Державне втручання у приватне спілкування: процесуальні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Державне втручання у приватне спілкування: процесуальні аспекти

Віталій Мухін,

начальник відділу досліджень проблем кримінального провадження Науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України, старший радник юстиції, кандидат юридичних наук

Конституцією України проголошено, що Україна є правовою державою (ст. 1). У юридичній науці такий тип держави визначається як держава, де діє система юридичних гарантій, за допомогою яких забезпечується баланс і консенсус законних інтересів особи, суспільства, держави, а також ефективна протидія протиправним посяганням як у сфері публічного, так і в сфері приватного права [1, 25]. Зазначена система юридичних гарантій передбачає втручання держави у різні сфери життя суспільства, що зумовлено її завданнями та функціями. Враховуючи те, що функції держави є основними напрямами її діяльності у вирішенні завдань, які перед нею стоять, виконання такого пріоритетного завдання держави, як охорона правопорядку та зміцнення законності в суспільстві реалізується шляхом здійснення правоохоронної функції, яка полягає у контролі за неухильним дотриманням конституції та законів, встановленні і притягненні до юридичної відповідальності винних в їх порушенні [2, 31].

Завдання та функції держави визначаються межами її втручання у життя суспільства. Розкриваючи межі державного втручання через поняття «діяльність держави», а точніше «зміст діяльності держави», необхідно звернути увагу, що саме в діяльності держави реалізуються її можливості та обмеження, а також відображаються граничні параметри вказаного втручання [3, 135, 149, 150].

Визначаючи межі державного втручання, варто наголосити: держава не всевладна стосовно людини, вона повинна здійснювати свою діяльність, дотримуючись такого принципу правової держави, як зв'язаність природніми і нормативно закріпленими правами та свободами людини і громадянина, що є важливою умовою її самообмеження в прагненні абсолютизації влади [4, 275, 277].

Одна зі сфер державного втручання - сфера приватного спілкування, на яку поширюється дія норм кримінального процесуального законодавства України. Втручання у приватне спілкування згідно з Главою 21 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) охоплюється інститутом негласних слідчих (розшукових) дій.

Аналіз юридичної літератури свідчить про те, що теоретичним і практичним аспектам зазначеного інституту присвятили свою увагу такі науковці, як: О.В. Говоров, В.В. Городовенко, С.О. Гриненко, М. Гринчак, В.А. Колесник, М.І. Костін, С. Кудінов, Д.Й. Никифорчук, М.А. По- горецький, Є.Д. Скулиш, О.С. Степанов, В.Г. Уваров, Л.Д. Удалова, В.І. Фаринник, В.О. Черков, І.В. Чурікова, М.О. Шилін, В.В. Шум та інші. Водночас проблематика втручання у приватне спілкування, межі такого втручання та процесуальні особливості його різновидів потребують додаткового, поглибленого вивчення. Потреба у дослідженні вказаних аспектів зумовила вибір теми статті та визначила її мету, якою є аналіз допустимості втручання у приватне спілкування, враховуючи його специфіку і винятковість, а також необхідність для виконання завдань кримінального провадження.

Окреслена мета передбачає осмислення значення понять «спілкування» та «приватність». Так, згідно з Великим тлумачним словником сучасної української мови спілкування має такі значення: «1. Дія за значенням спілкуватися. 2. Взаємні стосунки; діловий, дружній зв'язок». У цьому ж словнику слово спілкуватися розкривається як: «1. Підтримувати взаємні стосунки, діловий, дружній зв'язок із ким-небудь. // Розуміти одне одного; порозуміватися. 2. Об'єднуватися для спільних дій» [5, 1368]. У Філософському словнику соціальних термінів спілкування визначається однією із основних форм людської взаємодії, істотною ознакою життєдіяльності особистості як суспільної істоти. Основу спілкування відповідно до вказаного словника становить спільна предметна, насамперед виробнича діяльність, необхідність взаємодії, взаємодопомоги, взаєморозуміння. Спілкування -- багатогранне і різнорівневе утворення, воно уособлює всі суспільні відносини: економічні, політичні, соціальні, національні, моральні, побутові. Важливими є форма контактів суб'єктів спілкування, види взаємин: безпосередні й опосередковані, анонімні та персоніфіковані, формально-рольові (службові, офіційні, статусні) і неформальні (особисті, родинні тощо). Смислове ядро спілкування, його змістовні особливості визначаються метою та засобами здійснення. Оскільки людське спілкування на три чверті складається з мовного спілкування («говорити і слухати»), то серед численних його засобів центральне місце належить слову, мові. Стиль спілкування забезпечується такими засобами, як погляд, міміка, поза, жест [6, 556--558].

У вітчизняній психології існує кілька підходів до розуміння поняття «спілкування». Останнє вживається у психологічній літературі в таких значеннях, як: обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн); один із різновидів людської діяльності (Б.Г. Ананьєв, М.С.

Коган, І.С. Кон, О.О. Леонтьєв); специфічна, соціальна форма інформаційного зв'язку (О.Д. Урсун, Л.О. Резников) та інші; взаємодія, стосунки між суб'єктами, які мають діалогічний характер (Г.М. Андрєєва, B.C. Соковнін, К.К. Платонов) [7, 402].

Однак вважається за краще виходити з принципу нерозривної єдності спілкування й діяльності, а не зводити спілкування до однієї з його сторін -- або до обміну інформацією, або до взаємодії, до впливу однієї сторони, що спілкується, на іншу, чи до процесу міжособистісної перцепції.

Доцільно також звернути увагу на функції спілкування, які залежно від його мети поділяються на такі види: 1) контактна, мета якої -- установлення контакту як стану обопільної готовності до приймання і передачі повідомлень і до підтримання взаємозв'язку у вигляді постійної взаємоорієнтованості; 2) інформаційна, мета якої -- обмін повідомленнями (прийом-передача даних у відповідь на запит), а також обмін думками, задумами, рішеннями тощо; 3) спонукальна, мета якої -- стимуляція активності партнера для спрямування його на виконання певних дій; 4) координаційна, мета якої -- взаємне орієнтування й узгодження дій при організації спільної діяльності; 5) функція розуміння, мета якої -- не тільки адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, а і взаємне розуміння намірів, установок, переживань, станів тощо; 6) емотивна, мета якої -- збудження в партнері потрібних емоційних переживань (обмін емоціями), а також зміна з його допомогою власних переживань і станів; 7) функція установлення відносин, мета якої -- усвідомлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків співтовариства, у якому діє індивід; 8) функція надання впливу, мета якої -- зміна стану, поведінки, індивідуально-смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності [8, 511--512].

«Приватний» відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови означає: «1. Який належить окремій особі (особам); не державний, не суспільний. 2. Який стосується окремої особи (осіб); особистий. // переважно у сполученні зі словом життя. Не пов'язаний зі службовою або суспільною діяльністю. // Який не має офіційного значення; не діловий (про розмову, лист та ін.) [5, 1110].

Як бачимо, спілкування незалежно від його форми за своєю суттю є багатостороннім соціальним явищем, що пронизує усі сфери суспільного життя. Знання процесуальним керівником, слідчим, співробітником оперативного підрозділу характеристик спілкування, зокрема: змісту, функцій, форм, видів і засобів спілкування, а також уміння застосувати ці знання при організації та проведенні негласних слідчих (розшукових) дій, що є різновидами втручання в приватне спілкування у визначених кримінальним процесуальним законодавством випадках, сприятиме встановленню передбачених у ч. 1 ст. 91 КПК України обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У ч. 3 ст. 258 КПК України спілкування визначається як передання інформації у будь-якій формі від однієї особи до іншої безпосередньо або за допомогою засобів зв'язку будь-якого типу. Спілкування є приватним, якщо інформація передається та зберігається за таких фізичних чи юридичних умов, за яких учасники спілкування можуть розраховувати на захист інформації від втручання інших осіб. Виокремлюючи ознаки приватності спілкування, М.І. Костін вважає, що такими є передбачені законом та/або здоровим глуздом умови, за яких учасники спілкування мають достатні підстави вважати (можуть обґрунтовано розраховувати на те), що зміст їх спілкування у цей час залишається в таємниці для сторонніх осіб (наприклад, розмова у житлі особи, зміст відправленого поштового листа тощо). Водночас, наголошує вчений, напрацюванню більш чітких критеріїв щодо ознак приватності спілкування сприятимуть слідча і судова практика [10, 503--504].

Л.І. Аркуша, коментуючи передбачені у КПК України загальні положення про втручання у приватне спілкування, розкриває зміст фізичних та юридичних умов дотримання такого спілкування. Так, під фізичними умовами дотримання приватного спілкування вчений розуміє обране особою місце, час та форму здійснення спілкування (вербальна, письмова, графічна тощо), форму обміну інформацією (безпосередня або опосередкована), тобто листами, бандеролями, телеграмами, контейнерами та ін.; із застосуванням технічних засобів дротового та бездротового зв'язку тощо. Юридичними умовами дотримання приватного спілкування, як зазначає автор, є наявність підстав згідно з чинним законодавством України, а також наявність угоди між фізичною особою і юридичною особою, яка надає послуги телекомунікаційного та поштового зв'язку [11, 525].

С.С. Кудінов, Р.М. Шехавцов, О.М. Дроздов, С.О. Гриненко, даючи більш широке визначення юридичних умов, що забезпечують приватність спілкування, під останніми розуміють гарантоване приписами Конституції України й інших нормативно-правових актів право будь- якої особи на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у її особисте і сімейне життя, можливість обмеження цих прав лише за рішенням суду (зокрема, статті 31, 32 Конституції України, п. 7 ч. 1 ст. 7, статті 14, 15, частини 1, 5 ст. 258, статті 260, 261, 263, 264 КПК України, ст. 9 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV «Про телекомунікації», ст. 6 Закону України від 4 жовтня 2001 року № 2759-III «Про поштовий зв'язок»), укладення угоди між особою та юридичною особою, що надає послуги телекомунікаційного, поштового зв'язку на території України для забезпечення її приватного спілкування [12, 10].

Під втручанням у приватне спілкування згідно з ч. 4 ст. 258 КПК України слід розуміти доступ до змісту спілкування за умов, якщо його учасники мають достатні підстави вважати, що спілкування -- приватне. Негласні слідчі (розшукові) дії, які є різновидами втручання у приватне спілкування, спрямовані на отримання відомостей про зміст спілкування осіб або про факт такого спілкування [9, 436]. До них належать: аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України); арешт, огляд і виїмка кореспонденції (статті 261, 262 КПК України); зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж (ст. 263 КПК України); зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України).

Право особи на недоторканність приватного життя, зокрема право на таємницю спілкування, є невід'ємним правом людини, що визначається Конституцією України (статті 31, 32), а також міжнародними нормативно-правовими актами у галузі прав людини, а саме: Загальною декларацією прав людини (ст. 12), Конвенцією про захист прав і основоположних свобод (ст. 8), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права (ст. 17). Доцільно також звернути увагу, що у резолюції Консультативної асамблеї Ради Європи від 21 січня 1970 року № 428 «Стосовно Декларації про засоби масової інформації та права людини» право на повагу до особистого життя головним чином визначається як право на власний розсуд керувати своїм життям за мінімального стороннього впливу на нього.

Звертаючись до західної конституційно- правової доктрини щодо розуміння права на повагу до приватного життя (privacy),необхідно зауважити, що виникнення власне концепції приватного життя приписується Л. Брендісу (у подальшому Л. Брендіс обіймав посаду судді Верховного Суду США. - В.М., А.Ш.), який у 1890 році в своїй статті визначив: ця концепція означає право людини «... бути залишеним поза увагою інших» [13, 193220]. Раніше Е. Блустін висловив думку, що право на приватне життя є загальним інтересом людської особистості, що захищає таку особистість, а також незалежність, гідність і цілісність особи [14, 971].

С.В. Шевчук, узагальнюючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), однією з основних складових права на повагу до приватного життя виокремив його комунікативний елемент (безпека та приватність листування, електронної пошти, телефонних розмов та інших видів приватних комунікацій) [15, 362]. Погоджуючись з такою точкою зору, В.І. Шишкін зазначає, що особисте спілкування є одним із проявів приватного життя, недоторканності статусу людини, її комунікування [10, 86]. приватне спілкування право privacy

Відповідно до ст. 31 Конституції України кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочину чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Крім того, таємниця спілкування згідно з п. 7 ч. 1 ст. 7 КПК України є загальною засадою кримінального провадження, зміст якої ґрунтується на зазначеній статті Основного Закону України та нормах наведених вище міжнародних нормативно-правових актів у галузі прав людини і полягає у тому, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування під час кримінального провадження (ч. 1 ст. 14 КПК України). Доцільно зазначити, що положення ст. 14 КПК України поширюють цю конституційну гарантію як загальне правило, забороняючи під час нього її порушувати, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Привертає увагу з цього приводу точка зору В.Я. Тація, який, визнаючи тісний зв'язок права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції з правом на невтручання в особисте і сімейне життя, передбачене у ст. 32 Конституції України, зазначає, що норми ст. 31 Основного Закону України та ст. 14 КПК України виходять за межі виключно приватного життя і не можуть бути зведені тільки до забезпечення особистої або сімейної таємниці. Вони рівною мірою, наголошує вчений, стосуються й сфери службових, ділових та інших суспільних відносин [9, 75].

Отже, на підставі висвітлених положень можна зробити висновок, що право на конфіденційність листування та телефонних розмов не абсолютне. Свідченням цьому є також практика ЄСПЛ, зокрема рішення від 6 вересня 1978 року у справі «Клас та інші проти Німеччини», в якому вказано, що існування законодавства, яке надає повноваження зі здійснення спостереження за листуванням, поштовими відправленнями і телефонними розмовами, у виняткових випадках необхідне у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки і/або для попередження безладдя або злочинів. При цьому в правовій системі держави повинні існувати адекватні й ефективні гарантії проти зловживання з боку органів державної влади, уповноважених на здійснення такого спостереження [16].

Необхідно наголосити, що передбачені у ст. 31 Конституції України та ч. 2 ст. 14 КПК України підстави обмеження права на таємницю спілкування відповідають ч. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, згідно з якою органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя, за винятком випадків, коли втручання здійснюється відповідно до закону і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. При цьому загальним принципом у встановленні балансу між конкуруючими інтересами є дотримання пропорційності при впровадженні обмежень. Цей принцип був сформульований ЄСПЛ у справі «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» у 1983 році «... вислів «бути необхідним у демократичному суспільстві» означає: щоб бути сумісним з Конвенцією, втручання повинно, серед іншого, відповідати «нагальній соціальній потребі» і бути «пропорційним до мети, що переслідується»; і далі -- «...закон, що надає повноваження на обмеження, повинен передбачати їх обсяги» [17, 98]. Отже, для того, щоб таке втручання не порушувало конституційне право, воно має бути здійснено з дотриманням таких умов: по-перше, за рішенням суду; по-друге, воно повинно бути передбачене законом; по-третє, воно має бути спрямоване на досягнення чітко визначеної законом мети [18, 42].

У ст. 14 КПК України окреслено мету, умови та підстави обмеження таємниці спілкування під час кримінального провадження. Мета втручання у приватне спілкування полягає у виявленні та запобіганні тяжкому й особливо тяжкому злочину. Умовою, яка визначає можливість втручання у таємницю спілкування, є неможливість в інший спосіб досягти зазначеної мети. Легітимна підстава для втручання у приватне спілкування - виключно ухвала слідчого судді апеляційного суду (ч. 2 ст. 14, ч. 1 ст. 258 КПК України). Доцільно зазначити, що у ч. 5 ст. 258 КПК України встановлено категоричну заборону втручання у приватне спілкування захисника, священнослужителя з підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, виправданим. Це положення міститься також у п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч. 5 ст. 113 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Варто звернути увагу на те, що доцільність запровадження інституту негласного розслідування у законодавстві держав- членів Ради Європи (Україна стала членом цієї міжнародної організації у 1995 році), одним із основних завдань якої є захист прав людини, плюралістичної демократії та верховенства права, підтверджується Рекомендацією Комітету міністрів Ради Європи від 20 квітня 2005 року № 10 «Про «особливі методи розслідування» тяжких злочинів, у тому числі терористичних актів».

Важливого значення набуває дотримання вимог закону при втручанні у таємницю спілкування, інакше докази, які містять відомості, отримані внаслідок порушення порядку, встановленого КПК України, повинні бути визнані недопустимими. Даючи офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, Конституційний Суд України виходив із того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, в яких Основний Закон України допускає такі обмеження (п. 3 мотивувальної частини) [19]. Саме з цієї позиції виходив законодавець, встановлюючи у ст. 87 КПК України, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією і законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 14 КПК України забороняється використання інформації, отриманої внаслідок втручання у спілкування, інакше, як для вирішення завдань кримінального провадження (ч. 3 ст. 14 КПК України). У КПК України встановлено низку гарантій запобігання використанню інформації, отриманої внаслідок втручання у приватне спілкування під час кримінального провадження. Зокрема,відповідно до частин 2, 4 ст. 15 КПК України ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України; кожен, кому надано доступ до інформації про приватне життя, зобов'язаний запобігати розголошенню такої інформації. У Законі також встановлено, що відомості про факт і методи проведення негласних слідчих (розшукових) дій, осіб, які їх проводять, а також інформація, отримана в результаті їх проведення, не підлягають розголошенню особами, яким це стало відомо в результаті ознайомлення з матеріалами в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України. Якщо протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій містять інформацію щодо приватного (особистого чи сімейного) життя інших осіб, захисник, а також інші особи, які мають право на ознайомлення з протоколами, попереджаються про кримінальну відповідальність за розголошення отриманої інформації щодо інших осіб. Виготовлення копій протоколів про проведення негласних слідчих (розшукових) дій і додатків до них не допускається (ст. 254 КПК України) [9, 77-78].

Отже, передбачений у законодавстві України порядок втручання у приватне спілкування відповідає європейським стандартам у галузі прав людини. Втручання у приватне спілкування, зокрема його мета, умови та підстави, що визначають можливість такого втручання, є правомірним обмеженням прав людини і громадянина, яке узгоджується із законними інтересами особи, суспільства, держави щодо охорони правопорядку та забезпечення режиму законності в країні.

Література

Філософський словник соціальних термінів. -- Х.: Корвін, 2002. -- 672 с.

Загальна психологія: підручник / [О.В. Скрипниченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін.]. - К.: Каравела, 2011. - 464 с.

Психологічний тлумачний словник найсучасніших термінів. - Х.: Прапор, 2009. - 672 с.

Кримінальний процес: підручник / Ю.М. Грошевий, В.Я. Тацій, А.Р. Туманянц та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, Ю.М. Грошевого, О.В. Капліної, О.Г. Шила. - Х.: Право, 2013. - 824 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року / за ред. О. А. Банчука, Р.О. Куйбіди, М.І. Хавронюка. - Х.: Фактор, 2013. - 1072 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар / відп. ред.: С.В. Ківа- лов, С.М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. - Х.: Одіссей, 2013. - 1104 с.

Негласні слідчі (розшукові) дії та використання результатів оперативно- розшукової діяльності у кримінальному провадженні: навчально-практичний посібник / Куді- нов С.С., Шехавцов Р.М., Дроздов О.М., Гриненко С.О. - Х.: Оберіг, 2013. - 344 с.

Samuel Warren and Louis Brandeis, The right to privacy, 4 Harvard Law Review (1980). - P. 193-220.

Edward Bloustein. Privacy as an Aspect of Human Dignity, 39 New York University Law Review (1964). - P. 971.

Шевчук С. Судовий захист прав людини: практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції / С. Шевчук. - [2-е вид., випр., доп.]. - К.: Реферат, 2007. - 848 с.

Клас та інші проти Німеччини [Електронний ресурс]: рішення Європейського суду з прав людини від 6 вересня 1978 року. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/980_093/conv/ print1360050276201189.

Килкэли У. Европейская конвенция о защите прав и основных свобод. Статья 8 Право на уважение частной и семейной жизни, жилища и корреспонденции: прецеденты и комментарии: [учеб.-ме- тод. пособ.] / У. Килкэли, Е.А. Чефранова. - М.: Российская Академия Правосудия, 2001. - 160 с.

Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар. Т. 1 / [О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.]; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - 768 с.

Размещено на Allbest.ru