Деякі проблеми щодо доказування та його елементів за чинним КПК

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Тернопільський національний економічний університет

Деякі проблеми щодо доказування та його елементів за чинним КПК

Рогатинська Н. З. к. ю. н., доцент,

доцент кафедри публічного права

Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту процесу доказування в кримінальному провадженні. Розглянуто елементи, як складові частини структури та змісту кримінально-процесуального доказування. Проаналізовано особливості процесу доказування на різних стадіях кримінального провадження.

Ключові слова: кримінально-процесуальне доказування, докази, збирання доказів, перевірка доказів, оцінка доказів, внутрішнє переконання.

НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ ОТНОСИТЕЛЬНО ДОСКАЗЫВАНИЯ И ЕГО ЭЛЕМЕНТОВ ЗА ДЕЙСТВУЮЩИМ УПК

Рогатинска Н. З. к. ю. н., доцент

доцент кафедры публичного права

Тернопольский национальный экономический университет, ул. Львовская, 11г. Тернополь nina0901@ukr.net

Статья посвящена освещению сущности и содержанию процесса досказывания в уголовном осуществлении. Рассмотрены элементы, как составные части структуры и содержания уголовно-процессуального доказывания. Проанализированы особенности процесса доказывания на разных стадиях уголовного осуществления.

Ключевые слова: уголовно-процессуальное доказывание, доказательства, сборы доказательств, проверка доказательств, оценка доказательств, внутреннее убеждение.

доказування кримінальний провадження

Доказування є серцевиною кримінальної процесуальної діяльності та займає в ній основне місце.

Кримінально-правове значення доказування полягає в тому, що:

- завдяки доказуванню встановлюється, чи мало місце кримінальне правопорушення та якою є його кваліфікація;

- доказування гарантує реалізацію кримінальної відповідальності.

- правильне його здійснення забезпечує права та законні інтересів учасників кримінального провадження;

- всі питання кримінального провадження вирішуються на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;

- у ході доказування реалізуються засади кримінального провадження (зокрема, засади змагальності сторін, забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини);

- докази є підставою для прийняття кримінальних процесуальних рішень.

Розглянуто елементи, як складові частини структури та змісту кримінально-процесуального доказування, які досліджуються в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.

Проаналізовано особливості процесу доказування на всіх стадіях, зокрема, на стадії досудового розслідування провадиться кримінальне процесуальне доказування, в якому реалізуються всі його елементи. Доказування у цій стадії починається з моменту внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак із цього правила є одне виключення. До внесення відомостей до такого реєстру у невідкладних випадках може бути проведена така слідча (розшукова) дія як огляд місця події (ч. 3 ст. 214 КПК). У стадії досудового розслідування провадяться слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, здійснюється витребування сторонами обвинувачення та захисту від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок.

Визнавши, що зібрана достатня сукупність належних, допустимих і достовірних доказів про обставини кримінального провадження, слідчий складає обвинувальний акт, який після затвердження прокурором передається до суду.

На стадії підготовчого провадження суд, як правило, не збирає нових або додаткових доказів. Оцінка доказів провадиться тільки з точки зору можливості призначення судового розгляду (ч. 2 ст. 314 КПК), тобто докази оцінюються з точки зору їх достатності для проведення такого розгляду. Однак слід зазначити, що при закритті кримінального провадження (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК) суд повинен оцінювати достовірність доказів.

На стадії судового розгляду здійснюється розгорнуте кримінальне процесуальне доказування та реалізуються всі засади кримінального провадження. У цій стадії суд виконує функцію судового розгляду, а прокурор, потерпілий, його представник - функцію обвинувачення. Функцію захисту здійснюють обвинувачений, його захисник і законний представник. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 3-6 ст. 22 КПК). Такий розподіл функцій створює умови для всебічного, повного та об'єктивного дослідження судом за допомогою сторін обвинувачення та захисту всіх наявних доказів, з'ясування всіх обставин кримінального провадження і правильного його вирішення.

Під час судового розгляду суд зобов'язаний безпосередньо дослідити докази. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім деяких випадків (ч. 1, 2 ст. 23 КПК).

Ключові слова: кримінально-процесуальне доказування, докази, збирання доказів, перевірка доказів, оцінка доказів, внутрішнє переконання.

Постановка проблеми. Головним завданням кримінально-процесуального доказування є встановлення об'єктивної істин, а також обставин справи, які досліджуються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. Цим і зумовлюється те, що доказування займає провідне місце без якого неможливе вирішення завдань кримінального судочинства. Доказування пронизує весь кримінальний процес основним завданням якого є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування справи.

Результати дослідження. Питання доказів завжди привертало увагу науковців. До неї звертались у своїх працях М.А. Алексеєв, Ю.В. Баулін, С.М. Благодир, О.Г. Губська, А.Я. Дубинський, О.О. Житний, М.В. Жогін, І.Г. Івасюк, Л.М. Карнеєва, О.Ф. Котівіді, П.П. Корнія, Г.М. Міньковський, М.М. Михеєнко, Д.Я. Мирський, Я.О. Мотовіловкер, Д.П. Письменний, М.А. Погорецький, М.С. Строгович, Ф.Н. Фаткуллін, С.А. Шейфер, В.П. Шибіко та ін.

Завдання статті полягає в з'ясуванні сутності процесу доказування його основних проблем у цій сфері, розмежування основних елементів кримінально-процесуального доказування та виокремлення суб'єктів їх здійснення.

Виклад основного матеріалу. Доказування є серцевиною кримінальної процесуальної діяльності та займає в ній основне місце. Воно відбувається на всіх стадіях кримінального процесу, починаючи з моменту прийняття слідчим, прокурором заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або самостійного виявлення ними з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про його вчинення.

Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд зобов' язані встановити, чи мала місце подія кримінального правопорушення, яке саме кримінальне правопорушення було вчинено, хто винуватий у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для законного та обґрунтованого вирішення кримінального провадження, захисту прав і законних інтересів учасників процесу.

За природою кримінально-процесуальне доказування є пізнавальною діяльністю, наслідком здійснення якої є формування суб'єктивного образу об'єктивної дійсності про подію минулого, а за характером являє собою складну структуровану діяльність і має розглядатися: 1) як встановлення та дослідження обставин справи, що входять до предмета доказування (ст.91 КПК), тобто діяльність відповідних державних органів і учасників процесу по збиранню (формуванню), перевірці й оцінці доказів, з одного боку; 2) як логічне формулювання та обґрунтування певної тези, висновків у процесуальних рішеннях по кримінальному провадженню.

Кримінально-правове значення доказування полягає в тому, що:

- завдяки доказуванню встановлюється, чи мало місце кримінальне правопорушення та якою є його кваліфікація;

- доказування гарантує реалізацію кримінальної відповідальності.

- правильне його здійснення забезпечує права та законні інтересів учасників кримінального провадження;

- всі питання кримінального провадження вирішуються на підставі достовірно встановлених під час доказування обставин;

- у ході доказування реалізуються засади кримінального провадження (зокрема, засади змагальності сторін, забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини);

- докази є підставою для прийняття кримінальних процесуальних рішень.

У встановленні об'єктивної істини, можна виділити декілька елементів:

1) предмет доказування -- коло обставин, що підлягають встановленню;

2) суб'єкти доказування - особи, на яких покладається обов'язок по встановленню об'єктивної істини;

3) процес доказування - діяльність по збиранню, дослідженню, перевірці, оцінці і використанню доказів.

Головною метою досудового розслідування є досягнення достовірного знання про реальну дійсність, що мала місце при вчинені кримінального правопорушення та забезпечення правильного застосування норм права, достатньої обґрунтованості висновків, рішень слідчого, прокурора, слідчого судді для належного захисту особи, суспільства, держави та винесення правосудних рішень з кримінального провадження.[1, с.173]

Здебільшого кримінально-процесуальне доказування розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні доказуванню підлягають наступні обставини:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи помґякшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Такий перелік обставин є загальним, оскільки: по-перше, перераховані обставини підлягають доказуванню як на стадії досудового розслідування, так і на стадії судового розгляду; по-друге, названі обставини є основою не тільки обвинувального висновку, але й вироку, постанови (ухвали) про закриття справи; по-третє, ці обставини підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі. Загальний предмет доказування при розслідуванні та вирішенні кримінальної справи по суті конкретизується та доповнюється обставинами, які орган дізнання, слідчий та суд мають встановити відповідно до змісту диспозиції статті КК, за якою буде притягнуто особу як обвинуваченого. Предмет доказування має також і специфічні особливості у провадженнях стосовно справ про злочини й суспільно небезпечні діяння неповнолітніх, осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності.

За ст. 93 КПК, збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК. Зокрема, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.

У той самий час, сторона захисту та потерпілий здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Ініціювання стороною захисту, потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому статтею 220 КПК. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.

Новий КПК України розглядає процес збирання доказів як один із елементів процесу доказування, кінцевою метою якого є встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2ст. 91 КПК України), а саме, як «урегульовану КПК діяльність уповноважених суб'єктів з виявлення й фіксації у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку матеріальних та ідеальних слідів злочину або інших фактичних даних, що мають доказове значення для кримінального провадження» .[2]

Закон розкриває і сутність оцінки доказів « Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення» [1, с.174].

Оцінити докази означає, ще й визначити їх значимість, переконливість, доброякісність повноту та законність способів їх отримання на кожному з етапів розслідування у встановленні обставин, які підлягають доказуванню з конкретного кримінального правопорушення.

Серед основних умов вільної оцінки доказів, яка має обов'язків характер для всіх суб'єктів оцінки, що ведуть процес, законодавець визнає такі:

необхідність формування внутрішнього переконання;

необхідність всебічного, повного і неупередженого розгляду всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності;

необхідність керуватися законом;

жодні докази не мають для суб'єкта оцінки наперед встановленої сили.

Внутрішнє переконання доцільно розглядати як мету (результат) оцінки доказів у разі прийняття будь-якого процесуального рішення. Внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмету доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій відповідно до отриманих знань.

На жаль, при розкритті змісту доказування в КПК України окремо не розкривається сутність поняття «перевірка доказів». Метою перевірки доказів та їхніх джерел є визначення їхньої доброї якості, достовірності, повноти та законності їх отримання. Перевірка, як правило, здійснюється за результатами оцінки певного етапу одержання фактичних даних і, зокрема, коли виникають сумніви у належності, допустимості, достовірності доказів, то проводяться додатково або повторно слідчі (розшукові), негласні слідчі (розшукові) дії, оперативно-розшукові заходи, як зазначається у ст.240 КПК України, «з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент» [1, с.175].

Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає застосування технічних засобів і способів під час збирання та перевірки доказів. Перш за все, зазначена можливість надана сторонам кримінального провадження відносно такої категорії доказів, як речові докази та документи. Згідно з ч.1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності й інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом [3, с.144].

Фіксація доказової інформації - складова частина провадження слідчих і судових дій по збиранню доказів та їх джерел докладно врегульована в КПК. Вона, як і провадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В необхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладач і секретар судового засідання.

На практиці мають місце ще декілька елементів доказування обставин вчинення кримінального правопорушення, зокрема: фіксація (складання протоколу, аудіо, відео - запис процесуальної дії тощо); процесуальне закріплення встановлених фактів. Останнє здійснюється, як правило, при проведенні нових слідчих (розшукових) дій. Наприклад, якщо підозрюваний надає правдиві свідчення про вчинений ним злочин, то обов'язково слідчий проводить ще слідчий експеримент, одночасний допит декількох осіб за участю підозрюваного.

У ст. 22 КПК України визначено, що сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав.

Утілюючи такі основні конституційні засади здійснення судочинства, як змагальність сторін та свободу у поданні ними суду своїх доказів (п.4 ч.3ст.129 Конституції України, ст.22 КПК України), законодавець до суб'єктів збирання доказів нарівні відносить сторону обвинувачення (прокурора, органи досудового розслідування), сторону захисту (підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого законних представників підозрюваного, обвинуваченого, захисника) та потерпілого[4, с.76].

Доказування -- це єдиний та нерозривний процес, елементи якого тісно переплітаються один з одним. Здійснюється воно в різних стадіях із притаманними для кожної з них процесуальними особливостями.

Процес доказування має місце на всіх стадіях, зокрема, на стадії досудового розслідування провадиться кримінальне процесуальне доказування, в якому реалізуються всі його елементи. Доказування у цій стадії починається з моменту внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Однак із цього правила є одне виключення. До внесення відомостей до такого реєстру у невідкладних випадках може бути проведена така слідча (розшукова) дія як огляд місця події (ч. 3 ст. 214 КПК). У стадії досудового розслідування провадяться слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) дії, здійснюється витребування сторонами обвинувачення та захисту від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок.

Визнавши, що зібрана достатня сукупність належних, допустимих і достовірних доказів про обставини кримінального провадження, слідчий складає обвинувальний акт, який після затвердження прокурором передається до суду.

На стадії підготовчого провадження суд, як правило, не збирає нових або додаткових доказів. Оцінка доказів провадиться тільки з точки зору можливості призначення судового розгляду (ч. 2 ст. 314 КПК), тобто докази оцінюються з точки зору їх достатності для проведення такого розгляду. Однак слід зазначити, що при закритті кримінального провадження (п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК) суд повинен оцінювати достовірність доказів.

На стадії судового розгляду здійснюється розгорнуте кримінальне процесуальне доказування та реалізуються всі засади кримінального провадження. У цій стадії суд виконує функцію судового розгляду, а прокурор, потерпілий, його представник - функцію обвинувачення. Функцію захисту здійснюють обвинувачений, його захисник і законний представник. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків (ч. 3-6 ст. 22 КПК). Такий розподіл функцій створює умови для всебічного, повного та об'єктивного дослідження судом за допомогою сторін обвинувачення та захисту всіх наявних доказів, з'ясування всіх обставин кримінального провадження і правильного його вирішення.

Під час судового розгляду суд зобов'язаний безпосередньо дослідити докази. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім деяких випадків (ч. 1, 2 ст. 23 КПК).

Висновок

Таким чином, слід зазначити, що прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливо лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та об'єктивно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Помилка суб'єкта доказування під час процесуальної діяльності може призвести до прийняття незаконних рішень, а також порушення прав і свобод громадян.

Література

Берназ В. Доказування обставин вчинення кримінального правопорушення за чинним КПК України [Текст] / Право України. -2013. - №11. - С.173-179

Кримінально процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар/ за заг.ред. професорів В.Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М.Є. Шумило. - К.: Юстініан, 2012. - 1224 с.

Рибалко Ж. Застосування технічних засобів під час збирання та перевірки доказів. / Жанна Рибалко// Підприємництво, господарство і право. - 2013. №5. - С. 143-145

Яновська О. Змагальні засади процессу доказування в кримінальному провадженні [Текст] / Олександра Яновська // Юридична Україна. - 2013. - №8. - С.77-78.

Размещено на Allbest.ru