Етапи історичного розвитку процедури міжнародного розшуку осіб

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етапи історичного розвитку процедури міжнародного розшуку осіб

Ляшук O.M

У статті розглядаються особливості історичного становлення процесу міжнародного розшуку осіб. Зазначаєть-ся, що міжнародний розшук осіб існує досить давно і є формою міжнародного співробітництва держав. На основі аналізу наукових праць виокремлено періоди розвитку процедури міжнародного розшуку осіб.

Ключові слова: міжнародний розшук осіб, Інтерпол, міжнародне співробітництво, видача осіб, кримінальне правопорушення.

В статье рассматриваются особенности исторического становления процесса международного розыска лиц. Отмечается, что международный розыск лиц существует достаточно давно и является формой международного сотрудничества государств. На основе анализа научных трудов выделены периоды развития процедуры междуна-родного розыска лиц. міжнародний розшук особа держава

Ключевые слова: международный розыск лиц, Интерпол, международное сотрудничество, выдача лиц, уго-ловное преступление.

Постановка проблеми. На сучасному етапі роз-витку суспільства особливого значення набуває про-цес досудового розслідування під час кримінального провадження, адже саме на цій стадії здобуваються всі докази винуватості чи невинуватості особи у вчи-ненні кримінального правопорушення.

Іноді ця стадія ускладнюється певними елемен-тами, серед яких одним з найважливішим є перехо-вування особи, яка підозрюється у вчиненні кримі-нального правопорушення як в певній державі, так і за її межами. У зв'язку з цим нормами законодавства передбачений розшук особи в межах певної держави (загальнодержавний, місцевий) і міжнародний роз-шук вказаних осіб.

На сьогоднішній день актуальності набуває між-народний розшук осіб, який не регламентується нор-мами чинного КПК України. Тому потрібно зверну-тися до його історичної сутності з метою з'ясування особливостей його здійснення.

Звертаємо увагу на те, що процедура міжнарод-ного розшуку існує досить давно. Хоча практика розшуку є давньою, збереглось дуже мало історич-них документів, які б вказували як на наявність роз- шукової функції в діяльності державних структур, так і на існування міжнародного співробітництва в даній сфері.

У зв'язку з цим існує потреба у науковому аналізі історичного розвитку процедури здійснення міжна-родного розшуку та визначення періодів такого роз-витку.

Стан дослідження. Розвиток законодавства щодо здійснення міжнародного розшуку осіб в своїх наукових працях висвітлювали такі вчені: Л.М. Га- ленська, Н.Г. Гасимов, І.В. Лєшукова, О.Н. Карпов, В.А. Коровій, А.Н. Мубораккадамов, І.В. Путова, К.С. Родіонов та інші.

Метою дослідження є визначення особливос-тей історичного розвитку процедури міжнародного розшуку осіб на різних етапах розвитку суспільства та наукове обґрунтування необхідності виокрем-лення історичних періодів розшуку осіб за межами державами.

Виклад основного матеріалу. Науковці відзна-чають, що у кожний історичний період міжнародне співробітництво у розшуку осіб мало риси конкрет-ного соціально-економічного устрою. В період ра-бовласництва міждержавні зв'язки у цій сфері зво-дились до укладення договорів про видачу біженців. Ці зв'язки мали двосторонній характер і були відсут-ні лише в кількох державах. Вони були короткочасні і нестабільні. У феодальний період кількість держав, які мали зв'язки по боротьбі із злочинними діяння-ми, розширилась.

Зазначимо, що з появою капіталізму у сфері між-народної боротьби із злочинністю відбулися карди-нальні зміни. Предмет співробітництва став шир-шим. Між державами стали укладатися договори по боротьбі з окремими видами кримінальних правопо-рушень. До цього виду міжнародних зв'язків залу-чалася все більша кількість держав, у зв'язку з чим виникли основні принципи співробітництва у цій

галузі [1, с. 4].

Серед документів, які підтверджують існуван-ня міжнародного співробітництва з розшуку осіб, можна навести договір між царем Хеттушилем III і єгипетським фараоном Рамзесом II. Дослідники да-тують його 1296 р. до н.е. В цьому договорі зазна-чається: «Якщо хтось втече з Єгипту і піде в країну хеттів, цар хеттів не буде його затримувати, а повер-не в країну Рамзеса» [2, с. 7].

До значно пізніших часів відносять такі доку-ментальні свідчення міжнародного співробітництва з розшуку осіб, як договори про видачу осіб, укла-дені в 1202 році між голландським князем Вільгель- мом II і графом Брабанта Генрі II; в 1303 році - між англійським королем Едуардом III і французьким королем Філіпом IV Красивим; в 1376 році - між французьким королем Карлом V і графом Савуа. Першим багатостороннім договором про видачу є Ам'єнський договір, укладений в 1802 році Фран-цією, Іспанією, Голландією і Великобританією [З, с. 130]. У зв'язку з цим можна виокремити перший етап становлення процедури міжнародного роз-шуку осіб, який полягає в укладенні договорів між державами про видачу осіб.

Однак розшук осіб як частина правоохоронної ді-яльності не згадується в документах, що збереглися в літературних джерелах. Причиною цього є те, що до початку XIX століття не існувало єдиної держав-ної спеціалізованої служби із функціями, спрямова-ними на підтримання громадського правопорядку. Розшук, як постійна функція міліції, міг з'явитися лише після того, як з'явилась самостійна організа-ційна структура - міліція, що і відбулося на межі XVIII-XIX століття. У 1789 році в США було засно-вано федеральну установу з охорони правопорядку - Службу маршалів США. У 1817 році було створе-но Парижське Сюрте, а у 1829 - лондонську поліцію метрополії. У 1862 році в Сіднеї виникає Центральна поліцейська організація, у 1873 році - Північно-за-хідна кінна поліція (пізніше - Королівська канадська кінна поліція). Отже, можна виділити другий період у розвитку міжнародного розшуку осіб - створення спеціалізованих органів на державному рівні, осно-вною функцією яких був розшук осіб за межами пев-ної держави.

Важливо звернути увагу на те, що наприкін-ці XIX століття було зроблено велике відкриття у сфері криміналістики - впізнання осіб по відбитках пальців.

Наприкінці XIX століття виник зовсім новий та небезпечний феномен: злочинність стала міжнарод-ною. Із злочинцями уже неможливо було впоратись в рамках законодавства однієї держави.

Особи, які підозрювались у вчиненні криміналь-ного правопорушення, переховувались в різних дер-жавах, а поліція, в більшості випадків, втрачала їх слід біля кордонів своєї держави, за межами якої вони ставали недосяжними для правосуддя. Для того, щоб покарати таку особу, необхідно було поча-ти переговори з державою, де вона знаходилася, про її арешт та видачу. Звичайно, видача особи була мож- ливою, але цей процес був дуже довгим і пов'язаний із залученням дипломатичних каналів, а також із ве-ликим об'ємом паперової роботи [4, с. 19].

Крім того, далеко не завжди держава, що надсила-ла запит, мала зв'язки з державою, що повинна була відповісти. Вони не могли допомогти при відсутнос-ті точних даних про місцезнаходження розшукува-ної особи, а запит про проведення відповідної пере-вірки і надання інформації про її місцезнаходження також повинен був направлятися по дипломатичних каналах із дотриманням багатьох формальностей.

Окремі поліцейські керівники намагалися обійти дипломатичні канали, налагоджуючи прямі контакти із зарубіжними колегами. Але така практика трима-лась на особистих зв'язках керівників поліцейських відомств, офіційних взаємних обов'язків вони при цьому не мали. Дуже рідко траплялися випадки, коли прохання про здійснення міжнародного розшуку було задоволено, ще менше - коли розшук приносив позитивні результати, через те, що не було законо-давчо визначено процедури міжнародного розшуку. Але підвищення кількості таких випадків потребу-вало налагодження співпраці держав у боротьбі із міжнародною злочинністю.

Зазначимо, що наприкінці XIX - початку XX сто-ліття у практичних працівників і вчених виникло велике коло проблем, пов'язаних і з розшуком і аре-штом осіб, що переховуються за кордоном, які вима-гали обговорення на міжнародному рівні.

Вчені, вивчивши питання міжнародного співро-бітництва в боротьбі із злочинністю, відмічають, що наприкінці XIX - поч. XX століття почали активно реалізовуватися такі форми міжнародного співробіт-ництва у розшуку осіб: 1) укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів і угод; 2) створення між-народних організацій.

Певним чином впоратись із міжнародною зло-чинністю можна було шляхом укладення двосто-ронніх та багатосторонніх договорів. За допомогою узгоджених в них вимог вдавалось уніфікувати пра-вові норми національного законодавства держав, які регламентували спільну караність окремих видів кримінальних правопорушень і практику покарання правопорушників, у тому числі тих, кого стали на-зивати міжнародними кримінальними злочинцями, а також узгодити процедуру і умови їх видачі зацікав-леним державам [5, с. 17]. На основі вищесказаного можемо виділити третій період становлення зако-нодавства щодо здійснення міжнародного розшуку осіб - укладення дво- та багатосторонніх договорів між державами, в яких закріплювалась процедура розшуку особи, що переховується в іншій державі.

Пізніше дуже часто висловлювались пропозиції про створення міжнародних організацій та міжна-родних норм. Так, у 1889 році за ініціативою відо-мих європейських кримінологів Ф. Ліста, А. Принса, Г. Ван Гаммеля був започаткований Міжнародний союз кримінального права, який виступив із закли-ком «изучать и подавлять» міжнародні кримінальні правопорушення шляхом проведення узгоджених міжнародних поліцейських заходів. До того часу до-свідчені поліцейські багатьох держав були переко-нані, що для боротьби з міжнародною злочинністю повинні бути вироблені засоби і методи, аналогічні внутрішньодержавним, які використовуються проти національної злочинності, засоби із повсякденної поліцейської практики, але використовуватися вони повинні в міжнародній сфері із суворими дотриман-ням державного суверенітету кожної країни - учас-ниці такої співпраці. Міжнародно-правові засоби боротьби з кримінальною злочинністю, такі як до-говори про видачу правопорушників і правову допо-могу у кримінальних справах, потрібно було допо-внити практичними засобами і методами із арсеналу поліцейськихвідомств [5,с. 18].

Ф. Ліст у 1893 році запропонував створення між-народної організації, метою діяльності якої було б здійснення розшуку осіб у масштабах Європи. Про-позиція не викликала особливих відгуків. Більш того, поліція окремих країн була зацікавлена в тому, щоб небезпечний злочинець тікав у іншу державу, у зв'язку з чим у національної поліції залишалось мен-ше турбот. Вважалось також, що особа, яка втекла за кордон, сама себе добровільно засудила до вигнання, а це довгий час було одним із розповсюджених по-карань [5, с. 83].

Поліція різних держав намагалась об'єднати зу-силля у боротьбі з кримінальною злочинністю. У 1905 році в Буенос-Айресі зібралися керівники по-ліції декількох латиноамериканських держав, яким вдалось домовитися про співпрацю і взаємну до-помогу у розшуку осіб, що переховуються. Перед початком Першої світової війни Скотланд Ярд на-магався встановити міжнародні зв'язки з поліцей-ськими інших держав, висилаючи їм фотознімки осіб і відомості про вчинені ними кримінальні пра-вопорушення.

У 1910 році із Буенос-Айреса прийшла пропо-зиція заснувати всесвітній союз поліції. Найбільш солідними зборами поліцейських служб різних дер-жав можна вважати Перший міжнародний конгрес кримінальної поліції, який відбувся у квітні 1914 році в Монако. На конгресі були прийняті важливі звернення, які закликали до створення централізова-ного обліку міжнародної злочинності, до спрощеної і прискореної екстрадиції однаково обов'язково для кожної держави цивілізованого світу, що дотепер ще не реалізовано. Тоді ще не знайшла підтримки про-позиція про створення міжнародного поліцейського центру. Однак було вирішено організувати на основі ідентифікаційної служби французької поліції в Па-рижі Міжнародний центр по збору і обміну іденти-фікаційними матеріалами. Висунута ідея створення Міжнародного бюро ідентифікації була підтримана американським дослідником Р. Фосдік, який писав: «Міжнародне бюро ідентифікації є не єдиним кро-ком, необхідним для установлення кооперації з по-ліцейських справ. Виникає потреба у встановленні єдиного методу розподілу показань відносно вчине-них кримінальних правопорушень, розшукуваних осіб, що, без сумніву, підсилило б успіхи поліцей-ської роботи» [6, с. 212].

Зазначимо, що після війни у зв'язку з різким зрос-том злочинності проблема міжнародної злочинності виникла знову, але у більш гострій формі.

У 1923 році з пропозицією скликати поліцейський конгрес в Європі виступив поліцейський президент Австрії Йоган Шобер. За його ідеєю він повинен був продовжити починання довоєнної наради поліцей-ських керівників у Монако. Другий Міжнародний конгрес кримінальної поліції відбувся в Австрії, він почав свою роботу 3 вересня 1923 року. На розіслані Шобером запрошення у Відень з'їхалися 138 пред-ставників із 20 держав, на ньому були представлені всі континенти, крім Австрії.

Конгрес завершив роботу 7 вересня 1923 року прийняттям двох важливих рішень: про необхідність встановлення прямих більш оперативних контактів між поліцейськими різних країн і про заснування міжнародної поліцейської організації - Міжнародної організації кримінальної поліції - нинішнього Інтер- полу. Отже, третім періодом у розвитку міжнарод-ного розшуку можна назвати створення і діяльність міжнародних організацій.

Висновки. Отже, аналізуючи наукові праці та зако-нодавчі акти щодо здійснення міжнародного розшуку осіб, можна виділити історичні періоди становлення міжнародного розшуку осіб: 1) укладення договорів між державами про видачу осіб (11 ст. до н.е. - 13 ст. н.е.); 2) створення спеціалізованих органів на держав-ному рівні, основною функцією яких був розшук осіб за межами певної країни (17-19 ст. н.е.); 3) створення і діяльність міжнародних організацій та укладення міжнародних договорів (19 ст. - по наш час).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с преступностью / Л.Н. Галенская - Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1978. - 86 с.

2. Коровин В.А. История международного права / Коровин В.А. - М. : Изд-во ВЮА, Высш. дип. шк. МИД СССР, 1946. -108 с.

3. Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью / Галенская Л.Н. - М. : Международные отношения. 1972. -165 с.

4. Бреслер Ф. Интерпол / Бреслер Ф.; [Пер. с англ.]. - М. : «Центрполиграф», 1996. - 361 с.

5. Родионов К.С. Интерпол: вчера, сегодня, завтра / Родионов К.С. - М. : Международные отношения, 1990. - 225 с.

6. Фосдик Р. Организация полиции в Европе / Фосдик Р. - Пг.,1917 -213 с.

Размещено на Allbest.ru