Договірні відносини у сфері надання прав на інформацію: окремі аспекти правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Договірні відносини у сфері надання прав на інформацію: окремі аспекти правового регулювання

Кодинець А.о.,

доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри інтелектуальної власності Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена розгляду теоретичних та практичних аспектів регулювання договірних відносин щодо надання прав на інформацію, характеристики видів та особливостей договорів у цій сфері, окресленню специфіки юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються та припиняються інформаційні відносини. У статті з позиції юридичної доктрини обґрунтовується концепція цивільно-правового регулювання інформаційних відносин, визначаються тенденції та перспективи правового регулювання інформаційних зобов'язань у законодавстві України. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку висновків та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики його застосування, зокрема, пропонується поширити на регулювання відносин щодо надання чи передачі прав на інформацію договірні моделі ліцензійного договору та договору про передання прав.

Ключові слова: інформація, інформаційні відносини, права на інформацію, інформаційне зобов'язання, ліцензійний договір, договір про передання прав. право інформація договір

Статья посвящена рассмотрению теоретических и практических аспектов регулирования договорных отношений по предоставлению прав на информацию, характеристике видов и особенностей договоров в этой сфере, определению специфики юридических фактов, на основании которых возникают, изменяются и прекращаются информационные отношения. В статье с позиции юридической доктрины обосновывается концепция гражданскоправового регулирования информационных отношений, определяются тенденции и перспективы правового регулирования информационных обязательств в законодательстве Украины. В результате проведенного исследования сформулирован ряд выводов и рекомендаций по совершенствованию действующего законодательства и практики его применения, в частности, предлагается распространить на регулирование отношений по предоставлению или передачи прав на информацию договорные модели лицензионного договора и договора о передаче прав.

Ключевые слова: информация, информационные отношения, права на информацию, информационное обязательство, лицензионный договор, договор о передаче прав.

Постановка проблеми. Розвиток інформаційного суспільства, зростання ролі та значення інформації в житті особи зумовлюють розширення сфери приватноправової регламентації інформаційних відносин. Цивільне право України як система приватного права має своєю метою гарантування, реалізацію та захист прав та інтересів фізичної особи, створення правових можливостей для вільного розвитку її особистості. В умовах інформаційного суспільства реалізація зазначених цілей неодмінно матиме наслідком створення правових засад визнання та належного здійснення інформаційних прав особи, забезпечення їх захисту від державного втручання чи порушення з боку інших осіб, формування договірних моделей набуття та передання прав на інформацію.

Стан дослідження. Проблемам правового регулювання договірних інформаційних відносини присвячені наукові дослідження вітчизняних

і зарубіжних авторів O.O. Городова, В.А. Дозорцева, В.О. Калятіна, Ю.М. Капіци, О.В. Кохановської, Ю.В. Носіка, В.Є. Петрова, О.П. Сергєєва,

О.І. Харитонової та інших учених. Разом з тим, спеціальні наукові дослідження договірних інформаційних зобов'язань, виокремлення їх особливостей та критеріїв систематизації в Україні наразі практично відсутні. наукові публікації з проблем окремих видів договорів у сфері інформаційних відносин також не можуть повною мірою охопити дослідження зазначеної проблематики.

Постановка завдання. Метою цієї публікації є дослідження особливостей договірних інформаційних зобов'язань у системі цивільно-правових відносин, визначення їх видів, окреслення специфіки юридичних фактів, на підставі яких виникають, змінюються та припиняються інформаційні зобов'язальні відносини.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поряд із договірними зобов'язаннями, що мають на меті створення та набуття прав на інформацію, існує значна кількість договорів у сфері інформаційних відносин, що спрямовані на опосередкування суспільних відносин щодо розпорядження інформаційними правами. Майнові права на інформацію можуть на підставі спеціальних договірних конструкцій - обраних сторонами законодавчих моделей договірного регулювання інформаційних відносин - надаватися або передаватися (відчужуватися) іншій особі. За такими договорами набувач отримує інформаційні права впродовж певного строку і може використовувати інформацію у межах, визначених договором. Конструкція іншого виду договорів в інформаційній сфері передбачає перехід майнових прав на інформацію до набувача у повному обсязі із позбавленням колишнього правовласника можливості використовувати інформацію. Тому, як і у системі відносин інтелектуальної власності для опосередкування відносин у сфері поширення інформації та забезпечення комунікаційного обміну у суспільстві можуть застосовуватися договірні моделі регулювання інформаційних зобов'язальних відносин на підставі ліцензійного договору та договору про передання прав.

Зауважимо, що наразі чинне цивільне законодавство не передбачає, хоча і не забороняє, можливість розпорядження інформаційними правами на підставі ліцензійного договору чи договору про передання прав, які застосовуються, насамперед, для регламентації відносин щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності та визначені у главі 75 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) [1].

Враховуючи, що результати інтелектуальної творчої діяльності, які охороняються системою права інтелектуальної власності, мають інформаційну правову природу, вважаємо можливим поширити на регулювання договірних відносин щодо надання чи передачі інформаційних прав визначені (поіменовані) у цивільному законодавстві договірні форми - ліцензійного договору та договору про передання прав.

Екстраполяція правових конструкцій ліцензійного договору та договору про передання прав на регламентацію зобов'язальних інформаційних відносин не суперечить юридичній природі інформаційних прав та відповідає загальним засадам цивільного законодавства, яке, встановлюючи принцип свободи договору як основоположну засаду регламентації майнових відносин, надає сторонам конкретного договірного зобов'язання можливість регулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч. 2 ст. 6 ЦК України).

варто наголосити, що реалізація інформаційних прав в умовах інформаційного суспільства має передбачати легкість договірних процедур поширення та обміну інформацією, надання та отримання прав на інформацію, забезпечення комунікаційного обміну у суспільстві. За цих обставин застосування визначених у цивільному законодавстві та апробованих правозастосовною практикою правових моделей договірного регулювання інформаційних відносин у формі ліцензійного договору та договору про передання прав сприятиме визначеності договірних відносин, можливості їх регламентації за аналогією із регулюванням інформаційних відносин у сфері творчої діяльності, диверсифікації цивільно-правових норм на опосередкування інформаційних відносин. У підсумку застосування таких договірних моделей сприятиме належному та дієвому захисту прав та охоронюваних інтересів суб'єктів інформаційних прав у разі невиконання чи порушення договірних зобов'язань контрагентами. Суду чи іншому правозастосовчому органові не потрібно буде визначати правову природу договірних зв'язків, що виникли між суб'єктами, на підставі аналогії закону (ч. 1 ст.8 ЦК України) він зможе ефективно вирішити спірну ситуацію згідно з нормами, що регулюють такий вид договірних зобов'язань.

Водночас наявний стан поверхового нормативного регулювання договірних інформаційних відносин у ЦК України та недостатній рівень їх доктринального дослідження у межах вітчизняної цивілістики дає підстави окремим науковцям формулювати висновки щодо поширення на опосередкування договорів у сфері інформаційних відносин положень спеціального законодавства - господарського, адміністративного тощо. Зокрема, Ю.П. Бурило, аналізуючи природу зобов'язань із договорів на виконання інформаційних та інформаційно-інфраструктурних робіт та договорів про надання інформаційних та інформаційно-інфраструктурних послуг, доходить висновку, що зазначені договори утворюють відповідні підтипи договорів, які необхідно розглядати в контексті укладення організаційних і майнових договорів, передбачених у ГК України [2, с. 63]. Інші науковці характеризують договірні інформаційні зобов'язання в публічно-правовому аспекті реалізації державного впорядкування у сфері інформатизації, доступу до державних інформаційних ресурсів, отримання публічної інформації тощо [3, с. 182-184].

За цих обставин спостерігаємо досить небезпечне для цивілістики явище: відсутність необхідного рівня регулювання інформаційних відносин у цивільному законодавстві призводить до їх поступового «розпорошення», «перетікання» до предмета інших галузей права. Регламентацію договорів у сфері інформаційних відносин, суто цивілістичних за своєю природою, прагнуть підвести під правовий інструментарій інших галузей права, нівелюючи їх приватноправову сутність.

Яскравим прикладом розроблення такого інструментарію можуть бути категорії «адміністративного договору», «договору про надання адміністративних послуг», «господарського договору», «інвестиційного договору» тощо, які відносно недавно з'явилися у вітчизняній галузевій юриспруденції. Диспозитивний характер інформаційних відносин, можливість вибору варіантів поведінки учасників інформаційної сфери спочатку обмежується публічно-правовими засадами, а потім поступово регулювання таких відносин цілковито підміняється нормами публічного права.

Одним із напрямів впливу цивільно-правових норм на впорядкування інформаційних відносин у сучасному суспільстві є створення законодавчих конструкцій, нормативних моделей договорів у сфері набуття, зміни та припинення інформаційних прав особи, використовуючи які сторони можуть забезпечити належну реалізацію своїх прав та інтересів в отриманні, обробленні, зберіганні та обміні інформацією.

Відомий цивіліст В.П. Грибанов справедливо зазначав, що будь-яке суб'єктивне право є соціальною цінністю лише тоді, коли його можна реалізувати, тобто скористатися можливостями, що надаються цим суб'єктивним правом, для задоволення матеріальних і культурних потреб управомоченої особи [4, с. 22]. Реалізація суб'єктивних потреб та інтересів особи щодо набуття прав на інформацію, можливості її зміни та поширення відбувається на підставі договорів.

У межах юридичної науки сформувалося декілька підходів до типів договорів, які покликані забезпечувати обіг інформації. Зокрема, до таких договірних форм опосередкування суспільних відносин у інформаційному обміні науковці відносять: договір купівлі-продажу інформації [5, с. 76], ліцензійний договір [6, с. 168] та договір про передання інформації [7, с. 129-132].

Насамперед, зазначимо, що сутність договору купівлі-продажу, виходячи зі статті 655 ЦК України, полягає у переданні продавцем майна у власність покупцю. Наразі не будемо ще раз вказувати на всі недоліки пропрієтарної теорії у регулюванні інформації, які досить детально описані в юридичній літературі [8; 9]. Візьмемо за постулат факт, що передання інформації у власність в її фактичному сенсі є неможливою. Тому неможливим є і використання договору купівлі-продажу для опосередкування відносин із надання чи передання прав на інформацію. Аналіз змісту норм ЦК України, які стосуються договору купівлі-продажу, свідчить про їх спрямованість на регулювання відносин щодо переходу майна (речі) та неможливість їх застосування в інформаційній сфері. Такими нормами, зокрема, є ст. 667 (обов'язок продавця зберігати проданий товар), ст. 668 ЦК України (перехід ризику випадкового знищення або пошкодження товару), ст. 669 ЦК України (кількість товару), ст. 671 ЦК України (асортимент товару), ст. 673 ЦК України (якість товару) тощо.

Іншою поіменованою в ЦК України договірною конструкцією, що має опосередковувати цивільні інформаційні відносини, є ліцензійний договір. згідно з ліцензійним договором одна особа (ліцен- зіат) набуває у іншої особи (ліцензіара) право на використання певного виду інформації, що є об'єктом права інтелектуальної власності (ст. 1109 ЦК України). Наразі об'єктом ліцензійних договорів є лише та інформація, що віднесена законодавством до інтелектуальної власності: твори літератури, науки мистецтва; винаходи; корисні моделі; промислові зразки; знаки для товарів та послуг; комерційна таємниця тощо.

У чинному законодавстві відсутні обмеження щодо можливості поширення цього договору на регулювання відносин, пов'язаних не лише із результатами творчої діяльності, але й щодо інших видів інформації. зазначимо, що у межах цивілістики склалося декілька підходів у питанні про можливість застосування ліцензійного договору для регулювання відносин з надання прав на інформацію. Так, О.О. Підопригора наголошувала, що володар виключного права має право видавати ліцензії на використання нерозкритої інформації [6, с. 166].

Протилежної думки дотримувався В.А. Дозо- рцев, який, відносячи інформацію до кола об'єктів виключних прав, свого часу відзначав, що у разі передачі інформації жодне право не передається, жодного дозволу не вимагається - відбувається фактичне передання відомостей, для яких, як правило, діє режим вільного використання [10, с. 234].

зазначена позиція викликає певні зауваження. Сам факт того, що надання загальнодоступної інформації відбувається, як правило, шляхом її поширення - «фактичного передання відомостей» - не означає, що процес інформаційного обміну не може бути врегульований юридично на підставі вже наявних та апробованих практикою договірних конструкцій. Надання загальнодоступної інформації також може бути предметом договірних зобов'язань, зокрема, у разі, якщо пошук таких відомостей, їх узагальнення, аналіз потребують значних зусиль чи особливого рівня професійних навичок. Наприклад, предметом договору про проведення інформаційно- патентних досліджень, передусім, є загальнодоступна інформація, що міститься у відкритих патентних базах даних. Проте для правильного пошуку необхідних відомостей з метою складання заявки на отримання патенту (визначення аналогів, прототипів, окреслення залежних та незалежних елементів формули винаходу чи корисної моделі), особа, яка проводить такі дослідження, має бути фахівцем у тій сфері технології, у межах якої відбувається процес інформаційних досліджень.

Вітчизняні науковці, аналізуючи договірні форми реалізації інформаційних прав, зазвичай допускають можливість застосування для розпорядження правом на інформацію договорів, що використовуються у системі права інтелектуальної власності, проте із певними обмеженнями. Зокрема, О.В. Кохановська до переліку договорів в інформаційній сфері відносить договір про надання послуг - у відносинах, «коли йдеться про звичайну відкриту інформацію, яка не є результатом творчої діяльності і не складає таємницю. В інших випадках, коли йдеться про інформацію, як об'єкт права інтелектуальної власності, можна вести мову про ліцензійний договір або інші договори, які відомі праву інтелектуальної власності» [11, с. 284-285]. Таким чином, науковець слушно наголошує на можливості використання широкого спектра договірних конструкцій для опосередкування відносин у сфері інформації: як тих, що сформувалися у межах системи інформаційного законодавства (договір про надання інформаційних послуг), так і тих, що застосовуються для системи об'єктів інтелектуальної власності (ліцензійний договір, договір про передання прав тощо).

Висновки

На підставі проведеного огляду теоретичних засад договірного регулювання відносин щодо надання прав на інформацію варто підсумувати.

Аналіз доктринальних підходів щодо питання поширення конструкції ліцензійного договору на відносини з надання прав на інформацію засвідчує можливість застосування такого договору для регулювання інформаційних відносин.

Враховуючи, що конструкція ліцензійного договору сформована законодавцем як правова модель опосередкування відносин з надання прав на об'єкти інтелектуальної власності, які мають інформаційну природу та є видом інформації, беручи до уваги юридичну сутність інформаційних прав, вважаємо за можливе поширити на регулювання договірних відносин щодо надання чи передання інформаційних прав поіменовані у цивільному законодавстві договірні форми - ліцензійного договору та договору про передання прав. При цьому не можемо не наголосити, що подальший розвиток інформаційних відносин зумовлюватиме потребу деталізації, вдосконалення та розширення договірних форм реалізації прав на інформацію.

З метою удосконалення цивільно-правового регулювання інформаційних відносин, формування необхідної правової бази належного та ефективного здійснення інформаційних прав та загального рівня їх юридичної захищеності у ЦК України доцільно закріпити положення про договірні форми здійснення прав на інформацію. Зокрема, шляхом включення до тексту ст. 200 ЦК України «Інформація» положення такого змісту: «Надання чи передання прав на інформацію відбувається на підставі ліцензійного договору, договору про передання прав чи іншого договору, зміст, істотні умови та особливості якого визначаються цим Кодексом та іншими законами України».

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України / Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ Бурило Ю.П. Договірне регулювання робіт і послуг в інформаційній сфері господарювання. Правова інформатика. № 3(39). 2013 С. 60-68.

Основи інформаційного права України: навч. посіб. / В.С. Цимбалюк, В.Д. Гавловський, В.М. Брижко та ін.: за ред.. М.Я. Швеця, РА. Калюжного та П.В. Мельника. 2-ге вид., перероб і доп. К.: Знання, 2009 414 с.

Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. 2-е изд., стереотип. М.: Статут, 2001. 411 с.

Гражданское право: учебник / под ред. О.Н. Садикова. М.: Юрид. фирма «КОНТРАКТ»: ИНФРА-М, 2006. 493 с.

Підопригора О.О. Законодавство України про інтелектуальну власність. Харків: Еспада, 1997. 185 с.

Лютикова П. До питання про правовий режим передачі інформації. Право України. 2004. №1. С.129-132.

Кохановська О.В. Основні теорії у сфері інформаційних правовідносин: концепція інформаційних прав як приватноправового інституту і теорія інформаційного права як галузі права у сучасній правовій доктрині України. Приватне право. 2013. № 1. С. 186-200. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/prpr_2013_1_20.

Кохановська О.В. Приватно-правове розуміння інформаційних відносин в Україні. URL: http://aphd.ua/publication-154.

Дозорцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации: сб. статей. М.: Статут, 2003. 416 с. (Исследовательский центр частного права).

Кохановська О.В. Теоретичні проблеми інформаційних відносин у цивільному праві: монографія. К.: Видавничо- поліграфічний центр «Київський університет», 2006. 463 с. С.284-285.

Размещено на Allbest.ru