Правовий механізм податкового адміністрування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий механізм податкового адміністрування в Україні

Проблемам правового регулювання податкового адміністрування присвячено роботи різних авторів, зокрема: Л.Я. Абрамчика [1], А.Г. Іванова [5], Т.Н. Клементьєвої [6], А.З. Дадашева [3], Т.Л. Томнюк [10], Некрасової Т.В. [8] та ін. авторів. Проте у зв'язку з реформуванням податкового законодавства і прийняттям Податкового кодексу України вагома частина проблем правового регулювання податкового адміністрування потребує подальшого дослідження.

Метою даної статті є аналіз проблем правового регулювання відносин у сфері податкового адміністрування в Україні.

Податкове адміністрування та податкова політика держави - взаємопов'язані фактори стану соціально політичної системи держави. Вони є взаємообумовленими. Будь-які реформи у сфері оподаткування та фіскальної системи в цілому завжди повинні передбачати ефективні механізми податкового адміністрування [8, 58].

Для повноцінного дослідження проблем правового регулювання відносин у сфері податкового адміністрування в Україні слід розглянути основні підходи до визначення поняття «податкове адміністрування», а також його основні ознаки.

На думку Л.Я. Абрамчик, податкове адміністрування можна розглядати як своєрідний механізм управління в податковій сфері, як повсякденну діяльність податкових органів та їх посадових осіб, що забезпечує своєчасну і повну сплату платниками податків до бюджетів податків, зборів та інших обов'язкових платежів [1, 12].

Як зазначає А.Г. Іванов, податкове адміністрування представляє собою регламентовану законами та іншими правовими актами організаційну та управлінську діяльність уповноважених державних органів та інших уповноважених законами суб'єктів щодо забезпечення виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку і забезпечення надходження податків до бюджетної системи [5, 25].

Податкове адміністрування в науковій літературі також визначається як врегульована нормами права діяльність державних уповноважених органів у податковій сфері, яка спрямована на реалізацію ефективної податкової політики [6, 44].

На наш погляд, заслуговує на увагу економічне визначення поняття податкового адміністрування. Так, наприклад, на думку О.З. Дадашева і А.В. Лобанова, податкове адміністрування як організаційно-управлінська система реалізації податкових відносин включає сукупність форм і методів, використання яких покликане забезпечити податкові надходження до бюджетної системи [3, 67].

Основними методами податкового адміністрування є податкове планування, податкове регулювання та податковий контроль. Кожному з цих методів притаманні свої форми реалізації, які покликані забезпечувати вирішення певних завдань. Метою податкового адміністрування, таким чином, є забезпечення планових податкових надходжень до бюджетної системи за умов оптимального поєднання методів податкового регулювання та податкового контролю [3, 73].

На думку Т.Л. Томнюк, адміністрування податків є сукупністю взаємопов'язаних управлінських процедур, операцій та функцій прикладного характеру, які здійснюються органами виконавчої влади в безперервному циклічному процесі реалізації податкової політики держави з метою забезпечення мобілізації податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових коштів держави і органів місцевого самоврядування [10, 10].

Таким чином, податкове адміністрування є узагальнюючим поняттям, що визначає діяльність спеціально уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, що здійснюється з метою забезпечення надходження податків до державного та місцевих бюджетів, а також контролю за дотримання платниками податків виконання визначених законодавством зобов'язань зі сплати відповідних податків.

З прийняттям Податкового кодексу визначено вичерпний перелік державних органів, які мають право здійснювати контроль за своєчасністю, повнотою, достовірністю нарахування і сплати податків, зборів (обов'язків платежів). До їх числа відносяться органи державної податкової служби та митні органи. Інші державні органи не мають право проводити перевірки платників податків із зазначених питань. Визначення вичерпного переліку контролюючих органів у сфері оподаткування сприятиме попередженню зловживань з боку інших органів державної влади (особливо правоохоронних) під час проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, обмежуючи повноваження таких органів на проведення перевірок за своєчасністю, достовірністю та повнотою сплати податків, зборів (обов'язків платежів) [9].

Слід зазначити, що наявність вичерпного переліку контролюючих органів у сфері оподаткування, визначеного в Податковому кодексі України, кореспондується з окремими положеннями Господарського кодексу України, зокрема, з ч. 2 ст. 90, відповідно до якої перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються державними податковими органами, іншими органами державної влади в межах визначених законом повноважень, ревізійною комісією (ревізором) господарського товариства та/або аудиторами [2].

Відповідно до глави 8 Розділу ІІ Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити:

- камеральні перевірки;

- документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки;

- фактичні перевірки;

- зустрічні перевірки [9].

Слід зазначити, що встановлені в Податковому кодексі України підстави для проведення податкових перевірок в певній мірі обмежують права платників податків. Так, наприклад, Податковим кодексом України встановлено право органа державної податкової служби здійснювати позапланові перевірки у випадку надання платником податку уточнюючого розрахунку за період, який перевірявся податковим органом [9]. Виходячи з цього, платник податків у разі уточнення показників податкового обліку стає перед загрозою проведення позапланової перевірки його податкового обліку.

Певні обмеження прав платників податків можна спостерігати, розглянувши підстави для проведення фактичної перевірки. Фактична перевірка проводиться з метою дотримання порядку проведення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію, дотримання порядку виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства про укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з робітниками (найманими особами). Фактична перевірка здійснюється без попередження на підставі наказу керівника податкового органа, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки.

На нашу думку, окремі норми Податкового кодексу, що визначають підстави для проведення перевірок платників податків, потребують уточнення. Так, відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України однією з підстав для проведення документальної позапланової перевірки є початок процедури реорганізації юридичної особи (крім перетворення) [9]. При цьому законом чітко не встановлено момент, з якого починається процедура реорганізації юридичної особи. До нього можна віднести як прийняття рішення засновниками юридичної особи про реорганізацію, так і здійснення інших дій (наприклад, укладення договору про приєднання однієї юридичної особи до іншої юридичної особи).

Поряд із цим, із прийняттям Податкового кодексу органи податкової служби отримали право вимагати від платників податків в ході перевірки, крім первинних документів, що використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші документи (п. 85.4 ПК) [9]. При цьому перелік таких документів законом не встановлений. Виходячи з цього, при проведенні перевірки платники податків будуть вимушені надавати органу податкової служби документи, наявність яких непередбачена діючим законодавством при веденні фінансово-господарської діяльності, що значним чином порушує їх права як суб'єктів господарювання. Тому ми цілком поділяємо думку Некрасової Т.В., що вирішення цієї проблеми вбачається шляхом викладення пункту 85.4 ст. 85 Податкового кодексу України у наступній редакції:

«85.4. При проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських і бухгалтерських документів, за якими здійснювалися господарські операції, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби» [8, 60].

Слід зазначити, що проведення податкових перевірок закінчується винесенням податкових повідомлень-рішень, за якими на платників податків донараховуються суми податків і штрафні санкції. У зв'язку з цим Податковим кодексом передбачено можливість оскарження таких рішень до контролюючого органу або суду. Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Скарги на рішення державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі подаються до Державної податкової адміністрації України.

Оскарження податкових повідомлень-рішень у контролюючих органах не позбавляє права платника податку після цього оскаржити такі рішення в судовому порядку.

Можливість оскарження рішень органів державної влади, у тому числі й органів державного податкового контролю, передбачена і Господарським кодексом України. Так, відповідно до ч. 7 ст. 19 Господарського кодексу України дії та рішення державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб, які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені суб'єктом господарювання у встановленому законодавством порядку [2].

Статтею 102 Податкового кодексу України врегульовано питання застосування строків давності визначення податкових зобов'язань, які становлять 1095 днів. Пунктом 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України встановлено, що з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення [9].

Зі змісту зазначеної законодавчої норми, з урахуванням вимог ст. 102 Податкового кодексу України, випливає, що платник податків може звертатися до суду з вимогою щодо протиправності податкового повідомлення-рішення протягом 1095 днів з моменту отримання такого рішення.

З урахуванням викладеного приписи пункту 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України є нормою, що регулює питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень. Рішення контролюючого органа, яке оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органа грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження, відповідно до пункту 56.17 цієї статті. При цьому пункт 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України регулює ті самі правовідносини, що й абзац другий пункту 56.18 цієї ж статті [9].

Пряме порівняння змісту абзацу другого пункту 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України зі змістом пункту 56.19 цієї ж статті свідчить, що обидва правила повинні застосовуватися в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження.

Вищим адміністративним судом України було представлено роз'яснювальний лист від 10.02.2011 р. №203/11/1311, в якому зазначено, що при розв'язанні розглядуваної законодавчої колізії суди повинні були виходити з такого: пункти 56.18 та 56.19 ст. 56 Податкового кодексу України містяться в одному і тому самому нормативно-правовому акті, прийняті одночасно і регулюють ті самі відносини. Тому суперечність між ними не може бути розв'язана за рахунок застосування загальновизнаних прийомів тлумачення законодавчих норм (надання переваги нормі, яку прийнято пізніше або яка є спеціальною). Отже, вони припускають неоднозначне (множинне) трактування змісту права платників податків на судове оскарження рішень про нарахування грошових зобов'язань у частині тривалості й початку перебігу строків для відповідного оскарження. У цій ситуації судам слід керуватися пунктом 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України [7].

Цією нормою встановлено, що в разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідно до наведеного при прийнятті позовної заяви від платників податків про оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов'язань суди повинні вирішувати питання на користь платника податків і застосовувати пункт 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України, який передбачає більш тривалий строк для звернення до суду (1095 днів), ніж пункт 56.19 цієї ж статті (один місяць) [7].

Зважаючи на певну неузгодженість, що існувала у Податковому кодексі, було прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», яким внесено певні зміни до зазначених вище пунктів Податкового кодексу та вирішено спірні моменти [4].

З прийняттям Податкового кодексу України було систематизовано основні положення правового регулювання адміністрування податків. Податковий кодекс значно розширює повноваження податкових органів, створюючи сприятливі умови для зловживань і прояву корупції, перед усім на місцевому рівні. Незважаючи на загальну позитивну тенденцію систематизації податкового законодавства України, норми Податкового кодексу України потребують вдосконалення в частині зменшення адміністративного «тиску» на платників податків під час проведення перевірок органами податкової служби і прийняття рішень про притягнення платників податків до відповідальності.

Список використаних джерел

податок облік правовий законодавство

1. Абрамчик Л.Я. Налоговое администрирование в системе финансового контроля / Л.Я. Абрамчик // Финансовое право. - 2005. - №6. - С. 12-15.

2. Господарський кодекс України від 16.01. 2003 р. №436-IV (із змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua

3. Дадашев А.З. Налоговое администрирование в Российской Федерации / А.З. Дадашев, А.В. Лобанов. - М., 2002. - 234 с.

4. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України», вiд 07.07.2011 р. №3609VI. // Голос України. - 2011. - 5 серпня (№144).

5. Иванов А.Г. Понятие администрирования налогов / А.Г. Иванов // Финансовое право. - 2005. - №9. - С. 24-30.

6. Клементьева Т.Н. Некоторые вопросы налогового администрирования / Т.Н. Клементьева // Финансовое право. - 2007. - №9. - С. 43-48.

7. Лист Вищого адміністративного суду України від 10.02.2011 р. №203/11/13-11 // Бизнес - Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации. -2011. - №9.

8. Некрасова Т.В. Адміністрування податків, зборів, обов'язкових платежів: окремі проблеми правового регулювання / Т.В. Некрасова // Вісник ІЕПД НАН України. - 2011. - №2. - С. 58-62.

9. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755?VІ (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/signal/f2755ah.doc.

10. Томнюк Т.Л. Адміністрування податків в Україні: організація та напрями розбудови: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук.: 08.00.08 спец. «Гроші, фінанси і кредит» / Т.Л. Томнюк. - ТНЕУ. - 2009. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru