Категорія "зібрання" та її належне тлумачення як одна з передумов реалізації права на участь у мирному зібранні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Категорія «зібрання» та її належне тлумачення як одна з передумов реалізації права на участь у мирному зібранні

Мельник Роман Сергійович

доктор юридичних наук

старший науковий співробітник

професор кафедри адміністративного права

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Постановка проблеми. Конституція України у статті 39, гарантуючи приватним особам право на участь у мирних зібраннях [1], не містить жодних пояснень щодо розуміння категорії «зібрання». Немає їх і на законодавчому та підзаконному рівнях. З огляду на це, а також враховуючи значення правильного розуміння сутності названої категорії для реалізації права на участь у мирних зібраннях, спробуємо здійснити доктринальне вивчення поняття «зібрання».

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наявної в Україні літератури показує, що до сьогодні не було жодного дослідження з метою з'ясування сутнісних характеристик цього явища, що на практиці призводить до порушень (обмежень) прав громадян, які намагаються публічно висловити свою громадянську позицію.

Невирішені раніше проблеми.

Прикладом, коли невірне розуміння змісту категорії зібрання призводить до неправомірного втручання у права громадян, можна назвати випадки притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій) [2] громадян, які проводили одноособові акції протесту перед будівлями органів влади. У подібних випадках судді кваліфікували такі пікети як зібрання, що спричиняло накладання на громадян адміністративних штрафів за неповідомлення органів влади про заплановані заходи [3].

Мета. Отже, метою даної статті є спроба проаналізувати окремі характеристики будь- якого зібрання, як от: мінімальна можлива кількість учасників зібрання, мета, цілі зібрання, коло учасників зібрання та ступінь їх організованості, місце та тривалість проведення зібрання, всебічне вивчення яких у кожному конкретному випадку має супроводжувати висновок про те, чи має місце мирне зібрання у розумінні ст. 39 Конституції України.

Виклад основного матеріалу.

Спільна зустріч багатьох людей

Зібрання, за логікою, передбачає насамперед присутність декількох людей. При цьому, однак, залишається остаточно не визначеною мінімальна кількість людей, наявність якої необхідна для того, щоб їх зустріч можна було визнати зібранням. Зрозуміло, що сукупність виникає щонайменше тоді, коли має місце об'єднання щонайменше двох елементів, у нашому випадку двох приватних осіб. Проте у деяких країнах передбачається, що зібранням є захід, у якому бере участь більше двох людей [4, с. 343].

Отже, виникає питання: зібрання є можливим за участю двох або щонайменше трьох осіб? Відповідаючи на нього, німецькі автори виходять з наступного.

Право мирних зібрань у своєму підґрунті має ідею надати можливість приватним особам публічно обговорювати певні рішення, проекти таких рішень або окремі ситуації, що мають місце у державі чи суспільстві. Таке обговорення виконує важливі демократичні функції, надаючи приватним особам, як було зазначено вище, можливість брати участь в управлінні державними справами, зокрема розробці державної політики чи проектів окремих юридичних актів. Реалізація зазначеного передбачає соціальну комунікацію між фізичними особами, яка, зрозуміло, є можливою лише у випадку, коли таких осіб щонайменше дві. Звісно, соціальна значимість і публічне сприйняття соціальної комунікації, в якій беруть участь три особи, буде більшою за значимість та сприйняття комунікації за участі двох осіб. Проте, було б хибним не визнавати право двох осіб на мирне зібрання, визнаючи при цьому право трьох осіб на його проведення. Ідея права на мирне зібрання, у центрі якого знаходиться соціальна комунікація, відповідно, вимагає того, щоб мінімально можлива кількість осіб могла його реалізувати. Отже, для визнання певного заходу зібранням необхідною є наявність щонайменше двох фізичних осіб [5, с. 185-186].

Виходить, що зібрання однієї особи не може бути поставлено під охорону та захист ст. 39 Конституції України. Проте з цього не випливає, що особа, яка має намір, наприклад, пікетувати будівлю уряду, має обов'язково робити це з іншими особами. Вона має право здійснити таке пікетування самостійно, при цьому вона не буде зобов'язана виконувати усі вимоги, які сформульовані щодо організації та проведення мирного зібрання. Тобто, вона не зобов'язана завчасно повідомляти компетентний орган про заплановане одноосібне пікетування будівлі уряду, приміром. Що ж до юридичної підстави такого пікетування, то її, на мій погляд, треба шукати у змісті ст. 34 Конституції України, яка гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Зрозуміло, що громадяни можуть самостійно обирати спосіб і форму висловлення своєї громадянської позиції, у тому числі й шляхом пікетування органів державної влади та/або органів місцевого самоврядування.

Мета зібрання

У міжнародних, європейських та українських документах, де йдеться про право мирних зібрань, не формулюється мета їх проведення, а це залишає або створює доволі широкі рамки у цьому питанні. Проте очевидно, що будь-який спільний захід проводиться для чогось або з огляду на щось, а відтак мирні зібрання слугують спільному досягненню певної мети. Таким чином, зібрання у певному місці людей, які не мають наміру досягти такої мети (зібрання без мети), не може бути охарактеризоване як зібрання у розумінні ст. 39 Конституції України. Натомість усвідомлення людьми, які зібралися у певному місці, певної мети, яка може бути досягнута спільними зусиллями, перетворює їх у спонтанне мирне зібрання, проведення якого не суперечить положенням Основного закону України.

Цілі, які можуть бути досягнуті

Конституція України та інші офіційні документи не визначають цілі, які можуть бути досягнуті шляхом (через) проведення мирного зібрання. Європейський суд з прав людини також у своїх рішеннях не дав чіткої відповіді на це питання.

Мета висловлення та формування поглядів

Практика Страсбурзького суду знає чимало випадків, коли особи, які зібралися разом, висловлювали свої погляди, формували їх або іншим чином ознайомлювали з ними громадськість [6]. Символічні форми вираження поглядів, у тому числі за допомогою жестів, а також мовчання, суд також розглядає у названому вище контексті [7]. Однак при цьому Комісія з прав людини визначила, що просте спілкування людей, які зібралися разом у певному місці, не є формою мирного зібрання, яке знаходиться під охороною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) [8]. З огляду на це, можна дійти висновку, що головною метою масових зібрань є вираження поглядів або їх формування. Зважаючи на тісний зв'язок права на вираження поглядів з правом мирних зібрань, останні з яких, як вже було наголошено, можуть виступати способом такого висловлення, можна було б припустити, що мирні зібрання мають обмежуватися лише такою метою, тобто слугувати способом висловлення поглядів. Проте такий висновок не можна однозначно визнати правильним. Так, Конвенція, фіксуючи право приватних осіб збиратися мирно, не обмежує такі збори лише політичною метою, створюючи тим самим для приватних осіб можливість брати участь не лише у політичному житті, але й захищати спільно інші свої права, свободи чи інтереси. Таким чином, обмін думками та поглядами з неполітичних питань є також можливим у межах реалізації права на мирні зібрання [5, с. 187-188].

Зазначимо, що у літературі наголошується на значенні права на мирні зібрання для вільного розвитку особистості через належність до певної групи. З огляду на це, робиться висновок, що зібрання може бути і виключно засобом розвитку особистості, а раз так, то може бути проведено з будь-якою метою, навіть з метою бути разом. Подібні заходи можуть проводитися, але їх варто ставити під охорону інших статей Конвенції (наприклад, похід сімейних пар через місто з вимогою дотримання таємниці приватного життя охороняється ст. 8 Конвенції). Відповідно, у центрі права мирних зібрань все-таки має знаходитися мета висловлення та формування поглядів [9, с. 57-58].

Змістовний аспект поглядів, які висловлюються (формуються) під час мирних зібрань

Доволі часто у літературі можна зустріти думку, що зміст поглядів, які висловлюються або формуються під час мирних зібрань, є політичним або таким, що пов'язаний з іншими важливими публічними питаннями [10, с. 191]. Ми ж підтримуємо іншу позицію, яка зводиться до того, що погляди, які висловлюються або формуються під час мирних зібрань, можуть стосуватися і приватних сфер як суспільного життя, так і приватних сфер життя окремих осіб. У іншому разі, зазначає Ш. Рипке, право на мирні зібрання не могло б бути розміщеним поряд з індивідуальними (особистісними) правами приватних осіб. Без можливості обговорення шляхом проведення мирних зібрань особистісної сфери остання була б неналежним чином захищеною [5, с. 190]. Крім цього, не варто залишати поза увагою також і те, що навіть під час мирного зібрання, присвяченого неполітичним чи суспільним питанням, може бути поставлено на обговорення або піддано оцінці певні політичні або державні рішення. Так, наприклад, під час виступу Мадонни у Києві співачка говорила про порушення основ демократії в Україні, що, відповідно, «наповнило» концерт політичним змістом, а масове зібрання людей, які прийшли на концерт, «перетворило» в учасників політичної акції.

Таким чином, сьогодні немає підстав для того, щоб обмежувати зміст поглядів, що висловлюються або формуються під час мирного зібрання, лише політичними або іншими публічними питаннями.

Коло учасників

На підставі системного та змістовного аналізу статей 8-12 Конвенції можна зробити висновок, що гарантоване Конвенцією право мирних зібрань поширюється також і на приватну сферу. Отож, коло учасників мирних зібрань не може бути обмеженим певною категорією осіб. У таких зібрання може брати участь будь-яка приватна особа незалежно від свого юридичного чи соціального статусу.

Ступінь організованості масового зібрання

У літературі можна зустріти думку, що масовим зібрання у розумінні ст. 11 Конвенції буде лише таке зібрання, організацією та проведенням якого керує певна особа чи декілька осіб [4, с. 347]. Проте такий підхід не узгоджується з положеннями як Конвенції, так і Конституції України, в яких не міститься жодного застереження щодо того, що мирне зібрання має в обов'язковому порядку бути кимось організованим. Завдяки цьому, на мою думку, стає можливим поширення охоронної сили Конвенції та Конституції України на спонтанні мирні зібрання.

Місце проведення зібрання

З огляду на насамперед політичне значення мирних зібрань передбачається, що останні проводяться у публічних місцях. Категорія «публічне місце» була деталізована у рішеннях Європейського суду з прав людини, який до останніх відніс громадські вулиці та площі [11].

Віднесення права мирних зібрань до кола прав, які реалізуються з метою вирішення важливих державних або інших публічних завдань, ще не означає, що приватні особи, які володіють цим правом, мають право збиратися у будь-якому публічному (громадському) місці. Так, судова практика виходить з того, що земельні ділянки, які перебувають у власності (користуванні) інших приватних осіб або юридичних осіб публічного права, можуть бути використані для проведення масового зібрання лише за умови, що останні слугують задоволенню публічних потреб, пов'язаних у тому числі з реалізацією комунікативних потреб. Якщо ця умова, яка має бути наперед визначена компетентним органом у титулі на ділянку, відсутня, то, відповідно, у приватних осіб не виникає гарантованого Конвенцією та Конституцією України права на проведення мирного зібрання на такій ділянці.

Разом з цим, не можна не згадати про одне з рішень Європейського суду з прав людини щодо свободи слова, в якому було наголошено, що якщо у приватної особи не залишається іншої можливості для висловлення поглядів, як зробити це на приватній території, то вона повинна отримати можливість це зробити, оскільки інакше реалізація зазначеного права буде повністю заблокована [12]. Однак не усі європейські автори схильні переносити цей приклад на сферу реалізації права мирних зібрань [13, с. 817]. У цьому рішенні суд засновувався на американському випадку, коли одне місто, фактично, повністю «належало» приватній особі, тобто переважна більшість його площі знаходилася у приватній власності [12]. За таких умов, відповідно, право висловлювати власні погляди могло бути реалізованим будь-де у межах цього міста. Вважаємо, що зазначені вихідні умови (зміст даного рішення) мають бути враховані також і під час вирішення питання про допустимість проведення мирного зібрання на території, що знаходиться у власності певної особи.

У разі бажання/необхідності проведення мирного зібрання на приватній ділянці, яка не використовується для задоволення публічних потреб чи реалізації публічних функцій, мають бути використані цивільно-правові механізми, тобто укладено договір між організатором мирного зібрання та власником ділянки щодо тимчасового користування нею.

Форми зібрань

Стаття 39 Конституції України надає право приватним особам самостійно приймати рішення щодо форми проведення мирного зібрання. В Основному законі названо кілька можливих форм мирних зібрань - збори, мітинги, походи і демонстрації. Проте зазначений перелік не можна вважати вичерпним. Він дає лише загальні орієнтири у цій сфері, якими можуть керуватися приватні особи під час прийняття рішення щодо вибору форми проведення мирного зібрання. Право самостійного вибору змісту та форми проведення мирного зібрання є проявом лібералізму, незалежності та дієздатності громадян [14].

З розвитком суспільства, а також засобів комунікації, які використовують його члени для задоволення власних соціальних потреб, стає зрозумілим, що форми мирних зібрань мають тенденцію до свого розширення. На думку європейських авторів, нині, поряд з такими традиційними формами мирних зібрань, як збори, демонстрації, походи, прийнятними є й інші, зокрема: пікети, сидячі демонстрації, мовчазні марші, «людські ланцюги», вело- та мотопробіги, а також специфічні музичні чи театралізовані вистави. Навіть захоплення та політично вмотивовані акції протесту можуть в окремих випадках розглядатися як акції, які перебувають під захистом права на мирні зібрання, оскільки останні використовуються з метою міжособистісної комунікації з питань, що мають публічне значення та характер [14, с. 101-102]. Разом з цим, це не означає, що приватні особи під приводом реалізації права на мирне зібрання можуть порушувати засади демократичної та правової держави, недотримуватися норм Конституції та законів. Гарантоване Конституцією України право на мирне зібрання закінчується там, де починається перешкоджання або застосування сили, яка може завдати шкоди правам та охоронюваним законом інтересам третіх осіб.

Отже, зараз мирні зібрання може бути проведено у формі: ходи, процесії (автомобільні, мото- та велопроцесії, а також процесії суден), музичних парадів (фестивалів), концертів, пікетів, блокувань, смартмобів, костюмованих виступів Детально про форми мирних зібрань див.: Мельник Р.С. Форми мирних зібрань та їх характеристика через призму статті 39 Конституції України / Р.С. Мельник [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://pravo.org.ua/politicreformandconstitutionslaw/humanrig hts/1553-ro man-melnyk. html..

Тривалість зібрання

Виходячи зі змістовної та сутнісної характеристики зібрання, стає зрозумілим, що мирні зібрання являють собою обмежений у часі захід. Мінімальна та максимальна тривалість мирного зібрання обмеженою бути не може. Ніяких обмежень не встановлено ні у Конвенції та Конституції України, ні у рішеннях судів. В окремих випадках мирні зібрання можуть тривати доволі довго.

Висновки. Отже, роблячи загальний висновок, варто підкреслити, що актуальність продовження доктринального вивчення права мирних зібрань і його окремих елементів виглядає безсумнівною. Значну допомогу тут може надати українським авторам європейська правнича наука і судова практика європейських судових установ, якими спільно напрацьовано величезний масив знань, теоретичних висновків щодо реалізації громадянами права на участь у мирних зібраннях. Упевнено можна стверджувати, що без глибокого й всебічного вивчення проблематики мирних зібрань громадяни України не зможуть повною мірою реалізувати надане їм Конституцією України відповідне право.

Список використаних джерел

право громадянин зібрання

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122.

3. Припинити системні порушення права на мирні збори! [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://maidanua.org/2012/06/majdan-monitorynh-prypynyty-systemni-porushennya-prava-na-myrni- zbory.

4. Gralla Rene Der Grundrechtsschtutz in Danemark, 1987.

5. Stefan Ripke Europaische Versammlungsfreiheit. Das Unionsgrundrecht der Versammlungsfreiheit im Grundrechtsschutzsystem aus Grundrechtecharta, EMRK und gemeinsamer Verfassungsuberlieferung. Mohr Siebeck Tubingen, 2012.

6. Entsch. v. 16.07.1980, DR 21, 138 (140) = Europaische Grundrechte-Zeitschrift) = 1981, 216 (216) - Christians against Racism and Facism (Demonstrationsmarsch auf offentlicher StraBe gegen rassistische und faschistische Ideologie).

7. EGMR, Urteil v. 26.04.1991, Serie A 202, s.23 (Nr.52) - Ezelin.

8. EKMR, Entsch. v. 27.10.1997, Nr. 33689/96 (Ziff.1) - Anderson et al. - gemeinsamer Aufenthalt auf dem Gelande eines Einkaufzentrum.

9. Wachinger Versammlungsrecht nach der EMRK, 1975.

10. Hoffmann-Reny Moglichkeiten der Grundrechteinschrankungen, 1976.

11. Urteil v. 09-07-2003, RJD 2003-Ш, 231 (255 [№ 56]) - Djavit An. Urteil v. 31-03-2005 (Nr. 266) - Adali.

12. EGMR, Urteil v. 06-05-2003, RJD 2003-VI, 185 (200). Nr 47. -Appleby et al.

13. Theory and Practice of the ECHR, 4. aufl. 2006. Brokdorf-Beschluss des BVerfG. Beschluss des Ersten Senats vom 14. Mai 1985 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.servat.unibe.ch/dfr/bv069315.html.

14. Versammlungsrecht: das hoheitliche Eingriffshandeln im Versammlungsgeschehen / Hartmut Brenneisen. - 4. Aufl. - Hilden/Rhld.: VDP Verl. Dt. Polizeiliteratur, 2011.

Размещено на Allbest.ru