Правовий механізм державної підтримки суб’єктів господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Правовий механізм державної підтримки суб'єктів господарювання

здобувач К.С. Лебьодкін

Досліджено механізми підтримки суб'єктів господарювання за участі держави. Як елемент правового господарського порядку розглянуто державну підтримку суб'єктів господарювання, що формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.

Ключові слова: державна підтримка суб'єктів господарювання, правовий механізм державної підтримки суб'єктів господарювання, правовий господарський порядок.

Аннотация

Исследованы механизмы государственной поддержки субъектов хозяйствования. Как элемент правового хозяйственного порядка рассмотрена государственная поддержка субъектов хозяйствования, которая формируется на основе оптимального объединения рыночного саморегулирования экономических отношений субъектов хозяйствования и государственного регулирования макроэкономических процессов.

Ключевые слова: государственная поддержка субъектов хозяйствования, правовой механизм государственной поддержки субъектов хозяйствования, правовой хозяйственный порядок.

Annotation

Key words: public support to subjects of economy, legal mechanism of state support for subjects of economy, legal economic order.

Постановка проблеми. Держава, виконуючи свої функції, у сфері економіки за всіх часів утручалася в економічні процеси. У сучасних умовах під державний вплив підпадають усі сторони господарського життя, але в першу чергу діяльність суб'єктів господарювання. В Україні перехід від планової економіки до ринкової означав не повну відмову від участі держави у господарській діяльності, а заміну методів централізованого, директивного управління засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання. Нинішній етап державного розвитку характеризується посиленням ролі держави в економічному житті суспільства. Це виявляється передусім у все більш докладній нормативно-правовій регламентації господарських відносин. Із цього приводу М. Петраков відзначає, що має йтися про створення нової системи державного регулювання, побудованої з урахуванням особливостей і принципів вільної конкуренції та вільного ринку з використанням перш за все економічних важелів стимулювання зростання економіки. Другим, не менш важливим за значенням завданням держави є забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки, що в усіх індустріально розвинених країнах здійснюється за допомогою широкомасштабних соціальних програм. Очевидно, що це двоєдине завдання може успішно виконати тільки сильна держава [1].

Отже, вважається, що державне регулювання комерційної господарської діяльності - це вплив держави на окремі умови її здійснення або на ринок у цілому з метою забезпечення тих чи інших властивостей його функціонування. господарювання державний ринковий макроекономічний

Таким чином, необхідність державного регулювання господарської діяльності виходить з об'єктивно притаманних державі економічних функцій.

У сучасних умовах досконалість механізму державного регулювання господарської діяльності набуває першочергового значення, стає стрижнем усієї економічної політики і важливим чинником спроможності держави забезпечити необхідний рівень якості життя та відповідний стан економіки.

За своїм змістовним наповненням поняття «механізм державного управління», з точки зору дослідників теорії управління, є складною системою, яка призначена для практичного здійснення державного управління та досягнення поставлених цілей і має певну структуру, методи, важелі, інструменти впливу на об'єкт управління з відповідним правовим, нормативним та інформаційним забезпеченням [2]. Тому державну підтримку суб'єктів господарювання слід розглядати як елемент у системі державного управління.

У той же час, досліджуючи механізм державної підтримки суб'єктів господарювання, слід виходити з того, що поняття «державна підтримка суб'єктів господарювання» тісно пов'язане із поняттям «спеціальний режим господарювання». При цьому останній є значно ширшим за обсягом засобів державного впливу на сферу господарювання. У свою чергу, державна підтримка суб'єктів господарювання має на увазі реальний ресурс, до якого можна віднести: державне кредитування виробничої діяльності або закупівлі товару власного виробництва тощо; податкові пільги, у тому числі ресурс «упущення вигоди»; застосування в господарській діяльності лізингових операцій шляхом створення державних лізингових компаній (прикладом цього є компанії «Агролізинг», «Укртранслізинг») для оновлення основних фондів, у тому числі шляхом закупівлі обладнання (при цьому необхідно зазначити, що використання лізингових операцій суб'єктом господарювання може бути вигідно при великих обсягах закупівель через застосування знижок). На відміну від цього спеціальний режим господарювання є більш комплексним не тільки за колом засобів організаційно-господарського впливу з боку держави, а й за створюваними для цього комплексними правовими механізмами реалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Механізми підтримки суб'єктів господарювання були і є предметом досліджень таких юристів-господарників, як О. Вінник, Д. В. Задихайло, В. Мамутов, В. Пашков, О. Подцерковний, В. Устименко, О. Шаповалова, В. Щербина та ін. Проте комплексне дослідження механізмів підтримки суб'єктів господарювання з погляду всіх аспектів регулюючого впливу держави на механізми підтримки суб'єктів господарювання ще не проводилося.

Формулювання цілей. Метою статті є дослідження механізмів підтримки суб'єктів господарювання в різних галузях народного господарства.

Виклад основного матеріалу. Згідно зі ст. 5 ГК України правовий господарський порядок формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, що ґрунтується на конституційно-правових цінностях та конституційних засадах організації суспільно-економічного життя. Слід підкреслити, що за п. 2 ст. 5 ГК України конституційні основи правового порядку у сфері господарювання визначають усі елементи правового господарського порядку, а не тільки компонент державного регулювання, адже ринкове саморегулювання значною мірою є також результатом цілеспрямованих організаційних зусиль із боку суспільства та держави [3, с. 8].

У той же час ст. 10 ГК України регламентує основні форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин, а саме: основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є: структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства; удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій; стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є: промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу; інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним; амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі; політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур; цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін; антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки; бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу; податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів; грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки; валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання; зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

При цьому слід зауважити, що зазначені форми та методи регулюючого впливу держави на здійснення господарської діяльності повинні розглядатися та впроваджуватися з урахуванням загальних принципів господарювання, передбачених у ст. 6 ГК України.

До методів регулювання господарської діяльності належать: застосування дозвільної системи до окремих видів господарської діяльності з боку суб'єктів організаційно-господарських повноважень; залучення промислових підприємств незалежно від форм власності до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; антимонопольні заходи; застосування системи податків (податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибуток або доходи) і податкових пільг; грошово-кредитне регулювання; регулювання цін на деякі види промислової продукції аж до встановлення державних цін; використання норм амортизації та інших норм і нормативів.

Державне регулювання господарської діяльності у сфері промислового виробництва виявляється в державній промисловій політиці - цілісній системі заходів, інвестиційно-структурних перетворень, які здійснюються за допомогою певних механізмів, спрямованих на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку країни, зростання промислового виробництва та окремих галузей, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних промислових товарів. У той же час, підкреслюють фахівці господарського права, процес ведення виробничої діяльності потребує правової регламентації, і хоча втручання держави в цю діяльність законодавством не допускається, регламентація не може обмежитися загальною вимогою про те, що використання будь-ким своєї власності при здійсненні такої діяльності не може завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства [4, с. 8].

Однак, зазначає В. Пашков, механізм реалізації права виступає як система правових засобів, здатна забезпечити вплив, контроль суспільства за державою. Зміст механізму реалізації права вбачається в тому, аби виявити, як право переводиться в закон, і головне - за допомогою чого [3, с. 46].

Так, реалізація промислової політики може досягатися шляхом: стимулювання підприємств до відродження промислового виробництва через оптимізацію форм власності, сприяння появі ефективного власника та заохочення до інвестування у промисловість; надання державної підтримки пріоритетним напрямам промислового розвитку - потенційно прибутковим галузям та комплексам, якими є наукомісткі та високотехнологічні промислові виробництва; запровадження нових технологій, стимулювання промисловців до інновацій; стимулювання до зменшення витрат, насамперед енерго- та матеріаломісткості виробництва, реструктуризації неефективних виробництв, зміни галузевої структури; підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту вітчизняної промислової продукції шляхом переорієнтації виробництва на замкнені технологічні цикли виробництва товарів кінцевого споживання для потреб внутрішнього ринку та ринків зарубіжних країн.

Не випадково ст. 9 ГК України містить такі форми реалізації державою економічної політики: довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. При цьому правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного та соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Світовий досвід засвідчує, що залежно від ситуації в промисловості та економіці в цілому промислова політика може здійснюватися за такими варіантами: 1) орієнтація на експорт шляхом підтримки галузей промислового виробництва, зорієнтованих на світові ринки; 2) орієнтація на імпортозаміщення шляхом підтримки виробництв, які здатні витіснити іноземних конкурентів та їхню продукцію: 3) орієнтація на відновлення відтворювального процесу в промисловості через сприяння галузям, які виготовляють продукцію, що користується попитом.

Залежно від призначення підприємств, галузей та форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюються у вигляді прямого державного управління об'єктами і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

Пряме управління промисловим виробництвом передбачає управління з боку галузевих міністерств об'єктами, які перебувають у сфері державного підприємництва (власності), управління монопольними виробництвами деяких видів промислової продукції, індикативне планування, контроль і розподіл державою промислової продукції, яка виробляється на підприємствах державного підпорядкування.

Вплив держави на розвиток товарного ринку реалізується через грошово-кредитну політику - зміну розмірів облікової ставки, норм обов'язкових резервів; податкові, кредитні, експортні пільги; створення спеціалізованих банківських установ.

У процесі формування програмних документів державні органи управління визначають напрями економічного розвитку окремих галузей народного господарства з урахуванням напрямів економічної політики держави, а саме паливно-енергетичного, машинобудівного, хімічно-лісового комплексів та інших галузей промисловості; прогнозують необхідні обсяги промислової продукції; формують державне замовлення (контракт).

Напрями економічного і соціального розвитку мають містити відомості про обсяги виробництва промислової продукції, виробництво товарів народного споживання та найважливіших видів продукції, яка контролюється державою. Індикативний план передбачає виробництво і постачання продукції відповідно до державних потреб, які забезпечуються через державний контракт і державне замовлення.

Система державних замовлень (контрактів) задовольняє потреби держави у виробництві продукції виробничо-технічного призначення, товарах народного споживання, а також забезпечує державну підтримку найважливіших галузей народного господарства та виконання міждержавних угод.

До засобів регулюючого впливу держави на господарську діяльність у промисловому виробництві належать: ліцензування деяких видів промислових робіт; комплекс антимонопольних заходів; залучення промислових підприємств до виконання державних та регіональних цільових комплексних програм; регулювання цін на деякі види промислової продукції; застосування системи податкових пільг; використання політики прискорення амортизації; державні стандарти якості промислової продукції та експертиза якості товарів, їх відповідність міжнародним стандартам; контроль за забезпеченням екологічності промислового виробництва. Важливим напрямом державного регулювання підприємництва у промисловості є розробка та реалізація програм державної підтримки підприємництва, особливо малого та середнього. Програма державної підтримки підприємництва в Україні передбачає запровадження пільгового оподаткування підприємств малого бізнесу, пільгового кредитування промислових підприємств пріоритетних напрямів тощо.

Важливого значення у сфері забезпечення якості набувають господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції. Визнання показників обов'язковими передбачає забезпечення їх засобами прямого державного регулювання [5].

Висновки

Наведеними фрагментарними зусиллями законодавцю не вдається створити універсальний і низку спеціальних механізмів державної підтримки суб'єктів господарювання, а також забезпечити ефективну взаємодію держави в особі її органів та суб'єктів господарювання у вирішенні нагальних проблем розвитку господарської діяльності як у цілому, так і в окремих сегментах сфери господарювання. Розбудова механізму та законодавчого забезпечення саме підтримки суб'єктів господарської діяльності лише симптоматично актуалізує названу проблематику.

Передумовами успішності цього завдання, безперечно, є формування та реалізація державою чіткої економічної політики, спрямованої на застосування всіх необхідних засобів державного регулювання з метою здійснення економічного стимулювання.

Однак слід визнати, що і сьогодні, через більш ніж двадцять років незалежності, державі так і не вдалося напрацювати прозорі та чіткі механізми державної підтримки діяльності суб'єктів господарювання, адже створення подібного механізму передбачає визначення такого об'єкта, балансу суспільних інтересів щодо мети такої підтримки, якісних та кількісних параметрів господарської діяльності, яких бажано досягти в процесі здійснення такого впливу, з'ясування системи заходів та засобів впливу, інтенсивності та порядку їх застосування, системно-структурних наслідків регулюючого впливу держави тощо.

Література

1. Петраков Н. Я. Предисловие / Н. Я. Петраков // Шамхалов Ф. И. Государство и экономика: (власть и бизнес) / Отд. экон. РАН ; науч.-ред. совет изд-ва «Экономика». - М. : Экономика, 1999. - С. 5-8.

2. Ткачова Н. М. Механізми державного регулювання економічної безпеки регіону : автореф. дис. ... д-ра наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Н. М. Ткачова. - Запоріжжя, 2009. - 39 с.

3. Засоби та механізми господарсько-правового регулювання : колект. моногр. / за наук. ред. Д. В. Задихайла. - Х. : Юрайт, 2013. - 416 с.

4. Господарське право України : підруч. для юрид. вузів і фак. / В. М. Гайворон- ський, В. П. Жушман, М. І. Тітов та ін. ; за ред. В. М. Гайворонського та В. П. Жушмана. - Х. : Право, 2000. - 288 с.

5. Кузьміна М. Правові засоби забезпечення виробництва якісної продукції / М. Кузьміна // Підприємництво, госп-во і право. - 2011. - № 7 (187). - С. 66-69.

Размещено на Allbest.ru