Доктринальні підходи до визначення земельного права як галузі права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доктринальні підходи до визначення земельного права як галузі права України

Стаття присвячена аналізу основних доктринальних підходів до трактування земельного права як самостійної галузі права України. Обґрунтовано, що земельне право є підсистемою правових норм, а не системою правових норм. Виокремлено основні ознаки земельного права і сформульовано уніфіковане визначення земельного права як галузі права України. земельний право україна

Ключові слова: система права, галузь права, земельне право, предмет земельного права, метод земельного права, принципи земельного права.

Статья посвящена анализу основных доктринальных подходов к трактовке земельного права как самостоя-тельной отрасли права Украины. Обосновано, что земельное право является подсистемой правовых норм, а не системой правовых норм. Выделены основные признаки земельного права и сформулированы унифицированное определение земельного права какотрасли права Украины.

Ключевые слова: система права, отрасль права, земельное право, предмет земельного права, метод земель-ного права, принципы земельного права.

The article is dedicated to the major doctrinal approaches to the treatment of land law as an independent branch of the Ukraine's law. It is proved that land law is a subsystem of legal rules, rather than a system of legal rules. The author of the article has determined the basic features of land law and has formulated an unified definition of land law as a branch ofthe Ukraine's law.

Key words: system of law, branch of law, land law, subject-matter of land law, method of land law, principles of land law.

Постановка проблеми. Розвиток правового ре-гулювання земельних відносин та перехід України на засади ринкової економіки потребує якісно ново-го визначення земельного права як самостійної галу-зі права України. Для того, щоб сформулювати уні-фіковану дефініцію земельного права як галузі права України, необхідно проаналізувати різноманітні док- тринальні підходи до трактування земельного права та виділити основні ознаки галузі земельного права України.

Ступінь дослідження проблеми. Теоретичним підґрунтям для визнання та дефінування земельно-го права як галузі права є визначення галузі права, запропоновані теоретиками права Л.А. Луць, М.С. Кельманом, О.Г. Мурашиним, О.В. Зайчуком, Н.М. Онищенком та О.Ф. Скакун. Більш деталізовано по-няття земельного права як галузі права визначається представниками земельно-правової доктрини Укра-їни, зокрема: О.О. Погрібним, І.І. Каракашем, А.М. Мірошниченком, М.В. Шульгою, В.І. Семчиком, П.Ф. Кулиничем, В.І. Андрейцевем та В.В. Носіком. У ро-сійській юридичній літературі авторська дефініція земельного права як галузі права була запропонована Б.В. Єрофєєвем, С.А. Боголюбовим, В.В. Петровим, Е.С. Болтановим, 0.1. Крассовим, Ю.Г. Жарковим, М.І. Красновим, М.О. Сиродоєвим та іншими.

Наукові підходи до трактування земельного пра-ва як галузі права є досить різноманітними, однак єдиного комплексного визначення земельного пра-ва як самостійної галузі права України поки що не сформульовано. У земельно-правовій доктрині не-має одностайності стосовно цього основоположного поняття.

Метою статті є формулювання власного визна-чення земельного права як галузі права із врахуван-ням усіх характерних для земельного права ознак та особливостей.

Виклад основного матеріалу. Для того, щоб де-термінувати земельне право як самостійну галузь права, потрібно встановити наявність усієї сукуп-ності критеріїв, які дають підстави стверджувати про самостійність, незалежність та цілісність цієї галузі права. Основним критерієм виділення земель-ного права у окрему галузь права є предмет право-вого регулювання - земельні відносини. При цьому предметом правового регулювання будь-якої галузі права є сукупність однорідних суспільних відносин, наділених спеціальними ознаками. Однак не можна сказати, що земельне право складається лише з од-норідних суспільних відносин, оскільки воно скла-дається як із суто земельних відносин, які є осно-вними та становлять більшість у земельному праві, так із земельно-цивільних, земельно-екологічних та земельно-адміністративних відносин.

Розмежування земельного права від інших галу-зей права здійснюється також за додатковими та фа-культативними критеріями. Додатковим критерієм є метод правового регулювання у земельному праві, суть якого полягає у поєднанні трьох видів мето-дів: диспозитивного, імперативного та спеціальних земельно-правових методів, а саме: визначення ці-льового призначення земельної ділянки, зонуван-ня земель, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертної та нормативної грошової оцінки земель-них ділянок [1, с. 153]. Серед факультативних кри-теріїв варто відзначити принципи земельного права, об'єкт земельних правовідносин (земля), суб'єкт земельних правовідносин, спеціальний понятійний апарат земельного права, наявність спеціального зе-мельного законодавства, соціальне призначення зе-мельного права.

У юридичній літературі України та Російської Федерації вже давно панує безліч дискусій щодо визначення земельного права як галузі права. При визначенні земельного права як галузі права у пер-шу чергу слід відштовхуватися від загально-теоре-тичних положень, які визначають поняття «систе-ма права» та «галузь права». Переважна більшість науковців-правознавців визначають земельне пра-во як систему правових норм. На мою думку, таке трактування земельного права є неприпустимим, оскільки таким чином система права, фактично, ото-тожнюється із галуззю права. Насправді галузь пра-ва є лише складовою частиною усієї системи права України. Тому доцільніше визначати земельне право як підсистему права (правових норм) або ж як сукуп-ність правових норм. Визначення земельного права у такий спосіб допоможе відобразити усі сталі та невід'ємні зв'язки, у яких перебувають структурні елементи галузі земельного права.

Земельно-правові норми об'єднуються у певну систему, структурні елементи якої та її внутрішні зв'язки є об'єктом дослідження науковців у сфері зе-мельного права. Загалом, слово «система» походить від грецького «ціле, складене з частин, з'єднання» та означає «... безліч елементів, що знаходяться у від-носинах і зв'язках один з одним, утворюють певну цілісність, єдність» [2, с. 32]. Система права також розглядається як структуризована організація право-вих норм, об'єднаних на основі предмета, методу та принципів правового регулювання в інститути та га-лузі права для ефективного упорядкування суспіль-них відносин [3, с. 6]. Система права характеризу-ється сталим взаємозв'язком усіх її елементів. Тому проста група юридичних норм, які ніяким чином не взаємопов'язані і які можуть окремо одне від одно-го існувати, не може сформувати систему права як єдине цілісне правове явище.

Земельне право як галузь права є складовою час-тиною системи права. Водночас земельне право, як інші галузі права, складається із власних правових інститутів та норм права, які є взаємопов'язаними та утворюють єдину структурну правову цілісність. Поняття «система права» та «земельне право як га-лузь права» співвідносять як ціле та частина, де ці-лим є система права, а частиною є галузь земельного права як один із її структурних елементів.

У загальній теорії держави та права галузь пра-ва - це відносно самостійна сукупність норм права, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспіль-них відносин і володіє тільки їй властивим режимом правового регулювання (тобто предметом, методом, метою, способами, типом правового регулювання) і є підсистемою системи права [4]. Наведене визна-чення є теоретичним підґрунтям для встановлення основних ознак будь-якої галузі права та для фор-мування власного підходу до розуміння земельного права як галузі права. Галузь права наділена наступ-ними ознаками: є підсистемою норм права; регулює однорідну сукупність суспільних відносин та має властивий їй режим правового регулювання.

У правовій доктрині досить часто зустрічаються різноманітні трактування поняття «земельне право як галузь права». Вважаю за доцільне виокремити три підходи до визначення земельного права: пер-ший представлений науковцями-теоретиками; дру-гий - представниками української земельно-право-вої доктрини; третій - російськими науковцями у галузі земельного права.

Відомий теоретик права Л.А. Луць під земельним правом розуміє підсистему норм права, яка регулює правовий режим земель, порядок їх використання та охорони, землеустрою та земельного кадастру із диспозитивним та імперативним методами правово-го регулювання [5, с. 155]. Однак дане визначення є неповним, оскільки ним охоплено лише частину зе-мельних відносин, залишаючи поза межами предме-ту земельного права відносини власності на землю, управління земельним фондом, моніторингу земель, планування використання земель, а також реєстрації речових прав на землю та низку інших відносин.

Інші теоретики, М.С. Кельман та О.Г. Мурашин, зазначають, що земельне право врегульовує відноси-ни, які складаються в процесі використання землі [6, с. 362]. Запропоноване визначення є досить узагаль-неним та не відображає усієї сукупності суспільних відносин, які є предметом земельного права.

Більшість визначень земельного права як само-стійної галузі права, які запропоновані науковця-ми-теоретиками, є узагальненими. Наприклад, О.В. Зайчук та Н.М. Онищенко розглядають земельне право як сукупність норм, що регулюють питання, пов'язані з встановленням власності на землю, умо-ви і порядок землекористування, правовий режим зе-мель тощо [7, с. 196]. Така узагальненість зумовлена тим, що вони не є спеціалістами із земельного права і лише науковці у сфері земельного права можуть за-пропонувати більш точне та конкретне визначення земельного права.

У земельно-правовій доктрині кількість підхо-дів до розуміння земельного права як галузі права вражає. Почнемо із аналізу позицій українських на-уковців. Переважна більшість досліджень та визна-чень земельного права як галузі права знайшла своє об'єктивне втілення та закріплення у навчальних по-сібниках та підручниках із земельного права.

О.О. Погрібний та І.І. Каракаш у їх спільній праці дають наступне визначення земельного права як га-лузі права: це система правових норм, що регулюють земельні відносини з метою забезпечення раціональ-ного використання земель, їх охорони від негативно-го впливу, захисту прав громадян та юридичних осіб на землю і додержання встановленого правопорядку в галузі земельних відносин [8, с. 7].

Із вищенаведеного визначення можна виокреми-ти наступні ознаки земельного права як галузі права: по-перше, галузь земельного права є системою пра-вових норм; по-друге, предметом цієї галузі права є земельні відносини; по-третє, метою земельного права як галузі права, як закріплено у ст. 4 Земель-ного кодексу України, є забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охоро-ни земель та забезпечення належного земельного правопорядку в державі [9]. Автори наведеного ви-значення розглядають дотримання належного зе-мельного правопорядку основним призначенням земельного права.

А.М. Мірошниченко розглядає земельне право як систему правових норм, що регулюють відносини, пов'язані із використанням, охороною та відтворен-ням землі як частини земної поверхні із простором над та під нею, необхідним для її цільового викорис-тання (у тому числі будівництва), включаючи розта-шований у межах цього простору ґрунтовний покрив [10, с. 22-23]. Таке визначення по суті відображає основний об'єкт земельних відносин - земельну ді-лянку і право власності на неї (ст. 79 ЗК України). Зведення поняття земельного права до системи правових норм, які регулюють суспільні відносини об'єктом яких виступає земельна ділянка суперечить статті 2 Земельного кодексу України, яка передбачає, що об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі земельні частки (паї) [9]. Таким чином, при виведенні дефініції земельного права потрібно пам'ятати, що, окрім земельної ділянки, до об'єктів земельних відносин також належать усі землі у меж-ах території України, права на ці землі та права на земельні частки (паї).

М.В. Шульга розуміє під земельним правом сис-тематизовану сукупність прийнятих або санкціоно-ваних державою правових норм, призначених для регулювання суспільних земельних відносин з ме-тою забезпечення раціонального використання, від-творення та ефективної охорони земельних ресурсів, захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави на землю, дотри-мання встановленого правопорядку в земельних відносинах і на цих засадах - формування та утвер-дження сталого земельного ладу в країні [11]. У по-рівнянні із іншими трактуваннями земельного права як галузі права дане визначення є більш адаптова-ним до сучасних умов суспільного життя, оскільки у ньому звертається особлива увага на формування земельного правопорядку в країні, який повинен включати і формування належного державного зе-мельного кадастру України, і забезпечення ефек-тивного функціонування державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень, і створення най-більш сприятливого для суспільства землеустрою та забезпечення формування та розвитку ринку землі.

З точки зору В.В. Носіка, земельне право є систе-мою пов'язаних і узгоджених у Конституції України, законах та інших нормативних джерелах матеріаль-них і процесуальних норм, їх імперативів та поло-жень, у яких формально виражена суверенна воля Українського народу щодо використання та охорони землі як об'єкта права власності та основного на-ціонального багатства в межах території України, а також нормативно закріплена міра свободи, рівності, справедливості, що має бути юридично забезпечена у суспільних земельних відносинах, які виникають, змінюються і припиняються у сфері використання землі шляхом набуття і реалізації суб'єктивних прав та виконання своїх обов'язків у земельних право-відносинах, юридично визначається роль та місце органів та місцевого самоврядування у регулюван-ні земельних відносин, встановлюють можливі і допустимі методи правового впливу на учасників земельних відносин, передбачають форми, спосо-би та механізм реалізації конституційних гарантій здійснення і захисту земельних прав усіх суб'єктів земельних відносин, забезпечується реальне й ефек-тивне використання, охорона землі, а також закон-ність та правовий порядок у сфері використання землі в межах території України [12, с. 102].

Як вбачається із запропонованого визначення, норми права, які по суті формують земельне пра-во як галузь права, закріплені не лише Земельним кодексом України, але й Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. Вищенаве- дене також підтверджується статтею 3 Земельного кодексу України, яка передбачає, що земельні від-носини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами [9].

В.В. Носік, на відміну від інших науковців, під-креслив правову природу норм (матеріально-правові та процесуально-правові), які формують галузь зе-мельного права України. Недоліком наведеного ви-значення є його громіздкий характер.

Земельне право також визначається як сукупність земельно-правових норм, спрямованих на регулю-вання земельних відносин в Україні, які стосуються права власності на землю, використання земельних ділянок за цільовим призначенням, зокрема для ви-робництва сільськогосподарської продукції з додер-жанням екологічних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з урахуванням категорії земель, до якої вони належать, створення умов для раціонального використання та охорони земель, збереження її природних властивостей, захисту зе-мельних прав громадян, юридичних осіб, держави та Українського народу [13, с. 22]. У цьому визначенні відображенні основні принципи земельного законо-давства, закріплені як у статті 5 Земельного кодексу України, так і в інших законодавчих актах, напри-клад, Конституції України, а саме: принцип пере-бування землі у цивільно-правовому обігу, принцип пріоритетності земель сільськогосподарського при-значення, принцип цільового використання земель, принцип раціонального землекористування та прин-цип захисту земельних прав та законних інтересів суб'єктів земельних відносин [14, с. 408-412]. Прин-ципи земельного права є тими основними засадами та вихідними положеннями, які визначають особли-вості виникнення, розвитку та функціонування галу-зі земельного права [15, с. 8]. Таким чином, не по-трібно нівелювати роль принципів земельного права при визначенні та дослідженні земельного права як галузі права України.

В.І. Андрейцев зазначає, що нормативно-регу-лятивне визначення права у цілому та земельного права зокрема звужує його зміст та функціональні можливості. Окрім того, він вважає доцільним «роз-кривати багатогранні функціональні можливості права та його галузей, щоб показати «різнобарвні» можливості цього соціального явища» [16, с. 15-20]. Отже, нормативне закріплення визначення галузі земельного права може призвести до звуження його змісту та обмеження його лише тими конкретними ознаками, які, на думку законодавця, є характерними для земельного права як галузі права України.

Серед російських науковців також немає єднос-ті щодо визначення поняття «земельне право». Так, Е.С. Болтанов трактує земельне право як систему правових норм, які регулюють суспільні відносини по управлінню, використанню і охороні земель з цілю забезпечення раціонального використання зе-мельних ресурсів, охорони життя і здоров'я люди-ни із врахуванням інтересів суспільства та законних інтересів фізичних та юридичних осіб [17, с. 17]. Фактично Е.С. Болтанов вважає, що формування земельного права як окремої галузі права повинно здійснюватися із врахуванням людських інтересів. Зважаючи на наведені у цьому визначенні цілі зе-мельного права, слід зазначити, що такі його ознаки як забезпечення охорони життя та здоров'я людей більше відповідають визначенню екологічного пра-ва, оскільки для земельного права наведені ознаки є додатковими до таких основних його цілей, як забез-печення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У російській доктрині також обґрунтовується, що земельне право є самостійною галуззю права, яка спрямована на регулювання земельних відносин у Російській Федерації, її суб'єктах, муніципальних утвореннях, і яка має своїм завданням закріплення, удосконалення та створення ефективного земель-ного устрою у Росії, який ґрунтується на приватній, державній, муніципальній та інших формах влас-ності на землю, який забезпечує раціональне вико-ристання та охорону земель, належні умови рівно-го розвитку різних форм господарства, відтворення родючості грунтів, збереження та покращення на-вколишнього середовища та захисту земельних прав громадян та інших землекористувачів [18, с. 42]. Таке трактування земельного права, запропоноване Б.В. Ерофєєвим, повністю відображає земельний правопорядок Російської Федерації та його особли-вості, що обумовлено її федеративним державним устроєм. Окрім того, у даному визначенні втілено такі принципи земельного права Російської Федера-ції: принцип раціонального використання та охоро-ни земель, принцип рівноправності усіх форм влас-ності на землю та принцип захисту прав та законних інтересів громадян та інших землекористувачів.

Відомий російський правознавець С.А. Боголюбов зазначає, що земельне право як галузь права регулює однорідний вид суспільних відносин, тобто земельні відносини [19, с. 14]. Автор наведеного визначення не деталізує його зміст і фактично зводить земельне право лише до сукупності однорідних суспільних відносин. Окремо вчений виділяє предмет земельно-го права, до якого включає відносини щодо розподі-лу, використання і охорони земель, які регулюються нормами земельного права. Вважаю, що таке тракту-вання земельного права є необгрунтованим, оскільки земельне право, окрім земельних відносин, які є його предметом правового регулювання, також характе-ризується спеціальними методами правового регу-лювання, функціями земельного права, принципами земельного права, об'єктами та суб'єктами правового регулювання. Водночас науковець поряд із визначен-ням земельного права як галузі права також зачіпає земельне законодавство, зазначаючи, що земельне законодавство може виходити за межі відносин, які є предметом галузі земельного права, та регулювати суміжні сфери суспільних відносин.

Усі вищенаведені наукові підходи до визначен-ня земельного права як галузі права України можна об'єднатиу три групи: 1) особлива увага звертається на предмет регулювання земельного права, зокрема, сукупність однорідних земельних відносин [5; 6; 7; 10; 12; 19]; 2) доповнено предмет правового регу-лювання як основну ознаку земельного права прин-ципами земельного права [13; 18]; 3) акцентується увага на істотній ролі завдань земельного права при визначенні земельного права як галузі права [11; 17].

Проаналізувавши різноманітні наукові позиції до визначення земельного права, можна виділити його основні ознаки, які характеризують його як галузь права:

• Земельне право - це підсистема матеріальних та процесуальних земельно-правових норм, які тісно пов'язані між собою та мають взаємодоповнюючий характер. Усі норми галузі земельного права є тісно взаємопов'язані та діють лише у сукупності та єд-ності, а не відокремлено.

• Норми земельного права регулюють земельні відносини, які виникають між фізичними особами, юридичними особами, територіальними громадами та державою, від імені якої діють органи державної влади щодо земель в межах території України, зе-мельних ділянок та прав на них і прав на земельні частки (паї).

• Методами земельного права є загально-право-ві (імперативний та диспозитивний) та спеціально- правові (визначення цільового призначення земель-ної ділянки, зонування, нормування, погодження, утримання від певних дій, відведення земельної ділянки в натурі, експертна та нормативна грошова оцінка земельних ділянок) [1,с. 153].

• Для земельного права характерні галузеві прин-ципи, а саме: принцип різноманітності форм влас-ності на землю та рівноправності їх суб'єктів; прин-цип цивільного обігу земельних ділянок; принцип платності використання землі; принцип державного управління землями; принцип захисту прав та закон-них інтересів суб'єктів земельних відносин; прин-цип пріоритетності земель сільськогосподарського призначення; принцип цільового та раціонального використання земель; принцип стабільності вико-ристання земель.

• Земельному праву як самостійній галузі права відповідає система земельного законодавства, яка складається із Земельного кодексу України, Кон-ституції України та інших спеціальних нормативно- правових актів, прийнятих на виконання положень Земельного кодексу України, зокрема: Закону Укра-їни «Про оренду землі» у редакції від 02.10.2003 р.; Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 р.; Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земель-них часток (паїв)» від 05.06.2003 р.; Закону Украї-ни «Про охорону земель» від 19.06.2003 р.; Закону України «Про державний контроль за використан-ням та охороною земель» від 19.06.2003 р.; Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 р.; За-кону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 р. та інші.

* Земельне право як окрема галузь права спрямо-ване на реалізацію відповідних завдань, закріплених статтею 4 Земельного кодексу України, зокрема: за-безпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціональ-ного використання та охорони земель [9].

Висновки. На основі аналізу різноманітних визна-чень земельного права, запропонованих авторитетни-ми представниками земельно-правової доктрини, та шляхом поєднання основних ознак земельного права як галузі права України можна сформулювати узагаль-нене визначення земельного права. Земельне право - це підсистема норм права, які регулюють однорідну сукупність суспільних земельних відносин з метою забезпечення прав на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціональ-ного використання, охорони земель та управління земельним фондом шляхом застосування загальних (диспозитивного та імперативного) та спеціальних земельно-правових методів правового регулювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Носік В.В. Право власності на землю Українського народу: монографія / В.В. Носік - Юрінком Інтер, 2006. - 544 с.

2. Азми Д.М. Историко-теоретический и методологический анализ структуры права : автореф. дис. канд. юрид. наук/ Д.М. Азми. - М., 2011. - 49 с.

3. Волкогон Т.А. Система права в условиях обновляющегося общества: автореф. дис. канд. юрид. наук / Т.А. Волкогон

- К., 2006. - 23 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / О.Ф. Скакун - X. : Еспада, 2006. - 776 с.

5. Луць Л.А. Загальна теорія держави та права: навчально-методичний посібник (за кредитно-модульною системою) /Л.А. Луць-К.:Атіка, 2012.-412 с.

6. Кельман М.С., Мурашин О.П Загальнатеоріядержави та права: підручник/М.С. Кельман, О.Г. Мурашин-К.: Кон-дор, 2006. - 477 с.

7. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / кол. авторів; [за заг ред. О.В. Зайчук, Н.М. Онищенко]. - К. : Юрінком Інтер, 2008 - 688 с.

8. Земельне право України: підручник / за ред. О.О. Погрібного та І.І. Каракаша. - Вид. 2, перероб. і доп. - К. : Істина, 2009.-600 с.

9. Земельний кодекс України : Закон від 25.10.2001р. №2768-ІІІ II Відомості Верховної Ради. -2002. - № 3-4. - Ст. 27.

10. Мірошниченко А.М. Земельне право України: навчальний посібник / А.М. Мірошниченко - К. : Аперта, ЦУЛ, 2011.

- 678 с.

11. Земельне право України: підручник/ М.В. Шульга (кер. авт. кол.), Г.В. Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман та ін.: за ред. М.В. Шульги. - К. : Юрінком Інтер, 2004. - 368 с.

12. Лекція професора В. Носіка: Вступ до курсу «Земельне право України» / В.В. Носік// Право України. - 2012. - № 7.-С. 88-103.

13. Земельне право України : підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закп. / В.І. Семчик, П.Ф. Кулинич, М.В. Шульга.

- К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2008. - 600 с.

14. Федорович В.І. Принципи земельного права України / В.І. Федорович II Вісник Львівського університету. Серія юридична. -2001. - Вил. 36. -С. 408-412.

15. Книш В.В. Принципи земельного права України: автореф. дис. канд. юрид. наук / В.В. Книш - К., 2006. - 20 с.

16. Андрейцев В.І. Проблеми реформування юридичної освіти в Україні / В.І. Андрейцев II Право України. -1998. - № 12.-С. 15-20.

17. Болтанова Е.С. Земельное право: підручник / Е.С. Болтанова- М.: РИОР, 2009. - 553 с.

18. Ерофеев Б.В. Земельное право России: підручник / Б.В. Ерофеев: за ред. Н.И. Краснова. - М. : Юрайт-Издат, 2004. - 656 с.

19. Боголюбов С.А. Земельное право: підручник для вузів / С.А. Боголюбов. - М. : Издательская группа НОРМА - ИНФА-М, 1998.-400 с.

Размещено на Allbest.ru