Зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення

Гичка К.І.,

здобувач кафедри судочинства Навчально-наукового юридичного інституту ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Стаття присвячена аналізу особливостей змісту заяв про встановлення факту, що має юридичне значення. Автор наводить загальні та спеціальні вимоги, визначені Цивільним процесуальним кодексом України, до змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Також зазначено підстави для залишення заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, без руху, а також запропоновано спеціальний порядок звернення до суду в справах окремого провадження з вимогою про захист невизнаного права.

Ключові слова: заява про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник, позов, позовна заява, окреме провадження, вимоги до заяви, мета встановлення юридичного факту.

Статья посвящена анализу особенностей содержания заявлений об установлении факта, имеющего юридическое значение. Автор называет общие и специальные требования, которые определены Гражданским процессуальным кодексом Украины к содержанию заявления об установлении факта, имеющего юридическое значение. Определены основания оставления заявления об установлении факта, имеющего юридическое значение, без движения, а также предложен специальный порядок обращения в суд по делам особого производства с требованием о защите непризнанного права.

Ключевые слова: заявление об установлении факта, имеющего юридическое значение, иск, исковое заявление, особое производство, требования к заявлению, цель установления юридического факта.

The article is devoted to the analysis of the peculiarities of the content of the statement for the establishing of a fact, which has a legal significance. The author defines the general and special requirements, which are defined by the CPC of Ukraine to the content of the statement on the establishing of a fact of legal significance. The article also defines the grounds for abandoning the statement for the establishment of a fact of legal significance without movement, as well as proposes a special procedure for applying to a court in cases of separate proceedings with a claim for the protection of an unrecognized right.

Key words: statement for establishing of fact, that has legal value, applicant, claim, statement of claim, separate pro-ceedings, requirements for application, goal of establishing legal fact. заява суд юридичний цивільний

Постановка проблеми. Вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, чітко визначені в ст. 318 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України. Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна також відповідати загальним вимогам, передбаченим у ст. 175 ЦПК України, змісту і форми позовних заяв. Закономірно постає питання, в якій саме частині загальні положення ЦПК України можуть бути застосовані до заяв у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Зважаючи на особливу природу справ та прикладний характер окресленої проблематики, доцільним здається проведення дослідження змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Стан опрацювання. Серед учених, які досліджували окреслену нами наукову тематику, варто зазначити таких, як: Ю.В. Білоусов, У.Г. Воробель, B.В. Комаров, В.П. Фенич, А.Ю. Францифоров, C. Я. Фурса, В.В. Ярков, М.М. Ясинок.

Актуальність наукового дослідження обґрунтована відсутністю серед сучасних досліджень наукових праць, присвячених особливостям змісту заяви в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Посилює необхідність проведення наукового пошуку в окресленій правовій проблематиці ухвалення змін до ЦПК України.

Метою статті є з'ясування змісту заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а також визначення спеціальних вимог, передбачених для такої категорії справ.

Виклад основного матеріалу. Виникнення особистих і майнових прав фізичних осіб, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами. Здебільшого вони підтверджуються різними свідоцтвами, довідками й іншими документами, що видаються громадянам адміністративним порядком. Проте не завжди особа має можливість довести документально, що той чи інший факт мав місце (неможливість поновлення втраченого документа або виправлення наявних у ньому помилок тощо). Тому іноді допускається судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення. Право на захист власного невизнаного права й інтересу реалізовується особою шляхом подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.

Зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, передбачений у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою в заяві про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинно бути зазначено:

1. Який факт заявник просить встановити та з якою метою. Перелік фактів, які можуть бути встановлені порядком окремого провадження, передбачений у ст. 315 ЦПК України [1]. Хотілося б підкреслити, що заявнику недостатньо просто вказати факт, який необхідно встановити. Заявник повинен також зазначити певну інформацію про встановлюваний факт. Зокрема, якщо є необхідність встановити факт перебування особи на утриманні, у заяві треба зазначити період, в який особа-заявник перебувала на утриманні іншої особи, характер утримання тощо. У разі встановлення факту батьківства треба конкретно вказати, стосовно якої дитини встановлюється такий факт, хто має бути визнаний батьком дитини. Зазначені деталі конкретизують факт, що підлягає встановленню, а це, у свою чергу, є передумовою для ухвалення судом законного, обґрунтованого рішення та запорукою його належного виконання.

Варто зупинитися на меті встановлення факту, що має юридичне значення, яка, відповідно до ст. 318 ЦПК України, є невід'ємним елементом змісту зазначеної заяви. С.Я. Фурса зауважує, що мета встановлення юридичного факту має бути сформульована в самій заяві або визначатися змістом закону [8, с. 73].

Розуміння мету заявника є визначальним, адже, на думку В.В. Яркова, від мети встановлення факту залежить його юридична значущість і визначення кола заінтересованих осіб, кола доказів, які повинні бути дослідженні під час судового розгляду справи тощо. [9] Як слушно підкреслює П.Ф. Єлисейкін, суд під час з'ясування юридичного значення факту для заявника не вирішує питання про те, наділений чи ні заявник конкретним суб'єктивним правом, яке підтверджується відповідним встановлюваним юридичним фактом [6, с. 20]. Вчений підкреслює, що суд також не вправі робити висновок про те, чи дійсно настануть юридичні наслідки для заявника після встановлення юридичного факту. Достатньо лише з'ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення [6, с. 21]. Можливість реалізації права і буде досягненням такої мети. Наприклад, у п. 4 ст. 315 ЦПК України передбачено можливість встановлення факту усиновлення. Відповідно до ч. 3 ст. 323 Сімейного кодексу (далі - СК) України, взаємні особисті немайнові та майнові права й обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, онуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням виникають із моменту усиновлення. Неможливість підтвердити факт усиновлення позбавляє усиновлювачів можливості реалізовувати надані їм за СК України права й обов'язки щодо дитини. Відповідно до ст. с.т 230, 231 СК України, усиновлювачі мають право змінити відомості про народження дитини а саме: дату, час, місце народження дитини (ст. 230 СК України) та прізвище, ім'я, по батькові усиновленої особи (ст. 231 СК України). Встановлення факту усиновлення не передбачає, що після набрання чинності рішенням суду усиновлювачі обов'язково скористаються таким правом і змінять відомості про народження дитини, проте без встановлення відповідного факту вони будуть позбавлені можливості реалізувати таке право взагалі. З вищезазначеного випливає, що саме можливість реалізації наданих чинним законодавством прав і є основною метою встановлення фактів. У підсумку варто зазначити, що в ст. 293 ЦПК України також передбачено, що метою окремого провадження, в порядку якого розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є створення умов здійснення особою особистих немайнових чи майнових прав. Отже, метою встановлення будь якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим.

2. Причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчуюють цей факт. Необхідною умовою для відкриття провадження в справі про встановлення факту, що має юридичне значення, є також неможливість заявника одержати або відновити певний документ, що посвідчує факт позасудовим порядком. Неможливість отримання та відновлення потрібного документа варто розуміти як відсутність встановленого законодавством порядку одержання та/або відновлення документів, що посвідчують цей факт, або ж відсутність можливості дотриматися встановленого законодавством порядку через якісь обставини (втрата архівів органів ДРАЦС, смерть особи тощо). Зауважимо, що є категорія фактів, щодо яких законодавством взагалі не передбачено порядку їх документального підтвердження, а тому вони автоматично підлягають встановленню порядком окремого провадження. Так, лише судовим порядком можна встановити факт проживання чоловіка і жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, факт перебування фізичної особи на утриманні тощо.

3. Докази, що підтверджують факт. Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦПК України, заявник також повинен додати до заяви докази, що підтверджують викладені в заяві обставини (тобто докази, які підтверджують факт), і довідку про неможливість відновлення втрачених документів. Із зазначеної норми та роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 5 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», випливає, що коли в заяві не зазначено, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, якими доказами цей факт підтверджується, або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя, відповідно до ст. 185 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу [4]. Вато звернути увагу на те, що, відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», суддя вправі відмовити у відкритті провадження в справі лише на підставах, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження в справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності й інших непередбачених законом підстав. Варто погодитися з У.Г. Воробель, яка зазначає, що недотримання заявником положення щодо обов'язковості надання доказів взагалі не може впливати на вирішення питання про відкриття провадження в справі. Навіть якщо під час розгляду справи буде встановлено, що заявник (позивач) не подав чи не повідомив про всі докази, то це лише вплине на обґрунтованість вимог заявника (позивача), а не на його право на звернення по судовий захист [6]. Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, окрім вимог, передбачених у ст. 318 ЦПК України, має також відповідати вимогам, передбаченим у ст. 175 ЦПК України, в якій не зазначений обов'язок позивача надати всі докази, що підтверджують обставини справи, а міститься лише вимога про надання переліку відповідних доказів (п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України). Окрім того, у ч. 2 ст. 294 ЦПК України передбачено можливість для суду за власною ініціативою витребовувати докази в справах окремого провадження, які необхідні для ухвалення законного й обґрунтованого рішення в справі. Саме тому вважаємо, що для заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, подання доказів, що підтверджують факт та неможливість отримання документів, що посвідчують відповідний факт, не може бути обов'язком заявника, тому ненадання відповідних доказів заявником не може бути підставою для відмови у відкритті провадження.

Отже, зазначені вище умови є спеціальними вимогами до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте суддям під час прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, варто також враховувати загальні положення ЦПК України щодо змісту заяв, які є підставою для відкриття провадження в справі, а саме вимоги ст. 175 ЦПК України.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України, заява про встановлення факту, що має юридичне значення, безперечно, повинна містити найменування суду, відомості про заявника та заінтересованих осіб (у разі їх наявності), зміст вимог, які заявник пред'являє суду, та, як нами зазначено вище, докази, що підтверджують обставини справи. Проте, зважаючи на безспірну природу й особливий предмет судового захисту, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, не може бути зазначено ціну позову. Окрім того, відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати в справах окремого провадження не відшкодовуються, якщо інше не передбачено законом. Саме тому в заявах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, безпідставним є зазначення розрахунку суми судових витрат, як це передбачено в п. 9 ч. 3 ст. 175 ЦПК України. Все ж вважаємо, що коли особа звільнена від сплати судового збору, вона повинна зазначити ці обставини в заяві про встановлення факту, що має юридичне значення.

Цікавим, на нашу думку, здається те, що до заяв про встановлення факту, що має юридичне значення, може бути застосована вимога п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, яка передбачає, що позивач повинен надати суду докази про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) із тим самим предметом та на тих самих підставах. Раніше законодавець не передбачав процедури встановлення судом, чи не перебуває на розгляді в іншому суді справа з тотожним предметом судового розгляду, між тими самими учасниками, хоча, відповідно до ст. 122 ЦПК України, це було підставою для відмови у відкритті провадження. Проте проблема сьогодні полягає в тому, що заявник не має доступу до судових реєстрів, які могли б підтвердити або спростувати наявність справи з тотожним предметом судового розгляду в цьому або іншому суді. Вважаємо, що в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, суддя, для підтвердження або ж спростування наявності ідентичної справи на розгляді в цьому або іншому суді, може за власною ініціативою витребувати необхідне підтвердження, відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України.

Хотілося б також звернути увагу на нововведення законодавця, передбачене в п. 6. ч. 3 ст. 175 чинного ЦПК України, - необхідність зазначення в заяві відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, зокрема, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок врегулювання спору. Звичайно, у справах окремого провадження відсутній спір про право, проте в ч. 2 ст. 318 ЦПК України передбачено обов'язок заявника надати докази на підтвердження неможливості відновлення необхідних документів, що посвідчують факт, що має юридичне значення. Зі змісту цієї норми випливає, що заявник у справах про встановлення факту, що має юридичне значення, повинен підтвердити, що він намагався підтвердити факт позасудовим порядком, проте це виявилося неможливим у зв'язку з об'єктивними обставинами. У такому контексті варто звернути увагу на п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 1 листопада 1996 р., з урахуванням ст. 124 Конституції, відповідно до якої правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Зважаючи на вказане положення Конституції, суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише тому, що її вимоги можуть бути розглянуті передбаченим законом досудовим порядком [5]. Саме тому вважаємо, що вимога п. 6. ч. 3 ст. 175 чинного ЦПК України недостатньо обґрунтована та не може бути застосована до змісту заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У разі недотримання проаналізованих нами вище вимог до заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, останні можуть бути, відповідно до ст. 185 ЦПК України, залишені судом без руху та повернені заявнику для виправлення ним відповідних недоліків.

Проте в диспозиції ст. 185 ЦПК України нічого не згадується залишення заяви без руху за невідповідності спеціальним вимогам, що передбачені для заяв окремого провадження іншими нормами ЦПК України чи іншими нормативно-правовими актами. Зважаючи на зазначене та неможливість абсолютного прямого застосування норм позовного провадження під час розгляду всіх справ окремого провадження, вбачаємо за доцільне доповнити ЦПК України окремою нормою, передбачивши спеціальний порядок звернення до суду із заявою про захист невизнаного права в справах окремого провадження, зокрема:

«Ст. 294-1. Відкриття провадження в справах окремого провадження.

1. Відкриття провадження в справі окремого провадження здійснюється не інакше як на підставі поданої заяви з вимогою про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

2. Заяви в справах окремого провадження повинні відповідати загальним вимогам, які передбачені ст. ст. 175, 177 ЦПК України, та спеціальним вимогам, які передбачені для конкретної категорії справ окремого провадження.

3. Заява з вимогою про захист невизнаного права порядком окремого провадження може бути залишена без руху або повернена заявнику в порядку ст. 185 ЦПК України та в разі недотримання умов цієї статті та ст. ст. 175, 177 цього Кодексу».

Доповнення чинного ЦПК України зазначеною нормою важливе, оскільки визначає особливі вимоги до заяв в окремому провадженні, які є загальними щодо всіх справ окремого провадження, та визначає підстави для залишення таких заяв без руху або повернення їх заявникові.

На основі проаналізованих доктринальних підходів можна зазначити, що зміст заяви про встановлення фактів, які мають юридичне значення, повинен відповідати загальним вимогам цивільного процесуального законодавства, що висуваються до позовних заяв, а також спеціальним нормам, які стосуються визначеної категорії справ окремого провадження. Заява про встановлення факту, що має юридичне значення, повинна містити інформацію про факт, який підлягає встановленню, та мету його встановлення, а також докази, які підтверджують неможливість встановлення факту в іншому порядку та неможливість відновлення документів, що посвідчують факт. Для справ окремого провадження важливо передбачити окремий порядок прийняття заяв, їх повернення та/або залишення без руху, зважаючи на особливий характер справ окремого провадження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Цивільний порцесуальний кодекс України: Закон від 18 березня 2004 р. № 1618--IV // Законодавство України: база даних. URL: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

2. Сімейний кодекс України: Закон від 10 січня 2002 р. № 2947--III // Законодавство України: база даних. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.

3. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції: постанова Пленуму ВСУ № 2 від 12 червня 2009 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-09.

4. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: постанова Пленуму ВСУ № 5 від 31 березня 1995 р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95.

5. Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя: постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96.

6. Воробель У. Б. Правові наслідки недотримання форми та змісту позовної заяви в цивільному процесі. Часопис Академії адвокатури України. 2010. URL: http://e-pub.aau.edu.ua/index.php/chasopys/article/viewFile/500/520.

7. Елисейкин П.Ф. Судебное установление юридических фактов. URL: http://lawlibrary.ru/izdanie4120.html.

8. Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Вісник Верховного Суду України. 2012. № 8. С. 17-33.

9. Фурса С.Я. Окреме провадження в цивільному процесі: монографія. Київ, 1999. 309 с.

10. Ярков В.В., Абушенко Д.Б., Воложанин В.П. Цивільний процес: підручник / за заг ред. В.В. Яркова. Москва: Wolters Kluwer, 2006. 703 с. URL: http://be5.biz/pravo/g004/index.html.

Размещено на Allbest.ru