Правове регулювання судового збору в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИАКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИКИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА НАН УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з Господарського процесу

на тему: «Правове регулювання судового збору в Україні»

Студентки

Фролушкіної Катерини Олександрівни

Київ - 2016

Вступ

Актуальність теми. Проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1 Конституції України), визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України) потребує впровадження у життя задекларованих принципів.

Сучасний стан функціонування правової системи України характеризується постійними змінами та трансформаціями відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов'язань держави перед європейським та світовим співтовариством. Підвищення ролі права в процесі соціального регулювання зумовлює необхідність дослідження проблем у сфері реалізації публічної влади, розв'язання суспільно-правових конфліктів за допомогою інструментів досягнення законності в адміністративному судочинстві. При цьому можливість звернення до господарського суду за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів, забезпечення надання доказів, виконання судових рішень повинні гарантуватися державою. Однією із таких гарантій можна розглядати судові витрати, покликані сприяти втіленню загальних завдань фінансово-економічної політики держави, основоположних принципів правосуддя, а також запобіганню необґрунтованим зверненням до суду, залученню учасників адміністративного процесу, здійсненню процесуальних дій з доказування тощо.

Закон України «Про судовий збір» (далі - Закон) передбачає встановлення судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів, та одночасне скасування відповідних норм, встановлених Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Закон визначаються поняття судового збору, платники та об'єкти справляння збору, розміри ставок, пільги щодо його сплати та інші елементи, пов'язані із справлянням судового збору.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час здійснення судових витрат в господарському судочинстві.

Предметом дослідження є правове регулювання судового збору в господарському судочинстві.

Мета і завдання дослідження.

Мета дослідження полягає в розкритті поняття та значення судових витрат у господарському процесі.

Відповідно до мети в курсової ставляться і розв'язуються основні завдання:

1. визначити теоретичні засади регулювання судових витрат;

2. схарактеризувати особливості та порядок справляння судового збору;

3. проаналізувати методики та закономірності розвитку законодавства щодо Господарського судочинства в Україні ;

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання ? як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Діалектичний метод пізнання процесів, що знаходить своє вираження під час фінансового забезпечення діяльності господарських судів, матеріальних затрат учасників судового провадження, дозволяє розглянути судові витрати у розвитку та взаємозв'язку, виявити усталені напрями й закономірності в цілому.

Застосування історико-правового методу передбачає вивчення ґенези наукових досліджень розвитку інституту судових витрат, визначення його правової регламентації, видів судових витрат тощо.

Формально-логічний метод застосовувався при аналізі понять „витрати”, „збір”, „платежі”, „інші витрати”, „правова допомога”, „послуга”, визначенні основних понять дослідження, значення судових витрат у системі гарантій господарського судочинства, характеристиці різновидів судових витрат, формулюванні пропозицій щодо удосконалення господарського законодавства у цій сфері.

Порівняльний - у процесі аналітичного огляду судових витрат в господарській юстиції деяких зарубіжних країн.

Статистичний і соціологічний - при опрацюванні даних судової статистики, матеріалів судової практики, результатів анкетування та матеріалів опитування, визначенні порядку розподілу судових витрат та виконання судових рішень щодо них.

Розділ 1. Загально-правові положення щодо судових витрат

1.1 Поняття та види судових витрат

При організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів по здійсненню даної діяльності держава несе значні витрати, які складаються із витрат на утримання судової системи, матеріально-технічне забезпечення судів. Крім того, до судочинства залучаються особи, які сприяють здійсненню правосуддя: посадові особи, працівники організацій, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, діяльність яких потребує матеріальної компенсації, здійснюються процесуальні дії, які потребують додаткових витрат.[10; c. 25] Повністю покласти на державу, а саме на платників податків витрати, пов'язані з функціонуванням судової системи, було б невірним. Тому законодавством на осіб, в інтересах яких розглядаються й вирішуються спори в судах, покладено обов'язок частково відшкодовувати витрати на судочинство. Слід підкреслити, що до таких осіб віднесені суб'єкти матеріально-правових відносин, щодо яких виник спір, що розглядається судом, а саме сторони, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.[10; c. 25]

До того ж сплата витрат покладається на, умовно кажучи, несумлінну сторону, тобто позивача, який звертається до суду з необґрунтованими вимогами, або відповідача, який добровільно не виконує своїх обов'язків перед другою стороною, що й призвело до появи справи у суді. Тому існування судових витрат покликане виконувати певною мірою превентивну функцію, пов'язану з попередженням необґрунтованого звернення до суду, сприянням добровільному виконанню сторонами своїх обов'язків, усуненням порушень прав та інтересів, які охороняються законом. Отже, судові витрати -- це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв'язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їх відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду.[10;c. 33] Існують два види судових витрат. Згідно зі ст. 44 ГПК України до складу судових витрат входять:

а) державне мито;

б) судові витрати (затрати).

Державне мито -- це обов'язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд по розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначений законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету.[11; c. 40] Судові витрати (затрати) є сумами, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, за відшкодування витрат, пов'язаних з оглядом і дослідженням доказів у місці їх знаходження, оплатою послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних із розглядом справи. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і визначається окремо по кожній конкретній справі залежно від фактично здійснених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені.[11; c. 41]

Державне мито -- це плата, яка стягується державним органом чи установою за здійснення певних дій. Стаття 45 ГПК не містить переліку заяв до господарського суду, з яких в обов'язковому порядку справляється мито, а взагалі визначає, що позовні заяви і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду, оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством. Такими можуть бути: позовна заява і заяви про оскарження (апеляційне і касаційне) рішень, ухвал, постанов господарського суду. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” мито стягується і з заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов господарського суду за нововиявленими обставинами. Оскільки ст. 26 ГПК передбачає право третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, подавати позов до однієї або двох сторін, а ст. 60 ГПК -- право відповідача подавати до позивача зустрічний позов, то із цих позовних заяв також справляється державне мито. Деякі суб'єкти звільнені від сплати державного мита (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”).

Державне мито стягується:-- в твердих ставках і відсотках від ціни позову -- із позовних заяв майнового характеру;

-- в розмірі, кратному неоподатковуваному мінімуму доходів громадян

-- із позовних заяв немайнового характеру, інших заяв;

-- у відсотках -- із заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов у апеляційному та касаційному порядку, а також за нововиявленими обставинами.[11; c. 45]

1.2 Порядок сплати та розподіл судових витрат

Державне мито сплачується чи стягується в дохід державного бюджету України в порядку й розмірі, встановленими Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”. [2;ст.. 46] Згідно з п. 2 ст. 3 Декрету ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, встановлюються в таких розмірах: а) із позовних заяв майнового характеру -- 1 відсоток ціни позову, але не менше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; б) із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення порушення справи про банкрутство, -- п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; в) із позовних заяв з приводу спорів, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів, -- п'ять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; г) із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про перегляд їх за нововиявленими обставинами -- 50 відсотків, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -- 50 відсотків ставки, обчисленої, виходячи з оспорюваної суми. У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита доплачується чи стягується згідно з новою ціною позову. Якщо позивач завищив ціну позову, або в процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.[11; c. 50]

У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. Залежно від того, в якій стадії процесу виявлено новий розмір ціни позову або збільшено розмір позовних вимог, державне мито доплачується позивачем чи стягується господарським судом з відповідальної сторони. [2; ст. 55]

Порядок сплати державного мита встановлений Інструкцією про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженою наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. № 15. По справах, що розглядаються господарськими судами, державне мито сплачується до подання позовної заяви або заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду. При сплаті державного мита до господарського суду подається оригінал платіжного документа. Невиконання цієї вимоги є підставою для повернення позовної заяви без розгляду згідно з п. 4 ст. 63 ГПК, або апеляційної скарги (п. 3 ст. 97 ГПК), касаційної скарги (п. 4 ст. 111-3 ГПК), чи заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами (п. 3 ч. 5 ст. 113 ГПК).[13;c. 77]

Згідно зі ст. 47 ГПК державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Стаття 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про Державне мито” встановлює, що сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у наступних випадках:

-- внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

-- повернення заяви (скарги) або відмова в її прийнятті;

-- припинення провадження у справі або залишення позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді, а також коли позивачем не додержано встановленого для даної категорії справ порядку досудового врегулювання спору;

-- скасування у встановленому порядку рішення суду, якщо при цьому державне мито було вже стягнуто в дохід бюджету.[12; c. 56]

Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника, поданої ним протягом року з дня зарахування державного мита до бюджету. Цей строк не може бути відновлений у разі його закінчення. У рішенні, ухвалі, постанові чи довідці господарського суду зазначаються обставини, що є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Під судовими витратами розуміють грошові затрати, які пов'язані з розглядом справи в господарському суді й покладаються на сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Участь деяких суб'єктів у господарському процесі пов'язана для них з певними витратами, держава гарантує їх відшкодування.[12; c. 60]

До судових витрат належать суми, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом (ст. 41 ГПК), за участь у розгляді справи перекладача (ст. 48 ГПК), а також суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 ГПК), за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження (ст. 39 ГПК), витрати за послуги адвоката (ст. 48 ГПК) тощо. Також, відповідно до статті 47-1 ГПК до судових витрат віднесено витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, розмір яких встановлено: для позивачів, звільнених від сплати державного мита, -- за нульовою ставкою; для всіх інших позивачів -- за ставкою 118 гривень. Відповідно до ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, визначаються господарським судом. Судовим експертам і перекладачам відшкодовуються витрати, пов'язані з явкою до господарського суду, в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”.[13; c. 40]

Головний принцип, який законодавством застосовується при розподілі господарських витрат, -- це принцип покладення витрат на сторону, яка заявила безпідставний позов, або на сторону, яка затіяла безпідставний спір у господарському суді. За наявності заподіяння шкоди з боку кожної сторони господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно. Зазначене правило розподілу господарських витрат застосовується при вирішенні як майнових, так і немайнових спорів.

Розподіл господарських витрат проводиться згідно зі ст. 49 ГПК. Державне мито покладається:

-- у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів,

-- на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозиції кожної зі сторін;

-- у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, -- на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виникає внаслідок неправильних дій однієї зі сторін, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.[13; c. 88] Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

-- при задоволенні позову -- на відповідача;

-- при відмові в позові -- на позивача;

-- при частковому задоволенні позову -- на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Від сплати державного мита України звільняються:

-- органи місцевого та регіонального самоврядування

-- за позовами до суду або господарського суду про визнання недійсними актів інших органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, підприємств, об'єднань, організацій і установ, які ущемлюють її повноваження; органи місцевого та регіонального самоврядування

-- за позовами до суду або господарського суду про стягнення з підприємства, об'єднання, організації, установи і громадян збитків, завданих інтересам населення, місцевому господарству, навколишньому середовищу їхніми рішеннями, діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів місцевого та регіонального самоврядування; органи місцевого та регіонального самоврядування

-- за позовами до суду або господарського суду про припинення права власності на земельну ділянку;-- місцеві й державні адміністрації

-- за позовами до господарського суду про визнання недійсними актів органами місцевого та регіонального самоврядування, що суперечать чинному законодавству;

-- фінансові органи та державні податкові інспекції -- позивачі й відповідачі

-- за позовами до суду та господарського суду;

-- органи державного контролю за цінами -- позивачі й відповідачі -- за позовами до суду та господарського суду;

-- позивачі -- Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство лісового господарства України та їхні органи на місцях, підприємства Укрзалізниці, що здійснюють захист лісонасаджень, органи рибоохорони

-- у справах про стягнення коштів на покриття шкоди, заподіяної державі забрудненням навколишнього середовища, порушенням лісового законодавства та нераціональним використанням природних ресурсів та рибних запасів;-- всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що мають місцеві осередки у більшості областей України, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), громадські організації інвалідів, їхні підприємства та установи, республіканське добровільне громадське об'єднання “Організація солдатських матерів України”

-- за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду;-- Національний банк України та його установи, за винятком госпрозрахункових;

-- Генеральна прокуратура України та її органи -- за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і державних юридичних осіб;

-- Фонд винаходів України -- за позовами, з якими він звертається до суду або господарського суду;

-- Українська державна страхова комерційна організація та її установи -- за позовами, з якими вони звертаються до суду та господарського суду, в усіх справах, пов'язаних з операціями обов'язкового страхування;

-- Пенсійний фонд України, його підприємства, установи, організації;

-- Фонд України соціального захисту інвалідів і його відділення;-- державні органи приватизації -- за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів держави;

-- Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення -- позивачі й відповідачі -- за позовами до суду або господарського суду;

-- державні замовники та виконавці державного замовлення

-- за позовами, з якими вони звертаються до суду в справах про відшкодування збитків, завданих при укладенні, внесенні змін до державних контрактів, а також про невиконання або неналежне виконання зобов'язань за державним контрактом на поставку продукції для державних потреб;

-- Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю -- за позовами, з якими він звертається до господарського суду у справах про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України “Про підприємництво”;

-- Державний комітет України по матеріальних резервах та підприємства, установи й організації системи матеріально резерву -- за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду у справах щодо виконання договірних зобов'язань суб'єктами господарської діяльності, що випливають із Закону України “Про державний матеріальний резерв”;

-- Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Автономній Республіці Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного значення за позовами до господарського суду щодо стягнення штрафу за порушення у сфері містобудування;

-- відділи державної виконавчої служби -- за позовами, з якими вони звертаються до суду, господарського суду, в усіх справах, пов'язаних із захистом майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, а також з проведення аукціонів;

-- Рахункова палата. Якщо зазначені органи звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.[21; c. 5]

Розділ 2. Судовий збір в господарському процесі

2.1 Правова природа інституту судового збору

Відповідно до Конституції України права та свободи людини визначають зміст та спрямованість діяльності держави [1, с. 6]. У контексті цього однією з головних і беззаперечних ознак правової держави є захист господарських прав, що покладено законом на різні державні органи та громадські організації. Важлива роль в його здійсненні належить суду, розгляд та вирішення судами господарських справ складає особливий вид державної діяльності -- правосуддя по господарських справах. Вимоги підвищення ефективності повною мірою відносяться і до правових норм, що регулюють діяльність органів судової влади.

Інститут судових витрат, зокрема, повинний служити виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукання учасників спору виконувати обов'язки добровільно і до більш повної компенсації витрат держави. [24; с. 34]

У період становлення правової держави проблема інституту судового збору у господарському судочинстві досить актуальна, оскільки питання пов'язані з розвитком цього інституту безпосередньо впливають на можливість реалізації особою права на звернення до суду та отримання судового захисту, а отже, і потреба в подальшому його науковому осмисленні не тільки збереглася, але й значно посилилась. Інститут судових витрат в цілому та судового збору як його частини, як і сам господарський процес, є динамічним, мінливим явищем. Залежно від різних чинників - соціальних, економічних, політичних він постійно змінюється, адаптуючись до реалій сьогодення. Підтвердження цього факту - історія розвитку та становлення держави і права з існуючими на різних історичних етапах теоріями про форму судового збору, концептуальними підходами пізнання цього важливого процесуального інституту. І це закономірно, оскільки в умовах розпочатої перебудови держави на нових сутнісних началах зростало усвідомлення важливості, значущості вирішення питання про найбільш ефективні форми та види судового збору як елемент судових витрат у господарському процесуальному праві. Інститут судового збору безпосередньо впливає на можливість реалізації особою права на звернення до суду та отримання судового захисту і може розглядатися як установлене законодавством обмеження доступності до правосуддя. Разом з тим, якщо розмір судового збору «розумно» встановлений законодавцем, то наведений інститут виступає своєрідним «фільтром», який утримує від необґрунтованого звернення особи до суду. [24; с. 35]

На підтвердження цього доцільно навести Рекомендації відносно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81)7, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 р., відповідно до яких прийняття справи до провадження не повинно зумовлюватися сплатою стороною державі якої-небудь грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно справи, яка розглядається. У тій мірі, в якій судовий витрати (у тому числі судовий збір) є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх (його) необхідно, по можливості, скоротити або анулювати. [24; с. 35]

Існування інституту судових витрат у господарському процесі та його значення обумовлено такими причинами: По-перше, при організації діяльності господарських судів щодо вирішення господарських спорів та здійснення судової діяльності потребуються значні державні видатки, які складаються з витрат на утримання системи господарських судів та матеріально-технічного забезпечення судової діяльності. До того ж у сферу господарського судочинства залучаються особи, які сприяють суду в здійсненні правосуддя: експерти, перекладачі тощо, діяльність яких потребує грошової компенсації, здійснюються дії, які також потребують грошових витрат. І тому законодавством покладається обов'язок частково компенсувати видатки на осіб, які беруть участь у розгляді справи. По-друге, такий обов'язок умовно покладається на недобросовісну сторону -- позивача, який звертається до господарського суду з необґрунтованими вимогами або на відповідача, який добровільно не виконав свого обов'язку перед іншою стороною. [24; с. 37]

Введення судових видатків переслідує наступні цілі: одержувані кошти від судового збору (складової частини судових витрат) в дуже незначному ступені, але все-таки сприяють покриттю тих видатків, які супроводжують судову діяльність. Разом з тим, відшкодування видатків по здійсненню правосуддя не надходить безпосередньо в суд, тому фінансування судів не залежить від суми, одержуваної як судовий збір; наявність судового збору покликано дисциплінувати громадян, юридичних осіб, запобігаючи необґрунтованій заяві позовних вимог; наявність порівняно високих ставок судового збору повинне стимулювати добровільне виконання обов'язків (під страхом сплати судових видатків).

Однією із підстав прийняття Закону України «Про судовий збір» є Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» № 361 / 2006 від 10 травня 2006 року. У зазначеній Концепції законодавцем визначено, що «судові витрати (судовий збір), які несе особа, не повинні бути перешкодою для судового захисту її прав. Отже, вимогу про доступність правосуддя буде додержано лише тоді, коли буде створено ефективну систему надання правової допомоги…» [20, абз. 3 ч.1].

Тому в результаті набрання чинності Законом України «Про судовий збір», встановлено чіткий, економічно обгрунтваний порядок розрахунку та розмір судового збору, який повинен бути сплачений особою у разі її звернення до суду, у тому числі господарського суду. Економічна обґрунтованість розміру судового збору законодавець пов'язує безпосередньо із ціною позову, який визначається відповідно до ГПК України та Закону України «Про Державний бюджет України» на поточний рік. Отож, проблема взаємозв'язку доступності правосуддя та несення судових витрат (у тому числі судового збору) сторонами на даний момент у процесі вирішення. Як поточний результат цієї діяльності стало прийняття Закону України «Про судовий збір».

Обов'язком законодавця залишається коригування коефіцієнта ставок та розміру мінімальної заробітної плати відповідно і межах яких визначається розмір судового збору до поточних економічних реалій країни. Щодо проблем функціонування інституту судових витрат, що виникають у процесі здійснення господарського судочинства, а саме визначення судом розміру сум, що підлягають сплаті за наданні послуги захисника. При прийняті рішення стосовно розподілу судових витрат за надання правової допомоги, суд має бути проінформованим про рівень цін на юридичні послуги, що склалися на момент розгляду справи, так як часто судді у своєму рішенні вказують занижений розмір судових витрат за надання правової допомоги, що виглядає як мінімум несправедливо до захисника (захисників) однієї із сторін господарського процесу. У визначенні «розумності» витрат на оплату правової допомоги цілком можуть стати у пригоді Правила адвокатської етики, затверджені Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012 року.

Відповідно до Правил адвокатської етики, гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту [9, ч.1 ст. 28], він повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Тобто гонорар, що належить до сплати адвокату (адвокатському об'єднанню), апріорі є «розумним», оскільки того вимагають етичні засади адвокатської діяльності. Можна з упевненістю сказати, що основним критерієм визначення «розумного» необхідного розміру оплати юридичних послуг слід вважати саме обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення. І, навпаки, не слід надавати надто великого значення ціні позову, розміру позовних вимог.

Адже обсяг часу і роботи юриста залежить, перш за все, від обсягу інформації та документів, які необхідно обробити в ході процесу, від тривалості розгляду справи, від позиції і дій опонента. Не буде перебільшенням сказати, що від ціни позову обсяг роботи юриста залежить в останню чергу. А тому і в останню чергу має враховуватися при визначенні розумності гонорару юриста. Найбільш доцільним було б встановити граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу на рівні середніх погодинних ставок адвокатських об'єднань України. Визначення середніх погодинних ставок адвокатських об'єднань України доцільно доручити Міністерству юстиції України. Розмір компенсації витрат на правову допомогу в жодному разі не має залежати від того, за чий рахунок здійснюється така компенсація - держави чи недержавного суб'єкта.

2.2 Платники та об'єкти справляння судового збору

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», платниками судового збору виступають громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення [5, ст. 2].

Також у Законі, законодавцем встановлюються об'єкти справляння судового збору, зокрема:

· за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

· за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

· за видачу судами документів; у разі ухвалення судового рішення, передбаченого Законом України «Про судовий збір» [5, ч.1 ст. 3].

У частині 2 статті 3 цього Закону, законодавець перелічує об'єкти, за які судовий збір не справляється. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ціна позову визначається:

1) у позовах про стягнення грошей - стягуваною сумою або сумою, оспорюваної за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;

2) у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується;

3) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою усіх вимог;

4) у позовах про стягнення іноземної валюти - в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. [2; ст 55]

В ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею [24, с. 27-28]. Ставки судового збору у господарському судочинстві встановлюються у таких розмірах, зазначених в ЗУ « Про судовий збір». (Дод.1)

Відповідно до ст. 6 Закону, судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі виключно через установи банків чи відділення зв'язку.

За подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачується раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову (абзац другий частини першої статті 6 Закону) [5].

Аналогічним чином вирішується й питання щодо сплати судового збору за подання апеляційних (касаційних) скарг у відповідних справах, тобто цей збір визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого на день сплати судового збору за подання скарги [25, с.82.]. Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до господарського суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку частини першої статті 17 ГПК до іншого господарського суду, то останній не вправі в зв'язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу з посиланням на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після порушення провадження у справі приписи статті 63 ГПК застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету [11, абз. 2 п. 2.4. ч. 2].

Якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. У випадку, якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 Закону. У Законі передбачений випадок, коли позовну заяву подано після подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову, то розмір судового збору зменшується на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення доказів або позову. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог [11, п. 2.11 ч. 2].

За повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах. У разі якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв'язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору. За подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах. У разі вибуття із справи позивача судовий збір сплачується його правонаступником, якщо збір не був сплачений. При роз'єднанні судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз'єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується. У випадку якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів; об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог. [27]

Чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору [11, п. 2.20 ч.2].

Висновки

Однією з головних і беззаперечних ознак правової держави є захист господарських прав, що покладено законом на державні органи та громадські організації. До таких державних органів належить господарський суд, який під час розгляду та вирішення господарських справ матеріалізує особливий вид державної діяльності -- здійснення правосуддя з вирішення господарських спорів. На реалізацію цієї діяльності держава витрачає грошові кошти, що виділяються з Державного бюджету України. Додатково є ще інші витрати, котрі пов'язані, зокрема, з фінансовою підтримкою технічного забезпечення у сфері вдосконалення законодавства, підвищення кваліфікації суддів та працівників апарату тощо. Незначна їх частина, у передбачених законом випадках, покладається на осіб, які беруть участь у справі. Інститут судового збору у господарському процесі, повинен служити виконанню загальних завдань економічної політики держави і сприяти досягненню власних «вузьких» цілей по запобіганню необґрунтованих звернень до суду, спонукання учасників спору виконувати обов'язки добровільно. У правовій науці проблема функціонування інституту судового збору і судових витрат взагалі в останні десятиріччя не піддавалася комплексній монографічній розробці, практично відсутні і спеціальні дослідження. Юридична література у цій сфері в більшості представлена у вигляді нечисленних статей, що стосуються окремих спірних положень, що виникають у ході правозастосовної діяльності, розділів і підрозділів навчальних посібників та підручників, а також коментарів до Господарського процесуального кодексу України.

Комплексне дослідження під впливом нових ідей і положень Конституції основних проблем функціонування інституту судового збору у господарському судочинстві, аналіз чинного господарського процесуального законодавства і судової практики дозволили сформувати ряд положень, що відображають механізм функціонування правосуддя при розгляді і вирішенні господарських справ, а також науково-прикладні аспекти дослідження проблеми сучасного правосуддя. При цьому найбільш важливі і принципові наукові результати дослідження зводяться до того, що ефективність функціонування правосуддя у господарських справах залежить від подальшого удосконалення існуючої судової системи і процесуального законодавства та відповідного належного фінансування. При цьому розробка проблем сучасного правосуддя, зокрема, і тих, що стосуються судових витрат та судового збору як їх елемента у господарському судочинстві, набуває певного значення і в контексті міжнародно-правових стандартів правосуддя. Стаття 8 Загальної декларації прав людини наголошує, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, наданих їй Конституцією чи законом. У ст. 6 Європейської конвенції з прав людини зазначено, що кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. У курсовій роботі розглянуто хронологію становлення інституту судового збору, обґрунтовується необхідність розвитку цього інституту з урахуванням економічних і соціальних реалій держави. Поряд зі своїми безпосередніми процесуальними цілями норми законодавства, які регулюють функціонування інституту судового збору сприяють залученню для потреб країни, особливо в перехідний період, як найбільше коштів та часткової компенсації коштів, які витрачає держава на здійснення правосуддя.

Важливим принципом, що знаходить реалізацію в інституті судового збору та судових витрат загалом, є принцип доступності судового захисту прав і інтересів. У роботі проаналізовано цей принцип у контексті взаємозв'язку доступності правосуддя та несення судового збору сторонами господарського процесу. Додатково обґрунтовується висновок, що регулювання суспільних відносин, пов'язаних із функціонування інституту судового збору, здійснюється як нормами господарського процесуального, так і нормами фінансового права. Відстоюється погляд, що інститут судового збору та судових витрат в цілому, є комплексним міжгалузевим інститутом господарського процесуального права. Перспективою подальших наукових розвідок порушених проблем може бути використання отриманих результатів у наступних наукових досліджень, зокрема при дослідженні питань додаткових елементів правового механізму судового збору та співвідношення розміру судового збору до поточних економічних реалій держави.

Список використаних джерел

1. Конституція України: [Текст]: офіц. текст: [прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.] - Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30,ст. 141 поточна редакція -- Редакція від 30.09.2016;

2. Господарський процесуальний кодекс України [Текст]: Кодекс від 06.11.1991 № 1798-XII// Відомості Верховної Ради України (ВВР). Поточна редакція від 05.10.2016;

3. Господарський кодекс України [Текст]: Кодекс від 16.01.2003 № 436-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 18, № 19-20, № 21-22, ст.144. поточна редакція -- Редакція від 01.08.2016;

4. Цивільний кодекс України [Текст]: Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 40-44, ст.356. поточна редакція -- Редакція від 02.11.2016;

5. Закон України «Про судовий збір» [Електрон. ресурс]: Закон від 08.07.2011 № 3674-VI.

6. Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» [Електрон. ресурс]: Закон, Бюджет від 25.12.2015 № 80-VIII. зі змінами від 19.05.2016

7. Закон України « Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 № 3460 - VІ // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2011. - № 51. - Ст. 577.

8. Указ Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 № 361/2006.

9. Правила адвокатської етики [Електрон. ресурс]: Правила затверджені Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012 р.

10. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» [Електрон. ресурс]: Постанова від 21.02.2013 № 7

11. Білоусов Ю.В. Судові витрати як складова доступності правосуддя [Текст] / Ю.В. Білоусов // Університетські наукові записки. - 2013. - № 3 (15). - 89 с.

12. Вишневецька В.О. Правове регулювання державного мита: Автореф. Дис.. канд.. юрид. Наук: 12.00.07 [Текст] / В.О. Вишневецька // Нац. акад. Держ. податк. служби. України. - Ірпінь, 2005. -194 с.

13. Головань І.В. Зв'язок справедливого розподілу витрат на правову допомогу та ефективності реалізації права на судовий захист [Текст] / І.В.Головань // Підприємництво, господарство і право. - 2014. - № 6 - 104 с.

14. Демченко С. Ф. Теоретичні аспекти становлення і розвитку економічного судочинства в Україні [Текст]: монографія / С. Ф. Демченко. // - К.: Вид-во «Преса Україна», 2009. - 240 с.

15. Єфремова Н.М. Процесуальні засоби забезпечення доступності правосуддя у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності (у контексті міжнародно-правових стандартів): дис. 12.00.15 [Текст] / Н.М. Єфремова. // перевидав. Київ - 2012. - 220 с.

16. Коломоєць Т. О. Адміністративна юстиція. Адміністративне судочинство: Навч. посіб. / Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулевська, Р. В. Сінельник, І. О. Сквирський. - К.: Істина, 2007. - 152 с.

17. Константій О.В. Види заходів захисту (відновлення) в господарському судочинстві / О. В. Константій // Вісник Вищої ради юстиції. - 2011. - № 2 (6). - С. 69 - 78.

18. Курінний Є. В. Адміністративна юстиція як складова адміністративно-правового захисту прав і свобод людини та громадянина / Є. В. Курінний // Держава та регіони. Серія: Право. - 2009. - № 2. - С. 78 - 81.

19. Миронюк О. Особливості стягнення витрат на допомогу адвоката / О. Миронюк // Правовий тиждень. - № 51(124) 16 грудня 2008 р.

20. Оніщенко Н.М. Соціальний вимір правової системи: реалії та перспективи: Монографія / Н.М. Оніщенко, Н.М. Пархоменко., відп. ред. Ю.С. Шемшученко. - К.: Видавництво «Юридична думка», 2011. - 176 с.

21. Пащенко К. С. Судовий збір в господарському судочинстві України через призму Закону України „Про судовий збір” / К. С. Пащенко // Наука і правоохорона. - 2011. - № 4.

22. Пащенко К. С. Взаємозв'язок судових витрат з основними засадами господарського судочинства в Україні / К. С. Пащенко // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2012. - № 1.

23. Перепелюк В. Господарське судочинство: проблеми практики / В. Перепелюк. - К.: Конус-Ю, 2007. - 272 с.

24. Похиленко І.С. Правове регулювання судового збору в господарському процесі [Текст] / І.С. Похиленко. // Часопис Київського університету права - 2011. - №4.

25. Сакара Н.Ю. Проблема доступності правосуддя у господарських справах: монографія [Текст] / Н.Ю. Сакара. // Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Х.: Право, 2013. - 256 с.

Додаток

Найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір	Ставка судового збору
2. За подання до господарського суду:
1) позовної заяви майнового характеру	1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати
2) позовної заяви немайнового характеру	1 розмір мінімальної заробітної плати
3) заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову; заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення іноземного суду; заяви про скасування рішення третейського суду; заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання третейського суду; заяви про роз'яснення судового рішення	0,5 розміри мінімальної заробітної плати
8) заяви про затвердження плану санації до порушення провадження у справі про банкрутство	2 розміри мінімальної заробітної плати
9) заяви про порушення справи про банкрутство	10 розмірів мінімальної заробітної плати
10) заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, або визнання її недійсною	2 розміри мінімальної заробітної плати
4. За видачу судами документів:
1) за повторну видачу копії судового рішення	0,003 розміру мінімальної заробітної плати за кожний аркуш паперу
2) за видачу дубліката судового наказу та виконавчого листа	0,03 розміру мінімальної заробітної плати
3) за роздрукування технічного запису судового засідання	0,01 розміру мінімальної заробітної плати за кожний аркуш тексту на папері формату А4
4) за видачу в електронному вигляді копії технічного запису судового засідання	0,03 розміру мінімальної заробітної плати
5) за виготовлення копії судового рішення у разі, якщо особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, звертається до апарату відповідного суду з письмовою заявою про виготовлення такої копії згідно із Законом України "Про доступ до судових рішень".	0,003 розміру мінімальної заробітної плати за кожний аркуш копії
6) за виготовлення копій документів, долучених до справи	0,003 розміру мінімальної заробітної плати за кожний аркуш копії
5. У разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення	0,2 розміру мінімальної заробітної плати
У разі необхідності сплати недоплаченої суми судового збору	Сума вказується платником

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору до Господарського суду у Полтавській області

Отримувач коштів	УДКСУ у м.Полтава (м.Полтава).22030001
Код отримувача (код за ЄДРПОУ)	38019510
Банк отримувача	ГУДКСУ у Полтавській області
Код банку отримувача (МФО)	831019
Рахунок отримувача	31214206783002
Код класифікації доходів бюджету	22030001
Призначення платежу	Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Полтавської області (назва суду, де розглядається справа), код ЄДРПОУ 03500004 (суду, де розглядається справа)

судовий право закон юстиція

При заповненні платіжного документа у графі «Код платника» платником судового збору - юридичною особою зазначається код ЄДРПОУ, а платником - фізичною особою - ідентифікаційний код, а при його відсутності, у зв'язку з релігійними переконаннями, зазначаються його паспортні дані.

Приклад заповнення графи "Призначення платежу": у графі "призначення платежу" вказується: "Судовий збір за позовом_______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Господарський суд Полтавської області, код ЄДРПОУ 03500004".

Размещено на Allbest.ru