Правова система та правова культура: особливості взаємозв'язку

Размещено на http://www.allbest.ru/

правова система та правова культура: особливості взаємозв'язку

Л.О. Макаренко

Досліджується правова система суспільства як діюча в даний історичний момент сукупність правотворчих і законотворчих процесів; виражена в нормативних актах та інших джерелах права система юридичних норм, інститутів і галузей права; система забезпечення належної реалізації права через різні форми юридичної відповідальності та динаміка правопорядку. Зазначено, що до складу правової культури входить не тільки те, що функціонує у теперішньому часі та просторі, а й історична спадщина, елементи правової культури минулого, що зіграли позитивну роль у розвитку правової системи.

Ключові слова: право, культура, правова система, правова культура.

Макаренко Л. А. Правовая система и правовая культура: особенности взаимосвязи

Исследуется правовая система общества как действующая в данный исторический момент совокупность правотворческих и законотворческих процессов; выраженная в нормативных актах и других источниках права система юридических норм, институтов и отраслей права; система обеспечения надлежащей реализации права через различные формы юридической ответственности и динамика правопорядка. Указано, что в состав правовой культуры входит не только то, что функционирует в настоящем времени и пространстве, но и историческое наследие, элементы правовой культуры прошлого, сыгравших положительную роль в развитии правовой системы.

Ключевые слова: право, культура, правовая система, правовая культура

правовий система законотворчий правопорядок

Makarenko Larysa. Legal system and legal culture: the interrelation

The article examines the legal system of society as operating in a given historical moment, the totality of law-making and law-making processes; expressed in the normative acts and other sources of law in the system of legal norms, institutions and branches of law; the system of ensuring proper implementation of law through various forms of legal responsibility and dynamics of the rule of law. Provided that the legal culture is not only something that operates in real time and space, and historical heritage, elements of the legal culture of the past that have played a positive role in the development of the legal system.

Keywords: law, culture, legal system, legal culture.

Право кожної нової епохи є щаблем на шляху прогресу, що вимагає використання досягнень минулого. Немає жодної з існуючих раніше і нині діючих правових систем, які б тією чи іншою мірою не випробовували впливу минулого, різниця може полягати лише у глибині чи ступені такого впливу¹.

Правовій системі, як і кожній соціальній системі, притаманна історичність. Вона означає не просто наявність правового минулого, на яке спирається право сьогоднішнє. А. Турен з цього приводу пише, що історичність - це не сукупність цінностей, міцно укорінених безпосередньо в центрі суспільства; вона постає як сукупність інструментів, культурних орієнтацій (цей перелік механізмів історичного впливу можна подовжити - міфи, віра, ідеї, концепти тощо), за допомогою яких сформувалися форми соціальної практики, у тому числі право. Правова система як система відкрита (взаємодіюча з оточенням і така, що з ним обмінюється інформацією) і реактивна (така, чиє функціонування визначається переважно зовнішніми чинниками) зумовлює те, що ці механізми за походженням мають як внутрішньоправове (наприклад, традиційне значення джерел права, їх взаємне співвідношення), так і, насамперед, позаправове походження (релігія, мораль, політика, економіка тощо). Вони (механізми) постійно творять сучасне право, визначають його зміст і майбутнє².

Ю. Оборотов значимість цієї важливої категорії оцінює наступним чином: правова система є фактором стабільності в суспільстві, несе в собі традиції, які забезпечують зв'язок з минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але всієї культури суспільства в цілому³.

Цілком очевидно, що правова система є складовою соціальної системи, що охоплює усе суспільство. Вона є частиною суспільної системи і тісно пов'язана з явищами і процесами, які відбуваються в сферах економіки, політики, культури, ідеології⁴. Результатом взаємодії правової системи і культури є правова культура, тобто система усталених поглядів, уявлень, які визначають поведінку і діяльність людей у правовій сфері. Як зазначає Д. Керімов, правова культура - це культура і економіки, і політики, і соціального, і духовного життя, це культура міжособистісних відносин людей, це культура формування і реалізації прав людини⁵.

Феномени «правова система» та «правова культура» свідчать про їх складність і багатогранність. До теперішнього часу, так і не вироблено їхнього єдиного розуміння. Цим підкреслюється важливість зосередження уваги на зазначених правових категоріях. Актуальність їх дослідження забезпечується проблемними питаннями розуміння сутності цих понять, їх взаємозв'язок та співвідношення.

Тісний зв'язок між правовою системою і правовою культурою відзначає Ю. Шемшученко, вказуючи, що основу їх єдності забезпечує єдність правової норми і реальної поведінки, чим і досягається соціальна ефективність права⁶.

В науковій літературі існує така думка, що поняття «правова система» повинно застосовуватися для опису формалізованих інститутів позитивного права, тоді як поняття «правова культура» повинно позначити фактичне здійснення прав і потенцію доступу до права.

З точки зору С. Алексєєва, правова система містить у собі всю сукупність позитивного права, розглянуту в єдності з правовою ідеологією та юридичною практикою, в той час як правова культура являє собою певного роду юридичне багатоманіття, виражене в регулятивних якостях права, накопичених правових цінностях; складовими тут є такі елементи, як стан правосвідомості в суспільстві, стан законності, стан законодавства, досконалість його змісту і форми, стан практичної роботи в сфері права⁷. За визначенням Н. Оніщенко, правова система - це об'єктивне, історично закономірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємозумовлені та взаємодіючі компоненти: право і законодавство, що втілює його, юридичні установи, юридичну практику, механізм правового регулювання, суб'єктивні права і обов'язки, правову діяльність і правовідносини, правосвідомість і культуру, правову ідеологію, законність і правопорядок, юридичну відповідальність тощо⁸.

На думку Ж. Карбоньє, правова система - це комплекс елементів, які поєднані між собою не випадково, а необхідними зв'язками та відносинами⁹. Правова соціологія використовує поняття «правова система» для того, щоб охопити увесь комплекс юридичних явищ, які нею вивчаються. Всі юридичні явища даного суспільства, що існують одночасно в просторі, взаємопов'язані відносинами спільності, які об'єднують їх в систему.

Проте, Ч. Варга зазначає, що вже давно виявлено правовою соціологією, а потім також і правовою герменевтикою, правова система у дії являє собою вочевидь дещо більше, ніж просто каркас із формальних нормативних актів. Насправді це функціональна єдність формальних і неформальних складових, що існує на базі певної правової культури і ґрунтована у відповідній правовій традиції¹⁰.

Доречно навести думку С. Максимова, який наголошує, що правова культура є інтегральною характеристикою розвитку правової системи. Важливий показник правової культури - рівень розвитку правової діяльності, що складається з теоретичної продуктивної (діяльність учених юристів) і репродуктивної (юридична освіта у всіх її видах і установах), а також практичної - правотворчої і правореалізувальної, у тому числі правозастосовної діяльності¹¹.

Для загальнотеоретичної юриспруденції питання про поняття правової системи, її структуру, сутність стають все більше актуальними. Це зумовлено, з одного боку, дослідженнями у сфері порівняльного правознавства. З іншого боку, формування сучасної парадигми юриспруденції як ніколи визначається ідеями цілісного сприйняття соціальної реальності, що отримує свої вираження в уявленнях про взаємодію різних її складових. Як підкреслюється спеціалістами у сфері методології науки, якщо для класичної та не- класичної науки керівною була ідея диференціації наукового знання, то для постнекласичної - його інтеграції¹².

На ці обставини звертає увагу Дж. Раз¹³. На його думку, теорія правової системи безпосередньо має справу з чотирма основними проблемами: 1) проблема існування: що саме дозволяє нам стверджувати про існування чи не існування правової системи? Чому ми говоримо, що французька правова систем існує у Франції, але не в Бельгії? 2) проблема ідентичності: яким є критерій, що визначає, до якої правової системи належить конкретний закон? 3) проблема структури: чи можна говорити про існування єдиних структурних закономірностей для усіх правових систем, чи кожна з них має свою унікальну будову? 4) проблема змісту: чи існують типи законів, які в тій чи іншій формі виникають у будь-якій правовій системі? Чи є якісь такі змістовні елементи, які існують в усіх правових системах?

Потрібно відзначити, що різними авторами правовій системі приписуються різні «елементи». Так, зокрема, Л. Фрідмен вважає елементами правової системи структуру, сутність і культуру права. Структура - це скелет, внутрішня частина правової системи; сутність - це діюча норма права, що характеризується поведінкою людей всередині правової системи; правова культура - це ставлення людей до права і правової системи, їхні цінності, ідеї, надії, сподівання¹⁴.

На думку С. Алексєєва, до структури правової системи належать право, правова ідеологія, судова (юридична) практика¹⁵. З точки зору О. Скакун, структура правової системи складається з таких п'яти підсистем: 1) інституційна; 2) нормативна (регулятивна); 3) ідеологічна; 4) функціональна; 5) комунікативна. Зокрема, ідеологічну підсистему утворює сукупність уявлень про правові норми і принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної поведінки суб'єктів права, вступання їх у правовідносини, правову діяльність - праворозуміння, правове мислення, правові ідеї, концепції, правосвідомість і правову культуру¹⁶.

За словами Д. Лук'янова, саме ідеологічна складова - правова свідомість і правова культура суспільства повинні стати основними критеріями типізації правових систем на правові сім'ї. На первинність правосвідомості перед іншими елементами правової системи вказують багато філософів права¹⁷. Так, наприклад, І. Ільїн розглядає правосвідомість як необхідний елемент генезису, функціонування та розвитку права, який присутній у процесах правотворчості, застосування та дотримання права. Вона є безпосереднім джерелом правопорядку та всіх правових явищ¹⁸.

У кожному з основних блоків правової системи суспільства, об'єктивно виділяються два взаємозалежних, але розрізняються за формою буття компонента. Це - різні види практичної правової діяльності та її реальні результати, які в сукупності складають правову дійсність, і це - різні види відображення у свідомості людей правової дійсності, які в сукупності складають правову свідомість¹⁹.

Об'єктивний поділ правової системи на матеріальну і духовну складові дає можливість виділити матеріальну правову культуру суспільства (елементи, що становлять процеси формування, здійснення та забезпечення права) і духовну правову культуру (правові цінності та ідеї, що існують у різних формах правосвідомості). У правовій сфері суспільного життя, на відміну від деяких інших, первинними виступають духовні елементи, оскільки в основі всіх правових явищ лежить особлива соціальна свобода, що є складовою сутнісної основи права, і всі матеріальні елементи правової культури створюються завдяки свідомій цілеспрямованій діяльності людей.

У правовій культурі, аналогічно змісту правової системи суспільства, виділяються декілька взаємопов'язаних блоків, а саме: правова культура процесу формування права, у якому можуть бути виділені більш приватні компоненти правової культури правотворчості або правової культури законотворчості. Це правова культура системи нормативних актів, що включає в себе правову культуру правової термінології, правову культуру систематизації нормативних актів та ін.; правова культура здійснення права, в якій виділяється компонент правової культури правозастосовної діяльності; правова культура забезпечення права, що включає правову культуру правоохоронної діяльності, правову культуру профілактичної роботи та ін.²⁰

У свою чергу, І. Яковюк стверджує, що правова система охоплює комплекс усіх взаємопов'язаних правових явищ і процесів, які становлять правову сферу суспільства, представляє її як органічне ціле. Вона є складним структурним багатошаровим утворенням, що складається із сукупності взаємопов'язаних, але відносно автономних елементів, об'єднаних спільними цілями, яким притаманні саморозвиток і самоорганізація. Правова система - це не застигла, статична сфера життєдіяльності суспільства. Для неї властиві зміни, які мають наслідком складні сполучення її елементів, що зумовлено об'єктивними закономірностями розвитку суспільства. А правова культура, на його думку, виступає як характеристика якісного стану правової системи²¹.

Правова система є потужним стабілізуючим фактором суспільного життя, оскільки вона охороняє, закріплює та захищає інтереси суспільства, держави і громадян. Правова система повинна чітко вловлювати пульс суспільного життя, своєчасно реагувати на зміни, що в ньому відбуваються. При цьому, чутливою має бути як теорія, так і практика²². Дві «тенденції» борються в правовій системі: з одного боку, закони не повинні досить часто змінюватися, з іншої - вони повинні встигати за суспільним розвитком.

Специфічністю правової системи вважають те, що вона, виступаючи як нормативна основа інших систем, впливає на існуючи суспільні відносини, забезпечує їх стійкість і стабільність, гарантує від порушень. Визначальними організуючими принципами правової системи називають цілісність, системність, комплексність і функціональність. Взаємодія цих принципів сприяє існуванню і функціонуванню правової системи²³. Слід зазначити, про те, що не можна вважати системність і цілісність «принципами» правової системи, оскільки «системність системи» - це тавтологія, а «цілісність» взагалі є необхідною ознакою системи.

Право, як частина світової культури, зазначає Н. Оніщенко, неоднакове для держав різних типів, форм, режимів. Для кожної сучасної держави характерний той чи інший тип права. Його сутність, зміст мають вирішальне значення для характеристики правової системи, притаманної даній державі. Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у певний історичний час, у конкретному регіоні, характеризується певними національними особливостями, складається в суспільствах з різними звичаями, віруваннями, має особливий характер, різні види джерел права²⁴.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу думка М. Марченка, який вважає, що критерії класифікації правових систем повинні відповідати певним вимогам, зокрема²⁵: а) мати у своїй основі постійні, фундаментальні, а не тимчасові й випадкові фактори; б) по можливості, бути більш-менш визначеними ознаками-критеріями; в) мати сталий об'єктивний характер; г) вирізняти основний, домінуючий критерій у випадках, коли в основі класифікації правових систем не одна, а кілька ознак-критеріїв; д) під час дослідження загальних ознак правових систем повинні враховуватися не лише об'єктивні, а й суб'єктивні фактори, що прямо впливають на процес їх формування.

Разом з тим, правові системи всіх країн не існували і не існують ізольовано. Вони взаємодіють одна з одною, ведуть між собою нескінченний культурний діалог. Правова культура окремих країн піддається тиску з боку інших правових культур, юридичних текстів, процедур та правових конструкцій.

Будь-який зовнішній вплив на правову систему та правову культуру зокрема залежить від критерію відкритості. З огляду існування правових культур суспільства, зазначає Ю. Оборотов, потрібно розрізняти відкриті й закриті правові культури²⁶. Відкриті правові культури у своєму розвитку взаємодіють з іншими правовими культурами, сприймаючи, переробляючи й закріплюючи в собі напрацювання інших правових культур. Закриті правові культури проти сили вдаються до діалогу з іншими правовими культурами, обмежують сприйняття досягнень інших правових культур, затверджують свій правовий розвиток як єдино вірний.

Власну позицію В. Співак визначає так: належність того чи іншого суспільства до одного із цих типів правової культури визначається специфікою функціонування політико-правової системи даної країни, особливостями національного політичного режиму та своєрідністю правових традицій²⁷. Так, сучасним європейським демократіям, більшості країн СНД, у тому числі й Україні, притаманні відкриті правові культури, які у своєму розвитку взаємодіють з іншими правовими культурами, сприймаючи, опрацьовуючи і закріплюючи для себе надбання інших правових традицій, що в результаті обумовлює універсалізацію національних правових культур, поступове перетворення їх у демократичну правову культуру. Закриті правові культури більш складно вступають у діалог з іншими правовими традиціями, обмежують сприйняття досягнень інших правових культур та стверджують власний правовий розвиток як єдино правильний і безпомилковий. Закриті правові культури характерні для країн ісламського світу, а також для більшості країн з авторитарним та тоталітарним політичними режимами.

Разом із тим слід визнати, що спроби пізнати оточуючу правову дійсність, дивлячись на неї виключно крізь призму традицій і цінностей чужої правової культури, забуваючи при цьому зіставляти отримані результати із власними правовими надбаннями і напрямками розвитку, призводить, як правило, лише до трансляції чужих поглядів і стереотипів і не мають творчого характеру, не здатні збагатити національну правову культуру. Більш продуктивним є рівноправний діалог різних правових культур, який з одного боку допомагає подолати замкнутість та однобічність поглядів і підходів до кожної з них, а з іншого - не спричиняє їх злиття, оскільки кожна зберігає свою органічну єдність, цілісність і неповторність²⁸.

Підсумовуючи зазначимо, що правова система суспільства, це: діюча в даний історичний момент сукупність правотворчих і законотворчих процесів; виражена в нормативних актах та інших джерелах права система юридичних норм, інститутів і галузей права; система забезпечення належної реалізації права через різні форми юридичної відповідальності та динаміка правопорядку. Проте, до складу правової культури входить не тільки те, що функціонує у теперішньому часі та просторі, а й історична спадщина, елементи правової культури минулого, що зіграли позитивну роль у розвитку правової системи.

Література

1. Кєдрова Н. А. Вплив римського права на сучасні правові системи Європи // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. / Національний ун-т «Одеська юридична академія». 2007. Вип. 36. С. 268.

2. ВовкД. О. Правова традиція, правова культура, правова система: підходи до розуміння співвідношення // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. 2012. № 3 (13). С. 146-147.

3. ОборотовЮ. М. Традиції та оновлення у правовій сфері: питання теорії (від пізнання до розуміння права): монографія. Одеса: Юридична література, 2002.

4. Зайчук О. В., Копиленко О.Л. Соціальні системи сучасності: взаємозв'язок, взаємообумовленість і взаємовплив // Порівняльне правознавство (теоретико-правове дослідження): монографія / за ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. Київ: Вид-во «Фенікс», 2007. С. 159.

5. Керимов Д. А. Культура и техника законотворчества. Москва: Юрид. лит., 1991. С. 21.

6. Шемшученко Ю. С. Теоретичні засади взаємодії права і культури // Право та культура: теорія і практика: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 15-16 травня 1997 р. / за ред. Ю. Шемшученка, В. Кампо, М. Поплавського. Київ: МП «Леся», 1997. С. 5.

7. Алексеев С. С. Право: азбука - теория - философия: опыт комплексного исследования. Москва: Статут, 1999. С. 269-270.

8. Оніщенко Н. М. Теоретико-методологічні засади формування та розвитку правової системи: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.01. Київ, 2002. С. 20.

9. КарбоньеЖ. Юридическая социология. Москва: Прогресс, 1986. С. 176.

10. Варга Ч. Верховенство права, або дилема етосу: вирощування чи механічне нав'язування // Філософія права і загальна теорія права. 2013. № 1. С. 54.

11. Максимов С. І. Правова культура як інтегральна характеристика правової системи // Правова система України: проблеми і тенденції розвитку: матеріали наук.- практ. конф., 3 червня 2010 р., Харків / редкол.: Ю. П. Битяк та ін. Харків, 2010. С. 7.

12. Оборотов Ю. М., Завальнюк В. В., Мельничук О. С., Горобець К. В., Хижняк Ю. В. Міська правова система як відображення цілісності міського права (на прикладі деяких українських міст) // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2015. URL: http://www.naukovipraci. nuoua.od.Ua/arhiv/tom17/4.pdf Джерело: Огурцов А. П. Генетическая методология и переход от индивидуальной инновации к ее общезначимости // Методология науки и антропология / отв. ред.: О. И. Генисаретский, А. П. Огурцов. Москва: ИФ РАН, 2012. С. 42.

13. Оборотов Ю. М., Завальнюк В. В., Мельничук О. С., Горобець К В., ХижнякЮ. В. Міська правова система як відображення цілісності міського права (на прикладі деяких українських міст) // Наукові праці Національного університету 2015. URL: http://www.naukovipraci.nuoua. od.ua/arhiv/tom17/4.pdf Джерело: Raz J. The concept of legal System. An Introduction to the Theory of Legal System. - 2nd ed. New York: Oxford Umv. Press, 1980. Р. 1-2.

14. Friedman Lawrence M. American Lаw. New-York, 1989. Р. 4.

15. Алексеев С. С. Общая теория права: в 2 т. Москва: Юрид. лит., 1982. Т. 1. С. 88.

16. Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підручник. Київ: Алерта, 2012. С. 326.

17. Лук'яновД В. Національна правова система України серед сімей правових систем сучасності // Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Харків: Право, 2008. Т. 1 / за заг. ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. С. 714.

18. Ильин А. И. Путь к очевидности. Москва: Республика, 1993. С. 247.

19. Петров А. В, Котрикова Т.Ю.. Профессиональная правовая культура в системе правовой культуры общества // Вестник Нижегородского университета им. Н. И. Лобачевского. 2013. № 3 (1). С. 327-329.

20. Там же.

21. Яковюк І. В. Правова культура як характеристика якісного стану правової системи // Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т. Т. 1 / за заг. ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків: Право, 2008. С. 640.

22. Матузов Н. И. Правовая система и личность. Саратов: Изд-во Саратовского унта, 1987. С. 109-110.

23. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / за заг. ред. В. С. Журавського. Київ, 2003. С. 61.

24. Оніщенко Н. М. Генезис правової системи та соціальна регуляція / // Держава і право. Київ, 2005. Вип. 29. С. 3-7.

25. Марченко М. Н. Сравнительное правоведение. Общая часть: учебник. Москва: Зерцало, 2001. С. 254.

26. Оборотов Ю. М. Традиції та новації в правовому розвитку: загальнотеоретичні аспекти: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.01; Одеська національна юридична академія. Одеса, 2003. С. 176.

27. Співак В. І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика: монографія / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. С. 88.

28. Правова культура в умовах становлення громадянського суспільства: монографія / за ред. Ю. П. Битяка та І. В. Яковюка. Харків: Право, 2007. С. 66-67.

Размещено на Allbest.ru