Відомості про особу злочинця як елемент оперативно-розшукової характеристики корисливо-насильницьких злочинів

У сучасній науці проблема особи злочинця - одна з основних і досить досліджених. Тією чи іншою мірою її розглядали й досліджували С.В. Албул, В.Г. Андросюк, Ю.М. Антонян, Б.В. Волженкін, В.О. Владимиров, В.І. Грачов, А.І. Долгова, В.Є. Емінов, А.Ф. Зелінський, К.Є. Ігошев, 1.1. Карпець, В.С. Ковальський, ОМ. Костенко, В.М. Кудрявцев, Н.С. Уієйкіна, С.М. Мірович, І.С. Ной, Р. Ратінов, О.Б. Сахаров, А.П. Тузов, В.Д. Філімонов, І. Холостов, ОМ. Цільмактаін. Вивчення особи злочинця здійснюється головним чином для з'ясування й оцінки тих Ті особливостей і рис, які в сукупності з елементами конкретної життєвої ситуації породжують таке складне психічне утворення, як мотивація злочину. Інформація про особу злочинця, поряд з іншими відомостями, є одним з найбільш значущих елементів оперативно-роз- шукової характеристики злочинів.

Проведений нами аналіз матеріалів кримінальних проваджень за фактами корисливо-насильницьких злочинів показав, що ця група злочинів характерна для осіб чоловічої статі. У 98,3 % розглянутих нами випадків безпосередніми виконавцями були саме чоловіки. У літературі висловлюється думка про наявність об'єктивного взаємозв'язку між віковими особливостями особи правопорушника й видом протиправного діяння [1; 3, 103]. Проведені вітчизняними й зарубіжними науковцями дослідження вікових характеристик осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини, дозволили виявити ряд значущих тенденцій. Так, з підвищенням віку зменшується кількість осіб, які здійснюють злочини цієї групи [2]. Крім цього, фахівцями відмічена тривожна тенденція істотного “омолоджування” контингенту корисливо-насильницьких злочинців. Різні автори неоднаково визначають найбільш активні в криміногенному відношенні вікові групи корисливо-насильницьких злочинців. Ряд дослідників, зокрема Б.І. Бараненко, В.І. Грачов, А.П. Тузов, відмічають підвищену криміногенну активність 18-25-літніх злочинців [3, 97]. Підтримуючи цю точку зору, В.О. Владимирові В. І. Холостов вказують, що коефіцієнт засуджень 18-24-літніх більш ніж у 3,5 рази перевищує аналогічний показник 30-39-літніх чоловіків. Зі середовища 18-24-літніх за корисливо-насильницькі посягання засуджується майже в 10 разів більше чоловіків, ніж зі середовища 40-49-літніх [5,136]. Усвою чергу, інші автори відмічають значну питому вагу в загальному складі корисливо-насильницьких злочинців (засуджених осіб), вікової групи від 25 до 29 років [7, 63]. Крім цього, науковцями відмічалася відносно висока частка участі неповнолітніх у вуличних грабежах.

Помітимо, що навіть з урахуванням часових періодів згаданих досліджень (70-ті, 80-ті, 90-ті роки XX століття) звертає на себе увагу переважна стабільність показників вікових груп найбільшої кримінальної активності корисливо-насильницьких злочинців. Проведене нами вивчення кримінальних проваджень, розпочатих за фактами корисливо-насильницьких посягань, дає підстави констатувати, що 91,7 % встановлених осіб дійсно не перетнули 35-річний віковий бар'єр. Однак нижні вікові межі цієї групи є трохи вищими за межі загальної маси корисливо-насильницьких злочинців і становлять 20 років. У зв'язку з цим, науковцями небезпідставно відмічається своєрідний розряд криміногенного потенціалу цієї вікової групи стосовно більшої частини умисних загальнокримінальних злочинів [1; 2; 6, 20- 21]. Виявлення найбільш криміногенних вікових груп є цінною інформацією для розробки конкретних заходів щодо виявлення, попередження й припинення злочинів, а також прогнозування як загального рівня злочинності, так і злочинності окремих груп населення.

Зростанню рівня освіти населення загалом відповідає зростання освітнього рівня осіб, які здійснили злочини (як невід'ємної частини того ж населення). Примітно, що така тенденція притаманна й для корисливо-насильницьких злочинців [7, 21-25]. Аналіз показників рівня освіти осіб, засуджених за вчинення корисливо-насильницькіх злочинів, у різні періоди дає підстави стверджувати, що відмічене явище прогресує в частині підвищення рівня освіти вказаної категорії осіб. Так, якщо за результатами вибіркового дослідження засуджених, проведеного ВИДІ МВС СРСР у 1959 році, серед корисливо-насильницьких злочинців було всього 2,8 % осіб з середньою освітою, то за даними, отриманими в 1965-1966 роках, частка таких осіб складала 10,1 % [6, 23]. За даними В.О. Владимирова й В.І. Холостова, до середини 70-х років минулого століття частка осіб з середньою освітою серед засуджених за грабежі, розбої та вимагання становила майже 19 %; 0,3 % мали незакінчену вищу й 0,2 % - вищу освіту [5, 141]. Вже до середини 80-х років частка осіб з закінченою середньою освітою серед засуджених за здійснення корисливо-насильницьких злочинів досягла 60% [7, 97]. Наприкінці XX- початку XXI століття звичний “злодій з великої дороги” стає більш цивілізованим. Неодноразово в юридичній літературі підкреслювалася роль освіти як чинника, стримуючого кримінальну активність особи. Безсумнівно, рівень освіти нерозривно пов'язаний з інтелектом і вольовими якостями індивіда [2]. Однак це не означає, що такий розвиток інтелекту не може мати кримінальну спрямованість. В.В. Тіщенко зазначає, що “интеллектуальный уровень лиц, совершающих корыстно-насильственные преступления, сравнительно невысокий...” [7, 65]. У свою чергу, проведене нами дослідження, на основі даних про осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини в Україні за період з 2010 до 2013 року, свідчить про досить високий рівень освіти вказаної категорії злочинців. Так, частка осіб із середньою освітою становила 73,3 %. Приблизно рівні позиції посідають особи з неповною середньою (11,9 %) і середньою-спеціальною (11,6%) освітою. Стурбованість викликає той факт, що частка осіб, які мають вищу освіту, хоч і є в загальній масі незначною, але все ж має тенденцію до зростання. Необхідно, однак, зробити обмовку.

В основу нашого аналізу були покладені відомості про закінчення особою того чи іншого навчального закладу, тобто показник формальної освіти. При цьому фактичний обсяг знань і загальний культурний рівень не у всіх випадках відповідали вказаному формальному рівню освіти. Дійсно, як відмічалося нами раніше, на жаль, освіта не завжди дорівнює освіченості. У суспільстві, де культурні цінності підміняються цінностями матеріальними, зникає духовність. Відсутність духовності - основа агресії. Ми погоджуємося з С.В. Албулом, який зазначає, що бездуховність суспільства призводить до масових проявів деструктивності - злочинності [1].

Встановлення дослідження особливостей соціальної характеристики осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини, за родом занять, у теперішній час у теоретичному аспекті є дещо проблематичними. Істотні зміни в соціальній стратифікації потребують нової градації існуючих соціальних груп [2]. Соціальна й економічна нестабільність призвели до нестабільності соціально-рольових властивостей особистості. Відсутність “упевненості в завтрашньому дні” сьогодні стала реальністю. За цих умов надзвичайно складним уявляється представити всеосяжну градацію соціальних груп, що склалися й стрімко змінюються. На нашу думку, оптимально здійсненою й застосовною в дослідженнях може бути укрупнена класифікація, заснована на відомостях про наявність або відсутність постійного (або тимчасового) місця роботи (навчання) в особи на момент здійснення злочину. Умовно така класифікація може бути представлена трьома підгрупами: учні; особи, які працюють; непрацюючі. Віднесення до тієї або іншої підгрупи повинне, на нашу думку, походити з основного роду заняття (рольового статусу) особи. Проведене нами на основі запропонованої класифікації дослідження даних про осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини, показало, що 62,6 % таких осіб до моменту посягання ніде не працювали й не вчилися. У свою чергу, 22,2 % грабіжників, розбійників і вимагачів були учнями тих чи інших навчальних закладів. І лише 15,2 % осіб мали постійне місце роботи. Примітно, що 72,3 % непрацюючих осіб, які вчинили корисливо-насильницькі злочини, до здійснення посягання мали попередній досвід трудової діяльності. Аналіз показників, взятих за період з 2010 по 2013 рік, свідчить про те, що кількість непрацюючих осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини в Україні, з року в рік має тенденцію до зростання. Багато науковців вважають, що кількісно ця категорія зі зростанням безробіття буде збільшуватися [2; 3,112; 7,176]. Однак, за нашим переконанням, категорія осіб, які не працюють, не вичерпується лише власне безробітними в буквальному розумінні. Крім вказаної групи, значну частку тут займають особи, які не тільки не мають постійної роботи, а й з різних причин (передусім, особистого небажання) не прагнуть до її пошуків, які забезпечують себе за рахунок випадкових заробітків, нерідко (а то й частіше за все) напівкримінального характеру.

Однією зі значущих соціально-ролевих властивостей, що обов'язково характеризують порушника кримінально-правової заборони, науковці називають сімейний стан [1; 7, 212]. З плином часу поведінка подружжя, як правило, трансформується в напрямі уявлень, існуючих у партнера, передусім того, хто задає тон у сім'ї. Більшість авторів дотримується думки, що сім'я є істотним чинником, який стримує кримінальну активність індивіда [6,18-20]. Дійсно, населення, не пов'язане сімейними стосунками, постачає зі свого середовища в декілька разів більше корисливо-насильницьких злочинців. Однак ніякою мірою не спростовуючи тезу про стримуючі властивості сім'ї, необхідно зазначити, що більше як 60 % опитаних нами осіб, які на момент здійснення злочину мали сім'ю, пояснювали свої дії саме турботою про її благополуччя. На нашу думку, наявність егоїстичних акцентів, характерних для осіб, які не мають сім'ї, тут замінюються акцентами мікросоціальними, сімейними. Однак їхнє адекватне сприйняття й подальша реалізація багато в чому залежать від психологічного стану в самій сім'ї. Будучи вельми мінливим, психологічний клімат у сім'ї є категорією оцінною, суть суб'єктивно опосередкована. Так, понад 80 % корисливо-насильницьких злочинців, які мали сім'ї до моменту здійснення злочину, охарактеризували їх як благополучні. Проведений нами аналіз відомостей про сімейний стан осіб, які здійснили корисливо-насильницькі злочини, дозволив представити такі дані за категоріями. Так, на момент здійснення посягання 63,7 % осіб мали сім'ю. Критерієм нашої оцінки при аналізові показників служила не стільки наявність формальних, юридично оформлених шлюбних відносин, за яких подружжя нерідко залишається чужими один одному (фіктивні шлюби; сім'ї, що розпалися без юридичного оформлення розірвання шлюбу, тощо), скільки фактичне, реальне спільне мешкання осіб, пов'язаних загальним побутом, що, на нашу думку, має більший значущий потенціал як стримуючого, так і каталізуючого кримінальну активність, напрямків. Уявляється, що перший підхід є більш нормативним, тоді як останній більш соціологізованим, таким, що відповідає вимогам кримінологічного аналізу. На наш погляд, цей підхід, орієнтований на наявність фактичних сімейних відносин, найбільш прийнятний для дослідження особливостей характеристики осіб, які вчинили злочини. Тільки при реальному спільному мешканні осіб, пов'язаних загальним побутом, загальними проблемами, потребами й інтересами, виникають, на нашу думку, необхідні соціально-психологічні зв'язки, що впливають, як на зовнішню, так і на внутрішню детермінацію механізму здійснення злочину - мотивацію злочинної поведінки.

Автори більшості досліджень, присвячених проблемам особи корисливо-насильницьких злочинців, виділяють і інші значущі властивості, що характеризують таких порушників кримінально-правових заборон. Передусім, відмічаються:

підвищена соціальна дезорганізація їхніх зв'язків, системи спілкування, статусу; злочинець насильницький кримінальний посягання

високий рівень загального й спеціального рецидиву;

кримінальна професіоналізація значної їх частини;

маргіналізація (алкоголізація, наркотизація тощо) їх представників.

Раніше ми відмічали переважно молодий вік і досить високий освітній рівень представників групи злочинців, яка досліджується. Вказані обставини багато в чому визначають характер і спрямованість соціальних зв'язків, системи спілкування. Соціальна дезорганізація таких зв'язків спостерігалася нами в незначної частки корисливо-насильницьких злочинців, які здійснювали, як правило, ситуативні, імпульсивні злочини. В інших випадках коло спілкування, місця й форми проведення дозвілля не мали антисоціальної спрямованості. Серед загальної маси обстежених осіб, частка раніше засуджених є значно меншою за аналогічного показника по всіх корисливо-насильницьких злочинах і складає трохи більше 25 %. За даними В.В. Тіщенка, близько 28 % осіб, які вчинили корисливо-насильницькі злочини, раніше вже притягувалися до кримінальної відповідальності та мали злочинний досвід [7, 65]. Не доводиться говорити й про значну професіоналізацію цієї категорії злочинців. Дійсно, більшість зареєстрованих корисливо-насильницьких злочинних посягань здійснювалася в групах. Однак, на нашу думку, немає підстав, виходячи з аналізу матеріалів слідчої й судової практики, стверджувати про існування або розвиток тенденції професіоналізації цієї злочинної діяльності. Щодо корисливо-насильницьких злочинців, елементи спеціалізації виявляються в деякої частки грабіжників, однак, як правило, знаходяться в межах загальної кримінальної спеціалізації. Як правило, маргінальне супроводження (алкоголізація, наркотизація тощо) мало місце лише в разі здійснення заздалегідь неспланованих, ситуаційних грабежів, тоді як розбої й весь масив вимагань не виявляють таких ознак.

Підводячи підсумок, необхідно зупинитися на обґрунтуванні наступної тези - специфічність корисливо-насильницьких посягань обумовлює специфічність соціальної характеристики осіб, які їх здійснюють. Це походить, передусім, з наведених нами основних показників соціальної характеристики такого роду порушників кримінально-правових заборон. На нашу думку, встановлення соціально-характерологічної моделі об'єкта дослідження, орієнтоване на типологічні й класифікаційні особливості, буде поєною мірою забезпечувати реалізацію як гносеологічної, так і праксиологічної функцій дослідження особи злочинця та подальше вивчення природи злочинності загалом.

Література

1. Албул С.В. Соціальні типологічні та психологічні ознаки особи злочинця, яка вчиняє корисливо-насильницькі посягання відносно іноземців // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: Збірник наукових праць. - Львів: Льв- ДУВС. - № 1. - 2009. - С. 233-241.

2. Албул С.В. До питання визначення соціально значущих складових особистості корисливо-насильницького злочинця // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С. 41-44.

3. Бараненко Б.И., Грачёв В.И. Особенности личности участников устойчивых групп, совершающих посягательства на государственное или общественное имущество (кражи, грабежи и разбойные нападения) // Проблемы изучения личности правонарушителя: Сб. науч. тр. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1984. - 158 с.

4. Волков В.С. Личность преступника, как предмет уголовно-правового и криминологического исследования // Личность преступника (уголовно-правовые и криминологические исследования): Сб. науч. тр. - Казань, 1972. - 216 с.

5. Владимиров В.А., Холостов В.И. Ответственность за грабеж и личность грабителя. - М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. - 340 с.

6. Гуров А.И. Профессиональная преступность: прошлое и современность. - М.: Юрид. лит., 1990. - 304 с.

7. Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: криминалистический анализ. - Одесса: Юрид. л-ра, 2002. - 360 с.

Анотація

Стаття присвячена питанням визначення соціальних типологічних і психологічних ознак особи злочинців, які вчиняють корисливо-насильницькі злочини. Автор, на підставі аналізу існуючих точок зору, результатів особистого дослідження, виказує власне ставлення до означеного питання та пропонує соціальну модель сучасного корисливо-насильницького злочинця.

Статья посвящена вопросам определения социальных типологических и психологических признаков личности преступников, которые совершают корыстно-насильственные преступления. Автор, на основе анализа существующих точек зрения, результатов личного исследования, выражает собственное отношение к указанному вопросу и предлагает социальную модель современного корыстно-насильственного преступника.

Ключевые слова: оперативно-розыскная деятельность; личность преступника; социально значимые составные личности; корыстно-насильственные преступления.

The article is devoted the questions of determination of social tipologicheskikh and psychological signs of personality of criminals which accomplish mercenary-violent crimes. An author, on the basis of analysis of existent points of view, results of the personal research, expresses own attitude toward the indicated question and offers the social model of modern mercenary-violent criminal.

Keywords: operative-search activity; personality of criminal; socially meaningful component personalities; mercenary-violent crimes.

Размещено на Allbest.ru