Інвестиційні відносини як об’єкт фінансово-правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційні відносини як об'єкт фінансово-правового регулювання

Бліхар М.М.

кандидат економічних наук

доцент кафедри конституційного та

міжнародного права

Навчально-наукового інституту

права та психології

Національного університету

«Львівська політехніка»

Актуальність теми. Виходячи з означеного розуміння об'єкта правової діяльності, необхідно передусім з'ясувати, які саме суспільні відносини регулюються в процесі інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту, який водночас є визначальним суб'єктом фінансового права.

Виклад основного матеріалу. Об'єкт правовідносин, як уважає теоретик права В. Нерсесянц, - це абстрактний зміст норми, що реалізується в чинному об'єктивному праві, а предмет правовідносин - це реалізоване, індивідуально-конкретизоване вираження об'єкта правовідношення, котре є лише складовим моментом диспозиції норми [9, с. 508-509].

Згадка про «об'єкт фінансової діяльності держави» міститься у праці відомого вченого-правника в галузі фінансового права А. Худякова. Інтерпретацію категорії «управління у сфері фінансів» дослідник проводить на підставі тризначного наукового розуміння поняття управління: як організуючий вплив владного суб'єкта на поведінку підпорядкованого - у першому випадку; як регулювання тих чи інших процесів - у другому випадку; як система органів, котрі формують певну ієрархічну організаційну структуру - у третьому випадку. У першому значенні управління у сфері фінансової діяльності держави означає організуючий вплив уповноважених на те державних органів на поведінку осіб, які є об'єктом фінансової діяльності держави. У другому значенні управління фінансами означає розпорядження коштами, які перебувають у державній власності, тому об'єктом управління тут, на думку автора, є гроші як різновид майна, що перебуває в державній власності. У третьому значенні «управлінням у сфері фінансів» позначається система органів, котрі здійснюють фінансову діяльність держави від її або свого імені, але за дорученням і в інтересах держави [17, с. 192].

Управління інвестиційною діяльністю у фінансово-правовому аспекті також можна розглядати у трьох значеннях. По-перше, як організуючий владний вплив держави в особі уповноважених органів на поведінку осіб у фінансово-інвестиційній сфері. По-друге, управління інвестиційною діяльністю полягає в розпорядженні коштами, які перебувають у державній власності, на користь інвестицій у різні сфери суспільного буття. По-третє, управління фінансово-інвестиційною діяльністю можна розуміти як систему державних органів, наділених фінансовими повноваженнями.

Третє означене розуміння управління фінансово-інвестиційною діяльністю становить суб'єктний склад фінансово-інвестиційних правовідносин, а з перших двох можна окреслити суспільні відносини, які являть собою їхній об'єктний склад.

До складу об'єкта фінансової діяльності держави в інвестиційній сфері, отже, входять, по-перше, суспільні відносини, пов'язані з організуючим впливом уповноважених державних органів, наділених фінансовими повноваженнями на поведінку осіб - суб'єктів інвестиційної діяльності у фінансових відносинах; по-друге, об'єкт фінансової діяльності держави в інвестиційній сфері становлять, у тому числі, суспільні відносини із розпорядження коштами, які перебувають у державній власності, на користь державних інвестицій.

Існує поділ фінансових правовідносин «за особливостями об'єкта» цих відносин на майнові й немайнові. Об'єктом перших є безпосередньо гроші, податок, бюджетний кредит, трансферт тощо; а других - не гроші, а інші явища, пов'язані з грішми, - проект бюджету, закон про бюджет, фінансовий контроль [12, с. 5].

Об'єктом майнових фінансово-інвестиційних відносин, отже, є міжбюджетні трансферти, державний кредит. Об'єктом немайнових фінансово-інвестиційних відносин, у свою чергу, є відносини з приводу прийняття бюджету із закладеними в ньому видатками на інвестиції, відносини з приводу фінансового контролю тощо.

Залежно від можливості відокремлення об'єктів фінансового правовідношення від матеріального змісту правовідносин, ці об'єкти ділять на відокремлювані від матеріального змісту правовідносини і невідокремлювані від матеріального змісту правовідносини. До перших належать фінансові ресурси держави й муніципальних утворень і нормативні акти, зокрема податки, бюджетні асигнування, субсидії, проекти бюджетів, бюджети тощо. До невідокремлюваних від матеріального змісту правовідносин об'єктів належать ті, що не зафіксовані у фінансово-правових нормах і можуть бути виділені лише в процесі наукової абстракції: державний фінансовий контроль, діяльність з приводу встановлення казенному підприємству порядку розподілу прибутку тощо [14, с. 75].

В умовах, коли у фінансово-правовій літературі широко висвітлюються суспільні відносини, які становлять предмет фінансового права, а питання об'єкта фінансово-правового регулювання представлені значно рідше, виправданою видається спроба окреслити суспільні відносини, коло яких утворює поняття об'єкта фінансово-правового регулювання інвестиційної діяльності за допомогою з'ясування тих відносин, що становлять його предмет, особливо з огляду на висловлену в правовій теорії позицію, що відмінності між предметом і об'єктом мають зовсім не кількісний, а якісний характер: предмет - це не складова, не «сфера» об'єкта, а його особливе бачення, особливий проблемний підхід до нього [1, с. 110].

На думку Є. Грачової та Е. Соколової, предметом правового регулювання фінансового права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням державою й місцевим самоврядуванням фінансової діяльності, зумовленої наявністю в країні товарно- грошових відносин, необхідністю розподілу та перерозподілу вартості валового суспільного продукту й частини національного доходу [3, с. 3].

Предметом правового регулювання інвестицій у широкому значенні цього слова є конкретні правовідносини, що складаються в окремих сферах економіки: промисловості, наукоємних технологіях, добування та переробки корисних копалин, сільськогосподарському виробництві [15, с. 3]. Відтак предмет правового регулювання фінансово-інвестиційних правовідносин, згідно з означеним підходом, становлять суспільні відносини, виникнення яких зумовлене фінансуванням окремих сфер економіки.

У підручнику під редакцією С. Запольського предмет інвестиційної діяльності як інститут фінансового права розуміється як відносини з акумулювання, перерозподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів, що мають особливу фінансову специфіку, полягають в інвестиційному призначенні [16, с. 692]. Іншими словами, предметом інвестиційної діяльності є фінансові відносини з приводу розподілу коштів, які мають інвестиційне призначення.

Як і джерела фінансів, джерела формування інвестицій діляться на централізовані й децентралізовані [16]. Централізовані фонди створюються на макрорівні. Сюди, окрім центрального бюджету країни, належать фонди соціального страхування, Пенсійний фонд, кредитування, державне страхування. Мікрорівень утворюють децентралізовані фінанси, зокрема фінанси одиниць господарювання державної форми власності: підприємств, установ і організацій.

Хоча фонди грошових засобів держави у вигляді централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів являють собою диференційоване ціле, відмінність централізованих і децентралізованих фінансів виражається в різному підході держави до регулювання суспільних відносин на цих двох рівнях. Централізовані фінанси орієнтовані на здійснення суспільних інтересів, децентралізовані - на отримання прибутку. Зокрема, щодо останніх державне регулювання має враховувати той основоположний факт, що стан і динаміка фінансів приватних підприємств залежить від законів ринкової економіки [4, с. 14].

Відтак фінансові відносини охоплюють дві сфери: перша - економічні грошові відносини, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, котрі акумулюються в державній бюджетній системі й позабюджетних фондах; друга - економічні грошові відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємств [6, с. 5].

У літературі також існують спроби розширеного окреслення відносин, які становлять предмет фінансового права. Е. Соколова, зокрема, зазначає, що до предмета фінансового права входять не лише суспільні відносини в процесі створення фондів грошових засобів, а й частина відносин, які виникають у процесі створення фондів грошових засобів суб'єктів господарювання, які діють на праві приватної власності [13, с. 59].

Подібну наукову позицію демонструють Е. Євстигнєєв і Н. Вікторова, котрі описують фінансову систему як сукупність трьох основних ланок, одну з котрих утворюють приватні фінанси. Так, першою ланкою в цій системі є державні фінанси, куди входить державний бюджет, бюджети державних соціальних позабюджетних фондів, грошові засоби центрального банку держави та грошові засоби унітарних підприємств і державних установ. Другу ланку фінансової системи утворюють місцеві фінанси, котрі охоплюють місцеві бюджети. Третя ланка - приватні фінанси - грошові засоби юридичних осіб та інших організацій, основаних на праві приватної власності, і грошові засоби фізичних осіб [5, с. 17].

З огляду на публічність галузі фінансового права навряд чи останню точку зору щодо предмета фінансового права можна вважати обґрунтованою. Відтак відносини за участі приватних осіб з погляду фінансового права не становлять собою об'єкт інвестиційної діяльності.

Якщо розглядати об'єкт інвестиційної діяльності як систему суспільних відносин, що виникають у процесі вкладення матеріальних цінностей, то, власне, економічні суспільні відносини, що виникають у системі грошових відносин і за допомогою яких відбувається розподіл грошових фондів, і є узагальненим об'єктом фінансово-інвестиційної діяльності держави. При цьому центральною ланкою фінансової системи України залишається її бюджетна система, у якій з метою забезпечення життєдіяльності країни діють грошові фонди. Адже відомо, що зміст предмета регулювання галузі охоплюється її об'єктом, і фінансове право не є винятком із правила.

Однак якщо об'єкт інвестиційних відносин розцінювати як суспільні відносини з розподілу коштів, то фактично відбувається ототожнення об'єкта регулювання з його предметом.

У теорії права зазначають, що суспільні відносини - досить складна й багатоелементна реальність, а норми права та правовідносини, що складаються на їхній основі, опосередковують не всі, а лише окремі види, фрагменти, ділянки, сфери цих відносин. Якщо постає питання про те, що ж конкретно може бути й фактично є об'єктом різнобічних правовідносин, то різниця між об'єктом права загалом і об'єктами конкретних правовідносин, що виникають у результаті його дій, полягає в ступені конкретизації [8, с. 277].

Фінансові правовідносини, котрі виникають навколо інвестицій як публічної діяльності держави, є настільки багатогранним явищем, що можуть бути конкретизованими за принципом означеної наявної в теорії права концепції. Відповідно, об'єкт фінансово-правових відносин в інвестиційній сфері може бути узагальненим. На якій же підставі можна здійснити конкретизацію й узагальнення суспільних відносин, які являть собою об'єкт інвестиційної діяльності у фінансовому праві?

У теорії правовідносин існує два підходи до розуміння об'єкта правовідносин: моністичний і дуалістичний. Згідно з першим розумінням, об'єктом правовідносин є поведінка зобов'язаної особи або те фактичне суспільне відношення, на котре діє правовідношення. Із позиції плюралістичної теорії розуміння об'єкта правовідносин, до нього належать власне матеріальні й нематеріальні блага, з приводу котрих ці відносини виникають: речі, продукти духовної творчості, особисті нематеріальні блага, дії або утримання від них, результати дій суб'єктів правовідносин. Нарешті, у результаті наукової інтеграції двох підходів до розуміння об'єкта правовідносин фактичну правомірну поведінку називають юридичним об'єктом правовідносин, а пов'язані з цією поведінкою блага - матеріальним об'єктом або навпаки [11, с. 45].

Із позиції моністичного підходу до розуміння об'єкта інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту можна визначити цей об'єкт як суспільні відносини за участі держави як публічно-правового інституту, урегульовані нормами фінансового права, що виникають у ході розподілу національного доходу, а саме: акумулювання, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів грошових засобів задля утворення необхідних суспільству фондів для подальшого вкладення коштів з метою досягнення економічного та соціального прогресу суспільства.

Це визначення об'єкта інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту сформульоване на основі розуміння під об'єктом правовідносин правомірної поведінки.

Водночас інтерпретація об'єкта інвестиційної діяльності, виходячи з наявного в теорії права бівалентного розуміння об'єкта правовідносин, як фактичної правомірної поведінки (юридичний об'єкт правовідносин) в одному значенні й матеріального блага, на яке ця поведінка спрямована (матеріальний об'єкт правовідносин), в іншому відкриває шлях до гранично широкого осягнення змісту об'єкта інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту й уже згаданої максимальної конкретизації відповідних суспільних відносин.

Вище було з'ясовано, що юридичним об'єктом інвестиційної діяльності держави як публічного інституту є відповідні суспільні відносини.

Якщо ж розглядати об'єкт інвестиційної діяльності як матеріальне явище (предмет), то вважаємо, що в загальному фінансово-правовому розумінні саме державні фінанси є об'єктом інвестиційної діяльності держави як публічно-правового інституту. У такий спосіб здійснюється узагальнення об'єкта фінансових правовідносин в інвестиційній сфері.

У фінансово-правовій науці під фінансами зазвичай розуміють особливу групу економічних відносин, які виникають у процесі утворення, поділу й використання певних фондів коштів, необхідних державі для виконання своїх завдань і функцій, а також як сукупність фондів коштів, мобілізованих державою для здійснення своїх завдань [2, с. 6]. Причому в інвестиційних відносинах ідеться про ті мобілізовані державою кошти, які спрямовуються саме на інвестиції.

Отже, у широкому матеріальному значенні об'єктами інвестиційної діяльності держави є державні фінанси, що обґрунтовано спрямовуються на державні інвестиції. Розпорядження фінансами в цьому випадку здійснюється державою на користь інвестицій. У процесі розподілу коштів суб'єктами владної діяльності приймається рішення щодо предметного спрямування певної частини коштів державного централізованого фонду коштів на певні галузі.

Як об'єкт фінансово-інвестиційних відносин за участі держави як публічного інституту фінанси є гранично широким поняттям, і як таке поняття об'єкт цих відносин потребує подальшої конкретизації й деталізації.

Інвестиційні відносини, що виникають у системі державних фінансів, класифікують на внутрішні та зовнішні. Прикладом внутрішніх фінансових відносин, які становлять об'єкт інвестиційної діяльності, є перерахування з бюджету до Пенсійного фонду на виплату пенсій військовослужбовцям та інвалідам з дитинства, хоча таке перерахування відбувається в порядку винятку. У зовнішніх фінансових відносинах виділяють купівлю державних цінних паперів, внески в цільові фонди, асигнування й виплати з бюджету і цільових фондів [10, с. 118].

Е. Соколова вказує на те, що розуміння фінансів має два аспекти: діалектичний і метафізичний. Згідно з діалектичним підходом, під фінансами розуміється сукупність економічних відносин, котрі виникають під час розподілу суспільного продукту й частини національного доходу в процесі створення, розподілу та використання різноманітних фондів грошових засобів; відповідно до метафізичного підходу, фінансами є власне сукупність фондів грошових засобів, що перебувають у статиці, а не в динаміці [13, с. 11]. Якщо в другому випадку розуміння фінансів як об'єкта інвестиційної діяльності держави йдеться лише про фонди коштів, то в першому мається на увазі фінанси як суспільні відносини.

Отже, на відміну від бюджетних відносин, що виникають та існують виключно навколо визначального фінансового плану країни - державного бюджету, норми фінансового права мають, як зазначалося, більш засадничий, базовий, загальний характер.

Подібно до означеного теоретико-правового поділу правовідносин на матеріальні і юридичні, фінансові відносини ділять на матеріальні й організаційні. Матеріальні фінансові відносини, згідно з таким групуванням, опосередковують рух коштів, а організаційні виникають у процесі організації грошової системи країни загалом і фінансової системи держави зокрема, системи фінансових установ держави та забезпечення їхньої діяльності [17, с. 61].

Матеріальні фінансово-інвестиційні відносини, отже, виражають спрямування коштів на інвестиції, а організаційні - стан фінансової системи країни загалом, її спроможність реалізувати інвестиції, вкладати в економіку та соціальну сферу, а також систему суб'єктів інвестиційної діяльності з погляду фінансово-правового законодавства.

Ще одна теорія подвійного об'єктного складу відносин, пов'язаних із інвестуванням, виходить із того, що, з одного боку, інвестиції є інвестиційними ресурсами, які відображають величину невикористаного для вживання доходу. До складу цих ресурсів входять грошові засоби й фінансові інструменти, матеріальні цінності, а також майнові, інтелектуальні права, що мають грошову оцінку. З іншого боку, інвестиції являють собою вкладення в об'єкти певної діяльності, які визначають приріст вартості капітального майна [7, с. 28]. Якщо в першому випадку йдеться про розуміння інвестицій у їхньому матеріальному сенсі, то в другому - їх розуміють як процес, діяльність.

Висновки. Якщо застосувати ці положення теорії інвестицій до фінансової діяльності держави у сфері інвестиційної діяльності, доходимо висновку, що об'єктний склад фінансово-інвестиційних відносин утворюють, по-перше, відносини з приводу інвестиційних ресурсів, які спрямовуються на фінансування тих чи інших сфер суспільного буття; по-друге, відносини з приводу безпосереднього вкладення фінансових ресурсів в об'єкти народної життєдіяльності з метою досягнення економічного ефекту.

Список використаних джерел

фінансовий держава інвестиційний

1. Ветютнев Ю.Ю. Государственно-правовые закономерности: введение в теорию / Ю.Ю. Ветютнев. - Волгоград: Элиста, 2006. - 189 с.

2. Востриков Г.Г. Финансовое право: [учебник] / Г.Г. Востриков. - М.: Юстицинформ, 2007. - 376 с.

3. Грачева Е.Ю. Финансовое право: [учебное пособие] / Е.Ю. Грачева, Э.Д. Соколова. - М.: Юриспруденция, 2000. - 304 с.

4. Евстигнеев Е.Н. Финансовое право: Краткий курс / Е.Н. Евстигнеев, Н.Г. Викторова. - СПб.: Питер, 2010. - 192 с.

5. Евстигнеев Е.Н. Финансовое право: [учебное пособие] / Е.Н. Евстигнеев, Н.Г. Викторова. - СПб.: Питер, 2011. - 272 с.

6. Эльмурзаева Р.А. Инвестиции: [курс лекций] / РА. Эльмурзаева. - Томск: ТГУ, 2010. - 201 с.

7. Игонина Л.Л. Инвестиции: [учебное пособие] / Л.Л. Игонина; под ред. проф. В.А. Слепова. - М.: Экономисть, 2005. - 478 с.

8. Кельман М.С. Загальна теорія держави і права: [підручник] / М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. - К.: Кондор, 2006. - 477 с.

9. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: [учебник] / В.С. Нерсесянц. - М.: Норма, 2012. - 560 с.

10. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): [навчальний посібник] / В.М. Опарін. - К.: КНЕУ, 2002. - 240 с.

11. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы / В.Н. Протасов. - М.: Новый Юрист, 1999. - 240 с.

12. Родионова М.А. Шпаргалка по финансовому праву: [учебное пособие] / М.А. Родионова. - М.: ТК Велби, 2004. - 40 с.

13. Соколова Э.Д. Правовое регулирование финансовой деятельности государства и муниципальных образований / Э.Д. Соколова. - М.: Юриспруденция, 2009. - 162 с.

14. Тосунян Г.А. Финансовое право: Конспекты лекций и схемы: [учебное пособие] / Г.А. Тосунян, А.Ю. Викулин. - М.: Дело, 2002. - 224 с.

15. Учебно-методический комплекс дисциплины: «Инвестиционное право»: направление подготовки юриспруденция квалификация «магистр» / разраб. Н.А. Синева [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://news2.ssla.ru/documents/ oop/high/030900.68/03090068-34.pdf.

16. Финансовое право: [учебник] / отв. ред. проф. С.В. Запольский. - М.: Волтерс Клувер, 2011. - 792 с.

17. Худяков А.И. Финансовое право Республики Казахстан. Общая часть / А.И. Худяков. - Алматы: Норма-К, 2002. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru