Акмеологічність конституції

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.1

Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка»

АКМЕОЛОГІЧНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

Баран А.В.

Природа конституції - це її соціально-політичний зміст. У вітчизняному державознавстві ще в радянський період розмежовували класову природу конституції та її зміст. Під класовою природою розуміли основну соціально-політичну характеристику конституції. Вона знаходить свій прояв у змісті, принципах, властивостях і функціях, здійснює вирішальний вплив на форму, визначаючи її принципові риси. Зміст конституції - це конкретизація її класової природи. Причому зміст може змінюватися в рамках конкретної природи під впливом деяких об'єктивних і суб'єктивних чинників. Конституція мала подвійний зміст - соціальний та правовий. Річ у тім, що такий підхід ґрунтувався на формаційній теорії, відповідно до якої специфіка природи конституції в різних країнах прив'язувалася до певної суспільно-економічної формації [2, с. 15].

У сучасному конституційному праві виділяють три основних підходи щодо розуміння природи конституції: ліберально-демократичний, марксистсько- ленінський, теологічний. Ці три напрями в конституційному праві по-різному вказують на основне призначення конституції в політичній сфері [2, с. 16]. конституція законодавство нормативний акт

В основі ліберально-демократичного підходу лежить доктрина суспільного договору. за нею, конституція розглядається як результат суспільної згоди, компромісу між різними соціальними прошарками та політичними силами з приводу фундаментальних принципів організації суспільства і держави, взаємовідносин особи та держави. конституція як суспільний договір - важливий показник політичного консенсусу, наявного в суспільстві. Марксистсько-ленінський підхід отримав розвиток у другій половині XIX - на початку XX ст. Як теоретичнапостановка проблеми. Наявність конституції - обов'язкова ознака сучасної держави. Значення основного закону для ефективного функціонування сучасної цивілізації настільки велике, що вже сам факт його прийняття може бути оцінений як крок до демократичної організації суспільства, оскільки будь-яка конституція передбачає обмеження (самообмеження) державної влади, створення можливостей саморегуляції суспільних інститутів і закладів.

стан опрацювання. Науковою проблематикою, пов'язаною з обґрунтуванням основоположного значення конституції у системі законодавства держави, займалися такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як:

Т. Подорожна, М. Козюбра, Ю. Тодика, В. Шаповал,

В. Погорілко, В. Федоренко, М. Савчин, Ю. Бисага,

О. Слюсаренко, С. Шевчук тощо.

Метою статті є обґрунтування того факту, що саме конституція, з усіма наслідками, має основоположне значення в системі законодавства будь-якої країни.

виклад основного матеріалу. Наявність конституції - обов'язкова ознака сучасної держави. Значення основного закону для ефективного функціонування сучасної цивілізації настільки велике, що вже сам факт його прийняття може бути оцінений як крок до демократичної організації суспільства, оскільки будь-яка конституція передбачає обмеження (самообмеження) державної влади, створення можливостей саморегуляції суспільних інститутів і закладів [1, с. 39].

Залежно від історичного періоду, інших чинників, конституція може трактуватися по-різному.

Втім, виникає питання встановлення факторів, котрі визначають сутність, природу конституції.

концепція він формувався на основі ідей і поглядів, висловлених класами марксизму. Вони зазначали, що конституція є результатом класової боротьби, встановлюється панівним класом. Теологічний підхід характеризує певне поєднання ідей світського і божественного права. Він з'явився значно пізніше за інші підходи як результат поширення в XX ст. конституційних ідей і принципів у країнах арабського Сходу, де домінуюче положення займають джерела мусульманського права. Уявлення про конституцію в цих країнах асоціюється з наданням божественних правил поведінки для «релігійної общини». Якщо конституція існує як писаний акт, вона не має суперечити найважливішому джерелу мусульманського права - Корану. Політична боротьба не заохочується, якщо не забороняється, а згода досягається через вірність сповіданню єдиної релігії - ісламу [2, с. 17].

Проблематику встановлення факторів, котрі визначають сутність, природу конституції, у своїй науковій праці, вдало висвітлює М.В. Савчин. Він зазначає, що на визначення природи конституції впливають соціальне середовище, правова традиція, в основі якої лежать панівна конституційна доктрина, конституційна свідомість і культура, національні традиції урядування, система соціальних цінностей. крім цього, автор виділяє найбільш поширені в теорії права конституційні доктрини, зокрема: природно-правову, договірну, соціологічну, політологічну, позитивістську доктрини. така різноманітність зумовлена комплексним характером конституції, що містить ціннісні, нормативні, праксео- логічні взаємопов'язані елементи [3, с. 61].

За природно-правовою теорією, конституція - це результат еволюції публічно-владних форм життя, накопичення народом досвіду управління та його оформлення у певні інститути. Соціологічна теорія розглядає конституцію як джерело солідарності в суспільстві та роль інститутів влади у політичному житті суспільства. закон соціальної солідарності трактується як універсальний закон розвитку суспільства. Політологічна школа права розглядає конституцію як засіб забезпечення стійких «правил політичної гри», як регулятор політичних відносин. Позитивістська теорія визначає конституцію як систему правових норм, що мають найвищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою, з другого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством. Зокрема, конституцію розкривають як установчий правовий акт, основний закон держави, що приймається в ускладненому порядку, володіє у сучасних умовах особливим об'єктом регулювання, вищою юридичною силою і є юридичною базою для правотворчості, правозастосування і правосвідомості [3, с. 61-63].

Формально всі конституційні норми рівнозначні, але різні за обсягом і змістом залежно від предмета їх регулювання. Наприклад, норми, що визначають принципи суспільного й державного устрою або закріплюють основні національні цінності (так звані постійні норми), змістовно відрізняються від процедурних або компетенційних норм, що мають більш вузьке, конкретне значення. Однак усі норми Основного Закону, незалежно від предмета правового регулювання, по суті мають ту саму юридичну цінність - вищу - стосовно всіх інших нормативно- правових актів держави [4, с. 92].

Правова система будь-якої країни не може функціонувати без панування права (тим більше Основного Закону держави), адже Конституція - найвищий тип права, а конституційне регулювання - найбільш значуще для правової системи. Це пов'язано з тим, що наявність конституції значним чином зумовлює реальне існування конституціоналізму в державі. Необхідність дієвості Конституції визначає такий принцип конституціоналізму, як верховенство або панування права, за якого Конституції відводиться роль Основного Закону в державі, а інша правотворча діяльність повинна мати конституційну основу та конституційні межі [5, с. 73].

Система законодавства - цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що є зовнішнім виразом права.

структура законодавства - теоретична конструкція, що відображає внутрішню побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами упорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки. Розрізняють три основних види структурної організації законодавства: галузева структура (горизонтальна) - нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь); субординаційна (вертикальна) зумовлена різницею нормативно-правових актів в юридичній силі; федеративна розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, як передбачає наявність двох основних рівнів законодавства: федеративного (загальнодержавного) та законодавства суб'єктів федерації [6, с. 116].

Як зазначає Н. Пархоменко, конституціоналізація законодавства - динамічне явище, тому під час його дослідження важливо враховувати не лише мету та завдання, а й його втілення на практиці. Будь-яка галузь права, законодавства розвивається під впливом і відповідно до Конституції. Водночас низка законів випливає зі змісту тих чи інших конституційних положень. Для дослідження цього механізму, на нашу думку, необхідно розглянути структурні зв'язки ієрархічної структури нормативно-правових актів [5, с. 74].

Отже, на нашу думку, щоби продемонструвати, підкреслити акмеологічність конституції порівняно з іншими нормативно-правовими актами, варто звернутися до таких категорій права, як субординація, ієрархія.

субординація - спосіб взаємозв'язку між явищами дійсності або елементами системи на засадах підпорядкування [7, с. 201].

Проаналізувавши ряд словників юридичного спрямування, мусимо констатувати той факт, що субординація здебільшого відображає підпорядкування вищих органів, суб'єктів управління нижчим. Проте ми вважаємо, що саме принцип субординації лежить в основі вертикальної ієрар- хічності нормативно-правових актів, адже акти нижчої юридичної сили чітко підпорядковуються актам вищої юридичної сили.

Ієрархія - тип структурних відносин у складних багаторівневих системах, які характеризуються упорядкованістю, організованістю взаємодій між окремими рівнями по вертикалі [8].

Ієрархія - дослідно - священноначаліє; таке співвідношення елементів певної цілісності (або сукупності), яке передбачає їх узгодженість на основі різного ступеня підпорядкування одне одному або якомусь засадничому елементу. Поняття ієрархії активно використовується в системних дослідженнях, де виділяються два основних типи зв'язків елементів у системі: координації (спільного розташування та узгодження) та субординації (ієрархічного підпорядкування) [7, с. 96].

В. Сирих зазначав, що основним структурним зв'язком ієрархічної структури юридичних нормативних актів є ієрархічний зв'язок. На думку І. Сабо, цей зв'язок виражається в тому, що нормативно-правові акти відповідного виду, які мають вищу юридичну силу, є вихідною базою, основою для актів із меншою юридичною силою. нижчі юридичні нормативні акти займають підпорядковане положення стосовно вищих, не можуть їм протистояти, змінювати їх, позбавляти правової сили тощо [5, с. 74].

Процес взаємозв'язку нормативно-правових актів, розглянутий із точки зору взаємодії норм права різних видів юридичних нормативних актів, може відбуватися в одній із двох форм: шляхом впливу правових норм одного виду актів на зміст норм права іншого виду або шляхом відтворення та розвитку в них змісту конкретних норм права. У першому випадку взаємодії нормативно-правових актів можна вести мову про вплив ідейно-юридичного змісту, принципів, цілей і завдань правового регулювання, сформованих в одному виді актів, на ідейно-юридичний зміст, принципи, цілі та завдання правового регулювання, які закріплені в іншому виді нормативно-правових актів. Коли таке опосередкування має місце в актах нижчої юридичної сили в нормативно-правових актах із вищою юридичною силою відбувається узагальнення норм права, якщо ж цей процес протікає у зворотному напрямі, тобто зверху вниз, то відбувається конкретизація, деталізація та розвиток норм права, сформульованих у вищому нормативно-правовому акті, у нормах права з меншою юридичною силою [5, с. 74].

викладене дає змогу зробити такий висновок: усі нормативно-правові акти перебувають у полі тяжіння змісту, принципів, цілей і завдань правового регулювання, закріплених у конституції, та не можуть протистояти в цьому сенсі Основному Закону; вони лише розвивають, конкретизують і деталізують його. Ця аксіома, як зазначає Н. Сільченко, є наслідком і відображенням суворої ієрархічності джерел права та провідної ролі основного закону, його верховенства як важливого елемента ієрархічної побудови нормативно-правових актів [5, с. 74-75].

Отже, ієрархія у праві, а для нашого наукового дослідження - вужче, у системі законодавства, дає змогу впорядкувати нормативно-правові акти по вертикалі за юридичною силою, де Конституція є головною, а отже, вершиною людського закону.

Конституційні принципи - виражені у конституціях конкретних держав загальні основоположні правила, які визначають зміст тих суспільних відносин, що є об'єктом конституційно-правового регулювання [9, с. 146].

Професор Національного університету «Києво- Могилянська академія» С.В. Шевчук у свої науковій статті виокремлює дві головні ознаки Конституції:

1. Конституція є найвищим та фундаментальним позитивним правом. вона є не тільки зразком, концентрованим відображенням політичних, моральних і філософських поглядів або політичною декларацією, а й, передусім, позитивним та чинним правом, яке є обов'язковим для всіх суб'єктів права, з вищою та стабільною юридичною сутністю порівняно з іншими нормативно-правовими актами. З найвищою юридичною силою конституції пов'язані конституційні вимоги прийняття всіх нормативно- правових актів на конституційній основі, що дасть змогу також забезпечити їх відповідність конституції (конституційність). Це означатиме, що при здійсненні нормопроектувальної та законопроекту- вальної роботи необхідно не тільки дотримуватись конституційних вимог, а й узгоджувати тексти проектів нормативно-правових актів із конституційними нормами, принципами та цінностями. 2. Принцип найвищої юридичної сили конституції передбачає жорсткість конституції, що означає своєрідний «конституційний імунітет» від втручання законодавчої влади. це означатиме підвищену юридичну стабільність конституції, що передбачає складний порядок внесення змін до неї. Принцип найвищої юридичної сили конституції, на думку автора, передбачає визнання конституційних принципів фундаментального рівня (принципів природного права) у правотворчій та правозастосовній діяльності, на що вказує також і принцип верховенства права [10, с. 182-183].

серед застосованих сучасною наукою конституційного права способів обґрунтування принципу верховенства конституції варто вирізнити такий, що засновується на встановленні взаємозв'язків між процесом реалізації основних функцій конституції та забезпеченням її верховенства. Значущість функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції відіграє важливу теоре- тико-методологічну роль з огляду на те, що завдяки йому ми отримуємо змогу досліджувати феномен верховенства конституції не лише як своєрідний синтетичний результат запровадження заходів із державного гарантування певних конституційних вимог (надання конституції статусу правового акта найвищої юридичної сили, визнання за нормами конституції прямої дії, структурування і розвиток законодавства відповідно до конституції тощо), а як вихідний і універсальний принцип, що уможливлює функціонування конституції та забезпечує практичну реалізацію її юридичної, політичної, ідеологічної, гуманістичної та консолідаційної функцій [11, с. 162].

У цьому сенсі зміна статусу конституції або відмова від принципу верховенства конституції мають своїм логічним наслідком перегляд основних функцій конституції та їх фундаментальну ревізію, яка спричиняє відмову від визнання за конституцією тих функцій, які нині відносяться правовою теорію до розряду основних функцій конституції [11, с. 162-163].

Висновки. Таким чином, принцип верховенства конституції, на нашу думку, має визначальне значення щодо присвоєння конституції як основному закону акмеологічного статусу.

Конституція закріплює та регулює тільки основні, найважливіші суспільні відносини, є правовою базою для розвитку інших нормативно-правових актів, галузей права та системи законодавства, наділена особливим об'єктом правового регулювання. Нормативно-правові акти, що приймаються на основі конституції, не мають їй суперечити, а принцип верховенства конституції надає акмеологічного змісту, підкреслює її правову природу.

Список використаних джерел

1. Подорожна Т Дефінітивна специфіка Конституції як Основного Закону держави. Підприємництво, господарство і право. 2010. № 11. С. 39-42.

2. Бисага Ю.М. Актуальні проблеми правового аналізу змісту Конституції України. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2009. № 1. С. 10-21.

3. Савчин М. Забезпечення верховенства конституції у діяльності конституційної юстиції. Вісник Конституційного Суду України. 2013. № 3. С. 61-72.

4. Шаптала Н. Контроль конституційних норм в Україні: ціннісні досягнення й шляхи вдосконалення. Вісник Конституційного Суду України. 2013. № 5. С. 92-99.

5. Подорожна Т Верховенство Конституції у правовій системі держави: теоретичні аспекти. Підприємництво, господарство і право. 2013. № 11. С. 72-75.

6. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права: Навчальний посібник. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. 270 с.

7. Петрушенко В.Л. Філософський словник : терміни, персоналії, сентенції. Львів: «Магнолія 2006», 2011. 352 с.

8. Ялова О. До питання про визначення поняття «конституційні засади (принципи) мовної політики в Україні». Право України. 2008. № 10. С. 145-148.

9. Шевчук С. Принцип верховенства права та найвища юридична сила Конституції України. Право України. 2011. № 5. С. 175-186.

Анотація

У статті охарактеризовано місце конституції в системі законодавства. Щоби продемонструвати, підкреслити акмеологічність конституції порівняно з іншими нормативно-правовими актами, було акцентовано на таких категоріях права, як субординація, ієрархія.

Ключові слова: конституція, основний закон, природа конституції, зміст конституції, правовий зміст конституції конституційна доктрина, субординація, ієрархія.

В статье охарактеризовано место конституции в системе законодательства. Чтобы продемонстрировать, подчеркнуть акмеологичность конституции по сравнению с другими нормативно-правовыми актами, акцентировалось на таким категориях права, как субординация, иерархия.

Ключевые слова: конституция, основной закон, природа конституции, содержание конституции, правовое содержание конституции, конституционная доктрина, субординация, иерархия.

The article describes the place of the constitution in the system of legislation. In order to demonstrate, emphasize the acmeology of the constitution in comparison with other normative-legal acts, it was drawn to such categories of law as subordination, hierarchy.

Key words: constitution, basic law, nature of the constitution, content of the constitution, legal content of the constitution, constitutional doctrine, subordination, hierarchy.

Размещено на Allbest.ru