Запобігання вчиненню насильства у сім'ї в Україні й у світі відноситься до одного з пріоритетних завдань держави і суспільства у сфері захисту прав людини.

При цьому рівень захисту людини від домашнього насильства, здатність держави створити умови для формування системи ненасильницьких відносин у сімейному середовищі можуть бути визнані індикатором ефективності усього механізму забезпечення прав і основоположних свобод людини і громадянина.

Слід відзначити, що в Україні створено організаційно-правові основи запобігання і протидії насильству в сім'ї. Починаючи з 2001 р. діє спеціальний закон, а на його виконанім прийняті підзаконні акти, що конкретизують порядок його виконання; на центральному і місцевих рівнях функціонують органи влади, на які безпосередньо покладено функції з попередження насильства у сім'ї; існує мережа неурядових організацій, що беруть участь у протидії насильству в сім'ї, в тому числі й міжнародних; постійно проводиться моніторинг стану дотримання законодавства у сфері попередження насильства.

Втім, українська модель попередження насильства у сім'ї не може бути визнана ефективною та досконалою. Наприклад, за даними окремих соціологічних досліджень, близько половини (44 %) населення України особисто зазнавали насильство у сім'ї впродовж життя; майже в кожній другій родині (49 %) стикалися з цією проблемою; 45 % та 59 % населення України знають про проблему домашнього насильства у сім'ях свого близького та далекого оточення відповідно; 35 % українців стикалися з психологічним насильством (найчастіше це постійне приниження та контролююча поведінка), 21 % - з фізичним (побиття, а також замикання, зв'язування, примушення стояти в нерухомому положенні), 17 % - з економічним (примушення звітувати за кожну копійку, присвоєння обманним шляхом чи знищення майна), 1 % - з сексуальним насильством (насильне примушення до статевого акту) [1]. За інформацією Міністерства соціальної політики України, щороку в Україні фіксується понад 100 тисяч випадків насильства в родинах: у 2010 р. - 110 тис.272 звернення щодо насильства в сім'ї, з них надійшли від жінок - 96 тис.152; чоловіків - 8 тис.683; у 2011 р. - 126 тис.514 звернень щодо насильства в сім'ї, з них надійшли від жінок - 113 тис.872; чоловіків - 11 тис.861; у 2012 р. ПОтис.2 звернення щодо насильства в сім'ї, з них надійшли від жінок - 93 тис.402; чоловіків - 15 тис.902.

До причин, які негативно впливають на ситуацію щодо попередження насильства у сім'ї, можна віднести й недостатнє врегулювання форм взаємодії міліції та громадських організацій в українському законодавстві.

Так, Законом України "Про попередження насильства у сім'ї" на органи внутрішніх справ не покладається обов'язок взаємодіяти з громадськими організаціями у сфері попередження насильства в сім'ї. Натомість, загальні засади спільної діяльності підрозділів ОВС, які уповноважені протидіяти насильству в сім'ї, та громадськості регулюються нормами законів України "Про міліцію" та "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" і конкретизуються у галузевих актах МВС, які визначають статус служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах дітей.

Проблематика протидії насильства у сім'ї в цілому та взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості у цій сфері, ще не стала предметом ґрунтовних наукових розвідок українських вчених. Фрагментарно вона висвітлювалася на шпальтах досліджень, присвячених загальним питанням організації взаємодії міліції і громадськості у профілактиці правопорушень (С.М. Алфьоров, А.А. Аносєнков, І.П. Голосніченко, Г.В. Джагупов, Ф.К. Думко, О.М. Бандурки, А.Т. Комзюк, О.М. Клюев, І.О. Панов, Г.О. Пономаренко, Д.В. Приймаченко, М.О. Тучак, Х.П. Ярмакі), або ж у контексті діяльності суб'єктів попередження насильства у сім'ї (А.Б. Блага, О.В. Бойко, В.О. Брижик, ПО. Власов, Т І. Возна, Т.М. Журавель, Д.Г. Заброда, Т.Г. Зайцева, А.В. Запорожцев, О.В. Ковальова, О.О. Кочемировська, К.Б. Левченко, Ю.В. Лисюк, В.О. Негодченко, Г.О. Христова).

У ряді досліджень вказаних авторів використовуються положення законодавства інших держав при висвітленні систем попередження насильства у сім'ї. Втім, характеристика форм взаємодії поліції (міліції) та громадськості у попередженні насильства у сім'ї за матеріалами держав-членів СНД у цій публікації пропонується вперше.

До основних завдань цієї статті віднесено: характеристика законодавчого досвіду держав-членів СНД щодо закріплення форм взаємодії поліції (міліції) та громадськості у попередженні насильства у сім'ї та визначення можливості його використання для удосконалення законодавства України.

Спробу удосконалити норми щодо взаємодії органів державної влади і громадськості у попередженні насильства у сім'ї здійснено у деяких законопроектах. Так, у проекті закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", внесеному Кабінетом Міністрів України (реєстр. № 2539 від 14.03.2013 р.) визначається, що органи внутрішніх справ: взаємодіють з". громадськими об'єднаннями, діяльність яких спрямована на запобігання та протидію домашньому насильству" [2].

На жаль, перелік форм цієї взаємодії та порядку її здійснення ані в чинному законі, ані в останньому, зареєстрованому у Верховній Раді законопроекті, не визначені.

Така прогалина, на нашу думку, не сприятиме активності ОВС щодо залучення громадських організацій до участі у заходах із попередження насильства у сім'ї у зв'язку із відсутністю чіткого переліку спільних дій міліції та інституцій громадянського суспільства, а отже - взаємодія залишиться пріоритетним завданням для громадськості.

З метою обгрунтування пропозицій для удосконалення норм закону, що регулює взаємодію міліції і громадськості у попередженні насильства у сім'ї, пропонується вивчити законодавчий досвід інших держав.

Критеріями відбору держав, чий досвід буде проаналізовано, пропонується визнати: спільність ситуації у галузі попередження насильства у сім'ї, наявність законодавчих норм, які регулюють питання взаємодії, існування позитивного досвіду щодо взаємодії поліції (міліції) у цій сфері; подібність правоохоронних структур, на які покладають обов'язки щодо організації співробітництва із населенням; впровадження у них рекомендацій міжнародних організацій щодо удосконалення законодавства і практики боротьби з сімейним насильством.

Так, аналіз ст.17 закону Республіки Білорусь "Про засади діяльності щодо профілактики правопорушень" свідчить, що до форм спільної діяльності суб'єктів профілактики насильства у сім'ї віднесено: інформаційно-просвітницька робота із попередження насильства у сім'ї; підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів з питань профілактики насильства у сім'ї; проведення комплексних профілактичних заходів [3].

Взаємодія і координація діяльності суб'єктів профілактики побутового насильства у Казахстані покладається на уряд, місцеві представницькі та виконавчі органи, а також комісії у справах жінок і сімейно-демографічної політики та у справах неповнолітніх і захисту їх прав (ст. ст.6-9 закону Республіки

Казахстан "Про профілактику побутового насильства") [4]. Цим же законом визначено компетенцію органів внутрішніх справ та організацій з надання допомоги (ст. ст.10 та 15 відповідно). Останні можуть бути створені фізичними та юридичними особами у порядку, встановленому законодавством Казахстану.

Незважаючи на відсутність у тексті казахстанського закону переліку форм взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості, тлумаченням положень ст. ст.10 та 15 дозволяє до них відносити: участь у розробці проектів нормативних правових актів з питань профілактики побутового насильства; організація спеціальних навчальних курсів з питань профілактики побутового насильства для співробітників ОВС; інформування ОВС про факти побутового насильства або загрозу їх вчинення; здійснення правороз'яснювальної роботи з питань профілактики побутового насильства.

Деталізація повноважень казахських ОВС у сфері протидії домашньому насильству здійснена в "Інструкції з організації роботи підрозділів органів внутрішніх справ Республіки Казахстан щодо захисту жінок від насильства". Зокрема, формами взаємодії ОВС і громадськості також визнано внесення пропозицій до громадських об'єднань щодо: розгляду проблемних питань з попередження насильства стосовно жінок; необхідності застосування заходів впливу до посадових осіб державних та недержавних структур; удосконалення організації роботи державних органів і громадських об'єднань з попередження і припинення насильства стосовно жінок; використання можливостей психологів, соціологів, медичних працівників та інших спеціалістів з питань реабілітації жертв насильства [5].

Законом Республіки Таджикистан "Про попередження насильства у сім'ї" визнано, що". участь громадськості, державних органів, приватних і громадських організацій у соціально-правовій системі охорони життя і здоров'я членів сім'ї" є принципом попередження насильства в сім'ї (ст.5) [6]. При цьому серед суб'єктів, відповідальних за попередження насильства у сім'ї, цей закон називає й". органи громадської самодіяльності, підприємства, установи, інші організації та громадян Республіки Таджикистан". У подальшому для характеристики спільної діяльності суб'єктів попередження насильства у сім'ї використовується термін "співробітництво" (ст. ст.9-16). Щодо органів внутрішніх справ, то серед їх повноважень виокремлено "участь у розробці та реалізації програм щодо попередження насильства у сім'ї і співробітництво з іншими суб'єктами попередження насильства у сім'ї". Слід відзначити, що у вказаному законі використовується фраза". здійснення інших повноважень, визначених нормативно - правовими актами республіки Таджикистан". Таке викладення норми права надає можливість ОВС Таджикистану використовувати для протидії насильству в сім'ї й інші повноваження, надані їм законом.

Молдавський законотворець визначає, що МВС "співробітничає з неурядовими організаціями, з фізичними та юридичними особами, котрі залучаються до діяльності з попередження і припинення насильства у сім'ї", а "співробітництво з громадянським суспільством з метою попередження і припинення насильства у сім'ї" безпосередньо відносить до повноважень органів внутрішніх справ (на рівні спеціалізованих структур). При цьому "співробітництво органів публічного управління з громадянським суспільством і міжнародними організаціями" є принципом цієї діяльності (ст.8,5) [7].

Дещо відмінні форми взаємодії у галузі запобігання домашньому насильству передбачені у законодавстві Киргизстану. їх особливість полягає в існуванні у цій державі специфічних інститутів громадянського суспільства, традиційних для киргизької культури: судів аксакалів та місцевих кенешів. Відповідно до закону Республіки Киргизстан "Про соціально-правовий захист від насильства у сім'ї" органи внутрішніх справ спільно із зазначеними суб'єктами та іншими органами публічної влади". розробляють програми з попередження сімейного насильства, вивчають причини та умови, що йому сприяють, проводять роз'яснювальну роботу з різними соціальними групами населення" [8].

Законодавство Грузії не містить переліку форм взаємодії поліції і громадськості у сфері попередження насильству у сім'ї, хоча і вказує, що воно спрямоване на". забезпечення співробітництва між різними установами з метою протидії насильству в сім'ї та його ліквідації" (ст.2) [9].

За відсутності у Російській Федерації спеціалізованого закону, який би регулював суспільні відносини у галузі попередження насильства у сім'ї, форми взаємодії суб'єктів протидії цьому негативному явищу конкретизуються в актах Президента та Уряду РФ, а також у федеральних, регіональних й міжгалузевих підзаконних актах. Позитивним слід визнати використання угод, регламентів, стандартів взаємодії між суб'єктами профілактики сімейному насильству.

Наприклад, в угоді про організацію міжвідомчої взаємодії щодо протидії жорстокому поводженню і насильству стосовно дітей, затвердженого адміністрацією Аксайського району 29.12.2011 р. № 958, встановлено порядок реагування органів публічної влади та місцевого самоврядування на факти насильства у сім'ї [10]. Подібний порядок встановлено регламентом взаємодії органів і установ системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх Киштимського міського округу з питань захисту дітей від жорстокого поводження [11]. Форми взаємодії міліції та штабів народних дружин у м. Москві визначені у відповідному регламенті [12].

На нашу думку, використанім регламентів взаємодії як адміністративних актів, які встановлюють загальні правила діяльності органів публічної влади щодо реалізації їхніх повноважень та взаємодії між ними й іншими суб'єктами попередження насильства у сім'ї, дозволить не лише унормувати спільну діяльність ОВС і громадськості у цій сфері, а й перевести цей процес у площину відповідальності за виконання узгоджених заходів.

Розглянуті положення дозволять зробити такі висновки: по-перше, у законодавстві держав-членів СНД не закріплено перелік форм взаємодії як між суб'єктами попередження насильства в сім'ї, так і між органами внутрішніх справ і громадськістю; по-друге, конкретні форми взаємодії врегульовані підзаконними правовими актами: інструкціями, угодами, регламентами; по-третє, слід визнати позитивним запровадження регламентів взаємодії, як форми упорядкування відносин між органами внутрішніх справ та громадськими організаціями, які залучаються до протидії насильству в сім'ї.

Література

2. Про запобігання та протидію домашньому насильству": проект закону України: від 14.03.2013 р., реєстр. №2539 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wl. с 1. rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_l? рВ511=46129.

3. Закон Республики Беларусь "Об основах деятельности по профилактике правонарушений": от 04.01.2014 г., № 122-3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravo. by/main. aspx? guid=3 871 &р0=Н 114 00122&pl=l&p5=0.

4. Закон Республики Казахстан "О профилактике бытового насилия": 04.12.2009 г., № 214-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.pavlodar.com/zakon/? dok=04512&all=all.

5. Инструкция по организации работы подразделений органов внутренних дел Республики Казахстан по защите женщин от насилия [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.unesco. kz/cgi-bin/library?

6. Закон Республики Таджикистан "О предупреждении насилия в семье": от 19.03.2013 г., № 954 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://base. spinform.ru/show_doc. fwx? rgn=59053#A000000028.

7. Закон Республики Молдова "О предупреждении и пресечении насилия в семье": от 01.03.2007 г., № 45-XVI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://base. spinform.ru/show_doc. fwx? rgn=22266.

8. Закон Республики Киргизстан "О социально-правовой защите от насилия в семье": от 31.01.2003 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mkk.gov. kg/index. php? searchword=%D0%BD%D0%B0%D 1 %81 %D0%B8%D0%BB%D0%B 8%D 1 %8E&orderi ng=newest&searchphrase=all&limit=20&option =com_search&lang.

9. Закон Республики Грузия "Об искоренении домашнего насилия, защите и помощи жертвам насилия": от 25.05.2006 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ginsc.net/home. php? option=libdoc&type=l aw&author=org010&lang=ru.

10. Приложение к постановлению Администрации Аксайского района "О межведомственном взаимодействии по противодействию жестокому обращению и насилию в отношении детей": от 29.12.2011 г., № 958 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.aksayland.ru.

11. Регламент взаимодействия органов и учреждений системы профилактики безнадзорности и правонарушений несовершеннолетних Кыштымского городского округа по вопросу защиты детей от жестокого обращения: Проект: от 29.11.2011 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.adminkgo.ru/ky shtym/21.09.11. doc.

12. Регламент взаимодействия Управлений внутренних дел по административным округам города Москвы, отделов внутренних дел по районам г. Москвы со штабами народных дружин административных округов и районов города Москвы в организации совместной работы милиции и народных дружинников по обеспечению общественного порядка, предупреждению и пресечению правонарушений: от 03.03.2010 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uprava-lefortovo.ru/ item2653.