Деякі питання регламентації захисту прав споживачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Деякі питання регламентації захисту прав споживачів

Менів Л.Д.

Стаття присвячена висвітленню окремих питань реалізації прав споживачів. Автор акцентує увагу на проблемних питаннях реалізації права споживача на інформацію в разі придбання товарів належної та неналежної якості. Зазначено, що захист прав споживачів в Україні потребує вдосконалення та покращення з урахуванням зарубіжного досвіду.

Ключові слова: споживач, права споживачів, право споживача на інформацію, товар неналежної якості, товар належної якості.

Статья посвящена освещению отдельных вопросов реализации прав потребителей. Автор акцентирует внимание на проблемных вопросах реализации права потребителя на информацию при приобретении товаров надлежащего и ненадлежащего качества. Указано, что защита прав потребителей в Украине требует совершенствования и улучшения с учетом зарубежного опыта.

Ключевые слова: потребитель, права потребителей, право потребителей на информацию, товар ненадлежащего качества, товар надлежащего качества.

The article is devoted to highlighting certain issues of the realization of consumers' rights. The author focuses attention on the problematic issues of the realization of the consumer's right to information, when purchasing goods of proper and inadequate quality. It is indicated that the protection of consumer rights in Ukraine requires improvement and improvement taking into account foreign experience.

Key words: consumer, consumer rights, consumers' right to information, goods of inadequate quality, good quality goods.

постановка проблеми. Права споживачів є одними з основних прав наших громадян. Однак практика свідчить про численні випадки їхніх порушень. Ми часто бачимо порушення прав споживачів у разі придбання товарів належної та неналежної якості. Також відсутність доступної, достовірної та необхідної інформації про продукцію, найменування та місцезнаходження підприємства суттєво порушує права споживачів. Відбуваються порушення прав споживачів у разі придбання товарів у кредит позаофісним чи торговельним приміщенням через мережу Інтернет. Аналіз судової практики також дає змогу констатувати численні факти порушення прав споживачів.

стан опрацювання. Окремі аспекти зазначеної проблеми досліджувались на дисертаційному рівні та у фаховій літературі, зокрема в роботах Л.Б. Вяткіної, О.В. Звєрєвої, Л.М. Іваненко, Т.Ю. Кагал, Т.Г. Квятковської, Т.М. Ковальчука, С.О. Косінова, Г.А. Осетинської, Р.М. Посполітак, А.В. Рабінович, М.С. Циганкова, О.М. Язвінської та інших. Безперечно, наукові праці названих учених мають важливу наукову і практичну цінність. Однак, незважаючи на те, що в Україні вже є значна теоретична база у сфері захисту прав споживачів, вона потребує ще напрацювань з огляду на проблему, що набуває загальнодержавного значення.

Метою статті є подальше теоретичне розроблення проблемних питань захисту прав споживачів в Україні.

виклад основного матеріалу. За даними Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів і захисту споживачів, у 2016 році перевірено понад 3 тис. суб'єктів господарювання щодо дотримання ними вимог законодавства про захист прав споживачів сфери торгівлі, ресторанного господарства та надання послуг (робіт). Порушення встановлені у 30,1 % перевіреної кількості. Всього у процесі перевірок виявлено понад 1,2 тис. видів порушень, зокрема (у відсотках від усіх виявлених порушень): відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця - 75,8 %; реалізація товару, строк придатності якого минув - 8,9 %; відмова споживачу в реалізації його прав, установлених Законом України «Про захист прав споживачів», у разі придбання неякісного товару, обміну якісного товару, надання послуги - 3,3 %; виготовлення або реалізація продукції, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів - 2,7 %; створення перешкод службовій особі у проведенні перевірки якості продукції, а також правил торговельного та інших видів обслуговування - 1,9 %; обмеження або відмова в реалізації прав споживачів, установлених частиною 2 статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо використання електронних платіжних терміналів - 4,7 %; порушення умов договору між споживачем і виконавцем про виконання роботи, надання послуги - 1,6 %; невиконання або несвоєчасне виконання припису про усунення порушень прав споживачів - 0,5 % тощо [1].

Отже, за вищенаведеними даними, найпоширенішими порушеннями прав споживачів є порушення права споживача на інформацію про продукцію, відмова споживачу в реалізації його прав, установлених Законом України «Про захист прав споживачів», у разі придбання товару належної та неналежної якості. Саме характеристика цих прав споживачів буде здійснюватися у статті.

Ми погоджуємося із позицією М.М. Медончак, що причинами таких порушень прав споживачів є недосконалість нормативно-правової бази чинного законодавства, наявність корупції серед ешелонів державної влади, що здійснюють контроль за виконанням і дотриманням законодавства про захист прав споживачів, відсутність прозорого й ефективного механізму захисту прав споживачів, низький рівень інформаційно-просвітницької та правової роботи серед населення щодо роз'яснення норм і положень законодавства з питань захисту прав споживачів і забезпечення надання практичної допомоги споживачам у разі порушення їхніх прав, відсутність належних умов для реалізації громадянами-спожи- вачами своїх законних інтересів і прав на території України [2].

У зв'язку з тим, що одним із найпоширеніших порушень прав споживачів є порушення їхнього права на інформацію про продукцію, постає необхідність визначення обсягу інформації, яку необхідно надавати кожному споживачу про ціну, безпечність, якість, призначення та інші властивості продукції тощо. право споживач законодавство товар

сьогодні право на інформацію про продукцію сформовано як юридичну категорію та закріплено в чинному законодавстві. Так, відповідно до статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого й компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) [3]. Майже таке саме формулювання права споживача на отримання інформації визначає і Цивільний кодекс (далі - ЦК) України. У статті 700 ЦК зазначається, що продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну й достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу. Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної торгівлі щодо її змісту і способів надання» [4]. Однак ані в Законі України «Про захист прав споживачів», ані в Цивільному кодексі України, ані в судовій практиці непередбачено єдиного тлумачення поняття «необхідна, доступна, достовірна та своєчасна інформація», що негативно позначається на захисті прав споживачів, адже неможливо правильно трактувати ознаки такої інформації, що призводить до численних порушень. У зв'язку із цим постає питання розширення змісту поняття «необхідна, доступна, достовірна, своєчасна інформація про продукцію», що може полягати в доповненні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» роз'ясненням значення цих термінів.

З огляду на те, що під інформацією розуміються будь-які відомості та дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, законодавство про захист прав споживачів визначає загальні вимоги, що висуваються до цієї інформації. так, відповідно до статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; 2) дані про основні властивості продукції, номінальну кількість (масу, об'єм тощо), умови використання; 3) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами; 4) позначку про наявність у складі продукції генетично модифікованих організмів; 5) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6) дату виготовлення; 7) відомості про умови зберігання; 8) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 9) правила та умови ефективного й безпечного використання продукції; 10) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їхнього закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 11) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Цікавим і корисним для України з цього питання міг би бути зарубіжний досвід. так, ст. ст. 7, 8 Закону «Про захист прав споживачів» Республіки Білорусь передбачено більш широкі вимоги до надання інформації споживачу, які би варто передбачити і в Україні. Так, наприклад, «цену и условия оплаты товаров (работ, услуг) (п. 2.5 ст. 7 Закону); «рекомендации по приготовлению пищевых продуктов, если этого требует специфика таких продуктов» (п. 2.7. ст. 7 Закону); «наименование (фирменное наименование), местонахождение изготовителя (продавца, исполнителя), а также при наличии - импортера, представителя, ремонтной организации, уполномоченной изготовителем на устранение недостатков товара и (или) техническое обслуживание товара; если изготовителем (продавцом, импортером, представителем, исполнителем, ремонтной организацией) является индивидуальный предприниматель - фамилию, собственное имя, отчество и место жительства индивидуального предпринимателя» (п. 2.9. ст. 7 Закону) [5].

Тому цілком справедливо зазначається науковцями, що право споживача на інформацію про товари, роботи (послуги) займає важливе місце серед інших суб'єктивних прав, тому що саме від обізнаності про властивості товару, робіт (послуг) може залежати не тільки здоров'я, але й життя споживачів [6].

Права споживача, що придбав товар неналежної якості, на який установлено гарантійний строк, по-різному визначалися в Законі України «Про захист прав споживачів». Так, за Законом України в редакції до 2005 р. (ст. 14) [7], споживач, виявивши недоліки чи фальсифікацію товару протягом гарантійного або інших строків, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, мав право на свій вибір зажадати від продавця або виробника відповідного зменшення його купівельної ціни, безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє виправлення споживачем чи третьою особою, заміни на товар належної якості, розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.

законом України від 1 грудня 2005 р. до закону України «Про захист прав споживачів» унесено істотні зміни, за якими права споживачів, котрі придбали товар неналежної якості, закріплювалися у ст. 8 цього Закону. За цим Законом законодавець поділив неякісний товар на три групи і, зважаючи на це, визначив різні права споживачів.

Неякісний товар із недоліком. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач у порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

Неякісний товар з істотним недоліком чи фальсифікований товар. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару споживач має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний із числа наявних у продавця (виробника) товар.

На думку науковців, зокрема Л.М. Саванець, доцільність поділу недоліків на недолік та істотний недолік викликає сумнів. Адже ні Віденською конвенцією про договори міжнародної торгівлі від 1980 р., учасницею якої є Україна, ані Директивою 1999/44/ЄС, якою передбачено правове регулювання договорів купівлі-продажу в ЄС, не визначено поняття недоліку чи істотного недоліку товару, а є невідповідність товару споживання договору [8].

Вважаємо, що передбачивши таку норму, законодавець передусім хотів захистити права продавців (виробників), а не споживачів. Тому поділ неякісного товару на три групи і, зважаючи на це, визначення різних прав споживачів у разі придбання ними неякісного товару є несправедливим підходом і ніяк не сприяє захисту прав споживачів.

Потрібно відзначити, що права споживачів регламентуються не тільки Законом України «Про захист прав споживачів, але й ЦК України, і тут є значні протиріччя. Так, відповідно до ч. 1. ст. 708 ЦК України в разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором: 1) вимагати від продавця або виготовлювача безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат, здійснених покупцем чи третьою особою, на їхнє виправлення; 2) вимагати від продавця або виготовлювача заміни товару на аналогічний товар належної якості або на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі різниці в ціні; 3) вимагати від продавця або виготовлювача відповідного зменшення ціни; 4) відмовитися від договору й вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Видається, що ЦК України значно захищає права споживача, тоді як положення ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» спрямовані на захист інтересів бізнесу, а не споживача. Однак вже ст. 678 ЦК України має такий самий зміст щодо захисту прав споживачів, що і ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як справедливо зазначає О.В.Звєрєва, нова редакція Закону перенесла правове регулювання відносин купівлі-продажу між суб'єктами господарювання на відносини за участю споживача у сферу роздрібної купівлі-продажу. Подібне перенесення положень є неприпустимим і створює багато проблем на практиці [9].

Вважаємо, що Україні потрібно враховувати зарубіжний досвід із цього питання. Так, відповідно до ст. 15 Закону «Про захист прав споживачів» Республіки Казахстан споживач у разі придбання ним товару неналежної якості має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їхнє виправлення споживачем чи третьою особою, заміни на аналогічний товар належної якості, відповідного зменшення його купівельної ціни, заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни, розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав [10]. Аналогічними є норми Закону «Про захист прав споживачів» Латвійської Республіки [11].

Чинне законодавство України передбачає права споживачів у разі придбання товару належної якості. Так, Цивільний кодекс України (ст. 707) визначає, що покупець має право протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі непродовольчого товару належної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його в місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо [4]. Аналогічні положення містяться і у ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів». Норми ст. 707 ЦК України дають змогу споживачеві обміняти куплений товар без будь-яких додаткових умов і не вимагають того, щоб товар не підходив йому за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Закон України «Про захист споживачів», навпаки, висуває до споживача більше вимог у разі обміну товару, ніж ЦК України.

Сьогодні право споживача на обмін (повернення) товару належної якості потребує нового законодавчого закріплення. Зокрема, потрібно усунути суперечності, що існують між нормами ЦК України та нормами Закону України «Про захист прав споживачів» шляхом передбачення права обміняти куплений товар без будь-яких додаткових умов (форма, габарити, фасон, колір, розмір тощо), розширити перелік товарів, які не підлягають обміну (поверненню), передбачити беззаперечне право на розірвання договору купівлі-продажу в цих правовідносинах, вирішення питання щодо використання товарів і їхнього повернення (обмін), якщо вони не підійшли тощо.

Крім того, Україні в цьому питанні варто запозичити зарубіжний досвід. Наприклад, ст. 28 Закону «Про захист прав споживачів» Білорусі передбачає, що споживач має право протягом чотирнадцяти днів із моменту передання йому непродовольчого товару, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, у місці придбання або інших місцях, оголошених продавцем, повернути товар належної якості або обміняти його на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, забарвлення або комплектації, у разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок із продавцем [5]. Також відповідно до ст. 6.362 Цивільного кодексу Литовської Республіки передбачений порядок, згідно з яким якісну річ можна повернути або замінити протягом 14 днів із моменту покупки. При цьому продавець не має права вимагати, щоб споживач придбав будь-який інший товар [12]. Отже, споживач, на відміну від нашого законодавства, самостійно визначає обміняти чи повернути товар.

Висновки

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що питання захисту прав споживачів досить гостро стоїть для України. незважаючи на те що законодавство України надає споживачам широке коло повноважень стосовно захисту своїх законних прав та інтересів, реалізувати їх ще доволі складно. тому необхідно вдосконалювати нормативно-правові акти щодо захисту прав споживачів, запозичивши позитивний зарубіжний досвід, встановити жорсткий контроль за дотриманням і виконанням законодавства про захист прав споживачів, змінити санкції, що застосовуються до порушників законодавства про захист прав споживачів.

Список використаних джерел

1. Інформація щодо діяльності територіальних органів Департаменту захисту споживачів Держпродспоживслужби у сфері захисту прав споживачів за 2016 рік. URL: http://www.consumer.gov.ua/ContentPages/Kontrol_U_Sferi_Vnutrishnoi_ Torgivli/

2. Медончак М.М. Сучасний стан споживача України в умовах кризи. URL: http://intkonf.org/medonchak-mm-suchasniy- stan-spozhivacha-ukrayini-v-umovah/

3. Про захист прав споживачів: Закон України від 1 грудня 2005 р. № 3161-15. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. URL: http://zakon4.rada.gov.ua

5. Закон «Про захист прав споживачів» Республіки Білорусь від 9 січня 2002 р. № 90-З. URL: http://www.pravo.by/ webnpa/text.asp?

6. Письменна О.П. Право на інформацію про товари, роботи (послуги) в системі прав споживачів. Університетські наукові записки. Київ, 2008. № 2. С. 45-48.

7. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. № 1023-12. Відомості Верховної Ради УРСР 1991. № 30. Ст. 379.

8. Саванець Л.М. Права споживача у разі придбання товару неналежної якості за законодавством Європейського Союзу та України. Актуальні проблеми правознавства. Тернопіль: ТНЕУ, 2017. № 1. С. 36-42.

9. Звєрєва О.В. Деякі питання регламентації прав споживачів у випадку придбання товару неналежної якості. Право і безпека. Харків: ХНУВС, 2007. №6. С. 115-120.

10. Закон «Про захист прав споживачів» Республіки Казахстан від 4 травня 2010 р. № 274-IV. URL: https://online.zakon.kz/ document/?doc_id=30661723

11. Закон «Про захист прав споживачів» Латвійської Республіки від 1 квітня 1999 р. № 341. URL: http://latvia.news-city.info/ docs/sistemsf/dok_ierwgo.htm

12. Lietuvos Respublikos civilinio kodekso VII-1864 data 200-07018. URL: http://www3.lrs.lt/pls/inter3

Размещено на Allbest.ru