Концепція правової держави через призму свободи індивіда у творчості І. Канта

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тернопільський національний економічний університет

Юридичний факультет

Кафедра теорії та історії держави і права

Концепція правової держави через призму свободи індивіда у творчості І. Канта

кандидат юридичних наук, доцент

Подковенко Т.О.

Анотація

Стаття присвячена дослідженню філософсько-правових поглядів І.Канта щодо правових засад свободи індивіда. Визначено, що свобода особистості розглядалася мислителем як фундамент правового становища людини і громадянина в державі. Призначення держави мислитель вбачав у максимальній гарантованості свободи особистості і сприянні досягненню стану загальної свободи як мети існування людського суспільства.

Ключові слова: право, правова держава, свобода, категоричний імператив, громадянське суспільство.

Аннотация

Статья посвящена исследованию философско-правовых взглядов И. Канта относительно правовых основ свободы индивида. Определено, что свобода личности рассматривается мыслителем как фундамент правового положения человека и гражданина в государстве. Назначение государства мыслитель усматривал в максимальной гарантированности свободы личности и содействии достижению состояния всеобщей свободы как цели существования человеческого общества.

Ключевые слова: право, правовое государство, свобода, категорический императив, гражданское общество.

Annotation

The article is devoted by investigational philosophical and legal looks of І. Kant in relation to legal principles of freedom of individual. Determined that individual freedom is examined by a thinker as foundation of legal position of person and citizen in the state. Function of the state a thinker saw in the maximal assuredness of individual freedom and assistance to the achievement of the state of general freedom as an aim of existence of human society.

Key words: law, rule of law, freedom, categorical imperative, civil society.

Постановка проблеми. Ідея правової держави на сьогоднішній день є фундаментальною основою державотворчої практики кожної демократичної держави світу. Ця ідея стоїть у фокусі сучасного юридичного мислення. Проте її розвиток був досить суперечливим та тривалим протягом всієї історії людства. Незважаючи на те, що вже мислителі античних часів наголошували на необхідності панування справедливих законів та забезпеченні свободи особистості, вперше ідея правової держави в цілісну наукову теорію переросла лише у ХVІІІ ст. під впливом ліберальних гасел буржуазних революцій та гуманістичної ідеології Просвітництва. На той час склалися умови, які вимагали істотної перебудови державного ладу в бік обмеження сваволі держави та розширення автономності людської особистості. Це знайшло свій вияв у формулюванні та обґрунтуванні ідеї правової держави як основи та гаранта свободи людини. Справжнім творцем вчення про правову державу вважають видатного німецького філософа Іммануїла Канта, який у своїх працях не лише обґрунтував її основні ознаки та принципи, а продемонстрував історично-правову та суспільно-політичну зумовленість феномену правової держави, її глибинний зв'язок з процесом розвитку суспільства і досягнення людством ідеалу свого розвитку [1]. У вченні І.Канта найбільш послідовно проводиться і обґрунтовується положення про взаємозв'язок правового стану держави та автономії особи, розкривається поняття свободи особистості, її гідності, визначаються межі правомірного обмеження свободи індивідів у державі. Саме тому з'ясування змісту поняття “правова держава” у його сучасному значенні не можливе без аналізу тих політико-правових поглядів минулих століть, завдяки яким зазначене поняття увійшло в науковий обіг.

Правова держава як філософсько-правова теорія і відповідна практика організації конструктивної політичної влади та забезпечення прав і свобод людини, є одним з найбільш істотних досягнень сучасної цивілізації. Офіційне проголошення правової держави на конституційному рівні в ряді сучасних країн, у тому числі і в Україні, дозволяє розглядати правову державу не тільки в якості теорії, але і як категорію, наповнену реальним юридичним змістом. Ідея правової держави з моменту її виникнення суттєво збагатилася завдяки розвитку ліберальних політико-правових вчень, що значно розширило її зміст. Сьогодні правова держава є базовим поняттям конституціоналізму, яке визначає зміст та характер сучасних державотворчих процесів. Тому слід з'ясувати той зміст даного поняття, який закладався його основоположниками, що дозволить глибше осягнути його сутність та основні засади. правовий кант громадянин свобода

Стан дослідження. Погляди І.Канта, в тому числі і щодо проблем права та свободи людини, філософських основ суспільного життя аналізувалася у творчості різних філософів та мислителів, зокрема Г.Гегеля, Г.Гейне, Б.Кістяківського, Е.Фромма, Ю.Габермаса, Ф.Шеллінга, А.Шопенгауера та ін. Соціально-політичні та правові погляди І.Канта досліджували такі автори, як С.Алексєєв, В.Асмус, Ю.Баскін, П. Галанза, С.Головатий, Р.Гринюк, Л.Мамут, К. Неволін, В.Нерсесянц, П.Новгородцев, А.Піонтковський, Н.Полякова та інші. Незважаючи на досить широкий інтерес до інтелектуальної спадщини І.Канта, його державно-правові погляди і на сьогодні залишаються надзвичайно актуальними та далекоглядними.

Актуальність звернення до творчості І. Канта полягає також і у тому, що у своєму вченні мислитель політико-правові проблеми розкриває через природу і сутність свободи особистості, спираючись на моральні основи людського існування та правові засади побудови ідеального суспільства. На сьогодні ці ідеї охоплюються принципами верховенства права, гуманізму, антропоцентризму, безумовної цінності людського життя та особистісної свободи. Саме тому метою даної статті є дослідження філософсько-правових поглядів І.Канта щодо правового державного ладу, а також його взаємозв'язку з загальним процесом суспільного розвитку та свободою особистості.

Виклад основного матеріалу. Іммануїл Кант вважається родоначальником німецької класичної філософії, ідеологом буржуазного прошарку суспільства та німецького лібералізму. Він належав до просвітителів, які вірили в прогрес людства як у скеровану розумом прямолінійну еволюцію [2, с.92]. Свою державно-правову концепцію він виклав у працях “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “До вічного миру. Філософський проект”, “Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані”, “Метафізичні засади вчення про право”, “Антропологія” та інших. У своїх працях мислитель розвиває гуманістичний потенціал теорій природного права, вивищуючи на якісно новий рівень людини як вільну особистість.

Слід зазначити, що окремі вчені (К. Штерн, Г. Крюгер та ін.) наголошують на тому, що І. Канта не можна вважати основоположником ідеї правової держави, оскільки він навіть не застосовував такого поняття у своїх творах. Формальне введення поняття правової держави у державно-правовий лексикон належить Р. Молю та К. Велькеру. Справді, з суто історичної точки зору, як доводять роботи істориків правової думки, вперше поняття “правова держава” було вжито у 1813р. К. Т. Велькером, після чого, - у 1829р., - Р.Моль ввів його у загальний політичний та науковий обіг. Саме до цих вчених досить часто звертаються при зверненні до джерел формування та розвитку концепції правової держави. Разом з тим значна частина визнаних фахівців у галузі історії та теорії держави і права (І.Ізензеє, П. Кірхоф, Е.Бекенферде, К. Полак, Р. Мейстер) вважають, що вперше чітке обґрунтування ідеї правової держави було дано не К. Велькером чи Р.Молем, а саме І. Кантом. Так, російський правник А. Соколов стверджує, що “пальма першості у введенні в науку про державу поняття правової держави належить І. Канту” [3, с.7]. Більше того, німецький вчений Е. Бекенферде зауважує, що головним завданням, яке реалізував І. Кант, стало те, що німецький мислитель не просто побудував загальну конструкцію, яка пізніше була визначена поняттям “правова держава” та “класична теорія правової держави”, а й продемонстрував необхідність формування властивої для правової держави системи відносин як обов'язкового етапу у розвиткові держави і суспільства [4, с.79]. Основою таких відносин повинна бути мораль в якості вищого категоричного імперативу співіснування індивідів. Звернення мислителя до моральних основ існування людського суспільства невипадкове. Саме у моральних чеснотах І.Кант вбачає необхідний чинник не тільки становлення, а й життєздатності громадянського суспільства.

При цьому необхідно відзначити, що у своїй праці “Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані” І. Кант абсолютно чітко формулює мету історичного суспільного розвитку. Зокрема, він переконаний, що найбільша проблема для людського роду, вирішити яку його змушує природа, - “досягнення загального правового громадянського суспільства. Тільки в суспільстві, і саме в такому, в якому членам його надається найбільша свобода, а відповідно, існує повний антагонізм і тим не менш найбільш відповідне визначення та забезпечення свободи заради сумісності її зі свободою інших, - тільки у такому суспільстві може бути досягнута вища мета природи: розвиток всіх її задатків, закладених в людстві” [5].

Виходячи з такого визначення мети людського розвитку, мислитель значну увагу приділив питанню співвідношення правової держави та громадянського суспільства. На думку І. Канта “правове громадянське суспільство” не може існувати без “правового державного устрою”. Саме цими поняттями він оперує у своїх працях, що підкреслює особливу віру мислителя у цінність права для людства.

Правове суспільство, як зазначав І. Кант, можливе лише за двох умов - визнанні повної індивідуальної свободи та наявності зовнішнього примусу у вигляді закону, який є обов'язковим для всіх без винятку членів спільноти і який змушує окремих індивідів застосовувати власну свободу лише з метою самовдосконалення та на благо всієї спільноти. Інакше кажучи, для правового суспільства властиві дві, на перший погляд, прямо протилежні ознаки: у ньому поєднується індивідуальна свобода та зовнішній примус [6, с.184]. Проте саме таку внутрішню суперечність І. Кант визначає як основу справедливого громадянського устрою. Людина у реалізації свободи завжди стоїть перед вибором. І цей вибір має бути усвідомленим та керованим розумом, тією внутрішньою сутністю людини, яка і робить людину людиною. В іншому випадку у дію вступає закон, що захищає і гарантує свободу індивіда.

За твердженням Р.Гринюка, німецький мислитель, розуміючи проблематику методології аналізу суспільно-державного розвитку, чітко формулює положення про взаємозалежність розвитку суспільства (як спільноти вільних індивідів) та держави. При цьому вдосконалення суспільства, яке тлумачиться І. Кантом як підвищення рівня свободи окремих індивідів, обов'язково поєднується із вдосконаленням державної організації. Дійсно, усвідомлення індивідом своєї власної свободи завжди супроводжується процесом усвідомлення такої ж свободи інших індивідів. У результаті цього разом з підвищенням індивідуальної свободи більш чітко усвідомлюється закон, в основі якого лежить імперативна та незаперечна норма про неможливість жертвувати свободою інших (або обмежувати права і свободи інших громадян) заради забезпечення власної свободи [3, с.8].

Слід зазначити, що основним регулятором суспільних відносин в умовах правового громадянського суспільства за І. Кантом повинен бути вищий моральний закон. Закон цей апріорний та безумовний, вимагає безумовного дотримання його велінь усіма без винятку членами людської спільноти. І. Кант називає його “категоричним імперативом”, який передбачає визнання людини абсолютною цінністю. Він проголошує: роби так, щоб ти відносився до людства й у своїй особі, і в особі будь-кого іншого як до мети і ніколи тільки як до засобу [7, 238]. Стати моральною особистістю людина здатна лише за умови усвідомлення своєї відповідальності перед іншими, перед суспільством в цілому. Виходячи із сформульованого мислителем положення морального закону, можна стверджувати, що І. Кант був яскравим прихильником природно-правової концепції права з її визнанням за людиною права на природну свободу та рівність.

Підтверджуючи через себе цінність іншої людини, індивід стає господарем самого себе і дійсно отримує свободу, не потребуючи ніякої зовнішньої опіки при здійснені будь-якого вільного вибору. В тому ж випадку, коли автономія волі особи стає абсолютною, майже тотожною Гоббсовому “егоїзму”, такою, за якою свобода не реалізує категоричного імперативу, дуже часто, стверджує І. Кант, вона може перерости в сваволю [6, с.182]. Тому існує необхідність у зовнішньому інституті, що, з одного боку, може накласти обмеження на сваволю, а з іншого, збільшити простір та гарантії свободи для особи через її ціннісні орієнтації на інших людей. І таким інститутом, на думку І. Канта, є право, яке перш за все повинно втілювати у себе моральні приписи, що є істинними критеріями для людського законодавства і одночасно виступають основою правового закону.

Ідею категоричного імперативу як основи та своєрідного гаранта людської свободи мислитель переносить також на державно-правову дійсність. Головним охоронцем дотримання вимог категоричного імперативу має бути держава, адже лише вона наділена правом застосовувати легітимний примус через право. Правова держава як специфічна форма організації публічної влади, яка, визнаючи та забезпечуючи верховенство права, не дозволяє громадянському суспільству стати хаотичною свавільною масою, яка перетворює загальний закон на суб'єктивне веління. Тобто розвиток громадянського суспільства обов'язково спричиняє рух у напрямі правової держави, а намагання посилити основи правової державності завжди починатимуться зі зміцнення основ громадянського суспільства [3, с.9].

Зміцнення моральних засад громадянського стану не можливе без існування об'єктивного по відношенню до людини права, яке, за І. Кантом, є обмеженням свободи кожного, умовою узгодження її зі свободою всіх інших.

Право визначається як сукупність умов, за яких сваволя однієї особи сумісна із сваволею іншої. До такий умов належати: наявність правових законів, гарантований статус власності й особистих прав індивіда, рівність членів суспільства перед законом, справедливе правосуддя [7, с.239]. Цікавим є авторське трактування сваволі, тобто вільної волі індивіда, розумної свободи, що сприймає свободу іншої особи та свідомо самообмежується. Обов'язок створити ці умови лежить на державі, виконання якого підвищує її авторитет в очах народу та надає їй правового характеру.

Право, на думку І. Канта, повинно створюватися на основі трьох фундаментальних принципів: 1) свободи кожного члена спільноти як людини; 2) рівності кожного з іншими як підданого; 3) самостійності кожного як громадянина. Ці принципи, що лежать в основі громадянського стану, який, у свою чергу має перспективу розвинутися до правового громадянського стану та правової держави, є не позитивними настановами держави, а природними принципами розуму, що дозволяють утворитися будь-якій людській життєздатній спільноті [3, с.10].

Говорячи про свободу індивіда у правовій державі, І. Кант жодним чином не ототожнює її з індивідуальним свавіллям, оскільки межею свободи кожного індивіда виступає невід'ємна та виправдана природним правом свобода інших індивідів. Тобто в основі будь-яких обмежень свободи індивідів, які встановлює правова держава, лежить не її власна примха або нав'язана будь-яким зовнішній авторитетом (навіть божественним) воля, а виключно свобода інших членів спільноти, яка виступає єдиним правомірним обмеженням свободи кожного конкретного індивіда. При цьому мислитель наголошує, що органічне узгодження окремих свобод (тобто свободи індивідів, громадян, підданих) у правовій державі може здійснюватися лише відповідно до закону.

Важливим принципом, завдяки якому уможливлюється розвиток правової держави і утверджується індивідуальна свобода, є принцип рівності. Його зміст І. Кант фіксує такою формулою: “Кожен, хто знаходиться під законом, має підпорядковуватися праву нарівні зі всіма іншими” [8, с. 536]. При цьому рівність у правовій державі не виключає те, що індивіди залишаються безумовно різними. Різним є їхній матеріальний стан, їхні фізичні та інтелектуальні здібності, інтереси та потреби тощо. У цьому значенні ми завжди стикаємося у правовій державі з різноманітними формами залежності між людьми. Але при всій можливій майновій нерівності, при різниці у соціальному стані правова держава чітко гарантує одне: рівність прав, яка, у свою чергу, має зворотною стороною рівність можливостей. Ось що каже з цього приводу німецький мислитель: “Кожен член суспільства повинен мати можливість досягнути у ньому кожного ступеня того чи іншого стану, який він здатен досягти завдяки своїм талантам, старанності та вдачі, а всі інші члени спільноти не повинні перешкоджати йому своїми спадковими прерогативами” [6, с.190].

І. Кант встановлює абсолютну заборону для держави на будь-які порушення вимоги рівності прав. Людина, котра живе у правовому суспільстві і є підданою правової держави, не може бути позбавлена рівності права, інакше як у випадку вчинення злочину. Всі випадки правообмеження мають регламентуватися законом і єдиною легітимною підставою обмеження правоздатності є вчинення індивідом протиправного вчинку чи злочину.

В контексті вчення І. Канта про правову державу актуально звучить ідея громадянського устрою республіканського. Це є “устрій найбільшої людської свободи за законами, які значать, що свобода кожного може співіснувати зі свободою всіх інших. Устрій, що встановлений, по-перше, за принципами свободи членів суспільства (як людей), по-друге, за основоположеннями залежності всіх від єдиного спільного законодавства (як підданих), і, по-третє, за законом рівності підданих (як громадян держави), є республіканський устрій - єдиний устрій, який походить з ідеї початкової угоди, на якій має бути засновано все правове законодавство народу” [9, с.341 - 342]. Мислителем фактично по-сучасному визначені основоположні засади громадянського суспільства як основи правової держави.

Висновки

Таким чином, Іммануїл Кант як основоположник ідеї правової держави зробив значний прорив вперед не тільки у політико-правовій думці свого часу, змінивши традиційне ставлення до основних державно-правових інститутів, але і визначив той критерій свободи особистості, що є визначальним та необхідним у сучасній державотворчій практиці. В його поглядах простежується повернення до проблеми людини у суспільстві та державі. Він вперше наголосив на взаємозалежності та взаємовизначеності правової держави та громадянського суспільства, як інституцій, що забезпечують реалізацію свободи індивіда. Забезпечення свободи індивіда, за І. Кантом, стає основним завданням держави, яка в жодному випадку не може на неї посягати чи якимось чином обмежувати. Врешті, у своєму баченні правової держави І. Канту вдалося серйозно змінити акценти у тогочасному вченні про державу, оскільки держава перетворилася із самодостатньої цілі, яка поглинає свободу особистості, на засіб, за допомогою якого людина може якнайширше розкрити свої здібності та таланти, реалізувати бажання у розумних межах і стати повноцінною особистістю.

Ліберальні традиції вчення І.Канта про права та свободи людини і громадянина, ідеї видатного мислителя про правову державу та правовий закон продовжують відігравати важливу роль у сучасній філософії права та у практиці державно-правової організації суспільства. У конституціях більшості сучасних держав знайшли своє відображення такі основоположні принципи правової держави, як верховенство права, невідчужуваність природних прав і свобод людини, поділ влади, взаємовідповідальність особи і держави. Особливого значення набувають такі цінності для держави, що обрала демократичний шлях розвитку. У правовій державі принципово змінюється характер взаємовідносин між суспільством і державою, між особистістю та державою. У правовій державі дійсною стає свобода людини. Свобода людини як розумної істоти є свобода розуму. А свобода розуму для І.Канта є свободою морального закону, того категоричного імперативу, що уможливлює якісно вищий етап розвитку суспільства в якості правової держави. І.Канту вдалось обґрунтувати постулат про самоцінність особистості і в той же час сформулювати постулат, що людина стає моральною особистістю, якщо піднялася до розуміння своєї відповідальності перед людством в цілому. Саме у цьому аспекті звучить ідея взаємозалежності громадянського суспільства, як суспільства вільних і рівноправних громадян та правової держави, у якій дійсною стає розумна свобода індивіда. Свобода особистості як ціннісна категорія виступає вищою обмежувальною умовою свободи дій членів суспільства і державної влади, що заснована на ідеї автономії волі, гідності особистості, на визнанні особистості як вищої цінності для всього людства.

Список використаних джерел

1. Гринюк Р.Ф. Теоретична модель правової держави і проблеми її реалізації в сучасних умовах: автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.12 / Гринюк Р.Ф.; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2007. - 39 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/243887.html

2. Історія вчень про державу та право: Навч. посібник для дистанц. навчання / За ред. Г. Л.Трофанчука. - К.: Ун-т “Україна”, 2004. - с. 92 - 94.

3. Гринюк Р. Поняття “правового державного ладу” та “правового громадянського суспільства” І. Канта у контексті розвитку теорії правової держави / Р.Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - №4. - С. 5 - 15.

4. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація. - К.: Концерн «Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - 388 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.student-lib.net/index.php?page=0-2-44

5. Кант І. Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані / І.Кант // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nsu.ru/filf/rpha/lib/kant-idea.htm

6. Єрмоленко А. Категоричний імператив як раціональна підстава права, влади та держави у політичній доктрині І. Канта / А.Єрмоленко // Філософська думка. - 2008. - №6. - С. 178 - 194.

7. Демиденко Г.Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / Г.Г.Демиденко. - Харків: Консум, 2004. - 432 с.

8. Кант И. О поговорке «Может быть, это и верно в теории, но не годится для практики» // Основы метафизики нравственности. - М., 1999. - С. 536.

9. Класики політичної думки : від Платона до Макса Вебера: Пер. з нім. / За ред. Є.Причепія. - К.: Тандем, 2002. - 584 с.

Размещено на Allbest.ru