Формування та виховання культури здоров’я молоді в Україні як науковий дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування та виховання культури здоров'я молоді в Україні як науковий дискурс

Осик С.В.

У статті проаналізовано різні наукові підходи щодо формування та виховання культури здоров'я молоді в Україні як одного з пріоритетних завдань публічної політики в галузі охо-рони здоров'я. Досліджено стан розробки і впровадження державних програм у галузі охо-рони здоров'я, що набувають особливого значення як механізм розв'язання важливих соціаль-них проблем, зокрема й у галузі охорони здоров'я.

Ключові слова: публічне управління, державна політика, культура здоров'я, формування та виховання культури здоров'я, система охорони здоров'я. виховання культура здоров'я молодь

Постановка проблеми. Високі темпи розви-тку сучасного суспільства зумовлюють дедалі більш високі вимоги до особистості та її здоров'я. Сучасній людині непросто зберегти здоров'я в умовах техногенно зміненого довкілля, забруд-неного багатьма шкідливими для організму еле-ментами фізичного, хімічного та біологічного походження, величезним обсягом різноманітних негативних психоемоційних впливів. Здоров'я, як відомо, визначають різні фактори: спадковість, якість життя, стан навколишнього середовища, традиції соціуму, якість медичного обслугову-вання тощо. Однак, як писав академік М. Амосов, «неправильна поведінка людей є більш частою причиною їхніх хвороб, ніж зовнішні впливи або слабкість людської природи <...>, щоб стати здо-ровим, потрібні власні зусилля, постійні й значні. Замінити їх не можна нічим» [1, с. 154].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти державного управління сферою охо-рони здоров'я вивчали М. Білинська, С. Бугайцов, Ю. Вороненко, З. Гладун, Т. Грузєва, Л. Гуль- чій, Л. Жаліло, А. Зіменковський, Д.Карамишев, Н. Кризина, Б. Криштопа, В. Лобас, В. Моска-ленко, А. Нагорна, Я. Радиш, Н. Рингач, І. Рожкова, Г. Слабкий, І. Солоненко, О. Черниш, О. Шаптала, Н. Ярош та інші вчені, які у своїх роботах наголо-шують на тому, що у ХХІ ст. під впливом ціле-спрямованих заходів із боку держави в Україні має сформуватися власна модель розвитку сфери охо-рони здоров'я, що базуватиметься на рівних мож-ливостях громадян і верховенстві права, розвитку підприємницької діяльності у взаємодії з держав-ним регулюванням здоровоохоронної сфери.

Постановка завдання (мета роботи). У цьому зв'язку корисним буде проаналізувати різні наукові підходи щодо формування та виховання культури здоров'я молоді в Україні як одне з пріоритет-них завдань публічної політики в галузі охорони здоров'я.

Виклад основного матеріалу дослідження.

У Законі України «Про основи національної без-пеки України» визначено основні цілі й завдання держави: багаторівневий підхід до організації профілактичних заходів; зміна способу життя населення, формування навичок здорового спо-собу життя, розробка та реалізація освітніх про-грам, спрямованих на збереження й зміцнення здоров'я дітей, підлітків та молоді, формування в кожного з них активної мотивації турбуватися про власне здоров'я й здоров'я оточуючих [2]. Отже, проблема формування культури здоров'я україн-ської нації є особливо актуальною.

Формування та виховання культури здоров'я молоді в сучасній Україні передбачає комплексну цілеспрямовану діяльність держави щодо реалі-зації прав громадян на захист свого здоров'я, що становить основу державної політики в галузі охорони здоров'я.

Державна політика в галузі охорони здоров'я визначається як сукупність рішень чи обов'язків держави щодо проведення органами влади узго-дженого курсу дій у системі надання медичної допомоги, спрямованих на досягнення поставле-них завдань з метою покращення здоров'я насе-лення держави [3].

На думку Д. Карамишева, в Україні державна політика в галузі охорони здоров'я являє собою «загальний напрям, який визначає характер дії держави щодо збереження та зміцнення здоров'я громадян України як найважливішої складової частини її національного надбання» [4, с. 280].

Н. Нижник вважає державну політику в галузі охорони здоров'я невід'ємною складовою час-тиною внутрішньої та зовнішньої політики дер-жави, змістом якої є оптимізація діяльності комп-лексного соціального інституту, який включає підготовку медичних кадрів, численні соціальні, організаційні, економічні, науково-медичні, сані-тарно-епідеміологічні та профілактичні заходи, що обов'язково проводить держава в інтересах своїх громадян. Особливістю проблеми державної полі-тики в галузі охорони здоров'я є її комплексність, системність, загальний характер, що зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенденціями до зміцнення взаємозв'язку та взаємозалежності складових системи охорони здоров'я [5, с. 40].

На думку З.Гладуна, державна політика в галузі охорони здоров'я має включати три осно-вних напрями:

1) забезпечення конституційних прав громадян на медичну допомогу, охорону здоров'я і медичне страхування, захист прав та свобод людини у сфері охорони здоров'я;

2) організація надання медико-санітарної допомоги населенню, формування єдиного націо-нального медичного простору та ринку медичних послуг;

3) проведення організаційних, фінансових, правових та інших заходів щодо підтримання здоров'я населення та його охорони і зміцнення [6, с. 194].

Одним із головних інструментів реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я є державне програмування, що являє собою дов-готривале цільове регулювання системи охорони здоров'я в цілому або її окремих сфер. Державне програмування системи охорони здоров'я перед-бачає розробку та реалізацію відповідних цільо-вих державних програм, що можуть поширюва-тись на територію всієї країни, на окремі регіони, на конкретні групи населення.

У сучасній теорії державного управління прак-тика розробки та реалізації цільових програм дістала обґрунтування в програмно-цільовому підході. Питання застосування програмно-цільо-вого підходу в галузі охорони здоров'я розгля-нуто в роботах М. Вовк, М. Жданової [7, с. 343], А. Акопян, Ю. Шиленко, Т. Юр'євої [8, с. 247].

Державне програмування у сфері охорони здоров'я передусім має базуватись на концепції розвитку відповідної галузі, що містить загальне визначення мети, завдань, масштабів та напрямів розвитку системи охорони здоров'я та окремих її структурно-функціональних підсистем.

На підставі концепції мають бути розроблені відповідні програми - цільові комплексні доку-менти, в яких концептуальні положення набува-ють докладного й конкретного обґрунтування, а також узгодження проблемних питань.

А. Акопян, Ю.Шиленко, Т. Юр'єва [8, с. 214] визначають такі принципи розробки цільових програм у галузі охорони здоров'я:

1) збалансованість, комплексність і синхрон-ність мети та завдань програми на кожному етапі її виконання;

2) цільова спрямованість усіх без винятку про-грамних заходів;

3) системність заходів, необхідних для досяг-нення мети програми;

4) урахування імовірнісного характеру про-грами (варіативна розробка альтернативних про-грамних заходів із прорахунком можливих тен-денцій розвитку медико-соціальної ситуації);

5) урахування взаємозв'язку даної цільової програми з іншими цільовими програмами, харак-теру їх сумісного впливу на параметри ситуації;

6) адресність завдань програми (виконавці, строки, контрольні параметри тощо);

7) обмежена централізація частини необхідних ресурсів;

8) забезпечення керованості процесу реалізації програми.

Державні програми класифікуються за кіль-кома критеріями, основними з яких є тривалість програми та її об'єкт програмування.

З точки зору періоду часу, на який розрахо-вана програма, виділяють коротко-, середньо- та довгострокові програми. Короткострокові про-грами розроблюються на строк від 1 до 3 років. Середньострокові програми охоплюють період у 3-5 років.

Довгострокові програми складаються на строк від 5 та більше років [6, с. 130].

За об'єктом програми розподіляються на загальнодержавні, регіональні, галузеві, цільові та надзвичайні. Загальнодержавна програма фіксує головні бажані для держави в цілому орієнтири розвитку системи охорони здоров'я. Регіональні програми охоплюють розвиток галузі в окремих регіонах країни.

Цільові програми передбачають розвиток кон-кретних напрямів (розробка методики лікування тієї чи іншої хвороби, створення ліків, медичної техніки тощо), охорону здоров'я окремих соціаль-них груп (дітей, пенсіонерів, інвалідів), надання високотехнологічних та дорогих видів медичної допомоги.

Галузеві програми складаються та реалізу-ються стосовно окремих підсистем охорони здоров'я (медична та фармацевтична промисло-вість, санаторно-курортна справа). Надзвичайна програма розробляється для ліквідації кризового стану, що виникає у сфері охорони здоров'я та є наслідком кліматичних, екологічних, техногенних катастроф, епідемій [6, с. 131].

Відповідальність за розробку державних про-грам покладається на органи державної влади, що залучають до цього процесу відомих учених, керівників організацій галузі охорони здоров'я, представників громадських організацій.

Застосування програмно-цільового підходу в системі охорони здоров'я базується на стратегії отримання конкретних результатів від викорис-тання бюджетних коштів, на відміну від прин-ципу утримання лікувальних бюджетних установ. Метою впровадження такого підходу, на думку Д. Карамишева, є «встановлення прямого зв'язку між виділенням бюджетних коштів та їх викорис-танням на основі встановлених завдань і розро-блених показників» [9, с. 180].

Це дає змогу більш раціонально та ефективно використовувати кошти. Крім того, як зазначають М. Вовк та М. Жданова, «програмно-цільове управ-ління дозволяє не тільки концентрувати ресурси на пріоритетних напрямах, але й здійснювати комплексний підхід до розв'язання найбільш акту-альних проблем охорони здоров'я на основі між-галузевої взаємодії» [7, с. 344]. Варто відзначити особливе значення програмно-цільового підходу в системі охорони здоров'я в Україні, що стикається з хронічним дефіцитом фінансового забезпечення.

Крім того, в умовах переходу до ринкових методів господарювання розробка і впровадження державних програм розвитку набувають особли-вого значення як механізм розв'язання важливих соціальних проблем, зокрема й у галузі охорони здоров'я.

В Україні розробка державних програм у галузі охорони здоров'я ґрунтується на положеннях Конституції України [10] та інших нормативно- правових актах, що регулюють суспільні відно-сини у відповідній галузі, зокрема Закону Укра-їни «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [11].

Загальним стратегічним планом, що визна-чає головні вектори державного програмування в галузі охорони здоров'я, є Концепція розвитку охорони здоров'я населення України [12], яка спрямована на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному гро-мадянину України, запровадження нових ефек-тивних механізмів фінансування та управління у сфері охорони здоров'я, створення умов для формування культури здоров'я молоді.

До основних засобів реалізації програм лікві-дації чинників навколишнього середовища, що загрожують здоров'ю людини, належать: форму-вання цінностей здоров'я та здорового способу життя, перехід до екологічно стійкого розвитку, активізація громадського контролю процесів трансформації оточуючого середовища, боротьба з негативним зовнішньоекономічним впливом, формування ефективної економічної моделі функ-ціонування системи охорони здоров'я.

Реалізація державної політики у сфері охорони здоров'я передбачає управління процесом транс-формації цінностей та формування відповідної культури здоров'я.

Стан здоров'я людини залежить від багатьох чинників. При цьому багато з них обумовлюються способом життя людини. Відповідно до методики, що розроблена ВООЗ, стан здоров'я людини на 60% залежить від умов життя, на 30% - від стану навколишнього середовища, на 10% - від рівня розвитку системи охорони здоров'я [13, с. 72].

поняттям «здоров я» тісно пов язане та часто вживається поняття «культура здоров'я». Хоч у першій половині XX століття вже були роботи, присвячені цій темі, вважається, що мода на здо-ровий спосіб життя йде із США, починаючи з 70-х років. Це одна з найбільш важливих кате-горій, що включає уявлення про будь-який вид чи тип життєдіяльності людини. Ця категорія харак-теризується особливостями повсякденного життя людини, яке містить: трудову діяльність, спосіб проведення дозвілля, особливості побуту, задо-волення як матеріальних, так і духовних потреб, участь у житті соціуму, норми та правила пове-дінки. Дослідники виділяють основні фактори, що визначають спосіб життя людини:

1) рівень загальної культури та її освіченість;

2) матеріальні умови життя;

3) статеві, вікові та конституціональні особли-вості людини;

4) стан здоров'я;

5) характер екологічного оточення;

6) особливості набутої професії та пов'язана з нею трудова діяльність;

7) особливості сімейних стосунків та сімей-ного виховання;

8) навички людини;

9) можливості задоволення біологічних та соціальних потреб.

Спосіб життя включає три категорії: рівень життя, якість життя та стиль життя.

Рівень життя - більш економічна категорія, виражається ступенем задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб. Якість життя характеризує комфорт і задоволення людських потреб. Це визначення належить до соціологічних категорій. Стиль життя треба розуміти через пове-дінку людини. Це стандартні форми поведінки, під які підпорядковується психологія та психофізіоло-гія особистості (соціально-психологічна категорія).

У сучасній науці склалася думка і про струк-туру здорових звичок, що мають пряме відно-шення до культури здоров'я людини. До них зазвичай відносять:

1) оптимальний руховий режим;

2) тренування імунітету й загартовування;

3) раціональне харчування;

4) психофізіологічну регуляцію;

5) раціонально організовану життєдіяльність;

6) відсутність шкідливих звичок;

7) здоров'я зберігаючу самоосвіту й самовихо-вання [6, с. 256].

Висновки. Отже, здоров'я передусім має роз-глядатися як результат діяльності самого інди-віда. Воно зумовлюється способом життя людини, а тому відповідальність за стан здоров'я, насампе-ред, лягає на саму людину. Жодні зусилля медич-них працівників або керівників системи охорони здоров'я не матимуть належного результату, якщо громадяни країни не усвідомлять високу цінність здоров'я та здорового способу життя та свою від-повідальність за підтримку здорового стану свого організму.

Таким чином, державна політика в галузі охо-рони здоров'я як одне з пріоритетних завдань повинна розглядати формування та виховання культури здоров'я молоді в Україні. Це поняття, на думку Г. Івахненко, включає дотримання фізіо-логічно оптимального режиму праці і відпочинку, раціональне харчування, достатній рівень фізич-ної активності, дотримання правил особистої і суспільної гігієни, охорону довкілля, корисні для особи форми дозвілля, дотримання правил психо-гігієни [14, с. 79].

В основі способу життя людини перебуває комплекс цінностей, що можуть по-різному впли-вати на стан її здоров'я. Як відзначають автори книги «Індустрія здоров'я: економіка та управ-ління», «поліпшення здоров'я населення - це передусім проблема зміни цінності здоров'я як у системі цінностей всього суспільства, так і в системі цінностей особистості» [5, с. 40].

В Україні декларується важливе значення здоров'я як суспільної цінності. Згідно із ст. 3 Конституції України здоров'я людини є однією з найвищих соціальних цінностей держави [10]. Відповідно до ст. 4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» [11] першим з основних принципів охорони здоров'я в Україні є визнання охорони здоров'я пріоритет-ним напрямом діяльності суспільства і держави, одним із головних чинників виживання та розви-тку народу України.

Однак на практиці органам державного управління не завжди вдається досягнути цілей, що декларуються. Хоча здоров'я для людини об'єктивно є природною життєвою цінністю та передумовою реалізації більшості своїх потреб та інтересів, у сучасному суспільстві суб'єктивне ставлення індивідів до свого здоров'я в біль-шості випадків є вкрай безвідповідальним. Згідно з даними соціологічних досліджень в Україні культура здорового способу життя все ще залиша-ється недостатньо розвиненою.

Звідси маємо констатувати необхідність трансформації цінностей. Державна політика у сфері охорони здоров'я має сприяти форму-ванню в людей цінностей здоров'я та гармо-нійного розвитку, здорового способу життя в широкому розумінні, яке включає не тільки санітарно-гігієнічні норми та практики, а й передбачає відповідну культуру праці, відпо-чинку, харчування, спілкування. Прикладом ефективної реалізації подібного підходу до трансформації цінностей є досвід США, де з 1970-х рр. здоров'я американців стало націо-нальною ідеєю.

Особливу роль у формуванні пріоритету цін-ностей здоров'я та культури здоров'я людини відіграє освіта завдяки своїй спроможності забезпечувати навчання як різних груп насе-лення впродовж усього життя, так і фахівців різних галузей на всіх етапах їх професійної діяльності.

Список літератури

1. Амосов Н. М. Раздумья о здоровье. М.: Физкультура и спорт, 1987. 64 с.

2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-ГУ / Верховна Рада України. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15 (дата звернення 10.05.2018).

3. Щепин О.П., Нечаев В.С. О государственных механизмах реформы здравоохранения. Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. 1997. № 1. С. 34-38.

4. Щепин О. П. Проблемы правового обеспечения деятельности муниципального здравоохранения. Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. 2011. № 1. С. 21-23.

5. Нижник Н. Проблеми управління охороною здоров'я України. Укр. мед. вісн. 1997. № 3. С. 40.

6. Гладун З.С. Державна політика охорони здоров'я в Україні (адміністративно-правові проблеми фор-мування і реалізації). Тернопіль: Екон. думка, 2005. 460 с.

7. Вовк М.Г. Програмно-цільове фінансування в системі охорони здоров'я // Стан здоров'я населення України та діяльність медичної галузі. 2002. С. 343.

8. Акопян А.С., Шиленко Ю.В. Индустрия здоровья: экономика и управление. М.: Дрофа, 2003. 386 с.

9. Карамишев Д.В. Концепція інноваційних перетворень: міжгалузевий підхід до реформування сис-теми охорони здоров'я (державно-управлінські аспекти. Х.: Вид-во ХРІДУ НАДУ «Магістр», 2004. С. 304.

10. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

11. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19 листоп. 1992 р. № 2801-ХГГ / Верховна Рада України. иЯЬ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 (дата звернення 11.04.2018).

12. Про концепцію розвитку охорони здоров'я населення України: Указ Президента України від 7 груд. 2000 р. № 1313/2000 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. иЯЬ: http://zakon1.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi (дата звернення 12.02.2018).

13. Якість життя населення пострадянських країн у соціологічному вимірі: кол. монографія / за ред. В.С. Бакірова. Х.: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. 216 с.

14. Ивахненко Г.А. Здоровье московских студентов: анализ самосохранительного поведения. Социоло-гические исследования. 2006. № 5. С. 78-81.

Размещено на Allbest.ru