Державне регулювання економічного розвитку підприємств культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державне регулювання економічного розвитку підприємств культури

Солоха Д.В.

Анотації

У статті досліджено питання ролі державних установ в процесі регулювання економічного розвитку підприємств культури в Україні. Показано ефективність застосування специфічних методів регулювання сфери культури. Показани форми фінансування закладів культури, методи застосовування економічних інструментів підтримки культури.

Ключові слова: культура, економічний розвиток, державне регулювання, фінансування. економічний державний культура

В статье исследованы вопросы роли государственных учреждений в процессе регулирования экономического развития предприятий культуры в Украине. Доведена эффективность применения специфических методов регулирования сферы культуры. Показаны формы финансирования учреждений культуры, методы применения экономических инструментов поддержки культуры.

Ключевые слова: культура, экономическое развитие, государственное регулирование, финансирование..

The article examines the role of state institutions in the process of regulating the economic development of cultural enterprises in Ukraine. Efficiency of application of specific methods of regulation of the sphere of culture is brought. Forms of financing of cultural institutions, methods of application of economic instruments of support of culture are shown.

Key words: culture, economic development, state regulation, financing.

Постановка проблеми. Культурна спадщина України є важливим компонентом підвищення економічного розвитку країни. Саме культура як соціальний інститут здатна забезпечити суспільну стабільність, консолідувати державу і суспільство на вирішення найважливіших національних завдань. Підприємства культури проводять прямі економічні вигоди - створюють робочі місця, збільшують доходи в бюджет, сприяють розвитку туризму, впливають на культурний розвиток міст і населених пунктів. Не менш важливою є роль підприємств культури в залученні інвестицій та інновацій в творчість. Широке впровадження інновацій, нових технологічних рішень дозволить підвищити ступінь доступності культурних благ, зробити культурне середовище більш насиченою, що відповідає зростаючим потребам особистості та суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Підходи з проблематики удосконалення існуючих механізмів державної економічної політики в сфері виробництва культурних благ розглядаються в працях багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників, зокрема [2; 3; 5].

Аналіз сучасних наукових публікацій за темою дослідження вказує на відсутність комплексного вивчення проблем державного регулювання економічного розвитку культури, зокрема, його організаційного, правового і фінансового механізмів.

Актуальність даної проблематики, її практична значимість і недостатня наукова розробленість зумовили вибір теми наукової статті.

Мета статті. Визначення ролі державних установ в процесі регулювання економічного розвитку підприємств культури в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно із Законом України "Про культуру" [1, ст. 3] основними засадами державної політики України у сфері культури є:

- визнання культури одним з основних факторів самобутності українського народу - громадян України всіх національностей (далі - український народ);

- сприяння створенню єдиного культурного простору України, збереженню цілісності культури;

- захист і збереження культурної спадщини як основи національної культури, турбота про розвиток культури;

- сприяння утвердженню гуманістичних ідей, високих моральних засад у суспільному житті;

- забезпечення свободи творчості, захист прав інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав;

- гарантування прав громадян у сфері культури;

- створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення культурного рівня, естетичного виховання громадян, доступності освіти у сфері культури для дітей та юнацтва, задоволення культурних потреб українського народу, розвитку закладів культури незалежно від форми власності, залучення до сфери культури інвестицій, коштів від надання платних послуг, благодійництва, інших не заборонених законодавством джерел;

- сприяння діяльності професійних творчих спілок та громадських організацій у сфері культури, активному функціонуванню державної мови в культурному просторі України, доступу громадян до культурних благ;

- визначення естетичного виховання дітей та юнацтва пріоритетом розвитку культури;

- забезпечення діяльності базової мережі закладів культури, закладів освіти сфери культури;

- підтримка діяльності у сфері культури, пов'язаної з виготовленням і розповсюдженням електронних та друкованих засобів масової інформації, аудіо- та аудіовізуальної продукції, розробленням комп'ютерних технологій та підвищенням їх потенціалу для розширення доступу та залучення громадськості до діяльності у сфері культури тощо;

- пропагування української національної культури у всій її різноманітності за кордоном та світового культурного надбання в Україні;

- підтримка вітчизняного виробника у сфері культури;

- забезпечення розвитку міжнародного культурного співробітництва;

- створення страхового фонду документації про культурні цінності та документів на об'єкти культурної спадщини.

Роль держави полягає в тому, щоб допомогти підприємствам сфери культури використовувати свої ресурси - історичні, культурні, творчі, людські, і створити стимули для поліпшення і розширення їх діяльності, залучити до найефективного використання для економічного розвитку країни.

У чинному Законі України "Про культуру" [1] зазначено, що основні пріоритети державної політики у сфері культури визначаються:

- державними програмами економічного і соціального розвитку України та програмами діяльності Кабінету Міністрів України, у яких обов'язково враховуються аспекти розвитку культури;

- державними цільовими програмами у сфері культури, що розробляються і затверджуються згідно із законодавством.

Державне регулювання - складний і багатогранний процес, спрямований на здійснення державної політики і різних сферах, що реалізується державними органами, що утворюють механізм управління.

Головним механізмом державного регулювання культури є робота по створенню нормативно-правової бази та її практичної реалізації. Основи державної політики у сфері культури в Україні проголошено в Конституції України, в якій розвиток культури визначено як першорядне, різноманітне за своїм спрямуванням і характером завдання [2].

Крім державних органів управління загальної компетенції, галузевих і функціональних органів управління у даному процесі беруть участь органи управління різних організацій і підприємств, групи громадян та окремі громадяни, утворюючи єдину функціонуючу систему.

Дослідження основних підходів до з'ясування сутності та змісту державного регулювання економічного розвитку сфери культури дало можливість визначити цей процес як процес впливу держави на її розвиток за допомогою комплексу економічних засобів забезпечення її нормального і ефективного функціонування.

У сучасному суспільстві зростає значення розуміння ролі державного регулювання економічного розвитку сфери культури. В даний час величезне значення мають культурні процеси, що відбуваються в суспільстві, втілення яких у життя здійснюють соціальні інститути, інститути культури. Отже, необхідно мати чітку програму економічних перетворень, технологій, підготовки кадрів, які могли б створити умови для сприятливого розвитку культурної політики держави.

На підставі аналізу зарубіжної та вітчизняної наукової літератури можна зробити висновок, що культура як об'єкт державної підтримки, є сукупністю закладів і заходів, які забезпечують створення, збереження, поширення та засвоєння духовних і культурних цінностей.

Економічне регулювання являє собою специфічну галузь державної участі, де практично стирається грань між економічним регулюванням і безпосереднім здійсненням соціально значущих функцій держави.

У той же час державні органи економічно розвинених країн досить ефективно застосовують специфічні податкові методи регулювання для формування позабюджетних джерел фінансування сфери культури і мистецтва (податки на гральний бізнес, доходи приватних телевізійних каналів, у тому числі кабельного і супутникового телебачення тощо). При цьому надзвичайно важливим є той факт, що специфічні податкові надходження комерційних організацій по суті справи залишаються всередині інфраструктури культури і використовуються в якості додаткових джерел фінансування некомерційної діяльності.

Досвід державного регулювання діяльності організацій культури і мистецтва в європейських країнах дає підстави вважати, що в цивілізованій країні національна культура не може розвиватися без активної регулюючої ролі і підтримки держави.

Пряме економічне регулювання носить максимально адресний характер і здійснюється у формах безповоротного цільового фінансування секторів, територій і організацій. Цільове фінансування може здійснюватися як у формі прямого субсидування (дотації, допомоги, доплати із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів різних рівнів), так і у формі пільгового кредитування.

Існує кілька форм прямого фінансування закладів культури і мистецтва, а також творчих працівників з центральних бюджетів:

- повне фінансування поточних витрат і капіталовкладень; загальні та цільові трансферти;

- гранти організаціям культури;

- індивідуальні гранти творчим працівникам.

До методів прямого економічного регулювання прийнято відносити також пільгове кредитування, яке стало відігравати важливу роль у стимулюванні підприємницької діяльності закладів культури і мистецтва. При цьому держава (що дуже важливо) сприяє їм в отриманні банківських позичок, надаючи гарантії по кредитах.

Непряме економічне регулювання, як правило, носить автоматичний і безадресний характер і передбачає широке використання важелів кредитно- грошової, податкової, валютної, зовнішньоекономічної (в тому числі митно - тарифної) політики.

До методів непрямого економічного регулювання можна віднести податкову політику країни спрямовану на залучення у сферу культури коштів приватних інвесторів, а також стимулювання підприємницької діяльності самих закладів культури і мистецтва (податкові пільги для організацій культури; для творчих працівників; для донорів").

Сфера культури і мистецтва так само, як і будь-яка інша сфера економіки перебуває під певним впливом адміністративних, правових і економічних методів державного регулювання.

Управлінський вплив на культуру з боку державних структур можна розуміти як включення зовнішнього впливу на процес самоорганізації системи, але не для підпорядкування розвитку цієї системи, а для підвищення її внутрішньої активності, розкриття закладеного в логіці її власного розвитку творчого потенціалу. Тільки в цьому випадку можна говорити про ефективне управління, яке проявляється у здатності протидіяти негативним процесам руйнування культури, захищати єдиний культурний простір.

Держава намагається створювати умови для збереження, відтворення та охорони культурно-історичної спадщини; естетичного виховання дітей та юнацтва; проведення фундаментальних досліджень теорії та історії культури України; розширення культурної інфраструктури села; матеріального та фінансового забезпечення закладів, підприємств, установ, організацій сфери культури. Проте, необхідність залучення великих обсягів інвестиції, субсидій та надання розгалуженої системи пільгового оподаткування, що в сучасних умовах є доволі складним та майже невирішеним завданням, гальмує реформи в цій сфері та спричиняє поглиблення системної кризи в соціально-культурній сфері [3].

Не зважаючи на важливість значення культури, утвердженні європейських цінностей та консолідації суспільства, доводиться констатувати, що й досі у політиків та управлінців поширене поверхове сприйняття культурної сфери, розуміння її як другорядної. Зокрема, це відображає проект Бюджету на 2017 рік. Так, попри передбачене певне збільшення фінансування сфери культури з 10,7 млрд. грн у 2016 р. до 12,06 млрд. у 2017 р., тим не менш, це збільшення на 12,7 % нівелюється за рахунок очікуваного рівня інфляції (за оптимістичними прогнозами рівень інфляції у 2017 р. передбачається у 8,1 %) Більш показовою є цифра, що демонструє зменшення частки витрат на потреби культури у ВВП з 0,53 % у 2014 р. до 0,47 % у 2017 р. [4].

На сучасному етапі нормативно-правова база державної економічної політики в сфері виробництва культурних благ перебуває в стадії реформування і вдосконалення.

Таким чином, чинні законодавчі акти в достатній мірі ще не регулюють проблеми у сфері культури, особливо в економічному напрямку, оскільки правова база, яка повинна швидко реагувати на економічну і політичну мінливість сьогоднішнього суспільства, є нецілісною і недосконалою.

Слід зазначити, що у більшості європейських країн в останні два десятиліття застосовуються різноманітні економічні інструменти підтримки культури: удосконалюються механізми податкової політики (у Франції встановлено 13 видів спеціальних податків у галузі культури та близько 40 пільг для різних видів культурної діяльності), розвиваються додаткові джерела фінансування (надходження від лотерей та азартних ігор, прибуткових галузей культури, спеціальних податків і т.п.) [5].

Висновки і перспективи подальших досліджень

Таким чином, Україна потребує сьогодні створення нових сприятливих умов та розробки державної економічної політики у сфері культури. Державна підтримка і правове регулювання економічного розвитку у сфері культури здатні зберегти і примножити культурну спадщину України та бути основою для економічного зростання країни.

Література

1. Про культуру: Закон України від 14 грудня 2010 р. № 2778-VI. Відомості Верховної Ради України. 2011. № 24. Ст. 168.

2. Шевченко Л. Духовна спадщина в контексті національно-культурної розбудови в незалежній Україні / Л. Шевченко, М. Рогожа; Інститут історії України НАН України. К., 1998. 38 с.

3. Кучин С.П. Особливості державної політики в сфері культури та освіти (соціально-економічний аспект). Зовнішня торгівля: право, економіка, фінанси. № 2, 2013. С. 40-48.

4. Актуальні питання реформи державної культурної політики в сучасних умовах. Відділ гуманітарної безпеки. Аналітична записка. Національний інститут стратегічних досліджень. URL: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/rul_pol-f0ae6.pdf

5. Швайко М. Зарубіжний досвід бюджетного фінансування соціальної сфери та можливості його використання в Україні. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". Суми, 2003. Т. 7. С. 154-158.

Размещено на Allbest.ru