Теоретичні засади працевлаштування інвалідів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичні засади працевлаштування інвалідів

Н. Силенко,

кандидат юридичних наук,

старший викладач кафедри правового регулювання економіки

Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця

Стаття присвячена правовому аналізу поняття «працевлаштування інвалідів». Проаналізовано підходи різних учених щодо визначення по-няття «працевлаштування інвалідів». Автор обстоює правову позицію, що відносини із працевлаштування є триваючими і продовжують діяти й після настання трудових відносин. правовий працевлаштування інвалід

Статья посвящена правовому анализу понятия «трудоустройство инвалидов». Проанализированы подходы различных ученых относи-тельно определения понятия «тру-доустройство инвалидов». Автор отстаивает правовую позицию, что отношения по трудоустройству яв-ляются длящимися и продолжают действовать и после наступления трудовых отношений.

The article is devoted to legal anal-ysis of the concept of “employment of the disabled". The approaches of vari-ous scholars on the definition of “em-ployment of the disabled". The author defends the legal position that the employment relationship is continuing and continue to operate after the onset of labor relations.

Працевлаштування осіб зі зниженою працездатністю є одним із основних напрямів соціальної політики держави, яка прагне поєднати інтереси всього су-спільства й інваліда. Залучаючи цю осо-бу до суспільно корисної праці, держава надає йому можливості отримувати до-даткове джерело доходів, що на сьогодні дуже суттєво. Інакше кажучи, працев-лаштування інвалідів як важливий вид соціального захисту не тільки сприяє покращанню ними матеріального стано-вища й реалізації свого конституційного права на працю, а й виконує завдання залучення до суспільного виробництва додаткових трудових ресурсів [1, с. 115].

У науковій правовій літературі ви-словлено різні міркування щодо визна-чення поняття «працевлаштування інва-лідів», а саме: (1) комплекс медичних, технічних, організаційних та інших дер-жавних і громадських заходів, спрямова-них на реалізацію цими особами права на працю і створення для них належних умов праці (В.В. Караваєв) [2, с. 180]; (2) система заходів держави, що спри-яють поновленню працездатності грома-дян, які втратили, унаслідок травм або захворювань, можливість брати участь у суспільно корисній праці, і забезпечують їх використання на роботі, яка не проти-показана за станом здоров'я (О.М. Куз-нецов, О.І. Раєвський) [3, с. 11]; (3) організована і спланована державою й здійснювана за участі громадських організацій система обов'язкових для підприємств, установ, організацій, рад-госпів і колгоспів медичних, технічних та організаційних заходів щодо забезпе-чення всіх інвалідів (за бажанням) ро-ботою, яка відповідає трудовій рекомен-дації ЛТЕК і спрямована на поновлення втраченої працездатності (М.Й. Фля- стер) [4, с. 31]; (4) комплекс організа-ційно-правових заходів щодо надання компетентними державними органами допомоги особам, які частково втратили працездатність, у влаштуванні (прийнят-ті) на роботу (І.І. Рибакова) [5, с. 31]; (5) система організаційно-правових заходів, що проводяться в плановому порядку державними органами та гро-мадськими організаціями з метою влаш-тування інвалідів (за їхнім бажанням) на роботу, що відповідає їхнім інтересам і суспільним потребам, суворо відповідно до трудової рекомендації ЛТЕК і встановлених законодавством пільг і переваг для інвалідів (В.А. Дубінець) [6, с. 152]. П.М. Маргієв за основу ви-значення працевлаштування інвалідів бере нешкідливість його для здоров'я і збереження попереднього життєвого рів-ня [7, с. 7]. А.М. Кузнецов та О.І. Рає-вський однією з ознак працевлаштування людей з обмеженими здатностями вважали сприяння в поновленні їхньої працездатності [3, с. 11]. Ю.П. Орловський же обстоює протилежну точку зору, доводячи, що працевлаштування інвалідів, у яких втрата працездатності має стійкий характер, неможливо розглядати як реалізацію заходів щодо відновлення їх-ньої працездатності [8, с. 101].

Проаналізувавши наведені точки зору, можемо стверджувати, що працев-лаштування інвалідів варто розглядати у двох аспектах: (а) як юридичну гарантію, що забезпечує право на працю кожній людині, у тому числі й інваліду, (6) як вид державного соціального за-безпечення інвалідів.

У наукових юридичних джерелах широко дискутується питання стосовно трактування категорії «працевлаштуван-ня інвалідів». Але за всього розмаїття підходів до цього можна прослідкувати три основні тенденції: (а) узагальнену характеристику поняття, (б) розширю-вальне тлумачення, (в) вузьке цілеспря-моване визначення із конкретизацією методів працевлаштування.

До першої групи потрібно зарахувати формулювання, запропоноване Ф.М. Співак, яка вважала, що працевлаштування інвалідів - складний різноплановий процес, який включає в себе систему державних і громадських заходів, спрямованих на забезпечення участі цього контингенту громадян у суспільно корисній праці відповідно до стану їхнього здоров'я, кваліфікації й особистих схильностей [9, с. 184]. Схожу позицію посідає А.І. Осадчих, яка застосовує конструкцію «оптимальне працевлаштування» [10, с. 26]. Зазначені дефініції вказують на загальні умови працевлаштування - систему заходів і систему формування й перспективного розвитку соціальних зв'язків, але фактично окреслюють лише завдання, а не специфіку процесу й методу працевлаштування.

Друга тенденція особливо виразно розкривається О.Є. Козловим, який за-значає, що «... працевлаштування інва-лідів не можна розуміти в буквальному смислі, тобто лише як надання роботи. Воно включає в себе всю систему заходів держави, спрямованих на забезпечення своєчасного відновлювального лікування, з'ясування трудових можли-востей інвалідів, а у випадку необхід-ності їхнього професійного навчання й перенавчання іншої професії, організації спеціальних підприємств для їхньої роботи тощо. Кінцева мета цих засобів полягає в поверненні інвалідові можли-вості брати участь у суспільно корисній праці» [11, с. 19-22]. Але ж у цьому разі вчений підмінює поняття «працев-лаштування» поняттям «соціально-тру-дова реабілітація», а спроба широкого трактування категорії «працевлаштуван-ня» призводить до її знищення.

Третя тенденція викликає найбіль-ший інтерес, оскільки відбиває орга-нізаційно-методичну сутність працев-лаштування інвалідів. Так, Л.Д. Ханкін зазначає, що це не стільки безпосереднє влаштування на роботу, скільки прове-дення психологічної підготовки працев-лаштованого, підбір підхожого робочого місця, створення необхідних умов праці тощо [12, с. 98].

Ю.П. Орловський розрізняє три стадії працевлаштування інвалідів: (а) попередня професійна підготовка, включаючи й навчання; (б) сприяння направленню на таку роботу, що від-повідає стану здоров'я (квотування ро-бочих місць, прийом на роботу певних категорій інвалідів, складання переліку професій і посад для переважного замі-щення їх інвалідами); (в) застосування праці інвалідів (створення для них умов праці, які відповідали б їхньому стану здоров'я) [13, с. 223].

Працевлаштування людей із обмеже-ними здібностями є важливою складо-вою комплексу заходів щодо створення найбільш сприятливих умов, які забезпе-чують їхню посильну участь у суспільно корисній праці. Воно передбачає спри-яння органів держави й громадських ор-ганізацій у наданні їм роботи відповідно до стану їхнього здоров'я, кваліфікації, особливих нахилів. Б.І. Сташків слушно зазначає, що підбір роботи для таких осіб є органічним складником єдиної державної системи працевлаштування [14, с. 62]. М.Й. Флястер указував, що специфіка працевлаштування інвалідів полягає в тому, що воно є універсальним видом державного соціального за-безпечення непрацездатних [4, с. 20], яке надається всім без винятку таким особам незалежно від групи, причини й часу настання непрацездатності.

Визнаючи можливість різних під-ходів до визначення поняття «працев-лаштування інвалідів», підкреслимо, що спроби сформулювати його дефініцію без урахування правових засад, які є складниками юридичного базису всієї діяльності в цій царині, завжди будуть неповними.

У сучасній науці трудового права питання про відносини із працевлашту-вання розглядається з різних позицій. Наприклад, О.В. Смирнов досліджує їх у поєднанні з відносинами щодо забезпе-чення зайнятості, вирізняючи серед тру-дових відносин ті, що забезпечують за-йнятість і працевлаштування [15, с. 113]. В.Ф. Гапоненко й Ф.М. Михайлова до-тримуються точки зору про існування відносин із забезпечення зайнятості й працевлаштування, які виникають тільки у зв'язку зі зверненням громадян до органів державної служби зайнятості [16, с. 11]. С.В. Попов доводить, що поняття «працевлаштування» й «забез-печення зайнятості» не є тотожними. Друге має значно ширший зміст, поряд із працевлаштуванням включає про-фесійні орієнтацію й підготовку, пере-підготовку та підвищення кваліфікації, організацію оплачуваних громадських робіт. При проведенні зазначених захо-дів складаються врегульовані нормами права суспільні відносини із професійної орієнтації, професійної підготовки й перепідготовки, підвищення кваліфікації, організації громадських робіт, що відрізняються особливостями змісту, об'єктивного та суб'єктного складу [17, с. 60].

Деякі науковці розглядають відно-сини із працевлаштування залежно від їхніх видів. Наприклад, М.Ю. Лаврико- ва виділяє відносини: (а) щодо розпо-ділу молодих робітників і фахівців на підставі договірних відносин; (б) щодо направлення на роботу за рахунок уста-новленої квоти; (в) із працевлаштування працівників, вивільнених у зв'язку з реорганізацією виробництва; (г) інші їх види [18, с. 13].

С.В. Попов обстоює точку зору, що відносини між громадянином та орга-ном, що працевлаштовує, а також між роботодавцем і таким органом належать до предмета регулювання цивільного права, оскільки виникнення, зміна й припинення розглядуваних відносин і їхній зміст основані виключно на укла-дені цивільно-правових договорів між зазначеними суб'єктами. Фахівець під-креслює, що такі правочини за своєю природою є договорами про надання послуг і належать до предмета регулю-вання цивільного права. Трудове право не зараховує такі питання до предмета своєї регламентації. Працевлаштування, здійснюване недержавною організацією і спрямоване на укладення цивільно-правового договору, повністю регла-ментується нормами цивільного права. Відносини, що виникають у процесі такого працевлаштування, не входять у предмет трудового права. Як бачимо, правознавець дотримується точки зору, відповідно до якої розглядувані право-відносини становлять собою єдність трьох взаємозалежних, але відносно самостійних правовідносин: (а) між ор-ганом із працевлаштування та громадя-нином, який звернувся за допомогою в пошуках роботи; (б) між органом із пра-цевлаштування й роботодавцем із при-воду добору й направлення на роботу осіб відповідної професії, спеціальності чи кваліфікації; (в) між громадянином і роботодавцем, до якого громадянин на-правлений органом із працевлаштуван-ня. Однак учений підкреслює, що тільки останній вид відносин входить до пред-мета трудового права [17, с. 62].

О.Ф. Нуртдінова переконує, що від-носини із працевлаштування передують виникненню трудових і складаються між особою, направленою органом державної служби зайнятості, і роботодавцем, який зобов'язаний розглянути питання про укладення трудового договору й по-відомити про своє рішення безробітного (особу, яка має потребу в працевлашту-ванні) та відповідний орган служби за-йнятості. Дослідниця стоїть на позиції, що не всі відносини із працевлаштуван-ня належать до предмета регулювання трудового законодавства. Зокрема, від-носини між органом державної служби зайнятості і громадянином, який звер-нувся до нього із проханням про пошуки підхожої роботи, розглядаються як урегульовані адміністративним законо-давством [19, с. 16, 17].

П.Д. Пилипенко зауважує, що до прийняття в 1991 р. Закону України «Про зайнятість населення» [20], який фактично по-новому врегулював відно-сини із працевлаштування, увівши їх до складу правовідносин зайнятості, пи-тання про їхню юридичну природу не викликало особливих труднощів. Вони ще до появи правовідносин зайнятості були правовідносинами публічно-право-вого характеру. Тепер же з утворенням системи органів зайнятості у складі ви-конавчої влади й покладенням на них обов'язків щодо працевлаштування гро-мадян, які шукають роботу, публічний характер набув ще більшої виразності. Однак, попри всю їхню адміністративно-правову забарвленість, правовідносини зайнятості більшою мірою є предметом трудового права і права соціального забезпечення, бо поруч із працевлашту-ванням правовідносини зайнятості охо-плюють і відносини, що виникають із приводу надання безробітним соціальної допомоги в результаті безробіття й ма-теріальної допомоги їхнім сім'ям, якщо вони перебувають на їхньому утриманні [21, с. 130, 131]. Ми погоджуємося із думкою вченого й уважаємо, що весь комплекс правовідносин, що виникають унаслідок пошуків громадянином робо-ти, від моменту його безпосередньої ре-єстрації в органах зайнятості, набуття статусу безробітного й безпосередньо до працевлаштування, передує виникненню трудових правовідносин.

Основне призначення правовідносин із працевлаштування - сприяння опера-тивному виникненню відносин щодо за-стосування праці, передусім трудових. Як слушно відзначено в юридичній літе-ратурі, відносини із працевлаштування мають на меті реалізацію права на пра-цю. Вони тісно пов'язані із трудовими, точніше становлять їхню початкову ста-дію [22, с. 72].

Однак трудові відносини можуть ви-никати й поза відносин із працевлаш-тування, що свідчить про їхній тісний зв'язок з останніми й перевагу. Про на-явність відносин із працевлаштування можна вести мову не тільки в тих ви-падках, коли за посередництвом органу, що працевлаштовує, укладено трудовий договір із роботодавцем, а й коли його укладення не відбулося, проте мала міс-це відповідна спроба [23, с. 102].

Аналізуючи вищевикладене, варто зазначити, що в науці трудового права прийнято вважати, що з укладенням трудового договору відносини із працев-лаштування припиняють діяти, поступа- ючись у такий спосіб місцем трудовим відносинам. Водночас ми не погоджує-мося із таким твердженням, коли йдеться про працевлаштування інвалідів, і вважаємо, що ці відносини із працев-лаштування є триваючими і продовжу-ють діяти й після настання трудових відносин, з огляду на трудові рекомен-дації медико-соціальної експертної ко-місії. Обов'язок роботодавця із працев-лаштування інваліда, направленого за рахунок квоти на підприємство, не при-пиняє своєї дії після укладення з ним трудового договору. Адже мета працев-лаштування осіб цієї категорії полягає також і в їхній професійній реабілітації. Цей обов'язок діє на етапі реалізації особою зі зниженою працездатністю умов трудового договору, його зміни та припинення. Саме під час здійснення такими особами своєї трудової функції й відбувається процес їхньої реальної соціально-трудової реабілітації, понов-лення працездатності, вони відчувають себе потрібними в трудовому колективі. Отже, відносини із працевлаштування інвалідів мають складний і триваючий характер.

Література

1. Андріїв B.M. Забезпечення зайнято-сті та працевлаштування інвалідів у кон-тексті європейської інтеграції України /

B. M. Андріїв / / Вісн. Запорізьк. нац. унту. - 2006. - № 2. - С. 115-118.

2. Караваев В.В. Социальное страхование в СССР / В.В. Караваев. - 2-е изд. - M. : Госюриздат, 1959. - 239 с.

3. Кузнецов А.М. Трудовые права инвалидов в СССР / А.М. Кузнецов, А.Н. Раевский. - М. : Юрид. лит., 1964. - 134 с.

4. Флястер М.И. Трудовые права инва-лидов / М.И. Флястер. - М, 1968. - 216 с.

5. РыбаковаИ.И. Квопросу о соотношении понятий трудового устройства и социально-трудовой реабилитации инвалидов / И.И. Рыбаков / / Вопросы соц. обеспечения : сб. науч. тр. - М, 1982. - № 13. -

C. 29-39.

6. Дубинец В.А. К вопросу о формах трудового устройства и организации труда инвалидов в СССР / В.А. Дубинец / / Вопр. соц. обеспечения : сб. науч. тр. - М. : ЦИЭТИН, 1985. - № 16. - С. 147-155.

7. Маргиев П.М. Трудовое устройство инвалидов (современное состояние и про-блемы совершенствования) / П.М. Маргиев / / Вопр. соц. обеспечения : сб. науч. тр. - М, 1989. - № 20. - С. 4-13.

8. Орловский Ю.П. Проблемы трудово-го права / Ю.П. Орловский. - М. : Юрид. лит., 1968. - 402 с.

9. Основы врачебно-трудовой экспер-тизы (теория, методика, организация) : [учеб. пособ.] / под ред. А.Ф. Третьякова. - М. : Медгиз, 1960. - 328 с.

10. Осадчих А.И. Содержание и ме-тоды оптимального трудоустройства /

A. И. Осадчих / / Методологические и ор-ганизационные вопросы социально-трудо-вой реабилитации инвалидов. - М. : ЦИЄ- ТИН, 1977. - С. 25-30.

11. Козлов А.Е. Деятельность местных Советов в области социального обеспече-ния / А.Е. Козлов. - М. : Юрид. литер., 1977. - 80 с.

12. Ханкин Л.Д. Рациональное трудовое устройство инвалидов как мера профилактики и снижения инвалидности / Л.Д. Ханкин / / Материалы научно-практической конференции и семинара по врачебно-трудовой экспертизе и трудоустройству инвалидов в республиках Средней Азии и Казахстана - Ташкент : ЦИЭТИН, 1972. - 98 с.

13. Орловский Ю.П. Правовое регулирование трудоустройства граждан в СССР / Ю.П. Орловский / / Сов. гос-во и право. - М, 1967. - № 8. - С. 32-39.

14. Сташків Б.І. Професійна реабіліта-ція інвалідів / Б.І. Сташків / / Соціальний захист. - 2001. - № 1. - С. 41-44.

15. Трудовое право : [учеб.] / под ред. О.В. Смирнова. - М. : Проспект, 1998. - 448 с.

16. Трудовое право : [учеб.] / под ред.

B. Ф. Гапоненко, Ф.Н. Михайлова. - М. : ЮПИТИ-ДАПА, 2002. - 463 с.

17. Попов С.В. Форми реалізації права на працю: проблеми теорії та практики : [монографія] / С.В. Попов. - Х. : ФІНИ, 2009. - 336 с.

18. Лаврикова М.Ю. Правовое регули-рование занятости население в СССР : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 / М.Ю. Лаврикова ; Санкт-Пе- терб. гос. ун-т. - СПб., 1991. - 24 с.

19. Комментарий к Трудовому кодексу Российской Федерации / под ред. А.Ф. Нур- тдиновой. - М. : МЦФЭР, 2002. - 1056 с.

20. Про зайнятість населення : Закон України від 01.03.1991 р. № 803-XII // Ві- дом. Верхов. Ради УРСР. - 1991. - № 14. - Ст. 170.

21. Пилипенко П.Д. Проблеми теорії трудового права : [монографія] / П.Д. Пилипенко. - Л. : Видавництво Наці-онального університету ім. Івана Франка, 1999. - 214 с.

22. Андреева Л.А. Правовое регулиро-вание обеспечения занятости в России / Л.А. Андреева, О.М. Медведев. - М. : Юрид. лит., 1999. - 592 с.

23. Толкунова В.Н. Трудовое право России : [учеб. пособ.] / В.Н. Толкунова, К.Н. Гусов. - М. : Юрист, 1996. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru