Міжнародний договір франшизи

Оскільки за договором комерційної концесії передається комплекс виключних прав, у період дії договору частина з них може переходити від одного правоволодільця до іншого, змінюватись або припинятись. Ці обставини неоднаково впливають на долю договору. Перехід виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності, визначений у договорі комерційної концесії, від правоволодільця до іншої особи не є підставою для зміни або розірвання договору комерційної концесії. Новий правоволоділець є просто стороною колишнього договору в частині прав та обов'язків, які стосуються отриманих ним виключних прав.

Щодо змін змісту виключних прав, які передано за договором комерційної концесії, то ЦК України і ГК України регламентують лише випадки зміни торговельної марки або іншого позначення правоволодільця [22, с. 375]. За таких змін договір зберігає чинність щодо нового позначення, якщо користувач не вимагає розірвання договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності договору користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати. Таке правило цілком логічне на підставі того, що колишнє позначення більш відомо, ніж нове, і його використання обіцяє великі прибутки. Зміни інших виключних прав на долю договору не впливають. Питання про те, чи мають вони взагалі будь-яке значення, законом не вирішено. Однак, якщо користувач доведе, що його положення при зміні будь-якого з виключних прав, які йому передані, погіршилось, він має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі у формі відповідного зменшення плати правоволодільцеві.

Якщо в період дії договору комерційної концесії припинилося право, користування яким надано за цим договором, дія договору не припиняється, крім тих його положень, що стосуються права, яке припинилося, а користувач має право вимагати відповідного зменшення належної правоволодільцеві плати, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення договір комерційної концесії може бути припинений або розірваний користувачем в односторонньому порядку.

5. Аналіз світового досвіду у франчайзинговому бізнесі

У США бурхливому розвитку франчайзингу сприяв прийнятий в 1946 році Закон про товарні знаки. Додатковий прибуток підприємці одержували вже завдяки тому, що надання права іншим підприємствам на використання своїх товарних знаків під різностороннім контролем і захистом закону дозволяла власникам без великих додаткових витрат розширювати межі свого бізнесу.

Франчайзинг використовується в самих різних видах бізнесу. Зокрема, він інтенсивно розвивається в таких галузях промисловості і сфери послуг, як:

автомобільна промисловість і послуги автосервісу;

допомога в організації і веденні бізнесу (бухгалтерія, діловодство, реклама і т. п.);

будівництво, послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням будинків;

послуги, пов'язані з освітою;

відпочинок і розваги;

ресторани швидкого обслуговування, ресторани, закусочні і т.д.;

продуктові намети; медичні і косметичні послуги;

послуги у сфері домашнього господарства;

роздрібна торгівля;

багато інших видів діяльності [23].

У США франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і рівні Штатів: По-перше, франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і повинен відповідати так званому «FTC Rulе». Також існують федеральні законодавчі акти, регулюючі окремі види франчайзингу. На рівні Штатів існує законодавство, регулююче загальні питання франчайзингу. Ряд Штатів також має регулювання специфічних видів франчайзингу.

Франчайзер зобов'язаний підготувати, подати у відповідні державні служби і дістати схвалення комплексної детальної пропозиції франчайзингу, яка за своєю суттю аналогічна тому, що подає фірма, охоча вийти на фондовий ринок США. Цей документ повинен оновлюватися щорічно протягом терміну поки франчайзер пропонує франшизу на продаж або частіше, якщо мають місце які-небудь зміни. Також необхідно адаптувати пропозицію про продаж франчайзингу відповідно до регулювання окремих штатів. Копії стандартної угоди про франчайзинг і будь-яких угод (оренда, постачання устаткування і т.д.), що відносяться до операції, повинні бути також прикладені до пропозиції і передаватися франшизоодержувачу разом з основним пакетом документів. Весь пакет документів повинен відповідати правилам FTC і положенням законів відповідного Штату, а також іншим федеральним законам і законам відповідного Штату. Закони ряду Штатів про франчайзинг містять достатньо жорсткі положення, що відносяться до франчайзера, про те, що повинно або не повинно міститися в договорі про франчайзинг, які умови припинення франчайзингу, його відновлення або відмови у відновленні, його модифікації і про багато що інше, зокрема про дії франшизоодержувача у разі порушення франчайзером договору [24].

Багато інших федеральних законів і законів Штатів у тій або іншій мірі впливають на франчайзингові відносини. Прикладом є антитрастове законодавство, що не дозволяє франчайзеру накладати певні обмеження на франшизоодержувача.

Одними з найбільш поширених способів для іноземної сторони, застосовним так само і для української особи, ввійти на американський ринок за допомогою франчайзингу є:

- організація американського дочірнього підприємства, наприклад, корпорації, надання їй необхідних прав і ліцензій. Американське дочірнє підприємство стане франчайзером і можливо буде управляти одним або більше франчайзинговим підприємством.

- створити з однією або декількома фірмами спільне підприємство, передати йому необхідні права і ліцензії, воно можливо буде володіти і управляти одним або декількома франчайзинговими підприємствами.

- передати виняткову ліцензію на франчайзингові операції незалежній американській фірмі. Така угода називатиметься «mаstеr frаnchisе аgrееmеnt».

У США є більше 1 500 франшизних систем у більше 75 видах діяльності.

На одного франчайзера припадає в середньому 230 франшизних точок. Проте більшість франчайзерів має менше 100 точок [25].

Близько 80% франшизних систем вимагає об'єм інвестицій від 50 до 250 тис. доларів США. Проте це не означає, що системи з низьким рівнем інвестування не одержують розвитку. Близько 20% систем мають інвестиційний показник менше 50 тис. доларів США.

Періодичні платежі, так звані роялті, що становлять основу доходу франчайзерів, в середньому варіюють від 3% до 6% від об'єму продажів.

81,1% франчайзингових підприємств США відносяться до франчайзингу бізнес-формату. У цих підприємствах задіяні 79,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

18,9% франчайзингових підприємств США відносяться до франчайзингу товару. У цих підприємствах задіяні 20,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

6. Франчайзинговий бізнес у нових індустріальних країнах та ЄС

В даний час у Європі функціонують 4,500 франчайзингових систем, у кожної з них в середньому 37 партнерів, їх загальний товарообіг складає 150 млрд. доларів. Проте ступінь розвитку франчайзингового бізнесу в Європі набагато нижчий, ніж у США, де об'єм подібного роду операцій перевищив 800 млрд. доларів.

Вивчення досвіду ЄС у сфері правового регулювання франчайзингу представляє особливий інтерес. У Європейському союзі знайдений оптимальний спосіб правового регулювання франчайзингу. Європейське право встановило загальні принципи оцінки договорів франчайзингу на відповідність антимонопольному законодавству ЄС, закріпило перелік положень, включення яких в договори франчайзингу є неприпустимим, оскільки такі положення приводять до найбільш грубих обмежень конкуренції. Детальніше регулювання франчайзингових відносин залишається на розсуд сторін за договором. Такий спосіб правового регулювання представляється найбільш вдалим зважаючи на складність і комплексність даних відносин.

Практичне значення дослідження права ЄС пов'язане з екстериторіальним характером антимонопольного законодавства ЄС, оскільки воно діє навіть у тих випадках, коли договори укладені за його межами, але роблять вплив на торгівлю між державами - членами ЄС. При цьому поняття «вплив на торгівлю між державами - членами» трактується вельми широко Європейською комісією і судами ЄС, тому більшість комерційних договорів, включаючи договори франчайзингу, підпадають під дію статті 81 (1) Договору, що засновує Європейське співтовариство (ДУЕС).

Таким чином, антимонопольне законодавство ЄС може застосовуватися до положень договорів, які укладені між особами, що не є резидентами ЄС, якщо такі договори можуть робити вплив на торгівлю між державами - членами ЄС.

Уніфіковане правове регулювання франчайзингу в Європейському союзі здійснюється нормами антимонопольного законодавства ЄС. Договори франчайзингу, як і будь-які господарські договори, повинні враховувати положення антимонопольного законодавства. При цьому для договорів франчайзингу характерний цілий ряд положень, які можуть викликати проблеми з погляду антимонопольного законодавства. Серед них положення про встановлення (підтримку) ціни, положення, що забороняють франчайзі як протягом терміну договору, так і протягом розумного терміну після його закінчення відкривати аналогічні або подібні підприємства на території, де він може стати конкурентом для інших членів франчайзингової мережі та ін.

На сьогодні основу правового регулювання франчайзингу на рівні ЄС складає регламент Комісії (ЄС) від 22 грудня 1999 р. №2790/1999 «Про застосування статті 81 (3) Договору до категорій вертикальних угод і узгоджених дій». На відміну від регламенту №4087/88 діючий регламент №2790/1999 закріплює тільки перелік заборонених положень, надаючи сторонам певну свободу при укладенні договорів. Зміна підходу до правового регулювання договорів франчайзингу є позитивною тенденцією, оскільки комплексний характер таких договорів не дозволяє в рамках одного регламенту передбачити всі можливі положення, які сторони мають право включити в договір франчайзингу [26].

Регламент №2790/1999 разюче відрізняється від прийнятих раніше регламентів про блокове вилучення. Це економічно орієнтований і менш формалізований документ. Не дивлячись на прогресивніший характер регламенту №2790/1999 в порівнянні з попередніми регламентами про блокове вилучення, для нього характерні певні недоліки, якщо вивчати його правовий режим з погляду договорів франчайзингу.

Лібералізація економіки Центральних і Південно-східних країн, їх прагнення стати частиною організованої комерційної системи, заснованої на особистих інвестиціях, спонукають їх зробити вибір на користь франчайзингу і незалежного бізнесу. Абсолютними лідерами у впровадженні франчайзингових систем є Чехія і Угорщина.

Таким чином, маючи в своєму розпорядженні 79 франчайзингових систем і 260 кооперованих партнерів, Чеська Республіка перебуває на початку багатообіцяючого розвитку франчайзингу. Харчова і швейна промисловості є найпривабливішими для франчайзингу. Із-за високих доходів і відносно швидкої окупності інвестиційних витрат, найбільш переважними для франчайзингу є зони, де населення володіє високою купівельною спроможністю.

За короткий час відомі компанії високорозвинених країн зуміли проникнути на чеський ринок. Йдеться про такі фірми, як:

США - McDonald's, Kentucky Fried Chicken, Pizza Hut (продовольство), TGI Friday's, Dunkin Donuts, Future Kids (навчання), Holiday Inn, Choice Hotel International (готелі), Rentex - Hertz (оренда автомобілів)

Німеччина - OBI (агробізнес), Nord-West-Ring (оптова торгівля взуттям), Family Frost (заморожені продукти), Zimbo Czechia (м'ясні продукти)

Італія - Stefannel, Versace, Ungaro, Versus, Sergio Rossi (магазини моди)

Франція - Yves Rocher (косметика), Kookai, Lacoste (одяг)

Великобританія - Marks & Spencer (одяг), Mothercare (одяг для матері і дитини і приналежності), Next (сімейна мода).

З іншого боку, з'явилися внутрішні франчайзери подібно до ETA (електричні прилади), Boty Roman Petr (взуття), Dobra Ajovna (виробництво чаю), Body Basics (косметика), Rapid Service (послуги чистки) [27].

Процесу розвитку франчайзингу перешкоджають наступні чинники: (1) неадекватна законодавча основа, (2) нестача внутрішнього капіталу, (3) обмежений доступ до кредитів, (4) відносно великий ризик країни і інші перешкоди. Франчайзинг на ринках країн Центральної і Південно-східної Європи найбільше розвивається в роздрібній торгівлі. Перспективи розвитку за такими сферами діяльності, як: чистка одягу, готельна індустрія, оренда автомобілів, освіта.

Висновок

договір комерційний концесія франшиза

Комерційна концесія основана на тому, що один суб'єкт підприємницької діяльності (правоволоділець) за винагороду надає іншому суб'єктові підприємницької діяльності (користувачеві) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, комерційне позначення, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау, комерційну інформацію, що охороняється Законом, і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. Саме ці три елементи, як правило, визнаються необхідними для цього типу підприємницьких відносин національними та міжнародними правовими актами з питань франчайзингу і документами різних франчайзингових організацій. Поєднання зазначених елементів в одних правовідносинах дає можливість відрізняти комерційну концесію (франчайзинг) від інших подібних підприємницьких договорів.

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг (стаття 1115 ЦК України).

Договір комерційної концесії є консенсуальним, двостороннім (взаємним), платним і каузальним.

Мета договору комерційної концесії - сприяти просуванню на ринок певних товарів (зокрема, високотехнологічного устаткування, яке, як правило, є засобом виробництва інших товарів), виконанню робіт та наданню послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації. Іншими словами, йдеться про виключні права на результати інтелектуальної діяльності і насамперед про ті з них, які спрямовані на індивідуалізацію продукції (робіт, послуг).

Форма договору комерційної концесії визначається як письмова. Недотримання письмової форми договору тягне за собою його недійсність, і такий договір вважається нікчемним.

Державна реєстрація договору комерційної концесії, як це передбачається ЦК і ГК України, здійснюється органом, який проводить державну реєстрацію юридичної або фізичної особи - суб'єктів підприємницької діяльності, що виступає за цим договором правоволодільцем. При цьому існує така особливість: якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності в іноземній державі, реєстрацію договору комерційної концесії здійснює орган, у якому був зареєстрований користувач.

Істотними умовами договору комерційної концесії є предмет і ціна (винагорода). Особливість предмета договору полягає в тому, що він становить комплекс виключних прав, які необхідні для використання у певній сфері підприємницької діяльності. Конкретний склад такого комплексу визначається метою договору - сприяти просуванню на ринок певних товарів (робіт, послуг). Враховуючи особливий характер предмета договору, необхідно також вказати ціну. Якщо врахувати, що виключні права за своєю природою унікальні, то плату за користування ними не можна визначити за правилом про ціну, яка за порівнянних обставин переважно стягується за аналогічні товари, роботи, послуги. На практиці винагорода найчастіше складається з двох частин - своєрідної «вхідної плати» за приєднання до фірмової мережі правоволодільця та наступних періодичних платежів (що визначаються за твердою шкалою або у відсотках від прибутку). Строк же не належить до істотних умов договору комерційної концесії, адже цей договір може бути укладений на строк або без зазначення строку.

Незважаючи на наявність елементів різних договорів, договір комерційної концесії - це самостійний вид цивільно-правового договору, який виключає пристосування до регульованих ним відносин будь-яких правил про інші договори.

Список використаної літератури

1. Цивільне право України: Підручник / Я.М. Шевченко. - Т. 2. - К.: Концерн, 2003. - 208 с.

2. Гражданское право Украины: Учебник / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Харьков: ТОВ «Одіссей», 2003. - 321 с.

3. Гражданское право: Учебник / Е.А. Суханов. - М.: Проспект, 2004. - 191 с.

4. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 248 с.

5. Цивільне право України: Навч. посіб. / М.І. Панченко. - К.: Знання, 2005. - 383 с.

6. Стаття 1115 Цивільного кодексу України №435-ІV від 16 січня 2003 року.

7. Договорное право: Учебник / М.И. Брагинский. - М.: Статут, 2003. - 734 с.

8. Система договоров в Гражданском праве России: Учебник / Ю.В. Романец. - М.: Юрист, 2005. - 210 с.

9. Договорное право: Учебник / М.И. Брагинский. - М.: Статут, 2003. - 736 с.

10. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навчально-практичний посібник / А.В. Цірат. - К.: Ін Юре, 2005. - 140 с.

11. Зобов'язальне право. Теорія і практика: Підручник / О.В. Дзера. - К.: Кондор, 2005. - 115 с.

12. Франчайзинг і франчайзинговий договір: Навчально-практичний посібник / А.В. Цірат. - К.: Ін Юре, 2005. - 141 с.

13. Оцінка істотності (необхідності та достатності) деяких умов цивільно-правового договору // Підприємництво, господарство і право / Едуард Багач. - 2005. - №1. - с. 26.

14. Стаття 370 Господарського кодексу України №436-ІV від 16 січня 2003 року.

15. Цивільне право України: Навчальний посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.; За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. - 250 с.

16. Гражданское право: Учебник / Е.О. Харитонов, Н.А. Саниахметова. - К.: Юринком Интер, 2004. - 261 с.

17. Азімов Ч.Н. Цивільне право України: Підручник / Ч.Н. Азімов. - Харків: ТОВ «Одіссей», 2004. - 378 с.

18. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право / Сергій Бервено. - 2006. - №4. - с. 10.

19. Цивільно-правова характеристика укладення договору // Підприємництво, господарство і право / Сергій Бервено. - 2006. - №4. - с. 11.

20. Проблема відповідальності сторін за договором комерційної концесії // Підприємництво, господарство і право / С. Бородовський. - 2004. - №10. - с. 115.

21. Стаття 1123 Цивільного кодексу України №435-ІV від 16 січня 2003 року.

22. Стаття 375 Господарського кодексу України №436-ІV від 16 січня 2003 року.

23. Рошкован M. Франчайзинг: бизнес практика и возможности // http://www.marketing.spb.ru/

Размещено на Allbest.ru