Взаємодія позитивно-правових і природно-правових начал у міжнародному праві: загальнотеоретичні аспекти

Постановка проблеми

До одного із найвагоміших надбань су-часної цивілізації в цілому можна, безумов-но, віднести феномен права. Соціальна ре-альність з її внутрішньою багаторівневою структурою, що проявляється у сферах суспільного життя, сьогодні об'єктивована у численних нормах і принципах, які забез-печують правове регулювання відносин.

У даному контексті, залежно від харак-теру та предмету відносин, фундаментальне значення надається двом системам права, як-от: національне та міжнародне право.

На даному етапі свого розвитку міжна-родне право представляє особливу систе-му права, яка наділена ознаками демокра-тичності, соціальності, гуманістичності та антропоцентричності. Динаміка взаємодії міжнародного права з соціальною сферою обумовлена необхідністю забезпечення ко-лективних інтересів держав, міжнародного співтовариства, в основі яких лежить єдина і неподільна система цінностей, як-от спра-ведливість, свобода, рівність, мораль, мир, які є класичними категоріями юснатураліз- му. Незважаючи на існуючі на полісистемні зв'язки міжнародного права з природнім правом, воно досі залишається в основно-му позитивістським за своєю природою та сутністю.

Аналіз останніх досліджень

Ступінь наукової розробки питання, яке стосується дослідження міжнародного права з позицій традицій юснатуралізму та позитивізму, є досить фрагментарним у ві-тчизняній доктрині міжнародного права. Серед українських вчених, які присвятили належну увагу означеній проблематиці, не-обхідно насамперед виокремити творчий внесок В. Буткевича, В. Василенка, О. Ме-режка.

Мета статті полягає, по-перше, у здій-сненні систематизації загальних положень теорії міжнародного права щодо особли-востей взаємодії позитивізму та юснатура- лізму та, по-друге, в активізації дискусії та заповненні існуючих прогалин у даній сфе-рі наукових розвідок.

Виклад основного матеріалу

Світоглядне уявлення про юридичну природу міжнародного права, його сут-ність, зобов'язальну силу, особливості пра- вотворення та правозастосування знахо-диться на зрізі двох основних підходів до дослідження міжнародного права: позити-візму та юснатуралізму.

Кон'юнктура юридичної думки, зокре-ма в частині співвідношення позитивно- правових і природно-правових підходів до праворозуміння, знаходиться у прямій залежності від конкретної історичної епо-хи. Незважаючи на тривалу боротьбу між позитивістською і природничою школа-ми сьогодні передчасно стверджувати про остаточне розв'язання цієї основоположної проблеми юриспруденції.

Сучасні дослідження структури між-народно-правової матерії необхідно про-водити у спосіб поєднання вчення як позитивізму, так і юснатуралізму. Абсолю-тизація одного із означених підходів не-минуче призводить до однобічного тлума-чення міжнародного права, яке не завжди є переконливим у своєму обґрунтуванні міжнародно-правових явищ. Симбіоз у вигляді співіснування позитивізму та юс- натуралізму у міжнародному праві є більш, ніж очевидним. Саме тому окремо взяті позитивістська або природнича концеп-ції фактично не можуть забезпечити ціліс-ну та об'єктивну точку зору. На цьому тлі переконливо звучать слова дослідника - М. О'конелла: „За допомогою одного пози-тивізму неможливо зрозуміти міжнародне право” [21, с. 385].

Засадничі положення доктрини при-родного права ґрунтуються на ідеї існуван-ня незмінних, універсальних, абсолютних і очевидних правил поведінки, які нероз-ривно пов'язані із засадами свободи, мора-лі, справедливості [15, с. 221]. У результаті цього характерною є прив'язка до відпо-відної системи цінностей, котра відображає аксіологічний аспект юснатуралізму.

Відповідно до вчення позитивізму пра-во, на противагу суб'єктивної, ірраціо-нальної та метафізичної природи юснату-ралізму, завжди носить волевстановлений характер, а тому є формально визначеним у суб'єктивних правах і обов'язках. У даному контексті морально-етичні засади існують ізольовано від юридичних норм та не ви-ступають їх ціннісною основою [20, с. 286].

Загальнотеоретичні проблеми про по-зитивне і природне у праві залишаються актуальними для теорії і практики міжна-родного права. Сьогодні спостерігається тенденція до посилення позицій позити-візму, що особливо яскраво проявляється в контексті дослідження періодизації іс-торії міжнародного права, його джерел і суб'єктів, юридичної природи.

Широке застосування позитивістських підходів властиве під час тлумачення іс- торико-правових аспектів становлення і розвитку міжнародного права. У даному питанні більшість юристів-міжнародників традиційно дотримується точки зору, яка полягає в тому, що поява міжнародного права детермінована виникненням держа-ви. Теоретичні конструкції стосовно хро-нологічних рамок зародження міжнарод-ного права головним чином проявляються у наступному: міжнародне право виникає одночасно із державою [8, с. 3], міжнарод-не право зародилось разом з виникненням держави і внутрішньодержавного права [10, с. 15] або виникненням держав та за-родженням системи відносин між ними (кі-нець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е.) [19, с.35]

Існують також інші позитивістські кон-цепції, які є відгалуженням від ідеї про по-хідний від держави характер міжнародного права. Передусім слід виокремити період середньовіччя як передумову для форму-вання міжнародного права. У такому ро-зумінні об'єктивна необхідність існування міжнародного права обумовлюється різни-ми обставинами: системою міжнародних відносин, Вестфальським миром 1648 р. як джерелом поняття суверенітету тощо.

У зв'язку з цим необхідно звернути ува-гу на твердження Л. Оппенгейма, який зазначає, що міжнародне право як право, що регулює відносини між суверенними і рівними державами, - це продукт сучас-ної християнської цивілізації, котрий існує близько 400 років [16, с. 85].

Концептуально наближеним можна вважати науковий підхід українського вче-ного І. Лукашука, який наполягає на тому, що міжнародне право як юридичний засіб регулювання міждержавних відносин зна-ходить визнання у практиці держав лише у кінці середніх віків [9, с. 68].

Загалом на цьому ґрунті позитивізм від-кидає будь-які теорії, які презюмують мож-pливість появи міжнародного права у до- державний період [11, с.12]. Відтак досить очевидний недолік, як вбачається, складає неспроможність позитивістської школи за-пропонувати відповідь на питання щодо правової регламентації відносин між на-родами до моменту їх самоорганізації у держави як політико-правові утворення. Водночас акцептація ідеї про правосвідо-мість, яка є проекцією уявлення людського розуму про добро і зло, правильне і непра-вильне з точки зору моралі та справедли-вості означає, що існують конкретні інди-катори, які підтверджують факт існування міжнародного права у період, який пере-дував появі держави. Частково з цим пого-джуються навіть прихильники позитивізму у російській доктрині міжнародного права [12, c.22].

Натомість альтернативою догматиці позитивізму стосовно ролі держави у заро-дженні міжнародного права виступає вчен-ня юснатуралізму з його концепцією ubi societas, ibi jus („де суспільсво - там право”) та тлумаченням міжнародного права як спільного надбання народів (О. Ейхельман, Дж. Скот, Дж. Фіцморіс) [2, с. 300-301]

Постановка питання про витоки міжна-родного права, його інституціоналізацію, а тим паче про його періодизацію містить елементи, які є дискусійними за своєю сут-тю [1, с.11].

Певний відбиток на дану проблему, з-поміж іншого, також накладає беззасте-режне автоматичне застосування сучасно-го наукового апарату до реалій стародав-нього світу, або більш раннього періоду міжнародного права [4, с.13]. Насправді наукові розвідки в даному напрямі побу-довані на спробі екстраполювання матерії сучасного міжнародного права у контекст міжнародних відносин, у якому її взагалі не існувало. У протилежному випадку усві-домлення факту специфіки міжнародного права на сучасному етапі у порівнянні з попередніми його етапами було б значно продуктивнішим. У зв'язку з цим слід по-годитись з думкою про те, що „ідея повно-цінної міжнародно-правової системи, яка б регулювала відносини між незалежними суверенними об'єднаннями, є чужою для античних часів, так само як і для середніх” [6, с.41].

Таким чином, пошук консенсусу у пи-танні історії міжнародного права усклад-нюється проблемою взаємопротилежності ідейного навантаження позитивізму і юсна- туралізму, а також частково хибністю логіч-но-смислових суджень.

Стійкі позитивістські традиції знахо-дять подальше своє відображення у фор-мулюванні дефініцій поняття „міжнародне право” та визначенні його змістовно-право-вих характеристик. Відповідно структура поняття міжнародного права отримує на-повнення не інакше як у вигляді системи міжнародно-правових норм звичаєвого та договірного характеру. При цьому загаль-новідомо, що для позитивістів міжнародне право розглядається крізь призму сукуп-ності принципів і норм [11, с.12], їх систе-матизації у цілісні інститути за певними ло-гічними правилами [15, с. 58, 77].

За слушним спостереженням україн-ського юриста-міжнародника О. Мережка, „найбільш популярним визначенням між-народного права є позитивістське, згідно з яким міжнародне право є системою норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права” [14, с. 17].

Російська школа міжнародного права суттєво не відрізняється у конструюван-ні категоріального апарату, оскільки на-полягає на тому, що ключовим аспектом у визначенні права в цілому є те, що воно представляє собою систему юридично обов'язкових норм, які регулюють суспіль-ні відносини [13, с.13].

У цілому відсутність у розглянутих по-зитивістських дефініцій поняття „між-народне право” будь-яких елементів юс- натуралізму, у тому числі аксіологічного аспекту, пов'язане не в останню чергу з во- левстановленим характером права.

У відповідності до доктрини позитивіз-му юридична обов'язковість норми за спо-собом волюнтаристського правотворення залежить безпосередньо від прямого або опосередкованого волевиявлення суб'єкта. Розглянуті доктринальні положення пла-номірно матеріалізуються у правовій ре-альності, зокрема у практиці міжнародних судів. Характерно, що Постійна палата між-народного правосуддя у рішенні по справі Лотус 1927 р. постановила, що в основу міжнародного права покладена воля дер-жави [7, c. 32].

Юснатуралізм, навпаки, заперечує кон- сенсуальну природу права та його норм з причини їх абсолютної імперативності, не-залежно від згоди суб'єкта. У такий спосіб природнича теорія не визнає за правом во- левстановленість як його невід'ємну озна-ку, позаяк джерелом права тут виступає природа [5, c.722], розум людини [9, с. 46] або обгрутнтовується його божестввене по-ходження [18, с. 201]. Саме з цієї причини поняття міжнародного права у його юсна- туралістичному розумінні охоплює катего-рії природного розуму, справедливості, мо-ралі, етики [3, с. 17].

Разом із тим, незважаючи на масштаб-ність та категоричність змістовно-ідейних положень позитивізму, без відповіді зали-шається питання з його боку стосовно наяв-ності принципів і норм „надпозитивного” характеру, що є юридично обов'язковими для усіх без винятку суб'єктів, незалежно від волевиявлення. У нормативній системі міжнародного права, яка за своєю приро-дою в дійсності є волевстановленою, па-ралельно існують загальні принципи пра-ва, імперативні принципи міжнародного права (jus cogens), котрі характеризуються своєю безумовністю [14, с. 15]. Відповідно, мається на увазі те, що розглянуті різнови-ди міжнародно-правових норм абсолютно обов'язкові та водночас автономні від згоди держави.

Позитивізм, на нашу думку, відкидаю- чи елементи юснатуралістичного праворо- зуміння, певною мірою не узгоджується із соціальною реальністю, у якій функціонує міжнародне право. Без усвідомлення того, що позитивне міжнародне право ґрунту-ється на ідейній основі як сукупності цін-ностей, що є її константами, а також інших структурних елементів природно-право-вого походження (jus cogens), неможли-во сформувати об'єктивне та цілісне щодо якісних характеристик природи міжнарод-ного права. Звідси об'єктивується спри-ятливе підгрунтя для пошуку способів та методів зближення позитивістського та природничого начал міжнародного права, або принаймні максимальної відповідності норм права імперативам моралі. Додатко-вим стимулом для цього імпліцитно слу-жать заклики науковців до розробки комп-ромісу у даній сфері: „ні міжнародне право, яке ґрунтується на природному законі, ні міжнародне право, що має в основі лише звичаї і договори, не можуть претендувати на винятковість у володінні повнотою юри-дичної істини” [17 с. 13]. міжнародний право юснатуралістичний

Висновки

Позитивізм та юснатуралізм взаємодо-повнюючі компоненти однієї правової ре-альності як от міжнародне право, у якій вони співіснують. Водночас, незалежно від об'єму їх наповнення і відображення в між-народно-правовій матерії, вони служать га-рантією подальшого існування і розвитку міжнародного права у забезпеченні колек-тивних інтересів людства, збереженні за-гальнолюдських цінностей.

Література