Проблемні аспекти монополії адвокатури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблемні аспекти монополії адвокатури

Не дивлячись на те, що адвокатура є інституцією недержавною, по суті, вона виконує функцію особливої державної ваги, оскільки захищає права громадян і сприяє зміцненню законності, демократизації та гуманізації правосуддя. Згідно з положеннями Конституції України, завдання адвокатури полягає в забезпеченні права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах. Тобто, конституційне положення накладає на адвокатуру зобов'язання врівноважувати інтереси суспільства з правовими нормами держави. Проте в реаліях сьогодення постає чимало проблем, які унеможливлюють реалізацію конституційних норм і гарантій повною мірою та говорять про необхідність удосконалення організації роботи вітчизняної адвокатури. Крім того, практика функціонування юридичного ринку в Україні показала, що деякі положення чинного профільного законодавства не відповідають сучасним міжнародно-правовим стандартам [1]. У зв'язку з чим прийнято ряд змін до Основного закону щодо правосуддя. Дані зміни - це нові можливості з погляду підвищення якості професійної правничої допомоги. Однак існують проблемні аспекти та ризики, що несуть такі зміни, зокрема щодо монополії адвокатури, це і визначає актуальність даного дослідження.

Ступінь дослідженості теми. Окремі проблемні питання адвокатської монополії вивчали такі практикуючі юристи, як Миськевич Т. [1], Бойко О. [3], Гвоздій В. [4], Куликов О. [5], Лиса Н. [6] та ін.

Проте, вважаємо, що розгляд проблемних аспектів монополії адвокатури в Україні з боку науки є недостатньо вивченим, що й зумовлює мету і завдання досліджуваної проблематики.

Виклад основного матеріалу. 25 листопада 2015 року у Верховній Раді України було зареєстровано Проект Закону «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) №3524. Зазначений законопроект було попередньо схвалено Верховною Радою України2 лютого 2016 року та прийнято на пленарному засіданні ВРУ 2 червня 2016 року. А вже 29 червня 2016 року на офіційному веб-сайті та у газеті Верховної Ради України «Голос України» оприлюднено Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Зокрема, стаття 131² закону визначає, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура; виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення [2].

В той же час, законом визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена [2].

Згідно з законом, адвокатська монополія вводитиметься поступово: з 1 січня 2017 року передбачається виключне право адвокатів на представництво у Верховному та вищих спецсудах, з 1 січня 2018-го - в апеляційних судах, а з 1 січня 2019-го - в судах першої інстанції. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року[2].

Не в захваті від нововведень ні правозахисники, ні правозахисні організації, ні, тим більше, громадяни. Для прикладу розглянемо слушну думку практикуючого правозахисника Орини Бойко, яка зазначає, щодо прийняття цього закону, представляти інтереси громадян та юридичних осіб у цивільних та господарських справах могли будь-які особи за довіреністю. Це могли бути адвокати, які мають спеціальне свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, або юристи, які мають вищу юридичну освіту, або будь-які особи - родичі, знайомі тощо. З прийняттям закону, громадянин, який залучений до судового процесу та який не зможе особисто ходити у судові засідання, буде змушений найняти адвоката[3].

З першого погляду, ця норма виглядає логічно. Адже адвокат - це фахівець, який має спеціальний дозвіл (ліцензію) для надання правової допомоги. За порушення адвокатом правил адвокатської етики адвоката може бути притягнуто до відповідальності. Тому ця норма дещо полегшить роботу суддям, яким легше вести процес з юридично обізнаною людиною[3].

Проте, уцієї норми є істотні недоліки. По-перше, введення цієї норми зовсім не означатиме, що українці будуть отримувати якісні адвокатські послуги. На жаль, реалії українського юридичного ринку такі, що високий гонорар та адвокатське свідоцтво не завжди свідчить про те, що фахівець буде належного рівня.

По-друге, швидше всього, це призведе до збільшення витрат українців на судові процеси. Адже раніше у судових процесах могли брати участь звичайні юристи, які не мали адвокатського свідоцтва і послуги яких були дешевші, ніж послуги адвокатів.

По-третє, і найважливіше, ця норма болісно вдарить по кишенях простих українців[3].

Щоб краще зрозуміти, що означає монополія адвокатури і які проблемні аспекти вона спричиняє, О. Бойко приводить такий приклад: літня жінка бажає звернутися до суду із позовом щодо захисту свого права власності. Жінка - хвора, пенсіонерка, самостійно до суду ходити не може. За старим законодавством її інтереси у суді могли представляти її діти, або чоловік, або знайома. Однак, згідно із новим законом, жінка буде змушена найняти адвоката, вартість послуг якого еквівалентна не одній пенсії. На думку О. Бойко, яку ми підтримуємо, даний закон суттєво обмежує доступ простих громадян до суду. Адже тепер вони, окрім судового збору (який нещодавно було збільшено), змушені будуть відшукувати кошти на оплату послуг адвоката. Саме тому доцільність введення даної норми - підпитанням. Бо навіть Європейський суд з прав людини дозволяє здійснювати представництво інтересів у суді будь-яким особам (а не лише адвокатам) [3].

Не тішать нововведення також ні представників бізнесу, ні державні органи. Проте, представник адвокатури, зокрема Валентин Гвоздій, заступник Голови Національної асоціації адвокатів України, пропонує альтернативну точку зору на оновлені повноваження адвокатів і прагне тим самим розвіяти основні страхітливі міфи. Зокрема, у відповідь на вислів «монополія адвокатури - погана як принцип» він вважає що термін «монополія» ніколи не мав для бізнесу позитивної конотації. Невдала метафора заклала певне упереджене ставлення до цього явища. Однак, насправді, мова йде про впорядкування та приведення до світових стандартів ринку юридичних послуг за аналогією розвинених сильних економік, таких як Німеччина, США, Великобританія та ін. [4].

Бо у розвиненій економіці, продовжує Гвоздій В., існує висока потреба в якісній правовій допомозі, яка в умовах Справедливого суду та Верховенства права є запорукою розвитку бізнесу. Високих стандартів якості можливо досягнути виключно за умови, якщо буде встановлено жорсткі, однак прозорі механізми відповідальності учасників ринку, чітко врегульовані умови роботи на ринку, рівні для всіх, хто такі послуги надає. Без монополії досягти цього не можливо [4].

Дану позицію, враховуючи національний менталітет, занепад економіки та не спокійну ситуацію в країні, ми не підтримуємо. Не підтримує даний аргумент і практикуючий юрист Олександр Куликов, думку якого ми частково поділяємо. Він пише, що слово «монополія» саме по собі лякає і несе негативне забарвлення, якщо мова йде про ринок послуг в умовах вільної економіки, а посилання на «європейський досвід» сьогодні використовується як щось однозначно вірне, беззаперечне і безпомилкове. Насправді, це більше схоже на дитячу гру, а-ля «я у будиночку». Адже це також беззаперечний аргумент. При цьому прихильники монополії не враховують історію адвокатури західних демократій і її вплив на їх становлення. Їх історія була історією боротьби, а вплив колосальний. У нас же, упродовж непристойно тривалого часу, інститут адвокатури мав побічний характер і не сприяв формуванню культури прав людини, розвитку правової свідомості. Більш того, переконаний О. Куликов, що адвокати країн ЄС не повинні в обов'язковому порядку вступати в єдину і безальтернативну організацію, яка має фактично необмежену владу над своїми членами. Країни ЄС принципово тим від України і відрізняються, що там працюють державні та демократичні інститути. І якщо встановлення монополії адвокатури є еволюційним кроком, то на цей ступінь українська адвокатура ще не ступила, так як перед цим слід знайти реальну незалежність від держави і довіру людей [5].

Щодо вислову «адвокати гірші, ніж просто юристи», Гвоздій В. стверджує, що така думка активно нав'язується бізнесу тими юристами, які не є адвокатами. Однак, насправді, зрозуміло, що справжнім мотивом для поширення таких думок є те, що юристи просто втрачають ринок, адже тепер вони матимуть вибір: або втратити клієнта, або все ж таки стати адвокатом та зберегти клієнта. А так як процес отримання статусу адвоката є складним (потрібно скласти кваліфікаційний іспит, пройти стажування, нести відповідальність за свою діяльність з надання правової допомоги в рамках дисциплінарних процедур та ін.), то побоювання юрисконсультів та юристів цілком зрозумілі. Однак, бізнес має розуміти, що на відміну від юриста (діяльність якого не регулюється законом) адвокат як, юридичний радник, має цілу низка вагомих переваг: 1) відносини клієнта та адвоката захищені законом (адвокатська таємниця); 2) адвокат несе повну дисциплінарну відповідальність за можливі порушення закону, за які він може позбутися права практикувати (за умов монополії кожен адвокат цінуватиме свій статус, тому що втрата статусу означатиме для нього втрату професії та бізнесу); 3) адвокат наділений цілим рядом спеціальних прав, які розкривають широкі можливості для захисту інтересів клієнта (наприклад, адвокатський запит, за ненадання відповіді на який встановлена адміністративна відповідальність); 4) адвокат зобов'язаний постійно підвищувати свою кваліфікацію (постійне оновлення знань є не тільки вимогою законодавства до адвокатів, але просто умовою успіху будь-якої кар'єри в ХХІ столітті - ця формула не нова, і стосується не тільки адвокатури, але і бізнесу); 5) адвокат має доступ до цілого ряду державних реєстрів, що спрощує та пришвидшує роботу над запитами клієнта; 6) професійна відповідальність адвоката має бути застрахована (страхування професійної відповідальності адвокатів має бути введено до 2020 року поетапно).

Знову ж таки, повністю погодитись із таким твердженням неможливо. Бо, як зазначає О. Куликов, і ми частково поділяємо його твердження, невже, якщо представляти інтереси учасників судового процесу будуть тільки адвокати, то якість представництва істотно зросте? Необхідною умовою для цього має бути більш висока кваліфікація адвокатів по відношенню до не адвокатів. А для того, щоб вступити до лав адвокатів, необхідно мати 2 роки роботи в галузі права, скласти іспит, пройти стажування і т.д. У програму іспиту входять класичні дисципліни, які вивчаються у традиційному юридичному факультеті країни, а це означає що будь-якому практикуючому юристу треба буде просто освіжити пам'ять. Уявіть собі ситуацію, є успішно практикуючий в галузі цивільного права років 8 юрист. А є той, що мінімально відповідає вимогам закону про адвокатуру, який здав іспит, оплатив коштовне стажування і отримав свідоцтво. Відтепер, до судового представництва буде допущений тільки другий. Отож, наявність свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю не говорить про високий рівень компетенції його власника [5].

З приводу вислову, що «вже завтра в суди пустять лише адвокатів» то тут ми частково солідарні із представником адвокатури В. Гвоздієм, який слушно наголошує, що нововведення вступає в дію поетапно і попереду фактично три роки поступового запровадження реформи[4]. Адже представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню [2].Тобто, закон дає достатньо часу практикуючим юристам на те, аби стати адвокатом. Тому бізнес ще може розраховувати на своїх юристів[4].

Проте, ми більше поділяємо думку практикуючого юриста Наталі Лисої, яка пише, що юристи разом із отриманням адвокатського свідоцтва набудуть цілої низки зобов'язань і обмежень, аж ніяк не пов'язаних з їхніми посадовими обов'язками. Серед них - сплата регулярних членських внесків, необхідність періодичного проходження спеціального навчання та підтвердження кваліфікації, а також залежність від органів адвокатського самоврядування, і все це на додаток до ризику бути «відлученим» від професії [6].

Відповідно, дані зміни ставлять бізнес перед вибором: перекваліфікувати штатних юристів в адвокатів або ж передати всі свої судові кейси на аутсорсинг зовнішнім юридичним радникам. Очевидно, що зовнішній юридичний супровід судових справ може призвести до підвищення витрат на цей процес і, можливо, до збільшення термінів. Адже у внутрішніх юристів мотивація до якнайшвидшого і що найефективнішого розгляду справи в суді значно вища, ніж у зовнішнього адвоката, сфокусованого часто більше на процесі, ніж на результаті [6].

Якщо ж бізнес прийме рішення на користь зміни статусу штатного юриста, то варто бути готовими до того, щоб дати цьому юристові можливість відлучитися від роботи на досить тривалий строк для проходження стажування, на підготовку до складання іспиту, подальше регулярнее навчання і, відповідно, компенсувати витрати на ці послуги[6].

При цьому напрямок навчання ніяк не буде пов'язаним зі специфікою роботи підприємства і на ефективність юридичної підтримки вплине вельми опосередковано. Варто зазначити, що всіх цих процедур має бути дотримано незалежно від того, наскільки часто в юриста виникає необхідність працювати в суді. Хай навіть у підприємства виник один-єдиний юридичний спір, а весь інший час штатний юрист залучений в інші процеси юридичної підтримки (договірна робота, комплаєнс, регуляторна діяльність тощо) [6].

Також треба не оминути той факт, що не тільки бізнес, а й державні органи - з 2020 року будуть звертатися до адвокатів для участі в судових спорах, що поставить владу та бізнес в рівні умови[4]. Проте, якщо у представників бізнесу є власні кошти, то представникам державних органів де їх брати? Відповідно, дана стаття витрат повинна бути закладена у Державному бюджеті України, а це в умовах сьогодення шалені витрати. І навіщо тоді такий державний службовець - штатний юрист, який не може бути адвокатом всупереч законодавству про протидію корупції і не зможе представляти інтереси державних органів у суді і т.д.

Щодо вислову «адвокати будуть надзвичайно дорогими», то тут теж думки практиків розходяться. В Гвоздій стверджує, що ціна на юридичні послуги, які, безперечно, є нічим іншим, як товаром (з точки зору бізнесу), за будь - яких умов формується ринком та здоровою конкуренцією. За наявності такої армії адвокатів утримати невиправдано високу ціну буде нереально. Адвокати вимушені будуть відповідати реальним ціновим викликам ринку, який сам себе врегулює [4]. Куликов О. з даного приводу зазначає, що проблема з адвокатами в регіонах існувала давно і це стосувалося лише кримінального процесу. Зараз, коли адвокатська монополія встановлена у всіх категоріях справ, ця проблема набуде зовсім інших масштабів. Відтак, тут доречний беззаперечний економічний постулат: чим менша конкуренція - тим гірша якість і вищі ціни. Багатомільйонний ринок юридичних послуг штучно перекроюється державою, звеличуючи одних учасників цього ринку в привілейовану категорію. Крім самих юристів постраждають і ті, заради кого цей ринок існує - споживачі. З огляду на підвищення витрат юристів-одиначок і фірм, які пов'язані з приведенням себе у відповідність із законодавством, то вартість юридичних послуг прогнозовано підвищиться [5]. Власне, з цим ми погоджуємося.

Вислів «на адвокатів можна буде тиснути через їхній страх втратити статус адвоката в дисциплінарних процедурах», Валентин Гвоздій заперечує поясненням, що за умов монополії виросте рівень відповідальності всіх адвокатів в частині того, кого обирати в органи адвокатського самоврядування, адже саме від цих колег залежатимуть, в тому числі, і прийняті рішення в дисциплінарних процедурах. Такий підхід в цілому забезпечить якість роботи органів адвокатського самоврядування, що лише позитивно відіб'ється на рівні професійних послуг.

Аналізуючи ці дискусійні думки, розуміємо, що живемо в час примусу, де постійно хтось когось намагається до чогось примусити. Не змогли переконати адвокатів у необхідності об'єднатися в одну організацію, тоді їх змусили об'єднатися силою закону. Тепер не змогли переконати суспільство в тому, що адвокат - це найкращий вибір у сенсі отримання правової допомоги. Після цього прагнуть примусити потенційного клієнта прийти до адвоката не силою переконання, а силою закону, та ще й конституційної норми. Звісно, що українському суспільству це не подобається і не факт, що це дійсно потрібно. Треба діяти переконанням, доводити, що адвокат - це професійна людина, яка має встановлені законом професійні права й гарантії, й саме тому його необхідно залучати до захисту своїх прав. А не тому, що немає вибору.

Підсумовуючи вище описане, вважаємо основними проблемними аспектами монополії адвокатури питання: «Що виграють клієнти від того, що в судах будуть представляти їх інтереси виключно адвокати, а також звідки державні органи будуть з 2020 року брати кошти на оплату послуг адвоката?» Позаяк введення виключного представництва адвокатами призведе до збільшення корупції при замовленні державними органами послуг адвоката, оскільки раніше представництво інтересів державних органів здійснювали штатні юристи, які є більш фаховими у справах відповідної установи. Адже адвокат не бере участі у підготовці рішення органу державної влади, не бере участі при виконанні договору, при його укладенні. Адвокат у більшості випадків не володіє проблематикою питання. Тому на практиці вийде, що штатні юристи клієнта будуть готувати всі документи, а адвокат в суді лише їх зачитає. То в чому тоді цінність адвоката в суді?

Отже, безумовно, реформуючи законодавство, потрібно враховувати досвід інших юрисдикцій. Однак результати реформ останніх років дають підстави вважати, що практики, закони і звичаї інших країн не можна просто скопіювати для України.

Потрібно враховувати внутрішні фактори, особливості, економічну обстановку, готовність людей, бізнесу, держави, суспільства до змін та реальну потребу в них[6]. Тому ми щиро сподіваємося, що проблемні аспекти монополії адвокатури будуть позитивно вирішені. І закріплений в Основному законі України - Конституції принцип вільного вибору захисника не буде знівельовано.

Література

юридичний адвокатура право судовий

1. Миськевич Т. Реформування ринку юридичних послуг в Україні / Т. Миськевич // - 2015. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nbuviap.gov.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=1207:reformuvannya-rinku-yuridichnikh-poslug-v-ukrajini&catid=8&Itemid=350.

2. Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401 - VIII. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1401-19.

3. Бойко О. «Адвокатська монополія» судової реформи: думка правозахисника / О. Бойко // - 2016. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://novynarnia.com/2016/06/09/advokatska-monopoliya-sudovoyi-reformi-dumka-pravozahisnika/.

4. Гвоздій В. 5 міфів «про монополію» адвокатури, або чому бізнесу не треба боятися. / В. Гвоздій // - 2016. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://forbes.net.ua/ua/opinions/1417594-5-mifiv-pro-monopoliyu-advokaturi-abo-chomu-biznesu-ne-treba-boyatisya.

5. Куликов О. Монополія адвокатури - це погано. / О. Куликов // - 2016. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://biz.nv.ua/ukr/experts/kulikov/monopolija-advokaturi-tse-pogano-180289.html.

6. Лиса Н. Монополія адвокатури: на підприємців чекають нові витрати. / Н. Лиса // - 2016. http://forbes.net.ua/ua/opinions/1417068-monopoliya-advokaturi-na-pidpriemciv-chekayut-novi-vitrati.

Размещено на Allbest.ru