Постановка проблеми. В основі пріоритету закону перед всіма іншими джерелами права при цьому лежать такі фундаментальні, історичні, соціальні, національні й інші цінності народів Західної Європи, як загальна і правова культура, давні правові та інші традиції, столітні соціальні, правові та інші звичаї.

Стан дослідження. Пояснити факт, що “більшість норм цивільних кодексів цивілізованих (європейських) народів збігаються", і тому для європейських держав старе римське право стає і довго було основним джерелом вирішення спірних питань.

Мета статті полягає у дослідженні та аналізі закону у системі джерел права романо-германської правової сім'ї.

Виклад основних положень. У романо-германському праві закон не прийнято розглядати лише вузько в рамках його тексту, незалежно зазвичай від доволі розширених методів його тлумачення, в яких проявляється творча роль судової практики і доктрини. Власне, кодекси розглядаються юристами лише як відправна точка, а не завершальний пункт. Тим вони чітко відрізняються від компіляцій (консолідації кодексів англо-американського типу), які зустрічаються в країнах загального права, а також відредагованих звичаїв чи кодексів періоду до французької революції [1, с.139];

Одним з найбільш важливих і сутнісних джерел права в системі джерел романо-германського права виступає закон, оскільки це обумовлено як історичною, так і генетичною залежністю від римського права. Загалом закон у романо-германському праві розуміють як акт, що виходить зазвичай від законодавчого органу країни, прийнятий відповідно до встановленої процедури і має найвищу юридичну силу; регулює найпоширеніші суспільні відносини. Закон перебуває на найвищому щаблі в ієрархії джерел права. Система законів будується на певних загальних принципах [2, с.92].

джерело право германська правова сім'я

Слід також зазначити, що закон, як форма об'єктивізації загальнообов'язкових правил поведінки, повинен базуватися на законодавчій техніці. З цього приводу вдалою є праця Ю.А. Тіхомирова „Законодавча техніка", у якій висвітлено зарубіжний досвід цієї діяльності. В сучасний період значення законодавчої техніки, загальної і специфічної, зростає в умовах розширення об'єму законотворчості і обліку правової інформації. Вивчення прийомів і принципів законодавчої техніки, що використовується в іноземних державах, зводиться до наступних дій: по-перше, швидке і правильне проведення пошуку необхідних законодавчих актів за їх офіційними реквізитами; по-друге, коректне розуміння загального сенсу закону і співвідношення його норм; по-третє, проведення правильного порівняння національних та зарубіжних правових норм [3, с.250].

Знання законодавчої техніки є базовим для правотворчості романо-германської правової сім'ї, оскільки від технічної сторони закону залежить його ефективність. Також слід зазначити, що з точки зору законодавчої техніки німецьке й австрійське право є надзвичайно досконалим, тут одне слово може нести у собі надзвичайно складне і серйозне правове навантаження.

На нашу думку, варто зупинитися на видах (класифікації) законів у романо-германській правовій сім'ї:

Фактично у кожній з країн романо-германського права діє конституція як основний закон держави:

а) в Австрійській республіці: Федеральний конституційний закон від 10 листопада 1920 р.; Федеральний конституційний закон від 26 жовтня 1955 р. “Про нейтралітет Австрії"; Федеральний конституційний закон від 29 листопада 1988 р. “Про захист особистої свободи";

б) у Бельгії: Конституція Бельгії від 7 лютого 1831 р.;

в) у Німеччині: Основний Закон Федеративної Республіки Німеччини від 23 травня 1949 р.;

г) у Греції: Конституція Греції від 11 червня 1975 р.;

д) в Іспанії: Конституція Іспанії від 29 грудня 1978 р.;

є) в Італії: Конституція Італійської Республіки від 22 грудня 1947 р.;

ж) у Люксембурзі: Конституція Великого Герцогства Люксембург від 17 жовтня 1868 р.;

з) у Нідерландах: Конституція Королівства Нідерландів від 17 лютого 1983 р.;

к) у Португалії: Конституція Португальської Республіки від 2 квітня 1976 р.;

л) у Франції: Конституція Французької Республіки від 4 жовтня 1958 р.

Це свідчить, що у всіх країнах романо-германського права існують писані конституції, за нормами яких визнається її особливий авторитет як основного закону держави.

Як зазначає німецький конституціоналіст К. Хессе, конституція є основним планом правового оформлення життя суспільства, що базується на певних продуманих принципах [4, с.25].

Становлення і розвиток конституційного права (устрою) в різних країнах Європи має як загальні, так і особливі риси. Загальним є визнання конституції як основного (найвищого) закону країни, який регламентує найважливіші політичні і правові відносини, встановлює основні положення правопорядку. Все наступне законодавство, зокрема урядове та адміністративне, повністю повинно відповідати нормам конституції. Конституція розглядається як правова основа конституційного устрою чи існуючого конституціоналізму, в зміст якого включають ряд компонентів: права і свободи громадян, представницьке правління і принцип поділу влад [5, с.2].

Наявність конституції та законів як основних джерел в романо-германській правовій сім'ї породжує таке генетичне утворення як конституційний суд (або органи конституційної юрисдикції), що з'являється на початку XX ст. Про дану ознаку детальніше йтиметься в параграфі “Органи конституційної юрисдикції в романо-германському типі права".

Кодифікація НПА (нормативно-правових актів) є різновидом законів у системі континентального права. У XIX-XXI століттях кодифікація набула значного поширення. Вона дозволяє упорядкувати норми шляхом переробки чинного законодавства і створення в процесі правотворчості єдиного, логічного, юридично і соціально цілісного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого НПА. Практично у всіх країнах романо-германської правової сім'ї ми знаходимо п'ять основних кодексів: кримінальний, цивільний, кримінально - процесуальний, цивільно-процесуальний та комерційні (торговельні) кодекси [5, с.93].

Також слід зазначити, що кодифікація НПА має ряд переваг та характерних рис:

у кодифікованому акті, як правило, формулюються норми, що регулюють найважливіші питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

кодекс регулює значну і доволі велику сферу відносин;

кодекс є підсумком удосконалення законодавства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взаємозалежних приписів. Він є єдиним внутрішньопов'язаним документом, що містить як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою життя, потребами розвитку суспільства;

кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їхньої дії;

акт кодифікації завжди є значним за обсягом, має складну структуру; це своєрідний укрупнений блок законодавства, що забезпечує більш чітку побудову системи [5, с.93-94].

Як зазначає М.М. Марченко, кодифікація в романо-германській правовій сім'ї зумовлена:

а) наявністю глибоких і міцних історичних коренів;

глобальним характером, охопленням практично всіх галузей та інститутів права;

в) використанням своєрідної юридичної техніки;

г) наявністю власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді й анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність.

Далі зупинимося на системі законів у романо-германській правовій сім'ї, а саме на характеристиці поточних законів:

а) у Франції розуміння закону зводиться до акту, який наділений найвищою юридичною силою, що закріплено в Конституції держави у відповідності з принципом поділу влад і системою стримувань і противаг, що дозволяє не допустити абсолютної монополії законодавчої чи виконавчої влади. Також зазначається, що основний зміст закону - це права і свободи людини і громадянина, і основна функція держави полягає у їх захисті й забезпеченні дотримання.

Стосовно законів, то у Франції вирізняються наступні: програмні закони, що визначають цілі економічної й політичної діяльності держави; органічні закони, які приймаються у випадках, передбачених Конституцією; фінансові закони, котрі визначають доходи та видатки держави; закони про фінансування соціального захисту.

Закон у Франції є відображенням християнської цивілізації, духовно орієнтує позитивні правила поведінки, є зв'язаним з поняттям моралі і справедливості.

б) В Іспанії особливо виділяють органічні закони, які пов'язані з основними правами і свободами; закони, що схвалюють статути автономій і встановлюють порядок загальних виборів, а також інші закони, передбачені як такі Конституцією; в країні конституційно передбачені так звані базові закони, які визначають порядок, обсяг, ціль, принципи, критерії і всі інші умови делегування законодавчих повноважень від парламенту до уряду.

в) В Італії особливе місце серед інших джерел права займають так звані спеціальні закони, які покликані доповнювати існуючі кодекси і регулювати ті суспільні відносини, які не охоплені ними. Значне розширення “спеціального" законодавства в Італії у повоєнні роки і посилення його ролі серед інших джерел права свідчить про появу в сучасному італійському суспільстві і державі “нових правових ідей і цінностей", а також про настання в цій країні періоду декодифікації.

г) У Німеччині існують так звані „рамкові закони", що містять загальні приписи Федерації, які конкретизуються у земельних законах; закони про порядок виконання, застосування, що приймаються на виконання міжнародного договору або норм європейського права [5, с.94]. В Німеччині під законом розуміють сукупність правових норм, об'єднаних під загальним заголовком і прийнятих передбаченим у Конституції законодавчим органом у відповідності зі встановленою процедурою [6, с.9].

д) Згідно з Конституцією Швейцарії і практикою ієрархічної побудови юридичних (законодавчих) норм, вирізняються їх наступні особливості:

¦ федеральні законодавчі акти “створюють прецедент", якому зобов'язані слідувати кантональні законодавчі акти;

¦ конституційні закони наділені більшою юридичною силою, ніж звичайні закони;

¦ будь-які закони наділені вищою юридичною силою стосовно актів, які виходять від уряду чи інших аміністративних органів;

¦ об'єм “законодавчої влади" федеральних органів у правовому плані строго регламентований, основні законодавчі функції належать контонам;

¦ федеральні закони не можуть бути об'єктом судового контролю на предмет їх відповідності чи невідповідності федеральній конституції;

¦ норми, що прийняті пізніше, не мають пріоритету над попередніми нормами;

¦ більш конкретні специфічні нормативні акти переважають над загальними за характером законодавчими актами.

Обґрунтовуючи конституційну теорію і практику створення і підтримання ієрархії законів й інших нормативно-правових актів Швейцарії, доходимо наступних висновків:

правова система цієї держави складається з трьох різних рівнів: федерального (конституційного), федерально-загального і кантонального законодавчих рівнів;

в ієрархії джерел права федеральні акти мають пріоритет перед кантональними законодавчими актами;

федеральні ордонанси переважають за своєю юридичною силою кантональні конституційні акти.

Ю.А. Тіхомиров у праці “Теорія закону" вказує, що багатоманітність специфічних особливостей законів у різних країнах романо-германської правової сім'ї, породжена історичними, національними й іншими умовами їх виникнення і розвитку, не тільки не виключає, а навпаки, передбачає їх подібність [8, с.49].

Висновки