Поняття та правова природа процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та правова природа процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України

Кіреєва Н.О.

Статтю присвячено дослідженню поняття та правової природи процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України. Проаналізовано суттєві відмінності цієї процедури від таких примирних процедур, як медіація та консиліація, а також запропоновано використання терміна «судове примирення» для діяльності суддів у межах нового інституту.

Ключові слова: врегулювання спору за участю судді, медіація, присудова медіація, судове примирення, суддя, який здійснює примирення, консиліація.

Статья посвящена исследованию понятия и правовой природы процедуры урегулирования спора при участии судьи в гражданском процессе Украины. Проанализированы существенные отличия данной процедуры от таких примирительных процедур, как медиация и консилиация, а также предложено использование термина «судебное примирение» для деятельности судей в рамках нового института.

Ключевые слова: урегулирование спора при участии судьи, медиация, присудебная медиация, судебное примирение, судья, осуществляющий примирение, консилиация.

The article is dedicated to the investigation of the concept and legal nature of the dispute settlement procedure with the participation of a judge in the civil process in Ukraine. The essential differences between this procedure and other conciliation procedures such as mediation and consiliation have been analyzed, and the use of the term “judicial reconciliation” as the activity of judges within the framework of a new institute has been proposed.

Key words: judicil participation in settlement of disputes, mediation, mediation judgment, judicial reconciliation, reconciliation judge, consiliation.

постановка проблеми. В умовах судової реформи, пов'язаної з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 р. № 2147УІП, абсолютно інноваційним механізмом, здатним забезпечити справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, є процедура врегулювання спору за участю судді, якій присвячено главу 4 розділу III нового Цивільного процесуального кодексу (ст. ст. 201-205) [1]. Це нововведення дає змогу інакше оцінити роль і місце традиційного правосуддя у вітчизняній правовій системі, проте його призначення та юридична природа не розкриті, що у свою чергу може призвести до проблем, пов'язаних із реалізацією на практиці як усього інституту врегулювання спору за участю судді, так і окремих його елементів та процедур.

Актуальність теми полягає в наявності практичної необхідності дослідження питання сутності та правової природи процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України. Варто зазначити, що впровадження такого інституту у вітчизняне цивільне судочинство здатне вирішити низку проблемних аспектів розгляду й вирішення цивільних справ, адже передбачається створення абсолютно нового для українського правосуддя механізму врегулювання спору, у якому фактично відбувається зміна ролі й призначення суду, що у свою чергу може призвести до змішування інституту врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі із схожими способами та процедурами примирення сторін, як, наприклад, медіація та консиліація.

Ступінь розробленості теми. Питання врегулювання спору за участю судді, а саме примирення сторін у цивільному судочинстві в межах інституту мирової угоди та мирової юстиції, неодноразово досліджували такі науковці, як А.С. Цибуляк-Кусте- вич, Т.А. Цувіна, Д.Л. Давиденко, С.І. Калашникова, О.М. Шеменєва, Т.В. Сахнова та інші. Станом на сьогодні можна спостерігати відсутність достатньої кількості наукових досліджень у цій сфері цивільної процесуальної науки. Саме тому ці питання потребують подальшого ґрунтовного наукового аналізу.

Метою статті є дослідження поняття та правової природи процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України, а також формування пропозицій щодо розуміння юридичної сутності цього інституту.

Виклад основного матеріалу. Про необхідність сприяти примиренню сторін у цивільному судочинстві з метою скорочення кількості розглянутих судами справ і поліпшення ефективності здійснення правосуддя зазначено в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(86)12 щодо заходів із попередження та зменшення надмірного робочого навантаження в судах, прийнятої ще в 1986 р. [2]. Як одне з основних завдань запропоновано покласти на суддів обов'язок намагатись досягнути примирення сторін та укладення мирової угоди з усіх відповідних питань на будь-якій стадії судового процесу. Також суди мають за допомогою необхідних засобів та у відповідних випадках вжити заходи для полегшення доступу до альтернативних методів розв'язання спорів і підвищення їх ефективності як процедур, здатних замінити класичний судовий розгляд.

Так, Т.В. Сахнова обґрунтовано зазначає, що в ідеалі суд у цивільному процесі повинен бути зацікавлений у пошуку «мирного» врегулювання спору, а також у стимулюванні сторін до такого пошуку [3, с. 29].

Прихильником такої позиції є А.С. Цибуляк- кустевич, яка вважає, що головний напрям прискорення й спрощення судової процедури розгляду суддею цивільних справ - найбільш повне закріплення в законодавстві та ефективне використання суддею й усіма учасниками засобів, що необхідні для розширення практики примирення сторін, зокрема, урегулювання спору до судового розгляду за допомогою вдалого проведення примирних процедур [4, с. 187-191].

Варто зазначити, що в травні 2006 р. Указом Президента України № 361/2006 «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» встановлено, що з метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх урегулювання [5].

У п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі досудового розгляду» від 12 червня 2009 р. № 5 встановлено, що з метою врегулювання спору до судового розгляду суди повинні з'ясовувати, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. При цьому Пленум Верховного Суду України зазначив, що суди повинні вживати дієвих заходів для примирення сторін і врегулювання спору до судового розгляду, дотримуючись при цьому об'єктивності й неупередженості [6].

Таким чином, ідея поширення альтернативних способів розв'язання правових спорів із метою утвердження засад правової держави в Україні не є новою, а її основи були закладені ще 10 років тому.

У свою чергу введення в цивільний процес України такої примирної процедури, як врегулювання спору за участю судді, викликало жваву дискусію в юридичному середовищі та на сьогодні активно критикується й обговорюється. Зокрема, виникає питання щодо сутності та правової природи вищезазначеної процедури, у тому числі про можливість кваліфікації зазначеного інституту як своєрідної моделі присудової медіації у вітчизняному цивільному процесуальному законодавстві.

Дискусійним є те, що всі «за» та «проти» нової процедури лежать як у площині активної ролі суду в процесі врегулювання спору, так і в співвідношенні понять «медіація» та «врегулювання спору за участю судді», які фактично не є тотожними.

Серед спільноти медіаторів законопроект спричинив неабиякий ажіотаж, адже положення щодо інституту врегулювання спорів за участю судді були розцінені як спроба монополізувати медіацію суддями. Проте вважаємо, що процедура врегулювання спору за участю судді за своєю суттю не є медіацією. У цьому випадку не йдеться про заміну медіації врегулюванням спору за участю судді (судовим примиренням).

Як зазначає Т.А. Цувіна, здійснивши аналіз зарубіжної літератури, можна зробити висновок про те, що існує декілька моделей присудової медіації, які склались у світі залежно від того, хто виконує функції медіатора під час проведення при- судової медіаційної процедури. Зокрема, можна виділити такі моделі:

зовнішня присудова медіація (external court- annexed mediation), або «зближена» медіація чи приватна медіація в межах судового процесу, - різновид присудової медіації, за якої суддя передає справу на розгляд медіатору, що обраний сторонами та не є суддею або іншим працівником суду, а займається наданням медіаційних послуг приватно і зареєстрований як медіатор; правовий цивільне судочинство примирення

внутрішня присудова медіація (internal court- annexed mediation), або інтегрована медіація, - різновид присудової медіації, яка проводиться ніби «всередині» суду його працівниками або суддями- медіаторами та поділяється на два різновиди залежно від того, хто є медіатором: а) проведення медіації іншим суддею суду, де розглядається справа, який не входить до складу суду, що розглядає зазначену справу; б) проведення медіації працівниками суду, які не є суддями (наприклад, працівниками апарату суду, помічниками суддів тощо), або спеціальними медіаторами, які працюють у центрі медіації, що знаходиться при суді [7, с. 195-200].

Однак варто розуміти, що, як правило, у кожній із названих моделей медіації посередники орієнтуються на створення умов для самостійного вирішення сторонами спірних моментів, при цьому здійснюється контроль і спрямовується процес вирішення спірних моментів, забезпечується юридичний та інший супровід усієї угоди на вимогу будь-якої або обох зі сторін, проте медіатор як нейтральна третя особа не пропонує варіанти вирішення спору.

Метою ж урегулювання спору за участю судді є виключно спроба вирішити спір між сторонами на початку цивільного процесу з економією часу й коштів як сторін, так і держави, а також із можливістю розглянути варіанти вирішення спору. При цьому суддя, на відміну від медіатора, може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.

Крім того, варто розуміти, що спектр процедур для врегулювання спорів у суді не обов'язково має обмежуватись одним видом і виключати всі інші.

Перелік можливих примирних процедур може бути настільки широким, наскільки це потрібно для максимального поширення практики примирення сторін. Так, Цивільний процесуальний кодекс Казахстану передбачає на розсуд сторін декілька видів примирних процедур:

мирову угоду;

«партисипативні процедури» - сторони знаходять шляхи вирішення конфлікту на основі демократичних, активних дій сторін і в присутності адвокатів;

медіація в суді (професійним медіатором або суддею) [8].

таким чином, використання спільного підходу до розуміння правової природи й терміна для позначення різних типів процедури примирення в суді є помилковим, оскільки це може суттєво ускладнити подальше дослідження та, відповідно, не сприятиме розвитку наукових ідей щодо їх удосконалення.

В Україні для позначення процесу врегулювання спору за участю судді або будь-якого іншого передбаченого законом способу здійснення суддею примирення сторін практикуючими юристами пропонується використовувати термін «присудова медіація», що, на нашу думку, також не вносить ясності в розмежування вищезазначених понять і цілком може асоціюватись із примиренням медіаторами, які працюють «при судах».

На окрему увагу заслуговує розмежування процедури врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі України від консиліації, яка є подібною до медіації, самостійним способом альтернативного вирішення спорів, адже є також добровільною, конфіденційною, гнучкою, зорієнтованою на інтереси сторін процедурою вирішення спору за участю нейтральної особи - консиліатора (примирника). Схожість процедури врегулювання спору за участю судді з консиліа- цією полягає в тому, що як у ході узгоджуваного примирення консиліатор має право запропонувати сторонам варіанти вирішення спору, так і в ході цивільного процесу суддя, відповідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного процесуального кодексу

України, може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.

Проте якщо консиліатор обирається за згодою сторін, то врегулювання спору за участю судді здійснюється лише суддею, який відкрив провадження в справі.

Отже, виходячи із сутності й призначення як медіації, так і консиліації, процедура врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі не може ототожнюватись із вищезазначеними альтернативними способами вирішення спору та примирення сторін.

3 метою забезпечення ефективної реалізації завдань і цілей процедури врегулювання спору за участю судді пропонуємо змінити назву глави 4 «врегулювання спору за участю судді» розділу III Цивільного процесуального кодексу України на назву «Судове примирення», вважаючи це самостійною процесуальною процедурою з особливими принципами й засобами досягнення, а щодо процесуального статусу судді, який бере участь у врегулюванні спору, використовувати поняття «суддя, який здійснює примирення».

Поряд зі складним питанням визначення та розуміння правової природи процедури врегулювання спору за участю судді з'являються також інші, пов'язані з тим, які конкретні дії має право або повинен вчиняти суддя в межах вказаного врегулювання спору в цивільному процесі.

на наше переконання, для розуміння ролі суду в примиренні сторін доцільно визначити принципи цієї діяльності, а саме основні ідеї або ж найбільш загальні правила, які відображатимуть сутність і специфіку дій судді в цивільному процесі.

Висновки. Отже, варто констатувати, що сам факт визначення в нормах Цивільного процесуального кодексу України додаткового інституту, спрямованого на мирне врегулювання спорів між сторонами, є позитивною та необхідною тенденцією. Виправданим є те, що суб'єкт законодавчої ініціативи не визначає цю процесуальну процедуру крізь призму поняття й сутності медіації, що призвело б до змішування цих понять і дискредитації класичної процедури медіації. I хоча за певними ознаками процедура врегулювання спору за участю судді в цивільному процесі перетинається з такими способами вирішення спору, як медіація та консиліація, вважати її тотожною їм неправильно. На нашу думку, виправданим є вживання терміна «судове примирення» для нової в цивільному процесі України процедури врегулювання спору за участю судді, яка у свою чергу є перспективним і прогресивним кроком для впровадження європейських процедур та вдосконалення доступу до правосуддя в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 3 жовтня 2017 р. № 2147-VIII / Верховна Рада України. URL: http://www.golos.com.ua/documents/z2147u.pdf.

2. Рекомендація № R(86)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів з попередження і зменшення надмірного робочого навантаження в судах. URL: http://www.arbitr.gov.ua/files/pages/pd07072014_5.pdf.

3. Сахнова Т.В. Курс гражданского процесса: теоретические начала и основные институты. М.: Волтерс Клувер, 2008. 676 с.

4. Цибуляк-Кустевич А.С. Перспективи впровадження інституту примирення в цивільному судочинстві України. Вісник Академії адвокатури України. К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2010. № 2(18). С. 187-191.

5. Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10 травня 2006 р. № 361/2006 / Президент України. URL: http:// zakon5.rada.gov.ua/laws/show/361/2006.

6. Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі досудового розгляду: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 5 / Верховний Суд України. URL: http:// zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09.

7. Цувіна Т.А. Впровадження інституту присудової медіації як перспективний напрямок реформування цивільного процесуального законодавства. Україна на шляху до Європи: реформа цивільного процесуального законодавства: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. К., 2017. С. 195-200.

8. Добрыднева Н. В центре внимания - ГПК РК. Сайт Медиа-центра органов внутренних дел Республики Казахстан. URL: http://press.mediaovd.kz/ru/?p=7310.

Размещено на Allbest.ru