Особливості обґрунтування обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості обґрунтування обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні

Шило О.Г.

У статті аналізуються окремі проблемні питання застосування КПК України в частині правового регулювання під-став та порядку обрання запобіжних заходів у кримінальному провадженні. З'ясовано, що передбачений КПК Укра-їни порядок застосування запобіжних заходів створює умови для економії процесуального примусу, пов'язаного із позбавленням свободи людини. Але цей порядок потребує удосконалення з метою його оптимізації і захисту прав і свобод учасників кримінального провадження. правовий регулювання кримінальний провадження

Ключові слова: запобіжні заходи, кримінальне провадження, підстави застосування запобіжних заходів, по-рядок застосування запобіжних заходів.

В статье анализируются отдельные проблемные вопросы применения УПК Украины в части правового регу-лирования оснований и порядка избрания мер пресечения в уголовном производстве. Выяснено, что предусмо-тренный УПК Украины порядок применения мер пресечения создает условия для экономии процессуального при-нуждения, связанного с лишением свободы человека. Но этот порядок требует усовершенствования с целью его оптимизации и защиты прав и свобод участников уголовного производства.

Ключевые слова: меры пресечения, уголовное производство, основания применения мер пресечения, поря-док применения мер пресечения.

Certain problems of using the CPC of Ukraine (Criminal Procedure Code) in part of the law regulation of grounds and order of choosing of advanced measures in the criminal proceeding.

It's pointed out that the CPC has essentially renewed the system of advanced measures by adding to its house imprisonment, personal charge as well as by involving `its' specific advanced measures to certain categories of individuals according to the CPC.

Key words: advanced measures, a criminal procedure, grounds for applying of advanced measures, an order of applying ofadvanced measures.

Запобіжні заходи в кримінальному провадженні являють собою різновид процесуального примусу, що суттєво обмежує конституційні права людини. Це обумовлює необхідність чіткої правової регла-ментації підстав і порядку їх обрання, обчислення строків затримання, тримання під вартою та домаш-нього арешту, порядку їх продовження. Враховуючи правообмежувальний характер цих заходів, мова по-винна йти не тільки про наявність правового меха-нізму їх обрання, зміни та скасування, а і про його якість, деталізацію та алгоритмізацію процесу їх застосування, що виключає можливість неоднознач-ного тлумачення правових норм в цій частині. Ска-зане зумовлює актуальність дослідження вказаних питань, зважаючи на ті проблеми, що виникають на практиці і потребують свого розв'язання.

Якщо за КПК I960 р. серед визначених законом запобіжних заходів реальну альтернативу складали підписка про невиїзд і взяття під варту, то, як свід-чить нова правозастосовна практика, яка поки що лише формується, застосування запобіжного за-ходу у вигляді взяття під варту різко скоротилося, чому сприяє як зміна порядку його застосування (з обов'язковим одночасним визначенням розміру за-стави, достатньої для забезпечення виконання під-озрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбаче-них КПК, крім випадків, встановлених ч. 4 ст. 183 КПК), так і впровадження нових видів запобіжних заходів, здатних реально гарантувати належну по-ведінку підозрюваного, обвинуваченого і виконання покладених на нього обов'язків.

КПК суттєво оновив систему запобіжних заходів. І не тільки за рахунок доповнення її домашнім аре-штом, особистим зобов'язанням, а і тим, що стосов-но окремих категорій осіб КПК передбачив «свої» специфічні запобіжні заходи. Так, відповідно до ст. 508 КПК до особи, стосовно якої передбачається за-стосування примусових заходів медичного характе-ру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні захо-ди: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язком лікарським наглядом; 2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Тлумачення цієї статті дозволяє дійти висновку про те, що до вказаних осіб можуть бути застосовані лише зазначені запобіжні заходи.

Разом з тим, у ч. З ст. 331 КПК сказано, що неза-лежно від наявності клопотань суд зобов'язаний роз-глянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових за-ходів медичного чи виховного характеру. У зв'язку з цим виникають певні сумніви стосовно можливості суду розглядати питання доцільності продовження тримання під вартою особи, стосовної якої до суду надійшло клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру, якщо тримання під вар-тою в принципі не може бути застосовано до цієї осо-би. Уявляється, що тут наявна колізія ч. З ст. 331 і ст. 508 КПК. Вона має вирішуватися на користь застосу-вання ст. 508 КПК, оскільки остання є спеціальною по відношенню до загальної норми - ст. 331 КПК.

Новелою КПК також є те, що прийняття рішен-ня про обрання запобіжних заходів та продовження строку їх дії віднесено до виключної компетенції слідчого судді (під час досудового розслідування) або суду (в судовому провадженні). Це пояснюється ви-сокою цінністю прав і свобод людини, яка викликає необхідність впровадження особливої процедури, що містить гарантії, які унеможливлюють їх безпід-ставне обмеження під час здійснення кримінального провадження. Саме така процедура утворює зміст окремого судового провадження по забезпеченню судом законності обмеження конституційних прав і свобод людини під час досудового розслідування. Відповідно до вимог нового КПК при необхідності застосувати запобіжний захід слідчий за погоджен-ням з прокурором чи прокурор ініціюють розгляд слідчим суддею клопотання про застосування за-побіжних заходів і при постановленні відповідної ухвали отримують законну правову підставу для об-меження права людини при провадженні досудового розслідування кримінального правопорушення.

Використання при обмеженні прав людини судо-вої процедури, яка відповідає вимогам справедли-вості і заснована на конституційних засадах рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободі надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх перекон-ливості, презумпції невинуватості, забезпечує дію принципу правової визначеності і виключає мож-ливість прийняття непередбачуваних для суб'єкта права на судовий захист рішень та свавільного об-меження його прав і свобод. Багатовікова юридич-на практика підтверджує, що саме за допомогою судової процедури вдається найбільш справедливо визначити міру свободи та міру відповідальності суб'єктів правовідносин.

Однією із гарантій забезпечення прав людини при застосуванні запобіжних заходів є правова ви-мога обґрунтування клопотання слідчого, прокуро-ра, що ініціює вирішення даного питання, а також ухвали слідчого судді, суду про їх застосування або продовження строку дії. Обґрунтованість цих проце-суальних рішень полягає у наведенні в них підстав для застосування даного виду заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому необхідно підкреслити, що визначені законом підстави мають комплексний характер і встановлено уніфіковано стосовно всіх їх видів.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК підстави застосу-вання запобіжних заходів включають такі складові:

- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення;

- наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, об-винувачений може переховуватися від органів досу- дового розслідування, суду, перешкоджати здійснен-ню кримінального провадження або продовжити протиправну діяльність, знищити, сховати або спо-творити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримі-нального правопорушення тощо.

Лише наявність цих двох складових надає достат-ні підстави слідчому, прокурору ініціювати вирішен-ня слідчим суддею, судом питання про застосування запобіжного заходу; в іншому випадку можливість такого ініціювання виключається, про що прямо зазначено у ч. 2 ст. 177 КПК. Крім того, при визна-ченні підстав для застосування конкретного виду за-побіжних заходів також слід враховувати правило, що закріплено ч. З ст. 176 КПК, - слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, перед-бачених ч. 1 ст. 176 КПК, не може запобігти доведе-ним під час розгляду ризику чи ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою. Отже, ще однією складовою підстав засто-сування конкретного запобіжного заходу є наявність відомостей про те, що іншими запобіжними захода-ми вирішити завдання кримінального провадження є неможливим.

Таким чином, на підтвердження необхідності за-стосування до підозрюваного, обвинуваченого за-побіжного заходу в клопотанні слідчого, прокурора мають зазначатися: 1) фактичні дані, що свідчать про обґрунтованість підозри, обвинувачення певної особи у вчиненні кримінального правопорушення (матеріально-правові та процесуальні підстави); 2) фактичні дані, що свідчать про наявність одного або декількох ризиків, які дають достатні підстави слід-чому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвину-вачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (кримінологічні підстави, оскільки йдеться про попередження можливої негативної по-ведінки підозрюваного, обвинуваченого); 3) обста-вини, що обумовлюють необхідність застосування конкретного виду запобіжних заходів і переконують в тому, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти вказаним ризикам (матеріально- правові, процесуальні та моральні підстави).

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, звертаючи увагу судів на най-більш складні питання застосування нового КПК в частині правового регулювання запобіжних заходів, наголосив, що слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати засто-сування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК. Тому в разі роз-гляду відповідного клопотання, не підкріпленого ви-значеними у КПК метою та підставами, останнє має бути відхилено [1].

Складність доказування необхідності застосу-вання запобіжного заходу обумовлена його прогнос-тичним характером, адже йдеться про доведення необхідності перешкоджання можливій негативній поведінці підозрюваного, обвинуваченого. Втім, до-ведення існування наведених підстав у сукупності з обставинами, що передбачено ст. 178 КПК, дає можливість обґрунтовано спрогнозувати можливу негативну поведінку підозрюваного, обвинуваче-ного, переконатися у необхідності застосування до нього запобіжного заходу і неможливості забезпечи-ти здійснення кримінального провадження іншими заходами.

Таким чином, наведення у клопотанні слідчого, прокурора відповідних підстав та мотивів для засто-сування запобіжного заходу, дослідження їх у судо-вому засіданні забезпечують можливість на основі обґрунтованої імовірності спрогнозувати можливу негативну поведінку особи. Саме обґрунтована імо-вірність, яка засновується на представлених суду доказах, забезпечує той стандарт доказування, який може бути визнано достатнім для застосування за-побіжного заходу і обмеження у зв'язку із цим кон-ституційного права людини. Тому слід погодитися з В.О. Лазаревою, що імовірний характер висновку не має нічого спільного із свавільним суб'єктивним роз-судом. Імовірність відображає певні існуючі в реаль-ному світі закономірності явищ, причинно-наслід- кові зв'язки. Тому імовірність є цілком прийнятною для процесуальних рішень, якщо вона спирається на певні факти, які мають достовірний характер. Наяв-ність достовірних даних, які дозволяють з певним ступенем імовірності зробити висновок про підста-ви проведення процесуальних дій, і надає прийнято-му рішенню якості обґрунтованості [2, с. 153].

Отже, при прийнятті слідчим суддею, судом рі-шення про застосування запобіжного заходу йдеться про імовірний характер знання, що формалізується у відповідній ухвалі. Однак обґрунтування та вмоти-вування цього імовірного знання конкретними фак-тичними даними дозволяють досягти переконання у необхідності обмеження права, яке випливає з не- упередженого дослідження слідчим суддею, судом наданих відомостей і свідчить про досить високий ступінь імовірності можливої негативної поведін-ки особи, а тому й необхідності обмеження її прав у такий спосіб. Сказане дозволяє констатувати, що рішення слідчого судді, суду про застосування запо-біжного заходу має ґрунтуватися на знанні, яке від-повідає якості «обґрунтованої імовірності».

Законність та обґрунтованість обрання запобіжно-го заходу в кожному конкретному випадку визнача-ється встановленими в судовому засіданні в змагаль-ній процедурі фактичними та правовими підставами для його застосування, які формалізовані у відпо-відному рішенні суду. Факти, які фіксуються у судо-вому рішенні, являють собою єдність об'єктивного та суб'єктивного. Вони можуть бути неадекватно сприйняті суддею внаслідок недостатності, неповно-ти теоретичних знань або неправильно ним оцінені в силу тих же причин, або визнані встановленими без достатніх доказів. Тому кожному факту, що визнаний у судовому рішенні доказаним, має бути дано теоре-тичне пояснення, оскільки сам він є лише емпірич-ним знанням і розкриває свій зміст тільки у системі соціальних і правових знань судді [3,с. 31].

Вмотивованість ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу являє собою сукупність фактичних, логічних, кримінологічних та правових аргументів (доводів) на підтвердження правильності висновків щодо необхідності обрання конкретного виду запобіжного заходу, які ґрунтуються на до-сліджених у судовому засіданні матеріалах кримі-нального провадження, доказах, а також поясненнях учасників судового процесу. Безпосередній зв'язок наведених у рішенні аргументів із фактичними під-ставами даного процесуального рішення, забезпечує належність його мотивування. Приведення ж мо-тивів у переконливу систему з тим, щоб продемон-струвати достатність підстав для прийняття такого рішення, становить сутність його вмотивування і за-безпечує тим самим його достатність. Таким чином, мотивування ухвали слідчого судді, суду про засто-сування запобіжного заходу щодо підозрюваного, обвинуваченого має бути належним і достатнім. При цьому необхідно враховувати, що фундамент окре-мих процесуальних рішень становить різний рівень доказування, релевантним результатом якого є до-статня сукупність фактичних даних, що обґрунтову-ють правильність прийнятого рішення. Щодо ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу, то в ній мають знайти своє відображення результати доказування наявності (прокурором)/від- сутності (підозрюваним, обвинуваченим, захисни-ком, законним представником) підстав для його за-стосування.

Саме через мотивування рішення об'єктивується його відповідність вимогам закону, обґрунтовується, що воно продиктоване не особистими мотивами, не суб'єктивним бажанням, а приписами закону, і по-яснюється вибір рішення в рамках закону [4, с. 154]. У силу цього вмотивування ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу робить його переконливим, чим сприяє виникненню довіри до суду, підвищенню його авторитету.

Серед досягнень нового КПК, які суттєво відріз-няють його від КПК I960 р., необхідно відзначити детальну регламентацію змісту процесуальних рі-шень слідчого, прокурора, якими ініціюється су-дово-контрольне провадження під час досудового розслідування, а також ухвал слідчого судді, які по-становляються за результатами розгляду клопотань слідчого, прокурора.

Стаття 196 КПК визначає зміст ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу. Зо-крема, в ній обов'язково мають бути зазначені відо-мості про кримінальне правопорушення, обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК, обставини, які свідчать про не-достатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання цим ризикам, а також по-силання на докази, які обґрунтовують ці обставини. Отже, вимога обгрунтування ухвали слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу набула ім-перативного характеру, що, по-перше, відіграє зна-чення гарантії забезпечення прав підозрюваного, об-винуваченого, по-друге, створює належні умови для реалізації можливості предметного оскарження по-становленого рішення, по-третє, робить його зрозу-мілим для особи, стосовно якої воно постановлено.

Необхідно підкреслити, що предметом кримі-нального процесуального пізнання слідчого судді, суду при розгляді клопотання є виключно обставини, які стосуються вирішення питання про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу. Тому в ухвалі не може міститися констатація встановленого судом факту вчинення цією особою кримінального правопорушення і визнання її ви-нною в його вчиненні, тобто у цій ухвалі не може на-перед вирішуватися питання винуватості особи. Суд постановляє рішення на підставі поданих йому відо-мостей, що підтверджують обґрунтованість підозри або обвинувачення, а також наявність підстав для обрання конкретного запобіжного заходу. При цьому суд керується презумпцією невинуватості, яка у пра-вовій державі є не лише найважливішою гарантією забезпечення захисту особи від необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності, а й визначає характер діяльності органів та посадових осіб, які здійснюють кримінальне провадження, віді-грає особливу роль у формуванні нової соціальної та правової свідомості, а також є однією із невід'ємних складових справедливої судової процедури. При ви-рішенні питання про застосування до підозрювано-го, обвинуваченого запобіжного заходу презумпція невинуватості одержує свій прояв як у визначенні правового статусу цієї особи, так і у розподілі тягаря доказування необхідності обмеження конституцій-ного права людини, який покладається на прокуро-ра, що бере участь у судовому засіданні. Виходячи з того, що особа вважається невинуватою доки її вину у вчиненні кримінального правопорушення не буде доведено в законному порядку та встановлено об-винувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України), у судовому засіданні, так само як і в рі-шенні суду за результатами розгляду клопотання, не може йтися про доведення її вини. Зважаючи на це, правильною слід визнати позицію законодавця сто-совно того, що в ухвалі про застосування запобіжно-го заходу має бути зазначено кримінальне правопо-рушення, у якому підозрюється чи обвинувачується особа (ч. 1 ст. 196 КПК).

Врахування слідчим суддею, судом всіх необхід-них обставин при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, дотримання вимог закону сто-совно порядку постановления рішення, його форми і змісту надає йому, крім законності, обґрунтованості й вмотивованості, ще однієї необхідної якості, яка стосується його змістовної сторони, а саме - спра-ведливості. З огляду на це вимога справедливості має бути не тільки моральною, а й правовою категорією, а тому й повинна отримати відповідне нормативне забезпечення. Справедливість даного процесуально-го рішення тісно пов'язана із його обґрунтованістю та вмотивованістю, проте вона має самостійне зна-чення, адже значною мірою визначається мораль-ною атмосферою, в якій здійснюється кримінальна процесуальна діяльність, моральною свідомістю її уповноважених суб'єктів, врахуванням моральних підстав прийняття даного рішення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кри-мінального процесуального кодексу Україні» від 04.04.2013 р. № 511-550/0/4-13.

2. Лазарева В.А. Право на судебную защиту и проблемы его реализации в досудебном производстве по уголовному делу [Текст] / В.А. Лазарева. - М. : Юрлитинформ, 2010. - с. 153.

3. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе [Текст] / Ю.М. Грошевой. - Харьков : Вища шк., 1979. -- с. 31.

4. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве: теория, законодательство и практика [Текст] / П.А. Лупин- ская. -М.: Юристъ, 2006. - с. 154.

Размещено на Allbest.ru