Інтерпретація юридичної та законодавчої техніки у європейській правовій думці ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Здійснення реформ у всіх сферах сус-пільного і державного життя в Україні не-можливе без докорінного оновлення за-конодавства та його дієвої реалізації. У зв'язку з цим постає низка суттєвих про-блем, пов'язаних із якістю багатьох законів України з формально-юридичного, лінг-вістичного та логічного аспектів. Однією з найважливіших умов поліпшення якості законів та дієвості їх реалізації є ефектив-не застосування юридичної та законодавчої техніки, що ґрунтується на наукових здо-бутках. Проблеми усвідомлення і втілення у життя доробок видатних європейських правознавців у сферах юридичної та зако-нодавчої техніки досліджуються в обмеже-ній кількості праць, присвячених вивченню окремих питань юридичної та законодавчої техніки та інших питань юридичної науки і практики. Серед них слід відзначити дослі-дження сучасних іноземних та вітчизняних науковців, а саме: Е. Аннерса, Д. Бермана, В. Баранова, Р. Кабріяка, Т. Кашаніної, Д. Керімова, О. Курсової, Р. Лукича, Г. Му-ромцева, Є. Прянишникова, П. Рабінови- ча, В. Риндюк, Ю. Тихомирова, Р. Хачату-рова, Д. Чухвічева та ін. Втім юридична та законодавча техніка потребують істотного переосмислення з точки зору їх інтерпре-тації у європейській правовій думці ХІХ ст. - початку ХХ ст. Необхідність подальшого дослідження проблеми випливає також із тенденцій поступового розвитку плюраліз-му праворозуміння, зміни підходів до при-роди прав і свобод людини й громадянина, переосмислення значення і місця різно-манітних джерел права у правовій системі України, правоінтеграційних процесів. Ме-тою цієї роботи є систематизований аналіз європейської наукової літератури ХІХ - по-чатку ХХ ст.ст. із проблематики юридичної та законодавчої техніки. юридичний законодавчий правовий реформа

Засади наукового осмислення юридич-ної та законодавчої техніки були закладені ще в античну добу. Так, Платон та Арісто- тель аргументують своє розуміння закону переважно з точки зору його відповідності державному ладу, справедливості, корис-ності, а твердження цих мислителів про па-нування закону [1, с. 79, 167; 2, с. 95-128, 180-212] є актуальним для суб'єктів право- творчості та правозастосування у сучасний період. Важливим у цьому аспекті є й роз-гляд Цицероном сутності та соціального призначення закону у зв'язку з правом [3, с. 94-95, 113]. У ХІХ ст. - на початку ХХ ст. у країнах Західної Європи мала місце ін-тенсифікація наукової розробки юридичної та законодавчої техніки. Розвиток юридич-ної та законодавчої техніки у цей період за-сновувався на ідеях, які формувалися вче-ними у XVI ст. - XVIII ст.: Н. Макіавеллі, Т. Гоббсом, Д. Локком, Ш. Л. Монтеск'є та ін. Так, це стосується висвітлення- Ш. Л. Монтеск'є поняття та видів позитив-них законів, вимог до логіки (а саме щодо точності визначення у ньому понять) та мови викладу їх текстів (стислості, про-стоти, зрозумілості законів), використання презумпцій, наведення у текстах законів мотивації їх прийняття [4, с. 14-16, 491-502]. На думку Ф. Тарановського, «зв'язаність межами позитивного права призводить пу-бліциста кінця XVII ст. Тиція до визнання науки державного права особливого роду юридичною технікою» [5, с. 151].

У європейській юридичній літературі ХІХ ст. - початку ХХ ст. питання законо-давчої техніки прямо чи опосередковано досліджувалися через аналіз поняття, при-значення і видів юридичної техніки, спів-відношення змісту і форми права, критері-їв якості законів, окремих правил і засобів створення законів, у тому числі кодифіко-ваних актів. Вирішенню проблем, які сто-суються понять законодавчої і юридичної видів техніки, сприяє аналіз підходів до розв'язання питання про співвідношення юридичної техніки та юридичної науки і практики. Зокрема, їх рішенню сприяють ідеї про поняття і природу юридичної тех-ніки, які містяться у працях представників історичної школи права. Так, Ф. Савіньї, як зазначає Р. Ієрінг, вбачає важливість римського права у «формі, методі», за до-помогою яких римські юристи опрацьову-вали матеріал [6, с. 380]. Подібні уявлення характерні для Г. Пухти, який стверджує, що «рецепція здійснювалась під впливом науки», погляди якого аналізує П. Новго-родцев [7, с. 92].

Р. Ієрінг, який здійснив чималий вне-сок у розвиток соціологічної юриспруден-ції, зазначає, що «мистецтво у сфері права» виникло раніше науки [8, с. 68], втім спра-ведливо підкреслює важливу роль юристів в осмисленні та використанні ними юри-дичного методу, який має значущу роль для юридичної техніки. Адже юридичний метод, на думку Р. Ієрінга, є єдиним спо-собом втілення права у життя, що здій-снюється за допомогою механізму реаліза-ції права, який учений розуміє як техніку в об'єктивному значенні [8, с. 52-53, 70]. Розглядаючи процес реалізації юридичної техніки як розробку юридичних теорій, що зводиться до вироблення теоретичних конструкцій гнучких форм соціальних реа-лій з метою втілення їх у категорії, які були б здатними перекласти на мову практики зміст норм, розроблених наукою [9, с. 123-128], Ф. Жені підкреслює важливу роль на-уки для формування і розвитку юридичної техніки. Отже, науковці відзначали важли-ву роль юриспруденції у розробці поняття і призначення юридичної техніки, з чим можна погодитися, оскільки юридична та законодавча техніка мають ґрунтуватися на досягненнях юридичної науки, переважно теорії права.

Визнаючи важливу роль такої власти-вості права, як здатність до втілення його у життя, вчені Р. Ієрінг та Ф. Жені зробили значний внесок у вирішення проблем ви-значення понять і виявлення практично-го призначення юридичної і законодавчої техніки. Так, Р. Ієрінг розробив теорію юридичної техніки, яка ґрунтується на ана-лізі римського права і розуміє її, з одного боку, як «юридичне мистецтво» створення законів, а з іншого - як реалізацію права за допомогою механізму права, що діє за «правилами мистецтва» [8, с. 70]. Аналізу-ючи причини здатності позитивного права до реалізації, Р. Ієрінг слушно вказує на стан та зміст матеріального права, де пере-важно діє юридична техніка. Вчений пра-вильно підкреслює важливість формальної доцільності права, яка полягає у створенні такої його побудови і зовнішнього виразу, які б сприяли його реалізації. Теорія техні-ки, на думку Р. Ієрінга, є такою доцільніс-тю. Висновок Р. Ієрінга про те, що «техніч-на недосконалість є недосконалістю всього права» [8, с. 66-69], влучно підкреслює зна-чення юридичної техніки.

Розвиваючи погляди Р. Ієрінга, Ф. Жені поняття юридичної техніки з'ясовує через розгляд мети об'єктивного права, якою є створення правил поведінки, прийнятних для практичного застосування. Для досяг-нення цієї мети, на думку Ф. Жені, потріб-на ціла сукупність практичних засобів, що являють собою «специфічну частину мисте-цтва чи ремесла в праві, яку і можна назва-ти технікою» [9, с. 125]. Ф. Жені, аналізуючи юридичну техніку, прямо не називає осно-вні її засоби, крім одного із них - юридич-ної термінології. Втім, досліджуючи зако-нодавчу техніку як вид юридичної, Ф. Жені називає «елементи техніки писаного зако-ну». Ними є «загальний характер законо-давчого твору», його «внутрішня природа (чи «концепція»)» та «стиль і термінологія» текстів законів [9, с. 136], які розкривають окремі аспекти розуміння поняття і прак-тичного призначення цим вченим юридич-ної техніки. Дійсно, зазначені елементи є важливими, втім, на нашу думку, недостат-німи для створення якісного закону та його ефективної реалізації. Але можна підтрима-ти думку Ф. Жені, що стосується важливого значення створення дієвих юридичних ме-ханізмів реалізації норм права за допомо-гою юридичної техніки [9, с. 125], оскільки це є однією з цілей права та основою ефек-тивного функціонування правової системи. Вірним є твердження Ф. Жені про те, що юридична техніка розвивається і видозмі-нюється відповідно до змін соціального життя [9, с. 128], тобто розуміння ним юри-дичної техніки як динамічного соціального явища.

Вирішенню проблем розуміння юри-дичної і законодавчої техніки сприяє ана-ліз підходів щодо розв'язання питання про співвідношення змісту і форми права. Заслуговує на підтримку те, що Р. Ієрінг, який слушно зазначає про необхідність ре-алізації права за допомогою створення його досконалої побудови і зовнішнього виразу, звертає увагу читача на те, що «право все ж таки ґрунтується на відчутті справедливос-ті і у ньому перебуває» [8, с. 59]. Крім того, що так само, як Р. Ієрінг, Ф. Жені також чітко виокремлює форму і зміст юридичної техніки [9, с. 131-132], яка розвивається і видозмінюється відповідно до змін соціаль - ного життя. Очевидно, ці твердження на-уковців є слушними, оскільки зміст і форма - тісно пов'язані самостійні категорії, що являють собою два аспекти однієї і тієї ж сутності певного явища - права, юридичної техніки чи інших складових правової сис-теми. З'ясування проблем не лише зовніш-ньої форми права, але і його змісту, який має суттєвий вплив на реалізацію права та ґрунтується на справедливості, є важливим для розуміння юридичної техніки і тим є актуальнішим для правової системи сучас-ної України.

Підходи до зазначеної проблематики представників нормативізму характери-зуються ігноруванням змісту закону. Так,- Г. Кельзен розробив «чисту» теорію права, яка суттєво вплинула на становлення ро-зуміння юридичної техніки. Норми права, які створюють систему і являють собою її частини, яка є ієрархічною структурною організацією права, на думку Г. Кельзена, створюються певним, передбаченим осно-вною нормою, способом і при цьому осно-вна норма забезпечує лише підставу дій-сності, але не зміст норм [10, с. 215-217]. Г. Кельзен дотримується вразливої точки зору про застосовування лише силогіз-му для обґрунтування дійсності позитив-ної норми, яка визначає певну поведінку, оскільки юридичний силогізм, на нашу думку, є дещо обмеженим способом вирі-шення того чи того питання законодавчого процесу та правозастосування. Втім суттє-вим внеском представників нормативізму у розробку юридичної і законодавчої видів техніки є ґрунтовне дослідження способів створення позитивного права, структури системи права. Отже, у європейській науці розуміння юридичної техніки не зводилося до сукупності правил і засобів підготовки законів, тобто вона не ототожнювалася з законодавчою технікою.

Виокремленню законодавчої техні-ки як виду юридичної сприяв висновок Р. Ієрінга про наявність суб'єктивного та об'єктивного аспектів юридичної техніки. Під першим він розуміє «юридичну май-стерність, завдання якої полягає у формаль-ному опорядженні даної матерії права», а під другим - «здійснення цього завдання у самому праві» [8, с. 69-70]. Для цього, на думку Р. Ієрінга, юридична техніка має дві основні цілі. Перша - «можливе полег-шення суб'єктивного володіння правом», засобом якого слугує спрощення права в кількісному і якісному відношеннях. Друга - «можливе полегшення операції застосу-вання права (зручне виконання, практич-ність права)» [8, с. 70-77]. З цими тверджен-нями не можна не погодитися, оскільки без юридичної техніки не можна обійтись як у процесі закріплення норм права, так і при їх втіленні у життя, що надає цим висно-вкам Р. Ієрінга теоретичної та практичної значимості.

Ф. Жені, розвиваючи підходи до ро-зуміння юридичної техніки Р. Ієрінга, на основі результатів дослідження мети об'єктивного права - створення правил поведінки та їх практичного застосування [9, с. 125] - виявляє значення юридичної техніки у правотворчості та правореаліза- ційній діяльності. Зазначені твердження Ф. Жені про два напрями прояву юридич-ної техніки - у правотворчості та у право- реалізаційній діяльності є актуальними для України, що обумовлено змінами у підходах до праворозуміння, правотворення (у тому числі визнання судової правотворчості) та природи джерел права, правоінтеграцій- ними процесами. Крім того, враховуючи той факт, що однією із функцій законодав-чої техніки є прогностична, правотворець для конструювання законів повинен вра-ховувати прогнози суспільного розвитку з метою їх ефективної реалізації.

Виходячи з підходів до розуміння юри-дичної техніки, висловлених Ф. Савіньї,- Р. Ієрінгом та іншими вченими, Ф. Жені одним з перших вжив термін «законодавча техніка», здійснив її ґрунтовний аналіз та спрогнозував розвиток на основі наукових досліджень та вивчення законодавств різ-них держав. Законодавчу техніку Ф. Жені розглядає як «гілку» юридичної техніки, метою якої є чітке формулювання правил поведінки відповідно до рівня розвитку суспільних відносин. На думку Ф. Жені, «за-конодавча техніка складається ... із сукуп-ності засобів, завдяки яким писаний закон . пристосовується до свого спеціального призначення...» і має такі види, як «техніка уривчастого законодавства і кодифікаційна техніка» [9, с. 129]. Вчений називає низку засобів, які становлять зовнішню сторону «техніки писаного законодавства» [9, с. 131] (поняття якої він фактично ототож-нює із поняттям законодавчої техніки), у тому числі закріплення у регламенті парла-менту правил юридичної техніки, особливо коли це стосується створення кодифікова-них актів. Крім того, Ф. Жені розкрив по-няття законодавчої техніки з її внутрішньої сторони, яка стосується змісту закону. При цьому вчений вірно акцентує увагу читача на необхідності створення закону, який би відповідав вимогам практики [9, с. 132].

Специфіку наукового осмислення зако-нодавчої техніки у правовій сім'ї англо-аме- риканського права можна виявити з під-ходів до зазначеної проблеми англійського юриста І. Бентама, який, виходячи з прин-ципу корисності, ґрунтовно аналізує «мис-тецтво законодавства» [11; с. 35-407]. На-уковець не дає визначення вищеназваному терміну, втім, як це видно з його праці, ро-зуміє його як правила, способи та мотиви, які застосовує законодавець для розроб-ки законів і які б спрямовували поведінку суб'єктів на досягнення задоволення і без-пеки окремих людей [11; с. 35-407]. Заслу-говує на увагу підхід до зазначеної пробле-матики К. Ільберта, який на основі аналізу континентальних і англійських законів та осмислення техніки законодавства (фактич-но законодавчої техніки - Ж. Д.) акцентує увагу як на формі виразу волі законодавця, який має керуватися при створенні закону певними правилами, так і на питаннях за-конодавчої процедури [12, с. 57-120; 13,- с. 1-47]. Розуміння І. Бентамом та К. Ільбер- том змісту досліджуваного поняття вплину-ло на формування поширеного в правовій сім'ї англо-американського права сучасного підходу до розуміння законодавчої техніки як законотворчого процесу. Для правової системи сучасної України, до якої посту-пово проникає судовий прецедент, а про-блеми суду і правотворення набувають усе більшої актуальності, вищевикладене розу-міння законодавчої техніки також має неа-бияке значення. Про тісний зв'язок законо-давчої процедури та законодавчої техніки свідчать і проблеми, які можуть виникнути внаслідок визнання закону неконституцій-ним у разі порушення процедури його при-йняття. Адже при прийнятті рішення про конституціиність чи неконституційність за-кону потрібно, зокрема, вирішувати питан-ня про якість закону з точки зору його зміс-ту та форми (у тому числі щодо дотримання законодавчої процедури).

Багатоаспектність понять „юридична техніка” та „законодавча техніка” зумови-ла багатоманітність підходів до проблем методики їх дослідження. Певні філософ-сько-правові підходи до вищезазначених проблем зустрічаємо у працях таких пред-ставників німецької класичної філософії, як

І. Кант, який за допомогою формальної логіки вивів «загальний правовий за-кон» [14, с. 596-604], що варто врахову-вати законодавцю при прийнятті зако-нів, та Г. В. Ф. Гегель, який виражав своє ставлення до зазначеної проблематики, що виявилося в обґрунтуванні подвійної природи законів, їх обсягу, призначення «системи законодавчого права», джерела правових законів [15, с. 57-254]. Зазначене свідчить про наявність відмінностей між ді-алектичними підходами Г. В. Ф. Гегеля та Р. Ієрінга, останній з яких робив акцент на розкритті цілі в праві.

Юридична методологія, запропонована Ф. Савіньї, теоретико-правовою основою якої є положення про те, що «застосування права обмежене змістом закону» [16, с. 3] є важливою для тлумачення норм права, що здійснюється в процесі правозастосуваль- ної діяльності, а також на стадії підготовки проекту закону. Втім це твердження ви-кликає і певні зауваження, а саме щодо об-меження застосування права змістом лише закону, а не змістом права.

Дискутуючи з історичною школою пра-ва, Р. Ієрінг стверджує про наявність дієво-го, усвідомленого впливу людей на процес створення права через боротьбу інтересів. Важливе значення для розуміння юридич-ної і законодавчої видів техніки має й те, що Р. Ієрінг розглядав юридичний метод як єдиний спосіб належного втілення пра-ва у життя, встановлений самим правом, унаслідок його внутрішньої необхідності. Адже під поняттям техніки Р. Ієрінг розу-міє саме механізм реалізації права, завдяки якому здійснюється запровадження права у життя [8, с. 52-53].

Ф. Жені, Г. Радбрухт та інші науковці, на відміну від представників догматичної юри-спруденції (які стверджували про можли-вість заповнення прогалин у позитивному праві лише за допомогою конструктивно-дедуктивного методу), зробили, на думку Ф. Тарановського, правильний висновок про «заповнення прогалин у позитивному пра-ві шляхом вільного правотворення» у про-цесі застосування права [17, с. 245-259]. На нашу думку, положення цих теорій мають важливе значення для з'ясування поняття і призначення юридичної і законодавчої видів техніки в аспекті їх зв'язку з правом, правотворчістю та правореалізацією. Адже, з одного боку, висновки догматичної юри-спруденції є важливими для характеристи-ки формальних ознак права і закону, норм права та їх класифікацій, з'ясування спосо-бів заповнення прогалин у законодавстві. З іншого боку, обмеженість характеристик права і закону формальними ознаками та можливістю заповнення прогалин у по-зитивному праві лише за допомогою кон-структивно-дедуктивного методу, суттєво звужують сферу практичного використан-ня положень догматичної юриспруденції у сферах правотворчості та реалізації права, застосування юридичної і законодавчої тех-ніки. Тому підходи до зазначеної пробле-матики, запропоновані Ф. Жені та іншими науковцями, є обґрунтованішими з точ-ки зору розуміння поняття та соціального призначення юридичної і законодавчої ви-дів техніки та їх практичного застосування.

Актуальним є дослідження засобів, які конкретизують методи наукового пізнання законодавчої техніки, а саме тих, які безпо-середньо не зв'язані з законодавчим проце-сом та знаходяться поза його межами. Це обумовлюється, зокрема, тим, що вивчення і узагальнення законодавчої практики, іс-торичних пам'яток права та їх порівняння є важливими для науки, а також впливають на якість підготовки законопроектів. Саме тому слід відзначити великий внесок у роз-робку зазначеної проблематики представ-ників історичної школи права (Ф. Савіньї, Г. Пухти та ін.). Не можна не помітити вне-сок у дослідження зазначеної проблемати-ки французького криміналіста М. Бонневі- ля, який ґрунтовно розглянув французьке законодавство, порівняв його з законами Англії, Італії, Португалії, Германії та інших держав і встановив, що кримінальний за-кон, метою якого є суспільна безпека, пови-нен бути не тільки достатньо справедливим і милосердним, але і обов'язковим для усіх [18, с. 473-487], що є актуальним у сучасний період. Англійський вчений Г. Мен, вико-ристовуючи історичний метод, пам'ятки законодавства, ідеї природного права, ви-явив спадковість юридичних понять [19,- с. 27-50].

Важливе значення для пізнання про-блем законодавчої техніки, які безпосеред-ньо не зв'язані з законодавчим процесом, втім відіграють важливу роль у процесі розробки законів, мають підходи вчених щодо мети створення законів та їх соціаль-ного призначення. Так, заслуговує на увагу твердження І. Бентама про те, що щастя людей, тобто їх «задоволення і безпека є ... єдина мета, яку повинен мати на увазі за-конодавець» і аналіз обставин, на підставі яких законодавець може оцінити ступінь задоволення чи страждання людей: «інтен-сивність», «тривалість» тощо [11, с. 35-41]. Розглянувши питання про причини ви-дання закону, Г. Аренс встановив, що нею є воля, що визначається відносинами, для регулювання яких він приймається [20,- с. 55]. Загалом, дослідження засобів, які конкретизують методи наукового пізнан-ня законодавчої техніки, які безпосеред-ньо не зв'язані з законодавчим процесом та знаходяться поза його межами, сприяло пізнанню закономірностей розвитку права і законодавства, втіленню вимог юридич-ної та законодавчої техніки у законодавчу практику.

Видатні правознавці виробили окремі правила і засоби підготовки законів, втім їх спеціального, системного дослідження здійснено не було. Але їх напрацювання сприяють розкриттю поняття, соціально-го призначення та структури законодавчої техніки, її окремих правил і засобів. Так, щодо проблеми визначення предмета зако-ну, то І. Бентам вважає, що більше за інші потребує допомоги з боку законодавця сфе-ра «чесноти», зокрема той її напрям, який протиставляється майновим злочинам, зло-чинам проти держави [11, с. 385]. З одно-го боку, з цим можна погодитися, оскільки безпека держави є основою безпеки окре-мих людей. З іншого боку, це твердження вченого викликає заперечення, оскільки за-конодавець, творячи закони, має пам'ятати про необхідність належного закріплення невід'ємних прав і свобод окремої людини. Тому, з нашої точки зору, безпека держа-ви і окремих людей є рівноцінними. Акту-альними при визначенні предмета закону (особливо - у кримінально-правовій сфері) є думки німецького вченого І. Колера про те, що можливість використання примусо-вих заходів з боку держави повинна бути встановлена в законі, та про права і свобо-ди людини як межу втручання держави у її життя [21, с. 139]. Адже закріплення у зако-нах прав людини - одна з гарантій їх забез-печення і реалізації. На думку Г. Аренса, предметом закону є цілі діяльності держа-ви у церковній, освітній, господарській та інших сферах життя [20, с. 56], що мало по-зитивно вплинути на подальшу розробку питань, які стосуються визначення пред-мета закону. Звичайно ж, зазначені підхо-ди науковців є важливими для визначення предмета закону, втім потребують погли-бленого доопрацювання, у тому числі це стосується проблем закріплення у законах тих чи тих видів прав, свобод і обов'язків людини та громадянина, компетенції орга-нів державної влади.

Щодо вибору форм актів, то акти адміні-стративних органів І. Колер правильно не вважає правовими і стверджує, що вони не повинні виходити за межі сфери правового регулювання [21, с. 139]. Інтерес викликає розгляд К. Ільбертом питання про різницю між публічним і приватним біллями, яка визначається не тільки тим, що білль сто-сується лише певної місцевості чи ні, однак також доцільністю, політичною ситуацією і його характером [12, с. 67].

Інтенсифікації наукового осмислення загальнотеоретичних питань юридичних конструкцій сприяли наукові доробки - Р. Ієрінга у сфері досліджуваної проблема-тики. Р. Ієрінг створив такі закони форму-лювання юридичних конструкцій: «закон прикриття позитивного матеріалу» (тобто способу його формування), «закон непроти- річчя чи систематичної єдності» (стосується дотримання вимоги гармонії між окреми-ми юридичними конструкціями та між їх частинами), «закон юридичної краси» (пе-редбачає простоту, наочність, прозорість, природність конструкції) [8, с. 117-148]. Заслуговує на увагу підхід Р. Ієрінга до проблем права, сформованого конструкці-єю, як системи. Переваги цієї системи по-лягають у тому, що вона є дуже «наочною», «зручною», «плідною, прозорою» формою матеріалу, а основне - «джерелом нового матеріалу» [8, с. 117-148]. Зазначені закони формулювання юридичних конструкцій є корисними для сучасних законодавців для належного виразу змісту правових норм у законах.

Окремі питання способів викладу норм права у правових актах, а саме тих, що сто-суються ступеня абстрактності їх викладу, з'ясував К. Ільберт, розглянувши різницю між законами і розпорядженнями з окре-мих питань. К. Ільберт підкреслює, що акти англійського парламенту, видані у середині ХІХ ст., на відміну від континентальних за-конів, характеризуються більшим ступенем деталізацій [12, с. 70-71]. На нашу думку, що стосується проблеми визначення меж діяльності органів державної влади, то можна зазначити, що орган законодавчої влади повинен діяти в межах права і не по-винен підмінювати орган виконавчої влади і навпаки.

Ф. Жені акцентує увагу на питанні ра-ціонального використання абстракцій, яке пов'язане з питаннями застосування визна-чень, класифікацій, фікцій, юридичної тер-мінології у тексті закону [22, с. 155-159].- І. Фіхте запропонував способи формулю-вання норм права залежно від об'єкта, на який «вільна діяльність громадян» поши-рюється [23, с. 282]. Г. Кельзен дослідив питання конструювання норм в аспек-ті правотворення [10, с. 14-20], що може сприяти логічному, системному викладу норм права в законах. Певна увага науков-цями була приділена правилам і засобам конструювання структури законів. І. Бен- там наголошує на необхідності збереження «цілісності законів» та їх сутності і форми при внесенні змін до них, про нумерацію статей [24, с. 520, 527]. На думку К. Ільбер- та, важливіші положення закону потрібно відокремлювати від другорядних; норми, що встановлюють винятки з загальних пра-вил, тимчасові норми і положення про ска-сування певних законів повинні бути від-окремлені від інших положень закону [12, с. 84-85]. Зазначені твердження вчених є важливими для конструювання структури законів. Проблеми мовних вимог до зако-ну не знайшли достатнього опрацювання у літературі. Ф. Жені лише звертає увагу на те, що воля законодавця виявляється через мову закону [9, с. 137-138]. І. Бентам вказує на ясність та стислість викладу тексту за-кону, зазначає про необхідність вступні по-яснення об'єднувати в особливі параграфи, дотримуватися однозначності, створювати визначення у законі, не переобтяжувати текст закону непотрібними деталями, сло-ва застосовувати загальновживані й прості, давати визначення технічних термінів [24, с. 527].

У зв'язку з інтенсифікацією діяльнос-ті з систематизації законодавства у ХІХ - на початку ХХ ст. увага науковцями була приділена правилам і засобам її здійснен-ня. Обговорювалося питання необхідності розробки кодексів. Ф. Савіньї, протягом 1842-1848 рр. очолюючи Міністерство юс-тиції, особисто займався кодифікацією, але разом із багатьма іншими німецькими вче-ними виступав проти створення кодексів і уложень, пояснюючи це несвоєчасністю їх прийняття. На відміну від підходів до цієї проблеми Ф. Савіньї, лорд Брум відстоює ідею про необхідність створення кодексів кожним законодавчим органом із метою підвищення рівня їх ясності і доступнос-ті, незалежно від системи побудови [19,- с. 9-27]. Питання розробки правил і засо-бів, яких потрібно дотримуватися при роз-робці кодексів та інших актів систематиза-ції, не були поза увагою вчених. І. Бентам правильно вважає за необхідне для систе-матизації законодавства застосовувати пра-вила законодавчої техніки, які стосуються розташування законів, керуючись вимогою зручності користування ними для широко-го загалу; розміщати їх послідовно, тобто за ступенем значимості предметів законів, їх корисності для суспільства [24, с. 231-511]. Цікавою є розробка І. Бентамом «Консти-туційного кодексу», у якому були реалізо-вані його погляди на форму правління [25, с. 272]. К. Ільберт важливе значення нада-вав дослідженню питання упорядкування статутного права в Англії, завданнями яко-го були: створення тлумачних положень до актів парламенту, ліквідація недіючих ак-тів, перевидання чинних статутів та їх кон-солідація. К. Ільберт підкреслює значення «Акта, що стосується тлумачення законів» 1889 р., який був створений для «1) скоро-чення редакції законів, 2) введення одна-кової термінології законів, 3) встановлення деяких необхідних правил конструкції за-конів» [12, с. 92]. Ф. Жені пропонує правила і засоби, яких потрібно дотримуватися при розробці кодифікованого закону, який би відповідав вимогам життя: вони стосують-ся необхідності визначення виду система-тизації законодавства; обсягу майбутнього кодексу чи зводу законів та його плану; ви-значення необхідності передмови, комен-тарю до закону тощо [9, с. 135-138].

Отже, інтенсифікація наукової розроб-ки юридичної та законодавчої техніки мала місце у країнах Західної Європи у ХІХ ст. - на початку ХХ ст. Р. Ієрінг розробив те-орію юридичної техніки, яка ґрунтується на аналізі римського права і розуміє її, з одного боку, як юридичне мистецтво ство-рення законів, а з іншого - як реалізацію права за допомогою механізму права, що діє за правилами мистецтва. Ф. Жені, роз-виваючи підходи до розуміння юридичної техніки Р. Ієрінга, на основі результатів до-слідження мети об'єктивного права - ство-рення правил поведінки та їх практичного застосування - аналізує значення юридич-ної техніки у правотворчості та правореалі- заційній діяльності.

Виходячи з підходів до розуміння юри-дичної техніки, висловлених Ф. Савіньї,- Р. Ієрінгом та іншими вченими, Ф. Жені одним з перших вжив термін «законодавча техніка», здійснив її ґрунтовний аналіз та спрогнозував розвиток на основі наукових досліджень та вивчення законодавств різ-них держав. Поступово в ХІХ - на початку ХХ ст. формувалися такі основні підходи до розуміння законодавчої техніки: 1) як сукупності правил і засобів формулювання чітких правил поведінки відповідно до рів-ня розвитку суспільних відносин з метою реалізації закону згідно зі своїм призначен-ням (Ф. Жені); 2) як діяльності законодавця з розробки і прийняття законів і ті прави-ла, способи та мотиви, які він застосовує- (І. Бентам, К. Ільберт). Європейські на-уковці здійснили значний внесок у розроб-ку поняття і методики дослідження юри-дичної та законодавчої техніки, створення юридичних конструкцій, питання форму-лювання норм права в законах, засобів і правил здійснення кодифікації законодав-ства, питання мови закону та ін., які мають важливе значення для становлення юри-дичної та законодавчої техніки в сучасній Україні.

Література

1. Платон. Законы / Платон. Собрание сочинений в 4 т.; [пер. с древнегреч.] / общ. ред. А. Ф. Лосева, В. Ф. Асмуса, А. А. Тахо- Годи / [авт. ст. в примеч. А. Ф. Лосев; При- меч. А. А. Тахо-Годи]. - М.: Мысль, 1994. -Т. 4. - С. 71-437.

2. Арістотель. Політика / Арістотель [пер. з давньогр. ]; передм. О. Кислюка; 2-е вид. - К.: Основи, 2003. - 239 с.

3. Цицерон. О законах / Цицерон. Ди-алоги. О государстве. О законах. - М.: Ладо- мир-Наука, 1994. - С. 89-150.

4. Монтескье Ш. Л. О духе законов / Шарль Луи Монтескье. - М.: Мысль, 1999. - 672 с.

5. Тарановский Ф. В. Юридическій ме-тод в государственной науке. Очерк разви- тія его в Германіи. Историко-методологи-ческое изследованіе /

Ф. В. Тарановский. - Варшава: Типогра- фія Варшавскаго Учебнаго Округа, 1904. - 331 с.

6. Иеринг. Характер и содержание римскаго права / Иеринг // Журналъ Минис-терства Юстиціи. - 1867. - № 9. - С. 365-386.

7. Новгородцев П. И. Историческая школа юристов / П. И. Новгородцев. - СПб.: Лань, 1999. - 192 с.

8. Юридическая техника (Из Игеринга) // Юридические записки. Изд.- П. Редкинымъ и К. Яневичемъ-Яневскимъ.

- СПб.: Типографія Департамента Уделовъ, 1860. - Т. 4. - С. 51-148.

9. Жени Фр. Законодательная техника въ современныхъ гражданско-правовыхъ кодификащяхъ / Фр. Жени // Журналъ Ми-нистерства Юстищъ. - 1906. - № 8. - С. 122-166.

10. Кельзен Г. Чисте Правознавство: з дод.: Пробл. справедливості / Ганс Кель-зен; [пер. з нім. О. Мокровольського]. - К.: Юніверс, 2004. - 496 с.

11. Бентам І. Введение в основания нравственности и законодательства / Іере- мия Бентам. - М: Росс. полит. энциклопедия (РОССПЭН), 1998. - 415 с.

12. Техника англійскаго законода-тельства (Из книги сэра К. Ильберта) // Журналъ Министерства Юстицгъ. - 1906. - № 9.- С. 57-120.

13. Техника англійскаго законода-тельства (Из книги сэра К. Ильберта) // Журналъ Министерства Юстицгъ. - 1906. - № 10.- С. 1-47.

14. Кант И. Метафизика нравов в двух частях / Иммануил Кант // Основы метафи-зики нравственности. - М.: Мысль, 1999. - С. 563-909.

15. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель Г. В. Ф.; [ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц]. - М. : Мысль, 1990. -- С.44-378.

16. Вюртенбергер Т. Останні тенденції у сфері юридичної методології / Вюртен-бергер Т. // Український правовий часопис.

- 2004. - Вип. 7 (12). - С. 3-11.

17. Тарановский Ф. В. Учебник энциклопедш права / Ф. В. Тарановский. - Юрьевъ: Типографія К. Маттисена, 1917. - 534 с.

18. Таганцевъ Н. Критика и библиогра- фія / Н. Таганцевъ // Журналъ Министер-ства Юстиціи. - 1865. - Т. 24. - С. 473-487.

19. Утинъ Б. Англійская юридическая література / Б. Утинъ // Журналъ Минис-терства Юстиціи. - 1861. - Т. Х. - С. 3-50.

20. Аренс Г. Юридическая

энциклопедш, или органическое изложеніе науки о праве и государстве, на основаніи принциповъ этической философіи права / Аренс Г. [пер. с нем.]. - М.: Въ типографіи Александра Семена, 1863. - 524 с.

21. Колеръ І. Введеніе въ науку пра-ва (краткій курс правоведенія) / Колеръ І. - Пер. с нем. В. Гольденберга / под ред. - С. Платнова. - С.-Петербургъ: Сенатская типографія. Изданіе „Вестника Права”, 1903. - 261 с.

22. Жени Фр. Законодательная техника въ современныхъ гражданско-правовыхъ кодификацшхъ / Фр. Жени // Журналъ Ми-нистерства Юстищъ. - 1906. - № 9. - С. 147-177.

23. Фихте И. Г. Замкнутое торговое го-сударство / Фихте И. Г. // И. Г. Фихте: Сочи-нения в 2 т. - Т. ІІ. [сост. и прим. Волжско-го В.]. - СПб: Мифрил, 1993. - С. 225-357.

24. Бентам І. Разсужденіе о граж-данском и уголовном законоположеніи / Бентам Іереміа; [пер. М. Михайлова]. - Санктпетербургъ: Напечатано въ Типогра- фіи Шнора, 1805. - Т. І. - 532 с.

25. Яневичъ-Яневский К. Бентамъ и значеніе его въ области юридико- политическихъ наукъ / К. Яневичъ- Яневский // Юридические записки. - СПб., 1860.- Т. 4. - С. 237-295.

Размещено на Allbest.ru