Провадження на підставі угод у кримінальному процесуальному кодексі України: проблемні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДСТАВІ УГОД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ КОДЕКСІ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ

Олена Леляк

Поява в науці та на практиці особливих порядків кримінальних проваджень, заснованих на угоді зацікавлених осіб, дає можливість отримати помітний позитивний ефект, що полягає у пришвидшенні терміну вирішення кримінальних конфліктів, відшкодуванні шкоди, завданої злочинами, ефективному поновленні прав і законних інтересів потерпілих осіб, скороченні державних витрат на здійснення кримінально-процесуальної діяльності тощо. Водночас, незважаючи на всі позитивні характеристики таких проваджень, необхідно обережно та виважено підходити до їх застосування.

З урахуванням рекомендацій Ради Європи та практики зарубіжних країн у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) передбачено певні особливі порядки кримінального провадження, що певним чином передбачає скасування надто тривалого та в багатьох випадках невиправдано громіздкого процесу судочинства (особливо це стосується випадків, коли підозрюваний чи обвинувачуваний визнає свою вину і бажає відшкодувати завдану ним шкоду або допомогти слідству у розкритті злочину). Як свого часу зауважував Ш. Монтеск'є: «Задля волі необхідні судові формальності, проте кількість їх може бути такою значною, що вони будуть перешкоджати меті тих саме законів, які їх встановили».

Кримінальні провадження, що ґрунтуються на угодах, викликають зацікавлення, їх дослідженням займається багато іноземних і вітчизняних вчених, серед яких А.С. Алєксандров, Л.В. Головко, Ю.М. Грошевий, Ю.В. Кувалдіна, А.В. Курдова, Ж.В. Мандриченко, В.Т. Маляренко, В.Н. Махов, А.В. Молдован, В.В. Молдован, П.В. Пушкар, Т. Сандефур, С. Сейтман, Г.П. Середа, С. Тейман, О.Н. Тисен, Д.В. Філін, Г. Фішер й інші.

До особливих порядків кримінального провадження, у випадку, коли може бути застосована скорочена процедура досудового та судового слідства, належить, зокрема, і провадження на підставі угод, передбачене у Главі 35 Розділу VI КПК України. Так, встановлено можливість укладення таких видів угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним (обвинуваченим); 2) угода між прокурором та підозрюваним (обвинуваченим) про визнання винуватості [1].

Практика застосування зазначених угод поширюється досить швидко. Зокрема, якщо за грудень 2013 року на розгляд суду з обвинувальним актом було направлено близько 300 кримінальних проваджень на підставі угод, то в період з грудня по травень включно їхня кількість становить понад 9 тис., тобто за півроку їх кількість зросла у тридцять разів.

Однак, зважаючи на те, що процедура реалізації зазначеного вище провадження нова для вітчизняного законодавства, деякі питання механізму її реалізації на сьогодні не вирішені або не розкриті. Щоб уникнути небажаних прогалин і свавілля у використанні цих норм, необхідне подальше детальне регламентування та розроблення вказаного інституту. Пропонуємо розглянути деякі з тих питань, що залишаються не повністю визначеними та зрозумілими.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 469 КПК України угода про примирення може бути укладена за ініціативою потерпілого чи підозрюваного (обвинуваченого), а угода про визнання винуватості -- за ініціативою прокурора або підозрюваного (обвинуваченого). Проте в Кодексі не зазначено, якими мають бути порядок і форма такого ініціювання та яким процесуальним документом оформляються власне, самі угоди.

Доречним вбачається звернути увагу на досвід кримінального процесу зарубіжних країн, в яких практика застосування процедур, заснованих на угодах між сторонами, існує вже певний період часу. Наприклад, в італійському abbreviate вирішення кримінальної справи можливо лише за клопотанням обвинуваченого, а здійснення процедури patteggiamento - за клопотанням сторін [2, 104]. У Кримінальному процесуальному кодексі Російської Федерації, прийнятому в 2001 році, встановлено, що клопотання про укладення досудової угоди про співпрацю подається підозрюваним або обвинуваченим у письмовому вигляді на ім'я прокурора (ст. 317.1 КПК РФ) [3].

Враховуючи зазначене, слід передбачити, що в разі ініціювання потерпілим або підозрюваним (обвинуваченим) укладення угоди, на ім'я прокурора має подаватись про це письмове клопотання, яке в подальшому буде долучено до самої угоди. Крім того, якщо подається клопотання про укладення угоди про примирення, бажано, щоб воно було спочатку узгоджене між зацікавленими сторонами. Що ж до ініціативи прокурора, то вважаємо, її як певну процесуальну дію, належить оформляти у вигляді протоколу, а факт укладення угоди про примирення або про визнання винуватості - постановою.

Важливо також встановити термін, протягом якого клопотання, заявлене потерпілим, підозрюваним або обвинуваченим, має бути розглянуто прокурором для прийняття подальшого рішення. Так, наприклад, згідно з наказом Генерального прокурора РФ від 15 березня 2010 року № 107 «Про організацію роботи з реалізації повноважень прокурора при укладанні з підозрюваними (обвинуваченими) досудових угод про співробітництво у кримінальних справах» заявлене клопотання прокурор повинен розглянути протягом трьох діб з моменту його надходження [4].

Однак тридобовий термін видається надто коротким, оскільки можуть виникати ситуації, коли за такий період часу ґрунтовно розглянути клопотання неможливо (наприклад, якщо частина строку припадає на вихідні чи святкові дні або прокурор, який здійснює нагляд за проведенням досудового слідства у такому провадженні, з поважних причин не може продовжувати виконувати свої обов'язки, і за дорученням вони переходять до іншої особи). Зважаючи на це, для розгляду клопотання про укладення угоди необхідно передбачити строк від трьох, але не більше п'яти діб, за умови, що такий термін буде обумовлений об'єктивними причинами.

Крім того, сумнівною вбачається раціональність щодо можливості ініціювання укладання угод аж до моменту виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку. Адже, якщо потерпілий або обвинувачений заявить клопотання про укладення угоди вже наприкінці судового розгляду, буде втрачено як мінімум два позитивні аспекти такої процедури: пришвидшення досудового і судового слідства, а також економія бюджетних коштів.

Доцільно було б встановити останнім можливим строком подання клопотання про укладання угод - початок судового слідства (включно), що підтверджується практикою, згідно з якою угоди укладаються переважно на досудовій стадії кримінального провадження. В такому разі, по-перше, не втрачається повністю процесуальна економія часу та державних витрат, а по-друге, обвинувачений все ще має можливість реалізувати власні права та інтереси у випадку, якщо на стадії досудового слідства з певних причин угоди не було досягнуто.

Подібна практика щодо терміну укладання угод використовується і в деяких державах континентального права. Так, в італійському abbreviato обвинувачений повинен направити клопотання про пришвидшення провадження за п'ять днів до початку попереднього слухання справи, а процедура patteggiamento застосовується в разі, якщо клопотання про затвердження обвинуваченому певного покарання заявлено до відкриття судового слідства [5, 97-- 107]. Клопотання про розгляд справи в особливому порядку згідно з ч. 2 ст. 215 КПК РФ може бути заявлено обвинуваченим до моменту попереднього слухання включно.

Не розкритим по суті залишається положення ч. 7 ст. 469 КПК України, відповідно до якого слідчий, прокурор зобов'язані поінформувати підозрюваного, потерпілого про їх право на примирення, роз'яснити механізм його реалізації та не чинити перешкод в укладенні угоди про примирення. З тексту не зрозуміло, яким чином та коли має відбутись таке інформування. Що ж до права підозрюваного (обвинуваченого) на укладення угоди про визнання винуватості, то в Кодексі взагалі про це не йдеться. Останнє зауваження є особливо важливим у контексті того, що у КПК України не зазначено про необхідність участі у таких провадженнях захисника, який міг би повідомити про таку можливість свого підзахисного. Подібна проблема існує і у кримінально-процесуальному законодавстві Росії [6].

Доречно було б ознайомлювати потерпілого та підозрюваного як суб'єктів кримінального провадження про їхнє право на укладення угоди перед проведенням допиту. Процесуально це може бути оформлено таким чином: слідчий складає окремий протокол, в якому зазначає, що особам (особі) повідомлено про їх (її) право на укладення угоди про примирення (про визнання винуватості), роз'яснено механізм реалізації та наслідки укладення такої угоди. Іншим варіантом може бути внесення зазначеної інформації в протокол допиту особи. Між іншим, така процедура певною мірою вирішує питання щодо ймовірного вчинення тиску слідчим або прокурором на підозрюваного (обвинуваченого) з метою «позбутися» кримінального провадження.

Дискусійним є питання щодо можливості укладання угоди про визнання винуватості під час перебування особи у правовому статусі підозрюваного. Проблема полягає у тому, що це створює умови, за яких підозрюваному може пропонуватися визнання вини за відсутності повноцінних доказів у кримінальному провадженні, тоді як слідчому та прокурору передусім необхідно визначитися з обсягом пред'явленого обвинувачення, а також його доказовою базою. У більшості європейських держав, в яких застосовуються узгоджувальні процедури, передбачено можливість укладання угод лише в статусі обвинуваченого (Франція, Іспанія, Італія, Німеччина) [2; 5; 12]. На наш погляд, доцільною є можливість укладення угоди з підозрюваним, оскільки досягнення компромісу саме на стадії досудового слідства не так сприяє економії часу та державних коштів, як надає реальну можливість співпрацювати зі слідством, що особливо актуально в складних кримінальних провадженнях.

На законодавчому рівні необхідно передбачити, що у випадку вчинення злочину декількома особами, коли у кримінальному провадженні відбувається укладення угоди про визнання винуватості не з усіма правопорушниками, слідчий зобов'язаний оцінити ступінь загрози особистої безпеки, якій піддається підозрюваний (обвинувачений), його близькі родичі та близькі особи. У разі виникнення такої загрози відповідні матеріали досудового слідства стосовно зазначеної особи потрібно не лише виділяти в окреме провадження, а виконувати й інші необхідні дії із забезпечення безпеки (наприклад, як це передбачено у ст. 317.9 КПК РФ), зокрема, повідомляти під розписку інших учасників процесу, наприклад експерта, спеціаліста, перекладача, про нерозголошення особистої інформації стосовно підозрюваного (обвинуваченого), з яким укладено угоду.

Вважається, що підозрюваний (обвинувачений), який уклав угоду про примирення із потерпілим або про визнання винуватості, може розраховувати на менш суворе покарання. Проте в КПК України відсутні норми, які регулювали б розмір покарання та гарантії його пом'якшення у такому кримінальному провадженні. З досвіду зарубіжних країн відомо, що обвинувачуваний при укладанні угоди зі стороною обвинувачення може очікувати або на скорочення обсягу обвинувального акта (в тому числі на зміну обвинувачення з більш тяжкого злочину на менш тяжкий), або на пом'якшення покарання [7]. Практикуючі правники Англії та Уельсу переконані, що визнання вини слід винагороджувати знижкою покарання на одну третину. Обвинувачений, який визнає вину на найбільш ранній стадії провадження, отримує найбільшу знижку, у той час як той, хто стратегічно відкладає визнання вини до останнього моменту, отримує найменшу або не отримує жодної знижки [8, 377]. Приблизно такий же принцип щодо знижки існує й в інших юрисдикціях, в яких діє угода про визнання вини: в Австралії, Канаді та Сполучених Штатах Америки [9, 509]. В італійському patteggiamento, французькому reconnaisance prelable de coupabilit та російському особливому порядку прийняття судового рішення при згоді обвинуваченого із обвинуваченням суд зобов'язаний знизити покарання на дві третини порівняно з тим, що передбачає кримінальне законодавство за такий злочин; згідно з іспанським juicios rapidos розмір покарання може бути зменшено на одну третину [5, 97--107].

Крім того, у країнах загального права наявні випадки, коли внаслідок укладення угоди про визнання вини, діяння обвинуваченого може переходити з однієї категорії злочинів до іншої, а отже, з одного виду покарання до іншого. Однак у такому разі суддя при виборі покарання не може враховувати поведінку обвинуваченого, бо призначення покарання має відтепер ґрунтуватися на тому злочині, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, а не на тому, який він дійсно вчинив [2, 72].

Зменшення розміру покарання на одну або дві третини залежно від обставин, що характеризують обвинуваченого, характер і тяжкість вчиненого злочину, повністю виправдане і доцільне, а відтак, заслуговує на закріплення на законодавчому рівні. Щодо зміни обвинувачення -- це суперечить принципу законності, відповідно до якого суд, слідчий суддя, прокурор, начальник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень (ст. 9 КПК України). Винна особа має бути покарана за той злочин, що вона вчинила, а не за інший, що підтверджує негативна практика, коли при укладанні угод не- обґрунтовано кваліфікуються дії осіб за кримінальним законом про менш тяжкі кримінальні правопорушення.

Важливо насамперед врегулювати ще дві необхідні вимоги до процедури кримінального провадження на підставі угод: доступність правової допомоги під час укладання угоди (забезпечення участі захисника у будь-якому випадку) та винесення судами рішення щодо таких кримінальних проваджень обов'язково під час публічного слухання [2, 124--125].

Перша вимога обумовлена, зокрема, ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення наділений як мінімум такими правами: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком коштів, достатніх для оплати юридичних послуг захисника, -- одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя [10]. Звідси -- навіть у разі відмови від послуг захисника, такий повинен бути наданий обвинуваченому з метою забезпечення справедливого судового розгляду. Адже при розгляді справи в загальному порядку може бути призначене максимальне покарання, а при укладенні угоди -- воно може бути зменшено до певної межі. Крім того, на практиці у більшості випадків відмова суду від затвердження угоди (особливо угоди про примирення) обумовлена недоліками її форми та змісту, що пояснюється відсутністю юридичної освіти у підозрюваних (обвинувачених) та потерпілих осіб.

Друга вимога пов'язана із Рекомендацією Комітета Міністрів Ради Європи дер- жавам-учасницям від 17 вересня 1987 року № 6 R (87) 18 «Стосовно спрощення кримінального правосуддя», у п.п. 7 п. А якої передбачено, що процедура спрощеного судочинства повинна бути виконана в суді на слуханні у відкритому засіданні [11]. Незважаючи на те, що кримінальне провадження на підставі угод не є загалом формою спрощеного судочинства, вони певною мірою подібні, і в даному випадку вважаємо доречним взяти зазначену рекомендацію до уваги.

Таким чином, лише у Кримінальному процесуальному кодексі України неможливо передбачити всіх аспектів і механізмів реалізації інституту провадження на підставі угод, а тому необхідно створити надійне підґрунтя для його подальшого застосування у вигляді спеціальної нормативно-правової бази та внесення певних правок власне до Кодексу. Серед основних аспектів, які варто розробити та передбачити - поняття угод, процедура їх укладення, процесуальна форма низки документів, що стосуються такого виду кримінального провадження, терміни виконання певних дій, більш детальна регламентація прав та обов'язків сторін тощо. Лише коли більшість проблем буде врегульовано на законодавчому рівні, новий для нашої держави інститут проваджень на підставі угод матиме змогу не лише функціонувати, а й давати ті позитивні результати, задля яких його введено до законодавства.

кримінальний провадження угода слідство

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квітня 2012 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/4651-17

2. Пушкар П. В. Угода про визнання вини у сучасному кримінальному процесі: порівняльно-правове дослідження: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Пушкар П.В. -- Х., 2005. -- 182 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс РФ від 18 грудня 2001 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://base.garant.ru/12125178

4. Про організацію роботи з реалізації повноважень прокурора при укладанні з підозрюваними (обвинуваченими) досудових угод про співробітництво у кримінальних справах: наказ Генерального прокурора РФ від 15 березня 2010 року № 107 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.zaki.ru/pagesnew.php?id=68479&page=1

5. Кувалдина Ю. В. Предпосылки и перспективы развития компромиссных способов разрешения уголовно-правовых конфликтов в России: дисс..канд. юрид. наук: 12.00.09 /Кувалдина Ю.В. -- Самара, 2011. -- 272 с.

6. Тисен О.Н. Порядок заявления ходатайства о сотрудничестве со следствием / О.Н. Тисен // Уголовный процесс. -- 2011. -- № 6. -- С. 44--49.

7. Філін Д.В. «Угода про визнання вини» та можливості її застосування у кримінальному судочинстві України / Д.В. Філін // Форум права. -- 2011. -- № 1. -- С. 1052--1058.

8. Church, Thomas W. In Defense of Bargain Justice // Law and Society Review. -- Vol 13. -- 1979. -- 509 p.

9. Church, Thomas W. Plea Bargains, Concessions and Courts: An Analysis of Quasi Experiment // Law and Society Review. -- Vol. 10. -- 1976. -- 377 p.

10. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004

11. Стосовно спрощення кримінального правосуддя: рекомендація № 6 R (87) 18 Комітета Міністрів Ради Європи державам-учасницям від 17 вересня 1987 року [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_339

12. Головко Л.В. Альтернативы уголовному преследованию в современном праве / Л.В. Головко. -- СПб, 2002. -- 544 с.

Размещено на Allbest.ru