Юридична особа як суб’єкт корупційного злочину

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Юридична особа як суб'єкт корупційного злочину

Кимлик Наталія Володимирівна - кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права, процесу та криміналістики Національного університету ДПС України

У статті досліджується можливість юридичної особи бути суб'єктом корупційного злочину. Висвітлено головні особливості притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності. Пропонується внесення змін і доповнень до чинного законодавства.

Ключові слова: корупція, корупційний злочин, корупційна злочинність, юридична особа, суб'єкт корупційного злочину.

В останні роки української незалежності право насичене питаннями, які створюють чимало дискусій. Одним із таких є визнання юридичної особи суб'єктом корупційного злочину. Це питання являється досить актуальним у зв'язку із його суперечливим висвітленням у науковій літературі.

Сьогодні не є таємницею, що стратегічним напрямком криміналізації України є економічна сфера. Як зазначають провідні вчені, корупційна злочинність досягла такого якісного рівня, що вона стала визначати характер і напрямки реалізації реформ не тільки у сфері економіки, а й у системі державного будівництва і правоохоронної діяльності [1, с. 3].

Якщо брати загалом, то можна стверджувати, що корупційна злочинність для України на сучасному етапі її розвитку є небезпечною та досить актуальною і заслуговує на більш прискіпливу увагу з боку українських науковців.

За останні роки активізувалася робота над розробкою теоретичних досліджень з проблем розслідування злочинів, пов'язаних з корупцією. Дослідженням різних видів корупційної діяльності займалися українські та російські науковці, зокрема такі, як: Л.В. Багрій-Шахматов, Л.Д. Гаухман, В.Е. Еминова, В.К. Колпаков, М.І. Мельник, Є.В. Невмержицький, А.І. Редька, Г.Ф. Хохряков та багато інших.

Отже, можна сміливо стверджувати, що сьогодні одним із найбільш поширених суспільно небезпечних явищ в Україні й світі визнано корупцію, небезпечним проявом якої є корупційні злочини. Попри розгалужену систему антикорупційного законодавства, посилену увагу та суспільства, позитивні зміни відбуваються занадто повільно.

Негативний вплив корупції на суспільне життя держави потребує детального вивчення та дослідження. Дуже багато причин розвитку корупції безпосередньо пов`язані з труднощами становлення незалежної держави України, як члена міжнародного і європейського рівня [2, с. 2].

Фахівці розглядають корупцію за своєю сутністю в економічному, політичному і соціальному вимірі. Корупція виступає як складне соціальне явище, яке зародилося у глибокій старовині і продовжує існувати практично в усіх країнах світу, і змінюється разом із розвитком суспільства. При цьому її сутність залишається незмінною, змінюються лише види корупційних діянь та форми їх прояву. Зміни у структурі корупції та формі корупційних проявів у свою чергу детермінують відповідні зміни у суспільстві [6, с. 38].

Вплив корупції на економіку України особливо небезпечний, оскільки знижує рівень ефективності економічної політики держави.

На думку А.І. Мізерія, корупція - «це соціальне явище, що полягає в розпаді суспільства й держави, коли державні (муніципальні) службовці, а також особи, уповноважені на виконання як державних, так й інших управлінських функцій, у тому числі й у комерційному секторі, використовують своє службове положення, статус і авторитет займаної посади всупереч інтересам служби або інших осіб і встановленим нормам права і моралі, у корисливих цілях для особистого збагачення або в групових інтересах» [7, с. 94].

Основною особливістю цього визначення є те, що зміни, які відбулися за останні роки примусили автора включити у перелік суб'єктів корупційних проявів представників приватного сектору.

Однак, попри розвинену антикорупційну нормативно-правову базу, поняття «корупційна злочинність» відображається в ній лише опосередковано, її можна визначити лише шляхом аналізу ознак, які притаманні діянням, що містять у собі склад корупційного злочину, який нормативного визначення на законодавчому рівні також немає. Цей термін використовується у різних міжнародних документах, не даючи йому жодного визначення. Для прикладу, поняття «корупційний злочин» вжитий у Конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію, прийнятій 4 листопада 1998 року. А кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією від 27 січня 1999 року передбачає встановлення у національному законодавстві країн, що приєдналися до неї, кримінальної відповідальності за такі види корупційних діянь: 1) хабарництво (учинене як державними посадовими особами, так і в приватному секторі); 2) зловживання впливом; 3) відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов'язаних із корупцією; 4) фінансові злочини [4].

Відповідно до положень Глави ПІ Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 року корупційними злочинами визнають: 1) підкуп національних державних посадових осіб; 2) підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; 3) розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою; 4) зловживання впливом; 5) зловживання службовим становищем; 6) незаконне збагачення; 7) підкуп у приватному секторі;

розкрадання майна в приватному секторі;

відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом [3].

Отже, корупційні злочини є загальновизнаними у міжнародному праві, що дає підставу для виокремлення такого виду злочинності, як корупційна.

Вітчизняне законодавство вживає такі терміни, як «корупція», «корупційні діяння», «правопорушення, пов'язані з корупцією» (закони України «Про запобігання та протидії корупції» (ст. 1), «Про державну службу» (ст. 22), «Про прокуратуру» (ст. 50-1) та інші). Із законодавчого визначення понять «корупція» та «корупційні діяння» та інших положень Закону України «Про запобігання та протидії корупції» випливає, що корупційні діяння та інші правопорушення, пов'язані з корупцією, можуть бути злочинними [9]. Це також було визнано Концепцією боротьби з корупцією в Україні на 1998-2005 роки, в якій сказано, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю корупційних діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових, дисциплінарних), а також порушень етики поведінки посадових осіб, пов'язаних із вчиненням цих діянь [11].

У законах України «Про державну службу», «Про прокуратуру» міститься формулювання («умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища»), яке за своїм змістом є дуже близьким до поняття «корупційні злочини». Слід звернути увагу, що у цих законах йдеться не про посадові чи якісь інші злочини, на які у КК України міститься пряма вказівка, а саме про умисні злочини, вчинені з використанням свого посадового становища, які носять корупційний характер.

Українська правотворчість, що стосується кримінальної відповідальності юридичних осіб, має певну історію за відсутності практичної реалізації. З прийняттям 11 червня 2009 року нині нечинного Закону України «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» в українській державі надано позитивну відповідь на питання: чи може юридична особа бути суб'єктом злочину. Адже фактично відповідальність, згідно зі ст. 2 згаданого Закону, передбачалася виключно за вчинення злочинів, передбачених ст. 209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», частиною першою або другою статей 235-4 «Комерційний підкуп», 235-5 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», статтями 364 «Зловживання владою або службовим становищем», 365 «Перевищення влади або службових повноважень», 368 «Одержання хабара», 369 «Пропозиція або давання хабара» і 376 «Втручання в діяльність судових органів» Кримінального кодексу України та інші злочини [5]. Закон також передбачав, що підставою для притягнення юридичної особи до відповідальності є вчинення від її імені та в її інтересах керівником такої юридичної особи, її засновником, учасником чи іншою уповноваженою особою самостійно або у співучасті одного з вищезгаданих злочинів. Однак, вищевказаний закон втратив чинність 5 січня 2011 року на підставі Закону України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України щодо запобігання та протидії корупції» від 21 грудня 2010 року.

23 червня 2013 року Верховною радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб», який набирає чинності з 1 вересня 2014 року. Вказаним законом передбачено внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексу України, Законів України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про засади запобігання і протидії корупції» щодо застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

Вивчивши вказаний Закон, слід зазначити, що законодавець уникає формулювання «кримінальна відповідальність» юридичних осіб, використовуючи термін «заходи кримінально-правового характеру» [10].

Звертаємо також увагу на те, що вітчизняне законодавство не використовує та не вживає такого терміну, як «корупційний злочин», що, на нашу думку, негативно впливає на розмежування корупційних діянь та розслідування правоохоронними органами злочинів пов'язаних із корупцією. Для полегшення роботи з корупційними діяннями ми вважаємо за доцільне прийняття та затвердження на національному рівні такого поняття, як корупційна злочинність.

Однією з проблем, на нашу думку, є те, що для України інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб є абсолютно новим. Ані в кримінальному праві Російської імперії, ані тим більше у кримінальному праві УРСР і СРСР така відповідальність не передбачалась. Вперше на доктринальному рівні питання кримінальної відповідальності юридичних осіб постало після визнання на Нюрнберзькому процесі злочинними таких нацистських організацій як НСДАП, СС, СД, гестапо тощо [8, с. 943-1108].

У той час деякі вчені, аналізуючи природу таких випадків, як визнання організацій злочинними та винними у вчиненні злочинів проти миру і людяності, зазначали, що санкції, які застосовуються до юридичних осіб, слід називати заходами безпеки, а не кримінальною відповідальністю юридичних осіб [13, с. 36-37].

Сьогодні в сучасних умовах постало питання можливості настання кримінальної відповідальності відносно юридичної особи за злочини, вчинені її керівниками або засновниками в інтересах даної юридичної особи. Дуже багато дослідників вказують на необхідність уведення такого інституту в кримінальне законодавство України. Так, наприклад, А. В. Савченко зазначає, що значна частина злочинів проти українського народу (голодомор, репресії 30-х рр. минулого століття) була вчинена саме юридичними особами. Дані злочини були вчинені в основному юридичними особами публічного права, зокрема, органами НКВС [12, с. 524-530].

Однак, слід зазначити, що сформована у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» підстава накладення такої відповідальності - вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 209, 306, частиною першою і другою статті 368-3, частиною першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2 КК України або від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 258-258-5 КК України, значною мірою схожа зі ст. 207 Примірного КК США, яка передбачає кримінальну відповідальність юридичної особи у випадку, якщо: передбачений злочин визначається не кодексом, а спеціальним статутом; злочин було вчинено шляхом невиконання покладеного на корпорацію спеціального обов'язку або дозволу, було вчинено згідно наказу, виконано або допущено радою директорів або агентом-керуючим високого рангу [12, с. 524].

Крім цього, маємо зазначити, що навіть прийнятий в Україні Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» не включає також юридичних осіб до суб'єктів кримінальної відповідальності за вчинення корупційного злочину, що також являється прогалиною в чинному законодавстві.

Дискусійними є положення стаття 96-4 КК України, що наберуть чинності з 1 вересня 2014 року, згідно з якою заходи кримінально-правового характеру можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій.

Але статистика свідчить про поширеність корупційних злочинів в органах державної влади та місцевого самоврядування, а також серед юридичних осіб публічного права. Адже вони створюються в галузях господарства загальнодержавного чи місцевого значення та зазвичай мають монопольне становище на ринку. Не зрозуміло, чому коло юридичних осіб, на яких поширюється цей Закон, є звуженим.

Таким чином принцип рівності прав та інтересів використовується в переважній більшості галузей українського законодавства, а в даному випадку ігнорується. Однією із проблем є те, що у визначенні підстави накладення відповідальності на юридичну особу згадується така дефініція як вчинення «від її імені та в її інтересах».

Перше, що дивує, яким саме чином можна вчинити злочин від імені певного суб'єкта права - неважливо, природного чи штучно створеного. Адже, як правило, підприємства, установи чи організації не дають уповноваженим особам довіреність на вчинення злочину. Тому важко довести, що винна фізична особа діяла саме «від імені» юридичної особи.

У цьому контексті проблематично довести той факт, що керівник, засновник, учасник чи інша уповноважена особа діяли в інтересах чи від імені юридичної особи. Не всі протиправні дії, які можна кваліфікувати за статтями КК України, прямо вказують на інтерес юридичної особи. У цьому разі можлива підміна інтересів фізичної та юридичної особи, що негативно відіб'ється на кваліфікації діяння, обвинуваченні та вирішенні кримінальної справи. Довести умисне вчинення фізичною особою злочину в інтересах юридичної особи дуже складно. юридичний особа корупційний злочин

З іншого боку, при значному рівні корумпованості органів кримінальної юстиції така дефініція може бути використана для тиску на юридичних осіб, навіть якщо злочином, учиненим їхньою службовою особою, було завдано шкоди самій юридичній особі. Те саме фактично стосується такої ознаки відповідальності, як вчинення злочину «в інтересах» юридичної особи. Інтереси юридичної особи закономірно випливають з мети її діяльності, що визначається установчими документами юридичної особи, відповідно до законодавства України. Навряд чи можна побачити установчі документи юридичних осіб, у яких би зазначалось, що метою даного підприємства, установи чи організації є вчинення злочину.

Саме тому, враховуючи крайній формалізм українського правосуддя, довести факт вчинення злочину в інтересах юридичної особи (навіть якщо вона отримала від вчинення цього злочину матеріальну вигоду або інші переваги) видається досить важко.

Слід зазначити, що це тільки ті прогалини, що є очевидними навіть для теоретиків, які вивчають процесуальний закон. Проблеми, що виникнуть на практиці, можуть бути значно складнішими та багатограннішими.

Ураховуючи вищенаведене, на нашу думку, доцільно було б визначити підставу відповідальності юридичних осіб як «вчинення керівником, засновником, іншою особою, уповноваженою діяти від імені юридичної особи, злочину, якщо в результаті вчинення цього злочину юридичною особою було отримано матеріальну чи іншу вигоду, покращено її становище на ринку або отримано інші незаконні пільги чи переваги». Крім цього, внести до переліку суб'єктів злочину в КК України, юридичну особу як суб'єкта корупційного злочину. Також більш ретельно регламентувати порядок притягнення до відповідальності та провадження у справах стосовно юридичних осіб.

Література

Кальман О. Г. Економічна злочинність в Україні: стан, тенденції, протидія / - О. Г. Кальман // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені - Е. О. Дідоренка. - 2010. - № 5. - С. 3-10.

Кимлик Н.В. особливості розслідування злочинів, пов'язаних із корупцією:

автореф. дис канд. юрид. наук: 12.00.09

/ Н.В. Кимлик, Національний університет державної податкової служби України. - Ірпінь., 2013. - 18 с.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції: від 31 жовт. 2003 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=995_c16.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (ETS 173) : від 27 січ. 1999 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi?nreg=994_101.

Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/ 2341-14.

Мельник М.І. Кримінологічні та кримінально-правові проблеми протидії корупції: дис. доктора юрид. наук: 12.00.08 / Мельник Микола Іванович. - Київ, 2002. - 424 с.

Мизерий А.И. Коррупция, власть, бизнес // Право. Бизнес. Население: Материалы Всероссийск. науч. - практ. конф.: В 3 ч. - Н. -Новгород, 2000. - Ч. I: Бизнес инаселе- ние: правовые аспекты. - С. 94-95.

Нюрнбергский процесс : [сборник материалов] / Под ред. И. П. Никитченко.-- [изд. 2-е, исправ. и доп.]. - [в 2 т.]. -М. : ГосЮ- рИздат, 1954. -Т. 2. -1153 с.

Про засади запобігання і протидії корупції: Закон України від 07 квітня 2011 року № 3206-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 40. - Ст. 404.

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб: Закон України від 23 травня 2013 року № 314- VII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/314-18.

Про Концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки: Указ Президента України від 24 квітня 1998 року № 367/98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/367/98.

Савченко А. В. Кримінальне законодавство України та федеральне кримінальне законодавство Сполучених Штатів Америки : комплексне порівняльно-правове дослідження : [монографія] / А. В. Савченко. -К. : КНТ, 2007. - 596 с.

Трайнин А. Н. Защита мира и борьба с преступлениями против человечества / Арон Наумович Трайнин. - М. : ИГП АН СССР, 1956. - 312 с.