Громадський контроль у сфері надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ: проблемні питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

0.0. Попова, Державний науково-дослідний інститут МВС України

А.П. Калініченко, канд. юрид. наук, Державний науково-дослідний інститут МВС України

Однією з умов стабільності в Українській державі є ефективна виконавча влада. Саме ця інституція значною мірою впливає на формування відповідної громадської думки, виконуючи роль своєрідного «посередника» між державою і народом, зокрема, через надання адміністративних послуг.

Механізм адміністративно-правового регулювання надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ, - це досить складна, розгалужена, система, елементами якої є засоби забезпеченім законності, в тому числі в діяльності адміністративних органів з надання адміністративних послуг. їх сутність полягає у встановленні відповідності управлінських рішень і дій законам та іншим нормативно-правовим актам шляхом здійснення контролю.

Проблематика контролю в адміністративній сфері, зокрема, його теоретичні аспекти, розглядалися в працях таких учених, як: Е.А. Афоній, Ю.П. Битяк, В.Б. Авер'янов, О.М. Клюев та інші. Проте сьогоднішні події в Україні свідчать про недостатнє практичне використання напрацьованих знань, у тому числі й потенціалу громадського контролю. Тому метою даного дослідження є визначення проблемних аспектів, що негативним чином позначаються на ефективності здійснення громадського контролю в сфері надання адміністративних послуг органами внутрішніх справ і вироблення дієвих механізмів підвищення якості цих послуг.

Основною метою контрольної діяльності, в тому числі у сфері надання адміністративних послуг ОВС, є поліпшення і сприяння ефективній роботі підконтрольних органів, відповідності їх діяльності визначеним суспільним інтересам.

Контроль забезпечує систематичну перевірку виконання законів України, інших нормативних актів, додержання дисципліни і правопорядку та полягає у втручанні контролюючих суб'єктів в оперативну діяльність підконтрольних органів, надання їм обов'язкових для виконання вказівок, припиненні, зміні чи скасуванні актів управління, вживанні заходів примусу щодо підконтрольних органів [1, с.224].

Отже, зміст контрольної діяльності полягає в тому, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт (МВС як центральний орган виконавчої влади, структурний підрозділ ОВС тощо) виконує покладені на нього завдання та реалізовує свої функції в межах повноважень, зокрема, у сфері надання адміністративних послуг [2, с.525] через проведення планових і позапланових заходів, перевірок, ревізій, оглядів, обстежень тощо (ч.2 ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності)» [3].

В юридичній теорії та практиці зустрічається ряд класифікацій контролю за діяльністю державних органів, які залежать від вибору критерію, на підставі якого вона здійснюється. Вибір такого критерію багато в чому зумовлений потребами практики, тому особливості контролю в сфері надання адміністративних послуг ОВС, на наш погляд, доречно було би розглядати відповідно до характеру організаційних зв'язків суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом (ідея використання зазначеного критерію належить В.Б. Авер'янову [4]), а саме: зовнішнього, що здійснюється органами та установами, які не входять до системи органів внутрішніх справ; внутрівідомчого - здійснюється органами-координаторами у межах керованої ними системи [5].

Крім того, за суб'єктами, що здійснюють такий контроль у системі державного управління, зокрема у системі правоохоронних органів, відповідно до ст.6 Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» розрізняють такі види контролю з боку:

- законодавчої влади (парламентський контроль);

- Президента України та його апарату (президентський контроль);

- Кабінету Міністрів України (урядовий контроль);

- центральних органів виконавчої влади;

- місцевих органів виконавчої влади;

- органів судової влади;

- органів місцевого самоврядування;

- громадськості (громадський контроль) [6].

Як бачимо, існує досить багато суб'єктів контрольної діяльності. Особливість більшості з них полягає в тому, що вони належать до системи влади, як і контрольовані об'єкти. Такими суб'єктами є: Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, органи виконавчої влади, місцеві органи влади, судові органи тощо. Така специфіка позначається на якості контрольної діяльності та на її соціальних наслідках. Тому очевидною є необхідність використання альтернативних форм контролю, наприклад соціального.

Громадський контроль є різновидом соціального контролю і хоча він не є основним з точки зору інтенсивності та обсягів здійснюваних заходів, набуває дедалі більшого значення в українському суспільстві. Це пояснюється його характерними особливостями, як- то: неупередженість, незаангажованість суб'єктів відповідної контрольної діяльності, а також зростанням свідомості та впливовості громадськості, зокрема, її духовними, організаційними та іншими ресурсами.

Його основні відмінності від інших видів контролю полягають у тому, що, по-перше, громадський контроль здійснюється саме громадськістю, і, по-друге, що у процесі здійсненім громадського контролю контролюється виконання саме соціальних завдань, безпосередньо пов'язаних із захистом і реалізацією прав і свобод громадян, задоволенням та узгодженням соціальних потреб та інтересів населення [7].

Залучення громадськості до здійснення контролю, особливо за діяльністю органів внутрішніх справ з надання адміністративних послуг, має ряд позитивних наслідків, серед яких:

- підвищення захищеності населення;

- поліпшення якості надання адміністративних послуг (обслуговування суб'єктів звернення);

- підвищення ефективності діяльності контрольованого суб'єкта, у тому числі право- застосовної;

- зниження рівня корупції;

- підвищення рівня довіри громадян до влади;

- якісне поліпшення стосунків органів влади і населення;

- позитивне сприйняття громадськістю та сприяння в реалізації ініціатив та реформ, що проводяться у державі й, як наслідок, налагодження стабільності в суспільстві.

Громадський контроль за діяльністю органів внутрішніх справ, як складової правоохоронних органів держави, здійснюється, у тому числі на підставі Закону України «Про цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», згідно з p.V ст.19 якого громадяни України беруть участь у здійсненні цивільного контролю над Воєнною організацією держави та правоохоронними органами як через громадські організації, членами яких вони є, через депутатів представницьких органів влади, так і особисто шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та його представника у справах захисту прав військовослужбовців або до іншого державного органу в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян» [6].

Слід зазначити, що однією з передумов результативності здійснення громадського контролю є функціонування в структурі органу виконавчої влади підрозділу з питань взаємодії з громадськістю.

В системі МВС такий структурний підрозділ було створено у 1992 році. Сьогодні це Управління зв'язків з громадськістю (далі - Управління), основним завданням якого є організація взаємодії органів внутрішніх справ із засобами масової інформації та громадськістю з метою інформування населення про результати роботи міліції у боротьбі зі злочинністю та підтриманні громадського порядку в державі, профілактики правопорушень, формування позитивного іміджу міліції.

При цьому, на офіційному сайті МВС України йдеться про позитивні напрацювання Управління, зокрема, щодо систематичного інформування населенім про діяльність органів внутрішніх справ, плідної співпраці з органами масової інформації ЗМІ, проведення імі- джевих заходів, спрямованих на привернення уваги громадськості до діяльності міліції, популяризацію професії правоохоронця, здійснення відповідної видавничої діяльності, проведення творчих конкурсів МВС України [8].

Зазначене свідчить про односторонній, вибірковий характер такої співпраці, фактичне відсторонення громадськості від безпосередньої діяльності ОВС, що не відповідає у повній мірі значенню поняття «співпраця» та не сприяє розумінню й адекватному оцінюванню суспільством діяльності органів внутрішніх справ.

При цьому, слід зазначити, що існує позитивний досвід плідної комунікації МВС і громадськості в забезпеченні прав і свобод людини та громадянина. Прикладом є функціонування, створених протягом 2005-2010 рр. Міністерством внутрішніх справ України за сприяння неурядових організацій інституцій, важливих для встановлення громадського контролю над діяльністю міліції та її відповідності міжнародним стандартам в галузі прав людини, серед яких: Громадська рада із забезпечення прав людини при МВС і його регіональних управліннях (з 2005 р.); Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ (далі - УМДПЛ) (з 2008 р.).

Ця інституція була унікальним підрозділом для Україні, який з 2008 по 2010 роки виконував, по суті, функції Поліцейського омбудсмена, за такими напрямками: контроль за дотриманням прав людини працівниками ОВС; аналіз українського законодавства у сфері захисту прав людини; підготовка аналітичних та інформаційних матеріалів, пов'язаних з проблематикою дотримання прав людини; популяризація знань про права людини серед працівників державних установ; проведення опитувань громадської думки, спрямованих на оцінку ефективності роботи міліції; розробка та реалізація форм участі громадськості в цивільному контролі за дотриманням прав людини у правоохоронній діяльності; створення спеціальної мережі моніторів за діяльністю правоохоронців; підготовка періодичних аналітичних звітів щодо дотримання прав людини в українській міліції [9].

Наразі УМДПЛ приділяє широку увагу моніторингу якості надання адміністративних послуг ОВС. Так, у 2013 році вийшло друком науково-практичне видання «Адміністративні послуги МВС та ДМС: Аналіз правових засад надання та результати соціологічного дослідження» [10].

Слід зазначити, що запорукою успіху УМДПЛ стало те, що ця організація була створена з колишніх працівників правоохоронних органів. Як професіонали, вони спроможні адекватно оцінити ту чи іншу ситуацію, специфіку роботи, реальний внесок працівника ОВС, а як громадяни - рівень забезпечення прав і свобод людини та громадянина. На нашу думку, створення такої інституції сприяло би гармонізації відносин між правоохоронними органами і громадськістю.

Слід також зазначити, що негативним чинником у забезпеченні контролю за діяльністю органів виконавчої влади є законодавча неврегульованість і невизначеність, зокрема, процедурних аспектів адміністративно-правових відносин в Україні, в тому числі (у сфері контрольної діяльності, діяльності з надання адміністративних послуг взагалі, та адміністративних послуг ОВС зокрема).

Отже, якісне поєднання державного і громадського контролю, конструктивна співпраця громадських організацій з органами влади, зокрема і в контрольній діяльності, усвідомлення того, що саме людина в Україні є найвищою соціальною цінністю [11] сприятиме підвищенню ефективності та якості роботи адміністративних органів, у тому числі з надання адміністративних послуг.

адміністративний послуга контроль регулювання

Література

1. Адміністративне право України : підручник для юрид. вузів і фак. / [Ю. П. Битяк, В. В. Богуцький, В. М. Гаращук та ін.] ; за ред. Ю. П. Битяка. - X. : Право, 2001. - 528.

2. Адміністративне право України : підручник / Колпаков В. К., Кузьменко О. В. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 539 с.

3. Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 р., № 877-V // Офіційний вісник України. - 2007. - №44.-Ст. 1771.

4. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник : у 2 т. / ред. кол.: В. Б. Авер'янов (голова). - К. : Вид-во «Юридична думка», 2004- . - Т. 1. Загальна частина. - 2004. - 584 с.

5. Клюев О. М. Поняття та сутність контролю, що здійснюється правоохоронними органами / О. М. Клюев // Юридична наука і практика. - 2011. - № 1. - С. 52-56.

6. Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» : від 19.06.2003 р., № 975-IV // Офіційний вісник України. - 2003. - № 29. - Ст. 1440.

7. Конституція України : від 28.06.1996 р., № 254к/96-ВР // ВВР України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Размещено на Allbest.ru