Удосконалення організаційно-правового забезпечення прав мігрантів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Удосконалення організаційно-правового забезпечення прав мігрантів в Україні

Весельська Л.А.

У статті доведено, що в Україні, на відміну від інших країн, одним із основних чинників, що породжують проблему адаптації та інтеграції мігрантів у суспільство, є відсутність міграційної політики держави як такої. Обґрунтовано, що Україна потребує чіткої, послі-довної та довготривалої політики, яка б давала відповіді на такі запитання: в яких мігран-тах зацікавлена країна, якими правами та обов'язками вони володітимуть та як уникнути створюваних неконтрольованою міграцією прихованих і реальних загроз. Визначено, що важ-ливим складником сучасної міграційної політики є реалізація відповідних управлінських рішень в умовах конкретного регіону. У зв'язку з цим необхідним є завдання моніторингу ситуації із наданням офіційного статусу іммігрантам, їхнім соціальним захистом, аналіз роботи мігра-ційних служб та місцевої влади в міграційній сфері на місцевому рівні.

Ключові слова: державно-управлінські рішення, іммігранти, міграційна політика, регулю-вання міграційних процесів, організаційно-правове забезпечення.

Постановка проблеми. Міжнародна мігра-ція стає все помітнішою рисою світу, що глоба- лізується. Глобальність міграції проявляється по-різному, але її головний аспект полягає в тому, що нині не існує країни, в якій міграція тим або іншим ступенем не спричиняла б вплив на соці-альні процеси.

Міграція, що зростає за своїми масштабами і складністю, має серйозні наслідки і є централь-ною темою в сучасній європейській політиці. Міжнародна міграція в Європі стала дуже склад-ною проблемою не лише внаслідок чисельності іммігрантів, але й, передусім, з огляду на багато-гранну культурну та соціально-економічну дина-міку іммігрантів, які проживають в Європі [9, с. 3]. Поселення іммігрантського походження тепер становлять істотну пропорцію серед національ-них поселень у більшості країн Західної Європи, в межах від 12% до майже 20% [10, с. 14]. Проте, як було зазначено на восьмій Європейській конфе-ренції міністрів у справах міграції Ради Європи, що проходила у вересні 2016 року в м. Києві, «значна кількість іммігрантів в Європі сприяє її культур-ній різноманітності так само, як її економічному та соціальному розвитку» [10, с. 14]. В експерт-ному дослідженні щодо переміщення і грошових переказів, підготовленому Всесвітнім банком у січні 2007 р., зазначається, що до 2050 р. Європа має залучити близько 79 млн мігрантів для під-тримки поточного європейського життєвого рівня [11]. Щоб надати загальне уявлення про масивний масштаб цього переміщення, автори дослідження підкреслили, що між 1990 і 2000 роками Європа прийняла не менше 9 млн нових мігрантів [11]. У зв'язку із безвізовим переміщенням українців у Європі та останніми військовими діями на Сході України таке прогнозоване число можна з упевне-ністю збільшити щонайменше на 2 млн осіб.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз наукових джерел дозволяє стверджувати, що вивчення проблем міграції має доволі тривалу історію. Важливе місце в дослідженні стану дотри-мання прав мігрантів посідають праці відомих вітчизняних та зарубіжних вчених: В. Авер'янова, Г. Атаманчука, Ю. Арутюняна, В. Білоуса, Р. Калюжного, Т. Коломоєць, А Котляра, Е. Ліба- нової, О. Малиновської, В. Новіка, С. Пирожкова, Н. Нижник, В. Олефіра, І. Прибиткової, У. Сегал, В. Трощинського, О. Чувардинського, В. Шамрая та інших. Однак в основному досліджуються про-блеми, що пов'язані з трудовою міграцією, біжен-цями, відтоком інтелектуального ресурсу з Укра-їни за кордон. І малодослідженими залишаються організаційно-правові засади забезпечення прав мігрантів в Україні. адаптація інтеграція мігрант

Постановка завдання. Мета статті - дослі-дити сучасний стан організаційно-правового забезпечення мігрантів в Україні та запропону-вати шляхи та методи його вдосконалення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Міграційна політика ЄС, визначена Радою Європи [12], передбачає послідовне та ефективне реагу-вання на виклики та можливості, пов'язані з мігра-цією. Зміни у розвитку міграційних процесів зму-шують уряди різних країн Європи розробляти та приймати нові закони про імміграцію та поправки до наявних законів. Але важливо, що в цих країнах на державному рівні визнана необхідність і доціль-ність державної і суспільної підтримки інтеграції іммігрантів і постійного населення.

Україна перебуває на шляху формування ефек-тивної системи міграційної політики, проте завдання, що стоять перед державою в цій сфері, вельми акту- альт і вимагають негайних рішень. Тому для України видається цікавим європейський підхід щодо питань з інтеграції іммігрантів у суспільство.

Геополітичні зміни в Центральній і Східній Європі кінця 80-х-початку 90-х років минулого століття радикальним чином змінили міграційні умови в Україні, європейській державі, суспіль-ство якої об'єктивно розвивається в європей-ському контексті. Україна, яка розташована у сво-єрідній буферній зоні, яка відокремлює Західну Європу від східних частин Євразії, нині виступає у триєдиній іпостасі - країна-донор, країна-тран- зиту і країна-реципієнт.

Хоча Україна лише нещодавно долучилася до глобальних міграційних процесів, пересування людей через її державний кордон швидко стає важливим елементом міжнародних відносин кра-їни. Тому міграційна ситуація на континенті, як і міграційна політика європейських країн, безпо-середньо впливає на міграції населення України: по-перше, від них залежить інтенсивність, харак-тер, склад і спрямованість міграційних потоків з України, транзитної міграції через Україну; по-друге, формування єдиного міграційного та правового європейського простору робить Європу прикладом розв'язання міграційних проблем, джерелом важливого досвіду у сфері регулювання міграцій, урахування якого є умовою для інтегра-ції в європейське співтовариство. Все це посилює необхідність якнайтіснішого співробітництва України та європейських країн у сфері міграції [4, с.82]. Завдання регулювання наявних тенден-цій і механізмів функціонування міграційних про-цесів на європейському просторі однаково важ-ливі для України та країн-учасниць ЄС [8, с. 15].

Для кожної держави, що приймає мігрантів, одним із найважливіших завдань міграційної політики є соціальна інтеграція мігрантів у міс-цеве суспільство. Термін «інтеграція» увійшов до політичного лексикону європейських країн у 80-ті роки XX століття. Інтеграція допускає збе-реження іммігрантами етнокультурних особли-востей та зв'язків з країною, звідки вони прибули. Головним критерієм успішної інтеграції є адапта-ція мігрантів і суспільства, що приймає. Велика роль при цьому відводиться органам державної влади, які мають створити умови для інтеграції та адаптації мігрантів, які постійно або тимчасово перебувають у країні.

В Україні, на відміну від інших країн, одним з основних чинників, що породжують проблему адаптації та інтеграції мігрантів у суспільство, є відсутність міграційної політики держави як такої.

Фактична відмова держави займатися мігра-ційними проблемами разом з наростанням демо-графічної кризи може призвести у майбутньому до негативних наслідків. Уже зараз у країні від-чувається дефіцит робочої сили. До 2050 р. насе-лення України скоротиться до 36 млн осіб [2]. Окрім того, за оцінками експертів, на 2015 р. фор-мування трудових ресурсів за рахунок студентів ПТУ, середніх і вищих навчальних закладів змен-шилося на 11,6-13,1%, тобто чисельність праців-ників віком 18-25 років скоротилася на 5-6 млн осіб. Істотно зростає кількість молоді без профе-сії, а також коефіцієнт невикористаної працездат-ності. У 2000-2004 роках він становив 0,12, а до 2015 р. зріс до 0,28. Якщо в 2000 р. умовно здоро-вих у цій віковій групі нараховувалося 81,3%, то в 2014 р. - вже тільки 53,2% [2]. Однією з найбіль-ших проблем є рівень захворюваності на СНІД. Так, на думку експертів Світового банку, в Укра-їні епідемія ВІЛ/СНІДу загострить демографічну кризу: станом на 2015 р. населення додатково зменшилось на 500 тис. осіб [2].

Крім природного скорочення, чисельність насе-лення знижувалася також за рахунок міграції. Але останніми роками тут з'явилася позитивна тенден-ція. Останнім часом Україна для багатьох мігрантів є метою, а не лише транзитним пунктом. Водночас сусідні країни створюють умови для залучення трудових мігрантів. Оскільки держави, що недавно набули членства в ЄС, відчувають серйозний від-плив своїх громадян, які їдуть у пошуках роботи в країни з вищим рівнем добробуту, особливо до Німеччини. Робочі місця, що звільняються, поступово заповнюють громадяни України. Через 5-10 років, коли дедалі більше наших громадян виїжджатиме у пошуках роботи до країн ЄС, ана-логічна ситуація може скластися і в Україні. До неї прибуватимуть громадяни з бідних країн колиш-нього СРСР, а також Азії та Африки.

Різке зниження чисельності трудових ресурсів, що неминуче прискорюється, створює серйозні проблеми для суспільства. Кількість населення, його динаміка та структура, показники очікуваної тривалості життя безпосередньо впливають на темпи зростання ВВП. Вірогідні запобіжні заходи - підвищення пенсійного віку, зниження рівня соці-ального забезпечення, погіршення якості охорони здоров'я тощо - є вкрай непопулярними і можуть спричинити дестабілізацію економічної та соці-ально-політичної ситуації. Без залучення іммігран-тів украй складно буде забезпечити стабільність у країні, її національну безпеку.

За таких обставин Україна потребує чіт-кої, послідовної та довготривалої політики, яка б давала відповіді на такі запитання: в яких мігрантах зацікавлена країна, якими правами та обов'язками вони володітимуть та як уникнути створюваних неконтрольованою міграцією при-хованих і реальних загроз. Адже на цьому етапі розвитку України міграція відбувається майже без втручання з боку держави.

Схвалена на засіданні Уряду України 12 липня 2017 року Стратегія державної міграційної полі-тики України на період до 2025 року також не є пріоритетним державним актом, який би чітко узгоджував забезпечення організаційно право-вих засад прав мігрантів в Україні. Так, згідно з документом у тримісячний строк Державна мігра-ційна служба та інші органи центральної влади мали подати Уряду проект плану заходів з реа-лізації Стратегії на 2018-2021 роки, до 1 грудня 2021 р. має бути подано проект плану заходів на 2022-2025 роки. Однак зазначені заходи досі не подані до розгляду. А принципи реалізації дер-жавної міграційної політики щодо мігрантів в Україні носять дещо декларативний характер. Цілями, закладеними у Стратегії щодо іноземних громадян в Україні, є [7]:

- запровадження належного механізму та про-грами регуляризації нелегальних мігрантів;

- забезпечення іноземцям та особам без гро-мадянства, які звернулися до відповідного органу міграційної служби із заявою про визнання біжен-цем або особою, яка потребує додаткового захисту, можливість розгляду їх заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за допомогою ефективної і справедливої процедури;

- забезпечення належної інфраструктури та створення умов для проживання осіб, які зверну-лися із заявою про визнання біженцем або осо-бою, яка потребує додаткового захисту, а також осіб, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту;

- забезпечення інтеграції біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, в українське сус-пільство, а також задоволення інтеграційних потреб осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту [7].

Відсутня концепція регулювання міграційних процесів, тобто документ, який міг би визначити дер-жавні пріоритети у сфері міграції. Не забезпечується зв'язок між інтересами держави і дотриманням прав людини в міграційній сфері. Об'єктивно це спричи-няє послаблення уваги до проблем міграції та розми-вання міграційної політики держави, а також дезор-ганізацію роботи територіальних міграційних служб.

Ситуація, що складається, призводить до пра-вової та соціальної незахищеності мігрантів, зму-шених не лише долати труднощі облаштування на новому місці, а й відстоювати свої законні права, порушення яких у регіональній та відомчій адмі-ністративній практиці стає звичайною справою. Часто вони позбавлені доступу до медичного обслуговування, шкільної освіти, допомоги на дітей, пенсійного забезпечення, не мають можли-вості вирішити житлову проблему.

Соціальне вилучення іммігрантів, що є грома-дянами інших держав, посилюється їх безправ'ям. І хоча Україна ратифікувала у 2002 р. Конвенцію ООН «Про статус біженців» 1951 р. та Протокол до неї 1967 р., а також прийняла порівняно ліберальні відповідні закони, проте соціальні та економічні права іммігрантів вкрай невиразно регламенту-ються законодавством. Виняток становлять лише нечисленні особи, які набули статусу біженців.

За відсутності достатньої інформації щодо своїх прав та обов'язків, а також за нестачею фінансових засобів для отримання допомоги адвоката, іммігранти стають постійним об'єктом зловживань з боку регіональних владних структур і окремих чиновників. Багато хто з них стикається з проблемою працевлаштування, що, зрештою, призводить до істотного зростання тіньового ринку робочої сили, а також посилення корупції в цій сфері. Останніми роками великих масшта-бів досяг тіньовий бізнес послуг з реєстрації, при чому часто за активного сприяння представників правоохоронних органів.

На підставі проведених досліджень з'ясовано, що прибулі іммігранти вважають Україну цілком толерантним середовищем [3], проте неврегу- льованість соціально-економічних питань може призвести до дискримінації, етносоціальної стра-тифікації та сепарації іноетнічних мігрантів. Вилу-чення, своєю чергою, спричинює маргіналізацію мігрантів, створення живильного середовища для розвитку ксенофобії, націоналістичних настроїв. Уже зараз серйозною проблемою у суспільстві стає насильство на расовому ґрунті стосовно іноземних студентів, розвиток руху скінхедів.

Іммігранти, включені в соціальне середовище, повинні мати реальні перспективи досягти успіху в суспільстві, щоб бажати інтегруватися в нього. Сус-пільство, зі свого боку, має бути готовим до співпраці. Залучаючи іммігрантів, держави беруть на себе певні зобов'язання перед ними. До того ж своєчасна увага до новоприбулих є запорукою їх швидкого внеску в розвиток суспільства [6, с. 227]. Для досягнення такої мети потрібно враховувати економічні, соціальні, етнічні чинники, діяти вкрай обережно та продумано. Будь-які різкі або недостатньо виважені заходи мати-муть зворотний ефект. Заохочення бажаної міграції відповідно до демографічних та економічних інтер-есів має поєднуватися з розумним обмеженням неконтрольованих міграційних процесів.

Важливий складник сучасної міграційної політики - реалізація відповідних управлінських рішень в умовах конкретного регіону. У зв'язку з цим необхідним є завдання моніторингу ситуації з наданням офіційного статусу іммігрантам, їхнім соціальним захистом, аналіз роботи міграційних служб та місцевої влади в міграційній сфері на місцевому рівні.

Проблему інтеграції іммігрантів, що до остан-нього часу не належала до пріоритетних завдань міграційної політики, варто розв'язувати всім сус-пільством за належної державної підтримки. Тому вкрай необхідним стає просвітницький аспект питання, грамотна роз'яснювальна робота, зокрема ЗМІ, спрямована на подолання стереотипів у сприйнятті іммігрантів. Особливу увагу треба при-ділити боротьбі з національною нетерпимістю та екстремізмом. Розуміння суспільством важливості проблем міграції, доброзичливе ставлення до іммі-грантів - необхідна умова їх адаптації та інтеграції.

Міграційна політика може бути ефективною лише толі, коли досягне реальної інтернаціоналізації сві-домості і мігрантів, і корінного населення [1, с. 22]. Необхідно розробити низку невідкладних заходів щодо іммігрантів, спеціальні програми з метою від-криття курсів з вивчення української мови, ознайом-лення з традиціями життя в країні, професійної пере-підготовки. Чималу роль у цьому можуть відіграти національні діаспори, культурні об'єднання, інші некомерційні неурядові організації.

Однак, незважаючи на очевидну важливість розглянутої проблеми, варто зазначити, що наразі в Україні саме поняття «інтеграція» в додатку до міграції не визначене, неясні зміст і тривалість процесу інтеграції та його окремих етапів, ефек-тивність механізмів і інститутів інтеграції, роль в успіху або невдачі інтеграції іммігрантів, так і суспільства, що приймає.

Це лише мала частина найгостріших проблем, пов'язаних з міграцією та міграційною політикою в сучасній Україні. Розв'язувати їх можна лише на основі комплексного підходу з урахуванням усіх внутрішніх і зовнішніх чинників та закономірнос-тей у цій сфері.

Аналіз зарубіжної практики показує, що регулю-ванню міграційних процесів у багатьох розвинених країнах приділяється велика увага. Деякі зусилля мають високі результати. Тому найбільш ефективні заходи можуть бути взяті на озброєння українською державою для раціоналізації національної міграцій-ної політики у сфері інтеграції іммігрантів.

Висновки. В умовах розбудови глобалізацій- них зв'язків Україна потребує чіткої, послідовної та довготривалої політики, яка б давала відповіді на такі запитання: в яких мігрантах зацікавлена країна, якими правами та обов'язками вони володі-тимуть та як уникнути створюваних неконтрольо- ваною міграцією прихованих і реальних загроз. Адже на цьому етапі розвитку України міграція відбувається майже без втручання з боку держави. Відсутня концепція регулювання міграційних про-цесів, тобто документ, який міг би визначити дер-жавні пріоритети у сфері міграції, наявна Стратегія міграційної політики є лише декларативним доку-ментом, що не визначає заходів її реалізації. Важли-вий складник сучасної міграційної політики - реа-лізація відповідних управлінських рішень в умовах конкретного регіону. У зв'язку з цим необхідним є завдання моніторингу ситуації з наданням офіцій-ного статусу іммігрантам, їхнім соціальним захис-том, аналіз роботи міграційних служб та місцевої влади в міграційній сфері на місцевому рівні.

Можливими напрямами подальшого удоско-налення регулювання міграційних процесів та забезпечення прав мігрантів можна визначити такі: розроблення та реалізація заходів з інтегра-ції, взаємодія органів державної влади з громад-ськістю у сфері соціалізації іммігрантів, правове регулювання процесу інтеграції іммігрантів.

Список літератур

1. Арутюнян Ю.В. О симптомах межэтнической интеграции в постсоветском обществе. Социологичес-кие исследования. 2010. № 7. 16-24.

2. Забота о здоровье нации должна стать зоной особого внимания государства. Актуальное интер-вью. Киев. 2015. URL: http://www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/artide?art_id=83778585 (дата звернення: 23.03.2018).

3. Котляр А. Міграція - не проблема, а факт. Дзеркало тижня. 2017. № 16 (645).

4. Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: міграція населення України в умовах розширення ЄС. Київ, 2004. 171 с.

5. Прибыткова И. Миграционные тенденции 2004-2006 в странах Седеркопинского процесса. Европей-ская Комиссия. 2007. 137 с.

6. Сегал У. Иммиграция в США: доклады и статьи ведущих секций и докладчиков международной кон-ференции (13-15 сентября 2013 г., Москва). Москва. 2013. Вып. 20. С. 212-231.

7. Стратегія міграційної політики до 2025 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 липня 2017 р. № 482-р / Кабінет Міністрів України. URL: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/250149647 (дата звернення: 26.03.2018).

8. Чувардинський О.Г. Проблеми співробітництва України з європейськими країнами у сфері міграції населення. Економіка та держава. 2012. № 7. С. 14-16.

9. Bertozzi, S. Integration : An Ever-Closer Challenge. CEPS Working Document, 9 February. 2017. № 258. 18 p.

10. Economic migration, social cohesion and development towards an integrated approach. Thematic Report 8-th Council of Europe Council of Ministers Resposible for Migration Affairs. Kyiv, 2016. № 45. 176 p.

11. Mansoor A. Migration and Remittances: Eastern Europe and the Former Soviet Union, World Bank,

Washington, D.C. URL: http://siteresources.worldbank.org/INTECA/Resources/257896-1167856389505/

Migration_FullReport.pdf (дата звернення 23.03.2018).

12. Presidency Conclusions on A Comprehensive Migration Policy, European Council. Brussels, 2016. URL: http://www.consilium.europa.eu/ueDocs/cms_Data/docs/pressData/en/ec/92202.pdf (23.03.2018).

Размещено на Allbest.ru