Конфлікт інтересів учасників судового процесу: філософсько-правова характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конфлікт інтересів учасників судового процесу: філософсько-правова характеристика

Козак І.Б.,

У статті розкриваються особливості протистояння сторін соціального конфлікту, різновидом якого є юридичний конфлікт. Охарак-теризовано передумови конфлікту, його філософсько-правовий вимір за наявності об'єктивного і суб'єктивного в конфлікті, що впли-ває на результати вирішення конфлікту в судовому процесі. Звернено увагу на методологічний аналіз характеру конфлікту, наявність об'єктивно-суб'єктивних передумов його появи.

Ключові слова: конфлікт, юридичний конфлікт, соціальний конфлікт, суперечливість, юридичний казус, об'єктивне і суб'єктивне.

В статье раскрываются особенности противостояния сторон социального конфликта, разновидностью которого является юридиче-ский конфликт. Охарактеризованы предпосылки конфликта, его философско-правовое измерение при наличии объективного и субъ-ективного в конфликте, влияющего на результаты его решения в судебном процессе. Отмечен методологический анализ характера конфликта, наличие объективно-субъективных предпосылок его возникновения.

Ключевые слова: конфликт, юридический конфликт, социальный конфликт, противоречивость, юридический казус, объективное и субъективное. конфлікт правовий судовий процес

The article reveals the peculiarities ofthe confrontation ofthe parties to the social conflict, the kind ofwhich is a legal conflict. The precondi-tions for the conflict are described. Fulfilled its philosophical and legal dimension in the presence of objective and subjective in conflict, which affects its consequences in resolving the conflict in the trial. The attention is paid to the methodological analysis ofthe nature ofthe conflict, the existence of objective and subjective circumstances for the existence of conflicts.

Key words: conflict, legal conflict, social conflict, contradiction, lec

Постановка проблеми. Розгляд проблематики філо-софської ідентифікації конфлікту завжди відповідає зло-боденним викликам як науки, так і практики. Суспільне буття природно розвивається лише за умови знання того, як знайти вихід із негативних ситуацій, які неодмінно су-проводжують це буття. Конфлікт - це не завжди негатив, який породжений протистоянням. Він має іноді і позитив-ний результат не лише для однієї зі сторін судового проце-су, а й для всього суспільства. Вміння ідентифікувати цю площину протистояння, розпізнати межу появи негати-візму і моральнісно допустимий вихід за його рамки - це вкрай необхідна якість професійної діяльності юриста для запобігання негативним наслідкам такого процесу.

Стан опрацювання. Чимало відомих учених дослі-джували зазначену проблематику в різних її аспектах: кон- фліктології, психології, теорії держави і права, філософії, психолінгвістики, психоаналізу, логіки, теорії аргументації, феноменології, герменевтики та ін. Серед них закордонні вчені: П. Бурдьє, Р. Баумайстер, Х.-Г. Гадамер, Е. Гідденс,

Е. Еуссерль, У Джеймс, В. Дільтей, Г. Люббе, П. Рикер,

3. Фрейд, Е. Фромм, В. Хесле, Е. Еріксон, К.Г. Юнг та ін.

Школа радянських дослідників представлена іменами

О. Анцупова, О. Аврамової, І. Ачкуріна, Н. Еришиної, Л. Суд-кова, М. Заковоротневої, В. Малахова, І. Кона, Л. Путило- вої, Л. Шнейдер, В. Федотової, В. Баруліна, А. Коршунова, Б. Пружиніна, В. Лекторського, Т. Худойкіної, Л. Петровської та ін. Серед вітчизняних учених безпосередньо юридичному конфлікту як феномену правової дійсності присвятили свої наукові розвідки В. Кривцова, Н. Свиридюк, а безпосередньо питання конфліктного протистояння й ідентифікації його в міжкультурній комунікації досліджували В. Андрущенко,

А. Єрмоленко, Г. Касьянова, М. Попович, О. Шемякіна й ін.

Однак жодна з теорій не змогла до кінця пролити світ-ло на розуміння характеру, динаміки розгортання і змісту суперечностей, які виникають у суспільному житті і по-роджують конфлікт, та те, яким може бути процес розгор-тання та наслідки юридичного конфлікту.

Мета статті - зробити спробу протиставлення у фі-лософсько-правовому вимірі наукового уявлення про об'єктивне і суб'єктивне в суспільному бутті, що супрово-джує процес конфлікту і впливає на його наслідки під час врегулювання суперечностей сторін у судовому процесі.

Виклад основного матеріалу. Під час розгляду кон-флікту у сфері правосуддя визначимо, який зміст ми вкла-даємо в дане поняття. На нашу думку, воно складається з декількох компонентів: правових, неправових, моральних, імморальних, політичних, аполітичних, економічних та ін-ших. Ми спиратимемося на філософсько-правове тлумачен-ня конфлікту, подане авторами словника «Філософія права» (В. Бачинін, В. Журавський, М. Панов). Отже, на їхню дум-ку, «конфлікт - це: 1) зовнішній прояв глибинних мораль-но-правових суперечностей; 2) гранична стадія розгортання морально-правових суперечностей, що виводять їх на рівень відкритих суб'єктно-суб'єктивних зіткнень» [1,с. 161].

У методології аналізу кожного суб'єктно-суб'єктного конфлікту не можна забувати про те, якою ж є структура кожного такого зіткнення. Фахівці закономірно визнача-ють наявність кількох стадій конфлікту: це, за Н. Свири-дюк, передконфлікгна, конфліктна і постконфліктна ста-дії. Науковець поділяє передконфлікгну стадію на такі два етапи: 1) виникнення конфліктної ситуації; 2) усвідомлен-ня і сприйняття конфліктної ситуації [2, с. 118].

У такому логічному й послідовно аргументованому викладі, який ілюструє методологічно виправдану модель аналізу - від загального до часткового, на нашу думку, варто було б зазначити не менш вагому обставину, яка зумовлює появу передконфлікгної стадії. Йдеться про той комплекс об'єктивно-суб'єктивних обставин, які пе-редують появі суперечностей чи зумовлюють її. Це під-ґрунтя (економічні, соціальні, політичні, моральні й інші чинники) створюють серйозні основи конфлікгогенності всіх учасників правовідносин. Першою стадією конфлік-ту можна було б назвати об'єктивно реальні передумови конфлікту, до яких належать два етапи його зародження: перший - провокаційний, породження умов протистоян-ня; другий - усвідомлені або неусвідомлені причини, які неодмінно приведуть сторони до неминучого (судового) з'ясування стосунків фактів, явищ та ін.

Не завжди обидві сторони суб'єктивно спричиняють проблемні зв'язки одна з одною. Конфлікт часто з'являється незалежно від них, але його розгортання залежить від об-ставин, в яких конфлікт розпалюється, від ставлення до нього сторін - безпосередніх учасників протистояння, а та-кож від їхніх психологічно-темпорально-просторових зміс-тових сутностей. Почуте іноді спричиняє непередбачувано категоричну реакцію, яка на певному часовому проміжку може видозмінюватися. Так само можуть впливати і про-сторові характеристики стану суперечливості. Найбільше, як свідчить практика, важить темперамент особи, яка всту-пає в конфлікт, її психічні дані також.

Якщо зважати на те бачення загальносоціальних пере-думов, з яких виникають суперечності, то перелік чинни-ків впливу на людську психіку можна розширити й уточ-нити за допомогою класифікації передумов соціального конфлікту, виписаних дослідниками [2], як-от:

- наявність суперечностей, зумовлених дефіцитом ресурсу і прагненням як мінімум двох суб'єктів встанови-ти (зберегти) контроль над цим ресурсом;

- формування на рівні індивідуальної і колективної свідомості так званої готовності до конфлікту (психоло-гічної настанови на відкрите протиборство і відстоювання власних інтересів);

- наявність нормативної бази, що регламентує конфлік-ти і закріплює критерії їх юридичної кваліфікації, а також встановлює засоби і методи запобігання їм і подолання їх;

- наявність як мінімум двох суб'єктів права, інтереси яких мають суперечливий характер [2, с. 38].

Позитивно варто оцінити і взяти за основу методології твердження О. Волинської, яка зауважує філософську іденти-фікацію конфлікту в соціальному пізнанні. Науковець вважає, що соціальне пізнання орієнтоване на багатофакторні моделі суспільства, які утверджують розуміння, і жоден із чинників, жодна з теорій не охоплюють динаміки і характеру сучасних соціальних процесів. Відповідно до діалектичної логіки соці-ального пізнання, конфлікт буття продукує конфлікту пізнанні як певний тип взаємодії різних суперечливих сторін, якостей, тенденцій у складі тієї чи іншої системи чи між системами. Конфлікт як форма суперечності не завжди і не одразу відо-бражається в соціальному пізнанні, а досягається логікою діалектичного перетворення, з допомогою якого об'єктивна суперечність «переводиться» у суб'єктивну, теоретичну. Вод-ночас, як зазначає автор, обов'язковою умовою вияву конфлік-ту, його адекватної ідентифікації є «евристична ясність, розви-неність і зріла форма» даної суперечності [3, с. 8].

Ми, звісно, робимо акцент на юридичному конфлікті (як протиборстві) суб'єктів права щодо «застосування, по-рушення або тлумачення правових норм», за визначенням

В. Кудрявцева [5, с. 10].

Для правового поля, як засвідчує практика правосуддя, надзвичайно важливою місією в процедурі правосуддя є на-лежний рівень вирішення конфлікту сторін. П. Рикер запропо-нував чи не найбільш точно формулу роботи суду, назвавши його «регулюючою формою конфлікту» [4, с. 27]. Він (філо-соф) вивів синтетичну формулу цієї процедури: насилля замі-няється мовним дискурсом, мова торжествує над насильством.

Юридичний конфлікт урегульовується в суді на основі за-конодавства за процедурою судової системи. Проте варто за-значити ще одну важливу для філософсько-правової методо-логії засадничу деталь: «не кожен конфлікт є юридичним, але практично кожний може завершитися певною юридичною процедурою». Як застерігає правознавець і філософ В. Бігун, «чимало конфліктів породжуються самим правом. Відтак треба з'ясувати, який конфлікт слід вважати юридичним, і які з них стають судовими конфліктами чи спорами» [6, с. 121].

Якщо ми зосереджуємо увагу на філософсько-правово-му аналізі, то не можемо не сказати про відмінності право-вого й юридичного конфліктів, бо це теж має значення для з'ясування наших позицій. Отже, авторитетним визначенням для нас може бути дефініція правового конфлікту, сформу-льована О. Кузьменко: це «протиборство суб'єктів права із протилежним й несумісним розумінням та діями стосовно принципів і норм права, які мають на меті зміну свого статусу та юридичного стану» [7, с. 19]. Дослідники обстоюють дум-ку про те, що поняття «правовий конфлікт» за своєю семан-тичною наповненістю переважає поняття «юридичний кон-флікт», охоплює його. Така позиція В. Крівцової [8, с. 4-5].

Роль правосуддя у вирішенні конфлікту є вирішальною, із цим згодні всі дослідники. Юридичний конфлікт може бути вирішений судом, арбітражем, адміністративним актом тощо. Судочинство має такі переваги у врегулюванні конфліктів: по-перше, судові ухвали Грунтуються на системі права, силі суспільної влади, а не на суб'єктивних уявленнях його учас-ників; по-друге, теоретичний постулат: «Суд як інститут вла-ди та судді як її носії є незалежними та неупередженими у своїх діях і рішеннях, керуючись лише законом і внутрішніми переконаннями»; по-третє, судовий розгляд здійснюється на чітко визначених у законі підставах та за юридично формалі-зованими процедурами оцінки фактичних обставин ухвален-ня рішень; г) постановлені судові ухвали є обов'язковими для виконання сторонами конфлікту [6, с. 124].

Чи завжди теорія підтверджена практикою? Ця теза вже на сучасному спричиняє намагання змінити ситуацію в процесі реформування судової системи. Саме вона вре-гульовує діяння чи бездіяльність суб'єктів правомірністю ухвал. Обов'язковими стають процедури виконання су-дових ухвал, скеровані на додержання норм права. Проте ці аспекти фрагментарно висвітлені в науковій літературі. А практика потребує належного теоретичного розроблення.

Висновки. Отже, наявність об'єктивного та суб'єк-тивного в суспільному бутті супроводжується появою конфліктів, які спричиняють результати (як негативні, так і позитивні) ще до розгляду в судовому порядку. Під-ґрунтям появи конфлікту стають економічні, політичні, соціальні, моральні й інші причини. Кожен конфлікт мето-дологічно правильно може бути оцінений у судовому про-цесі. Однак наявна потреба теоретичного перспективного заглиблення в практику судового розгляду конфлікту та її оцінки, оскільки це процеси багатоспрямовані, різнозміс- тові і суб'єктивно сформовані учасниками судового про-цесу. Вони й зумовлюють постійний філософсько-право-вий аналіз змісту та наслідків конфлікту для типізації їх судового розгляду, контролю і регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бачинін В., Журавський В. Філософія права: словник. К.: Ін Юре, 2003. 408 с.

2. Свиридюк Н. Філософсько-правові засади конфліктів у сфері професійної діяльності юриста: монографія. К.: МП «Леся»,

2012. 204 с.

3. Белинская А. Философская идентификация конфликта в социальном познании: дисс.... докт. филос. наук: спец. 09.00.01 «Онто-логия и теория познания»; спец. 09.00.11 «Социальная философия». М., 2004. 398 с.

4. Рикер П. Торжество языка над насилием. Герменевтический подход к философии права. Вопросы философии. 1996. № 4.

С. 27-34.

5. Кудрявцев В. Юридический конфликт. Государство и право. 1995. № 9. С. 10.

6. Бігун В. Філософія правосуддя: ідеї та здійснення: монографія. К., 2011.303 с.

7. Кузьменко О. Адміністративний процесу парадигмі права: автореф. дис.... докт. юрид. наук: 12.00.07; Київ. нац. ун-твнутр. справ. иК1_: http:www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06kovppp.zip.

Крівцова В. Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12; Націон. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. X., 2005. С. 4-5. иЯ!.: http:www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05kvmfpd.zip.

Размещено на Allbest.ru