Формування моделі соціальної політики в умовах суперечливого соціально-економічного розвитку

соціальна політика держава регіональний

У статті розкрито суперечності сучасного соціально-економічного розвитку українського суспільства в умовах інтенсифікації глобальних впливів і національних викликів. Концептуально обґрунтовано модель соціальної політики, основними характеристиками якої є комплексний, системний, багаторівневий і багатосуб'єктний характер. На підставі аналізу функцій органів місцевого самоврядування у колі суб'єктів соціальної політики в умовах сучасних реформ визначено концептуальні підходи до вдосконалення системи соціальних послуг на засадах децентралізації і субсидіарності.

Показано провідну роль держави в забезпеченні формування і реалізації соціальної політики на національному, регіональному і місцевому рівнях у контексті створення умов для розвитку людського потенціалу.

Ключові слова: соціальна політика, соціогуманітарний розвиток, державне управління.

The contradictions of modern social and economic development of Ukrainian society in the conditions of intensification of global influences and national challenges are described in the article. The model of social policy, the basic feature of which is a comprehensive, systematic, multilevel and multisubject character is conceptually substantiated. Based on the analysis of the functions of local self-government bodies in the sphere of social policy subjects in the context of modern reforms, conceptual approaches to improving the system of social services on the principles of decentralization and subsidiarity are determined. The role of the state in ensuring of the formation and implementation of social policy at the national, regional and local levels in the context of creating conditions for the development of human potential is shown.

Key words: social policy, socio-humanitarian development, public administration.

Вступ

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок з важливими науковими та практичними завданнями. Глобальні і національні виклики соціогуманітарному розвитку змінили погляди на роль державної соціальної політики у розв'язанні проблем і суперечностей, що супроводжують процеси життєдіяльності людини та суспільства, активізували дискусії з приводу оптимального балансу державного та індивідуального внеску в забезпечення якості життя населення і покращання його соціального самопочуття, колективної та індивідуальної відповідальності за соціальну злагоду і стабільність.

Ґрунтуючись на базових цінностях - гуманізму, справедливості, рівності, солідарності, соціальної відповідальності, соціального партнерства та ін., які визнані суспільством і закріплені в стратегічних документах на державному рівні, соціальна політика набуває нормативного характеру, що визначає вимоги до її моделі, в тому числі інституційної та управлінської складової, філософії політичних рішень, а також інструментарію їх реалізації в практичній площині. Однак накопичення в українському суспільстві соціальних проблем системного характеру, суперечності між концептуально заявленими в документах пріоритетами політики і практичними результатами у сфері розвитку людського потенціалу дають підстави акцентувати увагу на потребі в пошуку більш ефективних механізмів державного впливу на забезпечення належних умов соціогуманітарного розвитку. Тому в умовах суперечливого соціально-економічного розвитку формування моделі соціальної політики, здатної ефективно реагувати на глобальні і національні виклики і загрози соціогуманітарному розвитку, є головним завданням теорії і практики державного управління.

Аналіз останніх публікацій за проблематикою та виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проблеми соціальної політики завжди перебувають у центрі уваги наукової спільноти. Питання соціального захисту висвітлені в працях зарубіжних дослідників В.Антропова, Т.Ганслі, Б.Дікона, Г.Еспін- Андерсена та ін. Вітчизняні науковці Е.Лібанова [13; 16], О.Макарова, Н.Деєва, Н.Рингач та ін. різнобічно досліджують питання соціогуманітарного розвитку суспільства та особливе місце соціальної політики у цих процесах. Перспективні дослідження державного управління процесами соціогуманітарного розвитку, соціальної політики активно проводяться В.Гошовською, О.Петроє, А.Попком [1], В.Скуратівським, В.Трощинським, М.Кравченко, П.Шевчуком та іншими науковцями. Джерельною базою дослідження соціальної політики слугують статистичні дані, національні доповіді і міжнародні документи [15].

Водночас, незважаючи на численні наукові праці, експертно-аналітичні роботи, в умовах поглиблення суперечностей процесів соціально- економічного розвитку доводиться визнати потребу в подальшому комплексному, міждисциплінарному, інтегративному дослідженні соціальної політики, пошуку перспектив її модернізації. Тому метою статті є дослідження передумов і розробка концептуальних основ формування моделі соціальної політики в умовах суперечливого соціально-економічного розвитку.

Виклад основних результатів та їх обґрунтування

Сьогодні про низьку ефективність соціальної політики свідчать наслідки як глобальних, так і національних проблем, серед яких - старіння населення, зниження реальних доходів громадян, поширення бідності серед працюючого населення та сімей з дітьми, перешкоди в доступі до соціальної інфраструктури, зниження соціального самопочуття людей та ін., що, врешті-решт, призводять до поширення в суспільстві соціальної, економічної, політичної, культурної, етнічної нерівності тощо. Обмеженість державних ресурсів і зростання соціальних потреб громадян яскраво доводять, що очікування сучасного суспільства значно перевищують можливості держави. На суперечливому характері соціальної політики в Україні наголошують провідні фахівці в галузі державного управління соціогуманітарним розвитком [1, с. 150-152 ].

Вочевидь постає питання про формування моделі соціальної політики, що базується на полісуб'єктності, з посиленням акцентів на участі людини у вирішенні як власних проблем, так і проблем суспільства в цілому, досягнення балансу між соціальною справедливістю та економічною доцільністю, активізацію соціального потенціалу кожної людини і громадянина.

Стосовно глобальних тенденцій у контексті їх виклику соціогуманітарному розвитку потрібно насамперед наголосити на проблемі старіння населення Землі. За оцінками ООН, частка населення віком від 60 років і старше зросла до 12% (у 1994 р. - 9%), а до 2050 р. досягне 21% у загальній структурі народонаселення. Частка людей у віці 80 років і старше у складі населення похилого віку в 2014 р. становила 14%, а за прогнозами ООН до 2050 р. зросте до 19% і може становити 392 млн осіб, чим утричі перевищить нинішній показник [2, с. 23-38, 25-28].

Тенденція до старіння населення спостерігається і в Україні. За даними державної служби статистики України, в загальній структурі населення питома вага населення віком 65 років і старше зросла з 15,3% у 2011 р. до 16,2% у 2017 р., тоді як населення віком до 14 років - відповідно з 14,2 до 15,4% [3]. Якщо на 1 січня 2011 р. демографічне навантаження на 1 тис. осіб у віці 15-64 роки становило 419 осіб віком до 14 років і 65 років та старше, то на 1 січня 2017 р. воно зросло відповідно до 462 осіб (без урахування тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим і м. Севастополь). У цій структурі демографічне навантаження особами у віці 0-14 років зросло з 202 до 225 осіб, а особами у віці 65 років і старше - з 204 до 237 [4].

Тривалість життя в Україні залишається однією з найнижчих серед розвинених країн. Демографічна ситуація у січні-серпні 2017 р. знову погіршилася, зокрема, чисельність населення зменшилася на 139,6 тис. осіб і за оцінкою на 1 вересня 2017 р. становила 42444,9 тис. осіб, залишилося суттєвим перевищення кількості померлих (100 осіб) над живонародженими (63 особи) [5].

Соціально-економічні наслідки процесу старіння населення актуалізували низку проблем, що постали перед державною соціальною політикою. Це, зокрема, пошук оптимальних строків перебування людини на ринку праці, проведення пенсійної реформи і реформи оплати праці, налагодження ефективної системи соціальної роботи і надання соціальних послуг, виховання культури підтримки здоров'я населення тощо, і найголовніше - подолання бідності.

З часу проголошення незалежності України боротьба з бідністю визнається одним із пріоритетів державної політики. Водночас і сьогодні бідність залишається ключовою проблемою, що впливає на якість життя населення всіх вікових груп. Низький рівень соціальних стандартів і трудових доходів, раптова бідність унаслідок сучасних викликів соціально-економічному розвитку і ринкових механізмів побудови сучасної економіки зумовлюють низький рівень життя населення загалом, погіршення соціального самопочуття великої кількості людей, загострюють проблеми нерівності і доступу до соціальної інфраструктури, породжують невпевненість у майбутньому, зміну моральних настанов і свідомісно-ціннісних орієнтацій населення, стають чинником маргіналізації і соціального відчуження в суспільстві.

Динаміка чисельності населення із середньо- душовими еквівалентними загальними доходами на місяць, нижчими від законодавчо встановленого прожиткового мінімуму, свідчить про тенденцію до зменшення цієї категорії населення з 3,2% у 2014 р. до 1,5% у 2016 р. Водночас чисельність населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами на місяць, нижчими від фактичного прожиткового мінімуму, є значно більшою і зазнала стрибка з 16,7% у 2014 р. до 51,9% у 2015 р. Причиною цього стало зростання фактичного прожиткового мінімуму у цей період з 1357,6 грн до 2257,0 грн (на 66,2%) на місяць, тоді як нормативно зафіксований прожитковий мінімум зріс із 1176,0 грн до 1227,0 грн (на 4,3%). У 2016 р. чисельність населення із середньодушовими еквівалентними загальними доходами на місяць, нижчими від фактичного прожиткового мінімуму, суттєвих змін не зазнала, залишившись на рівні 51,1% [6]. Таким чином, за офіційними даними чисельність бідного населення в Україні у цей період досягла 19,8 млн осіб.

Потрібно також наголосити на досить великій питомій вазі соціальної допомоги та інших одержаних поточних трансфертів у структурі доходів населення. У ІІ кварталі 2017 р. заробітна плата становила 47,1% від загальної суми доходів населення, соціальні допомоги та інші одержані поточні трансферти - 36,6%, із них соціальні допомоги - 17,3% у загальній структурі доходів населення і 41,2% - у структурі соціальної допомоги та інших одержаних поточних трансфертів.

Політика підвищення заробітної плати дала певні результати, зокрема середня номінальна зарплата штатного працівника підприємств, установ і організацій у жовтні 2017 р. у 2,3 раза перевищила мінімальну заробітну плату, порівняно із вереснем її розмір збільшився на 0,4%, а за останні 12 місяців - на 37,9%, індекс реальної заробітної плати порівняно із вереснем 2017 р. становив 99,2%, а відносно жовтня 2016 р. - 119,9% [7]. Водночас підвищення рівня заробітної плати створило додаткове навантаження на роботодавців, унаслідок чого зросла заборгованість з її виплати: заборгованість працівникам економічно активних підприємств у лютому 2017 р. збільшилася на 8,8%, і якщо упродовж наступних трьох місяців 2017 р. заборгованість з виплати заробітної плати на економічно активних підприємствах мала тенденцію до скорочення і в травні досягла суми близько 1176 млн грн, то на 1 листопада 2017 р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати становила 2457,6 млн грн, з якої 1333,4 млн грн припадало на економічно активні підприємства [8].

Підвищення розміру заробітної плати стало необхідним кроком у соціальній політиці, проте це принципово не позначилося на зміні якості життя населення, тому результати всупереч очікуванням виявилися незначними. Лібералізація цін на товари і послуги вплинула на перевищення видатків над доходами домогосподарств і призвела не до покращання життя населення в цілому, а до зростання чисельності категорії громадян, які потребують соціального захисту з боку держави. Упродовж періоду із січня по жовтень 2017 р. за субсидіями для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг звернулося на 33,5% домогосподарств більше, ніж в аналогічному періоді 2016 р. Із них 67,6% припадало на домогосподарства в міських поселеннях. У жовтні 2017 р. субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг отримували 6044,0 тис. домогосподарства, що становить 40,3% від загальної кількості домогосподарств в Україні. Порівняно з відповідним періодом 2016 р. кількість таких домогосподарств збільшилася на 44,8% [9]. Складною залишається ситуація у сфері оплати житлово- комунальних послуг: у жовтні 2017 р. населенням було сплачено 72,4% від нарахованих сум [10].

Зростання споживчих цін обмежило можливості переважної більшості населення у задоволенні низки потреб, зокрема в збалансованому харчуванні, освіті, охороні здоров'я. У січні-жовтні 2017 р. відносно січня-жовтня 2016 р. відбулося зростання: споживчих цін - на 14,6%, вартості послуг на охорону здоров'я - на 6% (зокрема амбулаторних послуг на 13,8%), освіту - 11,2% [11].

Вочевидь за таких умов порушується принцип втілення колективних соціальних цінностей і діалектичної єдності соціальної та економічної політики як головної умови соціальної держави. Неузгодженість і відсутність системності в соціальній політиці, недостатній рівень соціальних гарантій на практиці призвели до поширення бідності серед працюючого населення, сімей з дітьми, студентської молоді. До того ж останніми роками спостерігаються такі феномени бідності, як раптова бідність, зокрема через втрату житла та джерел існування унаслідок конфлікту на Сході України; медична бідність, зумовлена хворобою і неспроможністю придбати ліки; бідність за ознакою заборгованості, зокрема перед банківськими установами, тощо. Як зазначають експерти, в Україні вразливість майже всіх груп населення до різних форм бідності продовжує зростати. Нові форми бідності сформували нові виклики для державного управління, адже вони не можуть бути подолані виключно традиційними методами державного регулювання через політику оподаткування, перерозподіл доходів, удосконалення політики на ринку праці, системи соціальної підтримки [12, c. 16].

Недостатня ефективність державної політики стала причиною актуалізації проблеми економічної, соціальної, культурної, етнічної, політичної та інших видів нерівності в усіх її проявах і комбінаціях. Як зазначає Е.Лібанова, нерівність за доходами спричиняє нерівність доступу до основних соціальних благ, зокрема медичного обслуговування, якісної освіти; реалізації основних прав, серед яких право на здоров'я, життя, безпеку. Нерівність за тривалістю життя детермінується нерівністю за доходами, тоді як нерівність за доходами може бути наслідком й інших видів нерівності, серед яких - відсутність можливості здобути якісну освіту [13, с. 5]. Україна є однією з країн із високим рівнем вищої освіти серед населення. І навіть попри те, що велика кількість громадян із вищою освітою працює не за спеціальністю, рівень їхніх доходів є вищим порівняно з іншою частиною населення. Водночас щодо освіти варто наголосити й на такому компоненті життєдіяльності сучасного суспільства і людини, як поширення інноваційних, зокрема інформаційних, технологій. Потрібно визнати, що соціально-економічні наслідки розвитку інформаційного суспільства призвели до нового виду нерівності як у глобальному, так і в національних масштабах - “цифрової”. Адже частина населення позбавлена доступу до послуг, що формують переваги сучасного соціального буття.

Інформаційна безпека, охорона навколишнього природного середовища, електронна медицина, електронна культура, електронна наука та інновації, електронна освіта, електронна демократія, електронне урядування, електронна економіка, доступ до інформації знань та інформаційна інфраструктура визначені пріоритетами діяльності Державного агентства з питань електронного урядування в Україні. Однак діяльність за цими напрямами може бути ефективною для суспільства за умови координації діяльності низки органів влади, зокрема Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України та ін. Адже нові технології вимагають спеціальних знань, умінь, навичок користувачів, а також відповідного технічного оснащення. У зв'язку із цим слід зазначити, що рівень забезпечення домогосподарств відповідною технікою в Україні залишається недостатнім для забезпечення рівного доступу до електронних послуг і благ.

Іншою важливою характеристикою розвинених країн та індикатором цифрової рівності є досить високі показники доступу до мережі Інтернет. В Україні кількість абонентів мережі Інтернет станом на 1 жовтня 2017 р. становила 13052,6 тис. осіб, що на 17,6% менше порівняно з аналогічним періодом 2016 р. Невисокою серед абонентів Інтернету залишається частка населення в сільській місцевості. Загалом зі 100 жителів України лише 30,8 забезпечені інтернет- послугами. У регіональному вимірі найвищий рівень забезпеченості зафіксовано в Одеській і Миколаївській областях, м. Києві, а найнижчий - у Закарпатській, Чернівецькій та Луганській областях [14]. Суттєво відрізняються соціальні наслідки використання Інтернету залежно від освіченості користувача. Існує тісний зв'язок між окремими соціально-економічними характеристиками і метою використання Інтернету: люди з низьким рівнем освіти застосовують його виключно для комунікацій і розваг, тоді як користувачі з високим рівнем освіти активно користуються послугами інтернет-банкінгу, е-урядування, купівлі та продажу товарів і послуг тощо [15].

Неможливо заперечити вплив інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) на соціальну сферу, який пов'язаний як з позитивними змінами, так і з глобальними ризиками. Їх соціальний ефект відкриває принципово нові можливості для реалізації трудового потенціалу, збагачення змісту трудової діяльності. Безпосереднім завданням соціальної політики стає забезпечення розвитку соціального потенціалу суспільства, адже “соціальний потенціал має безпосередній та прямий зв'язок із характеристиками інноваційності зайнятості людини, а також із адаптивністю окремих вікових груп населення до інноваційності середовища” [16, с. 116].

Очевидно, особливості сучасного соціогуманітарного розвитку, виклики і загрози соціальній стабільності, взаємозумовленість і взаємовплив соціальних проблем, що позначаються на якості життя населення, вимагають підвищення відповідальності кожного із суб'єктів соціальної політики та оптимізації всіх її можливостей. В умовах децентралізації посилюється роль органів місцевого самоврядування серед суб'єктів соціальної політики. Завдання щодо виконання їх функцій є надскладними з огляду на велику диференціацію можливостей на місцевому рівні. Упровадження ринкових механізмів в економіку, скорочення сфери державного регулювання господарської діяльності, проведення АТО на Сході України стали чинниками диспропорцій і викликами соціально-економічному розвитку на місцевому рівні. З одного боку, сучасні тенденції формування ринкових правил в економічному середовищі створили умови для реалізації соціального потенціалу і підвищення економічної активності частини населення, з другого - призвели до різкого зниження якості життя переважної більшості населення, порушення принципу справедливості в доступі до соціальної інфраструктури, непомірного соціального розшарування суспільства і значної диференціації регіонального розвитку.

У розвинених країнах ефективною формою місцевого управління і розвитку територій є місцеве самоврядування. Саме органи місцевого самоврядування, будучи найбільш наближеними до населення, безпосередньо надають громадянам комплекс соціальних послуг, забезпечують належні умови життєдіяльності людини і розвитку людського потенціалу. Однак розв'язати конкретні соціальні проблеми населення на місцевому рівні, в тому числі його найбільш уразливих груп, без ефективної соціальної політики сьогодні не видається можливим. Тому соціальна політика належить до основних видів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. А в умовах децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування на соціальну політику покладається не тільки вирішення окремих соціальних проблем, а й посилення відповідальності за збереження цілісності країни.

Сучасні умови соціально-економічного розвитку, стан соціально-трудових відносин, політика ревізії функцій держави вимагають чіткого розподілу соціальних функцій між органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування виконують низку соціальних функцій, покладених на них Законом України “Про місцеве самоврядування”, зокрема реалізуючи власні й делеговані повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, а також завдань, поставлених територіальною громадою. Пріоритетним завданням реформи місцевого самоврядування в Україні визначено забезпечення доступності та якості публічних (адміністративних, соціальних та ін.) послуг на відповідних територіях. Надаючи ці послуги, органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися державних стандартів, на що у них, як правило, не вистачає ресурсу.

Аналіз розподілу повноважень у сфері соціальної політики органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування показує, що основними повноваженнями органів місцевого самоврядування базового рівня є забезпечення розвитку місцевої інфраструктури, зокрема об'єктів соціального і культурного призначення, надання соціальної допомоги через територіальні центри; надання структурними підрозділами територіальних органів центральних органів виконавчої влади на базовому рівні послуг із соціального захисту населення (виплата пенсій, забезпечення надання пільг тощо) [17].

Отже, всі окреслені напрями діяльності та розвитку місцевого самоврядування пов'язані з різними аспектами соціальної політики, які стосуються інтересів населення. Соціальні послуги є одним із головних інструментів реалізації соціальної політики. Реформа системи соціальних послуг як головного інструмента соціальної політики, зокрема передача їх надання на місцевий рівень, є не тільки внутрішнім, а й міжнародним зобов'язанням України у рамках виконання Європейської соціальної хартії (переглянутої), Угоди про асоціацію з ЄС і має стати одним із елементів соціально-економічного вирівнювання розвитку громад та регіонів. Децентралізація системи соціальних послуг має суттєві переваги, серед яких - запровадження ефективного превентивного механізму, а також державних стандартів і соціального замовлення, деінституціалізація системи соціальних послуг, удосконалення їх адміністрування та фінансування, створення системи моніторингу й оцінювання соціальних послуг.

В Україні створена розгалужена мережа соціальних закладів комунальної форми власності, в яких надаються соціальні послуги. Водночас на рівні територіальних громад не працюють механізми раннього виявлення відповідних соціальних проблем і ситуацій, у яких необхідна соціальна допомога, своєчасне втручання в них та запобігання їм, не забезпечується на належному рівні контроль та оцінка якості соціальних послуг, дотримання державних стандартів. Залишається проблемним питання стратегічного планування і прогнозування, оцінки вартості послуг, якості ресурсного і кадрового забезпечення.

Крім того, коли дотаційність бюджетів місцевого самоврядування становить понад 70%,483 територіальні громади на 90% утримуються за рахунок коштів державного бюджету, проблема ефективності механізмів забезпечення соціальних прав громадян на місцевому рівні не втрачає актуальності. В умовах відсутності фінансової самодостатності органів місцевого самоврядування задекларована на центральному рівні політика розширення їх самостійності, підвищення значення і ролі в розвитку людського потенціалу суперечить об'єктивному стану на місцях, коли місцева влада не має ефективних фінансових і ресурсних важелів впливу на покращання якості життя населення.

Про це свідчить характер соціального становища населення на різних територіях, що можливо окреслити низкою маркерів. У конфігурації чинників диференціації оплати праці провідне місце посідає розмір і розташування населеного пункту. Зокрема, зафіксовано тенденцію до взаємозв'язку бідності і розміру населеного пункту. Так, масштаби бідності в країні збільшуються зі зменшенням розміру населеного пункту (у великих містах зменшення масштабів бідності пов'язане із розширенням можливостей для працевлаштування). У сільській місцевості надвисокі рівні немонетарної бідності пов'язані з украй обмеженим доступом сільських мешканців до інфраструктурних об'єктів, медичних, соціальних, освітніх послуг. Немонетарні оцінки доводять, що в Україні домінує поселенська складова бідності [12, с. 16]. Диспропорції регіонального розвитку визначаються також нерівномірністю територіального розміщення населення, робочих місць і соціальної інфраструктури, нерівністю доступу до соціальних благ залежно від місця проживання, руйнуванням соціальної інфраструктури в сільській місцевості та ін.

Отже, в умовах соціально-економічної кризи питання забезпечення мінімальних стандартів життєдіяльності людини, зняття соціального напруження і досягнення злагоди в суспільстві актуалізують проблему формування нової моделі соціальної політики. Її особливість полягає в тому, що взаємозумовленість, взаємозв'язок і взаємовплив сучасних проблем, які супроводжують людину як головну цінність суспільства і держави на всіх етапах її життя, в різних сферах життєдіяльності та різних регіонах проживання, вимагають послідовного комплексного системного підходу до її формування та реалізації із максимально ефективним залученням до партнерства всіх соціальних інститутів.

Висновки

Виявлені суперечності соціально- економічного розвитку, зокрема старіння населення, поширення бідності, обмеження доступу до соціальної інфраструктури та інновацій, породжують у суспільстві нерівність за різними ознаками, соціальне відчуження. Усунення цих суперечностей є головною умовою формування оновленої моделі соціальної політики.

Узагальнення сучасного стану розвитку соціогуманітарної сфери дає змогу визначити концептуальні засади моделі соціальної політики, що визначаються особливостями її здійснення в умовах суперечливого соціально-економічного розвитку. Нова модель соціальної політики, гармонійно поєднуючи захисну, відтворювальну, стабілізуючу та інші функції, має об'єднати 4 блоки, покликані гармонізувати завдання її суб'єктів на всіх рівнях управлінської вертикалі, зокрема:

1. Зміна пріоритетів соціальної політики на державному рівні має враховувати вимоги сучасної стадії розвитку суспільства, однак в умовах раціоналізації соціальних видатків держави створення сприятливого інституційного середовища у сферах, пов'язаних із розвитком людського капіталу, залишається першочерговим завданням. Визначаючи правила і стандарти діяльності суб'єктів соціальної політики, необхідно створити належні умови для розширення можливостей щодо реалізації соціального потенціалу людини шляхом забезпечення гідної зайнятості, умов та оплати праці, здобуття якісної освіти, а також соціальний захист уразливих груп населення. Формування державних соціальних стандартів і державних стандартів соціальних послуг, розвиток соціального страхування мають стати пріоритетами державної політики.

2. Соціальна політика на регіональному рівні, ґрунтуючись на засадах державної політики, а також визначаючи цілі й завдання соціального розвитку з урахуванням специфіки регіону, має сприяти структурній перебудові економічних відносин, підпорядковуючи їх соціальним пріоритетам, ефективній зайнятості населення та активній соціальній позиції кожної людини, розвитку регіональних соціально-інфраструктурних комплексів для забезпечення належного рівня якості життя людей, соціального захисту, підвищення рівня їх безпеки і благополуччя. Стратегія соціального розвитку регіону може стати дієвим інструментом діагностики соціально-економічного стану регіону, визначення завдань його соціального розвитку, обґрунтування пріоритетних напрямів соціальної політики з урахуванням специфіки регіону, а також їх реалізації, моніторингу, контролю та прогнозування.

3. Соціальна політика на місцевому рівні стає прерогативою місцевого самоврядування. Прогнозування на місцевому рівні соціальних ризиків, пов'язаних із життєдіяльністю людини, її життєвим циклом, зміною соціально-економічної, екологічної та інших ситуацій, має стати механізмом принципово нового підходу до стратегічного планування якісного забезпечення соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення як на державному рівні, зокрема й через ефективне планування соціальних трансфертів, так і на місцевому рівні. Забезпечення соціальними послугами всіх категорій населення на місцевому рівні має відбуватися з дотриманням державних стандартів із можливою інвестиційною підтримкою держави і соціальних партнерів, упровадженням політики деінституціалізації соціальних послуг. Основним інструментом реалізації соціальної політики має стати розвиток конкуренції в соціальній сфері, що досягатиметься шляхом переходу від утримання соціальних закладів до фінансування соціальних послуг, залучення до реалізації соціальної політики, в тому числі надання муніципальних послуг, недержавних організацій, а також забезпечення споживачеві соціальної послуги можливості вибору її постачальника. Реалізація соціальної політики має спиратися на об'єднання еліти навколо гуманістичних норм і цінностей виходячи з визнання ключової ролі органів місцевого самоврядування у вирішенні соціальних проблем, забезпеченні якості життя людей, соціальної справедливості і рівності.

4. Модернізація принципів, механізмів, управлінських процесів у соціальній політиці на всіх рівнях її формування та реалізації має відбуватися з урахуванням нових тенденцій, пов'язаних зі створенням єдиного міжсекторального простору, посиленням координації усіх суб'єктів соціальної політики та універсалізацією норм і стандартів їх діяльності, а також широким упровадженням інновацій у соціальній сфері та їх орієнтацією на підвищення якості життя населення. Найбільш ефективними стануть технології соціальної політики, спрямовані на забезпечення розвитку людського потенціалу, що утворять ефективний механізм зосередження соціальної громадської активності на пріоритетах соціальної політики і залучення населення до соціальних інновацій. Розвиток кадрового потенціалу, підвищення ефективності та якості праці співробітників, задіяних у сфері соціальної політики та управління, мають стати пріоритетами кадрової складової соціальної політики.

З огляду на зростання ролі органів місцевого самоврядування в реалізації соціальних послуг перспективи подальших наукових пошуків доцільно спрямувати на вивчення їх соціально-політичного потенціалу як суб'єкта соціальної політики.

Список використаних джерел

1. Попок А. А. Пріоритети соціального розвитку та модернізації соціальної політики в контексті євро- інтеграції України / А. А. Попок, В. П. Трощинський, А. Скуратівський // Модернізація державного управління та європейська інтеграція України : матеріали щоріч. Всеукр. наук.-практ. конф. за міжнар. участю (Київ, 25 квіт. 2013 р.) : у 2 т / за наук. ред. Ю. В. Ковбасюка, К. О. Ващенка, В. Загороднюка. - Київ : НАДУ 2013. - Т 1. - 588 с.

2. World demographic trends : Report of the Secretary- General [Електронний ресурс] // Economic and Social Council, United Nations. - E/CN.9/2014/3. - Distr. : General 21 January 2014. - Режим доступу : https://documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/ N14/210/99/PDF/N1421099.pdf?OpenElement.

3. Розподіл постійного населення за статтю, основними віковими групами, співвідношення чоловіків і жінок та середній вік населення в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://database. ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/view.asp.

4. Демографічне навантаження на населення у віці 15-64 роки в Україні (на 1000 осіб у віці 15-б4 роки) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/view. asp?ma=4&ti.

5. Демографічна ситуація у січні-серпні 2017 року [Електронний ресурс] / Державна служба статистики України : експрес-вип. - 18 жовт. 2017 р. -236/0/10.2вн-17. - Режим доступу: http://www. ukrstat.gov. ua/operativ/operativ2017/ds/pp/pp_u/ pp0917_u.html.

6. Диференціація життєвого рівня населення [Електронний ресурс] / Держстат України, 1998-2017. - Дата останньої модифікації : 1/08/117. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

7. Заробітна плата у жовтні 2017 року [Електронний ресурс] : експрес-вип. / Держстат України. - 28 лис- топ. 2017 р. - № 414/0/09.3вн-17. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

8. Заборгованість із виплати заробітної плати на 1 листопада 2017 року [Електронний ресурс] : експрес- вип. / Держстат України. - 27 листоп. 2017 р. - № 410/0/09.3вн-17. - Режим доступу: http://www. ukrstat.gov.ua.

9. Про надання населенню субсидій у жовтні 2017 року [Електронний ресурс] : експрес-вип. / Держстат України. - 20 листоп. 2017 р. - № 430/0/05.5вн- 17. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

10. Про оплату населенням житлово-комунальних послуг у жовтні 2017 року [Електронний ресурс] : експрес-вип. / Держстат України. - 30 листоп. 2017 р. - № 444/0/05.5вн-17. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

11. Індекси цін [Електронний ресурс] : експрес- вип. / Держстат України. - 8 листоп. 2017 р. - № 226/0/11вн17. - Режим доступу: http://www. ukrstat.gov.ua.

12. Цілі Сталого Розвитку: Україна [Електронний ресурс] : нац. доп. - Режим доступу: http://www.idss. org.ua/monografii/2017_SDGs_NationalReport.pdf.

13. Лібанова Е. М. Нерівність в українському суспільстві: витоки та сучасність / Е. М. Лібанова // Економіка України. - 2014. - № 3 (628). - С. 4-19.

14. Стан і розвиток зв'язку України за 9 місяців 2017 року [Електронний ресурс] : стат. бюл. / Держ. служба статистики України. - Київ, 2017. - Режим доступу: http://www.bl_srzu_3_2017w.

15. Measuring the Informaton Society Report 2016 [Електронний ресурс] // Internatonal Telecommunicaton Union. - Режим доступу : http://www.itu.int/en/ ITU-D/Statistics/Documents/publications/misr2016/ MISR2016-w4.pdf

16. Людський розвиток в Україні. Інноваційні види зайнятості та перспективи їх розвитку : кол. моногр. / за ред. Е. М. Лібанової ; Ін-т демографії та соц. дослідж. ім. М. В. Птухи НАН України. - Київ : [б. в.], 2016. - 328 с.

1. Popok, A.A., Troschyns'kyj, V.P. and Skurativs'kyj, V.A. (2013), “Priorities of social development and modernization of social policy in the context of Eurointegration of Ukraine”, Modemizatsiia derzhavnoho upravlinnia ta ievropeys'ka intehratsiia Ukrai'ny [Modernization of public administration and European integration of Ukraine], Materialy schorichnoi Vseukrains'koi naukov-praktychnoi konferentsii za mizhnarodnoiu uchastiu [Proceedings of the annual All-Ukrainian Scientific and Practical Conference on International Participation], Kyiv, Ukraine, 25April 2013, vol. 1.

2. (2014), “World demographic trends: Report of the Secretary-General”, Economic and Social Council, United Nations, E/CN.9/2014/3, Distr.: General 21 January 2014, available at: https://documents- dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N14/210/99/ PDF/N1421099.pdf?OpenElement.

3. State Statistics Service of Ukraine, “Distribution of permanent population by sex, major age groups, male to female ratio and average age of the population in Ukraine”, availavle at: http://database.ukrcensus. gov.ua/MULT/Dialog/view.asp (Accessed 11 January 2018).

4. State Statistics Service of Ukraine, “Demographic burden on the population aged 15-64 in Ukraine (per 1,000 people aged 15-64)”, availavle at: http:// database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/view. asp?ma=4&ti (Accessed 11 January 2018).

5. State Statistics Service of Ukraine (2017), “Differentiation of the living standard of the population”, State Statistics Service of Ukraine, 1998-2017, date of last modification: 1/08/117, availavle at: http://www. ukrstat.gov.ua.

6. State Statistics Service of Ukraine (2017), “Salary in October 2017”, Express release, 28.11.2017, No. 414/0/09.3вн-17, availavle at: http://www.ukrstat. gov.ua (Accessed 15 January 2018).

7. State Statistics Service of Ukraine (2017), “Arrears of wages and salaries as of November 1, 2017”, Express release, 27.11.2017, No .410/0/09.3вн-17, availavle at: http://www.ukrstat.gov.ua (Accessed 10 January 2018).

8. State Statistics Service of Ukraine (2017), “On providing subsidies to the population in October 2017”, Express release, 20.11.2017, No. 430/0/05.5вн-17, availavle at: http://www.ukrstat.gov.ua (Accessed 10 January 2018).

9. State Statistics Service of Ukraine (2017), “On the payment of housing and communal services by the population in October 2017”, Express release, No. 444/0/05.5вн-17, availavle at: http:// www.ukrstat.gov.ua (Accessed 17 January 2018).

10. State Statistics Service of Ukraine (2017), “Price indices”, Express release, 08.11.2017, No. 226/0/11вн17, availavle at: http://www.ukrstat.gov. ua (Accessed 17 January 2018).

11. (2017), Tsili Staloho Rozvytku: Ukraina: Natsional'na dopovid' [Sustainable Development Goals: Ukraine: National Report], availavle at: http://www.idss.org. ua/monografii/2017_SDGs_NationalReport.pdf (Accessed 20 January 2018).

12. Libanova, E.M. (2014), “Inequality in Ukrainian society: origins and modernity”, Ekonomika Ukrainy, vol. № 3 (628), pp. 4-19.

13. State Statistics Service of Ukraine (2017), “State and Development of Ukraine's Communication for the 9 months of 2017: Statistical Bulletin”, availavle at: http:// www.bl_srzu_3_2017w (Accessed 10 January 2018).

14. Internatonal Telecommunicaton Union (2016), “Measuring the Informaton Society Report”, availavle at:http://www.itu.int/en/ITU-D/Statistics/Documents/

publications/misr2016/MISR2016-w4.pdf (Accessed 20 December 2017).

15. Libanova, E.M. (ed.) (2016), Liuds'kyy1 rozvytok v Ukrai'ni. Innovatsiyni vydy zayniatosti ta perspektyvy i'kh rozvytku [Human development in Ukraine. Innovative types of employment and prospects for their development], Institute of Demography and Social Studies named by M.V.Ptukha, National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine.

16. The Cabinet of Ministers of Ukraine (2014), Decree “On Approving the Concept of reforming local selfgovernment and territorial organization of power in Ukraine” of 01 April 2014, No. 333-р, availavle at: http://zakon0.rada.gov. ua/laws/show/333-2014-р (Accessed 21 December 2017).

Размещено на Allbest.ru