Соціальні пільги: сучасний стан та перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальні пільги: сучасний стан та перспективи

Савченко Д.

На сьогоднішній день у теорії права соціального забезпечення знаходить підтвердження думка про існування чотирьох видів соціального забезпечення - пенсія, допомога, послуга та пільга. Дехто схиляється до думки, що пенсія та допомога є основними видами, а послуга та пільга - додатковими. Питання пільг залишається довгий час дискусійним, насамперед тому, що досі законодавчо не закріплене. Серед авторів, що порушували ці питання, можна виділити публікацію С. Сінчук. Окремі розділи пільгам присвятили у своїх монографіях Н. Болотіна та П. Пилипенко.

Слід зазначити, що сучасна система пільг виникла ще за радянських часів, оскільки саме тоді була законодавче означена категорія осіб, які мали право на отримання пільг. В першу чергу, це ветерани та учасники Другої світової війни, ветерани праці, діти-сироти, інваліди. Перелік пільг можна назвати «традиційним»: зниження плати за житло, безкоштовний або пільговий проїзд у громадському транспорті, пільгове забезпечення путівками. Однак В. С. Андреев, характеризуючи об'єкти правовідносин соціального забезпечення, включав до їх переліку лише пенсії, допомоги та послуги. Разом з тим, він розглядає житлові та транспорті пільги як соціальне забезпечення певних категорій громадян.

Відокремлення пільг як самостійного виду соціального забезпечення в праві соціального забезпечення України відбувалося поступово. Зокрема, М. Бойко та І. Ярошенко не виділяють пільги серед об'єктів соціально-забезпечувальних відносин. Треба констатувати, що за роки незалежності значно збільшилося як коло суб'єктів-отримувачів пільг, так і їх видів. Слід згадати насамперед закони України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист» від 24 березня 1998 р., «Про жертви нацистських переслідувань» від 23 березня 2000 р., «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р., «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р., «Про державну соціальну допомогу сім'ям з дітьми від 22 березня 2001 р., «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. Всього сьогодні право на отримання пільг визначено 46 нормативно-правовими актами.

Разом з тим, у чинному законодавстві не дається визначення поняття пільг, попри те, що в ньому сам термін «пільги» вживається доволі часто (див., наприклад, ст. 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» та ін.). Це є перепоною для остаточного розуміння правової, соціальної й економічної природи пільг.

За визначенням науковців, пільга - це передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав.

Наразі прийнято розрізняти пільги, що надаються громадянам за життєвих обставин, які зумовлюють необхідність особливої уваги до людини, тобто, є частиною державної системи соціального забезпечення, та пільги, які пов'язані зі службовим статусом особи чи видом її трудової діяльності. Тому систему державних пільг поділяють на соціальні й професійно-побутові.

Під соціальними необхідно розуміти такі пільги, що пов'язані із життєзабезпеченням громадян та зумовлені зниженням рівня їх доходів нижче за прожитковий мінімум або втратою (зниженням) працездатності. Ці пільги можна розглядати як один із видів соціального забезпечення.

П. Пилипенко виділяє такі ознаки соціальних пільг як виду соціального забезпечення:

? пільги спрямовуються на більш повне задоволення інтересів суб'єктів, полегшення умов їх життєдіяльності. Метою їх встановлення є соціальний захист окремих категорій громадян;

? вони є своєрідним відхиленням від єдиних положень нормативного характеру та виступають способом юридичної диференціації прав громадян, елементом їх правового статусу;

? вони є правомірним винятком виконання особою обов'язків, передбачених законодавством;

? пільги закріплюються переважно у законах, якими визначаються особливості спеціальних прав статусу певної категорії громадян.

Підставою надання соціальних пільг є:

? настання соціального ризику за обставин, передбачених у законодавстві;

? наявність у особи особливих заслуг перед державою, пов'язаних з такими публічними подіями державного чи міжнародного значення як воєнні дії, техногенні катастрофи, стихійні лиха.

На нашу думку, друга підстава суперечить сутності соціального забезпечення. Правовою підставою надання громадянам соціальних пільг, як і інших видів соціального забезпечення, повинно бути лише настання соціального ризику за обставин, передбачених законодавством.

С. Сінчук визначає соціальний ризик як закріплену законодавством та визнану суспільством соціально значущу обставину об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно її уникнути.

Аналіз міжнародної практики та національного законодавства засвідчив, що такими обставинами є непрацездатність, втрата годувальника, хвороба, безробіття, часткове безробіття та ін.

На підставі наведеного вище можемо дати визначення соціальних пільг: це передбачене законодавством повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.

Дещо інше розуміння пільг міститься в міжнародних нормативних актах. Європейський кодекс соціального забезпечення (Страсбург, 1964) у Доповненні 2, яке має назву «Додаткове забезпечення чи пільги», до їх видів відносить такі допомоги як медична, по хворобі, по безробіттю, по старості та ін.

Разом з тим, ст. 22 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) зазначається, що «...соціальні та соціально-культурні послуги і пільги розуміються як соціальні та/або культурні пільги для робітників, які надаються певними підприємствами, а саме: матеріальна допомога, спортивні споруди, кімнати для матерів, що годують дітей, бібліотеки, дитячі табори та ін.».

Тобто пільги - це такі види забезпечення, що полегшують життя особи або створюють більш комфортні умови її існування.

Тому наразі є об'єктивним існування соціальних пільг як звільнення від виконання обов'язку у зв'язку з настанням таких соціальних ризиків як безробіття, малозабезпеченість, непрацездатність, наявність неповнолітніх дітей. Тобто пільги, так само як допомога, пенсія та послуга, повинні підтримувати насамперед відповідний життєвий рівень сім'ї або окремої особи або/та допомагати у подоланні несприятливих життєвих обставин.

Тому, на нашу думку, крім соціальних ризиків, другою підставою надання соціальних пільг повинен стати рівень забезпеченості суб'єкта-отримувача пільг.

Вже давно обговорюється проблема надмірного фінансового тягаря соціальних пільг на бюджет. Наприклад, за перший квартал 2006 р. залізницями перевезено 15,1 млн. громадян пільгових категорій. Внаслідок цього недоотримано доходів у сумі 51,7 млн. грн., а відшкодовано лише 13,4 млн., або 26%. За той самий період 2006 р. водним транспортом перевезено 820 тис. громадян пільгових категорій. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 29 млрд. грн., що дорівнює річним видаткам усіх місцевих бюджетів України. Близько 13% членів домогосподарств не користуються пільгами у зв'язку зі станом здоров'я або відсутністю певних послуг, хоча фактично мають на це право. Дослідження, проведене Центром громадської експертизи, засвідчило: в Україні нині близько 120 категорій пільговиків, а загальна чисельність громадян України, які мають право на пільги, близько 15 млн. Такого співвідношення пільг до рівня реальної економіки не має жодна країна Європи. За оцінками різних експертів, загальна вартість задекларованих у чинному законодавстві пільг становить від 4 до 6 млрд. доларів на рік, проте реально фінансується лише частина їх.

Отже, є очевидним, що кількість пільг та їх суб'єктів не є реальним показником соціального захисту населення.

Ще у 2002 р. в Україні було зроблено спробу вирішити питання підвищення соціального захисту населення, запровадивши Стратегією заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню (затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2002 р.). Для цього було розроблено три етапи заміни чинної системи пільг адресною грошовою допомогою, у результаті чого повинен був завершитися перехід від системи надання пільг за соціальною ознакою до системи адресної грошової соціальної допомоги. Однак вже у 2004 р. Постановою Кабінету Міністрів дія цієї Стратегії була призупинена.

Основною причиною згортання була відсутність у держави об'єктивної бази для розрахунку обсягу субвенцій, та й реальні статистичні дані про кількість пільговиків і вартість спожитих ними послуг відсутні. Не створено систему моніторингу реального доходу сімей та систему точного обліку наданих послуг.

Натомість Україна продовжує йти по шляху нагромадження пільг та збільшувати коло суб'єктів, які мають право на їх отримання. Можна згадати такі закони України як «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. і «Про підвищення престижності шахтарської праці» від 2 вересня 2008р. Перелік осіб, що мають пільги при вступі до вищих навчальних закладів, включає дев'ять категорій, які фактично залишають поза межами цих закладів осіб, які пільг не мають.

Тому цілком виправданими та необхідними є нагальні крокі, на які вказують експерти проекту «Реформування пільг - наближення до європейських стандартів», що реалізується Центром громадської адвокатури за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»: «інвентаризація» пільг в Україні, у тому числі «безболісне» скасування пільг, які сьогодні не застосовуються та чи навіть суперечать актам вищої дії шляхом внесення змін до відповідних законодавчих актів; реформування пільг на основі адресного підходу (з врахуванням потреб, доходу та інших обставин пільговика); обмеження кола осіб, які мають право на пільги, у тому числі за професійною ознакою (якщо буде запроваджено адресність, відбудеться логічне обмеження пільговиків); згодом - монетизація частини пільг та заміна їх грошовою компенсацією після адресності; також це має супроводжуватись підвищенням якості та розвитку ринку соціальних послуг, у тому числі через участь неурядових організацій у наданні таких послуг. Досвід інших держав доводить, що цей шлях є очевидним та врешті-решт позитивним як для держави, так і для особи та суспільства в цілому.

17 грудня 2007 р. в Білорусії набрав чинності закон, яким скасовується значна частина соціальних пільг. Натомість держава обіцяє надавати адресну підтримку малозабезпеченим громадянам у вигляді щомісячної або одноразової соціальної допомоги. На щомісячну допомогу зможуть претендувати громадяни, доход яких не перевищує розміру бюджету прожиткового мінімуму. Одноразову допомогу одержуватимуть білоруси, чий дохід перевищує бюджет прожиткового мінімуму не більше як на 20%.

1 січня 2005 р. в Російській Федерації набув чинності федеральний закон № 122-фз, який умовно називають «законом про монетизацію пільг». Згідно з цим законом була проведена заміна трьох пільг: на проїзд у міському та приміському транспорті, на безкоштовні ліки, на безкоштовне санітарно-курортне обслуговування. Вони були замінені щомісячними грошовими виплатами.

Відомо, що зазначені заходи не отримали одностайної підтримки у суспільстві, навіть викликали акції протесту населення. Можна також відзначити незавершеність та недосконалість реформування системи пільг у цих країнах. Разом з тим, навіть у такому недосконалому вигляді ці заходи вказують на намагання зрушити з місця та вирішити проблему.

На нашу думку, пільги, як вид соціального забезпечення сьогодні вже вичерпали свій соціозахисний ресурс насамперед тому, що не відповідають положенням ст. 24 Конституції України, якою наголошується: не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Вважаємо, що необхідно повернутися до впровадження адресної грошової допомоги, що дасть можливість здійснювати соціальний захист населення, ефективно витрачаючи бюджетні кошти.

соціальна пільга

Список використаних джерел

1. Болотіна Н. В. Право соціального захисту України: Навч. посіб. [Текст] / Н. В. Болотіна. - К.: Знання, 2005. - 615 с.

2. Право соціального забезпечення: підруч. для студ. вищих навч. закл. / П. Д. Пилипенко, В. Я. Буряк, С. М. Сінчук та ін. [Текст] / За ред. П. Д. Пилипенка. - 2-ге вид., перероб. і доп.- К: Видавничий дом «Ін Юре», 2008. - 504 с.

3. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР: учеб. [Текст] / В. С. Андреев. - М.: Юрид. лит., 1987. - 352 с.

4. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: навч. посіб. Вид. 3-тє, доп. та переробл. [Текст] /М. Д. Бойко. - К: Атіка, 2006. - 380 с.

5. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: навч. посіб. [Текст] / І. Ярошенко. - К: КНЕУ, 2005. - 232 с.

6. Павленко В. Сучасні технології у сфері соціальних послуг [Текст] / В. Павленко // Урядовий кур'єр. - 2007. - № 65. - 12 квіт.

Размещено на Allbest.ru