Особливості касаційного провадження перегляду рішень адміністративного суду за винятковими обставинами

Завданням адміністративного судочинства, як встановлено частиною першою ст. 2 КАС України, зокрема є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно -- правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють відповідно до частини третьої ст. 2 КАС України, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З оскаржуваної постанови вбачається, що суд при її ухваленні не перевірив жодну з цих обставин, перелічених в п.п. 1-10 частини другої зазначеної статті цього Кодексу, обов'язковість яких він повинен був перевірити. У мотивувальній частині постанови суд не зробив будь -- яких висновків стосовно законності чи незаконності оскаржуваних рішень райради, їх обґрунтованості, наявності або відсутності несправедливої дискримінації для різних верств мешканців району, дотримання чи недотримання балансу між будь-якими несприятливими насідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями оскаржуваних рішень, чи були вони своєчасними, чи були враховані права особи на участь у процесі прийняття рішень райрадою.

Суд обмежився в цій частині лише викладенням основних положень позовної заяви та письмових заперечень відповідача, але не дав їм правової оцінки. Так, посилаючись на думку представника відповідача про те, що оскаржуванні рішення не відносяться до регуляторних актів, суд її ні підтвердив, ні спростував, суд не дослідив докази позивача, який посилаючись на ЗУ «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у позовній заяві обґрунтував, чому на оскаржувані рішення розповсюджуються норми права щодо регуляторних актів, та аналізу впливу стосовно порядку оприлюднення їх проектів. Частиною другої ст. 1 цього Закону, оскаржувані рішення райради спрямовані на правове регулювання господарських відносин між регуляторними органами та суб'єктами господарювання, у тому числі у сфері надання житлово-комунальних послуг населенню, суд не дослідив обставин незаконного рішення.

В процесі вирішення питання прийняті оскаржувані рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, суд не перевірив, чи приймалися зазначені рішення у спосіб, встановлений регламентом Печерської районної у місті Києві ради, затвердженим 20.06.2006 р. № 32 (із змінами від 12.06.2o07 р. № 39), на що у своїх поясненнях суду наголошував представник позивача. Про грубі порушення регламенту, при розгляді справи, суд не звернув також жодної уваги і на доводи представника позивача про те, що оскаржуване рішення суперечать розпорядженню КМДА від 11.07.2001 р. № 874 «Про удосконалення структури управління житловим господарством у місті Києві».

Неправомірним є те, що суд при ухваленні рішення застосував хибне суб'єктивне твердження про те, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача, а тому суд вважав неможливим оцінювати законність оскаржуваних фактів. Такий висновок суперечить позиції Конституційного Суду України, вираженій у його рішенні від 1 грудня 2004 р. № 18-рп/2004 у справі про охоронюваний законом інтерес і яке є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Звісно, Конституційний Суд дійшов до висновку, що у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» слід вживати поняття «охоронюваний законом інтерес», яке слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що є самостійним об'єктом судового захисту для задоволення потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим правових реалій.

Таким чином, судові висновки про відсутність права позивача оскаржувати зазначені рішення райради є не лише хибним, але й таким, що суперечить: положенням п. 8 частини першої ст. 3 КАС України, де позивачем визначена особа, на захист не лише прав, але й інтересів, зазначених позовом; принципу верховенства права у визначенні ст. 8 КАС України; принципу законності, визначеному у ст. 9 цього Кодексу; принципу змагальності сторін, диспозитивності та офіційному з'ясуванні всіх обставин справи, передбаченому у ст. 11 того ж Кодексу.

З практики роботи Верховного Суду України видно, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в окремих випадках допускає скаргу до розгляду за винятковими обставинами на підставі доводів скаржника про порушення судом касаційної інстанції норм процесуального чи матеріального права, хоча відповідно до статті 237 КАСУ це не може бути достатньою підставою для провадження за винятковими обставинами. Колегія суддів Судової палати в окремих випадках в позовах до Верховного Суду України відмовляє у допуску скарги, не зважаючи на доводи скаржника про неоднакове застосування однієї й тієї ж самої норми права судом касаційної інстанції. В одному із таких випадків Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погодилась із доводами скаржника про наявність ознак порушення норм права з боку Вищого адміністративного суду України та дійшла висновку про необхідність допуску скарги до провадження за винятковими обставинами, разом із тим, в іншій справі, Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах у своїй ухвалі проігнорувала посилання скаржника на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та відмовила у допуску скарги. Наведене, на наш погляд не відповідає статтям 237 та 240 КАС України, а порушення норм права з боку адміністративного суду саме по собі не може бути підставою для перегляду його за винятковими обставинами.

Як відомо, частина третя статті 241 КАСУ передбачає, що перегляд судових рішень за винятковими обставинами здійснюється за правилами, встановленими для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, які закріплені статтями 235-244 цього Кодексу, що означає, що у провадженні за винятковими обставинами Верховний Суд України може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в скарзі (частина друга статті 220 КАСУ), проте, принципи законності та диспозитивності адміністративного процесу забороняють Верховному Суду України використовувати вказане повноваження з метою розширення переліку підстав для допуску скарг та перегляду таких адміністративних рішень.

Однозначно витікає висновок, що порушення судами норм права, на яке посилається скаржник чи яке самостійно виявляється Верховним Судом України при отриманні скарги, не може бути самостійною підставою для допуску такої скарги за винятковими обставинами до провадження.

Аналіз статистичних даних засвідчив зменшення кількості надходження матеріалів апеляційного і касаційного провадження за винятковими обставинами, що є надійним показником (індикатором) загальної стабілізації у сфері публічно-правових відносин, а також є результатом підвищення інтенсивності роботи суддівського корпусу та працівників апарату суду, Верховного Суду України.

Застосування нововведень, які застосовуються при відмові у відкритті касаційного провадження через її необґрунтованість та відсутність у необхідності перевірки матеріалів справи дозволяє заощадити час для розгляду справ, які потребують напрацювання судової практики, та в такий спосіб забезпечувати реалізацію конвенційного принципу правової визначеності, що є важливим кроком до зменшення строків розгляду справ.

Ретельне вивчення та застосуванні практики Європейського суду з прав людини, окрема на необхідності забезпечення доступу особи до суду, дотриманні строків розгляду справ, повноті дослідження обставин справи для зменшення випадків повернення справ на новий розгляд є одним із важливіших наголосів Верховного Суду України. Аналіз статистичних даних вказує на зменшення випадків скасування Вищим адміністративним судом України рішень судів першої та апеляційної інстанцій, а серед них зменшення справ, направлених на новий розгляд та для продовження розгляду касаційних справ за винятковими обставинами

Висновки з даного дослідження та перспектива подальших розвідок

На підставі аналізу проблемних питань статті на наш погляд, було б позитивним виділити в КАСУ спеціальний розділ розгляду судових справ за винятковими обставинами, де слід було б упорядкувати вимоги до прийняття рішень по таким справам.

Одночасно, побудова КАСУ у частині оскарження рішень має бути змінена з наданням «права на звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України» з визначенням переліку постанов (ухвал), які перешкоджають подальшому провадженню судових справ. За винятковими обставинами, не може залишатись також поза увагою кількість ухвал судів щодо вирішення процесуальних питань, які скасовані Вищим адміністративним судом України. Це є наслідком частих змін до процесуального закону та неузгодженості його окремих положень. Розв'язання цих проблем лежить у двох площинах: законодавчій та правозастосовній. Запропоновані висновки потребують подальших досліджень та практичного вирішення питань касаційного розгляду судових справ за винятковими обставинами.

Список літератури

1. Ніколенко Л.М. Поняття та ознаки помилок які є підставою судових актів у господарському судочинстві / Л.М. Ніколенко / Часопис КУП НАНУ. 2012. № 2. С. 175-178.

2. Кодекс адміністративного судочинства від 16.09.2011. К.: Алерта; ЦУЛ, 2011. 128 с.

3. Демський Е.Ф. Оскарження застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення: юридичний аналіз / Е.Ф. Демський // Вісник Вищого адмін. суду України. 2011. № 1. С. 48-53.

4. Закон України: Про звернення громадян / Закон України т. 7. Зб. Верх. Ради України. К.: Ін-т законодавства, 1996. С. 129-139.

5. Коментар до Закону «Про судоустрій України» / За заг. ред. В.Т. Маляренка. К.: Юрінком «Інтер», 2003. 464 с.

6. Константий О. Права та свободи як об'єкт захисту в адміністративному судочинстві / О. Константий // Підпр, госп-во і право. К.: Ін Юре, 2008. С. 92-95.

7. Адміністративне право України // Підручник. 3-е видання, стер. К.: Юр. Інтер, 2001. С. 352-354.

8. Демський Е.Ф. Перегляд судових рішень за винятковими обставинами / Е.Ф. Демський // Адм. проц. право України. 2008. С. 93-97.

9. Котлова О.В. Відмежування аналогій закону від суміжних правих явищ / О.В. Котлова // Держава і право. 2009. № 3. С. 119-125.

10. Лагода О. Адміністративна процедура, її значення та місце в адміністративно-процесуальній діяльності. О. Лагода // Право України. 2006.

11. Гордєєв В. Реалізація принципу рівності в адміністративних процесуальних правовідносинах / В. Гордєєв // Право України. 2010. № 11. С. 128-139.

Размещено на Allbest.ru