Класифікація підходів до розуміння концепту громадянського суспільства в сучасному науковому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація підходів до розуміння концепту громадянського суспільства в сучасному науковому дискурсі

Проблематика розуміння змісту, закономірностей формування й розвитку громадянського суспільства від часів Г. Гегеля до сьогодення постійно перебуває в фокусі філософського та соцієтально-політичного наукового дискурсу. В наш час ця проблематика набуває все більшої актуальності, оскільки за твердженням Едварда Лукаса у третьому тисячолітті громадянське суспільство все більше здобуває визнання елементу міцного фундаменту політичної системи, навіть більш важливого ніж вільні вибори, оскільки породжує феномен «громадянської відповідальності» [5, с. 135]. Особливого значення громадянське суспільство набуває в перехідних суспільствах, про що яскраво свідчать найостанніші події в Україні, де саме громадянське суспільство стало рушійною силою і вирішальним політичним суб'єктом, що обумовив як власне початок революційних дій, так і остаточне повалення злочинного режиму Януковича. Трагічні події листопада 2013-го - січня 2014-го засвідчили, що практика розбудови українського громадянського суспільства значно випереджає його наукове розуміння й тлумачення навіть попри всі ті наукові праці, що у великій кількості публікувалися за всі роки незалежності України. Все вищезазначене актуалізує нове звернення до проблематики теорії й практики становлення та розвитку громадянського суспільства, принаймні, в частині спроб систематизації та класифікації дослідницьких підходів, наукових шкіл тощо.

Як вже зазначалося вище, вже кілька десятиліть не бракує уваги дослідників до різноманітних аспектів формування, становлення та розвитку громадянського суспільства. Зазначимо, що лише за останній рік-два в Європі та Америці вийшли друком такі цікаві роботи як «Громадянське суспільство: вимірювання, оцінка, політика» Хельмута Анхайера [1], «Громадянське Суспільство: громадська діяльність при авторитарному правлінні (порівняльний аналіз)» Франческа Каваторти [2], «Ринки та громадянське суспільство: досвід Європи в порівняльній перспективі» під редакцією Віктора Перес-Діаса [4], «Вивчення громадянського суспільства: політичні та культурні контексти» під редакцією Марлеса Глаціуса, Девіда Льюїса та Хакана Шекінельгі - на [3].

У цей же період в Україні публікуються цікаві розвідки у сфері громадянського суспільства С. Барматової [6], О. Білоусова [7], М. Бублія [8], М. Владимирова [9], Є. Гетьмана та А. Мерника [10], Л. Гонюкової та Ю. Горбаня [11], В. Дорошенка [12], О. Кармазіної [13], С. Косінова [14], П. Кузьміна [15], О. Лотюк [16], А. Мацюка [17], А. Міхненка та М. Месюка [18], Л. Новоскольцевої [19], О. Пухкала [20], О. Радченка [21], М. Розумного [22], О. Рокицької [23], С. Соляра [24], М. Требіна [25; 26], С. Третяк [27], К. Трими [28], Д. Чумакова [29]. У своїй статті ми спробуємо, спираючись на вищезазначені публікації, узагальнити наукові погляди вітчизняних та західноєвропейських науковців щодо осмислення феномену «громадянського суспільства».

Метою статті є спроба здійснити класифікацію дослідницьких підходів до розуміння громадянського суспільства в сучасному світовому та українському науковому дискурсі.

Насамперед зазначимо, що за авторитетним зауваженням Хельмута Анхайєра у світі досі не знайдено загальноприйнятих адекватних концептуальних та методологічних констант для обговорення громадянського суспільства [1, с. 8], що цілком підтверджується й оглядом майже трьох десятків зазначених публікацій 2012-2014 рр. Це не є дивним, адже концепт «громадянського суспільства», як, до речі, й концепт «демократії» є настільки широким та всеосяжним, що є надзвичайно складним завданням втиснути їх у прокрустове ложе будь-якої цілісної наукової доктрини або парадигми. Тому слідом за О. Пухкалом доводиться констатувати, що «концепція громадянського суспільства ще й досі залишається не - розвиненою, а її застосування - вузькоприкладним» [20, с. 43].

Водночас не можна заперечувати великої кількості доволі якісних фахових наукових досліджень в царині громадянського суспільства, його структури, функцій, механізмів взаємодії та впливу на процеси розвитку окремих держав і людства в цілому. На наш погляд, в дискурсному полі осягнення ролі та значення громадянського суспільства в сучасній цивілізації можна виокремити щонайменше шість-сім відносно самостійних дослідницьких підходів і ще більше спроб синергетичного поєднання різних з них у тих чи інших авторських комбінаціях. До таких підходів слід віднести, в першу чергу формально-правовий, інституційний, просторово-ціннісний, глобалізаційний, діяльнісний, комунікаційний та кейс-стаді, які ми й спробуємо охарактеризувати та проілюструвати нижче.

Формально-правовий підхід є історично одним з найдавніших. Він носить радше регламентуючий характер і зосереджує увагу на законодавчо закріплених засадах формування громадянського суспільства, унормування процедур його функціонування, видів діяльності, прав та обов'язків окремих інститутів, організацій та індивідів як представників громадянського суспільства. В рамках цього підходу працюють, насамперед, представники юридичних наук, які слідом за Світланою Третяк переконані, що «становлення громадянського суспільства залежить від якості законодавства. Сьогодні Конституція України не містить і згадки про громадянське суспільство, що негативно відбивається на процесі формування цього суспільства» [27, с. 22].

В цьому ж руслі й зауваження Ольги Лотюк щодо того, що «в Україні відсутній чіткий механізм конституційно-правового регулювання діяльності як недержавних суб'єктів громадянського суспільства, так і їх взаємодії з органами державної влади, а саме: законодавчо визначеної чіткої та послідовної характеристики суб'єктного складу та інститутів громадянського суспільства; ефективної системи регулювання конституційно-правових відносин інститутів громадянського суспільства і державного апарату; стабільних і чітких юридичних інструментів і процедур взаємодії інститутів громадянського суспільства і держави, які забезпечують баланс їх інтересів» [16, с. 39].

Проте прихильникам формально-правового підходу закидають його суттєву обмеженість, оскільки неможливо передбачити жодним законом всі форми самоорганізації громадян, всі аспекти життєдіяльності громадянського суспільства. Подібний формат штовхає нас у царину дозвільного підходу, коли дозволяється тільки те, що передбачено законом, в той час як пріоритет прав людини диктує нам інший підхід - «дозволено все, що не заборонено законом». Саме про це говорить Анатолій Мацюк, характеризуючи новий Закон України «Про органи самоорганізації населення», в якому «порядок утворення органів самоорганізації населення виписаний у таких жорстких процедурах, що ні про яку самоорганізацію і мови не може йти. Це щось нагадує самоорганізацію, загороджену законодавчим парканом. Про яку самоорганізацію населення може йти мова, коли громадяни без дозволу відповідної місцевої ради не вправі утворити будь-який свій орган самоорганізації - чи то будинковий, чи то вуличний і т.і. (стаття 7 Закону)? До того ж порядок надання цього дозволу детально розписаний у Законі (стаття 9). А відтак маємо дозвільну самоорганізацію населення» [17, с. 44].

Інституційний підхід зосереджує увагу на системі інститутів громадянського суспільства, їх виникненні, функціонуванні, взаємодії між собою та з іншими суб'єктами життєдіяльності соціуму. Опора на інституційний підхід дає підстави, наприклад,

Максиму Бублію стверджувати, що «'початковим і головним елементом громадянського суспільства є індивід, а похідним - утворювані ним соціальні інститути. Кожен індивід бере участь у правовідносинах всередині громадянського суспільства як самостійний суб'єкт, член сім'ї, член або учасник громадського об'єднання, частина соціальної групи. Однак громадянське суспільство передбачає діяльність індивіда більшою мірою в рамках того чи іншого об'єднання залежно від його інтересів і потреб» [8, с. 131]. Яскравим прикладом інституційного підходу є позиція Людмили Новоскольцевої, яка досліджує універсальну ідеальну модель громадянського суспільства, що, на її думку, «впливає на прийняття владних рішень за допомогою системи інститутів і організаційних структур, яка існує в кожному суспільстві» [19].

Проте є дослідники, що вбачають у громадянському суспільстві «позаінституціональний феномен» (О. Пухкал), що становить собою «своєрідну характеристику людського суспільства та державних інституцій з позицій ступеня розвитку зрілості»

[20, с. 42]. За таких висхідних можна говорити про просторово-ціннісний підхід, коли громадянське суспільство виступає радше як певний просторовий феномен - соцієтальний простір людської життєдіяльності з властивим йому набором фундаментальних та операціональних цінностей, в рамках яких формуються економічна, політична системи суспільства, система державного (і ширше - публічного) управління тощо. Саме так вважає С. Соляр, характеризуючи громадянське суспільство «не станом, а певною сферою соціуму, що існує поряд з державою, але незалежно і окремо від неї, в якій реалізуються повсякденні інтереси громадян чи їх об'єднань, охоплює соціально-організовані структури, які функціонують на основі розвинених економічних, політичних та духовних відносин й, взаємодіючи з державою (або вступаючи з нею в суперечність), забезпечують узгодження різноманітних інтересів людей, реалізацію громадянських прав і свобод» [24, с. 933].

Подібним чином й С. Барматова визначає громадянське суспільство як «символічне поле, набір соціальних інститутів, практик і цінностей, що охоплює комплекс основних соцієтальних характеристик і параметрів життєдіяльності, відділене від держави і є само організованим» [6, с. 27]. Згідно просторово-ціннісного підходу держава відіграє другорядну (похідну) роль від громадянського суспільства, при цьому визнається, що «державна влада виникає лише в результаті суверенних прав народу і володіє повноваженнями лише в межах, визначених народом відповідно до демократичної процедури» [9, с. 51].

Глобалізаційний підхід є одним з варіантів просторово-ціннісного з тією різницею, що тут вже йдеться не про окремі державно окреслені сфери соціуму, а про глобальну соцієтальну сферу, певний всесвітньо універсальний континуум, що здійснює ціннісний, організаційний та навіть діяльнісно-процедурний вплив у най - віддаленіших куточках земної кулі, у найрізноманітніших за формою державного ладу та режимами державах. Для осмислення такої моделі громадянського суспільства, зазначає Михайло Требін, «важливо розібратися в його наборі цінностей, підставі державного устрою, ставлення до часу і простору, сприйнятливості до технічного прогресу тощо. Захід на чолі кута ставить цінності особистості, розвитку, вільної побудови держави на основі добровільного об'єднання економічно самостійних суб'єктів у великі територіальні спільності, характеризується прогресом у сфері науки і технологій» [26, с. 65].

В руслі такого бачення К. Трима зазначає, що «під впливом глобалізації українські громадські організації набувають нових організаційних форм роботи та досвіду функціонування у створених глобальних мережах. Процес інтернетизації діяльності організацій уможливлює виникнення нових механізмів громадської мобілізації. Місце українських об'єднань у глобальних суспільних процесах об'єктивно залежить від подальшого розвитку самих українських організацій та від позиції держави, яка створює умови для роботи «третього сектору» [28, с. 99].

Діяльнісний підхід, зосереджує основну увагу на соціальній та політичній діяльності організацій і індивідів громадянського суспільства, їх взаємодії з органами публічної влади та бізнес-структурами. З таких настанов Михайло Требін вбачає призначення громадських організацій передусім у контрольній діяльності по відношенню до державної влади; виконанні правозахисної та соціальної функцій; участі в прийнятті політичних (державних) рішень та в дорадчих органах; захисті природного середовища; організації акцій протестів; проведенні незалежних аналітичних досліджень тощо [24, с. 162]. Такої ж точки зору Лілія Гонюкова: «сучасна проблема українського суспільства полягає у тому, щоб відродити громадськість як інституцію, що свідомо легітимує й контролює владу, відродити відмінність і рівновагу між державою та громадянським суспільством, а значить і раціональний контроль над управлінськими структурами» [11, с. 509]. Основну роль у здійсненні громадського контролю безумовно визнати за громадянським суспільством і Станіслав Косінов, застерігаючи, що «ступінь реалізації цієї функції залежить від рівня зрілості громадянського суспільства, ступеня розвиненості демократичних інститутів» [11, с. 9].

Щоправда, ідеалізувати взаємодію інституцій громадянського суспільства та держави не варто, адже «ефективній взаємодії органів публічного управління з громадськістю заважають не лише інерція з боку державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та службовців органів місцевого самоврядування, імітація ними діалогу з інституціями громадянського суспільства, а й низький фаховий рівень експертної спільноти (особливо поза межами столиці), що веде до недостатньої спроможності представників громадськості протистояти протиправним діям посадовців» [13].

Більше того, взаємодія держави й громадянського суспільства може бути не тільки партнерською та рівноправною, але й однобічно спрямованою та маніпулятивною. Зокрема, Анатолій Міхненко застерігає, що «сьогодні ми стаємо свідками підміни діалогових форм взаємодії між владою та інститутами громадянського суспільства на однобічний маніпулятивний вплив владних структур на суспільну свідомість… Перехід від діалогової комунікації до маніпуляції суспільною свідомістю є досить небезпечним деструктивним фактором у процесі розвитку громадянського суспільства, оскільки відбувається латентне перетворення громадянського суспільства в суспільство масове, яким набагато легше керувати» [18, с. 6-7]. Продовжуючи цю думку О. Рокицька зазначає, що конструктивнішою є така позиція суб'єктів громадянського суспільства, що припускає співпрацю, партнерські стосунки з органами державної влади. Зокрема, здійснення партнерських стосунків між владою і суспільством реалізується через участь громадських організацій у взаємодії з владними структурами з приводу вирішення найважливіших соціальних проблем. Дослідниця виділяє наступні форми такої взаємодії:

- «вираження інтересів населення (у вигляді громадянських ініціатив, вимог, декларацій);

- надання консультаційних і інформаційних послуг органам влади;

- здійснення кваліфікованого контролю над прийняттям органами влади рішень та їх виконанням;

- формування кадрового резерву для управлінських структур» [23, с. 82].

Комунікаційний підхід, є одним з різновидів діяльнісного з особливим наголосом на визначальну роль інформаційного обміну та комунікативної взаємодії як домінант сьогодення, що й дає нам право на виокремлення цього підходу у самостійний. Нині, коли у світі відбувається прискорене й всеосяжне формування інформаційного суспільства, інформація та комунікація стають одночасно і могутнім ресурсом влади, і джерелом матеріальних та духовних благ, і вагомим інструментом формування та реалізації державної і ширше - публічної політики. Як зазначає Денис Чумаков, «очевидним стає те, що розширення свободи людини й становлення демократії здобуваються не лише на рівні встановлення належної правової та інституційної сфери і визначення національної та етнічної свідомості, вкрай вагомим чинником є функціонування дискурсивних практик і пов'язаних з ними процесів мислення, суспільних стосунків, взаємовідносин, комунікацій [29]. Не випадково й Володимир Дорошенко найважливішим принципом функціонування здорового громадянського суспільства називає свободу вираження поглядів, свободу інформації та право її отримання [12, с. 223].

У руслі такого підходу Євген Гетьман розглядає громадянське суспільство як відкрите соціальне утворення, в якому забезпечуються свобода слова, гласність, доступ до різного роду інформації, широкий і постійний обмін інформаційними, освітніми технологіями з іншими країнами, культурне та наукове співробітництво із зарубіжними державними і громадськими організаціями, сприяння діяльності міжнародних та іноземних об'єднань відповідно до принципів і норм міжнародного права [10, с. 8].

Кейс-стаді як науково-практичний підхід, що полягає у жорсткій прив'язці теорії та практики прикладного аналізу, є надзвичайно популярним у західноєвропейській дослідницькій діяльності. Він допомагає анатомувати й науково інтерпретувати реальні політичні події та явища в окремих країнах, виокремлювати особливості та закономірності, робити певні інтерполяції та знаходити пояснення, ще не виокрес - лені в теоретичних викладках. У форматі кейс-стаді випущено збірки порівняльних міждержавних досліджень громадської діяльності представників громадянського суспільства в умовах авторитарних режимів під редакцією Франчески Каваторти [2]; перспектив взаємодії ринкових суб'єктів господарювання з інституціями громадянського суспільства під редакцією Віктора Перес-Діаса [4]; визначення ролі політичних та культурних контекстів на розвиток громадянського суспільства під редакцією Марлеса Глаціуса, Девіда Льюїса та Хакана Шекінельгіна [3].

Саме з позиції кейс-стаді вже наш співвітчизник Максим Розумний стверджує, що «проект «розбудови громадянського суспільства» не може поки що бути прямо пов'язаний із жодним періодом історії української незалежності, оскільки він був присутнім у публічній сфері радше як утопічний бекграунд, що живився не так зв'язком із дійсністю, як своєю граничною віддаленістю від неї. Концепт громадянського суспільства виконував роль риторичної конклюзії до більшості суспільних дискусій і прикривав стратегічну невизначеність та смислову незавершеність проекту українського суспільного реформування як такого» [22, с. 6].

Проведена класифікація дослідницьких підходів до розуміння громадянського суспільства в сучасному науковому дискурсі дозволяє сфокусувати наукову увагу в рамках того чи іншого підходу на тих чи інших процедурних, інституційних, діяльнісних, комунікаційних, ціннісних тощо характерних властивостях і особистостях громадянського суспільства, щоб в подальшому синергетично виробити узагальнюючі рекомендації та наукові пропозиції щодо його подальшого розвитку. При цьому, як застерігає П. Кузьмин, слід розуміти, що «віддаючи належне ключовим положенням теорій західних вчених, застосовувати їх сучасної української суспільно-політичній практиці слід обережно.

Це пов'язано з тим, що умови формування громадянського суспільства в західних країнах і у нас істотно розрізняються [15, с. 25]. Водночас ті ж західні дослідники переконані, що «основи для позитивного розвитку громадянського суспільства в Україні існують» [1, с. 124]. Перспективи подальших досліджень можна визначити, насамперед, у царині системного та комплексного аналізу таких ключових параметрів громадянського суспільства як притаманні цінності та чесноти, незалежні медіа, добровільні асоціації та об'єднання громадян, процеси інформаційно-комунікативної взаємодії тощо.

Література

1. Glasius M. Exploring Civil Society: Political and Cultural Contexts /edited by Marlies Glasius, David Lewis, Hakan Seckinelgin - New York, Routledge, 2014 - 224 p. - ISBN 1134342624

2. Markets and civil society: the European experience in comparative perspective / edited by Victor Perez-Diaz. - New York - Oxford: Berghahn Books, 2014 - 278 p. - ISBN 978-1-84545-607-8

3. Lucas E. Freedom ragged march / Edvard Lucas // Megachange: The World in 2050. - edited by Daniel Franklin & John Andrews. - New Jersey: John Wiley & Sons, 2012. - p. 126 - 149.

4. Барматова С.П. Громадянське суспільство в Україні: тенденції та загрози / С.П. Барматова // Ринок праці та зайнятість населення. - 2012. - №1. - С. 27-29.

5. Білоусов О.С. Доступ до публічної інформації як чинник формування громадянського суспільства в Україні / О.С. Білоусов // Актуальні проблеми політики. - 2013. - Вип. 50. - С. 18-25.

6. Бублій М.П. Основні характеристики взаємодії громадянського суспільства та держави / М.П. Бублій // Актуальні проблеми державного управління. - 2013. - №2. - С. 129-137.

7. Владимиров М.В. Державна влада в умовах розвитку громадянського суспільства / М.В. Владимиров // Актуальні проблеми державного управління. - 2013. - №2. - С. 46-53.

8. Гетьман Є. А. Сучасні теоретико-правові концепції громадянського суспільства / Є. А. Гетьман, А.М. Мерник // Юрист України. - 2011. - №3 (16). - С. 5-9.

9. Гонюкова Л. Вплив громадсько-політичних рухів на розвиток громадянського суспільства в Україні / Л. Гонюкова, Ю. Горбань // Гілея: науковий вісник. - 2013. - №75. - С. 508-510.

10. Дорошенко В. Деякі передумови та аспекти формування громадянського суспільства в Українській державі / В. Дорошенко // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2012. - Вип. 3. - С. 221-226.

11. Кармазіна О.О. Взаємодія органів публічного управління з громадськістю в контексті розвитку громадянського суспільства в Україні [Електронний ресурс] / О.О. Кармазіна. // Державне управління: теорія та практика. - 2013. - №1. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Dutp_2013_1_30.pdf

12. Косінов С.А. Контроль над публічною владою як функція громадянського суспільства / С.А. Косінов // Юрист України. - 2013. - №4. - С. 5-10.

13. Кузьмин П.В. Інститути влади та громадянське суспільство: механізми, технології та перспективи взаємодії [Електронний ресурс] / П.В. Кузьмин // Актуальні проблеми політики. - 2013. - Вип. 49. - С. 22-32. - Режим доступу: http://nbuv.gov. ua/j-pdf/appol_2013_49_3.pdf

14. Лотюк О.С. Конституційно-правовий механізм формування та підтримки інститутів громадянського суспільства / О.С. Лотюк // Публічне право. - 2013. - №2. - С. 37-42.

15. Мацюк А.А. Громадянське суспільство - соціальна основа формування, організації та здійснення народовладдя / А.А. Мацюк // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2013. - №5. - С. 40-45.

16. Міхненко А. Владні інститути та громадянське суспільство: діалог чи маніпуляція суспільною свідомістю? / А. Міхненко, М. Месюк // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2009. - Вип. 2. - С. 5-12.

17. Новоскольцева Л.О. Демократія в громадянському суспільстві: аналіз моделі інститутів держави [Електронний ресурс] / Л.О. Новоскольцева. // Політологічні записки. - 2013. - №7. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Polzap_2013_7_n.pdf

18. Радченко О.В. Громадський контроль в системі публічного управління як ефективний інструмент експертизи державно-управлінських рішень / О.В. Радченко, М.М. Іжа // Публічне управління: теорія та практика: зб. наук. пр. Асоціації докторів державного управління. - Х.: Вид-во АДНДУ, 2012. - №4 (12). - С. 7 - 12.

19. Розумний М.М. «Громадянське суспільство» vs «політична нація» / М.М. Розумний // Стратегічні пріоритети. - 2013. - №2. - С. 5-11.

20. Соляр С.П. Інститути громадянського суспільства / С.П. Соляр // Форум права. - 2013. - №1. - С. 933-938.

21. Требін М. Західна модель громадянського суспільства: концептуальний підхід / М. Требін // Гілея: науковий вісник. - 2013. - №75. - С. 253-257.

22. Требін М.П. Сучасний стан громадянського суспільства в Україні: проблеми і перспективи / М.П. Требін // Український соціум. - 2013. - №4. - С. 161-174.

23. Трима К.А. Трансформаційні чинники українського громадянського суспільства / К.А. Трима // Вісник Маріупольського державного університету. Сер.: Історія. Політологія. - 2012. - Вип. 3. - С. 91-100.

24. Чумаков Д.Д. Розвиток громадянського суспільства в контексті формування сфери громадської відкритості (за теорією Ю. Габермаса) [Електронний ресурс] / Д.Д. Чумаков. // Політологічні записки. - 2013. - №7. - Режим доступу: http://nbuv.gov. ua/j-pdf/Polzap_2013_7_40.pdf

Размещено на Allbest.ru