Основоположні засади державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основоположні засади державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні

Явище «інвестиційна діяльність» є надзвичайно складним, оскільки в реальному житті держави (соціуму) воно охоплює найрізноманітніші сфери, галузі економічного життя: сферу науково-технічного, інноваційного прогресу; сферу державного управління економікою в цілому; сферу фінансово-банківської діяльності; сферу комерційної діяльності підприємств; сферу ціноутворення та ін. [4; 5, 5]. З одного боку, ці сфери є певним чином автономними, специфічними, а, з другого - вони тісно взаємодіють, є взаємозалежними. Звідси велику роль відіграє саме державне регулювання інвестиційниих процесів як в окремих сферах економічної, господарської діяльності, так і в усьому народногосподарському комплексі загалом.

Провідна роль держави з-поміж усіх суб'єктів інвестиційного процесу об'єктивно обумовлена саме тим, що держава володіє найбільшими фінансово-матеріальними, людськими ресурсами, організаційними важелями та іншими складовими.

Держава в інвестиційній політиці і діяльності є до того ж специфічним і унікальним суб'єктом:

1) вона є сама інвестором, що може вкладати кошти у будь-які (як правило великі) міжнародні та внутрішньодержавні проекти);

2) вона є великим об'єктом інвестицій, які приймає відповідно до державних інвестиційних політики і програм;

3) вона часто є виконавцем конкретних робіт, постачальником товарно-матеріальних цінностей, проектної документації і т. ін.

Однак, головне, як підкреслює, зокрема, Т.В. Майорова, «держава здійснює свої функції як суб'єкт інвестиційної діяльності через державну інвестиційну політику, завданням якої є розвиток інвестиційної діяльності, спрямований на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій» [2, 17]. Українські дослідники О. І. Бланк, П.В. Дзюба, В.Г. Федоренко та ін. часто при цьому вживають термін «інвестиційний клімат», під яким розуміють найсприятливіші умови щодо інвестування, здійснення інвестиційних планів і проектів.

Загалом держава сповна відповідає за так звану інвестиційну стратегію, під якою В.Г. Федоренко, зокрема, розуміє «систему вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства» [8, 20].

У свою чергу інвестиційна стратегія визначається такими основними критеріями:

а) висока узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції (плани, програми й окремі проекти);

б) ефективність (узгодженість) результатів і реальних витрат на їх досягнення;

в) визначеність за відповідними термінами, що пов'язані із досягненням конкретної мети;

г) максимальна оптимальність, що стосується поєднання очікуваного досягнення потрібної (прогнозованої) прибутковості та можливих ризиків і визначеності майбутнього періоду [8, 20].

Важливо при цьому нагадати доречне визначення видатного економіста А. Сміта відносно того, що «держава виконує лише ті функції (в інвестуванні. - М.Ш.), які не може виконати окремий індивід або робить він це економічно неефективно» [3, 770].

Проблема державного регулювання інвестиційної діяльності багато в чому обумовлена класифікацією інвестицій, їх характером і особливостями. Маємо обов'язково брати до уваги таку їх класифікацію:

а) за об'єктом вкладання:

• реальні інвестиції (кошти у матеріальні і нематеріальні активи);

• фінансові інвестиції (цінні папери, депозити, цільові банківські вклади);

б) за ступенем ризику:

• безстрокові (в Україні облігації внутрішньої позики, короткострокової дії);

• ризикові (інвестиції з припустимим, критичним та катастрофічним рівнем);

в) за регіональним аспектом:

• внутрішні (господарська діяльність певної держави);

• зовнішні (інвестування поза межами певної держави);

г) за характером участі (дії) інвестора:

• прямі (особиста участь інвестора в інвестуванні);

• непрямі (за участю фінансових попередників);

д) за періодом інвестування:

• короткострокові (до року);

• середньострокові (від 1 до 3-х років);

• довгострокові (понад 3 роки);

е) за формами власності:

• приватні (кошти громадян, підприємств недержавної форми власності);

• державні (бюджетні кошти, кошти держустанов і підприємств);

• змішані (дві попередні форми);

ж) за характером практичного використання капіталу інвестування:

• початкові інвестиції (їх капітал уперше сформовано);

• реінвестиції (вкладання капіталу, вивільненого з попередніх інвестицій);

• дезінвестиції (капітал, вивільнений з інвестиційної діяльності загалом).

Викладена вище класифікація є базисом для формування державної інвестиційної політики загалом, та формування конкретних планів і проектів інвестиційної діяльності.

Провідна роль держави у формуванні та практичному здійсненні державної інвестиційної політики закріплюється, як правило, юридично. В Україні, зокрема, це зроблено Законом України «Про інвестиційну діяльність» [6], в якому міститься навіть окремий розділ ІІІ «Державне регулювання інвестиційної діяльності». Спеціальні статті цього розділу містять: цілі державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 11); форми державного регулювання інвестиційної діяльності (ст. 12); порядок прийняття рішень щодо республіканських державних інвестицій (ст. 13); порядок розміщення державного замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві (ст. 14); державна експертиза інвестицій (ст. 15); регулювання інвестиційної діяльності Верховною Радою Кримської АРСР та місцевими радами народних депутатів (ст. 16); ціноутворення в інвестиційній діяльності (ст. 17).

У згаданому Законі України зазначено, що «Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики» (ст. 11).

Українські економісти О.А. Кириченко і С.А. Єрохін роль держави в інвестиційній діяльності вбачають не лише як координаційну, а й, головним чином, як стимулятор інвестиційної діяльності [1]. «Важливим аспектом державної інвестиційної політики, - зазначають вони, - є розвиток системи захисту інвестиційних капіталів інвесторів. З урахуванням цього збільшення обсягу інвестицій залежатиме від покращання макро - економічної ситуації в Україні в цілому та від розробки центральними, регіональними органами і органами місцевого самоврядування дієвих механізмів удосконалення економічного, нормативно-правового, інформаційного забезпечення, пов'язаного з державним управлінням інвестиційною діяльністю як потужним стимулятором розвитку ринкових відносин» [1, 75].

Враховуючи, що інвестиційний процес сам по собі є багатоаспектним, має різні напрями інвестування, у кожній державі є власні державні органи та спеціальні установи, що регулюють ці процеси. В Україні, зокрема, це: Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів та інші галузеві міністерства (відповідно до їх функцій), Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Державне агентство України з інвестицій та інновацій, Антимонопольний комітет, Українська фондова біржа.

Кожний із зазначених органів має власні, лише йому притаманні функції в інвестуванні. За важливістю безпосереднього впливу на інвестиційні процеси це має такий вигляд:

• Національний банк України (центральний банк України), який, крім загальної фінансової політики в державі, координації банківської діяльності тощо, «здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій» [1, 79].

• Антимонопольний комітет України. Головне завдання - забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Він бере активну участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України.

• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Вона тісно співпрацює з органами регулювання ринку капіталів інших країн, з міжнародними організаціями та іноземними інвесторами тощо.

* Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг дбає про проведення єдиної політики держави у сфері надання фінансових послуг, сприяє інтеграції у європейський та світовий ринки фінансових послуг і т. ін.

Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в інвестиційній сфері є державне агентство України з інвестицій та інновацій. Основними його функціями є:

а) участь у формуванні та забезпеченні практичної реалізації державної політики у сфері інвестицій та інвестиційної діяльності;

б) формування дієвої національної інноваційної системи для забезпечення проведення ефективної державної інноваційної політики;

в) координація діяльності центральних органів виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності [2, 19].

Важливо при цьому, що, відповідно до своїх завдань та функцій [7], політика держ - інвестицій: розробляє та подає пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері інвестицій та інвестиційної діяльності; визначає розміри бюджетних коштів, що пов'язані з інвестиційними програмами і проектами; займається розробкою пропозицій по фінансовій підтримці суб'єктів інвестиційної діяльності; займається залученням у вітчизняну економіку зовнішніх іноземних інвестицій; формує базу даних на інвестиційні, у тому числі міжнародні проекти і програми; визначає порядок конкурсного відбору інвестиційних програм і проектів та ін.

Відтак, саме державі відводиться пріоритетна роль у формуванні та реалізації інвестиційної політики. Це - світова практика.

Література

інвестиційний організаційний правовий

1. Кириченко О.А. Інвестування: Підруч. / О.А. Кириченко, С.А. Єрохін. - К.: Знання, 2009. - 573 с.

2. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність: Підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Т.В. Майорова. - К.: Центр учбової л-ри, 2009. - 472 с.

3. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочер - ного [Текст]. - К.: Вид. центр «Академія», 1997. - 463 с.

4. Петришина Н. Функції держави в економічних системах / Н. Петришина // Банківська справа [Текст]. - 2007. - №2. - С. 67-83.

5. Польшаков В. І. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. [Текст] / В. І. Польшаков, Н.В. Ткаленко. - К.: Кондор, 2009. - 172 с.

6. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. №1560-ХІІ. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/1560-12

7. Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвести - цій» від 03.06.1992 р. // Закони, постанови та інші акти, прийняті Верховною Радою на п'ятій сесії (січень-липень 1992 р.) [Текст]. - К., 1992. - Ч. 2.

Размещено на Allbest.ru