зміцнення, розвиток та, у випадку порушення, відновлення максимально досяжного рівня фізичного й психічного стану людського організму, які зобов'язані здійснювати органи державної влади й органи місцевого самоврядування, громадські організації, а також людина та населення як в інтересах кожної фізичної особи, так і суспільства загалом.
4. Структура права людини на охорону здоров'я як загально- соціального явища -- це система тих можливостей (елементів), що відображають змістовну конкретизацію зазначеного права людини та зв'язки між ними.
5. Міжнародно-правові стандарти у сфері охорони здоров'я -- це вміщені у міжнародно-правових актах принципи й норми, що визначають зміст та обсяг прав людини у сфері охорони здоров'я і слугують юридичними або морально-політичними нормативами для національної політики у цій сфері.
6. Ознаками стандартів у сфері охорони здоров'я є обґрунтованість, реальність, надійність, чітка визначеність, дієвість, а об'єктами стандартизації -- права та обов'язки пацієнтів, медичних і фармацевтичних працівників, населення у даній галузі, медична інформація, медична документація і звітність, управління та організація охорони здоров'я, лікарські засоби, медична допомога, медичні послуги тощо.
Здоровье является естественным благом, элементом, частью антропной природы человека, которым она наделяется от рождения. То есть, с одной стороны, состояние здоровья зависит от заложенных природой характеристик человека, которые состоят на момент рождения, а с другой -- определяется под влиянием социальных факторов, наследственных, природных факторов, экономических и политических условий, которые существуют в государстве.
Список літератури
право здоров'я охорона
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. -- К.; Ірпінь: Перун, 2004. -- 1208 с.
2. Воробьев М. К. Охрана гражданских прав -- конституционный принцип советского государства // Проблемы действия и совершенствования советского гражданского процесуального законодательства: Межвузовский сборник научных трудов. -- Свердловск, 1982. -- C. 24.
3. Глухарева Л. И. Права человека в современном мире (социально-философские основы и государственно-правовое регулирование). -- М.: Юристъ, 2003. - 7 с.
4. Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта у Європі від 1994 р. // Права людини в системі взаємовідносин «лікар -- пацієнт» у відкритому суспільстві. Серія «Бібліотека сімейного лікаря». -- К.: Медицина України. -- 2000. -- Вип. 1. -- 87 с.
5. Европейская социальная хартия: справочник (пер. с фр.) -- М.: Международные отношения, 2000. -- C. 171--173.
6. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Ка- чуренко. -- 2-е вид. -- К.: Юрінформ, 1992. -- 22 с.
7. Иваненко В. А, Иваненко В. С. Социальные права человека и социальные обязанности государства: международные и конституционные правовые аспекты. -- СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. -- 129 с.
8. Конвенція про права дитини від 1989 року // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. -- 2-е вид. -- К.: Юрінформ, 1992. -- C. 123--146.
9. Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. -- М.: Юридическая литература, 1981. -- C. 192--193.
10. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р. // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. -- 2-е вид. -- К.: Юрінформ, 1992. -- 79 с.
11. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 1966 року // Права людини: Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю. К. Качуренко. -- 2-е вид. -- К.: Юрінформ, 1992. -- C. 36--58.
12. Наливайко О. І. Теоретико-правові проблеми захисту прав людини: Ав- тореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. -- К., 2002. -- C. 1.
13. Проблемы общей теории права и государства: Учеб. для вузов / Под общ. ред. чл.-кор. РАН, д.ю.н., проф. В. С. Нерсесянца. -- М.: Изд. группа «НОРМА-ИНФРА», 1999. -- C. 4.
14. Рабінович П. М., Федик С. Є. Особливості тлумачення юридичних норм щодо прав людини (за матеріалами практики Європейського суду з прав лю-дини) // Праці Львівської Лабораторії прав людини і громадянина Науково- дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. Серія I. Дослідження та реферати / Редкол.: П. Рабінович (гол. ред.) та ін. -- Львів: Астрон, 2004. -- Вип. 5. -- C. 3.
15. Рожнов В. И. Проблемы глобализации и права человека // Материалы межвузовской научно-практической конференции, посвященной 54-й годовщине со дня принятия Всеобщей декларации прав человека «Права человека: история и современность». -- М.: Изд-во МГУ, 2003. -- 59 с.
16. Сергеев А. Профессия врача: юридические основы. -- К.: Выща школа, 1988. - 124 с.
17. Сосніна О. В. Удосконалення юридичного механізму захисту прав людини // Матеріали II регіональної наукової конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (лютий 1996 р.) -- Львів, 1996. -- C. 41-45.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Основи організації та управління системою охорони здоров’я. Органи державної виконавчої влади у сфері охорони здоров'я. Права громадян України на охорону здоров'я і медичну допомогу. Основні завдання і функції Міністерства охорони здоров'я України.
реферат [641,6 K], добавлен 10.03.2011Охорона здоров’я як галузь соціального захисту населення: поняття, характеристика, мета, система державного регулювання, концепція розвитку. Реформування законодавчої бази галузі в Україні, моделі державної політики, порівняння із європейським досвідом.
курсовая работа [96,6 K], добавлен 23.04.2011Діяльність державних та недержавних організацій і установ щодо охорони здоров’я. Міністерство охорони здоров'я України та його основні завдання. Комітет з контролю за наркотиками, як орган виконавчої влади. Експертні функції закладів охорони здоров'я.
курсовая работа [35,6 K], добавлен 02.02.2010Юридична природа та конституційно-правові засоби забезпечення реалізації права громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Форми відшкодування шкоди, спричиненої порушенням права громадян на безпечне навколишнє довкілля.
курсовая работа [34,5 K], добавлен 02.01.2014Злочини проти життя та здоров’я особи. Принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини. Реформування кримінального законодавства. Правовий аналіз гарантій правової охорони права людини на життя.
реферат [16,2 K], добавлен 02.04.2011Основи законодавства України про охорону здоров'я. Законодавство України про права пацієнтів. Сфера застосування закону. Механізм забезпечення i захисту прав пацієнтів у системі охорони здоров'я України. Створення законопроекту "Про права пацієнтів".
курсовая работа [81,4 K], добавлен 18.05.2014Особливості правового механізму як структуроутворюючого елементу адміністративного механізму в системі управління охороною здоров’я. Принципи, форми та процедура взаємодії владних структур і суб’єктів громадянського суспільства в системі охорони здоров’я.
автореферат [49,6 K], добавлен 20.02.2009Управління закладами охорони здоров'я за допомогою Конституції України та Верховної Ради. Роль Президента та Кабінету Міністрів в реалізації державної політики органами державної виконавчої влади. Підпорядкування в управлінні закладами охорони здоров'я.
реферат [30,0 K], добавлен 30.06.2009Застосування в Україні міжнародного досвіду реформування в галузі охорони здоров'я. Співробітництво з Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Забезпечення фінансування, загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в Україні.
контрольная работа [31,4 K], добавлен 30.06.2009Створення безпечних і нешкідливих умов. Особливості охорони праці працівників окремих категорій: жінок, молоді, інвалідів. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників. Державні гарантії застрахованим. Притягнення до відповідальності.
курсовая работа [54,9 K], добавлен 07.05.2016
